Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Роль релігійних лідерів у міжнародних відносинах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КУРСОВА РОБОТА З МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Роль релігійних лідерів у міжнародних відносинах

ВИКОНАВ (ЛА)

СТУДЕНТ (КА) ІV КУРСУ

ГРУПА ________________

П.І.Б.__________________

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

_____________________

(НАУКОВЕ ЗВАННЯ, П.І.Б)

РОБОТА ЗДАНА:_______

Дата, реєстраційний номер.

РОБОТА ПЕРЕВІРЕНА:

Дата__________________

ЗАХИСТ:_____________

Дата, підсумкова оцінка

Дніпропетровськ, 2011

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ФАКТОРА У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ…………………………………………………………………...4

1.1 Релігійний фактор………………………………………………………..4

1.2. Релігійна ситуація у світі……………………………………………......5

1.3. Вплив релігії на світові політичні процеси…………………………...9

2.РЕЛІГІЯ ЯК ЧИННИК МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН…………………17

2.1. Релігія як чинник міждержавних відносин………………………......17

2.2 Конфлікти ж між носіями різних релігій………………………….…..21

3. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ЯК ЗІТКНЕННЯ І СПІЛКУВАННЯ ІДЕОЛОГІЙ………………………………………………………………………22

3. 1. Міждержавні відносини як зіткнення і співіснування ідеологій…...22

3.2.Міжнародна релігійна безпека……………………………………….....25

Висновок…………………………………………………………………………..30

Література………………………………………………………………………...33

ВСТУП

Актуальність теми дослідження: Роль релігійних лідерів в Мжнародних відносинах. Релігійне лідерство - соціальні відносини домінування і підпорядкування в релігійній групі, організації, суспільстві, що ґрунтуються на здатності певної особи приймати самостійні рішення і здійснювати вплив на свідомість людей

Існує багато факторів, що впливають на міжнародні відносини. Один з таких- релігія. За деяких умов вона могла впливати на політку і відповідно сама зазнавала тих чи інших впливів політичної сфери.

На сучасному етапі можна констатувати зростання ролі релігійного чинника у міжнародних відносинах. Це пов’язано з підвищенням значення культурних факторів у формуванні світової політики через виникнення певного ідеологічного вакууму після кризи комунізму. Якщо за часів «холодної війни» світ був розподілений на ідеологічні групи, то у постбіполярну добу розв’язання проблеми ідентифікації відбувається із врахуванням інших важливих цінностей: історичного минулого, релігії, мови, належності до певної культурної групи, нації, цивілізації.

Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи, є важливим фактором, що обумовлює як специфіку політичного процесу окремої держави, так і тенденції міжнародного життя. Останнє дає підставу дослідникам стверджувати про те, що відбувається процес модернізації релігії, і в XXI столітті вона продовжуватиме визначати характер міжнародних відносин[2].

Релігія не є ізольованою від політичного життя. Протягом століть, а значною мірою і нині, релігійні вчення і організації впливають на політичні процеси. Релігійні доктрини, властиві для нашої епохи,є важливим фактором, який впливає на загальнопланетарні процеси та на міжнародні відносини в цілому.

У даному випадку релігійний фактор постає як ієрархічна система, що складається з видових підсистем – конкретних релігій, релігійних течій, напрямків, сект, кожна з яких посідає своє місце у ієрархізованій структурі.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження ролі релігійних лідерів в Мжнародних відносинах

Предметом дослідження є особливе місце і роль релігійних лідерів системі міжнародних відносин.

1. ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ФАКТОРА У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

1.1 Релігійний фактор

Релігія - це історичний тип світоглядної культури, який є віддзеркаленням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил щодо явищ світового порядку. Історія свідчить, що релігія з давніх давен впливала не тільки на життя окремих осіб, і суспільства в цілому, а й на світову політику й міжнародні відносини. Важливу роль у відносинах між державами відіграє конфесійний чинник. Держави часто використовують конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів[3].

Під релігійним фактором в міжнародних відносинах слід розуміти вплив сукупності релігійних цінностей, які знаходяться в тісній та постійній взаємодії з конкретною історичною, політичною, економічною, соціокультурною практикою народів.

Слід виокремити наступні функції релігії в міжнародних відносинах:

- комунікативні (доведення у найбільш зрозумілій для більшої частини населення формі змісту ухвалених рішень);

- інтегруюча (створення консенсусу на підтримку своїх зовнішньополітичних акцій);

- легітимізуюча (виправдання свого зовнішньополітичного курсу в очах власного населення та всього світу)[6].

Хочеться зауважити, що протягом історії вплив релігії на міжнародні відосини змінювався разом зі зміною релігії. Особливо помітним і безпосереднім цей вплив був у стародавньому світі та в період Середньовіччя. Поступово вплив релігійних цінностей і релігійних засобів організації людей на політичне життя починає зменшуватись, оскільки політична думка набула такого розвитку, за якого змогла висунути власні концепції, що ефективніше сприяли досягненню актуальних політичних цілей, ніж ті, які були запропоновані релігією[1].

В наш час найбільший вплив має ісламський чинник, що пояснюється:

- специфікою мусульманської релігії (має мінімум ритуалів, не має інституту духовенства і церковної організації, володіє здатністю мобілізувати великі маси людей);

- причинами внутрішнього характеру, пов’язаними із ситуацією, що склалася в зоні розповсюдження ісламу;

- зовнішніми причинами (зростання ролі нафтового чинника в світовій політиці; ісламська революція в Ірані та приход до влади в країні шиїтського духовенства; загострення афганської проблеми; окупація Іраку американськими військами та нав’язування власного керівництва тощо)[4].

Інші світові релігії мають лише локальний вплив, не визначаючи глобального напрямку в розвитку МВ, проте вагомість їх впливу на історичне становлення світової політики заперечувати не можна.

1.2. Релігійна ситуація у світі

Релігійна ситуація у світі, що супроводжується зростанням політичної активності на тілі релігійного фундаменталізму, являє собою складний і суперечливий феномен, що потребує ретельного добору інструментарію пізнання, що, у свою чергу, дозволить оцінити вплив релігійного фактора на світовий політичний процес у всьому комплексі діалектичного впливу чинників, різнопланових за своїм змістом та рівнем. Отже, у даній статті автор ставить на меті розглянути методологію вивчення ролі та впливу релігії на міжнародні відносини, проаналізувати специфіку застосування як окремо взятого методу, так і з'ясувати переваги їх комплексного використання. При цьому ми не задавалися ціллю надати вичерпний ґрунтовний аналіз усього набору методів, що напрацьовані міжнародно-політичною наукою для вивчення релігійного фактора у світовому політичному просторі, а через це фокусування уваги автора на тому чи іншому методі залежало передусім від того, яке місце він займає у міжнародно-політичних дослідженнях.

Характеризуючи стан розробки проблеми, вважаємо за доцільне зазначити, що, на жаль, у вітчизняній науковій думці дослідженню впливу релігійного фактора на світові політичні процеси приділяється недостатньо уваги. Серед усіх робіт варто відзначити наукові доробки Ю. Павленка [1], О. Коппель, О. Пархомчук [2], Н. Балицької [3]. Водночас основний матеріал з окресленої тематики міститься у публікаціях зарубіжних вчених. На найвищому теоретичному рівні перебувають праці класиків міжнародно-політичної науки З. Бжезинського [4], М. Данилевського [5], А. Тойнбі [6], Ф. Фукуями [7], С. Хантінгтона [8], О. Шпенглера [9]. Варто відзначити фундаментальні роботи російських дослідників у галузі методології аналізу міжнародних феноменів, зокрема Т. Алексєєвої [10], А. Богатурова [11], Б. Єрасова [12], М. Лєбєдєвої [13], Д. Фельдмана [14], П. Циганкова [15], а також присвячені безпосередньо теорії й практиці релігійного фундаменталізму (Т. Горичевої [16], М. Жданова [17], О. Кучер [18], А. Малашенко [19], Д. Малишевої [20], К. Полякова [21]). Концептуальний аналіз впливу ісламського чинника на зовнішньополітичний процес та світову політику містять дослідницькі роботи таких вчених, як С. Алієва [22], Г. Мирського [23], Санаі Махді [24]. До того ж, стали у пригоді теоретичні викладки сучасних зарубіжних вчених, передусім представників неореалізму та неолібералізму [25].

Особливу роль у дослідженні релігійного чинника у світовій політиці виконує цивілізаційний підхід, адже, з одного боку, цивілізаційний фундамент будь-якого суспільства спирається на релігію, яка є його основою, але з іншого -релігії являють собою складні багатоваріантні та динамічні конструкції, які формуються значною мірою відповідно до тих принципів, які несе та чи інша цивілізація.

При цьому рівень впливу релігії на міжнародні відносини визначається із врахуванням типу цивілізацій, цивілізаційних ойкумен, окремих культурно-цивілізаційних блоків, певного етапу розвитку локальних цивілізацій.

Із врахуванням релігійного чинника виокремлюються наступні цивілізаційні ойкумени: Макрохристиянський світ з трьома основними компонентами -Західноєвропейсько-Північноамериканський (католицько-протестантський), Латиноамериканський (католицький) і Східноєвропейсько-Євразійський (православний з анклавами ісламу та буддизму), Мусульманський, Індійсько-Південноазійський та Китайсько-Далекосхідний світи [26].

Запропонована концепція Макрохристиянського світу у складі Західноєвропейсько-Північноамериканського, Латиноамериканського та Східноєвропейсько-Євразійського цивілізаційних блоків дає можливість розв'язати протиріччя між традиційно-західним і традиційно-східноєвропейським підходами до цивілізаційної ідентичності Східноєвропейсько-Євразійського регіону.

Серед цивілізаційних ойкумен сформувалися соціокультурні системи зі своїми специфічними релігійно-світоглядними особливостями.

Можна виділити кілька культурно-цивілізаційних блоків:

китайсько-конфуціанський (Китай, Японія, В'єтнам, Корея, Тайвань, Гонконг);
індо-буддистсько-мусульманський (Індія, Пакистан, Південно-Східна Азія);
арабо-мусульманський (Центральна та Південна Азія) [27].

Для китайсько-конфуціанського блоку характерним є акцент на соціальну етику та адміністративно регламентовану поведінку, ідеї добробуту, рівноправ'я.

Конфуціанство, виконуючи роль державної ідеології та політики, виступало як регулятор у взаємовідносинах країни з небом і від імені неба -з різними племенами і народами, що населяли світ. Піднебесна держава розглядалася як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, весь світ поділявся на цивілізований Китай і варварів, що населяли його околиці. Цей світ на кінець середньовіччя був цілком самодостатнім і мав зовсім не злиденний, як часто уявляють, життєвий рівень. У даному регіоні зосереджено три релігії - конфуціанство, буддизм, даосизм.

Для індо-буддистсько-мусульманського характерним є акцент на релігійно детерміновану індивідуальну поведінку людей, матеріальний добробут, соціальна гармонія та рівноправ'я людей цінності практично не мають.

Арабо-мусульманському блоку притаманний акцент на релігійно детерміновану соціальну поведінку, турбота про добробут соціуму (уми), соціальне страхування. У країнах, де поширений іслам ряд дослідників вважає за необхідне виділити арабо-мусульманський та ірано-мусульманський блоки, а можливо і «османську цивілізацію» (як це робив, наприклад, А. Тойнбі).

Отже, що стосується окремих культурно-цивілізаційних блоків, під релігійним фактором поряд зі загальними рисами розуміються й особливості, пов'язані з історією, культурою, політичним та економічним рівнем розвитку, етнопсихологічними рисами.

З точки зору системного підходу релігія являє собою складне соціальне явище, яке можна розглядати як самодостатню цінність, якій притаманні структурність та ієрархічність певним чином пов'язаних елементів. При цьому релігійний фактор у міжнародних відносинах розглядається як система, що постає у трьох вимірах: змістовному, часовому, просторовому.

Змістовний аспект кожної релігії може бути визначений лише при розгляді її як складної системи, яка має власну структуру. Ця система функціонує більшою частиною не окремими компонентами, а своєю цілісністю, з якої залежно від соціальних та історичних обставин виокремлюються ті чи інші компоненти та характеристики. У даному випадку релігійний фактор постає як ієрархічна система, що складається з видових підсистем - конкретних релігій, релігійних течій, напрямків, сект, кожна з яких посідає своє місце у ієрархізованій структурі [28].

1.3. Вплив релігії на світові політичні процеси

Часовий вимір дозволяє проаналізувати вплив релігії на світові політичні процеси в історичній динаміці, виявити генетичні риси релігій, їх класичні та застійні варіанти, простежити рівень впливу релігійних концепцій на державотворчі процеси та міжнародний політичний простір в окремі історичні періоди. Загальновідомо, що історично вплив релігії на міжнародні відносини був неоднаковим. Особливо помітним і безпосереднім він був у стародавньому світі та в період середньовіччя. Однак, із XVIII ст. роль релігійних цінностей у політичному житті суттєво зменшується у зв'язку із піднесенням наукового знання, що стало спроможним висунути привабливі альтернативні концепції світоустрою. В ХХ ст. в основі протистояння двох наддержав було покладено конкуренцію комунізму та капіталізму. Хоча, з іншого боку, не можна не відзначити, що комунізм у деякій мірі наближається до релігійних доктрин. Зокрема, проголошуючи гасло «рівність, братерство, справедливість», він конструював свого роду «рай на землі». Із розпадом СРСР релігія знову була взята на озброєння у конкурентній боротьбі між країнами світу, результатом чого стало зростання кількості так званих локальних «конфліктів ідентичності». У цьому плані вважаємо доцільним навести результати досліджень шведських фахівців М. Солленберг та П. Валлентин, які зазначають, що серед 94 конфліктів, котрі нараховувались у світі в період 1989-1994 рр., лише чотири можна вважати міждержавними [29]. За оцінками одного із авторів щорічника СІПРІ Т. Сейболта, у 1999 р. лише два із 27 конфліктів не були «конфліктами цінностей» [30]. У даному плані відзначимо, що складність дослідження так званих «конфліктів ідентичностей» криється у таких моментах: по-перше, історичний досвід доводить, що відстоювання національної, культурної, релігійної ідентичності провокує неконтрольоване масове насилля; по-друге, подібні конфлікти майже не піддаються регіональному та міжнародному впливу, а отже їх врегулювання це достатньо тривалий і непростий процес [31].

Отже, наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. все чіткіше проглядається масове повернення до традиційних цінностей, аж до етнічно-трайбалістського елементу, до релігійно-цивілізаційної єдності окремих груп населення світу як до свого нового універсуму. Хоча серед фахівців-міжнародників немає єдиної позиції щодо пояснення «релігійного ренесансу» в сучасній світовій політиці, проте, більшість сходиться на тому, що даний феномен є відповіддю традиційних суспільств на виклики глобалізації (найбільш комплексно даний процес досліджується у межах теорії політичної модернізації, а також варто згадати роботи сучасних неореалістів, зокрема А. Лівена, Дж.

Халсмана [32], Ч. Краутхаммера [33] -Авт.). Ч. Краутхаммер, наприклад, називає себе «демократичним реалістом», і погоджуючись у цілому із тезою неолібералів про те, що цінності демократії є найбільш прийнятними, водночас звертає увагу на те, що поширення демократії потребує «підготовленого національно-культурного ґрунту».

Щодо просторового виміру, дослідження проводяться, передусім у контексті взаємодії глобальних і регіональних територіальних релігійних систем. Глобальні релігійні системи утворюють три світові релігії. Кожна з них -самодостатня ідеологічна система, що розвивається за внутрішньою логікою, чітко структурована територіально, організаційно, має досить чітку ієрархію елементів.

У межах глобальних територіальних релігійних систем виділяються регіональні. Вони визначаються в межах частин світу, утворюючи релігійні зони - континуальні форми територіальної організації релігійного життя послідовників певної регіональної релігії, які мають надетнічний характер й охоплюють значну територію континенту.

У християнстві до них належить католицизм, протестантизм, православ'я. Католицизм переважає в Латинській Америці, де сконцентровано більше половини католиків світу, понад третини католиків припадає на Європу й по одній десятій частині - на Азію та Африку. Протестантизм поширений у Північній Америці, на яку припадає дві п'ятих від загальної кількості протестантів світу. В Австралії протестанти становлять дві третини населення, в Європі - одну третину, концентруючись переважно на півночі.

Православ'я поширене серед народів Південно-Східної та Східної Європи, у країнах СНД та Північно-Східної Африки (Єгипет, Ефіопія).

У рамках ісламу шиїзм, котрий поширений в Ірані, Іраку, на півдні Аравійського півострова.

Релігія у міжнародних відносинах виявляє себе досить неоднорідно у різних частинах земної кулі, хоча присутній повсюди. Це безпосередньо залежить від схеми поширення релігій (особливо світових). Історично склалося, що цей процес набув ознак закономірного явища, що відобразилося на сучасній географічній мапі релігій світу.

Сучасній міжнародно-політичній науці властивий поділ світу на релігійні макрорайони. Виділяють 20 таких макрорегіонів. Характер міжконфесійних відносин в їх межах має свою специфіку [34].

У деяких частинах світу, наприклад в Америці, релігійна ситуація здається порівняно нескладною. Там існує три релігійні макрорегіони - Північний, Вест-Індійський та Латиноамериканський, відокремлені один від одного як політично, так і географічно. Кордони цих регіонів не розділяють собою території будь-яких держав. Це пояснюється тим, що історичний розвиток конфесій усередині країн проходив переважно природним ненасильницьким шляхом, якщо не брати до уваги діяльність місіонерів у далекі часи. Окрім того, макрорегіони відділяються (за винятком мексикансько-американського кордону та території Суринаму та Гайани) ще й природними об'єктами, переважно морем. Це значною мірою виключає можливість виникнення прикордонних етнорелігійних конфліктів.

У Північному макрорегіоні (США і Канада) переважають протестанти. Католики становлять абсолютну більшість тільки у двох провінціях Канади.

У Вест-Індському макрорегіоні (Вест-Індія, Суринам, Гайана) релігійна ситуація досить строката. Острівні держави басейну Карибського моря умовно поділяються на країни із переважно протестантським та католицьким населенням. У деяких країнах, де проживають вихідці з Південної та Східної Азії, значне поширення мають індуїзм, буддизм та конфуціанство. На Гаїті серед нащадків африканських рабів поширена вуду - релігія африкансько-тубільського типу.

Латиноамериканський регіон включає всі країни Центральної та Південної Америки. Більшість з них були іспанськими та португальськими колоніями, тому домінуючим напрямом є католицизм.

Немає підстав для виникнення конфліктів на релігійному ґрунті в Австралійсько-Океанійському макрорегіоні. Своєрідна структура міжконфесійних відносин із домінуванням християнських вірувань робить цей регіон одним із найсприятливіших у плані релігійних конфліктів. Конфесійна структура регіону характеризується переважанням протестантів, значну кількість населення становлять католики, досить незначна кількість населення дотримується православ'я.

Подальше дослідження релігійної ситуації у світі доходить висновку, що, порівняно із вже згаданими макрорегіонами, інші, майже без виключень, являють собою підґрунтя для визрівання кризових явищ етнорелігійного змісту.

Європа поділяється на шість макрорегіонів -Північний, Західний, Середній, Центральний, Південно-Східний та Східний. Хоча християнство помітно переважає, Європа є ареною ідеологічної (яка інколи переходить у збройну) боротьби між представниками різних християнських течій. Це може бути добре проілюстровано тим самим північно-ірландським конфліктом, ворогуючими сторонами в якому є католики та протестанти. Приклад гострих міжконфесійних протиріч являє собою конфлікт на терені колишньої Югославії.

Північний макрорегіон (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Велика Британія, Естонія, Латвія) характеризується різким переважанням протестантів (лютеран, англікан, пресвітеріан). У більшості країн протестантські церкви мають статус державних. У той же час підвищується кількість послідовників традиційних східних і нових релігій.

У Західному макрорегіоні (Ірландія, Бельгія, Люксембург, Франція, Монако, Іспанія, Андорра, Португалія, Гібралтар Італія, Сан-Марино, Ватикан, Мальта, Австрія) переважають католики. Серед нехристиянських релігій домінують іудаїзм та іслам.

У Середньому макрорегіоні (Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, Ліхтенштейн) конфесійна структура населення характеризується співвідношенням приблизно рівних за чисельністю груп католиків і протестантів. Простежується тенденція підвищення ваги католицького населення внаслідок більш високих темпів природного приросту населення та значної імміграції, особливо в Німеччину, з Польщі, Чехії, Хорватії та інших країн.

У Центральному макрорегіоні (Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Хорватія) найбільшим впливом користується Римська Католицька церква. Найголовнішими релігійними меншинами є лютерани, реформати і православні. Конфесійна ситуація характеризується певною напруженістю між православними та греко-католиками в Польщі, Чехії, Словаччині.

Країни Південно-Східного макрорегіону (Румунія, Молдова, Болгарія, Греція, Союзна Республіка Югославія, Македонія, Боснія й Герцоговина, Албанія) мають поліконфесійну структуру населення. Християни переважають над послідовниками інших релігій, але поділяються на дві великі групи - православні та католики. Православні переважають в усіх країнах макрорегіону. Найбільшими релігійними меншинами є мусульмани і католики.

Особливо складна релігійна ситуація склалася на теренах Югославії. Переважна більшість етнічних сербів та чорногорців - православні християни. Католицизму дотримуються більшість хорватів та угорців Сербії, які живуть в автономному краї Воєводина, а також етнічні албанці Чорногорії. В Македонії етнічні македонці та серби переважно дотримуються православ'я.

Боснія і Герцеговина мають поліконфесійну структуру населення.

Християни, які дещо переважають над послідовниками інших релігій, поділяються на дві великі групи - православні та католики.

Православ'я дотримуються серби, які становлять приблизно третину населення. Католицизм сповідує хорватське населення. Вони займають компактну територію на південному заході країни, в Сараєво.

Мусульмани становлять дві п'яті частини населення Боснії та Герцеговини, утворюють мусульманський адміністративний район Сараєва. Фактично всі мусульмани дотримуються сунізму.

В Албанії 70 % населення сповідують іслам, дві третини - суніти, одна третина - шиїти. Дві третини християн - православні.

Східний макрорегіон - Білорусь, Україна, Росія. Домінуючий релігійний напрям - православ'я, у Росії проживають також мусульмани та буддисти.

Більшість мусульман дотримуються сунізму, азербайджанці (Дагестан) - шиїзму. Буддизм сповідують буряти, тувинці та калмики.

На особливу увагу заслуговують міжрелігійні відносини в Азії та Африці. Тут гостро постає проблема конфліктів, яким властивий релігійний фактор.

Азія поділяється на п'ять макрорегіонів -Південно-Західний, Центральний, Південний, Східний та Південно-Східний.

Складна ситуація склалася у Південно-Західному макрорегіоні (Кіпр, Туреччина, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Іран, Афганістан, Пакистан, Ірак, Сирія, Йорданія, Ізраїль, Ліван, Саудівська Аравія, Ємен, Оман, ОАЕ, Катар, Кувейт, Бахрейн). Він є ареною багатьох конфліктів, в яких важливу роль відіграє релігійний чинник, зокрема арабо-ізраїльський, кіпрський, курдський, афганський, ліванський). Конфесіональна структура населення характеризується різким переважанням мусульман. Кіпр, Вірменія та Грузія дотримуються християнства, Ізраїль - іудаїзму.

У цьому макрорегіоні знаходиться основний ареал розселення шиїтів. Більшість мусульман Азербайджану є шиїтами, в Ірані 95 % населення -мусульмани-шиїти. В Іраку іслам сповідують 95 % населення, з них 56 - шиїти. У Лівані 54 % населення - мусульмани, з них шиїти становлять 29 % населення, суніти - 18 %. В Ємені 50 % населення дотримуються сунізму, 46 % - шиїти, переважно на півночі. Шиїти становлять більшість населення в Омані та Бахрейні.

У Туреччині 90 % мусульман - суніти, у Пакистані теж більшість мусульман дотримуються сунізму. Його сповідують 85 % населення Афганістану. Шиїтське населення переважає в західних провінціях, на півночі та в центрі. Це представники національних меншин - іранці, гірські таджики.

У Сирії сунізм є державною релігією, його сповідують 82 % мусульман. В Йорданії 90 % населення дотримуються сунізму.

У Саудівській Аравії іслам сповідують 98 % населення, з них сунізм - 94 %. Найбільш впливова течія - ваххабізм.

У Центральному макрорегіоні (Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Казахстан) переважає іслам сунітського напряму. Значними релігійними меншинами є православні слов'яни та німці-лютерани, кількість яких скорочується внаслідок еміграції.

Південний регіон (Індія, Бутан, Непал, Бангладеш, Мальдівська Республіка, Шрі-Ланка) -зона поширення індуїзму та буддизму. Значними релігійними меншинами є мусульмани та християни. Іслам сповідує 87 % населення Бангладеш, більша частина населення Мальдівських островів.

Особливістю Східного макрорегіону (Китай, Монголія, КНДР, Південна Корея, Японія) є паралельне сповідання двох або більше релігій -буддизму, конфуціанства, даосизму, синтоїзму. Населення поєднує сповідування кількох релігій, зокрема синтоїзму та буддизму.

У Південно-Східному макрорегіоні (М'янма, Таїланд, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Малайзія,

Сінгапур, Бруней, Індонезія, Східний Тимор, Філіппіни) домінують буддизм та іслам сунітського напряму. Іслам сповідує 87 % населення Індонезії, значна частина населення Сінгапуру, 62 % населення Брунею, 53 % населення Малайзії, Більша частина населення Філіппін (90 %) та Східного Тимору (80 %) -християни. Найвпливовішою конфесією є католицизм.

Африка поділяється на п'ять макрорайонів: Північний, Західний, Центральний, Південний та Східний.

Північний регіон - це арабські країни Північної Африки та північна мусульманська частина Судану. Іслам є державною релігією цих країн, переважна більшість мусульман - суніти.

Західний регіон - зона поширення ісламу, але при пересуванні на південь питома вага мусульман поступово зменшується.

У Центральному регіоні переважають християни, найчисленнішими є католики. У той же час значно розповсюджені традиційні вірування паралельно зі сповідуванням католицизму.