Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Ризики у фінансових інвестиціях

Зміст

Вступ..........................................................................................................................3

Економічна сутність та характеристика ризиків у фінансових інвестиціях.5
Оцінка та аналіз ризиків у фінансових інвестиціях......................................11
Напрями оптимізації та нейтралізації фінансових ризиків...........................19

Висновки...................................................................................................................28

Додатки.....................................................................................................................31

Список використаних джерел..................................................................................35

ВСТУП

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпеку таких втрат виражають собою фінансові ризики.

Зміна економічної ситуації в країні та кон’юнктури фінансового ринку призводить до зростання впливу фінансових ризиків на результативність фінансової діяльності підприємства.

Значні трансформаційні зміни, що відбуваються останніми роками в умовах ринкових відносин в Україні, надають надзвичайної актуальності питанням нейтралізації та мінімізації фінансових ризиків для підвищення ефективності функціонування економічної системи підприємства.

Невід’ємною складовою господарської діяльності будь-якого суб’єкт господарювання є ризик, реалізація якого у результаті здійсненні підприємницької діяльності може зумовити виникнення збитків чи недоодержання доходів у порівнянні з прогнозним рівнем та перешкоджає реалізації фінансово-економічних його інтересів. Фінансова діяльність підприємства пов'язана з багатьма ризиками. Вплив цих ризиків став особливо відчутним із переходом до ринкової економіки.

Серед усіх ризиків діяльності суб'єктів господарювання, фінансові ризики є основними, оскільки ставлять під загрозу подальшу успішну діяльність підприємства. Їхня дія зумовлює зниження фінансових результатів і фінансової стійкості підприємства. Фінансові ризики визначають як ймовірність виникнення фінансових втрат через неефективну структуру капіталу, що спричиняє до розбалансованості грошових потоків підприємства.

Питанням дослідження різних підходів щодо зниження та передбачення ризикових подій в діяльності різних підприємств присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Г. Александера, Бондарчук Ю.В., О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, Д. Галаі, М. Гроуха, Ш. Де Ковни, С.М. Камінський А.Б., Лобанова, Б.М. Мізюка, Л.О. Примостки, Л.Ф. Романенко, К.К. Сіо, К. Таккі, А.В. Чугунова, У. Шарпа та ін.

Мета роботи полягає у дослідженні чинників ризиків у фінансових інвестиціях, оцінки, аналізу та методи нейтралізації їхньої дії.

Об’єкт дослідження – ризики у фінансових інвестиціях.

Предмет курсової роботи - напрями мінімізації ризиків у фінансових інвестиціях.

Відповідно до поставленої мети вирішено такі задачі:

- розкрити сутність та економічний зміст ризиків фінансової сфери діяльності підприємств;

- дослідити методи оцінки фінансових ризиків;

- встановити напрямки зниження та нейтралізації дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють інвестиційні процеси в Україні; наукові статті присвячені проблемам ризиків у фінансових інвестиціях; електронні ресурси світової мережі Internet.

Економічна сутність та характеристика ризиків у фінансових інвестиціях

У науковій літературі немає однозначності в трактуванні сутності фінансових ризиків та їхнього місця у системі господарської діяльності підприємства. Одні фахівці розглядають фінансові ризики як окремий вид ризиків підприємства. Інші економісти вважають, що ці ризики входять до складу інших ризиків – ринкового, інвестиційного. Клапків М. відносить до групи фінансових ризиків практично всі майнові ризики, оскільки, на його думку, збитки, які виникають внаслідок прояву майнових ризиків, майже завжди мають фінансовий характер, тобто набувають грошового виміру. Коваленко Л.О. і Л.М. Ремньова, досліджуючи послідовність розроблення політики управління ризиками, виділили етапи формування політики управління фінансовими ризиками.

За своєю сутністю, ризик – це усвідомлена можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей через випадкові зміни умов економічної діяльності, несприятливі обставини. Від можливих втрат у ринковому середовищі ніхто не застрахований. Однак, це не означає, що з метою повного уникнення втрат потрібно проводити лише консервативну економічну політику1.

Важливо не просто боятися ризиків, а вчасно аналізувати причини небажаного розвитку подій, враховувати попередній негативний досвід, постійно коригувати систему оперативних господарських операцій з позиції максимізації результату.

Слід зазначити, що більшість науковців і практиків ототожнюють поняття «джерела», «чинники» й «обставини» виникнення ризиків. Це зумовлено тим, що у практичній діяльності дуже важко розмежувати джерела й чинники виникнення ризиків. Зокрема, В. В. Вітлінський2 наголошує, що основним джерелом ризику є суперпозиція таких типів невизначеності :

- невизначеність щодо цілей суб’єкта господарювання (багатокритеріальність і неузгодженість між окремими індикаторами);

- невизначеність (неоднозначність) прогнозів розвитку оточення (альтернативні сценарії розвитку середовища);

- інформаційна обмеженість, зокрема кількісних даних, у процесі прийняття управлінських рішень.

Аналіз літературних джерел показав, що науковці, як правило, виокремлюють внутрішні джерела виникнення ризиків, які формуються всередині суб’єкта господарювання, однак можуть спричиняти ризики й негативні наслідки для зовнішнього середовища (поломки обладнання, помилки управлінців і персоналу, недоцільність встановлених цілей і завдань тощо), та зовнішні, які виникають у навколишньому середовищі, але впливають на діяльність суб’єкта господарювання (зміни смаків споживачів, законодавчі колізії, банкрутство контрагентів тощо).

Також пропонують класифікувати чинники виникнення ризиків на суб’єктивні, об’єктивні або суб’єктивно-об’єктивні. Прихильники суб’єктивного аспекту виникнення ризиків стверджують, що вирішальним чинником у ризикотворенні є роль особи, яка приймає рішення за умов невизначеності. Прихильники об’єктивних джерел виникнення ризику вважають, що основним чинником є сама ситуація. Проте в науковій літературі переважає суб’єктивно-об’єктивний підхід. Суб’єктивно-об’єктивним ризик вважається в тому разі, якщо він породжується й суб’єктивними процесами, й такими, існування яких не залежить від волі і свідомості людей3.

Отже, на основі досліджених наукових праць і досвіду діяльності підприємств пропонуємо поділяти джерела виникнення фінансових ризиків за рівнем їх утворення: макроекономічні, мікроекономічні, специфічні (всі ті, що притаманні діяльності певного підприємства та визначаються організаційно-правовою формою, сферою діяльності тощо. Макроекономічні джерела можуть істотно різнитися, тому їх доцільно поділяти щонайменше на дві групи: глобальні й локальні (на рівні держави — рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Класифікація джерел виникнення фінансових ризиків

Виникнення ризику у фінансовій сфері, як правило, зумовлюється такими глобальними обставинами4:

- зростанням схильності до ризику власників і менеджерів фінансово-економічних інституцій усього світу, що призвело до світової фінансової кризи у 2008 році;

- збільшенням обсягів фінансових і банківських операцій та угод;

- ускладненням фінансово-економічних операцій;

- взаємопов’язаністю фінансово-економічних систем країн світу;

- збільшенням обсягів світової торгівлі та неврегульованістю низки правових проблем торгівлі;

- відсутністю належних інструментів регулювання фінансових ринків;

- поширеністю та швидким розвитком похідних фінансових інструментів;

- відсутністю структурних і системних перетворень фінансово-економічних систем у трансформаційних економіках;

- зростанням кількості надзвичайних і форс-мажорних обставин у зовнішньому середовищі.

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії та імовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість одержання визначеного результату. Стосовно до економічних задач методи теорії імовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найкращої, виходячи з найбільшої величини математичного чекання. Інакше кажучи, математичне чекання якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженої на імовірність її настання5.

В українській практиці ризик підприємця кількісно характеризується суб’єктивною оцінкою очікуваної величини максимального і мінімального доходу (збитку) від вкладення капіталу. Чим більший діапазон між максимальним і мінімальним доходом (збитком) при рівній імовірності їхнього одержання, тим вищий ступінь ризику. Ризик являє собою дію в надії на щасливий результат за принципом «повезе-не-повезе». Приймати на себе ризик підприємця змушує невизначеність господарської ситуації, невідомість умов політичної й економічної обстановки і перспектив зміни цих умов. Чим більша невизначеність господарської ситуації при ухваленні рішення, тим вищий і ступінь ризику.

Портфель фінансових ризиків підприємства, які можуть виникати за основними видами його діяльності, наведено у Додатку А.

Внутрішні фінансові ризики підприємства залежать від впливу виробничо-комерційних, інвестиційних і фінансових чинників, основні з яких систематизовано у Додатку Б.

Встановлення потенційних зон фінансових ризиків полягає порівняно можливих фінансових втрат із розрахунковою сумою прибутку, доходу, власного капіталу підприємства.

Залежно від величини можливих фінансових втрат, можна виділити чотири основні зони фінансового ризику6:

● безризикова зона: ризик зовсім незначний, фінансових втрат практично немає, гарантується фінансовий результат в обсязі розрахункової суми прибутку; зона допустимого ризику: ризик середній, можливі фінансові втрати в обсязі розрахункової суми прибутку;

● зона критичного ризику: ризик високий, можливі фінансові втрати в обсязі

розрахункової суми валового доходу;

● зона катастрофічного ризику: ризик дуже високий, можливі фінансові втрати в обсязі суми власного капіталу підприємства.

Вони становлять найбільшу частину сукупних господарських ризиків підприємства і впливають на різні аспекти господарської діяльності підприємства. Рівень фінансових ризиків зростає із збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяльності підприємства. Зростання ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов’язано із швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширення сфери

фінансових відносин, появою нових фінансових технологій та інструментів.

Отже, зовнішні і внутрішні джерела фінансових ризиків істотно різняться між собою. Доцільно виділяти особливі джерела фінансових ризиків, які визначаються специфікою діяльності підприємства. Виокремлені і структуровані джерела виникнення фінансових ризиків дадуть змогу сформувати ефективні системи ідентифікації й управління фінансовими ризиками.

Оцінка та аналіз ризиків у фінансових інвестиціях

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність отримання втрати, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.

Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату.

Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його настання7.

Дисперсія – це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

G = , (2.1)

де G – дисперсія;

X – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

X – середнє очікуване значення;

n – число випадків спостереження (частота).

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою

G= , (2.2)

де G – середнє квадратичне відхилення.

При рівності частот маємо окремий випадок:

G = , (2.3)

, (2.4)

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, в яких вимірюється аріюючи ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є заходами абсолютного коливання8.

Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації – це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих значень:

V= (2.5)

де V – коефіцієнт варіації,

G – середнє квадратичне відхилення:

Х – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання.

Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % – слабке коливання; 10 – 25 % – помірне коливання; понад 25 % – високе коливання.

Врахування в діяльності суб’єктів господарювання фактору ризику дозволяє отримати позитивний ефект за мінімально можливих втрат при здійсненні фінансових операцій, реалізації інвестиційних проектів, проведенні інноваційних розробок тощо9.

Для оцінки ризиків використовується показник левериджу, який враховує вплив на прибуток (операційний леверидж) або виплат по кредиту (фінансовий леверидж). Сукупний ризик формується як проста арифметична сума операційного та фінансового ризиків.

Основним фактором формування сукупного ризику підприємства є фінансова його складова, яка, у свою чергу, залежить від рівня левериджу – співвідношення між позиковим та власним капіталом.

Операційний та фінансовий леверидж тісно пов’язані. Наприклад, коли компанія зменшує свій операційний леверидж, це може призвести до збільшення фінансового левериджу, і навпаки, якщо вона вирішує збільшити свій операційний леверидж, це може призвести до зменшення позичкового капіталу.

Для підприємства у першу чергу потрібно вирішити, якого за наявної ринкової ситуації співвідношення між власним (акціонерним) та залученим (позичковим) капіталом можна досягти.

Таким чином, співвідношення між власним та позичковим капіталом визначається за допомогою розрахунків ефекту залучення позички, з одного боку, і оцінки ризиків та можливості виділення коштів на їх запобігання – з іншого.

Оцінка фінансового ризику здійснюється через оцінку ступеню фінансового левериджу. Управління ступенем фінансового левериджу показує, який допустимий рівень фінансового левериджу може прийняти на себе підприємство і як все це відображається на загальному ризику компанії. Окрім фінансового левериджу на загальний ризик впливає і рівень операційного левериджу. Чим вище ступінь операційного левериджу, тим нижчий фінансовий ризик може дозволити собі компанія.

Кількісна оцінка ризиків і чинників, що його зумовили, здійснюється на основі аналізу варіабельності прибутку. Виробничий (операційний) леверидж кількісно характеризується співвідношенням між постійними і змінними витратами в загальній їх сумі і варіабельністю показника «Прибуток до вирахування відсотків і податків». Саме цей показник прибутку дозволяє виділити і оцінити вплив мінливості операційного левериджу на фінансові результати діяльності фірми.

Ефект операційного левериджу показує процентну зміну прибутку до виплати процентів та податків (ЕВІТ) при зміні обсягів збуту на 1%. Даний показник розраховується за формулою (2.6).

СОЛ= (2.6)

Разом з цим при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства використовують ефект операційного левериджу як величину, зворотну величині порогу безпеки (формула 2.7).

СОЛ= (2.7)

де Р – середня ціна збуту;

V – змінні витрати на одиницю продукції;

F – постійні витрати.

Якщо частка постійних витрат велика, говорять, що компанія має високий рівень виробничого левериджу. Для такої компанії іноді навіть незначна зміна об’ємів виробництва може призвести до істотної зміни прибутку, оскільки постійні витрати компанія вимушена нести у будь-якому випадку10.

Сила операційного левериджу розраховується за формулою (2.8), як відношення валової маржі до прибутку після сплати відсотків, але до сплати податку на прибуток.

, СОЛ= (2.8)

Розрахунок ефекту операційного левериджу з аналізу діяльності підприємства промислової галузі за 2005-2009 р. р. наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Результати оцінки ефекту фінансового левериджу

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
MVC (валова маржа)	17539,4	5486,6	30275,8	71173,4	42134,7
Постійні витрати	9009,4	15443,6	35191,8	41493,4	41493,4
Сила операційного левериджу	2,06	-0,55	-6,16	2,4	65,7

Джерело: [О.В. Васюренко, В.Ю. Подчесова. - Інструментарій аналізу в системі кредитного ризик-менеджменту: Монографія / - Київ: УБС НБУ, 2010. - 191 с. ]

Показник СОЛ показує чутливість прибутку компанії до обсягу продажів.

Чим вище виробничий леверидж, тим сильніше зміниться величина порогу безпеки при зміні обсягу випуску.

Ступінь операційного левериджу впливає на допустимий рівень фінансового левериджу. Чим вище ступінь операційного левериджу, тим нижчий фінансовий ризик підприємство може собі дозволити.

Ризик, обумовлений структурою джерел, називається фінансовим.

Коефіцієнт фінансового левериджу (плече фінансового важеля) визначається як відношення позикового капіталу до власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу прямо пропорційний фінансовому ризику підприємства11.

Таким чином, чим вище рівень фінансового левериджа, тим вище фінансовий ризик компанії. СФЛ виражається формулою (2.9).

СФЛ= (2.9)

де ЕВІТ – прибуток до виплати податків і відсотків або валовий дохід.

I – сума відсотків по кредитах, що виплачуються з прибутку.

СФЛ показує на скільки змінитися прибуток до виплати податків при зміні валового доходу (ЕBIT) на 1% . Очевидно, що СФЛ зростає при збільшенні частки позикових засобів. Розрахунок СФЛ подано в таблиці 2.212.

Таблиця 2.2.

Результати оцінки ступеню фінансового левериджу

	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Операційний прибуток	8530	-9957	-4916	29680	641,3
Відсоткові платежі за кредити	0	2	7028	29603	29603
Ступінь фінансового левериджу	1	-0,99	-0,41	418	-0,022

Вплив фінансового левериджу «накладується» на ефект операційного важеля. Загальний ризик підприємства різко збільшується, якщо і операційний і фінансовий леверидж мають значення більше одиниці. Добуток двох цих показників називається загальним або комбінованим левериджем. Загальний леверидж можна розрахувати за формулою (2.10) та формулою (2.11).

СЗЛ=СОЛ*СФЛ (2.10)

СЗЛ=

(2.11)

Розрахунок загального левериджу наведено в таблиці 2.11.

Таблиця 2.3.

Результати оцінки загального левериджу

	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Сила операційного левериджу	2,06	-0,55	-6,16	2,4	65,7
Ступінь фінансового левериджу	1	-0,99	-0,41	418	-0,022
Ступінь загального левериджу	2,06	0,54	2,53	1003,2	-1,45

Загальний леверидж аналізуючого підприємства мав колосальний розмір, це зумовлено високим значенням ступеня фінансового левериджу13.

Підприємству слід дотримуватися основного правила грамотної фінансової діяльності: щоб усі ці ризики не були високими одночасно. Розуміння сенсу і механізму дії ефектів фінансового і операційного важелів дає фінансовому менеджерові можливість управляти внутрішнім ризиком підприємства, сприяючи тим самим зниженню ціни капіталу, який залучається на фінансовому ринку.

Напрями оптимізації та нейтралізації фінансових ризиків

Для створення надійної системи забезпечення фінансової безпеки в умовах світової фінансової кризи необхідно розробити ефективний механізм визначення загроз у цій сфері. Такий механізм має включати: статистичну та аналітичну інформацію; сукупність індикаторів, які характеризують функціонування цієї сфери; підсистему моніторингу індикаторів; підсистему виявлення загроз і прогнозування їхнього впливу на стан фінансової безпеки14.

У системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації, які є системою методів мінімізації їхніх негативних наслідків, що обираються, і здійснюваних у межах самого підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності ухвалених управлінських рішень, незалежних, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони враховують конкретні умови здійснення фінансової діяльності підприємства та його фінансових можливостей, дозволяють врахувати вплив внутрішніх чинників на рівень фінансових ризиків у процесі нейтралізації їхніх негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання таких основних методів (Додаток В):

1. Уникнення ризику. Метод полягає в розробці таких заходів внутрішнього

характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів відносяться:

- відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику яких надмірно високий.

Не дивлячись на високу ефективність цього заходу, його використання має обмежений характер, оскільки більшість фінансових операцій пов'язана зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування прибутку;