Роль і місце фінансів в економічній системі

 


 


ВСТУП …………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ …6

1.1. Призначення та роль фінансів ………………………………………..6

1.2. Фінанси в економічній системі держави …………………………...12

1.3. Взаємозв’язок фінансів з  іншими розподільчими категоріями …..16

РОЗДІЛ 2 ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ……………………………...22

2.1. Побудова фінансової системи України …………………………….22

2.2.Вплив фінансової системи на економічних розвиток країни ……..27

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...35

           3.1. Вдосконалення фінансової системи  України в період переходу  до ринкових відносин………………………………………………………………35

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       ВСТУП

 

Система державних фінансів є одним із найважливіших інструментів економічної політики держави. Тому ефективність функціонування такої системи багато в чому визначає можливості та характер державного впливу на економіку в цілому та поведінку підприємств. При цьому не слід забувати, що така діяльність держави має бути спрямована в кінцевому результаті на забезпечення розвитку та підвищення добробуту суспільства.

Разом з тим створення ефективної системи фінансів може розглядатися як показник успішності реформування державної влади та, відповідно, завершення важливого етапу економічної реформи в цілому.

Головне призначення фінансів – через різноманітні фінансові інституції забезпечувати успішний економічний та соціальний розвиток держави. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Необхідність фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином.

Держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріально виробництва і добробуту населення.

Для побудови такої моделі потрібно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави з соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового національно продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Актуальність цієї теми полягає в тому, аби можна було зрозуміти потужність та витривалість нашої фінансової системи в тих умовах, що зараз складаються. В даній роботі поставлено за мету дослідити фінансову систему України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та існуючих проблем.

Метою роботи є аналіз досліджень літературних джерел, періодичної печаті й статтей з метою розкриття суті та ролі фінансів в фінансовій системі країни.

Об’єктом вивчення виступає фінансова система з усіма її складовими.

Вирішенню цієї проблеми сприяє розв'язання таких завдань як:

    • розкриття суті та ролі фінансів;
    • вивчення суб'єктів та видів фінансових відносин;
    • розкриття цілісного поняття фінансової системи, її рис та елементів;
    • показати взаємозв’язок фінансів з іншими розподільчими категоріями;
    • показати перспективи розвитку фінансової системи через впровадження антикризових чинників.

Дослідженням питань формування, розвитку, вдосконалення та впливу фінансової системи на економічний розвиток країни вивчали зарубіжні й вітчизняні дослідники: М. В. Грідчіна (8) розглянула теоретичні аспекти фінансів, а Г.П. Ляшенко (13) в своєму підручнику розглянув роль фінансів у державному регулюванні економічного та соціального розвитку. І. Запатріна (9) проаналізувала фінансову політику країни та її вплив на економічне зростання. П.І. Юхименко (22) розкрив сучасні тенденції та стратегії фінансової політики України. О.Д. Василик (5) проаналізував взаємозв’язок фінансів з іншими розподільчими категоріями, визначив місце фінансів в економічній системі держави.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

    1. Призначення та роль державних фінансів

 

Фінанси (франц. Finance - платити) — сукупність відносин економічної власності між фізичними і юридичними особами з приводу формування фінансових ресурсів у сфері обміну та розподілу і їх використання у всіх сферах і галузях суспільного виробництва.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем. [8]

 Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава, у свою чергу, надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

 Фінансові відносини складаються  також між підприємствами й  банками, організаціями матеріально-технічного  постачання. Вони будуються за певними принципами, головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики.

 Фінансові відносини виникають  також у внутрігосподарських  зв'язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди структурних підрозділів. Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню високоефективної праці.

Суть фінансів концентровано виражена у виконанні ними таких функцій: акумулюванні грошових коштів у конкретних видах цільових фондів (розподільча функція), здійсненні грошового контролю за використанням матеріальних ресурсів, стимулюванні прогресу. Об'єктами дії розподільчої функції фінансів виступає грошова форма вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. На основі даної функції:

 а) здійснюється заміщення вартості  спожитих засобів виробництва і утворення первинних доходів у вигляді прибутку, нарахувань на соціальне страхування, утворення резервних і страхових фондів;

 б) забезпечуються загальнодержавні потреби, формуються ресурси на утримання і розвиток невиробничої сфери, здійснюється внутрігалузевий, міжгалузевий і міжрегіональний розподіл національного доходу.

Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина. [3]

 Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні  процеси, є досить різноманітні  як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

 Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

 Резервом щодо підвищення  ефективності господарювання с  використання обігових коштів  за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

 Активне й дієве використання  фінансів для підвищення ефективності  економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

 У складі державного чи місцевих бюджетів — це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки — це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

 Треба завважити, що на практиці  задіяні різноманітні форми й  методи використання фінансів  для підвищення ефективності  виробництва. Так, в Україні, поряд  із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

 Пошук кращої можливості  використання фондів фінансових  ресурсів на всіх рівнях для  підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі — одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

 Роль фінансів найвідчутніше  проявляється при розв'язанні  соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів. [8]

 Проте вирішальна роль у  задоволенні соціальних потреб  належить фондам, які створюються  державою. За нинішніх умов у  більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

 Суспільні блага й послуги  включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

 На сьогодні в світі існує  наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що роль фінансів у задоволенні соціальних потреб населення має виняткове значення. Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між приватними особами й державою. Ця угода ґрунтується на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною сплачуваних податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою "блага — податки" триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову "ціну".

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямами:

    • удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
    • забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;
    • удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян, запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
    • створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
    • посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
    • оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;
    • удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              1.2. Фінанси в економічній системі держави

 

Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.

 Кожна із вказаних складових  має свою сферу і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

 Фінансам в економічній системі  держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх  функціонуванні визначаються кількісні  й якісні параметри будь-якого  економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати  дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів.

 Усі процеси в економічному житті, у яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз, тобто оцінку в грошовій формі. Це дає змогу формувати фонди грошових засобів задля здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадянами. [2]

 Фінанси з'являються тоді, коли  в економічному житті держави  переважають товарно-грошові відносини, незалежно від того, яка модель  економіки застосовується на  даний час. Тому надуманим і  надто заполітизованим є визначення "капіталістичних" або "соціалістичних" фінансів, фінанси, як і ціна на кредит, заробітна плата, існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

 Фінанси, як уже зазначалося, мають забезпечити ефективне  формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб.

 Труднощі в розумінні суті  фінансів полягають у тому, що  економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище.

 Так, наприклад, держава створює  централізовані та децентралізовані  фонди у формі бюджетів різних  рівнів, інші цільові фонди —  пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний  тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо.

 Громадянин, який одержує доходи  в формі оплати праці чи  з інших джерел, має в своєму  розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут  відбувся обмін праці на специфічний  товар — гроші. Фінансами ці  гроші стануть тоді, коли їхній  власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

 Фінанси за своїм економічним  змістом категорія багатогранна, яка не має одномірного відображення в практиці. Це — цілісна система. Система багатогранна і дуже складна, до кінця ще не пізнана цивілізованим суспільством. Аргументом тому можуть слугувати періодичні фінансові кризи, які потрясають світ і які за своєю суттю є не чим іншим, як гігантським перерозподілом національного багатства між країнами та континентами.

 Звісно, досить важко заперечувати  функціонування фінансів на усіх  стадіях й етапах економічної  діяльності держави, підприємця  або громадянина, тому якраз і застосовується досить невизначена дефініція — економічних, специфічних чи навіть виробничих відносин, яка дає змогу дещо затьмарити саму суть фінансів.

 Зарубіжна фінансова наука  трактує фінанси досить розширено, не обмежуючись здебільшого якими-небудь рамками. Де існує товар і гроші — там мають місце фінанси. Це тлумачення досить привабливе та аргументоване. Проте в більшості зарубіжних наукових джерел основна увага приділяється фінансам лише в практичному розумінні. Йдеться здебільшого про те, як краще їх використати для розвитку економіки та зростання суспільного добробуту.

 Фінанси в економічній системі  будь-якого типу мають місце  тоді, коли здійснюється процес  створення та використання фондів  грошових засобів, тобто фінансових  ресурсів. Умовою наявності фінансів є гроші, які опосередковують процес товарного обміну. Об'єктом, де проявляється суть і роль фінансів, є створення та використання валового внутрішнього продукту. Суб'єктами цих процесів є, з одного боку, держава, а з другого — населення та підприємницькі структури.

 Інтереси кожного учасника цього процесу не збігаються. Держава для виконання своїх функцій повинна мати у своєму розпорядженні певний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність шляхом законодавчого визначення форм мобілізації доходів і витрат з метою досягнення економічного та соціального прогресу в суспільстві. Методи мобілізації державою фінансових ресурсів в своє розпорядження не завжди збігаються з інтересами платників, тобто підприємців і населення. Між ними постійно ведеться боротьба за гармонізацію інтересів серед парламентських і урядових структур. Досягнення розумного оптимуму — важливе завдання фінансової політики в державі.

 Слід зазначити, що гармонізація  інтересів значною мірою залежить  від загального рівня фінансової  культури в державі, тобто усвідомлення  доцільності та необхідності  здійснюваних за допомогою фінансів  процесів впливу на економічне  життя в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Взаємозв’язок фінансів  з іншими розподільчими категоріями 

 

Економічна система — це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту відповідно до мети суспільства.

 Важливими підсистемами в  кожній економічній системі є  фінансова підсистема, грошова, кредитна, підсистема цін, заробітної плати  тощо.

 Названі вище підсистеми  пов'язані з фінансовою ознакою  діяльності суспільства, її вартісною оцінкою, яка здійснюється за допомогою певних показників. Зв'язок між підсистемами є двостороннім, вони активно впливають одна на одну.

 Фінанси виконують свою роль  за допомогою форм і методів  створення й використання фінансових  ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку. [7]

 Можна дійти висновку, що  ціна визначає параметри впливу  фінансів на всі процеси, пов'язані  зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення виробничих фондів — основних і обігових.

 Проте це лише візуальне  враження, бо фінанси можуть впливати  як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру  найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни можуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

 Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

 У теорії й практиці цінові  та фінансові методи часто  розглядаються як рівнозначні  щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

 У розподільчих процесах  поряд з фінансами та ціною  бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.

 Для виплати заробітної плати  на підприємстві створюється  фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять в розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару — робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий товарообмін.

 Проте, одержавши заробітну  плату, використовує її не лише  для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного громадянина.

 Фінанси та заробітна плата  перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій. [2]

 Фінанси тісно пов'язані з  кредитом, по суті, мають однакову  економічну природу. Вони виражають  рух вартості валового внутрішнього  продукту. Проте кожна з них  має свою специфіку участі  в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

 Фінанси формують централізовані  й децентралізовані фонди фінансових  ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а па іншому — потреба в них.

 При нестачі у підприємницьких  структур коштів для виробничої  діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний "час.