Ризики в Укрсоцбанку

 

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ  РИЗИК В ПРОЦЕСІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

    1. Сутність кредитного ризику
    2. Формування кредитного портфелю комерційного банку за основними вимогами НБУ

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА, ПОСЛУГИ,  А ТАКОЖ ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ПАТ «УКРСОЦБАНКУ».

2.1 Організаційна структура  ПАТ «Укрсоцбанку»

2.2 Послуги, що надаються банківською установою

2.3 Валютні операції та особливості їх здійснення ПАТ «Укрсоцбанк»

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ ПАТ “УКРСОЦБАНК” ТА ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Висновки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Головною ланкою кредитної системи  у будь - якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні мати у своєму розпорядженні кошти.

Комерційна діяльність банків в нинішніх умовах ускладнена відсутністю  сформованого грошового ринку країни, непідготовленістю клієнтів, недосконалістю системи страхування, загальною  кризою неплатежів. В цих умовах особливе значення приділяється збалансованості  пасивів банків по власним і запозиченим  джерелам, збалансованість пасивної і активної частини балансу, а  також відповідність формування власних коштів до вимог, що пред`являються  зі сторони Національного банку  України.

Таким чином, становлення в Україні  сучасної банківської справи і банківської  системи висуває на перше місце  проблеми, які пов`язані з ризиками кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку з цим дослідження  питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває  особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження  в даній курсовій роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Мета курсової роботи – це розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних банків, так і зі сторони держави в особі Національного банку України.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку  України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

Робота розкриває взаємовідношення двох рівнів банківської системи України: Національного банку України і комерційних банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку – це об`єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ  РИЗИК В ПРОЦЕСІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

 

1.1 Сутність кредитного ризику

 

Кредитний ризик – можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи за договором відсотки.

Якщо кредит не повертається в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні збитки великі, то це навіть може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, банк стає несплатоспроможним, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників, акціонерів, учасників банку, але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним  ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання  і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком  найбільше розроблена в банківській  практиці, кредитний ризик комерційних  банків знаходиться під особливим  спостереженням НБУ і регулюється  багатьма нормативних актів.

Управління кредитним  ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. Банки змушені обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що може обернутися серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим дуже уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій.

Крім того, кредитний ризик  залежить від зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку  визначається, по-перше, загальними установками  відносно операцій із клієнтурою, розробляється  і фіксується в меморандумі про  кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

При проведенні кредитної  політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання  інтересів банку, його акціонерів і  вкладників та суб'єктів господарської  діяльності з урахуванням загальнодержавних  інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів  належать ліквідність, дохідність, надійність.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з  принципами дотримання терміну, цільового  характеру, забезпеченості, платності.

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернута в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення.

Принцип забезпеченості кредиту  означає наявність у банку  права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність  позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна  позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позики), однак вони мають обмежене використання, пов'язані  з великим ризиком для банку  і видаються під високий процент.

Видаючи кредити юридичним  і фізичним особам, банк вимагає  не тільки повернення їх у встановлений термін, а й виплати процентів  за користування ними.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього капіталу.

Слід також відзначити, що на величину процентної ставки і  на діяльність банку взагалі дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати:

  • кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;
  • ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;
  • процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти  за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

  • кредит надається лише тим постачальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;
  • кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;
  • постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу.

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших напрямів його діяльності. Цей принцип передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність банку - це здатність банку вчасно розраховуватися за своїми грошовими зобов’язаннями. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною.

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед укладанням кредитного договору працівник банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит.

Оцінюючи персональні  якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних  і позичених коштів. Для цього  використовується бухгалтерська і  статистична звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози його фінансового  стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип дохідності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від величини і структури активів банку. Тому ці всі показники повинні ретельно аналізуватися банком, і необхідно робити все для підтримання їх на належному рівні.

Що стосується типів кредитної  політики, то вона залежно від позиції  банку на фінансовому ринку, його зростання й розвитку може бути агресивною і помірною.

У банку розробляється  письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має відповідати нормальній нормі дохідності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку.

Водночас банк не рекомендує розширювати видачу позик для  довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під  акції компаній закритого типу тощо.

У документі можуть бути визначені й географічні райони, де можлива кредитна експансія комерційного банку.

У меморандумі мають бути правила про порядок або умови  видачі кредитів власним працівникам  банку, про процедуру стягнення  простроченої заборгованості, про овердрафти і т.д.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації  кредитної політики, можна скласти  теоретичну модель формування оптимальної  політики, яка зумовлена методологічно  обов'язковими вимогами у процесі  формування кредитної політики та організації  кредитного процесу повинна включати:

  • загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;
  • визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;
  • деталізація конкретних операцій та підходи до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;
  • систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.

Принциповим завданням кредитної  політики є залучення додаткових коштів у населення.

Розвиток кредитних відносин населення з банками - це питання  не тільки економічне, а й політичне  та соціальне. Крім необхідності економічної  і політичної стабілізації, розробки кредитної політики у взаємовідносинах із населенням, потрібні модернізація форм і методів кредитування, удосконалення  процентної політики, умов надання  і погашення кредитів, використання досвіду зарубіжних країн із ринковою економікою.

У кредитній політиці банку  слід розширити види кредитів, які  надаються населенню, приділити  увагу споживчому та іпотечному кредитам як основній формі кредитних взаємовідносин з індивідуальним клієнтом. Ці види кредитів дуже широко використовуються західними банками і дають їм більш як половину доходів від діяльності в цілому.

Ще один вид кредиту, який дуже вигідний для банку, а також  для клієнта, - це авальний кредит. Банк, застосовуючи цей кредит, заробляє доходи від кредитування без залучення  власних коштів. Для клієнта це вигідно у зв'язку з низькою  процентною ставкою за кредитом.

Крім того, позитивним ефектом  для розвитку кредитування індивідуального  позичальника може бути:

  • введення цільових житлово-будівельних вкладів і надання на цій основі першочергового права на одержання інвестиційного кредиту власникам таких вкладів;
  • проведення маркетингових досліджень банків із метою виявлення у населення потреб у нових видах кредитування;
  • підвищення рівня інформованості приватних клієнтів про нові види банківських послуг;
  • максимальне врахування інтересів клієнтів, індивідуальний підхід при кредитуванні.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Формування кредитного портфелю комерційного банку за основними вимогами НБУ

 

Щоб підвищити надійність та стабільність банківської системи, а також захист інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській  діяльності. Створення резерву під  кредитні ризики - це визнання витрат для  відображення реального результату діяльності банку з урахуванням  погіршення якості його активів або  підвищення ризиковості кредитних  операцій.

З метою недопущення збитків  від неповернення боргу через  неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних  ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені  на кореспондентських рахунках, які  відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний  портфель банку, належать:

  • строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними ;
  • кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;
  • рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;
  • кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;
  • кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними;
  • кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;
  • сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;
  • кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за ними;
  • кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;
  • сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
  • сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;
  • зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву  під кредитні ризики банки мають  здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією  залежно від фінансового стану  позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" та "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить  валовий кредитний ризик для  кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний  ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування  можливих втрат на повний розмір чистого  кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних  операцій у національній та іноземних  валютах.

Банки мають право створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені  на строк понад 30 днів та обліковуються  за відповідними рахунками класів 1, 2 плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені  на строк понад 30 днів, відноситься  до нестандартної заборгованості.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під  контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного  балансу .

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву  під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити  та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи  повинні подаватися на вимогу вповноважених  працівників Національного банку  для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Кредитні операції - вид  активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про  надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання  гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових  операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо. Кредитні операції класифікуються залежно від  рівня ризику та поділяються на "стандартні","під  контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

Класифікація кредитних  операцій - це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з  урахуванням фінансового стану  позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної  операції.

Кредитний ризик - ризик невиконання  позичальником (контрагентом банку) зобов'язань  за кредитними операціями, тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься.

"Стандартні" кредитні  операції – це операції, за  якими кредитний ризик є незначним  і становить два відсотки чистого  кредитного ризику.

"Під контролем" - це  кредитні операції, за якими кредитний  ризик є незначним, але може  збільшитися внаслідок виникнення  не сприятливої для позичальника  ситуації та становить п'ять  відсотків чистого кредитного  ризику.

"Субстандартні" кредитні  операції - це операції, за якими  кредитний ризик є значним,  надалі може збільшуватись і  становить 20 відсотків чистого  кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

"Сумнівні" кредитні  операції - це операції, за якими  виконання зобов'язань з боку  позичальника/контрагента банку  в повній сумі (з урахуванням  фінансового стану позичальника  та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення  кредитної заборгованості низька  та становить 50 відсотків чистого  кредитного ризику.

"Безнадійні" кредитні  операції - це операції, імовірність  виконання зобов'язань за якими  з боку позичальника/контрагента  банку (з урахуванням фінансового  стану позичальника та рівня  забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями  дорівнює сумі заборгованості  за ними.

Платоспроможність - здатність  позичальника (контрагента банку) своєчасно  здійснювати розрахунки за всіма  видами своїх зобов'язань.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен  проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

  • оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);
  • стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;
  • рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового  стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми  положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням  вимог Положення , у якому мають  бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінка фінансового стану  позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

  • інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;
  • аналізу якості активів і пасивів;
  • аналізу прибутків і збитків;
  • інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;
  • інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;
  • щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового  стану позичальника - фізичної особи  мають ураховуватися:

  • загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи);
  • соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;
  • вік клієнта;
  • інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;
  • ділова репутація;
  • інша інформація.