Роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»
Зміст
1. Вступ
Девід-Герберт Лоуренс (1885-1930) - англійський поет і романіст, есеїст і драматург, дослідник, культури і творець оригінального світового вчення, що став вельми популярним в інтелігентських колах Заходу 1920-х років. Його найвідоміший роман "Коханець леді Чаттерлей", який оповідає про любов молодої заміжньої аристократки до простого єгеря, зразу ж після свого виходу в 1928 році був заборонений в Англії і США як ображаючий суспільну моральність, тираж підлягав конфіскації.
Лише в 1960 році, через 32 роки після написання романа, англійське видавництво «Пенгвін букс» наважується випустити в світ повне видання романа. Реакція йде негайно: проти видавництва порушується справа по звинуваченню в публікації непристойної літератури. За судовим процесом стежила вся країна. Суд виніс рішення на користь «Пенгвін букс», і це мало дуже важливі наслідки: була відкрита дорога для видання в країні таких раніше заборонених шедеврів, як „Улісс Джойса”, „Лоліта” Набокова і багатьох інших.
Саме з того часу, після другої сексуальної революції, роман Лоуренса увійшов до кола серйозних досліджень літературознавців.
Процес «розкріпачення» в літературі відбувався практично одночасно з виникненням і розповсюдженням психоаналізу. Коли новиною були відкриття Бернара і Шарко, проінформована еліта, що збиралася у Гонкурів, із захватом обговорювала клінічні випадки німфоманії, істерії, сатиріазису і їх наукові пояснення. Такі case studies, як гонкурівська «Жерміні Ласерте» і «Тереза Ракен», з'являються ще до того, як Фрейд починає стажування в Сальпетрієрській школі.
Інтерес до проблем статі зростає в 80-90-і роки. Відкрите обговорення питань, пов'язаних з людською сексуальністю, стає нормою у філософії, есеїстиці і все більш частою темою в літературі - це і Отто Вейнінгер, і Розанов, і Стріндберг, і, звичайно, натуралісти - в першу чергу Золя і Мопассан, про які Г. Джеймс колись іронічно помітив: «Ces messieurs, здається, вважають, що в світі немає нічого, окрім органів розмноження». Проте, табу залишалося вельми відчутним в літературі до першої світової війни. Фрейдівська метафора сексуальності, яка була буквально усвідомлена, виявилася квінтесенцією і обгрунтовуванням змін, освячених тепер авторитетом науки. Психоаналіз і перша світова війна каталізували процес - в 10-20-і роки здійснюється перша сексуальна революція в західній культурі. Особливу роль в цьому зіграла і війна - що було, звичайно ж, не простим збігом. Вже багато пізніше, в 60-х роках, один відомий модельєр сформулював універсальний закон, відзначивши, що поділ спідниць спрямовується вгору, як тільки розжарюється міжнародна атмосфера.
Короткі спідниці, нові танці - шейк, кейкуок, фокстрот, джаз, емансипація, сюрреалізм, «спортинг лайф», гостре жадання життя - особливо гостре від близькості смерті, яка дивилася в обличчя солдату на полях першої світової, - ці штрихи в портреті початку сторіччя залишилися і в літературі.
«Тілесність» і «речовинність» нової літератури найтіснішим чином пов'язана з новим психологізмом. Йдеться про „тіло, що заговорило”, мову тіла, про використовування тілесності для передачі душевного стану.
Проте, «сама по собі тема неспівпадання потягів жіночого серця і нав'язаних їй суспільством соціальних ролей, - пише М. Клімова вже в наші дні, - далеко не нова і є однією з вічних тем світової літератури. Але якщо пушкінська Тетяна відкидає домагання того, хто їй подобається, кинувши йому на прощання знамениту фразу: "Но я другому отдана, я буду век ему верна" (цей вчинок приводив у захват Достоєвського)..., то героїня романа Лоуренса леді Чаттерлей облишає свого чоловіка, немічного аристократа, заради простого дроворуба. І хоча дроворуб становить класичний тип чоловіка-самця, ці якості вже не несуть в собі ніякого соціального навантаження. Навпаки, вчинок леді Чаттерлей глибоко асоціальний. В скандальному романі Лоуренса якнайповніші виразилася криза зовні благополучної Вікторіанської епохи, а сам роман немов знаменує собою кінець 19 століття»1.
В літературі XX ст. майже усюди відчутно вплив психоаналізу - як непрямий, прихований, так і лобовий, явний. Поява теорії Фрейда, зрозуміло, була не єдиною причиною звільнення західної культури від табу на сексуальність.
Психологія і в першу чергу психоаналіз зробили неможливим для літератури залишатися на позиціях століття XIX у зображенні внутрішнього світу людини - сама ідея психологізму в літературі стала абсолютно іншою.
Фрейд відкрив доступ в комору, повну таємниць. Його ідеї лягли в основу таких напрямів, як експресіонізм, екзистенціалізм, сюрреалізм, «театр абсурду», зробили безпосередній вплив на творчість таких майстрів, як Ф. Кафка, Д. Джойс, Ж. Сартр, А. Камю, а також на письменників-реалістів Д.Г. Лоуренса, Р. Міллера, Т. Уїльямса.
Знаменно, що вже на початку 30-х років «Коханець леді Чаттерлей» був перекладений на російську мову і виданий в Берліні. Російська інтелігенція виявилася краще, ніж публіка європейська, підготовлена до сприйняття «нової літератури». Вже з початку 10-х років фрейдизм і психоаналіз були однією з важливих складових російського інтелектуального життя. І російська еміграція «першої хвилі» привезла з собою до Європи дух сексуального розкріпачення і емансипованої жіночності.
Першим перекладачем романа Д. Лоуренса теж стала жінка, Т.І. Лещенко. Вона згадувала: «Роман уразив мене своєю цнотливістю, чесним ставленням до любові. Книга мені дуже сподобалася тим, що сприймалася мною як важкуватий ляпас англійському лицемірству»2.
Інший переклад романа був здійснений сучасними перекладачами І. Багровим (розділи 1-9) і М. Литвіновою (розділи 11-19) і опублікований в 1990 р. журналом «Іноземна література». Третій – В. Чухно в 2001 р.
Починаючи з 60-х років, про Лоуренса і його роман починає виходити маса статей, книг, досліджень. Його вивчення включається в учбові програми і Радянського Союзу. Пишуть про нього: Жантієва Д.Г. – стаття про Лоуренса в книзі «Английский роман ХХ века, 1918–1939» (1965), Пальцев Н.М. – глава «Проблема романа в литературно-критических работах Д.Г. Лоуренса» в книзі «Проблемы английской литературы XIX и XX веков» (1974).
Виходить декілька видань його романа з передмовами – Пальцева Н.М. (1985), Андрєєвої И.С. (1990), Медведєва Ф.Н. (1990), Ісламової А.К. (2000), В. Чухно (2001).
В зарубіжному літературознавстві виходять у світ монографії Аллена У. «Традиція і мрія» (1970), Р. Сейла. Ярим захисників романа виступила Анаїс Нін. Її перша публікація "Д.-Г. Лоуренс. Містика сексу" з'явилася в листопадовому номері "Канадського форуму" 1960 р., безгонорарного літературного і соціологічного журналу, що виходив в Торонто. Потім – обширне дослідження про творчість Лоуренса. В квітні 1932 року Едвард Тітюс, власник книгарні і видавництва в Парижі, випустить книгу Анаїс Нін "Лоуренс: дослідження непрофесіонала" тиражем в 500 нумерованих примірників.
До кінця століття інтерес до романа зростає. Лоуренс неодноразово перевидається, до його роману пишуть передмови: Чухно В. (2001), Клімова М.
Ім'я Лоуренса незмінно згадується в модерністських дослідженнях: Сурова Ю.О. „Человек в модернистской культуре», Клімова М. «Человек глазами...» (1997), Таскаева С.Ю. «Творчество Дж.Р.Р.Толкина и английский модернизм» (1997).
Проте, при такій великій кількості досліджень, основний упор робиться на двох речах: 1) використовуванні Лоуренсом забороненої лексики і 2) піднятої в його романі проблемі сексу і його ролі в житті суспільства.
Ми спробуємо досліджувати психологічну проблему романа, поклавши:
Об'єктом дослідження – роман Лоуренса „Коханець леді Чаттерлей”, предметом – психологічну проблему романа.
Мета дослідження: з'ясувати психологічні і філософські витоки романа.
Завдання:
- визначити особливості творчого методу Лоуренса;
- позначити концепцію романа „Коханець леді Чаттерлей”;
- досліджувати психологічну проблему, що порушується автором в своєму романі;
- описати художні засоби, за допомогою яких автор вирішує проблему.
Розділ 2. Особливості творчого методу Лоуренса
2.1. Стисла біографія письменника
Девід Герберт Лоуренс (Lawrence, David Herbert) (1885–1930), англійський романіст, поет, есеїст, народився 11 вересня 1885 в гірницькому селищі Іствуд (графство Ноттінгемшир), четверта дитина в сім'ї шахтаря. Після закінчення Ноттінгемської чоловічої школи Лоуренс декілька місяців працював на фабриці медичної техніки. Чотири роки працював вчителем, не маючи відповідного диплома, потім закінчив дворічні вчительські курси при Ноттінгемському університеті і став викладати в школі на околиці Лондона. Тоді ж почав працювати над романом, а в 1909 послав декілька віршів в журнал «Інгліш рівью» («English Review»), редагований Ф.М. Фордом. форд опублікував вірші і декілька оповідань Лоуренса, допоміг надрукувати роман Білий павич (White Peacock, 1911) і ввів Лоуренса в столичні літературні кола. В цей час Лоуренс вже працював над другим романом, „Порушник” (Trespasser, 1912) і першим варіантом „Синів і коханців”. Смерть матері від раку в грудні 1910 глибоко потрясла письменника. Власне погане здоров'я вимусило його облишити викладання і цілком зосередитися на літературній роботі.
Весною 1912 Лоуренс втік до Європи з Фрідою Уїклі (вродженою фон Ріхтхофен), дружиною ноттінгемського професора Е.Уїклі, з сім'ї німецьких аристократів. В 1913 вийшла в світ перша збірка його віршів і роман „Сини і коханці” (Sons and Lovers). Тоді ж він почав працювати над романом під умовною назвою „Сестри” (Sisters) – згодом той розпався на „Веселку” (Rainbow, 1915) і „Закоханих жінок” (Women in Love, 1920).
В 1914 була опублікована перша збірка оповідань Лоуренса „Прусський офіцер” (Prussian Officer). Після вступу Англії до війни Лоуренсам закрили виїзд з країни. „Веселку” заборонили зразу ж після публікації в 1915, а для „Закоханих жінок” Лоуренс взагалі не зміг знайти видавця (за рахунок автора роман був надрукований в Нью-Йорку в 1920).
Для Лоуренса це було важким ударом. Війна, погане здоров'я, постійна бідність, друзі, що відвернулися від нього, неодноразові принизливі огляди на предмет придатності до військової служби, неможливість отримати дозвіл на виїзд з країни, а на завершення всіх бід заборона романа приводять письменника до повного відчаю, і життя стає для нього, як він сам визнавався, «безпросвітним кошмаром».
В 1916 році вони з Фрідою переїздять в Корнуолл. Лоуренс продовжує працювати над романом «Закохані жінки» і починає «Нариси американської класичної літератури». Місцева влада, підозрюючи Лоуренсов в шпигунській діяльності, вимушує подружжя покинути Корнуолл. Вони повертаються до Лондона, де Лоуренс починає працювати над романом «Палиця Аарона».
В 1916 побачила світ перша книга путніх заміток письменника „Сутінки в Італії” (Twilight in Italy). Через два роки Лоуренс починає друкувати в журналі свою працю „Етюди про класичну американську літературу” (Studies in Classic American Literature), що стала першим серйозним дослідженням творчості таких великих американських письменників, як Г.Мелвілл і Н.Готорн.
В листопаді 1919 року, через рік після закінчення війни, Лоуренси виїжджають до Італії і поселяються на острові Капрі.
В 1920 році виходить роман «Закохані жінки», і Лоуренс береться за наступний роман — „Дівчина, що заблукала” (Lost Girl, 1920), а також закінчує „Палицю Аарона” (Aaron's Rod, 1922). В 1921 році він приступає до роботи над циклом віршів «Птаха, звіри і квіти».
В 1922 році Лоуренс відправляється до Австралії, а літо 1923 року проводить в Мексиці, де пише „Кенгуру” (Kangaroo, 1923) і перший варіант романа «Пернатий змій» (Plumed Serpent). Взагалі в 20-і роки Лоуренси переїздять з місця на місце дуже часто, живучи то в Англії, то в США, то в Мексиці.
В 1925 р. у США за короткий час він створює п'єсу «Девід», пише цикл есе під загальним заголовком «Роздуми на смерть дикобраза», повість «Дівчина і циган», декілька оповідань і закінчує роман «Пернатий змій».
В травні 1926 року Лоуренси переїздять до Італії і знімають віллу недалеко від Флоренції. Наприкінці літа цього року Лоуренс останній раз у своєму житті їде до Англії, а після повернення до Італії починає працювати над романом «Коханець леді Чаттерлей» і всерйоз береться за живопис.
Опубліковані Лоуренсом книги „Психоаналіз і підсвідоме” (Psychoanalysis and Unconscious, 1921) і „Фантазії підсвідомого” (Fantasia Unconscious, 1922) відкривали доступ до його світогляду. В 1926 він закінчив перший з трьох варіантів „Коханця леді Чаттерлі” (Lady Chatterley's Lover) і в 1928 видав по приватній підписці остаточний текст романа. В 1929 по звинуваченню в непристойності поліцейські власті закрили виставку живописних робіт Лоуренса в Лондоні. Помер Лоуренс на півдні Франції, у Вансі, 2 березня 19303.
2.2. Романи Лоуренса
Хоча дехто вважає кращою частиною спадщини письменника його оповідання, все ж таки саме романи дозволяють назвати Лоуренса видатним митцем 20 ст.
Багато дослідників творчості Лоуренса вважають, що своєю високою репутацією романіста він зобов'язаний перш за все цим трьом творам.
„Сини і коханці” – художнє дослідження згубних сил, що впливали на свідомість, волю і дух. Крім властивих письменнику потужності письма, уміння тонко передати «відчуття місця», вражає його здатність точно відтворити соціальну, психологічну і історичну обстановку Англії часів промислової революції. В „Синах і коханцях” Лоуренс не просто описує свої особисті труднощі: він вводить їх в коло більш значущих соціальних і історичних тем.
«Вже в «Синах і коханцях», - пише В. Чухно, - виявилося багато особливостей, характерних для його подальшої творчості. Він не залишається неупередженим спостерігачем, як багато хто з сучасних йому письменників, і не поглядає на своїх героїв як би із боку. Ні, він близько приймає їх до серця, пише небайдуже, з пристрастю; він дуже міцно, мало не родинними зв'язками прив'язує читачів до своїх героїв. У Лоуренса чоловіка і жінки живуть одним життям зі світом фізичної природи. Люди відгукуються на все живе захоплено, від серця, несвідомо. Цією якістю сповна наділював батько письменника, якому в романі дано ім'я Морел. Сам Лоуренс хоча і не був шахтарем, але успадковував від батька типове для шахтаря сприйняття світу: він немов щодня виходив на світло з непроглядної темряви шахти і немов вперше бачив новонароджений світ»4.
Роман багато в чому автобіографічний: в його основу Лоуренс поклав конфлікт між своїми батьками. Хоч його батько і був малоосвіченим шахтарем і багато пив, але він незвичайно живо розумів і відчував природній бік життя. Мати ж по своєму суспільному положенню стояла на сходинку вище за батька, була більш розвинута розумово і духовно, тонше відчувала, знала високий політ думки. Та все ж вона полюбила цього простого шахтаря, тому що, як пише Лоуренс на початку романа в сцені першої зустрічі батьків, «від його тіла йшов цілющий струм, як тепло від свічки; життя горіло в ньому похмурим і рівним золотистим полум'ям, і це здавалося нею незбагненним дивом, бо сама вона спалахувала тільки від голови і відчуття».
Та ж тенденція у „Веселці”, де Лоуренс показує, як сучасна самосвідомість поступово визріває в сім'ї Бренгуенів, фермерів з центральної Англії; тісні кровні узи, що зв'язували сімейство в роки, що передували промисловій революції, слабшають; письменник зображає любовні відносини трьох поколінь Бренгуенів, остання представниця яких, Урсула, – сучасна (і самотня) жінка, яскрава і сильна особа. Хоча в „Закоханих жінках” Урсула знаходить собі пару, в новому романі відсутній соціальний оптимізм „Веселки”. Тінь Першої світової війни лягла на книгу, і хоча Лоуренс ніде прямо не говорить про війну, вона постійно нагадує про себе гіркотою тону і передчуттям неминучого культурного зубожіння Європи5.
В післявоєнний період Лоуренс дістає висновку, що мало намагатися врятувати нову суспільну самосвідомість – потрібно міняти сам суспільний устрій. Всі громадяни повинні підкорятися волі однієї людини – особи, подібної карлейлівським «героям», живому втіленню божественного початку, платонівському королю-філософу. Ця думка висловлювалася письменником в так званих романах про «вождів» – „Флейті Аарона”, „Кенгуру” і „Пернатому змії”.
В своєму останньому романі, „Коханець леді Чаттерлі”, Лоуренс виражає слабку надію на те, що лише небагато ощасливлені «близькістю» чоловіків і жінок можуть сховатися від тиску обставин6.
Розділ 3. Роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»
3.1. Історія створення і публікації роману
Роман «Леді Чаттерлей» був закінчений в 1928 р.
Такого відвертого опису кохання між чоловіком і жінкою, як в цьому романі, англійська література до Лоуренса ще не знала.
«Мало того, - пише В. Чухно, - Лоуренс дозволив собі використовувати в романі нецензурні, так звані «чотирьохбуквені», слова (в англійській мові майже всі непристойні слова — з чотирьох букв). Для того часу це було чимось абсолютно нечуваним. Лоуренс так писав про свій роман: «... Я всегда стремился показывать интимные отношения между мужчиной и женщиной как нечто естественное и чрезвычайно важное, а не постыдное и второстепенное. И в этой книге я «зашел» дальше всего. Для меня эти отношения так же прекрасны и возвышенны, как внутреннее, обнаженное «я» человека....»7
Коли після свого виходу в 1928 році роман був заборонений в Англії і США як ображаючий суспільну моральність, Лоуренсу довелося виступити із статтею на захист свого твору, в, якої, зокрема, він писав: "Я хочу, чтобы мужчины и женщины думали о сексе честно, ясно и до конца. Даже если мы не можем получать от секса полного удовлетворения, давайте, по крайней мере, думать о нем безбоязненно, не оставляя белых пятен. Все эти разговоры о юных девицах, целомудрии, чистом листе бумаги, на котором еще не написано ничего, - полная чушь. Невинная девушка, не имеющий сексуального опыта юноша пребывают в состоянии мучительного смятения. Они в плену у разъедающих душу эротических чувств и мыслей, которые лишь со временем становятся гармоничными. Годы честных размышлений о сексе, поражений и побед в конце концов приводят к желанному результату - истинной, прошедшей все испытания чистоте, когда половой акт и представление о нем претворяются в гармонию, не мешая один другому". Приведем еще одну цитату из эссе Лоуренса: "Пришло время сбалансировать сознание эротического опыта с самим опытом. Это значит, что мы должны быть почтительны к сексу, испытывать благоговейный восторг перед странным поведением плоти. Должны включить в литературный язык "непечатные" слова, поскольку они - неотъемлемая часть наших мыслей и обозначают определенные органы тела и его важнейшие функции. Ощущение непристойности рождается только в том случае, когда разум презирает тело и боится его, а тело ненавидит разум и сопротивляется ему".
В цій цитаті - зародження цілої літературної традиції, пояснення досвіду таких письменників, як Генрі Міллер, Даррел, Селін і ін.
Історія кохання єгеря-лісника і аристократки, не дивлячись на всі фізіологічні подробиці, описана настільки поетично, а взаємостосунки між коханцями сповнені такій ніжності, що порнографічної цю книгу назвати ніяк не можна. Сам автор в статті «Порнографія і непристойності» дав цьому поняттю таке визначення: «Порнографія — це спроба образити секс, обчорнити його... Ця наруга над тілом людським, знущання над живими людськими стосунками».
На жаль, критики і
цензори побачили в книзі лише
непристойні слова і непристойн
Лоуренс знав, яка буря обурення зустріне роман. «Мене чекають одні лише образи і загальна ненависть», — писав він. І не помилився.
На вимогу англійських видавців Лоуренс підготував «пом'якшений варіант» романа, проте в результаті йому все-таки відмовили в публікації навіть скороченої версії. Тоді він домовляється про випуск повного тексту в друкарні Флоренції накладом в тисячу примірників для розповсюдження по підписці і особисто бере участь в процесі набору. Через декілька місяців, в 1929 році, повний варіант романа виходить також в Парижі. Що стосується Англії, то «Коханець леді Чаттерлей» видають там лише після смерті письменника, в 1932 році, але з вилученням всіх «небажаних місць» і «чотирьохбуквених слів»8, які в англійській мові належали до забороненої лексики.
Через 30 років в 1960 р. в лондонському суді Олд Бейлі відкрився процес у справі романа. Попершу суддя порадив жюрі присяжних прочитати роман.
У результаті довгих судових суперечок - роман дозволили до публікації.
3.2. Основні мотиви роману
В романі «Коханець леді Чаттерлей три головні дійові особи»: Кліффорд, його дружина Конні, лісник Меллоурз. На другому плані йдуть – місіс Болтон (служниця Кліффорд) і Хільда (сестра Конни). Решта героїв складає третій план оповіді.
Основна думка романа висловлена автором в його есе «З приводу романа «Коханець леді Чаттерлей»9 і зводиться до наступного: життя тільки тоді має сенс, коли розум і тіло існують в гармонії, в рівновазі і взаємній пошані.
Життя організму, тіла - це життя відчуттів і емоцій. Тіло відчуває голод, жагу, його радує сонце і сніг, воно одержує задоволення від аромату троянд і виду квітучого куща бузку. Гнів, печаль, любов, ніжність, тепло, пристрасть, ненависть, горе - все це істинні відчуття. Вони належать тілу і усвідомлюються розумом. Секс є необхідною і важливою складовою життя організму. Але він не самодостаточний сам по собі. Значення і красу йому додає кохання (хоча у Лоуренса секс, плотський потяг між Меллоурзом і Конні передує появі відчуття).
Секс, сексуальний механізм чоловіка і жінки - після того, як йому підсунена фальшива любов, хай навіть у відповідь на таке ж фальшиве відчуття - акумулює руйнівну, убивчу ненависть (як це видно на прикладі єгеря Меллоурза і його колишньої дружини Берти). Фальшива любов вбиває секс, в буквальному розумінні приводить до божевілля - це природна реакція живого організму на обман.
Повна ж відсутність сексу руйнує будь-яку любов, як це сталося у випадку з Кліффордом і Конні, замість неї приходить ненависть.
«…она впервые поняла, какое странное и необъяснимое чувство ненависть. Впервые осознала со столь полной очевидностью, как она ненавидит Клиффорда, ненавидит острой ненавистью, до такой степени ненавидит, что была бы рада, если бы он исчез с лица земли. И было странно, какой свободной и полной жизни она почувствовала себя, осознав, что ненавидит его. «Смогу ли я жить с ним и дальше вместе, поняв, как он мне ненавистен?» - пронеслось у нее в голове»10.
У книзі виражено декілька точок зору на значення сексу в житті людей:
- повне його неприйняття, цей мотив утілює Кліффорд, покалічений на війні і не здатний вести статеве життя, виказують його і деякі з його гостей («Уверен, что развитая цивилизация сможет избавить нас от большинства физических недостатков, - вступил в разговор Клиффорд. – И все, что связано с отправлением любви, - это тоже должно исчезнуть. Наверное, так и будет, раз уж младенцев станут получить в пробирках…» «- Мне кажется, - задумчиво произнесла леди Беннерли, - что если любовь отомрет, ее место займет что-то другое. Ну, скажем, морфий. Немного морфия в воздухе – это действовало бы на всех освежающе»11»);
- механічне трактування сексу як виду спілкування (от як, наприклад, міркують на цю тему гості Кліффорда, інтелектуали: «- Ну а мы с Чарли придерживаемся мнения, что секс – это просто один из видов общения, вроде беседы. Если женщина заговорит со мной на языке секса, я, естественно, должен рано или поздно лечь с ней в постель, чтобы закончить там разговор»12, «секс – это лишь своеобразная форма беседы, когда люди, вместо того чтобы произносить слова, как бы воплощают их в действие… мы можем обмениваться с женщинами ощущениями и эмоциями точно так же, как обмениваемся фразами о погоде или о чем угодно на свете. Половой акт можно уподобить обычной беседе между мужчиной и женщиной, - разве что только на языке физиологии»13);
- абсолютизація сексуального
Ще один мотив, що червоною ниткою проходить крізь роман: для людини трагічним є відрив від природних ритмів, йому не можна рвати зв'язок із землею і сонцем, космосом. Бідна, покалічена любов, відірвана від сходу і заходів, не знаюча містичного зв'язку з рівноденням і сонцестоянням - його біда. Людина підсічена під самий корінь, тому що відірвана від землі, сонця, зірок.
Недаремно любов між лісником і Конни зароджується і проходить у лісі. Картини природи так яскраво контрастують з описом Тевершелла й інших схожих місць, що викликають одну думку: поза природою справжнє, повне життя неможливе. Індустріалізація породжує скалічених людей, людей без відчуттів і тіла, нещасних примар – «скрюченные карлики, лишь отдаленно напоминающие людей»14.
«Современная Англия производит совершенно новую расу людей, воспринимающих мир лишь с денежной, социальной и политической стороны; способность же к непосредственному, интуитивному восприятию жизни в них мертва, совершенно мертва. Все они полутрупы, но их другая половина наделена удивительно цепкой хваткой. В этом есть что-то сверхъестественное, жуткое, словно они из подземного мира. Оттуда, из преисподней…»15
«…стояла ясная ночь, и в отдалении были видны розоватые, слабые на расстоянии сполохи вываливаемого из шахтных печей расплавленного металла. Электрические огни на Стэксгейтской шахте казались пронзительно резкими, недобрыми. В них таилось какое-то средоточие зла. Тревожный, недремлющий, вечный ужас индустриальных ночей промышленного сердца Англии!»16]
Якщо Англії і судиться відродитися, то, за думкою Лоуренса, це швидше "фалічне", а не сексуальне відродження. Оскільки "фалос" - єдиний великий символ божественної вітальності людини, успадковуваний від стародавніх часів. Ось тоді відродиться і шлюб, істинний, фалічний шлюб, що підкоряється циклічним ритмам космосу.
«Ведь самое главное – быть человеком, человеком из плоти и крови, имеющим сердце и пенис, и никоим образом не мнить себя ни богом, ни большевиком, что, по сути, одно и то же – уж слишком оба они хороши для нашей грешной земли»17.
Сер Кліффорд, герой романа - продукт нашої цивілізації, особа, що втратила всі зв'язки зі своїми співвітчизниками, чоловіками і жінками. Тепло людських стосунків йому невідомо, вогнище його холодне, серце мертво. Він добрий, як велять йому засади, але проста людська участь йому чужа. І він втрачає улюблену жінку.
«Меня много раз спрашивали, - писав Лоуренс у передмові до свого роману, - умышленно ли я сделал Клиффорда калекой, не символично ли это. Мои собратья по перу говорят: не лучше ли было создать его целым и невредимым - женщина от такого все равно уйдет. Право, не знаю. Сев за роман, я не думал ни о какой символичности. Когда стали вырисовываться образы Клиффорда и Конни, я и понятия не имел, что они такое и как все у них будет. Но роман был переписан три раза от начала до конца. И когда я прочитал первый вариант, мне сразу пришло в голову, что увечность Клиффорда символична. Она символизирует глубокий эмоциональный паралич большинства современных мужчин того класса, к которому принадлежит Клиффорд. Я понимал, что этим самым я делаю Конни менее привлекательной в глазах читателя. Не очень-то красиво бросить пострадавшего на войне мужа. Но их отношения складывались сами собой, и я не хотел в них вмешиваться. Символична увечность Клиффорда или нет, роман неизбежно должен был вылиться в то, что он есть»18.