Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Родючість грунту

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ

ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ВІДТВОРЕННЯ

1.1. Історія вчення про родючість ґрунту........................4

1.2. Визначення поняття “родючість ґрунту”

та її класифікація.........................................................5

1.3. Причини погіршення та моделі родючості

грунту.............................................................................10

РОЗДІЛ ІІ. КАТЕГОРІЇ ГРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ,

ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. Характеристика родючості грунтів........................12

2.2. Підвищення родючості та окультурювання

грунтів.........................................................................13

2.3. Закон "спадаючої родючості грунтів",

його критика..............................................................15

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ.............................16

ВИСНОВКИ.....................................................................................................33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...................34

ВСТУП

Мета моєї роботи: визначити значення родючості грунту та охарактеризувати його.

Родючість – біологічна якісна властивість, яка відрізняє ґрунт від гірської породи і робить це природне утворення основним засобом сільськогосподарського виробництва та об’єктом застосування праці. Виник цей термін ще до оформлення ґрунтознавства як науки. Пов’язано це з тим, що при використанні ґрунту людина оцінювала його передусім з погляду здатності створювати врожай рослин.

Учення про родючість ґрунтів тісно пов’язано з іменем В.Р.Вільямс. Значний внесок у його розвиток зробили П.А.Костичев, О.Н.Соколовський, С.П.Кравков, О.М.Грінченко, Т.Н.Кулаковська та ін.

Згідно з ДСТУ, “родючість – це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин у елементах живлення, волозі, повітрі, а також забезпечувати умови їхньої нормальної життєдіяльності для створення ними відповідної біомаси (врожаю)”. В зв’язку з цим терміни «родючість» і «продуктивність» ґрунту синоніми, вони взаємопов’язані. Продуктивність ґрунту як створення відповідної біомаси (врожаю) природними і культурними рослинами обумовлюється його родючістю як функції всього необхідного для їх розвитку. І навпаки родючість ґрунту забезпечує всім необхідним рослини для створення ними певної їх біологічної продукції.

Ґрунт має бути сприятливим середовищем за вологою, теплом, фізичними і фізико-хімічними показниками, засоленням та забрудненням. Всі ці фактори і умови сприятливості продуктивній здатності ґрунтів функціонально визначаються факторами ґрунтоутворення, бо ґрунт і його родючість взаємозв’язані. Родючість ґрунтів обумовлюється екологічними умовами їхнього формування. А тому в просторі рівень родючості ґрунтів неоднаковий через зміну природних умов ґрунтоутворення.

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ

ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ВІДТВОРЕННЯ

1.1. Історія вчення про родючість ґрунту

Народногосподарське значення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва визначається його основною якістю - родючістю.

В різні історичні періоди вчені висловлювали неоднакові погляди щодо природи родючості ґрунту та ознак, що її визначають. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. панувала гумусова теорія А. Теєра, згідно з якою основою родючості ґрунту був уміст в ньому гумусу. За цією теорією рослини використовують безпосередньо з ґрунту гумусові речовини. В середині ХІХ ст. Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, за якою родючість ґрунту обумовлювалась лише вмістом у ньому мінеральних поживних речовин. Ця теорія була, безперечно, прогресивною і стала науковою основою для виробництва та широкого використання мінеральних добрив.

Помилковим у цій теорії було те, що позитивна роль гумусу в ґрунті заперечувалась, а значення азотного живлення рослин недооцінювалось. Видатний французький вчений Ж.Б. Бусенго підкреслював велику роль достатнього азотного живлення рослин як фактора підвищення родючості ґрунту.

Питання родючості ґрунту вперше глибоко висвітлювалось у працях П.А. Костичева, який велику увагу приділяв вмісту в ґрунті органічних речовин та його фізичним властивостям, зокрема структурі. В.Р. Вільямс головною ознакою родючості ґрунту визнавав лише його структуру.

Теорія родючості ґрунту була розроблена Д.М. Прянишниковим. Беручи до уваги структуру та інші фізичні властивості ґрунту, він на об’єктивних наукових основах довів, що головною ознакою, яка характеризує високородючий ґрунт, є здатність забезпечувати рослини поживними речовинами. Основними заходами підвищення родючості, за Д.М. Прянишниковим, є внесення органічних і мінеральних добрив і вирощування на полях бобових рослин. На думку вченого, велике значення для підвищення родючості ґрунту мають бобові культури - багаторічні та однорічні. Щодо бобових, зокрема конюшини, таку ж думку мав і видатний російський вчений К. А. Тімірязєв.

Гедройц К.К., Соколовський О.Н. та інші наголошували, що значну роль у створенні ґрунтової родючості відіграють найбільш дисперсні часточки - ґрунтові колоїди.

Родючість ґрунту за сучасними уявленнями - це його здатність забезпечувати рослини необхідною кількістю поживних речовин, води та повітря протягом вегетаційного періоду.

1.2. Визначення поняття “родючість ґрунту” та її класифікація

Родючість ґрунту створюється в процесі ґрунтоутворення і безперервно змінюється залежно від напрямку та інтенсивності біохімічних, фізичних і фізико-хімічних процесів, які, в свою чергу, залежать від рослинності, кліматичних умов, агротехніки тощо.

Вчення про родючість ґрунтів має велике наукове значення для їх раціонального використання, застосування добрив, меліорацій, засобів механізації виробничих процесів у землеробстві та рослинництві.

Основними факторами, що визначають родючість кожного ґрунту, є достатній вміст поживних речовин і вологи, оптимальні тепловий і повітряний режими, умови для життєдіяльності ґрунтової біоти.

Ознаками високородючого ґрунту є вміст у ньому доступних поживних речовин, води, повітря, а також відповідні температурні умови і відсутність шкідливих для рослин речовин. Ґрунт не повинен перешкоджати росту й розвитку рослин.

Слід зазначити, що існує деяка умовність у понятті про родючість ґрунту, оскільки вона залежить і від біологічних особливостей окремих рослин: ґрунт може бути більш родючим для одних і менш родючим для інших рослин. Так, якщо в ґрунті багато важкорозчинних фосфатів і, навпаки, мало розчинних, то він буде родючим для гречки і люпину і малородючим для цукрових буряків, льону та інших культур.

Елементи родючості ґрунту - це земні фактори життя рослин (поживні речовини, вода).

Умови родючості - це фізичні властивості, реакція ґрунту, забур’яненість, враженість хворобами та ушкодженість шкідниками тощо.

Ознаки родючості - величина вмісту доступних рослинам поживних речовин, води, повітря, температурні умови, хімічний склад, фізичні й біологічні властивості ґрунту, а також фітосанітарний стан його.

Ефективна, або культурна, родючість виникає в процесі використання ґрунту.

Природна, або потенційна, родючість створюється в результаті природного ґрунтоутворення і властива ґрунтам, що не обробляються. Є інші класифікації родючості (штучна, відносна, економічна тощо).

Родючість ґрунту залежить від його природних властивостей і впливу людини в процесі сільськогосподарської діяльності.

Основний критерій родючості - врожай культур.

Родючість ґрунту характеризується вмістом органічних речовин і поживних елементів, товщиною гумусового горизонту, будовою, водно-повітряним режимом, вбирним комплексом, структурою і реакцією ґрунту.

До біологічних показників родючості ґрунту належать:

вміст органічної речовини;
мікрофлора;
чистота від насіння та вегетативних органів бур’янів, шкідників, збудників хвороб сільськогосподарських культур.

Найбільше рослинних решток у ґрунті залишають: багаторічні трави, однорічні сумішки на зелений корм, кукурудза, озимі зернові, ярі зернові, коренеплоди, картопля, льон. Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті потрібно вносити гною: на Поліссі 13-14 т/га; в Лісостепу 11-13 т/га; у Степу 8-9 т/га; при зрошенні 11-13 т/га.

Вважається, що з 1 т гною в процесі гуміфікації утворюється 40 кг гумусу.

Мікроорганізми беруть участь у процесах нітрифікації, розкладанні клітковини, амоніфікації, диханні ґрунту тощо.

До агрохімічних показників родючості ґрунту належать: вміст у ґрунті поживних речовин, вбирна здатність, реакція ґрунтового розчину.

Вбирний комплекс - це сукупність дрібнодисперсних часточок ґрунту, яким властива вбирна здатність. В окультурених ґрунтах більше увібраних двовалентних катіонів, насамперед Са, і менше №, Н, А1, К. Реакція ґрунтового розчину повинна бути близькою до нейтральної (рН=7). Вона регулюється внесенням вапна (на кислих ґрунтах) або гіпсу (на солонцевих).

Серед агрофізичних показників родючості ґрунту розрізняють загальні та фізико- механічні, або технологічні. До перших належать: товщина орного шару, питома маса, будова, шпаруватість, щільність, структура; до других - зв’ язність, пластичність, липкість, твердість, фізична стиглість.

Від питомої маси залежить зусилля при обробітку ґрунту. Будова ґрунту - це співвідношення між об’ємом твердої фази ґрунту і шпаринами. Найкращі умови створюються при співвідношенні між некапілярною і капілярною шпаруватістю як 1:1 - 1:3.

Оптимальна щільність повинна бути близькою до рівноважної (1,1-1,22 см³).

Макроструктурних агрегатів повинно бути близько 80%, а водотривких - 70%, доброю структура вважається при 60-80% макроагрегатів і 55-70 - водотривких.

Пластичність ґрунту - його властивість змінювати свою форму під впливом будь- якої сили ззовні без порушення суцільності і збереження наданої форми після усунення цієї сили.

Липкість ґрунту - здатність його прилипати до предметів, що доторкаються до нього.

Твердість - це здатність ґрунту чинити опір проникненню, в тому числі й кореневої системи рослин.

Родючість ґрунту - властивість динамічна, яка змінюється як у природному стані, так і при використанні його в сільському господарстві.

В сучасних умовах в ґрунті, як правило, переважають процеси, що призводять до зниження його родючості. Так, за даними Чесняка Г.Я. (1984), середньорічні втрати гумусу в чорноземах типових і вилугуваних становили 0,7-0,9, а звичайних - 0,5-0,7 т/га. Втрати гумусу внаслідок мінералізації та ерозії супроводжуються значними втратами поживних речовин, погіршенням фізичних, фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту.

За даними Булахова В.Л. (1988), при тривалому використанні землі, особливо за умови інтенсивного застосування пестицидів, у 2-6 разів зменшується кількість різних організмів у ґрунті (гризунів, рептилій, черв’яків, личинок комах та інших). Це призводить до втрати структурності і самоущільнення ґрунту. Застосування важких сільськогосподарських машин і знарядь також прискорює цей процес.

Людина втручається в природну сферу, збільшуючи обсяг меліоративних робіт, створюючи зрошувальні та осушувальні системи, не завжди з достатнім обґрунтуванням, яке призводить до підвищення рівня ґрунтових вод, вторинного засолення і заболочення земель, пересушення великих територій, деградації земель тощо.

При систематичному застосуванні мінеральних добрив та пестицидів у ґрунт надходить багато речовин, які його забруднюють і погіршують хімічні та фізичні властивості. Так, при тривалому застосуванні фізіологічно кислих добрив підвищується кислотність ґрунту, збільшується вміст у ньому рухомого алюмінію, що негативно позначається на врожайності та якості продукції, зменшується вміст кальцію у ґрунті.

При внесенні високих норм фосфорних добрив у ґрунті може накопичуватися значна кількість важких металів (марганець, нікель, мідь, кобальт, уран, радій, кадмій, свинець, стронцій), які сповільнюють нітрифікаційні процеси, пригнічують активність ферментів фосфатази та уреази, зменшують інтенсивність фотосинтезу в рослинах.

Тому відтворення родючості ґрунту - об’єктивна необхідність, яка обґрунтовується обмеженістю земельних площ і законом повернення.

Розрізняють просте і розширене відтворення родючості ґрунту. Просте відтворення - це усунення негативних явищ, що виникають у ґрунті внаслідок вирощування культурних рослин чи інших факторів; надання ґрунту родючості, яку він мав до використання. Розширене відтворення - це створення вищої родючості ґрунту порівняно з вихідною. Розширене відтворення має велике значення на ґрунтах з низькою природною родючістю, наприклад, дерново-підзолистих, які у природному стані не можуть забезпечити достатню ефективність землеробських заходів.

Для відтворення родючості ґрунту використовують 2 способи: речовинний та технологічний. Речовинний передбачає раціональне використання добрив, меліорантів, пестицидів тощо. Технологічний спосіб відтворення родючості - це поліпшення агрономічних властивостей ґрунту за рахунок раціонального обробітку, підбору культур, сівозмін, меліоративних заходів.

Найефективніше на ґрунтову родючість впливають речовинні компоненти. Різні способи обробітку, забезпечуючи короткочасний ефект, здебільшого прискорюють використання речовинних ресурсів (шляхом мобілізації), що призводить до зменшення родючості ґрунту.

1.3. Причини погіршення та моделі родючості ґрунту

Основні причини погіршення родючості грунту вбачаються в наступному:

Високий ступінь розораності території та сільськогосподарських угідь.
Невдала організація території, перевантаження окремих земельних масивів інтенсивними культурами.
Нераціональне використання еродованих земель.
Порушення сівозмін і схем чергування культур в них.
Нераціональний обробіток ґрунту (його інтенсивність, необгрунтоване застосування знарядь інтенсивного типу, якість обробітку).
Відчуження з поля майже усієї надземної маси вирощуваних рослин.
Недостатня кількість гною та інших органічних добрив, що вносяться у ґрунт.
Незбалансованість і порушення технології внесення мінеральних добрив.
Висока забур’яненість полів.
Недостатня питома маса багаторічних бобових трав та інших бобових культур у сівозмінах як фактор поновлення ґрунтової родючості.
Нераціональне використання зрошуваних земель.
Недосконалість технологій вирощування рослин.
Недосконалість ходових систем мобільної сільсько-господарської техніки і робочих органів ґрунтообробних знарядь тощо.

Отже, щоб стабілізувати родючість ґрунту, а в подальшому покращити її, потрібно усунути наведені негаразди при його сільськогосподарському використанні.

Відтворення родючості і на цій основі підвищення врожайності культур повинно здійснюватись за рахунок оптимізації основних агрономічних властивостей.

Майже всі показники родючості ґрунту певною мірою можна регулювати. Однак не завжди відомо, які параметри цих показників є оптимальними для росту і розвитку різних рослин. Тому однією з основних проблем агрономічної науки є створення системи оптимальних параметрів показників родючості ґрунтів, які називають моделями його родючості.

Модель родючості - це сукупність агрономічно важливих властивостей та режимів ґрунту, які забезпечують певний рівень продуктивності рослин.

Оптимальні параметри показників родючості встановлюються для кожного типу ґрунту за даними тривалих багаторічних дослідів.

Опрацювання та удосконалення моделей родючості є одним із основних елементів науково обґрунтованого планування відтворення родючості ґрунту. Моделі родючості ґрунтів можна складати за допомогою комп’ ютерів, куди вводиться відповідна інформація.

Моделі родючості ґрунту мають стати основою для раціонального використання агротехнічних заходів та засобів хімізації у сільськогосподарському виробництві. В свою чергу, останні разом з меліоративними та іншими заходами повинні сприяти поступовому наближенню властивостей ґрунту до їх оптимальних параметрів, які забезпечують високий рівень його родючості та врожайності сільськогосподарських культур.

Хоча питання про моделювання родючості ґрунту є порівняно новим, воно має непогану перспективу. По суті, створюються еталони для різних ґрунтів, порівняно з якими можна буде оцінювати їх реальну родючість.

РОЗДІЛ ІІ. КАТЕГОРІЇ ГРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ, ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. Характеристика родючості грунтів

У підручниках та наукових працях із землеробства, грунтознавства та агрохімії зустрічаємо різні формулювання понять категорій, видів, груп грунтової родючості: природна, первинна, актуальна, потенційна, штучна, культурна, відносна, порівнювальна, дійсна, абсолютна, ефективна економічна. Деякі поняття ототожнюються: родючість природна або потенційна; відносна або порівняльна; ефективна або економічна.
У зв'язку з тим, що родючість грунту утворюється під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. О.М. Грінченко (1984) вважав за необхідне виділити і використовувати у господарській діяльності три категорії грунтової родючості: природну, ефективну і економічну.

Природна родючість грунту. Грунт як природно-історичне тіло володіє визначеною родючістю, яка називається "природною родючістю". Вона є результатом розвитку грунтоутворюючих процесів, які призвели до утворення даного грунту як природного тіла, до якого не доторкалась рука людини. Вона притаманна лише цілинним землям. Характеризується комплексом взаємозв'язаних механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічних властивостей, які обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Водночас, рослинність і мікроорганізми також діють на зміну і напрямок грунтових процесів, а, отже, і на родючість грунту.

Ефективна родючість грунту. Як тільки людина починає використовувати грунт (землю) з господарською метою, він стає засобом виробництва. Людина господарською діяльністю (обробітком та іншими технологічними процесами) впливає на розвиток і зміну родючості грунту; його родючість проявляється у величині врожаю культурних рослин. Цю категорію виділяють як ефективну родючість, її рівень залежить не тільки від природної родючості грунту, але й більше від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства. Застосування засобів обробітку, добрив, меліоративних заходів проявляється і на напрямку грунтоутворення: змінюється природна родючість, створюється її штучний ступінь. Але це не нова категорія родючості, а та сама природна родючість, яка за допомогою штучних заходів набуває більш високого ступеню розвитку. Штучний ступінь родючості і природна родючість зв'язані між собою і впливають на врожайність. Ефективна родючість та її новий штучний ступінь тісно зв'язані з розвитком соціально-економічних умов. Звідси випливає необхідність виділення категорії економічної родючості грунту.

Економічна родючість грунту. В підручниках і працях деяких учених економічна родючість як категорія не виділяється, вона ототожнюється з поняттям "ефективна родючість". Це поняття "економічна родючість" доцільно виділяти як окрему категорію грунтової родючості, адже в суспільному виробництві грунт виступає предметом і знаряддям праці. В процесі застосування праці, знарядь і знань, при правильному ставленні грунт поліпшується; при цьому змінюється природна і підвищується ефективна родючість, перетворюючись в економічну, яка реалізується у визначеній кількості споживчих вартостей.

Економічна родючість – це здатність землеробства, зумовлена соціально-економічними факторами, використовувати і підвищувати природну родючість грунту.

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови правильного використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості грунту.

2.2. Підвищення родючості та окультурювання грунтів

Родючість грунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні грунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості – це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Просте – це відсутність помітних змін сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Неповне – це погіршення властивостей грунту, які впливають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному й соціально-економічному відношеннях. Зниження родючості грунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший – антропогенна деградація (ерозія, викликана людиною, вторинне засолення, вторинне заболочення). Другий – виснаження грунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин тощо). Третій – стомлення грунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обгрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання грунтів.

Окультурювання грунтів – систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування грунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Проте, не можна забувати, що окультурювання грунту має бути науково обгрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи грунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов'язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого грунту.

Окультурювання грунту – це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни грунтових режимів під потреби однієї рослини.

Таке штучне обмеження біорізноманітності в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережного ставлення.

2.3. Закон "спадаючої родючості грунтів", його критика

Вчення про грунтову родючість склалося в процесі розвитку вчення про земельну ренту. Другим аспектом, у якому розвивалося це вчення, була боротьба з мальтузіанською "теорією" народонаселення і законом спадаючої родючості грунту, сформульованих у XVIII ст. французьким економістом А.Тюрго у книзі "Роздуми про створення та розподіл багатств" (1766). Згідно із зазначеним законом, кожне вкладання праці і засобів виробництва на одній і тій самій ділянці землі дає все меншу і меншу прибавку врожаю.

"Теорія" мала багато прибічників на початку XX ст. і в Україні та Росії, оскільки за її допомогою можна пояснити причини зубожіння людей, затушовуючи при цьому роль соціальних умов. Але закон спадаючої родючості грунту має лише відносне й умовне застосування до тих випадків, коли техніка, засоби виробництва залишаються без змін. Головною тезою його прибічників є лише відносне й умовне застосування до вказаних випадків; воно зводиться до того, що якби наступні вкладення праці і капталу до землі давали не зменшену, а однакову кількість продукту, тоді навіщо було б взагалі розширяти площі, які обробляються. Якщо ж збільшення фактора родючості грунту супроводжується, завдяки розвитку науки і техніки, підвищенням технічного рівня у сільському господарстві, то закон спадаючої родючості грунту зовсім не справджується в тих випадках, коли техніка прогресує, коли засоби виробництва поліпшуються.

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ

Рівень продуктивності ґрунту в одних і тих самих умовах буде неоднаковий для різних як природних, так і культурних рослин. У зв’язку з цим О.Н.Соколовський зазначає, що родючість ґрунту – явище відносне, вона залежить не тільки від властивостей ґрунту, а й від рослин, які культивуються на ньому. За одних умов певна культура добре забезпечується всіма необхідними елементами, а інша – ні. Тому коли мова йде про якісну характеристику ґрунту, його родючість і продуктивність, то вона повинна належати до конкретних вирощуваних культур.

Родючість ґрунту при використанні в сільському господарстві залежить як від природних факторів, так і розвитку науково-технічного прогресу через застосування нових технічних засобів обробітку посіву, збирання врожаю, внесення добрив, засобів захисту від хвороб і шкідників, нових сортів і гібридів, проведення меліорації тощо.

Сьогодні достеменно обґрунтовано, що оцінити продуктивну здатність ґрунтів одним бонітетним показником в балах неможливо. Родючість ґрунтів у природних і культурних фітоценозах реалізується по-різному. Крім цього в агроценозах рівень продуктивності поряд з природними чинниками родючості визначається додатковими капіталовкладеннями. Тож немає і практично не може існувати єдиного універсального показника якості ґрунтів, розрахованого будь-яким методом.

Серед існуючих методів оцінки родючості ґрунтів різної генетичної природи можливо коректно і порівняно здійснити визначення їх якості на підставі трьохрівневої системи:

1) Природний потенціал – потенціал природної родючості ґрунту;

2) Агропотенціал природної родючості – агро потенціал продуктивної здатності конкретних сільськогосподарських культур лише за рахунок природних чинників;

3) Агропотенціал ефективної родючості ґрунту – при застосуванні додаткових матеріальних ресурсів у вигляді добрив і меліорантів у оптимальних об’ємах.

Параметри якості ґрунтів певних сільськогосподарських культур за природної родючості віддзеркалюють ефективність реалізації природних ресурсів ґрунту, тому мають слугувати науковою основою розробки спеціалізації сільськогосподарського виробництва шляхом еколого-біологічної відповідності між вирощуваними видами рослин і навколишнім середовищем для найповнішого використання його ресурсу. Вони можуть бути використані для оптимізації системи оподаткування та об’єктивної оцінки вартості землі як товару. Проте лише за їх допомогою складно коректно визначити економічну і грошову оцінку ґрунтів. Це можливо здійснити на підставі якості ґрунтів за ефективною родючістю.

Природний потенціал ґрунту є комплексним показником забезпечення ресурсами тепла, вологи і поживними речовинами в межах відповідного типу ґрунтоутворення, а через них і продуктивної здатності природних і культурних ценозів.

Незважаючи на велику складність і неоднорідність системи ґрунтоутворення, вона має загальну рису, пов’язану з трансформацією органічної маси і формуванням гумусових речовин. За В.В.Докучаєвим вони є інтегральний вияв усього комплексу ґрунтоутворювачів. В зв’язку з цим загальні запаси гумусу є одним із репрезентативних критеріїв природного потенціалу ґрунту. Вони корелюють з гранулометричним складом, сумою увібраних катіонів, водними властивостями, загальними запасами азоту, фосфору, калію, їх рухомих форм та іншими властивостями, позаяк у природній системі більшість з них взаємопов’язані і взаємозумовлені. Проте в межах ґрунтів різної генетичної природи параметричні показники запасу гумусу не віддзеркалюють продуктивну їх здатність стосовно природних і культурних ценозів, що пов’язано з неоднаковим характером формування гумусонагромадження під трав’янистою і лісовою рослинністю.