Роль підприємницького прибутку як фактору впливу на діяльність підприємств

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ  ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

 

 

Представлено  на кафедру_______________

Рецензування: ________________________

_____________________________________

Захист: ______________________________

Підсумкова  оцінка ____________________

_____________________________________

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Основи економічної науки»

 

 

На тему «Роль підприємницького прибутку як фактору впливу на діяльність підприємств»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента__Колеснікова А.М.

Группи___ОА-11Зс________

Керівник  курсової роботи_Ю.Є. Петруня, завідувач кафедри,

Д-р екон. наук, проф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ-2012

ЗМІСТ

Вступ 3

1 Ппідприємство та підприємницька діяльність 4

1.1 Роль і місце фірми в сучасній економіці 4

1.2 Стійкість функціонування підприємств 6

1.3 Підприємницька діяльність 7

1.4 Бізнес і підприємництво 10

1.5 Підприємство в умовах ринкового господарства 11

1.6 Організаційно-правові форми підприємств 12

1.7 Акціонерне товариство 13

1.8 Орендне підприємство 14

1.9 Спільне підприємство 15

1.10  Фермерське (селянське) господарство 16

1.11  Ефективність виробництва підприємств 17

2 Підприємницький прибуток 18

2.1 Управління ресурсами і витратами 18

2.2 Витрати виробництва та підприємницький прибуток 20

Витрати виробництва 22

Доходи та їх види 23

Доход підприємства. 24

3. Роль прибутку в діяльності підприємства 28

3.1 Розподіл прибутку 28

3.2 Прибуток в умовах розвитку підприємства 31

3.3 Роль інноваційної діяльності в збільшенні прибутку підприємства. 33

Висновки 37

Література 40

 

 

Вступ

 

Під поняттям «підприємство» розуміється самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Розрізняють такі поняття: організаційна форма підприємства; економічна форма підприємства; тип підприємства.

Організаційна форма підприємства — це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва). З цієї точки зору підприємства можуть виступати як заводи, фабрики, комбінати, трести і т. п. Економічна форма підприємства являє собою господарські або економічні зв’язки і має такі конкретні форми, як бюджетне, орендне, кооперативне, акціонерне тощо. Різноманіття економічних та організаційних форм підприємства розвивається у межах історично визначених відносин власності, що характеризують тип підприємств: приватні (недержавні), до яких часто відносять і колективні (кооперативні), державні, змішані.

Підприємство на Заході зазвичай знане як фірма. У сучасній економічній теорії фірма — це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого — юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність. Нею може бути як велика корпорація, так і невелика компанія.

 

1 Ппідприємство та підприємницька діяльність

 

1.1 Роль і місце фірми в сучасній економіці

Сучасна фірма може включати одне або кілька підприємств, що функціонують у будь-яких сферах народного господарства. У результатах економічної діяльності фірм відтворюються всі проблеми економіки.

Фірма, перетворюючи вихідні ресурси  на кінцевий про-дукт, постійно здійснює обміни таких основних видів діяль-ності, що характеризують її взаємозв’язки у ринковому господарстві:

    • обмін грошей на товари і послуги постачальників;
    • обмін товарів і послуг на гроші споживачів;
    • обмін грошей, що виплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інвесторів та орендодавців;
    • обмін грошей, що виплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників;
    • обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на воду, прибирання сміття, охорону) тощо.

Фірма займає найважливіше місце в  інституціональній структурі ринкової економіки. Остання включає такі інститути, як ринок і фірму. Фірма  потребує об’єктивного контролю з  боку ринку. Але і ринок потребує фірм, оскільки тільки організація  виробництва у вигляді фірм може дати необхідний результат для розвитку ринкової економіки. Функціонування ринку  і фірми є співіснуванням в  єдиній ринковій економіці двох типів  відносин: традиційно ринкових і альтернативних, внутрішньофірменних відносин, які Р. Коуз трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають неринкові методи і форми (накази, особиста довіра, корпоративні правила, традиції, моральні чинники). Причому розвиток цих неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв’язків визначається рухом (скороченням або збільшенням) ринкових транзакційних витрат.

Поведінка фірм (підприємств) на ринку  має велике значення для інших  груп суб’єктів: домашніх господарств, держави, зарубіжних партнерів і  конкурентів. Вивчення поведінки фірм є необхідною умовою розробки економічними агентами адекватних рішень як на мікро-, так і макрорівні.

Сучасні фірми — це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств національного і міжнародного рівнів. Головне в нинішній фірмі — її кадрова компонента: підприємці, менеджери, вчені, інженери, робітники з їх майстерністю, професіоналізмом, компетентністю, інноваційним потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, що спирається на конкретну матеріально-технічну базу і реальну величину функціонуючого капіталу. Процвітання фірми, її популярність — похідні від таланту і праці її колективу.

Фірма, в свою чергу, впливає на долі своїх співробітників, взагалі  життя багатьох людей різних країн. Фірми насичують ринок високоякісною  продукцією. На сильні фірми спирається державна політика макроекономічної стабілізації.

У сучасному світі в легальній  економіці нараховується близько 50 млн фірм — різноманітних підприємницьких структур, 99 % яких належать до малого і середнього бізнесу. Вони надто нерівномірно розподіляються по континентах і країнах. Понад 20 млн фірм функціонує в США, близько 16 млн — у країнах ЄС, понад 7 млн — в Японії, 5 млн фірм припадає на європейські країни, що не входять до ЄС. Звичайно, фірма до фірми не приходиться: 20 млн найдрібніших і дрібних фірм не замінять 500 найбільших, в яких сконцентровані головні напрями наукомістких і традиційних виробництв.

1.2 Стійкість функціонування підприємств

 

 

В умовах же транзитивної економіки  більшість підприємств (виключаючи можливо підприємства ВПК) таким  потенціалом не володіють. Тому це завдання ляже в основному на плечі власника підприємства або рядового менеджера. На думку авторів, ця мета може бути досягнута за допомогою різних стратегічних і тактичних підходів, серед них:

- обґрунтований вибір основної  операційної діяльності, орієнтованої  на споживача, його потреби,  їх формування і максимальне  задоволення;

- прогнозування розвитку підприємств  і напрацювання превентивних  заходів по мінімізації впливу  дестабілізуючих факторів;

- комбінування виробничої діяльності, тобто поєднання на одному  підприємстві різногалузевих виробництв  пов'язаних між собою в технічному, економічному та організаційних  відносинах;

- диверсифікація виробництва, тобто  одночасний розвиток на підприємстві  багатьох технологічно не пов'язаних  між собою видів виробництва  досить значних асортиментних  виробів;

- дублювання економічних зв'язків  підприємств-товаровиробників з  підприємствами-постачальниками різноманітних  ресурсів;

- розвиток і удосконалення транспортної  інфраструктури, логістичної системи  та системи інформації;

- удосконалювати підходи до  організації процесів управління  в напрямі поєднання стратегічного  та оперативного менеджменту.

 

1.3 Підприємницька діяльність

 

Домінуюче місце серед суб'єктів  господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено  особливими економічними і соціальними  функціями підприємства в економічній  системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби  у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або  господарюючого суб'єкта є центральною  частиною системи господарського права  України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства  приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів  власності в Україні (організаційні  форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні  та інші підприємства.

Закон визначає, що підприємство с  основною організованою ланкою народного  господарства України. Ця організаційна  ознака кваліфікує підприємство як організаційну  форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в  якій власники засобів виробництва  і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою  одержання прибутку. Визначення основна  ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної  діяльності, а з іншого - від суб'єктів  господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає  в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним  господарюючим суб'єктом.

Нарешті, підприємство - це статутний  господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи.

Підприємство має необхідне  для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному  правовому титулі (на праві власності  або повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним  суб'єктом права. З одного боку, закон  визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має  у своєму складі інших юридичних  осіб.. Цим підприємство суттєво  відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

 

Підприємство в ринковій сфері  діє за принципом економічної  свободи і конкуренції, а його діяльність набуває форми підприємництва.

Рис.1. Підприємницька діяльність.

 

1.4 Бізнес і підприємництво

 

Бізнес і підприємництво - не тотожні  категорії. Бізнес - широке поняття, ніж  підприємництво. Він охоплює відносини  між усіма учасниками ринкової економіки  і включає діяльність не тільки підприємців, а й споживачів і найманих працівників, працівників державних структур тощо

 

Рис. 2. Бізнес і підприємництво

 

1.5 Підприємство в умовах ринкового господарства

 

Підприємство - основна ланка народного  господарства, самостійний суб'єкт, який забезпечує планомірне виробництво  товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою привласнення прибутку

Рис. 3. Підприємство в умовах ринкового  господарства 

1.6 Організаційно-правові форми підприємств

 

Зарубіжна практика виділяє декілька типів підприємств, які різняться  між собою кількістю власників  капіталу, їхніми правами та обов'язками, а також фінансовими можливостями

Рис.4. Організаційно-правові форми  підприємництва 

1.7 Акціонерне товариство

 

АТ - це товариство, яке має статутний  фонд, поділений на певну кількість  акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки майном підприємства

 

Рис. 5. Акціонерне товариство

 

1.8 Орендне підприємство

Оренда - засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для  здійснення підприємницької діяльності. Виділяють такі різновиди оренди: особиста, сімейна групова внутрішньогосподарська, оренда підприємств

Рис. 6. Орендне підприємство

 

1.9 Спільне підприємство

 

Спільне підприємство - це таке підприємство, яке створено при участі іноземного капіталу з метою спільного виробництва, реалізації продукції, проведення науково-дослідних  робіт, консультативної діяльності і надання послуг (транспортних, фінансових, страхових, сервісних, рекламних  та ін.)

Рис. 7. Спільне підприємство

1.10  Фермерське (селянське) господарство

Фермерське  господарство є формою вільного підприємництва, що ґрунтується на економічній зацікавленості

Рис. 8 Фермерське (селянське) господарство

 

1.11  Ефективність виробництва підприємств

 

Найбільш  узагальнюючим оцінювальним показником роботи підприємства, що характеризує рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є  прибуток. Він зростає або зменшується  залежно від ефективності виробництва.

Рис.9. Ефективність виробництва підприємств 

2 Підприємницький прибуток

У ринковій економіці підприємця цікавить, за якого обсягу виробництва він зможе отримати максимальний прибуток. Тому, напевно, теорія прибутку знайшла своє відображення майже в усіх економічних концепціях та школах із часів класичної політичної економії.

2.1 Управління ресурсами і витратами

 

Меркантилісти вважали, що прибуток виникає  в сфері обігу, зокрема у зовнішній торгівлі, в результаті нееквівалентного обміну — продажу за завищеними цінами. Фізіократи доводили, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив природних сил призводить до збільшення споживчих вартостей понад витрати виробництва. Адам Сміт і Давід Рікардо обґрунтували ідею створення доданої вартості в усіх галузях матеріального виробництва. А. Сміт визначав прибуток як вирахування із продукту праці робітника на користь капіталіста. Карл Маркс вважав, що прибуток — це перетворена форма доданої вартості, тільки додана вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Джерелом доданої вартості він вважав працю найманих робітників. Маркс досліджував перетворення доданої вартості у прибуток та у середній прибуток, розглядав об’єктивні та суб’єктивні межі зростання прибутку.

В економічній науці ХХ ст. можна  виділити такі теорії прибутку:

  • теорія продуктивного капіталу: прибуток розглядається як результат капіталу — обов’язкового фактора будь-якого виробництва;
  • теорія прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності в усіх її проявах;
  • теорія стриманості: прибуток — винагорода капіталіста за вкладення власного споживання свого капіталу, за ризик очікування ефекту від укладених у виробництво засобів;
  • теорія прибутку як результату існування монополії.

Прибуток можна розрахувати  як різницю між загальною виручкою та загальними витратами:

PF = TR — TC,

де: PF — прибуток;

TR — загальна виручка (ціна  одиниці, помножена на кількість  проданих одиниць продукції);

TC — загальні витрати (постійні  та змінні).

Але самі витрати, як уже було зазначено, можуть бути прямими (явними) і непрямими (неявними).

Прибуток можна розглядати з  різних позицій. Для бухгалтера прибуток — це те, що залишається від загальної  виручки від реалізації після  оплати вартості матеріалів, палива, сировини зовнішнім (по відношенню до підприємства) постачальникам та після виплати  заробітної плати працівникам. Таке трактування прибутку враховує лише явні витрати. При цьому поза межами уваги залишаються приховані (неявні) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма  і сама ж їх використовує у власному виробництві. Для фірми ці внутрішні  витрати дорівнюють грошовим платежам, які б могли бути отримані за самостійно використані ресурси. Плата за підприємницьку діяльність теж виступає як елемент  витрат. Мінімальна плата, яка необхідна, щоб утримати «підприємницький талант» на даному підприємстві, називається нормальним прибутком. Так, для підприємця-власника нормальним прибутком виступає середня ставка позичкового проценту: якби підприємець не розпочинав свою підприємницьку діяльність, а поклав кошти в банк, то саме середня ставка процента складала б для нього норму нормального прибутку, а сума процента, яка нарахована банком за рік, — його нормальний прибуток.

 

2.2 Витрати виробництва та підприємницький прибуток

 

Для економіста прибуток — це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат, як прямих (зовнішніх), так і непрямих (внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Економічний та бухгалтерський прибуток дозволяють краще зрозуміти розбіжності між підходами бухгалтера та економіста до оцінювання діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять перш за все результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минулий досвід фінансово-господарської діяльності підприємства. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Саме тому економіст стежить за ціною найкращої альтернативи використання ресурсів, які є в його розпорядженні. Для нормального функціонування фірми потрібно поєднання цих двох підходів.

Якщо виплата нормального прибутку належить до витрат, то економічний (чистий) прибуток не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток і дістається підприємцю. Більшість економістів пояснює утворення економічного прибутку ризиком, пов’язаним із невизначеністю інноваційної діяльності підприємця, та володінням монопольною владою.

Незважаючи на те, що підприємства проводять дослідження ринку, виробництво  нових товарів та послуг або вдосконалення, модернізація вже існуючих можуть виявитися економічно невиправданими. З абсолютною впевненістю не можна сказати, чи приведе новий верстат, який тільки проектується, до зниження витрат та зростання прибутку. Інновації, які свідомо здійснюють підприємці, несуть у собі такий самий ризик, як і коливання ринкової кон’юнктури (зміни у попиті та пропозиції на ринку), що відбуваються незалежно від волі й свідомості окремого підприємця. З цієї точки зору інновації як джерело прибутку — це просто особливий випадок ризику.

Якщо в суспільстві не існує  законодавчого захисту винаходів, немає закону про патенти, то в  умовах конкуренції інноваційний прибуток матиме тимчасовий характер: конкуруючі підприємства швидко переймуть інновації і весь економічний прибуток даного підприємця буде зведено нанівець. Та в прогресивній економіці інноваційний прибуток може існувати постійно, оскільки нові успішні інновації будуть замінювати застарілі моделі, прибуток від яких уже «з’їла» конкуренція.

Джерелом існування економічного прибутку може бути і монопольна влада. Оскільки монополіст може не допускати  конкурентів, обмежувати випуск продукції, впливати на ціну продукту на свою користь, то він може постійно отримувати економічний прибуток (якщо попит тісно пов’язаний із витратами). Підприємець може зменшити ризик, невизначеність (або хоча б пом’якшити їх) шляхом досягнення монопольної влади. З одного боку, взяти на себе ризик в умовах постійно мінливої ринкової кон’юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. З другого — викликає сумнів соціальна ефективність монопольного прибутку, який зазвичай ґрунтується на скороченні виробництва, встановленні підвищених цін і нераціональному розподілі ресурсів.

У марксистській політичній економії всі види прибутку підприємців, які використовують найману робочу силу, розглядаються як результат експлуатації, тобто безоплатного привласнення результатів чужої праці.

У ринковій економіці підприємець  шукає найбільш вигідну сферу  використання власних коштів та виробничих ресурсів. Сигнал про те, в якій галузі прибуток найвищий, він отримує за допомогою норми прибутку:

 

Витрати виробництва

 

Витрати виробництва – це витрати  людської праці: живої та уречевленої  в засобах виробництва. Це грошовий вираз використання виробничих ресурсів для виробництва та реалізації життєвих благ.

Витрати подаються 2 способами:

    1. економічні/ неявні/ приховані ( витрати, що можуть бути, якщо ви використали даний варіант виробництва, а не інший).
    2. бухгалтерські/ зовнішні/ явні ( витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власником фірми).

Явні витрати бувають:

    • прямі – пов’язані безпосередньо з випуском продукції (витрати на сировину, матеріали, з/п найманим працівникам);
    • непрямі – ті, що не залежать від обсягу виробництва (орендна плата, страхові платежі, з/п адміністрації тощо).

Також виокремлюють незворотні витрати  – витрати, що не відшкодовуються ( наприклад, витрати на страхування  у разі ненастання страхової події).

Економічні витрати бувають:

    1. постійними (витрати підприємства, що не залежать від обсягу випуску продукції:
      • з/п адміністрацій
      • оренда
      • плата за кредит
      • витрати енергії на невиробничі цілі).

2) змінні ( залежать вді обсягу випуску продукції:

    • з/п найманим робітникам
    • вартість сировини
    • оплата транспортного обладнання).

Середні витрати – витрати у  розрахунку на 1 одиницю продукції.

Сукупні витрати:

TC=FC+VC,

Де

ТС – сукупні витрати,

FC- постійні,

VC- змінні.

Рис. 10. Графік витрат

 

Середні витрати розраховуютьсяза формулою:

ATC=TC/Q, AVC=VC/Q, AFC=FC/Q.

 

Доходи  та їх види

 

Економічні  ресурси мають своїх  власників. Ті самі їх споживають або, що частіше буває, продають на ринках ресурсів і отримують за це плату  у вигляді доходів. Покупці ресурсів (переважно фірми) мають можливість оплатити їх, так як продають на товарних ринках вироблену на базі економічних ресурсів продукцію і також отримують за це плату у вигляді доходів.

Таким чином, доходами називаються  надходження від продажу економічних  ресурсів і продукції.

Види факторних доходів

Доходи від економічних ресурсів (факторів виробництва) називають факторними доходами. Власники факторів виробництва (економічних ресурсів) отримують  такі види доходів:

    1. від природних ресурсів - ренту (земельну, гірську, плату за воду і т.д.);
    2. від трудових ресурсів - заробітну плату;
    3. від капіталу - відсоток (як дохід власників грошового капіталу) і прибуток (як дохід власників реального капіталу);
    4. від підприємницьких здібностей - підприємницький дохід;
    5. від знань-дохід від інтелектуальної власності.

У господарському житті, особливо у  фірми, не завжди є можливість розмежовувати  ці види факторних доходів, тим більше що вони часто поєднуються з доходами від продажу продукції.

 

Доход підприємства.

 

 

Дохід є спонукальним мотивом і  джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі  фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної  реалізації та утворення доходу.

Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від  продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього).

Таким чином, TR=PxQ, де TR (TotalRevenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.

Валовий дохід підприємства становить  грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і  майна підприємства (включаючи основні  фонди) тощо, зменшену на суму постійних  витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й  змінні витрати, то одержують суму чистого  доходу підприємства.

Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства.

Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається  після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і  з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної  категорії проявляється у його функціях.