Российско-Китайские отношения в условиях глобализации
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ
1. КНР –Китайська Народна Республіка
2. РФ – Російська Федерація
3. США – Сполучені Штати Америки
4. ООН – Організація Об’єднаних Націй
5. АТР – Азіатсько-Тихоокеанський регіон
6. ШОС - Шанхайська Організація Співробітництва
7. СНД – Співдружність Незалежних Держав
Актуальність теми наданої курсової роботи пов’язана з суперечливістю і багатоаспектністю глобалізації, яка має сильний вплив на міжнародні відносини: з одного боку, вона підсилює інтеграційні процеси, а з іншого боку, може призводити до виникнення нових криз та конфліктів. В даний час відбувається як би змагання двох складових світового процесу: наростання глобальних загроз, що загрожує катастрофою, і зигзагоподібний процес адаптації, спрямований якщо не на усунення, то на пом'якшення цих загроз. Складний і дуже гострий характер міжнародної дискусії щодо проблем глобалізації обумовлений як недостатньою розвиненістю концепції політичної глобалізації, так і політичної загостреністю становлення постбиполярного світу.
Глобалізація формує нові виклики світовій спільноті і вимагає створення належної політико-правової інфраструктури з урахуванням інтересів самостійних учасників зовнішньополітичної діяльності. Перед державами виникає завдання розробити розумний підхід до глобалізації, створити взаємовигідні механізми управління цією тенденцією. Ці зміни, а також названі вище теоретичні і практичні завдання обумовлюють необхідність пошуку нових орієнтирів зовнішньої політики в умовах глобалізації.
У зв'язку з цим виникає необхідність розуміння місця і ролі Російської Федерації і Китайської Народної Республіки у новій геополітичної ситуації і можливих перспектив їх відносин в умовах глобалізації - не тільки з національно-державної точки зору, але й з позиції їх можливого вкладу в процес глобалізації і запобігання або пом'якшення різноманітних глобальних криз.
Азія, включаючи Китай, стає другим за значимістю напрямком для Росії, що добре усвідомлюється її зовнішньополітичним керівництвом, на відміну від колишніх історичних периодів. Разом з тим, події останніх років свідчать про неоднозначність і багатомірність процесів розвитку зовнішньополітичних відносин РФ і КНР.
Перспективи і характеристики розвитку російсько-китайського взаємодії з питань світової політики, які активно обговорюються в російських китайських і зарубіжних наукових, суспільно-політичних і державних колах, відрізняються гострим характером. Тим більше, що дана проблема недостатньо розроблена в літературі.
Таким чином, дослідження має важливе значення для розуміння російської та китайської зовнішньої політики як у науково-теоретичному осмисленні глобалізації в Росії і Китаї, так і в перспективі їх міжнародного політичного співробітництва в системному вимірі міжнародних відносин в умовах глобалізації.
Об'єктом дослідження виступають відносини Росії і Китаю в умовах глобалізації.
Предметом дослідження є характер і тенденції політичних відносин Росії й Китаю і вплив на них процесів глобалізації.
Хронологічні рамки дослідження розгорнуто в постбіполярном проблемно-хронологічному контексті початку 90-х років XX століття-початку XXI століття. При цьому аналіз специфіки і трансформації зовнішньополітичних відносин Росії й Китаю і історично значимих політичних процесів здійснюється з урахуванням сучасних явищ, процесів і тенденцій глобалізації політики.
Географічні межі дослідження: території Російської Федерації та Китайської Народної Республіки.
Мета дослідження: здійснити політологічний аналіз і визначити
особливості історичної еволюції російсько-китайських зовнішньополітичних відносин, виявити перспективи їх розвитку в умовах глобалізації.
Задачі дослідження:
- В контексті теми дослідження проаналізувати і узагальнити наукові підходи до проблеми глобалізації в останнє десятиліття.
- Визначити загальні та особливі характеристики трансформації зовнішньої політики РФ і КНР в умовах глобалізації.
- Виявити ступінь співробітництва і взаємодії Москви і Пекіна у вирішенні проблем міждержавних відносин в умовах глобалізації.
- Дослідити геополітичні причини і об'єктивні основи оформлення добросусідських взаємин Росії й Китаю, проаналізувати різні фактори, що впливають на розвиток зовнішньополітичних відносин Росії й Китаю.
- Оцінити можливі перспективи зовнішньополітичної взаємодії Росії і Китаю в контексті історичного процесу глобалізації.
Методологічні засади дослідження: у роботі використовуються системний, геополітичний, порівняльний, емпіричний і аналітичний методи.
Короткий джерелознавчий нарис: написання курсової роботи здійснювалось за допомогою правових документів які регулюють взаємовідносини між Росією та Китаєм , наукових праць провідних вчених Д.В. Трєніна, Є.М. Примакова, А.Г. Яковлєва, А.І Уткіна, З. Бжезінського та інших, а також інтернет – сайтів.
Структура курсової роботи: курсова робота складається з трьох розділів, які розкривають головну тему курсової роботи, розділи поділяються на підрозділи. Кожен розділ має висновки із стислим викладенням результатів аналізу . Крім того, курсова робота має загальний висновок, список використаних джерел та літератури, а також список умовних скорочень, які використані в тексті роботи.
РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні основи дослідження російсько-китайських відносин в умовах глобалізації
1.1. Визначення поняття «глобалізація» та його політологічне осмислення
Глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Основним наслідком цього є світовий поділ праці, міграція (і, як правило, концентрація) в масштабах всієї планети капіталу, людських і виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення і злиття культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. Внаслідок глобалізації світ стає більш пов'язаним і більш залежним від всіх його суб'єктів. Відбувається як збільшення кількості спільних для групи держав проблем, так і розширення числа і типів суб’єктів, що інтегруються. Погляди на витоки глобалізації є дискусійними. Історики розглядають цей процес як один з етапів розвитку капіталізму. Економісти ведуть відлік від транснаціоналізації фінансових ринків. Політологи роблять акцент на поширення демократичних інститутів. Культурологи пов'язують прояв глобалізації з вестернізацією культури, включаючи американську економічну експансію. Є інформаційно-технологічні підходи до пояснення процесів глобалізації. Розрізняються політична і економічна глобалізація. Як суб'єкт глобалізації виступає регіоналізація, що дає потужний кумулятивний ефект формування світових полюсів економічного і технологічного розвитку. Разом з тим, походження самого слова "глобалізація" вказує на те, що провідну роль у цьому процесі відіграє бурхливе зростання міжнародної торгівлі, що відбувається на тих чи інших історичних етапах. Вперше слово "глобалізація" (у значенні "інтенсивна міжнародна торгівля") вживав Карл Маркс, який в одному з листів до Енгельса кінця 1850-х рр. писав: "Тепер світовий ринок існує насправді. З виходом Каліфорнії і Японії на світовий ринок глобалізація звершилася" [1,с.5].
Глобалізація передбачає перерозподіл глобальної економічної потужності, "а це неминуче призводить до перерозподілу політичної сили"[18,с.5]. Виходячи з цього, можна вважати, що інтернаціональні об'єднання в різних частинах світу набувають все більшу вагу, перетворюючись в істотний чинник не тільки світової економіки, але і військової безпеки, політичної стабільності і миру.
Глобалізація надзвичайно вплинула на політичне життя самих різних країн. Це знаходить своє відображення в наукових дослідженнях і в політичній діяльності. Американський вчений Фрідман пише, що політична еліта починає аналізувати перспективи інтернаціоналізації і намагається визначити своє місце в глобальному контексті.
Проте, внаслідок глобалізації політики перетворюються самі основи світового порядку, перебудовуються традиційні форми суверенної держави і перебудовуються інтернаціональні політичні відносини. Відповідно, світовий порядок і політична глобалізація в сучасному світі часто асоціюються з традиційними геополітичними відносинами на міжнародній арені.
Розгляд політологічного аспекти процесу глобалізації призводить до розуміння необхідності глибокого реформування традиційної політичної культури і колишньої політичної структури. В рамках міжнародних відносин можна розглядати глобалізацію в аспекті трансформації структури світової політичної системи. Політична глобалізація являє собою тенденцію, яка безпосередньо пов'язана з активно розвиваються світовими процесами політичної модернізації і трансформації міжнародних відносин. Іншими словами, глобалізація означає виникнення нової системи світового порядку, яка формується шляхом злиття національних економік у єдину світову систему, що трансформує політичну карту світу. На нашу думку, глобалізація супроводжується стандартизацією процесів глобального управління, інформаційних і комунікаційних потоків, трансформацією політичних інтересів і культурних цінностей згідно з нормами розвинених країн. Це зумовлює необхідність розуміння глобалізації як комплексного, геополітичного, геоекономічного і геогуманітарного явища, що надає потужний вплив на всі боку міжнародних відносин і втягує в цей процес всі країни. А.Г. Володін і Г.К. Широков звертають увагу на географічний фактор у процесі глобалізації: простір грає важливу роль в процесі глобалізації. З одного боку, воно сприяє розвитку глобалізації, з іншого-воно стає перешкодою в здійсненні глобалізації. В процесі глобалізації важливу роль грає політика, яка набуває зі своїми специфічними особливостями глобальних характерів. Глобальну політику часто розуміють як розширення політичних відносин за межі обмеженого простору і часу, як розширення політичного впливуі політичних дій через кордони справжніх національних держав. Політичні рішення і впливу швидко набувають всесвітні наслідки, їх можна з'єднати через швидку комунікацію в складну мережу політичної взаємодії [6,с.32].
1.2. Особливості міжнародних відносин в умовах глобалізації.
Людство вступило в XXI сторіччя в умовах корінної зміни колишньої системи світопорядку і наростання різних, часом взаємовиключних явищ і тенденцій в міжнародних відносинах. Сучасний період глобалізації характеризується радикальними змінами в світовому порядку, її амбівалентність сприяє суперечливому розвитку і нестабільності міжнародних положень.
У сучасних умовах глобалізації світовий порядок і його складові параметри змінюються як ніколи швидко і глибоко, спрямованість і зміст яких мають особливе значення для міжнародного співтовариства, оскільки вони визначають майбутнє світопорядок. Тільки використовуючи систему міжнародних відносин, світове співтовариство здатна сформувати механізм, якщо не управління, то коригування процесів трансформації людської цивілізації, в цілях уникнення абсолютного хаосу . Які особливості міжнародних відносин в сучасний період глобалізації? Яку функціональну трансформацію міжнародних відносин викликає глобалізація?
На новому етапі розвитку міжнародних відносин слід зазначити дві обставини: по-перше, це передбачає відкриття простору, раніше зайнятого світом соціалізму, який кидав виклик самим основ та функціонування капіталізму в усьому світі, по-друге, це одночасне відкриття дороги капіталізму як моделі розвитку і як світовій системі з подальшим просуванням і охопленням просторів, які в силу політики "холодної війни" перебували за межами його контролю[14,с.28].
Після "холодної війни" капіталізм став основною світовою парадигмою розвитку. Впродовж своєї більш ніж 400-річної історії капіталізм постійно еволюціонував, кооперуючи в єдину систему своїх опонентів і діючи через різні інститути державного управління. Біполярний світопорядок під час "холодної війни" був в значній мірі результатом політико ідеологічного протистояння двох наддержав - США і СРСР і очолюваних ними військово-політичних блоків.
Сучасний період глобалізації характеризується зменшенням впливу соціалістичної ідеології, все більш широким поширенням ідей капіталізму.
Внаслідок розпаду СРСР, з усіх країн третього світу тільки Куба та Північна Корея продовжують висловлюватися мовою ортодоксального комунізму. Китай також почав свою методичну ходу по шляху капіталістичного розвитку[25,с.134].
Таким чином, на даному етапі глобалізації , колишні соціалістичні держави і члени Співдружності Незалежних Держав у переважній більшості сприйняли лібералізацію та приватизацію. Ці держави фактично проголосували за те, щоб стати невід'ємною частиною світової капіталістичної економіки. Політико-ідеологічний кордон між Сходом і Заходом, між капіталістичними і колишніми соціалістичними країнами, який позначився на визначення кордонів між державами, перестав бути непереборною перешкодою.
Оцінюючи світову політику з усіма її нюансами, сучасний період глобалізації можна вважати особливим періодом розвитку людства, в цей період міжнародні суб'єкти, використовуючи новий механізм забезпечення безпеки, формують кордони капіталізму разом з поширенням капіталістичних цінностей. Глобалізація, що стимулюється Заходом і повним ходом, що розгорнулася в 90-ті роки, різко прискорила політичну реструктуризацію світу з колишньої біполярної системи, дала потужні імпульси процесу формування центру - ядра згуртування міжнародного співробітництва в особі стратегічної партнерської зв'язку Росія - Індія - Китай. Це, в свою чергу, сприяє наростання і збільшення різноманіття форм захисної реакції з боку периферії на просування західного варіанта глобалізації. Таким чином, замість залізної завіси, яка в минулому поділяла Схід і Захід за політико-ідеологічною спрямованістю, тепер між Північчю і Півднем опуститься золота завіса за економічними інтересами і соціально-економічним рівнем. Відповідно, політико-ідеологічні розбіжності перестали бути фактором функціонування міжнародних відносин; досягнення найбільшої економічної вигоди та підвищення рівня життя народу стали головною метою зовнішньої політики різних країн.
Тенденція до становлення економічної системи, що функціонує за єдиними правилами, в масштабі всієї планети посилюється. Навіть найбільш розвинені держави не можуть ігнорувати ці правила. Вони змушені враховувати їх при розробці та реалізації не тільки своїх зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних, але і внутрішніх стратегій. У світі відбулася якісна зміна результуючого вектора світового розвитку - триває процес економізації міжнародних відносин з наростанням фінансових та інформаційних транскордонних потоків, непідвладних державного регулювання і контролю.
Тим часом, національні держави, а також різні регіональні міжнародні організації і рухи, пристосовуються до рухомим перехідним ситуацій, створюваним глобалізацією. В умовах глобалізації реалізація національних інтересів виходить за рамки державних кордонів. Перебуваючи в гущі безлічі перехресно діючих сил, які постійно беруть участь в проведенні нових кордонів, національна держава зазнає масований екзистенціальний тиск і стикається з великими труднощами.
Таким чином, в географічних областях з'явилися слабо структуровані і неміцні утворення, державний суверенітет стоїть перед викликом глобалізації; територіальні межі або не делімітовані, або є предметом активних суперечок з сусідами, а міць традиційної держави і міжнародного права розподілена між конкуруючими кланами або приватними суб'єктами. Отже, глобалізація робить світ як би більш одноманітним, збільшуючи прозорість державних кордонів. В той час, як політико-юридичні кордони піддаються конкретному фізичному визначенню.
Таким чином, сучасна держава в умовах глобалізації знаходиться в парадоксально скрутному становищі. З одного боку, держава є основною агент, законно здійснює функціонування різних національних і міжнародних організацій за допомогою своєї участі в необхідних угодах та договорах, з іншого боку, в результаті активності нових транснаціональних організацій і нових механізмів забезпечення безпеки державам доводиться ділитися значній частиною своїх функцій і повноважень з наднаціональними органами, втрачаючи елементи свого суверенітету в процесі підписання деяких міжнародних договорів.
Під час "холодної війни" конфлікти відбувалися в тісному зв'язку з політикою експансії і суперництва СРСР і США. На нинішньому етапі глобалізації конфлікти відбуваються зазвичай у зв'язку з етнічним сепаратизмом, релігійним екстремізмом, еволюційним міжнародним тероризмом, послаблюючи тенденцію розвитку глобалізації і впливаючи на формування глобальної світової системи. З іншого боку, ці глобальні кризи змушують всі країни приймати глобальні механізми врегулювання і брати участь у заходах з ліквідації та запобігання цих криз. Відповідно, з появою глобальних криз на міжнародній арені паралельно розвивається глобальний механізм врегулювання і співпраці. Суперечності між різними етнічними і релігійними рухами, які ховалися за конфліктом біполярності під час холодної війни, призводять до внутрішніх конфліктів, що дає привід для міжнародного втручання.
В даний час головним центром глобалізації є США. Володіючи всіма трьома необхідними для цього складовими: економічним домінуванням, військовою силою, культурного привабливістю, США залишаються єдиною наддержавою в світі". Незважаючи на економічну кризу, США є найбільш привабливим місцем для капіталовкладень, у них зосереджені найбільш великі капітали. Міжнародні фінансові інститути були створені американцями і служать американським інтересам. Міжнародна структура безпеки являє собою сукупність керованих Сполученими Штатами союзів . Лідерство США в системі "однополюсного" світу - багато в чому першість за необхідності, нав'язану структурними закономірностями розвитку міжнародних відносин [23,с.25]. Отже, на тлі скорочення впливу постсоціалістичних країн, США досягли процвітання в економічній, військовій та технічної областях. Відповідно, якщо на першому етапі глобалізації її опорою служила імперія Великобританії (її промислова база, фінанси та військово-морський флот), то нині за процесом різко прискорилася глобалізації стоять Сполучені Штати.
1.3. Підходи до розуміння викликів глобалізації в Росії і Китаї.
Процеси осмислення світової трансформації політики в Китаї і Росії виявляються різноспрямованими в нинішній період глобалізації. Російська політика з початком реформ розвивалася переважно в напрямку інтерпретації зарубіжних, головним чином, західних теорій. Найчастіше західні експерти запрошувалися радниками і мали великий вплив на прийняття важливих політичних рішень [4,с.149]. Політична думка Китаю активно створювала власне політичне знання, вивчала і синтезувала як іноземні, так і традиційні теорії. Орієнтири політики двох країн суттєво відрізняються. На мою думку, трансформація внутрішньої політики глибоко впливає на зовнішню політику, відповідно, після "холодної війни" за умови трансформації міжнародних відносин зовнішня політика Росії і Китаю розвивається за різними напрямками.
1.3.1.Китайський погляд на глобалізацію
Китайський підхід до глобалізації ґрунтується на відомому принципі поділу політики і економіки. У політичній глобалізації Китай вбачає загрозу втручання Заходу в його внутрішні справи з таких питань, як незалежність Тибету і Тайваню, права людини, реформування політичної системи, що забезпечує владу компартії Китаю. У такому контексті Китай трактує глобалізацію не інакше як небезпечний і неприйнятний для Китаю новий варіант гегемонізму, або, кажучи словами голови КНР Цзян Цэміня, як "неоінтервенціонізм". В підходах китайського керівництва до економічної глобалізації простежується певна подвійність. З одного боку, Китай прагне використати економічну глобалізацію для вирішення внутрішніх народно-господарських і фінансових завдань, що випливають з курсу реформ. Насамперед - отримати вихід на товарні ринки розвинених країн, доступ до їхніх капіталів і сучасних технологій Побачив і поспішив оголосити про свою готовність до міжнародного співробітництва, спрямованого на запобігання подібних явищ. З іншого боку, Китай, як і багато менш розвинених країн, які сьогодні втягуються в економічну глобалізацію, розглядає глобалізацію насамперед як можливість отримати від розвинених країн додаткові резерви для національного розвитку, можливість "справедливо" перерозподілити фінансові і інтелектуальні ресурси розвинених країн на користь країн, що розвиваються. При цьому питання про зворотній бік глобалізації - необхідність "ділитися" суверенітетом, залишається поки без адекватного рішення. Китай поки далекий від обговорення всередині китайського суспільства і з участю міжнародних опонентів тих меж і рамок, в якому та яких він був би готовий делегувати міжнародним економічним інститутам частину національних повноважень -- чого об'єктивно вимагають процеси глобалізації. У цьому, мабуть, полягає головний виклик економічної глобалізації, на який Китай повинен буде дати відповідь вже найближчим часом [31].
У роботах китайських вчених, що займаються розробкою проблематики глобалізації, домінує більше утилітарний, ніж теоретичний, підхід, який швидше ближче до підходів азіатських , ніж розвинених або держав, що розвиваються. Однак істотною відмінністю китайських досліджень глобалізації є присутність в них теми взаємин китайського соціалізму і глобальної економіки. Китай все виразніше встає на ту точку зору, що саме діалог і співпраця країн, а не постійні докори на адресу світових лідерів, є оптимальним шляхом до підвищення зі-соціальних і економічних стандартів всіх держав світу. І тим не менш китайським ученим в осмисленні явища глобалізації ще належить подолати вузькодержавний погляд на міжнародні відносини і побачити, що суб'єктами останніх все активніше стають приватні компанії та приватні особи, які мають свої інтереси, які не завжди співпадають з державними, для яких проблема державного суверенітету має набагато менше значення в порівнянні з можливістю відстояти свої права і реалізувати свої індивідуальні міжнародні інтереси [29] . Відповідно, корінною передумовою зовнішньої політики КНР є захист національного суверенітету і забезпечення економічного розвитку. Для вирішення цих завдань сучасний китайський підхід до проблеми глобалізації знайшов рельєфне відображення в чотирьох китайських принципах нового світопорядку в умовах глобалізації, висунутих головою КНР Цзян Цзэминем в ході китайсько-африканського саміту в Пекіні в жовтні 2000 р.
Перший принцип полягає в тому, що країни, що розвиваються повинні розвивати співпрацю Південь-Південь з тим, щоб, максимально використовуючи власні ресурси зростання, зуміти відповісти на виклики глобалізації. Другий принцип полягає в розвитку діалогу і поліпшення відносин по напрямку Північ-Південь. Третій - припускає участь всіх країн у міжнародних справах на основі рівності і в дусі конкуренції. Четвертий принцип націлює всі країни на те, щоб дивитися в майбутнє і встановлювати довгострокові відносини стабільного партнерства в інтересах рівності і взаємної вигоди.
1.3.2. Російський погляд на глобалізацію
З початку 90-х років у Росії були різні підходи до глобалізації, але найбільше поширення одержало негативне ставлення до ідеї глобалізації світової економіки. Аргументи супротивників глобалізації зводилися до наступного: глобалізація - це утопія і мрія, що відноситься до майбутнього і не має реального змісту сьогодні; глобалізація відірвана від російської економічної реальності і не дає ніяких вигод Росії - свідченням чого є ігнорування Росією розробки концепцій глобального та регіонального, зокрема азіатського економічної взаємодії[11,с.42]. На початку 90-х років Росії не вдалося ефективно провести економічну реформу і створити зовнішньоекономічні зв'язки, її економіка залишилася в традиційних зв'язках з східними країнами і країнами СНД, тому її швидке включення в світову економічну систему за стандартним західним правилами виявилося неможливим. Тільки перетворення Росії в країну - систему з винесеними "назовні" ареалами господарювання, яка бере участь у формуванні та перерозподіл світового доходу, може розглядатися як критерій можливості визнання її як великої держави [25,с.135].
З 2000 р. відношення до глобалізації в Росії починає поступово змінюватися. Російські керівники федерального та регіонального рівнів все частіше використовують це поняття у своїх міркуваннях про стратегії розвитку Росії і її регіонів [26,с.37]. У 2000 р. в "Концепції зовнішньої політики Російської Федерації" визнається, що інтереси Росії безпосередньо пов'язані з тенденцією глобалізації світової економіки. Така тенденція породжує нові небезпеки, особливо для економічних ослаблених держав, і підсилює імовірність великомасштабних фінансово-економічних криз. Різні інтеграційні об'єднання набувають все більшого значення в світовій економіці, стають істотним чинником регіональної та субрегіональної безпеки і миру. Істотний вплив на глобальну та регіональну стабільність починає надавати зростання міжнародного тероризму, транснаціональної організованої злочинності, а також незаконного обігу наркотиків і зброї [32]. Виходячи з цього можна вважати, що Росія визнає важливість інтеграції і регіоналізації для розвитку своєї економіки, але в той же час вона побоюється кризи, народженої економічної глобалізацією. Оскільки в 1990-е роках економічна глобалізація створила для Росії більше проблем і криз, ніж позитивних наслідків.
Глобалізація, що має місце на території Росії, в сукупності зі всіма новими загрозами безпеці, вимагає перегляду зовнішньополітичної стратегії країни. Як вважають російські фахівці Н. Любин і Р.В. Осипов, ці загрози підривають територіальну цілісність Російської Федерації, в першу чергу - через заохочення сепаратистських сил на етнонаціональній або конфесійній основі, спроби реалізації доктрини "гуманітарного втручання" при ігноруванні суверенітету Росії [13,с.74],[14.с.522-525]. Очевидно, що сили національного розколу і місцевого сепаратизму представляють загрозу єдності і територіальної цілісності РФ. Задля забезпечення національного суверенітету і територіальної цілісності Росія повинна буде давати відсіч цим силам і боротися з обмеженням свого суверенітету з боку Заходу. Події 11 вересня 2001 р. докорінно змінили багато пріоритети і підходи до забезпечення безпеки, проте ці фундаментальні зміни не відображені в чинній Концепції зовнішньої політики РФ, і зовнішня безпека РФ стала більш складною. На початку 2002 р. В.В. Путін затвердив нову концепцію - "комплексної державної безпеки" [30], де з усіх видів загроз, тероризм визнається найбільш реальною загрозою національної безпеки РФ. В останній за часом редакції Концепції зовнішньої політики Росії, затвердженої Президентом Росії Д.А. Медведєвим 12.07.2008 року сказано. що Росія зацікавлена в стабільній системі міжнародних відносин, заснованої на принципах рівноправності, взаємної поваги та взаємовигідного співробітництва держав і спирається на міжнародне право. Така система покликана забезпечити надійну та рівну безпеку кожного члена світової спільноти в політичній, воєнній, економічної, інформаційної, гуманітарній та інших галузях. Її головний інструмент - багатостороння дипломатія. Росія надає велике значення підвищенню керованості світового розвитку, створення міжнародної системи, що сама себе регулює, що вимагає колективного лідерства провідних держав світу, яке повинно бути представницьким в географічному і цивілізаційному відношенні та здійснюватися при повній повазі центральної і координуючої ролі ООН. У цих цілях Росія буде нарощувати взаємодію в таких форматах, як "Групи восьми" і її діалог з традиційними партнерами, "трійка" (Росія, Індія і Китай), "четвірка" БРІК (Бразилія, Росія, Індія і Китай), а також з використанням інших неформальних структур та діалогових майданчиків. Позиція Росії багато в чому буде залежати від стану всередині країни. Якщо не буде відродження економіки, приборкання злочинності і корупції, ерозія російських позицій у світі буде неухильно продовжуватися [16,с.29]. Це означає, що міжнародний статус Росії у великій мірі залежить від внутрішньої ситуації, і напрямок зовнішньої політики РФ розвивається у відповідності зі зміною її внутрішньої політики. На початку 90-х років недалекоглядна зовнішня політика разом з невдачею "шокової терапії" у внутрішніх реформ і з наростанням соціально-економічних труднощів в країні вже встигли призвести до значного ослаблення позицій Росії на світовій арені. А це було не тільки загрозою втрати п престижно-статусного характеру, але і завдало Росії та її громадянам конкретний і наростаючий збиток у політичній, правовій, економічній і соціальній сферах. Відповідно, прозахідна зовнішня політика зустрілася з великими труднощами в Росії. Судячи з усього, Росія і сама розуміє, що прозахідна зовнішня політика перетворює її на другорядну країну .
Відмова Росії від колишньої ролі, нехай навіть зроблена під тиском обставин, не отримала адекватного визнання як важливий внесок у позитивне перетворення Європи. Замість цього передбачувані імперські схильності Росії досить часто стають предметом відкритого обговорення або непрямих натяків [19,с.23]. У цей період глобалізації відбулося багато важливих міжнародні подій, серед яких особливо слід виділити: крах Берлінської стіни і об'єднання Німеччини в 1990 р., прийом до НАТО колишніх союзників СРСР - Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччини і країн Прибалтики, що вказує на послаблення ролі Росії в колишньому Східному блоці. Встановилася нова геополітична обстановка, яка відкрила простір для експансії західного альянсу.
Радикальна трансформація міжнародних відносин в умовах глобалізації глибоко впливає на зовнішню політику Росії і Китаю. У цьому процесі Росія і Китай змушені долати негативні наслідки глобалізації в різних областях економіки, політики і безпеки. З одного боку, головним курсом зовнішньої політики Росії і Китаю є захист державного суверенітету і цілісності території. Вони координують подібні погляди на глобалізацію і розвиток міжнародних відносин. З іншого боку, Росія і Китай є великими державами, тому їх зовнішня політика і підходи до глобалізації впливають на формування нової світової системи і нового багатополярного світового порядку.
З усього вищесказаного можна зробити наступні висновки:
1) глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Основним наслідком цього є світовий поділ праці, міграція (і, як правило, концентрація) в масштабах всієї планети капіталу, людських і виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення і злиття культур різних країн;
2) внаслідок глобалізації світ стає більш пов'язаним і більш залежним від всіх його суб'єктів. Відбувається як збільшення кількості спільних для групи держав проблем, так і розширення числа і типів суб’єктів, що інтегруються;
3) погляди на витоки глобалізації є дискусійними;
4) міжнародні відносини в умовах глобалізації на нинішньому етапі характеризуються домінуванням однієї наддержави – США;
5) російський і китайський підходи до глобалізації мають як спільні, так і індивідуальні риси.