Ринок цінних паперів і фондова біржа
14
Міністерство освіти і науки України
Київський Інститут Бізнесу та Технологій
Уманська філія
Кафедра: економіки і фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з політичної економії
на тему Ринок цінних паперів і фондова біржа
Студента
Видрика Олександра Борисовича
Курс І
Група 10
Спеціальність фінанси
Науковий керівник Слободяник Н.П.
Умань – 2004 р.
ЗМІСТ
Вступ.........................
Розділ І. Ринок цінних паперів.......................
1.1. Ринок цінних паперів як частина фінансового ринку............4-8
1.2. Державне регулювання ринку цінних паперів.......................
1.3. Види цінних паперів.......................
1.4. Емісія цінних паперів.......................
Розділ ІІ. Проблеми розвитку фондового ринку.........................
2.1. Основні етапи розвитку фондового ринку.........................
2.2. Законодавство про фондовий ринок.........................
2.3. Концепції становлення фондового ринку.........................
Розділ ІІІ. Вплив держави на функціонування ринку цінних паперів....20-22
Висновки......................
Література....................
Вступ.
Цінні папери грають величезну роль в процесі інвестування грошових коштів. За допомогою цінних паперів грошові кошти громадян і юридичних осіб перетворюються на певні матеріальні об'єкти, науково-технічні досягнення. Цінні папери є невід'ємною частиною ринкової економіки і сприяють інтенсивному розвитку фінансового ринку, а отже і соціально-економічному розвитку держави в цілому.
В ході економічних реформ в Україні відбулося відродження ринку цінних паперів. З'явилася величезна кількість їх видів. Прийнятий ряд нормативних актів, регулюючих випуск і обіг цінних паперів, а також правила поведінки учасників фондового ринку.
З метою більш поглибленого пізнання особливостей ринку цінних паперів хотілося б спочатку розглянути основний об'єкт фондового ринку - цінні папери, а в другій частині роботи - основні моменти організації і функціонування фондової біржі, а також операції, здійснювані на фондовій біржі.
Розділ І. Ринок цінних паперів.
1.1. Ринок цінних паперів як частина фінансового ринку.
Процес виробництва, розподілу і споживання товарів і послуг неминуче супроводиться тим, що у ряді підприємств сфери бізнесу і у деяких верств населення утворюються тимчасово вільні грошові засоби. В той же час інші підприємства переживають брак грошових засобів для здійснення своїх комерційних програм. Потребує додаткових грошових засобів і певна частина населення. В результаті виникає фінансовий ринок, де гроші здійснюють свій самостійний рух незалежно від руху товарів і послуг. Власники грошових засобів виступають тут як продавці (постачальники капіталу), а потребуючі грошових засобів – як покупці (споживачі капіталу).
Залежно від того, яким чином здійснюється передача грошових засобів від постачальників до споживачів, фінансовий ринок можна розділити на дві частини. Одна частина – це ринок банківських кредитів. Банки акумулюють тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб, виплачувавши за надані засоби певний відсоток, а потім надають кредити позичальникам під більш високий відсоток. Таким чином, процес руху грошей від їх власника до позичальника опосередковується банком.
У багатьох випадках такий спосіб передачі грошових засобів відповідає інтересам власника грошей, оскільки, хоча останній і одержує від банку більш низький відсоток, але тим самим він перекладає ризик неповернення грошей позичальником на банк. Крім того, вкладення грошових засобів в банки є доступними навіть для найдрібніших вкладників.
Проте банк виплачує вкладникам більш низький відсоток в порівнянні з тим, який бере з своїх позичальників, тому цілком природним є прагнення постачальників капіталу вступати у відносини безпосередньо з позичальниками.
Що стосується споживачів капіталу (позичальників), то їм також інколи вигідніше вступати у відносини безпосередньо з постачальниками капіталу. Річ у тому, що отримання банківського кредиту часто пов’язано з великими труднощами, з причини того, що для розгляду питання надання короткострокового кредиту в російських комерційних банках потенційні позичальники звичайно надають в банк величезну кількість документів.
Отримання довгострокового кредиту – справа ще складніша. Банки часто не в змозі надати кредит на той термін, якого потребує позичальник. У банку може не бути і необхідної суми кредиту, необхідної позичальнику для здійснення крупних проектів. Все це примушує споживачів капіталу використовувати інший спосіб залучення грошових засобів – випуск цінних паперів. Тим самим у них з’являється можливість залучати грошові засоби багатьох постачальників капіталу, збирати великі суми і на більш тривалий термін, іноді на необмежений час, якщо йдеться про випуск акцій.
Отже, випуск цінних паперів в певних обставинах відповідає інтересам і постачальників, і споживачів капіталу. Передача грошових коштів від власників капіталу до осіб, що потребують їх, здійснюється на ринку цінних паперів, який є другою складовою частиною фінансового ринку.
Учасниками ринку цінних паперів є перш за все вказані вище споживачі і постачальники капіталу. Споживачі капіталу, залучаючи грошові засоби шляхом випуску цінних паперів, іменуються емітентами. А постачальники капіталу, які вкладають свої засоби в покупку цінних паперів, іменуються інвесторами. Кожний з учасників досягає свою мету.
В Росії, згідно Федеральному закону Російської Федерації “Про ринок цінних паперів” від 22.04.96 р., емітентами можуть бути юридичні особи, державні і муніципальні органи влади. А інвесторами можуть бути як приватні особи (громадяни), так і юридичні особи. Будь-яка фізична або юридична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свій рахунок, є інвестором.
Крім емітентів і інвесторів на ринку цінних паперів діють різного роду посередники. Їх задача – надавати допомогу і інвесторам, і емітентам. Завдяки посередникам вільні грошові засоби постачальників капіталу значно швидше потрапляють в руки споживачів капіталу і можуть бути використаний для розвитку виробництва. Потенційний інвестор потребує пораду фахівця, в які цінні папери слід інвестувати засоби, щоб досягти бажаної мети. Так само і емітент, що залучає засоби шляхом випуску цінних паперів, потребує допомоги посередника. Посередники, оскільки вони спеціалізуються на операціях з цінними паперами, краще знають, які цінні папери є найпривабливішими для інвесторів. Тому посередники починають працювати з емітентом, як тільки ухвалюється рішення про випуск цінних паперів. Звичайно посередники беруть участь в підготовці проспекту емісії цінних паперів нового випуску, допомагають розміщувати нові випуски, а нерідко викупляють частину або навіть весь випуск цінних паперів з метою їх подальшого продажу інвесторам. В останньому випадку вони приймають на себе ризик, пов’язаний з розміщенням цінних паперів.
В Росії всі посередники відповідно до Федерального закону "Про ринок цінних паперів" іменуються “професійними учасниками ринку цінних паперів”.
Професійні учасники ринку цінних паперів – це юридичні особи, у тому числі кредитні організації, а також громадяни (фізичні особи), зареєстровані як підприємці, які здійснюють певні види діяльності. Залежно від виду діяльності можна виділити наступних учасників ринку цінних паперів:
Брокер – професійний учасник ринку цінних паперів, що займається брокерською діяльністю. Брокер здійснює операції з цінними паперами від імені і за дорученням клієнта на умовах договору комісії або доручення.
Ділер – професійний учасник ринку, який здійснює операції від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі чи продажу певних цінних паперів. Крім того, ділер має право встановлювати мінімальну або максимальну кількість цінних паперів, що купуються чи продаються, а також термін дії цих умов. Ділером, згідно із законом, може бути тільки юридична особа, яка є комерційною організацією.
Керівник – це учасник ринку цінних паперів, що здійснює діяльність по управлінню цінними паперами. Керівником може бути юридична або фізична особа, яка від свого імені протягом певного терміну здійснює довірче управління цінними паперами або грошовими коштами, переданими йому у володіння третьою особою і призначеними для інвестування в цінні папери. За свою діяльність керівник одержує певну винагороду.
Клірингова організація проводить збір, звірку і коректування інформації по операціях з цінними паперами, визначає взаємні зобов'язання учасників операцій, здійснює облік по поставках цінних паперів і розрахунках по них.
Депозитарій надає послуги із зберігання сертифікатів цінних паперів чи обліку і переходу прав на цінні папери. Депозитарієм може бути тільки юридична особа. Обличчя, яке користується послугами депозитарію, називається депонентом. За умов депозитарного договору доходи по цінних паперах можуть поступати в депозитарій, який перераховує ці доходи на рахунки депонентів.
Утримувач реєстру - реєстратор займається збором, фіксацією, обробкою, зберіганням і наданням даних про реєстр власників цінних паперів. Реєстр власників цінних паперів – це список зареєстрованих власників з вказівкою кількості, номінальної вартості і категорії що належать їм іменних цінних паперів, складений на будь-яку встановлену дату.
Утримувачем реєстру може бути тільки юридична особа. У випадку, якщо число власників цінних паперів не перевищує 500, утримувачем реєстру може бути сам емітент. Якщо число власників цінних паперів перевищує 500, утримувачем реєстру може бути тільки незалежна організація.
Слід мати на увазі, що крім власників цінних паперів в системі ведення реєстру можуть бути і номінальні утримувачі цінних паперів. Звичайно це брокери і депозитарії.
Організатор торгівлі на ринку цінних паперів здійснює діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів, тобто сприяє виконання операцій з цінними паперами між учасниками ринку цінних паперів.
Слід сказати, що відповідно до Федерального закону здійснення діяльності по веденню реєстру не допускає її поєднання з іншими видами професійної діяльності. Що стосується решти видів діяльності, то ці обмеження встановлюються за рішенням Федеральної комісії по ринку цінних паперів.
1.2. Державне регулювання ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів як складова частина фінансово-кредитної системи є об'єктом державного регулювання, основна мета якого – захистити інтереси інвесторів від протиправних дій з боку емітентів або посередників.
В цій області держава здійснює такі функції як вироблення певних правил, регулюючих емісію і обіг цінних паперів і діяльність професійних учасників ринку цінних паперів, а також контроль за дотриманням діючих в країні відповідних нормативних актів; органи державної влади також видають ліцензії на право займатися яким-небудь видом діяльності на ринку цінних паперів. Згідно Федеральному закону ліцензуванню підлягає діяльність всіх названих вище професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондових бірж.
Окрім ліцензування, державний контроль за діяльністю професійних учасників ринку цінних паперів здійснюється також шляхом атестації фахівців, що працюють з цінними паперами. В Росії згідно діючому в даний час положенню керівники і фахівці професійних організацій – учасників ринку цінних паперів – повинні мати кваліфікаційний атестат, встановлений актами відповідного органу державної влади.
Крім державного регулювання, координація дій професійних учасників ринку цінних паперів може здійснюватися і саморегульованими організаціями. В Росії такою організацією визнається добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, діючих відповідно до Федерального закону на принципах некомерційної організації.
Саморегульована організація повинна бути встановлена не менше, ніж десятьма членами і отримати дозвіл Федеральної комісії. Така організація, відповідно до вимог Федерального закону, встановлює обов'язкові для своїх членів правила професійної діяльності, стандарти проведення операцій з цінними паперами і здійснює контроль за їх дотриманням.
1.3. Види цінних паперів.
Цінні папери можна визначити як спеціальним чином оформлені фінансові документи, в яких зафіксовані певні права власника або пред’явника цінного паперу.
Згідно Цивільному кодексу цінний папір визначений як документ, що засвідчує з дотриманням встановленої форми і обов’язкових реквізитів майнового права, здійснення і передача яких можливе тільки при його пред’явленні.
Залежно від того, які ознаки встановлені в основу класифікації, цінні папери можна підрозділити на різні групи і види.
Якщо врахувати мету випуску цінних паперів, характер операцій, що лежать в основі їх випуску, способи надання засобів і виплати доходів, то цінні папери можна підрозділити на пайові (або майнові), боргові і похідні.
Пайові цінні папери засвідчують факт внесення засобів в капітал емітента, право на частку майна емітента і право на отримання доходу. Термін дії таких паперів звичайно не обмежений. До пайових цінних паперів відносяться акції акціонерних товариств.
Боргові цінні папери засвідчують відносини позики між власником цінних паперів (кредитором) і особою, що випустила цінний папір (боржником або позичальником). До боргових цінних паперів відносяться всі види облігацій, депозитні і ощадні сертифікати, векселі, а також застави.
Похідні цінні папери не виражають ні відношення позики, ні майнових прав між власником цінних паперів і їх емітентом. Їх можна назвати цінними паперами другого порядку. І з’являються вони тому що існують пайові і боргові цінні папери, які можна віднести до цінних паперів першого порядку. Похідні цінні папери засвідчують право їх власника на придбання цінних паперів першого порядку. До похідних цінних паперів відносяться опціони, варранти, ф’ючерсні контракти, приватизаційні чеки.
Залежно від того, як реалізуються права власника, цінні папери можна підрозділити на іменні і пред’явницькі.
Цінні папери на пред’явника не вимагають якого-небудь підтвердження прав власника. Перехід прав до нового власника здійснюється простій передачею цінного паперу від одного власника до іншого.
Права власників іменних цінних паперів підтверджуються ім’ям в тексті самого паперу, а також записом в книзі реєстрації – реєстрі утримувачів цінних паперів. У разі продажу або передачі таких цінних паперів необхідно провести зміну імені власника в тексті паперу і реєстрі утримувачів.
Майже всі види пайових, боргових і похідних цінних паперів можуть бути як іменними, так і на пред’явника.
Залежно від терміну дії цінних паперів їх можна умовно розділити на два типи: короткострокові і довгострокові. До короткострокових цінних паперів відносяться фінансові вимоги з терміном дії до одного року, а саме: державні і муніципальні короткострокові облігації, депозитні сертифікати, комерційні цінні папери, векселі. Довгострокові цінні папери мають термін дії більше одного року. Продаються вони на ринку капіталів, тому їх називають “інструментами ринку капіталів”. До них відносяться: державні і муніципальні довгострокові облігації, облігації акціонерних товариств, застави, акції акціонерних товариств.
Залежно від правового статусу емітента цінні папери підрозділяються на державні, муніципальні, цінні папери державних установ і цінні папери інших емітентів. Перші три види цінних паперів представлено борговими зобов'язаннями, а цінні папери інших емітентів випускаються як у формі боргових, так і пайових цінних паперів.
Залежно від способу випуску цінні папери можуть існувати як у формі відособлених документів, так і у вигляді записів на рахунках. Так, наприклад, в Росії державні і муніципальні короткострокові облігації випускаються у формі записів на рахунках уповноважених банків.
1.4. Емісія цінних паперів.
Ринок цінних паперів можна розділити на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається розповсюдження цінних паперів, що випускаються. Весь подальший процес переміщення цінних паперів від одного власника до іншого здійснюється на вторинному ринку.
Випуск цінних паперів в обіг або емісія – це продаж цінних паперів їх першим власникам. Особа, що випускає цінні папери, називається емітентом, а покупець їх – інвестором. Цінні папери випускаються в основному юридичними особами. Фізичні особи можуть видавати тільки векселі і застави.
Емісія цінних паперів може здійснюватися при установі акціонерного товариства, при збільшенні розмірів статутного капіталу акціонерного товариства, а також при залученні позикового капіталу різними емітентами (у тому числі державою і місцевими органами влади) шляхом випуску боргових цінних паперів.
Порядок випуску цінних паперів визначається Федеральним законом “Про ринок цінних паперів”. При цьому, якщо загальний об’єм емісії цінних паперів не перевищує 50 тисяч мінімальних розмірів оплати праці, або якщо розміщення цінних паперів проводиться серед наперед відомого кола власників, число яких не перевищує 500, то процедура емісії включає наступні етапи:
– ухвалення емітентом рішення про випуск цінних паперів;
– реєстрацію випуску цінних паперів;
– розміщення цінних паперів;
– реєстрацію звіту про підсумки випуску цінних паперів.
У разі, коли загальний об’єм випуску перевищує 50 тисяч мінімальних розмірів оплати праці, або коли розміщення відбувається серед необмеженого кола власників або наперед відомого кола власників, число яких перевищує 500, то процедура емісії виглядає дещо складніше і включає наступні етапи:
– ухвалення емітентом рішення про випуск цінних паперів;
– підготовку проспекту емісії цінних паперів;
– реєстрацію випуску і проспекту емісії цінних паперів;
– розкриття всієї інформації, що міститься в проспектах емісії;
– розміщення цінних паперів;
– реєстрацію звіту про підсумки випуску і розкриття всієї інформації про підсумки випуску.
Якщо випуск цінних паперів здійснюється в документній формі, то процедура емісії в обох випадках доповнюється виготовленням сертифікатів цінних паперів, які додаються до рішення про випуск цінних паперів.
Розділ ІІ. Проблеми розвитку фондового ринку.
2.1. Основні етапи розвитку фондового ринку.
До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:
політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;
економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;
соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;
психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.
Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.
Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.
Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.
Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України “Про господарські товариства”, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.
21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).
Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”. Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.
Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) “Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”.
30 січня 1996р. вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 140 “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.
Послідовно здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.
В 1996р. у м. Києві відбулася Перша виставка-конференція “Фондовий ринок України-96”, яка мала значний успіх. Виставку відвідали понад 3 тис. спеціалістів з 179 національних та іноземних організацій і компаній.
2.2. Законодавство про фондовий ринок.
У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути лише крамарі цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Засновники повинні внести в статутний фонд біржі певну суму.
Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в акції.
Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових засадах і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.
Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УФБ). Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.
Виходячи із важливої регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних засадах). Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі, які мають право приймати участь в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах із розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінювання.
Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Одним із них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.
На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, складаються касові угоди й угоди на певний строк.
Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р. відбулися перші електронні торги.
Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб. Більшість цих цінних паперів - акції. Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб. У той же час наявна тенденція зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі робляться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що біржа знаходиться на “голодному пайці” (у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів, а жити усім, хто там працює, потрібно.