Робота с многодетными семьями

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БАГАТОДІТНА СІМ’Я: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

2.1. Поняття  багатодітної сім'ї, категорії  багатодітних сімей

2.2. Проблеми  багатодітної сім'ї: соціальні  аспекти

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО  ПЕДАГОГА З РІЗНИМИ ТИПАМИ БАГАТОДІТНИХ СІМЕЙ

2.1. Допомога соціального педагога багатодітним сім'ям

2.2. Етапи і  техніки проведення соціально-педагогічної  роботи

2.3. Технології  роботи соціального педагога  з багатодітною сім'єю

2.4. Адаптація  та дезадаптація в роботі соціального  педагога

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Сім'я є одним з найстаріших і найважливіших соціальних інститутів суспільства, впливають на формування та розвиток особистості. Величезний діапазон і унікальність засобів впливу сім'ї роблять її потужним, незамінним засобом соціалізації та соціального становлення особистості. Багатодітна сім'я самою своєю сутністю сприяє реалізації особистісних і суспільних потреб. У багатодітних сім'ях створюються сприятливі умови виховання, оскільки діти ростуть в тісних взаєминах один з одним в сімейному колективі і, як правило, з раннього віку привчаються виконувати певні обов'язки і допомагати один одному. Проте в економічному плані саме багатодітна сім'я опиняється в найбільш складному становищі, оскільки мати, як правило, не працює, а один батько не має можливості забезпечити сім'ї нормальні умови існування. Крім того, відзначається негативне, і навіть негативне ставлення суспільства до багатодітних сімей. Існуючі проблеми таких сімей обумовлюють необхідність надання їм допомоги з боку суспільства. Матеріальна і моральна підтримка багатодітної сім'ї, створення нормальних умов життя в ній батьків і дітей допоможуть вирішенню демографічної проблеми в нашій країні, тому дуже важливо осмислити як нинішнє становище багатодітної сім'ї, так і шляхи поліпшення їх становища. Робота з населенням, накопичення практичного досвіду дозволять сформулювати необхідні законодавчі ініціативи, які можуть бути висунуті громадською організацією на наступних етапах своєї діяльності.

Як показує  практика, чинне законодавство регулює  тільки внутрісімейний конфлікт і звертає  увагу на сімейний стан громадянина  лише в окремих кризових випадках. Проте все ще немає чіткої системи  їх соціальної підтримки. Для успішного  вирішення виникаючих проблем необхідні  спільні зусилля фахівців у різних галузях діяльності, в тому числі, професійних соціальних працівників, які володіють різними технологіями вирішення соціальних проблем. При цьому, соціальні працівники повинні виступати як посередники між сім'єю і суспільством (групою, колективом, державою), так і в якості помічників у справі подолання тих чи інших соціальних труднощів. Створення ефективної системи соціального захисту сім'ї є невід'ємною умовою розвитку нашого суспільства.

Дослідження проблеми в науковій літературі. А.І. Антонов; В. М Медков; Т.А. Бодрова - дослідження соціальних проблем багатодітної сім'ї. Така сім'я самою своєю сутністю сприяє реалізації особистісних і суспільних потреб. У багатодітних сім'ях створюються сприятливі умови виховання, оскільки діти ростуть в тісних взаєминах один з одним в сімейному колективі і, як правило, з раннього віку привчаються виконувати певні обов'язки і допомагати один одному. У таких сім'ях складається високоморальна атмосфера любові і турботи дітей та батьків один про одного. Проте в економічному плані саме багатодітна сім'я опиняється в найбільш складному становищі, оскільки мати, як правило, не працює, а один батько не має можливості забезпечити сім'ї нормальні умови існування. Л.Г. Гуслякова; Е.А. Зимова; Т.В. Шеляг; Є.І. Холостова - аналіз питань професійної соціальної роботи з багатодітними сім'ями в працях вітчизняних вчених - основний напрямок в соціальній роботі - це надання допомоги сім'ї у різних формах, що передбачено в концепції федеральної сімейної політики, а також у посадових обов'язках соціального працівника. Положення багатодітної сім'ї, її чисельність, місце в суспільній структурі, проблеми і потреби, можливість їх пом'якшення та дозволу є основним місцем розгляду в питаннях професійної соціальної роботи. Д. Турбалев, О. Павленко; Н.В. Панкратьєва - займалися вивчення надання соціальної допомоги з боку держави сім'ям, які мають дітей. В економічному плані саме багатодітна сім'я опиняється в найбільш складному становищі, оскільки мати, як правило, не працює, а один батько не має можливості забезпечити сім'ї нормальні умови існування. Крім того, відзначається негативне, і навіть негативне ставлення суспільства до багатодітних сімей. Існуючі проблеми таких сімей обумовлюють необхідність надання їм допомоги з боку суспільства. Матеріальна і моральна підтримка багатодітної сім'ї, створення нормальних умов життя в ній допоможуть вирішенню демографічної проблеми в нашій країні.

Об'єкт роботи: соціальна робота з багатодітними сім'ями.

Предмет роботи: форми і методи соціальної роботи з багатодітними сім'ями.

Мета: вивчення форм і методів соціальної роботи з багатодітними сім'ями.

Завдання:

1. Вивчити  поняття, типологію, категорії багатодітних сімей та їх соціальне становище.

2. Визначити  проблеми багатодітних сіией.

3. Розглянути форми соціальної роботи, які застосовуються при роботі з багатодітними сім'ями.

4. Вивчити методи соціальної роботи з багатодітними сім'ями.

5. Охарактеризувати  допомогу соціального педагога багатодітним сім'ям.

6. Визначити  етапи і техніки проведення соціально-педагогічної роботи.

7. Дослідити  технології роботи соціального педагога з багатодітною сім'єю.

8. З’ясувати  адаптацію та дезадаптацію дітей з багатодітних родин в роботі соціального педагога.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. БАГАТОДІТНА СІМ’Я: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

 

2.1. Поняття  багатодітної сім'ї, категорії  багатодітних сімей

Багатодітна  сім’я  самою  своєю  сутністю  допомагає  реалізації особистісних та суспільних потреб. У таких сім’ях створено сприятливі умови  виховання,  оскільки  діти  зростають  у  тісних  взаєминах  у сімейному  колективі  та,  зазвичай,  з  раннього  віку  привчаються виконувати  певні  обов’язки  та  допомагати  один  одному.  Проте,  в економічному  аспекті  саме  багатодітна  сім’я  опиняється  в  найбільш складному  становищі,  тому  що  мати  здебільшого  не  працює,  а  один батько  не  має  можливості  забезпечити  родині  нормальні  умови існування.  Крім  того,  спостерігаємо  дещо  негативне  ставлення суспільства  до багатодітних сімей.

Наявні  проблеми  таких  сімей  зумовлюють  необхідність  надання їм  допомоги  з  боку  держави.  Матеріальна  й  моральна  підтримка багатодітній сім’ї, створення  нормальних умов життя в ній допоможуть вирішенню демографічної проблеми в нашій країні, тому дуже важливо  осмислити  й  сучасне  становище  багатодітної  сім’ї,  і  шляхи  пополіпшення умов її існування.

Для стабілізації та стійкого розвитку багатодітних сімей  держава вживає певних заходів, Проте, все ще не вироблено чіткої системи  їхньої соціальної підтримки. Для успішного  вирішення проблем, що виникають, необхідні  спільні зусилля фахівців  у  різних галузях діяльності,  зокрема  професійних  соціальних  працівників,  які  володіють  різними технологіями  вирішення  соціальних  проблем.  При  цьому  соціальні працівники  повинні  бути  й  посередниками  між  сім’єю  та  суспільством (групою, колективом, державою), і помічниками  у справі подолання тих або  інших  соціальних  труднощів.  Створення  ефективної  системи  соціального  захисту  сім’ї –  невід’ємна  умова  розвитку  нашого суспільства [19, 148-152].

Становищем  багатодітних сімей, їхніми проблемами та наданням соціальної  допомоги  в  сучасних  умовах  займалися  А.  І. Антонов, Н. Ф. Басова,  О. В. Безпалько,  Н. Ф. Дивіцина,  І. Д. Звєрєва, Г. М. Лактіонова, С. Я. Харченко.

У  наш  час  багатодітні  сім’ї  стійко  становлять  досить  незначну частку  від  загальної  кількості  сімей.  Часто  багатодітність  є  не запланованою,  а  випадковою (народження  близнюків,  народження дитини  в  результаті  неефективності  контрацепції  або  неможливості  за станом здоров’я жінки  вчасно перервати вагітність тощо).

Решта багатодітних сімей може бути розподілена на три  категорії: ·  сім’ї, багатодітність у яких запланована (наприклад, у  зв’язку з національними  традиціями,  релігійними  настановами,  культурно-ідеологічними  позиціями,  традиціями  сім’ї).  Такі  сім’ї  випробовують багато  труднощів,  зумовлених  малозабезпеченістю,  тіснотою  житла, завантаженістю батьків (особливо матері), станом їхнього здоров’я, але в батьків є мотивація  до виховання дітей; ·  сім’ї, що утворилися в результаті другого  й подальших шлюбів матері (рідше  –  батька),  у  яких  народжуються  нові  діти.  Дослідження показують, що такі сім’ї можуть бути цілком благополучними, але їхнім членам властиво відчуття неповної сім’ї; неблагополучні багатодітні  сім’ї, що утворюються в результаті безвідповідальної  поведінки  батьків,  на  тлі  алкоголізму,  асоціального способу  життя.  У  таких  сім’ях  батьки  мають  нижчий  освітній  рівень  і соціальний  статус.  Діти  з  таких  сімей  особливо  часто  потребують допомоги, реабілітації, страждають від хвороб і недорозвинення. У разі втрати батьківського піклування їхню долю особливо важко влаштувати, оскільки сімейне законодавство  перешкоджає розділенню дітей з  однієї сім’ї, а всиновити 3 – 7 дітей  різного віку й різного ступеня  соціальної дезадаптації далеко не завжди можливо [15, 121-128].

Перші  дві  категорії  цілком  благополучні.  Вони  зазвичай  мають усталені сімейні традиції, чітку внутрішню  структуру, достатньо міцний захист,  традиційно  шанобливе  ставлення  до  старших.  У  таких  сім’ях легше вирішуються проблеми й конфлікти, у батьків не буває самотньої старості.  Психологічна  атмосфера  сім’ї –  взаєморозуміння,  однакове бачення проблем і способів їх розв’язання подружжям.

Типи  багатодітних  сімей  і  причини,  з  яких  вони  утворилися, необхідно знати  й ураховувати для того, щоб  детально вивчити джерела проблем, що постали, у кожній конкретній сім’ї.

Відзначимо  кілька  принципових  моментів,  що  стосуються безпосередньо багатодітної сім’ї.

По-перше, говорячи про таку сім’ю, треба мати на увазі  не тільки проблеми,  що  виникають  у  ній  самій,  але  й  проблеми  дітей,  які проживають у подібних сім’ях.

По-друге,  проблеми  багатодітної  сім’ї  розрізняють  залежно  від місця  її  мешкання:  різних  регіонів  країни,  міста  або  села.  Є  істотні розбіжності  між  регіонами  з  високою  народжуваністю,  де,  отже,  таких сімей  багато,  і  регіонами  з  низькою  народжуваністю,  де  їх  мало.  Тому суттєва  допомога  багатодітній  сім’ї  повинна  виявлятися  з  урахуванням  місцевих умов, можливостей, побажань і думок населення.

По-третє,  багатодітні  сім’ї  не  є  однорідною  масою.  Усі  вони, незважаючи на наявність  спільних проблем, різко відрізняються  одна від одної [12, 361-368].

Головна проблема багатодітних сімей – матеріальна. У наш час з народженням  кожної  дитини  дохід  сім’ї  різко  зменшується.  Численні дослідження  показують найтісніший взаємозв’язок  між кількістю дітей, які  проживають  у  сім’ї,  і  доходами  на  кожного  члена  сім’ї,  а  в  більш загальному  плані –  ступенем  її  збіднення.  У  сім’ях,  які  складаються  з  шести та більше осіб, сукупний дохід  у середньому на кожного члена  у 2,2 – 2,8 рази нижчий, аніж у сім’ях, які складаються з двох осіб, і  в 1,8 – 2,1  рази  нижчий,  аніж  у  сім’ях  з  трьох  осіб.  Можна  сказати,  що народження  в  сім’ї  третьої  дитини  в  більшості  випадків  призводить  до малозабезпеченості [3, 108].

Багатодітні сім’ї й раніше були матеріально  вразливою категорією населення, а  сучасні інфляційні процеси впливають  на них більше, ніж на суспільство  загалом  і  змушують  заощаджувати  на  найнеобхіднішому – на продовольчих і майже на всіх промислових товарах. Частіше всього такі сім’ї мають  і погані житлові умови. Сьогодні  сім’ї,  а  особливо  багатодітній,  потрібна  соціальна допомога  й  захист  держави.  Причому  допомога  не  разова,  а  постійна, гарантована, адресна. Потрібна продумана, зважена соціальна програма роботи  з  сім’єю  в  кожній  області  України,  яка  враховуватиме  її соціально-економічні можливості.

Багатодітні сім'ї, найбільш поширені в Україні  в колишні часи (на початку XX ст. в  європейській частині країни кожна  сім'я мала в середньому 8 дітей), нині стійко складають дуже незначну долю від загальної кількості  сімей. Причому частенько багатодітність є не запланованою, а випадковою (народження близнюків або народження дитини в результаті неефективності контрацепції або неможливості через  стан здоров'я жінки удатися до переривання вагітності).

Усі багатодітні  сім'ї можуть бути розподілені на три категорії [20,  203]:

  • сім'ї, багатодітність в яких запланована (наприклад, у зв'язку з національними традиціями, релігійними приписами, культурно-ідеологічними позиціями, традиціями сім'ї). Такі сім'ї зазнають багато труднощів, обумовлених малозабезпеченістю, тіснотою житла, завантаженістю батьків (особливо матері), станом їх здоров'я, але у батьків є мотивація до виховання дітей;
  • сім'ї, що утворилися в результаті другого і наступних браків матері (рідше - батька), в яких народжуються нові діти. Дослідження показують, що такі сім'ї можуть бути і цілком благополучними, але їх членам властиво відчуття неповної сім'ї;
  • неблагополучні багатодітні сім'ї, що утворюються в результаті безвідповідальної поведінки батьків, іноді на тлі інтелектуально-психічної зниженности, алкоголізму, асоціального способу життя. Діти з таких багатодітних сімей особливо часто потребують допомоги, реабілітації, страждають від хвороб і недорозвинення. У разі втрати батьківського піклування їх долю особливо важко влаштувати, бо сімейне законодавство перешкоджає розподілу дітей з однієї сім'ї, а усиновити 3-7 дітей різного віку і різної міри соціальної дезадаптації далеко не завжди можливо [4, 135-141].

2.2. Проблеми  багатодітної сім'ї: соціальні  аспекти

Єдиного трактування  у визначенні багатодітності в нашій  країні досі немає. Багатодітною в демографії називають сім'ю з п'ятьма і  більше дітьми, а в соціальній політиці, коли йдеться про те, яким саме сім'ям потрібно надавати допомогу в першу  чергу, критерієм виступає наявність  в сім'ї трьох і більше неповнолітніх  дітей. Так, демограф В.А. Борисов рахує  сім'ї з 1-2 дітьми малодітними, оскільки вони ні за яких умов не забезпечують нормального  заміщення поколінь. Виходячи з тієї ж логіки, він рахував сім'ї  з 3-4 дітьми середньодітними, а сім'ї  з п'ятьма і більше дітьми - багатодітними.

Статистика  свідчить, що наймасовішим типом багатодітної сім'ї є наявність в сім'ї  трьох, а не п'яти дітей. Багатодітних в загальній чисельності сімей  в Україні, за різними даними, від 5,3 до 9,8%. Переважну більшість цього  типу складають сім'ї трьохдітні (77%) [20, 206].

Сьогодні, коли багатодітною вважається сім'я з  трьома дітьми, а не з п'ятьма, як 20 років тому, деякі автори, у тому числі І.О. Шевченка, пропонують використовувати  термін "велика сім'я".

Згідно із законодавством про соціальний захист населення сім'ї вже з трьома дітьми визнаються багатодітними і  користуються певними пільгами. Це пояснюється не лише тим, що таких  сімей дуже мало (за даними перепису 2002 р. вони складають лише 3% загального числа домогосподарств і 7% числа  сімей з дітьми до 18 років, але  і тим, що само населення у наш  час вважає ці сім'ї багатодітними.

Зниження  народжуваності в період між 1989 і 2002 р. привело до того, що доля сімей  з однією дитиною підвищилася  з 51 до 65%. Навпаки, доля сімей з двома  дітьми зменшилася дуже різко - з 39 до 28%, а з трьома і більше дітьми - з 10% до 7%.

Ситуація  в 2002 р. виявилася гірше не лише в  порівнянні з 1989 р., але навіть і в  порівнянні з 1979 р., хоча до 1979 р. активної демографічної політики в країні не проводилося. Зміна розподілу  сімей по числу дітей склалася із-за катастрофічного падіння народжуваності, на яке, поза сумнівом, вплинули соціальні  потрясіння 1990-х рр. Проте слід мати на увазі, що доля сімей з однією дитиною створює перебільшене уявлення про долю єдиних дітей серед усіх дітей. З іншого боку, доля сімей  з трьома і більше дітьми складає, за даними переписів населення 2002 р., лише 7%, проте доля дітей, що живуть в цих сім'ях, досягає 16%, оскільки в кожній з таких сімей не одна дитина, а як мінімум троє (в середньому 3,4%) [20, 216]:

З точки зору демографії багатодітна сім'я - це сім'я, завдяки якій забезпечується високий  темп росту населення. За оцінками демографів, для простого відтворення населення  в Україні необхідно як мінімум 15% багатодітних сімей, тобто майже  в два рази більше, ніж нині в  країні.

Саме цей  мізерний відсоток сімей (менше 10%) забезпечує матеріальне майбутнє усієї країни, оскільки розширене відтворення  починається з трьох, а не з  двох дітей. Вони дають країні майбутню робочу силу, хоча живуть в гірших, в  порівнянні з іншими, культурно-побутових  умовах. Обмежуючи своє споживання і недоотримуючи сьогодні, вони створюють  благополучне майбутнє іншим. Малодітні  сім'ї живуть краще і усі беруть від життя сьогодні, можливо, за рахунок  багатодітних. Вирощуючи дітей, сім'я  інвестує майбутнє національної економіки. Чим більше дітей, тим більше їх вклад.

Соціологи встановили: ніж більше дітей в сім'ї, тим  менше вільного часу у жінок. Тому працюючі жінки прагнуть обмежити число  дітей. Найгірше доводиться багатодітним сім'ям у великих містах, наприклад  в п'ятимільйонному Санкт-Петербурзі. Головна причина полягає в  тому, що у більшості сімей (80%) дружини - не корінні жителі міста, а мігранти, що живуть по лімітній прописці або на службовій площі. Корінні городяни, як правило, малодітні. Багатодітність - характерна риса сільського населення, що зберігає традиційний спосіб життя. З точки зору погіршення демографічної ситуації і культивування альтруїстичних цінностей найоптимальнішою є багатодітна сім'я.

Упродовж  багатьох тисячоліть великі сім'ї були нормою, як серед бідняків, так і  серед аристократів: в традиційному суспільстві смертність від хвороб була надзвичайно висока, і до повноліття доживало не більше 50% новонароджених. Щоб забезпечити себе на старості годувальниками, подружній парі вимагалося народити не менше п'яти-шести дітей.

Стара патріархальна  сім'я - ця як би держава в державі. Вона забезпечує своїх членів буквально  усім: роботою, засобами існування, дозвіллям  і розвагами, вихованням і освітою, передачею духовних цінностей і  накопиченням соціального капіталу, доглядом за малюками і дитячими яслами. Одним словом, виробництво, навчання, відпочинок, ігри і розваги - усе  здійснювалося в сім'ї. Чим численніше сім'я, тим вона багатіша, тим вище її громадський статус і повага до неї, тим надійніше вона може захистити  своїх членів. Зрозуміло, що орієнтація на багатодітність в подібних умовах була рівносильна мотивації на виживання [20, 216].

Ледве вийшовши з дитинства, дитина майже відразу  вбудовувалася в сімейну трудову  ієрархію: 6-7-річна дівчинка приглядала за молодшими, тоді як її одноліток-хлопчик  пас гусей або допомагав в  майстерні. А в 8-9 років діти активно  працювали, і на їх плечі вже повністю лягала відповідальність за результат  їх праці.

Аж до початку  індустріальної революції багатодітна  сім'я була природною необхідністю. Але потім усе стало мінятися. Бурхливий ріст промисловості привів до того, що людині, щоб вижити, вже  не була потрібна підтримка близьких. Навпаки, велика сім'я ставала швидше тягарем, що заважає досягти успіху в житті, добитися матеріального  благополуччя. Поява пенсій, страховок і інших соціальних гарантій призводить до того, що людині не треба вже мати десяток дітей, щоб забезпечити собі безбідну старість. З іншого боку, відкриття в області медицини привели до різкого зниження дитячої смертності, і для природного відтворення стало потрібно значно менше дітей. Якщо раніше народження дитини було явищем більш менш стихійним і незапланованим і сім'я могла стати багатодітною несподівано для себе, то з появою надійних методів контрацепції багатодітність стає свідомим вибором. Дитина, все довше залишаючись об'єктом батьківської турботи, не має ніяких серйозних обов'язків, не несе відповідальності не лише за інших, але навіть за самого себе. Що стосується обов'язків, то в сучасній міській сім'ї вони мізерні: прибрати, приготувати, купити. Та до того ж зайнятих по горло навчанням дітей навіть у багатодітних сім'ях намагаються не перевантажувати домашніми справами

Соціальна корисність великого числа дітей зв'язується з тим, що потреба в соціальній взаємодії задовольняється через  сім'ю. Упродовж усієї історії людства  багатодітна сім'я в соціальному  плані могла функціонувати успішніше, високий був престиж багатодітного  голови сім'ї і багатодітної жінки, що знаходило віддзеркалення в соціальних нормах і релігійних віруваннях. Шлюбні узи дітей зміцнювали положення  сім'ї в общині, збільшувалася  кількість споріднених сімей, зміцнювалася безпека багатодітної сім'ї.

Багатодітна сім'я - це міні-соціум зі своїми внутрішніми  законами: дитина в ній виявляється  і в ролі старшої, і в ролі молодшої, він повинен налагоджувати контакти з кожним членом сім'ї, спілкуватися з дітьми як свого, так і протилежної  статі, вчитися поступатися і  наполягати на своєму, проявляти гнучкість  і великодушність. У таких сім'ях формуються сприятливі умови виховання, оскільки діти ростуть у великому колективі, як правило, з раннього віку привчаються виконувати певні обов'язки і допомагати один одному [19, 84].

Діти, спостерігаючи, як батьки управляються з їх молодшими  братами і сестричками, набувають  безцінного досвіду сімейної педагогіки. Вони мають мобільнішу психіку, стійкість до стресів і краще адаптуються у будь-якому колективі. А відповідальність і самостійність - наслідок побутових проблем, з якими стикається будь-яка сім'я, де більше двох дітей. У багатодітній сім'ї молодші граючи вивчаються від старших і користуватися горщиком, і читати, і малювати, і мити посуд, і ці знання і навички набагато міцніші за тих, які намагаються прищепити їм батьки. У багатодітних сім'ях складається атмосфера любові і турботи один про одного [19, 86].

Але багатодітна  сім'я - це не лише згуртований, але і  скупчений колектив і тому в ній  можуть виникнути і визначені, властиві тільки їй проблеми. Якщо захворює дитина у великій сім'ї, турбот стає на порядок  більше. Скупченість гарантує, що по ланцюжку захворіють усі діти і, можливо, самі батьки. На ліки може піти значна частина сімейного бюджету. Ходіння  по лікарях, сидіння в чергах, неможливість піти в поліклініку з двома  або трьома дітьми відразу, а також  необхідність "розриватися" між  будинком і поліклінікою - усе це перетворюється на справжнє випробування.

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З РІЗНИМИ  ТИПАМИ БАГАТОДІТНИХ СІМЕЙ

 

2.1. Допомога соціального педагога багатодітним сім'ям

Багатодітну сім'ю всі фахівці одностайно відносять до сім'ї "групи ризику". Як правило, ці сім'ї є економічно неблагополучними, особливо в тих  випадках, коли батьки (один або обидва) непрацездатні або безробітні, відсутній  один з батьків, низька заробітна  плата батьків, в сім'ї фізично  або психічно хворі діти, лікування  яких вимагає фінансових витрат. Найчастіше такі сім'ї мають погані матеріально-житлові  умови. Але найгірше, коли в такій  сім'ї запановує соціально-психологічне неблагополуччя. Його причини і ознаки: споживання алкоголю, наркотиків, низька загальна та санітарно-гігієнічна культура, несприятливий психологічний клімат (неповажні відносини між членами  сім'ї, використання насильства як основного  засобу вирішення протиріч і т.п.). Така сім'я не виконує своїх традиційних  функцій (виховної, рекреативної, комунікативної і, природно, ставати не заможної у  виховному відношенні, не виправдовуючи  очікувань суспільства. З такою  сім'єю потрібно вести вже реабілітаційну роботу. Більшості сімей потрібно соціально-педагогічна підтримка  і допомога. Важливо, щоб вона носила конкретний характер і давала відчутні результати. Саме з сім'ї починаються  процеси індивідуального засвоєння  дитиною суспільних норм і культурних цінностей, придбання комунікативних умінь і навичок, досвіду людського  взаєморозуміння, професійне самовизначення. У сім'ї складаються моральний  образ і характер дитини, його ставлення  до людей і навколишньої дійсності. Для того, щоб надати їм реальну  допомогу, соціальний педагог повинен, по-перше, виявити ці сім'ї та їхні проблеми, а по-друге, визначити черговість їх вирішення у відповідності  зі ступенем актуальності для кожної конкретної сім'ї. Реальна допомога соціального педагога багатодітним сім'ям може бути наступною:

  • організація зустрічей батьків з фахівцями-психологами, медичними працівниками та працівниками правоохоронних органів з вирішення проблем організації праці та побуту, здорового способу життя;
  • психолого-педагогічна допомога та освіта батьків;
  • організація сімейних клубів, шкіл сімейного життя, недільних шкіл;
  • підбір спеціальної літератури з питань статевого виховання дітей, медичних проблем;
  • консультації з питань професійної орієнтації підлітків;
  • створення виробничих ділянок з метою забезпечення умов для здобуття дітьми деяких професійних навичок;
  • збагачення вибору форм і видів дозвільної діяльності у навчальних закладах та за місцем проживання, секції, гуртки, "групи зустрічей";
  • квотування робочих місць для підлітків, що є важливою умовою ефективного успішного функціонування дитини в соціумі;
  • організація системи допрофесійної освіти і додаткового соціального освіти підлітків та молоді з багатодітних сімей;
  • ознайомлення зі службою екстреної психологічної допомоги;
  • допомога дітям у подоланні труднощів у навчанні;
  • адаптація в кризові періоди;
  • допомога школярам у виборі вірного напряму в спілкуванні з однолітками або комунікативної переорієнтації;
  • допомога у виборі освітнього шляху;
  • духовне просвітництво дітей і батьків;
  • щорічне проведення науково-практичних конференцій з проблемних тем за участю всіх зацікавлених осіб: педагогів, психологів, валеологів, шкільних медиків, працівників правоохоронних органів та ін.
  • переконливе, докладне роз'яснення батькам шкоди фізичного покарання та його наслідків. Чим чисельніша сім'я, тим вище рівень конфліктності в ній між батьками і дітьми і тим частіше батьки застосовують фізичну силу, щоб тримати дітей в покорі;
  • допомога в подоланні передбачуваних життєвих змін;
  • інформування про роботу різних служб [9, 158-162].

2.2. Етапи і техніки проведення  соціально-педагогічної роботи

Ознайомлення  з матеріальними умовами життя  сім'ї, її психологічним кліматом, виявлення  труднощів, які долають батьками. Професійний соціальний педагог  вже з першого відвідування сім'ї  побачить, які взаємини переважають  між її членами, який психологічний  клімат, в умовах якого відбувається розвиток дитини. При кожному наступному відвідуванні сім'ї вихователь або  соціальний педагог повинен заздалегідь  визначити конкретні цілі і завдання, пов'язані з особливостями розвитку та виховання дитини, з типом сім'ї. Наприклад, при відвідуванні вдома  сім'ї дитини раннього віку висуваються  наступні цілі і теми бесід: "Умови  для розвитку предметної діяльності дитини ," Дотримання режиму дня дитини раннього віку, "Педагогічні умови  для формування культурно-гігієнічних  навичок і самостійності дитини" і ін. Цілі відвідування вдома старших  дошкільнят інші: "Трудові доручення  та обов'язки дитини в сім'ї", "Формування первинних навичок навчальної діяльності майбутнього школяра в сім'ї", "Виховання інтересу до книги", "Підбір іграшок" та ін.

Щоб відвідування на дому було ефективніше, необхідно  інформувати батьків не лише про  час відвідування, а й про його основної мети. Практика показує, що в  такому випадку бесіда і спостереження  проходять більш результативно. Потрібно відзначити ще й те, що в  домашніх умовах це з батьками буває  відвертіше, є можливість ознайомитися з думкою і поглядами на виховання  всіх членів сім'ї, які повсякденно  впливають на розвиток дитини. На основі бесід з усіма членами сім'ї, спостережень вихователь може чітко  визначити подальші завдання з питань виховання. Також, під час відвідувань  на дому педагог зазначає, що можна  перейняти з позитивного досвіду  сімейного виховання. Можна запропонувати  батькам поділитися цим досвідом на батьківських зборах або написати невелику статтю для папки-пересування.  Заповнення необхідних документів. Робота соціального педагога повинна починатися з заповнення соціально-педагогічного паспорта мікрорайону освітньої установи, заключний розділ якого присвячений складом сімей. Отримані і внесені в нього дані дозволять більш цілеспрямовано на основі диференційованого підходу працювати з сім'ями. Далі робота з конкретною сім'єю ведеться з використанням "Соціального паспорта родини", куди заносяться дані діагностики, демографічні відомості і т.д.

Здійснення  колективного, диференційованого та індивідуального педагогічного  впливу на батьків і дітей на основі ретельного аналізу отриманих даних  про кожну сім'ю. Даний метод  реалізується в роботі з батьками. Робота з ними повинна грунтуватися на ретельному та всебічному вивченні кожної сім'ї, кожної дитини. Дітям з  неблагополучних багатодітних сімей  необхідно повідомити номери різного  вигляду телефонів довіри: екстреної  допомоги, телефону довіри для дітей  та підлітків, молодіжний телефон довіри та ін, телефони різних центрів. Це можуть бути: міжшкільний центр соціально-психологічної  допомоги, психолого-медико-соціальний центр допомоги дітям і підліткам, центр соціально-педагогічної реабілітації, центр сім'ї та дитинства, центр  допомоги дітям, постраждалим від насильства і т.д.

Основне призначення  педагогічного методу роботи - це соціальний захист дитини, підлітка, сприяння в  наданні йому соціальної або медичної допомоги, допомога в організації  його навчання, адаптації та реабілітації в школі, сім'ї, суспільстві [14, 136-147].

Соціальний  педагог вивчає емоційно-психологічний  стан та матеріальне становище дитини. Для успіху роботи з сім'єю соціальному  педагогу необхідно зв'язуватися  з іншими фахівцями, зі службами соціального  захисту, які здатні допомогти дитині. Він повинен бути добре підготовлений  в професійному плані, бути освіченим, ерудованим, володіти достатньо високим  рівнем педагогічної майстерності та організаторськими здібностями.