Ринок цінних паперів як елемент ринкової інфраструктури

Вищий Навчальний Заклад

Університет економіки і права  «КРОК»

Коледж  економіки, права  та інформаційних  технологій

Кафедра економічної теорії 
 

Курсова робота

 

на  тему:

      «Ринок цінних паперів як елемент ринкової інфраструктури» 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
студента  II курсу групи Фк-82

Гридіна Євгена Олеговича

(Прізвище, ім’я, по батькові) 
 
 

________________

(Підпис  студента)

 Керівник  курсової роботи:

Старший викладач

(Вчене  звання, науковий ступінь) 

          Біла  Ірина Сергіївна

(Прізвище  Ім’я, по батькові) 
 

_______________________

(Резолюція  “До захисту”) 

______________ _______________

(Дата)                  (Підпис) 

 
 
 
 
 

Київ  – 2010 
 
 

   ЗМ І С Т

   Вступ 3         

   РОЗДІЛ  I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 5

   1.1. Роль та сутність ринкової  інфраструктури 5

   1.2. Ринок цінних паперів та його значення 9

   РОЗДІЛ  II. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ 15

   2.1. Особливості ринку цінних паперів  в Україні 15

   2.2. Проблеми вітчизняного ринку  цінних паперів 18

   2.3. Державне регулювання ринку цінних  паперів в Україні 21

   РОЗДІЛ  III. АНАЛІЗ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 26

   Висновки 32

   Список  використаних джерел  35  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ

      Ринкова економіка неможлива без активно  функціонуючого фондового ринку. Тому одним із найважливіших напрямів регулювання розвитку її реального  сектора є забезпечення повноцінної діяльності організованого ринку цінних паперів. В Україні його розвиток відбиває протиріччя перехідного періоду, пов'язаного з корінним реформуванням економіки і соціальної сфери. Незважаючи на те що за останні десять років ХХ століття вдалося створити хоча і недостатньо досконалі інфраструктуру і механізми регулювання фондового ринку, сам він у цілому і його організований сегмент, представлений фондовими біржами, зазнають серйозних труднощів, які обумовлені специфікою нинішнього етапу реформування економіки України.

      Актуальність  теми. Відповідно до основних тенденцій світового економічного розвитку, в нинішніх умовах значно посилюється значення розвитку фондового ринку як одного із каталізаторів інституційних змін в функціональних, галузевих і регіональних територіальних сферах, які утворюють єдину економічну систему. Реформування економіки України, зміна механізмів господарювання вимагають ефективних методів дослідження процесів, які відбуваються на фондовому ринку.

      Відповідно  до сформованої у світі практики центральною ланкою фондового ринку є фондова біржа. Індикатори біржової торгівлі, зокрема динаміка курсів цінних паперів, є надійним орієнтиром для інвесторів. Фондові біржі розвинутих країн зосереджують у собі значну і найвисоколіквіднішу частину ринку цінних паперів. У переважній більшості країн світу їх постійний обіг обумовлює існування стійкого вторинного ринку, що є невід'ємною і характерною ознакою активно діючої фондової біржі.

      Не  дивлячись на прикладені зусилля  в даній області фінансових досліджень, аналіз ситуації, яка склалась на цьому сегменті ринку, дозволяє стверджувати, що зроблені кроки в цьому напрямку в певній мірі не дали очікуваних результатів. Такий стан в першу чергу викликаний як неадекватним використанням розроблених раніше методів, так, і не в останню чергу відсутністю, досліджень в області стохастичних процесів фондового ринку, зокрема щодо індексу Першої Фондової Торговельної Системи (ПФТС).

      На  даний час у вітчизняній і  світовій науці значний внесок у  вивчення вказаних питань зроблений такими вченими як Андерсон Т., Блекман Р., Благун І., Вітлінський В., Врублевська О., Геєць В., Гренджер К., Енгл Р., Зайковський У., Клебанова Т., Колесникова В., Конюховський П., Льовочкін С., Лукаш С., Малютіна Л., Моляков Д., Опарін В., Островська О., Павлюк К., Парзен Е., Романовський М., Саблук М., Тюкі Д., Федосов В, Хатанака М., Хемінг Р., Хенан Е. та ін.

      Основні положення курсової роботи ґрунтуються  на наукових працях відомих українських та іноземних вчених: Еша С.М., Васильєва В.В., Василика О.Д., Калашникової Т.В., Кононенко І.В., Ромашки О.Ю., Смолянської О.Ю., Сохацької О.М., Сухорукова А. І., Собкевич О. В., Шелудька В.М., Архієреєва С. І., Зінченка Я. В., Солодкого М.О., Бєляєва В.В., Павлова В.І., Крамаренка В.І., Колісника М.К., Гаршиної О.К., Лемківського А.В., Калини А.В., Ромашко О.Ю., Смолянської О.Ю., Мозговий О.М.   та багатьох інших.

        Об`єктом дослідження. Об'єктом дослідження є процес існування і розвитку економіки України з використанням механізмів активно діючого організованого ринку цінних паперів.

      Предмет дослідження. Предметом дослідження є об'єктивні умови й особливості формування і функціонування ринку цінних паперів як елемента ринкової інфраструктури.

      Метою дослідження є дослідження ринку цінних паперів як елемента ринкової інфраструктури.

      Завдання:

  • Визначити роль та сутність ринкової інфраструктури;
  • Охарактеризувати ринок цінних паперів та його значення;
  • Проаналізувати особливості ринку цінних паперів в Україні;
  • Розкрити основні етапи становлення біржової торгівлі в Україні;
  • Окреслити проблеми вітчизняного ринку цінних паперів;
  • Проаналізувати державне регулювання ринку цінних паперів в Україні;
  • Дослідити фондовий ринок України на сучасному етапі.

      Структура курсової роботи. Курсова складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової становить 36 сторінок, із них основного тексту – 27 сторінок, список використаних джерел складає 30 найменувань.  
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ  I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

    1. Роль та сутність ринкової інфраструктури

      Як  і всяка об'єктивно існуюча  система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі  для позначення об'єктів і для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил.  У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг.  У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки.  Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.  Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін.

      Економіка припускає створення товарів  і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери  обертання товарів.  Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання різноманітних товарів.  Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

      Продуктом інфраструктури є посередницька послуга.  Послуга – це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва.  Роблячи різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій, серед яких можна виділити такі: Доведення товару до  безпосереднього споживача.  Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача.  Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію.

      Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.

      Забезпечення  зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього).  Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

      Перерозподіл  ресурсів між різноманітними галузями й усередині них.  Ця функція  забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і  через обслуговування ринку цінних паперів.  Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.

      Акумуляція  тимчасово вільних коштів, регулювання  грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним  підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств.  У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін.  Крім естиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін.  Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту [30].

      Ефективний розвиток сучасної економіки значною мірою визначається не лише виробничим потенціалом підприємств, а й рівнем розвитку допоміжних господарських одиниць. Ринкову інфраструктуру можна визначити як сукупність ринкових інститутів, які прискорюють та спрощують процес укладання угод і сприяють безперешкодному функціонуванню економіки.

      Ключовими елементами інфраструктури товарного ринку є, насамперед, консигнатори, комісіонери, лізингові компанії та товарні біржі

      Консигнатор — це особа, яка володіє власним складом і здійснює відповідальне зберігання продукції, наданої виробником на підставі відповідного договору.

      Подібно до консигнатора комісіонер теж володіє складськими приміщеннями, проте наділенні правом продавати продукцію від свого імені з переказом відповідних сум (за вирахуванням комісійних) на рахунок фірми-виробника.

      Дещо відмінною є діяльність лізингових компаній. Вони спеціалізуються на придбанні устаткування та машин, вартість яких є настільки високою, що не дозволяє фірмам, які їх потребують, одразу набути капітал у власність.

      Товарна біржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

      Сучасний етап розвитку товарних бірж дозволяє поділити їх на біржі реального та фіктивного товару, універсальні та спеціалізовані. На біржах реального товару укладають угоди, виконання яких передбачає обов'язкове постачання конкретної продукції зі складу продавця сьогодні чи в майбутньому. Біржі фіктивного товару мають справу переважно з обігом біржових контрактів, таких як ф'ючерси та опціони.

      Ф'ючерсний контракт — це угода, за якою одна сторона зобов'язується купити, а інша — продати фіксовану кількість конкретного товару за наперед обумовленою ціною у визначений сторонами термін. Отже, сторони ф'ючерсної угоди мають можливість мінімізувати свої збитки, пов'язані з коливанням цін на продукцію, щоправда, за рахунок можливого зменшення майбутнього виграшу.

      Опціон — це угода, за якою одна сторона (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити певну кількість товару за наперед обумовленою ціною у визначений сторонами термін. Втрачена вигода продавця опціону, однак, є меншою на величину сплаченої покупцем премії (ціни опціону).

      Фондова біржа функціонує на тих же засадах, що й біржа товарна, з тією лише відмінністю, що є організованим ринком для купівлі та продажу цінних паперів.

      Якою б не була кількість фондових бірж у країні, всі вони виконують типові функції. Насамперед, фондова біржа відкриває приватним підприємствам та уряду доступ до практично необмежених та відносно дешевих (порівняно з кредитом) фінансових ресурсів. Вигоду отримує й покупець цінних паперів, оскільки продаж активів через біржу зводить до мінімуму можливість зловживань з боку емітента, дії якого одразу стають відомими широким колам громадськості. Важливим завданням фондової біржі є забезпечення відкритості курсів цінних паперів, тобто цін на фінансові активи, що склалися в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Здатність курсів фінансових активів нести в собі інформацію про ефективність діяльності їхніх емітентів сприяє виконанню фондовою біржею ще однієї не менш важливої функції — перерозподільної. Коливання курсів цінних паперів інформують не лише про фінансові успіхи (невдачі) окремих фірм, а й про стан і перспективи розвитку конкретних галузей економіки.

      Перевагою організованого ринку цінних паперів є підтримання на високому рівні ліквідності фінансових активів. Ліквідність — це здатність фінансових активів швидко і без істотних втрат вартості перетворюватись на готівку.

      Біржова торгівля в більшості країн з розвинутою економікою виконує роль індикатора ділової активності. Зростання курсів акцій, за винятком випадків, коли його спричиняють фондові спекуляції, розглядають як ознаку динамічного розвитку національної економіки. Для чіткішого уявлення про коливання ділової активності, зазвичай, вдаються до аналізу так званих фондових індексів.

      Біржі праці (або інакше — центри чи служби зайнятості) сьогодні сприймають як органічний елемент усіх економічних систем, що ґрунтуються на ринкових принципах їх організації. Проте, виникли вони не внаслідок об'єктивного розвитку ринкових технологій, а державного втручання, спрямованого на послаблення однієї з найсерйозніших вад ринкової економіки — безробіття.

      Біржі праці мало нагадують біржу в класичному розумінні цього слова, бо не здійснюють операції купівлі-продажу. Основною функцією біржі праці є забезпечення ефективної зайнятості через скорочення часу, необхідного для взаємного пошуку і зустрічі працівника та працедавця, а також фінансова підтримка осіб, що втратили роботу.

      Фінансові посередники - один із ключових елементів інфраструктури ринкової економіки. Цей термін позначає велику кількість фінансових інститут.: таких як банки, страхові компанії, довірчі товариства (трасти), інвестиційні фонди та компанії, кредитні спілки тощо.

      Сучасна економіка, як правило, спирається на дворівневу банківську систему. Перший (вищий) її рівень формує центральний банк країни, а другий — комерційні банки.

      Комерційні банки — фінансові установи різних форм власності, які здійснюють активні (кредитування економіки), пасивні (залучення коштів на депозит) та активно-пасивні (здійснення розрахунків між економічними суб'єктами, купівля-продаж валюти та цінних паперів тощо) операції. За спектром послуг, які надають комерційні банки, їх поділяють на універсальні та спеціалізовані. Якщо універсальні банки присутні практично в усіх сегментах ринку фінансових послуг, то спеціалізовані концентрують свої зусилля на окремих з них задля найповнішого врахування запитів потенційних клієнтів.

      Діяльність комерційних банків у ринковій економіці доповнюють інші фінансові посередники. Зокрема, страхові компанії продаючи своїм клієнтам страхові поліси, перебирають на себе частий їхніх ризиків, пов'язаних із щоденною життєдіяльністю чи господарями операціями.

      За подібним принципом організовані пенсійні фонди, що гарантують своїм вкладникам виплату щорічного доходу після досягнення ними пенсійного віку.

      Інвестиційні фонди — це посередники, що акумулюють фінансові ресурси шляхом емісії власних акцій чи інвестиційних сертифікатів. Отримані кошти розміщують на ринку цінних паперів так звані компанії: з управління активів (чи інвестиційні компанії).

      Довірчі товариства володіють власною нішею на ринку фінансових послуг. Вони спеціалізуються на управлінні майном фізичних та юридичних осіб на підставі відповідного договору [22, c. 153-164]. 

      1.2. Ринок цінних паперів  та його значення

      Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах [15, c.316].

      Становлення фондового ринку розпочалося з кінця XV — початку XVI ст. у великих містах Європи. Прообразом бірж стали збори купців на міських площах перед прилавками мінял. На біржових зборах у Венеції та Флоренції здійснювалась торгівля облігаціями державних позик, на Лейпцизьких ярмарках продавались частки (акції) рудників, у Генуї існував ринок векселів.

      На початку XVII ст. виникла Амстердамська біржа, яка надовго стала найважливішою біржею світу, головним носієм прогресу в галузі біржової торгівлі.

      У той час коли Амстердамська біржа вже функціонувала, лондонські брокери укладали угоди на площах та в кафетеріях [27, c. 365-366].

      На Амстердамській біржі (1608 р.) вперше були встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх біржових стандартів дозволило не поставляти товари на біржові торги.

      З 1720 р. тут запроваджуються ф'ючерсні угоди. На цій біржі вперше було введено в обіг такі цінні папери, як акції. Торгівля акціями започатковує біржову спекуляцію, яка згодом поширюється і на товари [25, c. 31-32].

      Перша американська фондова біржа з'явилась у 1791 р. у Філадельфії, а в 1792 р. виникла біржа, яка сьогодні називається Нью-йоркською фондовою біржою.

      У період з XVI по XVIII ст. біржі набули своїх основних характерних рис. Визначальне значення для розвитку біржової торгівлі в середині XVI ст. мали біржі Антверпена і Ліона. Саме в цей період були створені біржі в Тулузі, Гамбурзі, Франкфурті та Лейпцигу. В основному це були товарні та вексельні біржі. Основою роботи Антверпенської і Ліонської бірж були не угоди з товарами, а робота з векселями і позиковим капіталом, в основному державними борговими зобов'язаннями.

      У XVII—XVIII ст. визначальну роль відігравала спочатку Амстердамська, а потім Лондонська, Паризька та Віденська біржі. Кінець XVIII — початок XIX ст. ознаменувалися появою на ринку значної кількості великих державних позик. Першість тут утримувала Англія і відповідно Лондонська біржа. На континенті в цей час велике значення мала Франкфуртська біржа.

      Наприкінці XIX ст. у зв'язку з широким поширенням акціонерної форми власності на фондових біржах основне місце зайняли операції з акціями, а торгівля державними цінними паперами значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.

      Першою біржею в Росії стала Петербурзька фондова біржа, відкрита за ініціативою Петра І у 1703 р [27, c. 366-367].

      Наприкінці ХІХ-го - початку ХХ-го ст. кількість товарних та фондових бірж зростає. Формується асортимент біржових товарів, широко котируються контракти на м'ясо, зерно, каву, бавовну, срібло, золото, нафту, ліс тощо [25, c. 34].

      На сьогодні фондовий ринок у різних країнах Європи становить більш-менш значущу частину фінансового ринку. Велике значення він має в Англії, Німеччині, Франції. Значно меншу роль він відіграє в економіці Австрії, Італії, Іспанії, а в таких країнах, як Греція, Португалія, Ірландія його роль несуттєва. В багатьох країнах держава активно користується фондовим ринком для розміщення своїх боргових зобов'язань з метою фінансування дефіциту бюджету. Незважаючи на те що Італія належить до економічно розвинених країн, фондовий ринок тут розвинений досить слабо і спрямований в основному на забезпечення фінансування державного боргу. На відміну від італійського ринку, який є виключно національним, швейцарський фондовий ринок характеризується своєю міжнародною спрямованістю. Головна біржа країни — Амстердамська — є однією із найстаріших бірж світу. Позабіржового ринку в країні немає. Іноземні акції становлять більше як половину біржового обороту. На фондовому ринку Англії переважно емітуються іменні цінні папери — акції та облігації. Якщо говорити про величину ринку різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій — німецький. Найбільші у світі національні ринки акцій належать США, Японії та Англії. У західноєвропейських країнах значна частина корпорацій перебуває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незначну частину акцій або й зовсім не допускають своїх акцій на ринок. У багатьох країнах акції перебувають у власності тісно пов'язаних між собою інвесторів — банків, страхових та інвестиційних компаній, що має суттєвий вплив на ліквідність ринку. Негативно впливають на ліквідність фондового ринку і зміни в складі інвесторів. Протягом останнього десятиріччя кількість дрібних інвесторів на ринку значно зменшилась, а кількість великих значно зросла. У результаті поглиблення процесу глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, яка проводиться практично неперервно протягом 24 годин на добу. Лібералізація ринків, що триває сьогодні, приводить до скорочення розриву між розмірами витрат на проведення операцій на різних ринках. Проте все-таки ці витрати різні і залежать як від країни, так і від біржі, на якій здійснюється торгівля відповідними цінними паперами [15, c. 317-318].

      Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. Одеської товарної біржі та у 1834 р. - Кременчуцької. Взявши за основу класифікацію етапів становлення біржового руху в Україні, яка наведена у монографії8, запропонуємо її у дещо модифікованому вигляді, а саме:

  1. 1796-1860 рр. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) і початок біржового руху. Торгівля здійснювалася невеликими партіями зернових.
  2. 1861-1914 рр. Активізація біржової торгівлі у всіх центрах України, їх спеціалізація. Будуються залізниці, елеватори, банки. 11 бірж спеціалізуються на окремих видах продукції, а саме: хлібні, фруктові, м'ясні, винні та інші. Найбільший оборот мали Київська товарна біржа, яка спеціалізувалася на торгівлі цукром, Миколаївська - хлібна та Одеська - зернова.
  3. 1914-1921 рр. Повне припинення діяльності. Вважаємо за необхідне виокремити такий етап, оскільки після першої світової війни та жовтневого перевороту біржі уже не відродилися такими, якими вони існували до цього.
  4. 1921-1928 рр. Відродження біржової торгівлі в період НЕПу. Відродилися біржі, які функціонували до 1914 р., однак це були біржі, на яких торгували різним товаром, в тому числі не традиційним, таким як бакалія, годинники, одяг тощо. Позитивна роль цих бірж була у тому, що вони зібрали статистику повного виробництва та торговельного обороту у більшовицькій Росії. У 1930 р. Постановою Ради народних комісарів діяльність бірж була зупинена в результаті проведеної колективізації та повного одержавлення економіки.
  5. 1990 р. Відродження біржової торгівлі. Третій "біржовий бум", який відбувався в 1991 р. на теренах колишнього СРСР, викликав швидке зростання кількості структур, у назві яких було слово "біржа". Лише в Україні на початок 1992 р. їх зареєстровано 87. Ця цифра, незважаючи на надвисокий податковий тиск (75% з доходу в 1992 р.), не зменшувалася до початку 1996 р., мало того, цей процес не зупинився і триває досі. Як вказувалося вище, на 01.01.2002 р. в Україні було 411 бірж.
  6. 1992 р. Припинення розвитку біржової торгівлі в зв'язку з прийняттям закону про оподаткування доходу від біржової діяльності. Вважаємо за доцільне виділити цей і наступний етапи, оскільки саме в цей час відбуваються значні зміни в процесі біржового будівництва.
  7. 1995-1996 рр. Поворотний момент розвитку бірж в Україні. Активну участь у становленні біржових сировинних ринків бере уряд. Приймаються концепції розвитку біржових сільськогосподарських та фондових ринків, видаються Укази Президента України з проблем біржового будівництва.
  8. 1997-до нашого часу. Зростання кількості бірж. Створення саморегулюючих організацій, спроби впровадження строкових контрактів [25, c. 41-42].

      Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних. В економічній літературі терміни «фондовий ринок» і «ринок цінних паперів» стали майже синонімами. Часто «фондовий ринок» розглядають як частину «ринку капіталів» або як «ринок фондових цінностей», «ринок позичкового капіталу». Пояснення цих понять дають О.М. Мозговий [21]., О.Ю. Смолянська [24]. та інші автори. Це пояснюється певними об'єктивними обставинами і, в першу чергу, фінансовими інструментами, об'єктами та суб'єктами фондового ринку. Основними інструментами фондового ринку є цінні папери різних видів, типів, які формують свої сегменти: грошового ринку, ринку цінних паперів, ринку капіталів, фондового ринку. На табл. 1.1 представлений фінансовий ринок за сегментами, що пов'язані з цінними паперами.

        
 
 
 
 
 
 
 

      Табл. 1.1. Фінансові інструменти за основними  сегментами ринку

      Як бачимо із таблиці 1.1., ринок цінних паперів є ширшим за своїм економічним змістом і включає, крім короткострокових цінних паперів, середньострокові та довгострокові, які є основними інструментами фондового ринку.

      Основними завданнями сучасного фондового ринку є:

  • мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
  • формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;
  • розвиток вторинного ринку;
  • активізація маркетингових досліджень;
  • трансформація відносин власності;
  • удосконалення ринкового механізму і системи управління;
  • забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;
  • зменшення інвестиційного ризику;
  • формування портфельних стратегій;
  • розвиток ціноутворення;

      — прогнозування перспективних напрямів розвитку та інші. Сучасний світовий фондовий ринок розвивається за такими напрямками:

  • подальша автоматизація фондових операцій, об’єднання окремих комп'ютерних систем у Всесвітню мережу електронної комунікації;
  • створення нових видів і модифікацій цінних паперів;
  • розширення інтернаціоналізації фондової діяльності [15, c. 319-320].