Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Ринок позичкового капіталу

Зміст

Вступ.....................................................................................................................................3

1. Позичковий капітал як елемент фінансового ринку............................................5

1.1. Сутність і класифікація фінансового ринку.....................................................5

Сутність і джерела позичкового капіталу........................................................7
Кредит як форма руху позичкового капіталу......................................................................12

2. Аналіз і оцінка кредитного ринку України........................................................20

3. Проблеми функціонування та перспективи розвитку кредитного ринку України......32

Висновки........................................................................................................................39

Список використаної літератури...........................................................................41

Вступ

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди — наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка). Найрозвиненішим можна вважати ринок капіталів США. Він вирізняється розгалуженістю, наявністю могутньої кредитної системи і розвиненого ринку цінних паперів, високим рівнем нагромадження грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією.

Актуальність даної теми зумовлена динамічним розвитком ринку позикового капіталу.

Метою дослідження є встановлення основних тенденцій розвитку ринку позикового капіталу в Україні.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- визначити поняття ринку позикового капіталу та особливостей його побудови;

- розглянути основні тенденції розвитку ринку позикового капіталу;

- розглянути сучасний стан ринку позикового капіталу в Україні;

- розглянути можливі шляхи удосконалення функціонування ринку позикового капіталу в Україні.

Об’єктом дослідження є відносини, що опосередковують рух позикового капіталу та особливості побудови ринку позикового капіталу.

Предметом дослідження є тенденції становлення та розвитку ринку позикового капіталу в Україні.

Курсова складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати роботи.

В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, метод багатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних вчених з функціонування ринку позикового капіталу, методичні матеріали та рекомендації міністерств і відомств, матеріали органів статистики, періодичні видання.

1.1. Сутність і класифікація фінансового ринку

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку. [31, c.214]

Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий і залучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи. [2, c.161]

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів — акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора — власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив. [19, c.267]

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики — борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності — акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал — прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації. [22, c.44]

Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. [7, c.315]

З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому. [10, c.105]

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності. [31, c.220]

Оскільки окремі сегменти вітчизняного фінансового ринку мають специфічну структуру та механізми функціонування, є сенс виділити такі складові фінансового ринку, як ринок цінних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.(рис 1.1)

Рис 1.1. Складові фінансового ринку

Вітчизняний валютний ринок відокремлений і жорстко-регульований, його функціонування пов'язане із великою кількістю законодавчих та нормативних актів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обігу іноземної валюти на території України, основ функціонування міжбанківського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функціонують за своїми законами. Також варто виділити, що кредитний ринок — найважливіший і найстаріший сегмент фінансового ринку. В цілому фінансовий ринок України досить відокремлений від інших фінансових ринків, і тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків. [14, c.94]

1.2. Сутність і джерела позичкового капіталу

В процесі кругообігу промислового капіталу відбувається постійне вивільнення тимчасово вільних коштів.

По-перше, вивільняється спожита частина основного капіталу, тому що між його амортизацією і повним відновленням відбувається визначений і досить тривалий проміжок часу.

По-друге, вивільняється частина оборотного капіталу в зв'язку з розбіжністю в часі продажу виготовлених товарів і покупки нової сировини, матеріалів, виплати заробітної плати робітникам.

По-третє, утворення тимчасово вільних грошових капіталів пов'язано з капіталізацією прибавочної вартості, яка може бути перетворена в додатковий функціонуючий у виробництві капітал, лише досягши визначених розмірів, залежних від масштабів підприємств і їхнього технічного рівня.

Гроші, що тимчасово вивільнилися в процесі кругообігу, можуть бути знову перетворені в капітал. Замість того, щоб тримати засоби, що вивільнилися, без руху, капіталіст передає їх у позичку іншому промисловому чи торговому капіталісту. Останній використовує їх для виробництва прибавочної вартості, частина якої в перетвореній формі повертається власнику грошей. Грошовий капітал, переданий одним капіталістом у позичку іншому, і є позичковим капіталом. [26, c.45-47]

Тимчасово вільні кошти промислових і торгових капіталістів є основними, але аж ніяк не єдиним джерелом позичкового капіталу. В умовах розвитої ринкової економіки , як джерело позичкового капіталу широко використовуються доходи і заощадження населення, які включають накопичення населення. Могутня, широко розгалужена кредитна система капіталістичних країн дозволяє мобілізувати навіть дрібні доходи і заощадження і використовувати їх для подальшого розширення виробництва. Дрібні суми, самі по собі не здатні функціонувати як грошовий капітал, поєднуються у великі суми й у такий спосіб утворюють грошову масу. [29, c.294]

Доходи і заощадження особистого сектора здавна використовувалися як джерело позичкового капіталу. Однак аж до післявоєнного періоду це були в основному доходи найбільш багатих шарів населення. Після другої світової війни стали широко залучатися доходи менш багатих, що було зумовлено значним підвищенням у післявоєнний період заробітної плати і зміною структури споживання - збільшенням частки предметів тривалого користування в сімейному бюджеті. [23, c.15-16]

Чималу роль в акумуляції доходів і заощаджень трудящих грає кредитна система, що використовує своєрідні примусові форми нагромадження: заощадження для погашення споживчого кредиту, для одержання цільової позички, для виплати пенсій і т.д. Навіть перерахування заробітної плати стало здійснюватися через банки, у результаті чого багато громадян мають свій поточний рахунок. Про масштаби мобілізації доходів населення свідчить той факт, що в даний час близько 10% сукупного доходу робітників складають відсоток по вкладах, тобто майже стільки ж скільки в групі населення з найбільш високим рівнем доходу (де ця цифра досягає 12%).[28, c.59]

Третім найбільшим джерелом позичкового капіталу є нагромадження держави. Сучасна держава перерозподіляє через бюджет більш 50% національного доходу. Його масштаби і визначають абсолютні суми державних нагромаджень. Джерелом позичкового капіталу є ті засоби державного бюджету, що прямо виділяються для кредитування, а також ресурси, що осідають в банках в результаті розбіжності термінів надходження і витрати державних доходів. [23, c.17]

Нагромадження позичкового капіталу має велике значення для нормального здійснення відтворення як індивідуального, так і суспільного капіталу. Його розміри в значній мірі визначають норму нагромадження, а, отже, і темпи, і масштаби виробництва. Тому питання про джерела позичкового капіталу дуже важливе. В сучасних умовах головним джерелом формування позичкового капіталу стають заощадження населення: вони складають від третини до половини фонду нагромадження позичкового капіталу, використовуваного для інвестицій. Істотну роль продовжує грати нагромадження позичкового капіталу у виробничому секторі.

Слід зазначити, що в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків зростає значення зовнішніх джерел формування позичкового капіталу, що запозичаються в інших країн у формі міжнародного кредиту. [11, c.92]

Хоча позичковий капітал виникає на основі промислового капіталу і являє собою його частину, що відокремилася, він є самостійною функціональною формою капіталу, відмінною як від промислового, так і від торгового капіталів. Позичковому капіталу притаманний ряд відмінних рис, що і визначають його природу як самостійну форму капіталу:

1. Позичковий капітал - це капітал-власність, на відміну від капіталу-функції, якимсь є промисловий і торговий капітали. Просте володіння позичковим капіталом надає його власнику можливість привласнити відсоток, тобто деяку частину прибутку, набуту капіталом, який передано функціонуючому капіталісту. Якби позичковий капіталіст не віддав свого капіталу іншому, то останній взагалі не зміг би функціонувати як капіталіст, тобто діставати прибуток. Таким чином, у позичковому капіталі власність на капітал визначається від його функціонування. Функціонуючий капітал робить свій кругообіг у позичальника, у той час як та ж сама сума вартості належить позичковому капіталісту (підприємству - кредитору).

2. Позичковий капітал - це капітал-товар. При капіталістичному способі виробництва товарне виробництво носить загальний характер. І позичковий капітал зовні виступає як своєрідний товар. Коли грошовий капітал надається позичковим капіталістом функціонуючому, цей акт приймає форму купівлі-продажу особливого товару - капіталу. Використання грошового капіталу виражається в тім, що позичальник-підприємець здобуває на нього засоби виробництва і робочу силу, потім привласнюючи прибавочну вартість у формі прибутку. Таким чином, капітал як товар істотно відрізняється від інших товарів. У той час як споживча вартість звичайного товару складається з його здатності задовольняти людські потреби, споживча вартість капіталу як товару складається в його здатності приносити прибуток.

3. Позичковий капітал має особливу форму руху. Оскільки він є товаром особливого роду, то і відчуження його від власника здійснюється в специфічній формі позички. На відміну від звичайної купівлі-продажу, при якій відбувається двостороннє переміщення вартості, позичка переміщається тільки односторонньо - від кредитора до позичальника і, після закінчення визначеного терміну, назад разом із приростом. Звідси рух позичкового капіталу здобуває форму Д - Д^/ , тобто віддача капіталу в позичку і повернення його з приростом. Позичковий капітал весь час знаходиться в грошовій формі.

4. Позичковий капітал - найбільш фетишистська форма капіталу. В формулі руху позичкового капіталу немає посередніх ланок між віддачею капіталу в позичку і поверненням його з приростом, в силу чого створюється видимість, що гроші як такі мають здатність до самозростання незалежно від процесу виробництва. Однак у дійсності це не так. Тільки завдяки тому, що в руках позичальника гроші здійснюють кругообіг як капітал ( Д - Д - Т... П... Т^/ - Д^/ - Д^//), вони повертаються з відсотком.

Позичковий капітал завжди виступає в грошовій формі. Однак він відрізняється від грошей. Якісна відмінність позичкового капіталу від грошей полягає в тому, що він представляє саме капітал, тобто вартість, що приносить прибавочну вартість, у той час як гроші самі по собі є загальним еквівалентом і не дають ніякого приросту вартості.

Однак позичковий капітал відрізняється від грошей і в кількісному відношенні. Маса позичкових капіталів завжди перевищує кількість грошей в обігу, тому що кожна грошова одиниця може багаторазово функціонувати як позичковий капітал.

З виникненням позикового капіталу у всіх підприємців з'явилася можливість розширювати свою діяльність, звужувати або взагалі припиняти її шляхом часткового або повного перетворення свого капіталу на позиковий капітал. У зв'язку з цим всі підприємці, оцінюючи якість і результати своєї діяльності, розчленовують свій прибуток на відсоток і підприємницький дохід. Річний підприємницький дохід за вилученням з прибутку позикового відсотка є важливим оцінним показником якості підприємницької здібності. [19, c.116]

1.3. Кредит як форма руху позичкового капіталу

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відношення економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу. [5, c.5]

Радикальні економічні перетворення, які відбуваються в країні, спонукають до переосмислення змісту суті кредиту. Адже він є невід'ємним елементом ринкового господарства. Кредити прискорюють процес відтворення на всіх етапах виробництва, розподілу, обліку і споживання. За їх рахунок формуються основні фонди та обігові кошти, здійснюються розрахунки між товаровиробниками, збільшується обсяг грошової маси в обігу, прискорюються процеси реального накопичення, виробничого і соціального розвитку підприємств.

В економічній літературі є кілька визначень кредиту, кілька трактувань його змісту і принципів впливу на ефективність господарювання. У фінансово–кредитному словнику зазначено:

«Кредит – це позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення, і, як правило, зі сплатою відсотків». [15, c.647]

Трактування кредиту з точки зору суб'єктів:

«Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення». Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів. [16, c.147]

Професор М.І. Савлук вважає:

«Кредит – це економічні відносини між юридичними і фізичними особами і державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків». [22, c.36]

В економічній літературі знаходимо й інші визначення поняття кредиту. Та більшість із них зводиться до того, що він є суто технічною категорією, тобто наданням грошових коштів у борг на засадах повернення і сплати. Таке розуміння кредиту в умовах ринкових відносин є дещо звуженим. І ось чому.

По–перше, кредит – це економічна категорія, якою передбачається не лише перерозподіл, а й акумулювання тимчасово вільних коштів держави, суб'єктів господарювання та фізичних осіб.

По–друге, кредиту притаманні принципи не лише сплати і повернення, а й цільового використання запозичених коштів, реального забезпечення кредиту.

По–третє, у кредитні відносини вступають не лише комерційні банки і підприємства, а й держава та населення.

Цей висновок підтверджують характерні особливості сучасних кредитних відносин. [27, c.14]

Отже, можна зробити такий висновок, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення суті кредиту, це пояснюється складністю економічних відносин, що виникають з цього приводу.

Не вдаючись до аналізу всіх точок зору щодо сутності кредиту, зупинимося на такому визначенні кредиту: «Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитодавцем і кредитоодержувачем з приводу перерозподілу вартості на умовах повернення у встановлений строк і зі сплатою процента на підставі кредитного договору». Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його повернення. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їхніми суб'єктами, а ті грошові чи товарно–матеріальні цінності, затрати чи виконанні роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту. [6, c.523]

Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти) участі в процесі суспільного виробництва. [30, c.160]

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні.

Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Саме цим вони відрізняються від інших економічних відносин.

Передумовою повернення кредиту є кругообіг основних та оборотних коштів або одержання доходів позичальником. При цьому кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення позички кредитору. У виключних випадках кредит може бути повернутий третьою особою–гарантом, коли позичальник не спроможний сам це зробити. Звичайно, конкретний строк повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника та від можливостей кредитора щодо строку, на який він може надати кредит. Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. Без цього у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. [4, c.28]

Грошовий обіг вимагає неперервності. Але в ньому бувають розриви. Товарно–грошовий обіг функціонує в системі постійної зміни форм вартості.

Але безперервність грошового обігу пов'язана з формуванням і відтворенням виробничого потенціалу, оплати праці, ведення витрат на виробництво реалізацією продукції, всіх розрахункових операцій. У цих розривах бере участь кредит, позички на різні цілі.

Основні чинники, які вимагають участі кредиту в системі товарно–грошових відносин:

до майбутнього отримання виручки від реалізації потреба у додаткових грошових засобах для формування основних виробничих фондів, сверхвласних накопичень;
потреба у додаткових грошових засобах на формування обігових коштів, понадзформованих власних обігових коштів;
тимчасова (або сезонна) потреба в грошових засобах у зв'язку з великою тривалістю виробничого процесу, коли одержання грошей переноситься до майбутнього отримання виручки від реалізації готового товару коли потреба в грошах наступає між періодами готовності продукції відвантаженні її і сплати споживачем;
коли в довгостроковому виробництві виникає потреба в позичці для ритмічного функціонування виробництва і своєчасної виплати заробітної плати.

Кредит виступає і бере участь в товарно–грошовому обігу в цих стадіях і всіх сферах фінансово–господарської діяльності: промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті, торгівлі, а також у банківській (акціонерній, кооперативній), фінансовій, виступаючи в розривах (відсутності власних коштів) як кредит, тобто в кредитних відносинах.

При цьому треба враховувати, що кредит не повинен покривати всіх грошових засобів, яких не вистачає, а лише тих, які створюють необхідні умови для ефективного функціонування кредиту. Кредит має бути застосований лише тоді, коли повністю використані внутрішні можливості. Кредит функціонує ефективно у відрегульованій системі господарювання. [8, c.141]

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, відносне відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грішми функції засобу платежу та виникають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється у розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, це може зупинити нормальний рух процессу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу обігових коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, котрий дає можливість отримувати кредитоодержувачам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з відстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно–грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно–грошових відносин. [16, c.309]

Потреби у кредитах виникають також у зв'язку з особливостями індивідуальних кругообігів коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва.

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків, їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються виникненням вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту.