Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Роль ЗМІ у формуванні іміджу політичного лідера

Курсова робота

ЗМІСТ

Вступ ...........................................................................................................................3

1. Імідж як різновид політичного маркетингу

1.1 Особливості та структура іміджу сучасного політичного лідера ..........6

1.2 Механізми та фактори формування іміджу політика .............................9

1.3 Політик і ЗМІ: основні аспекти взаєморозуміння .................................15

2. Вплив мас-медіа на створення політичного іміджу

2.2 Місце ЗМІ у передвиборчій кампанії .....................................................24

2.3 Тенденції конструювання іміджу політиків у ЗМІ ...............................27

Висновки ...................................................................................................................31

Література .................................................................................................................28

ВСТУП

Сьогодні одним з головних елементів успішної діяльності державних органів, політичних партій, підприємницьких та інших організацій є розробка розгорнутої програми зв’язків з громадскістю.

Завданням фахівців в галузі паблік рілейшенз (зв’язків з громадскістю) є створення позитивної іміджу, доброзичливого ставлення громадскості до нових в Україні державних, громадсько-політичних, громадсько-економічних та інших інститутів суспільства сьогодні набуває особливої актуальності. Наразі наша держава перебуває у стані системної кризи. Причин такого невтішного становища надзвичайно багато. Їх, як парвило, пояснюють історично успадкованими внутрішньоекономічними і зовнішньополітичними обставинами та недосконалістю законодавчого процесу.

Становлення політичного лідера, як відомо, процес складний, тривалий і відбувається він під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів, серед яких важливе місце займає імідж політика.

Актуальність теми дослідження. Процес становлення в Україні демократичної політичної системи є динамічним і водночас складним. Як показує світовий досвід, необхідною умовою існування й розвитку демократії є закріплення на всіх рівнях суспільної свідомості та практики демократичних політичних цінностей. Особлива роль у процесі демократизації суспільства покладена саме на політичного лідера. Із принципом лідерства, стилем, особою лідера тісно пов′язаний і його образ, або як зараз прийнято називати імідж політичного лідера. Спостерігаючи за політичним лідером, у суспільстві поступово формується уявлення про притаманний йому стиль владної діяльності, тобто манеру приймати рішення, способи, механізми організації виконання цих рішень, врешті, його поведінку.

Говорячи про створення іміджу політичного лідера, ми маємо на увазі широкий арсенал засобів і методів цілеспрямованого впливу на виборців в інтересах конкретної особи або групи осіб, які змагаються за суспільне визнання.

Формування іміджу політичного лідера – елемент виборчої кампанії, який є надзвичайно важливим для політика, оскільки політичний імідж та процес його формування є речами, що мають довгостроковий термін впровадження.

Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена такими чинниками, як потребою наукового осмислення ролі іміджу політичного лідера в період трансформації нашого суспільства, важливістю визначення існуючого іміджу політика та чинників його формування в процесі виборчої кампанії.

Мета курсової роботи: дослідити сучасні проблеми формування іміджу політичного діяча у ЗМІ, а також проаналізувати українські засоби масової інформації та з’ясувати роль мас-медіа на процес формування іміджу сучасного політика.

Виходячи з цієї мети, ставиться низка конкретних задач, а саме:

- визначити основні підходи до розкриття сутності поняття політичного іміджу;

- показати механізми формування іміджу політичного лідера;

- проаналізувати виборчі технології, які використовуються при формуванні іміджу політичного лідера;

- визначити місце ЗМІ у передвиборчій кампанії.

Об’єкт дослідження: проблеми формування іміджу політичного лідера у засобах масової інформації.

Основою даної роботи є дослідження фахівців галузі масової комунікації. Заслуженим дослідником іміджмейкерства вважається професор-політолог В. Бебик. У цій галузі також працюють Г. Почепцов, В. Королько, П. Фролов та інші. У роботі використана найновіша література та методологія, яку використовують сучасні дослідники з питань іміджіології.

Предмет дослідження: друковані українські видання, зокрема газети «Сільські вісті» та «Високий замок» за січень-квітень 2008 року, аудіовізуальні засоби масової інформації, інтернет-портали. У цих ЗМІ ми прослідковували формування іміджу провідних українських політиків Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.

Практичною частиною роботи став пошук прикладів формування політичного іміджу за допомогою мас-медіа. Опрацьовуючи друковані видання ми зуміли визначити механізми формування іміджу українських політиків.

Новизною нашої роботи стало дослідження матеріалів друкованих ЗМІ та висвітлення ними політичних подій за певний період. Завдяки нашим дослідженням виявлено нові аспекти зв′язку іміджу політичного лідера та розвитку виборчої кампанії, доведено, що формування іміджу політичного лідера здійснюється за відповідними етапами, які віддзеркалюють логіку розвитку виборчого процесу.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. У першому розділі ми розглянули суть політичного іміджу, його особливості, структуру, а також основні механізми формування обличчя сучасного політичного лідера. У другому розділі ми дослідили вплив мас-медіа на створення політичного іміджу. Зокрема, у підрозділах розглянули шляхи формування громадської думки, місце ЗМІ у передвиборчій кампанії та тенденції створення іміджу.

РОЗДІЛ 1

Імідж як різновид політичного маркетингу

1.1 Особливості та структура іміджу сучасного політичного лідера

Різновидом політичного маркетингу є політична іміджологія. Імідж політичний (від англ. image — зображення, відбиття в дзеркалі) — образ (найчастіше політика, політичного лідера), що цілеспрямовано формується для забезпечення належного емоційно-психологічного впливу на певні кола суспільства з метою популяризації, політичної реклами та інше. Річ у тім, що населення формує своє уявлення про політика не через безпосередні контакти, як буває за звичайного знайомства, а на підставі його «символічного відображення» в засобах мосової комунікацій. Таке символічне, знакове відображення і є політичним іміджем. Політик, як правило, стає певним символом, що значно полегшує реагування суспільства на його поведінку, оскільки відпадає потреба щоразу по-новому тлумачити ті чи інші його дії.

Проблема політичного лідерства – одна з центральних у сучасній політиці. Особа політичного лідера надзвичайно складна та багато компонентна і складається з різноманітних взаємопов’язаних структурних елементів

Політичний імідж — це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі. Імідж політика включає різноманітні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, уміння полемізувати, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (виходець з низів, невибагливий у побуті) та ін. Імідж політика формується на підставі реально властивих цій особистості характеристик, але у відповідний спосіб «препарованих» спеціалістами (іміджмейкерами).

Вправний іміджмейкер завжди вибере з наявного набору саме те, що найліпше впливатиме як на виборців у цілому, так і на конкретні соціальні групи. Образ політика відтак свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але реально існують лише в потенції. Формування політичного іміджу спирається не тільки на характерні риси самого політика, а й тих осіб, що постійно супроводжують його (сім’я, діти, найближчі друзі), а також на спосіб його життя (домашні тварини, хобі, улюблений відпочинок) та минуле (якісь благородні чи геройські вчинки) [17].

У цілому засоби зі створення політичного іміджу мають позитивний характер, хоча б тому, що вони наближають політика до його електорату, змушують враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв’язок.

Створення політичного іміджу проходить ряд певних етапів, кожний з яких має свої методи здійснення. В самому феномені політичного лідерства, на нашу думку, досить рельєфно виявляються два рівні:

· макрорівень, що визначається процесами і явищами, до яких політик залучається (втягується) «волею долі». Вони розвиваються нібито поза самим «носієм», то виштовхуючи його на вершину влади, то кидаючи у вир історичного «небуття»;

· мікрорівень – сфера свідомої діяльності політика та його несвідомих проявів, які можна ототожнити з його особистістю й індивідуальністю, що обумовлюють специфіку його діяльності, його професійний і статусно-ролевий потенціали.

Досліджуючи напрями впливу політичного лідера, необхідно вивчати:

1. Якісні характеристики соціального і політичного середовища, на яке спрямовується вплив, його склад, потреби й інші особливості.

2. Механізми використання пропагандистським апаратом політика новітніх психотехнологій ефективного опрацювання суспільної думки.

3. Прийоми і засоби психологічної боротьби з опонентами, конкурентами і відвертими супротивниками.

4. Публічний імідж політика, його відповідність смакам й ідеальним уявленням еліти, електорату тощо, динаміку зміни іміджу.

5. Символічну навантаженість пропагандистських образів і текстів.

6. Тотальність впливу, поширення психологічного впливу на сферу підсвідомого.

7. Інтенсивність впливу, сталість і наполегливість, з якими він здійснюється, тощо.

Важливим аспектом створення іміджу є комунікаційно-інформаційний вимір політичного лідерства – данина особливої ваги інформаційної сфери у політичному бутті сучасного суспільства. Він характеризується тим,

яке інформаційне поле політик створює довкола себе;
яким чином за допомогою ЗМІ проектує його на соціум та його окремі групи;
як реагує сам на інформаційні потоки;
як будує свою комунікацію з різними професійними групами (журналістами, політиками, експертами);
наскільки технологізована його робота в інформаційному середовищі (використання спеціальних методик, PR-прийомів).

Політичний імідж сприймається як цілеспрямовано сформований образ політика, покликаний здійснити емоційно-психологічний вплив на певних людей або соціальну спільність. Імідж як структурна одиниця включає три групи характеристик. Це насамперед персональні достоїнства і недоліки лідера, до яких належать його фізичні якості, психофізіологічні особливості, характер, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо. Інша складова образу лідера – соціальні характеристики (приналежність до певної партії, професійної групи, його соціальний стан, національність). Крім того, образ лідера несе велике символічне навантаження: лідери стають уособленням визначених ідеологій, очікуваного майбутнього, визначеного курсу політичних або суспільних подій [25].

Журналістам необхідно чітко розрізняти стійкі складові іміджу, тобто справжні риси особистості політика, на сприйняття яких практично неможливо вплинути шляхом подання будь-якої інформації, і нестійкі – сприйняття яких залежить від роботи іміджмейкерів, якості і способу подачі інформації в ЗМІ.

1.2 Механізми та фактори формування іміджу політика

На основі аналізу літератури та дослідження засобів масової інформації, ми припускаємо, що у формуванні іміджу реального політика можна виокремити три основні фактори – особливості об’єкту сприйняття особистості політика; форми транслювання інформації про політика; особливості суб’єкта сприйняття. Науковці розглядають імідж як складний соціально-психологічний феномен – взаємодію реальних особистісних якостей кандидата, політичної реклами і особливостей сприйняття виборців.

Механізми формування іміджу політика у виборців схожі з механізмами міжособистісного сприйняття [18].

Перший фактор формування реального іміджу створюють особистість політика і його діяльність. До блоку «особистість політика» відносять такі складові, як його зовнішні дані (привабливість, вік і здоров’я, манера одягатися, жести та міміка); наявність чи відсутність харизми; темперамент; характер; здібності; а також особливості мотиваційної сфери (мотиви участі в політичній діяльності).

Другою важливою складовою даного фактору є політична позиція в цілому (приналежність до тієї чи іншої партії, руху), передвиборча програма та діяльність політика. Але вони цінні не стільки самі по собі (політична позиція як така не дуже важлива, і передвиборчі програми мало хто читає), а як демонстрація професійних та особистісних якостей – економічно грамотний, розумний, тримає слово і т. д. Звичайно, для політика надзвичайно важливо демонструвати розум, компетентність і професіоналізм, моральні якості, разом з тим не можна недооцінювати значення зовнішніх факторів. Дві третіх виборців стверджують, що для них важливо, як кандидат виглядає і як говорить. Привабливість, приємна зовнішність кандидата можуть стати для когось вирішальним аргументом для голосування. Партії та кандидати часто пропонують схожі програми, тому у свідомості людей формується не стільки образ ідей, скільки образ конкретних особистостей.

У сучасній політичній культурі особистості лідера традиційно відводиться центральне місце, політичний вибір багато в чому персоніфікований. Приймаючи електоральне рішення, виборець найчастіше орієнтується не на програми, а на особистісні якості кандидата. Іншими словами, щоб претендувати на перемогу, політик повинен демонструвати якості, які відповідають – в очах масового виборця – його політичним перевагам [25]. Про зовнішність, манери, ораторські здібності політика кожний виборець може судити сам, побувавши на зустрічах з кандидатом та на інших публічних заходах. Крім того, про програму та діяльність можна робити висновки зі слів кандидата (через звернення та виступи) і спостерігаючи зовнішню рекламу, читаючи листівки та буклети, які розповсюджують. Якщо використати термінологію Почепцова Г.Г., то це пряма іміджеформуюча інформація (та, котру людина отримує при безпосередньому контакті) [26,27].

Безумовно, на електоральний вибір впливають і такі чинники: склад виборчого округу; рівень матеріальної забезпеченості більшості жителів. Наприклад, інтелігенцію привертають насамперед якості кандидата – рівень освіти, передвиборча програма; робітників – захист їхніх інтересів, соціальна приналежність кандидата. Для молоді цікаві біографічні дані. Для людей похилого віку дуже важлива партійна приналежність, а також проживання кандидата в одному з ними регіоні. Таким чином, створення іміджу націлюється на те, щоб виборці побачили в кандидаті ті якості, якими, напевне, хотіли б володіти самі. Стосовно формування іміджу (слід зауважити, що свідомість натовпу не може сприймати політику, не персоніфікуючи її: для нього значно важливішими є люди, ніж ідеї [35]. Однак спілкування з політиком дуже рідко буває безпосереднім, найчастіше виборцю транслюється образ політика ЗМІ. Це так звана непряма іміджеформуюча інформація (та, яку людина отримує «через треті руки»).

Образ політика в меншій мірі базується на чуттєвому сприйнятті чи безпосередньому контакті, ніж на отриманих від ЗМІ даних. Вони дають можливість передавати великі об’єми інформації на велику аудиторію і тим самим охоплювати не окремі групи людей, а саме маси. Особливе значення ЗМІ відіграють в сфері політичної соціалізації та орієнтації людини в політичному житті: весь спектр політичних партій та рухів може бути поданим індивіду тільки через ЗМІ. Однак ЗМІ часто пропонують вже готові образи лідерів чи партій, вносячи свої оцінки та судження. На відміну від інформації, яку можна отримати в міжособистісному спілкуванні, інформація в ЗМІ певним чином структурована. Це означає, що в тій чи іншій мірі ця інформація вже пройшла через відбір, класифікацію, категоризацію фактів та явищ суспільного життя. Людина отримує в результаті інтерпретацію інформації, готові образи політичних лідерів. Очевидно, що ЗМІ подають інформацію з позицій певних груп і у відповідності з їхніми інтересами, тобто є заангажованими. Тому необхідно відрізняти ЗМІ, які працюють у відповідності зі стратегією передвиборчої кампанії даного кандидата і незалежні чи вороже налаштовані ЗМІ.

Іміджоформуюча інформація поділяється на пряму і непряму.

Непряма іміджеоформуюча інформація - це та інформація про Вас, яку людина одержує через треті руки, наприклад, що про Вас говорять Ваші сусіди. Сюди ж належать і легенди, чутки, плітки, анонімки. Чутки є найбільш діючими в тому суспільстві, де існує низький рівень довіри до офіційної інформації, що характерно для тоталітарних режимів, для суспільств із низьким рівнем гласності. Пряма іміджеоформуюча інформація - це та, котру людина одержує при безпосередньому контакті з Вами (тобто з об’єктом про імідж якого йдеться).

Це інформація:

1. Про зовнішність - одяг, зачіску, фізичні дані (ріст, статура, постава...), тобто габітарний імідж, походить від слова "габітус" - лат. Habitus - "зовнішність").

2. Про особливості психіки - темперамент, інтелект, характер, а також установки, світоглядні й інші позиції.

Перед тим як приступити до створення іміджу, фахівці вивчають програму партії, визначають чітку діяльність політичної організації. І намагаються зробити так, аби виборці тягнулися по допомогу і підтримку до об’єднання, а конкуренти відчували, що мають сильного і достойного супротивника, якого треба поважати і побоюватися. Формування позитивного корпоративного іміджу працює на підвищення конкурентноздатності організації. Позитивний імідж полегшує доступ організації до різних ресурсів: фінансових, інформаційних, людських, матеріальних. Імідж допомагає наблизити компанію до своїх цільових аудиторій, зробити її більш відкритою.

Імідж політика (на відміну від іміджу партії) більшою мірою формується за рахунок його особистих, а не політичних якостей. Політологи для зручності описують набори таких якостей у вигляді типових стереотипних іміджів. Тут цікаво подивитися, які іміджі користуються найбільшою популярністю в українському суспільстві [6].

Важливим аспектом у створенні позитивного іміджу політика є його взаємостосунки у родині. Якщо лідер живе сам по собі, то підсвідомо у аудиторії виникає думка, якщо ж він не має близьких людей, то “з ним не все гаразд”. Або так: якщо він не має родини, то він ладен на все, він може підманути народ, вкрасти, піти на кримінал, адже йому нічого втрачати…)

Якщо ж політик має родину, то питання: яка вона ця родина? Де навчаються діти: за кордоном, чи на батьківщині? Якщо за кордоном, то це свідчить про недовіру до цієї країни (то своєї держави), політик доводить, що він байдужий до майбутнього свого народу. Довіри до такого політика не буде. Важливо, яку має дружину політик, які у них стосунки, чи не занадто яскраво (дорого) одягається, відпочиває його дружина. Кажуть, що варто подивитися на дружину політика (взагалі чоловіка) і можна все зрозуміти про справжню сутність цієї людини.

Політик у родині – це те ж саме, що президент у державі, адже родина – це мікродержава. На зустрічах з народом політики часто намагаються зрівнятися з простими людьми: потиснути руку робітникові на заводі, поцілувати бабусю-селянку в руку, вклонитися трудівникам.

Отож, чому політики люблять фотографуватися з дітьми? Фотографи більш спостережливі, ніж звичайні люди, хоча б тому, що вони мають нагоду один і той же фрагмент розглядати кілька разів щоправда на плівці. Естонський фоторепортер Антон Насонов фотографував президента Д.Буша під час передвиборної кампанії. Його розчулили зустрічі кандидата у президента з виборцями. Після виступу-спілкування з масами, він вихоплював з натовпу дівчинку, брав її на руки, цілував у щічку. Згодом виявилося, що це відтреновані поцілунки Буша і дівчинка не випадкова з натовпу – вона постійно супроводжувала політика і в потрібний момент кандидат у президенти діяв за сценарієм своїх іміджмейкерів – брав на руки і цілував малу.

У нашому суспільстві чимало політиків досі не замислюються над проблемою власного іміджу, про відносини зі ЗМІ, із широкою громадськістю, про PR. За повсякденною метушнею часто на імідж у зайнятих “більш важливими справами” поважних мужів не вистачає часу. Дехто просто вважає, що достатньо разового звернення до фахівців, а займатися цим серйозно часто бракує і сил, і часу. Насправді, важливість побудови і підтримки відповідного іміджу стає сьогодні очевидною [16].

Імідж - річ стратегічна: формування сталого асоціативного зв’язку між назвою постаттю лідера і його партією з й такими поняттями, як «професіоналізм», «перспективне економічне майбутнє», «високий рівень життя», «престиж держави».

Основні фактори формування реального іміджу політика здійснюють основний вплив на прийняття електорального рішення виборцями. У зв’язку з вищевикладеним, при формуванні іміджу політика виникає необхідність застосування диференційованого підходу до роботи з різними соціальними групами і верствами населення.

1.3 Політик і ЗМІ: основні аспекти взаєморозуміння

На тлі дуже високого рівня навіювань в українському середовищі проявляються основні особливості політичної комунікативної системи: невміння сприймати пропаганду критично і нездатність відрізняти її від інформації, готовність сприймати владу і миритися з її очевидними зловживаннями тільки тому, що вона влада, та схильність поступатися адміністративному тиску. Дані особливості нинішнього стану суспільства і визначають якість політичної комунікації [31].

Завдяки проблемам політичної комунікації можна виділити основні аспекти взаєморозуміння політиків та ЗМІ.

1) Влада закрита від громадян і представляє лише саму себе (для прикладу досить запитати лідерів політичних партій, чиї інтереси вони представляють), а отже, посадові особи, організації, партії не зацікавлені в наданні громадянам повної інформації про свою діяльність;

2) влада загалом, окремі посадові особи і політики чинять тиск на ЗМІ, використовуючи широкий арсенал засобів – від недосконалості законодавства і відсутності справді незалежної судової влади до "підгодовування" і погроз;

3) самі ЗМІ часто не зацікавлені в оприлюдненні отриманої ними інформації;

4) суспільство загалом пасивно сприймає інформацію в ЗМІ про зловживання влади. Яскравим приклад цьому є те, що навіть "справа журналіста Гонгадзе" і "касетний скандал" не змогли сколихнути громадськість;

5) немає усвідомлення необхідності комунікації між політичним "класом" і суспільством, а відтак її стратегії і механізмів, що можна охарактеризувати як своєрідне "відокремлення суспільства від держави" [32].

Більшість інформаційних матеріалів у ЗМІ про політику зводяться до того, хто і чому приєднався (або не приєднався) до певного блоку, як і між ким діляться місця у виборчих списках, скільки адміністративного ресурсу контролює те чи інше політичне утворення і наскільки близьке воно до "Головного політика" України. Виборцям же, щоб отримати більш-менш повне уявлення про те, що ж насправді відбувається в державі і чому відбувається так, а не інакше, доводиться щодня проглядати як мінімум чотири-п'ять газет і дивитися новини в подачі принаймні трьох каналів. Йдеться, звичайно, про тих виборців, які мають бажання і можливості розібратися в поточній політичній ситуації.

Важливою причиною подолання проблем політичної комунікації є міфи. Сучасні дослідники виділяють такі особливості ЗМІ у політичному міфотворенні:

1. ЗМІ підривають авторитет політичних лідерів, виставляючи їх у негативному або кумедному світлі.

2. ЗМІ цікавляться лише політичними скандалами.

3. ЗМІ друкують і транслюють лише ту інформацію, за яку їм платять.

Та найчастіше громадськість хвилюють ті проблеми, які виникають суто між журналістськими колами і політиками. Варто виділити такі основні чинники, які провокують відповідне взаємовідношення:

1. ЗМІ не виконують своєї основної функції, оскільки переважно розважають, інтерпретують, оцінюють, а не інформують суспільство.

2. Кампанія в ЗМІ, "бренди" та "іміджі" впливають на результати виборів більше, аніж ідеологія, політичні кроки і програми.

3. ЗМІ намагаються самі стати гравцями, захищаючи інтереси своїх власників, а не суспільства, замовчують невигідну для своїх власників інформацію та ігнорують альтернативні думки [32].

Зі сфери політичної комунікації по-українськи "випадає" функція зворотного зв'язку (якщо не вважати такою "листи читачів" і "листи громадян", які мають звичку з'являтися в потрібний час), а також і механізм публічних дискусій (дебатів, конференцій, слухань, зустрічей тощо) із залученням експертів, представників різних "груп інтересів" та широкої громадськості (так званий деліберативний процес, або консультування з масами з приводу суспільно значущих проблем).

Із-за цього втрачається основний сенс політичної комунікації – створення передумов для творення публічної політики та становлення публічної влади – влади, що користується підтримкою і достатнім рівнем довіри громадян, які складають структуровані соціальні групи (громадянське суспільство), ведуть публічну дискусію про розробку, прийняття й утілення в життя владних рішень, тобто про управління державою. Таким чином, у нас не забезпечується прозорість політичного процесу і політичної боротьби.

В українських реаліях ефективної політичної комунікації практично немає на всіх рівнях:

на рівні партій: у розрізнених партій, які підтримують стратегічну комунікацію всередині своїх структур та між структурами різних рівнів і регіонів, практично відсутня практика вироблення проектів рішень, які приймає партія на національному рівні, в первинних парторганізаціях;
на рівні взаємодії партій і чинної влади: обмін інформацією відбувається між окремими гравцями, а не між інституціями та структурами,
на рівні зв'язку партій і владних структур з громадськістю: те, що в Україні називають піаром, насправді є одностороннім потоком партійної агітації, яка далеко не завжди враховує реакцію громадськості, оскільки зворотного зв'язку не існує.

Кажуть, що політики живуть і діють у режимі міфу, багаторазово озвученого ЗМІ й настільки детально вималюваного ними, що він перетворюється на "реальність", яка й пропонується виборцю. За цього політики та державні діячі від президента до лідера будь-якої з численних партій публічно заявляють, що в нас немає незалежних ЗМІ, оскільки "всі комусь служать", і публічно бідкаються з цього приводу, водночас витрачаючи інколи титанічні зусилля на встановлення контролю або хоча б отримання "гарантованого" доступу до ЗМІ.