Розбещення неповнолытных

ПЛАН 

ВСТУП 3

1. Поняття  та ознаки розбещення неповнолітніх  5

1.1. Об`єкт  розбещення неповнолітніх 10

1.2. Об`єктивна  сторона розбещення неповнолітніх  12

1.3. Суб`єкт  розбещення неповнолітніх 13

1.4. Суб`єктивна  сторона розбещення неповнолітніх  13

2. Відмежування  розбещення неповнолітніх від  суміжних злочинів 14

3. Проблеми  кваліфікації розбещення неповнолітніх  15

ВИСНОВКИ 22

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 23 
 
 

ВСТУП 

Кожне цивілізоване суспільство повинно  забезпечити безпеку своїм громадянам. А також визначити як першочергове завдання захист дітей і підлітків  від різних негативних проявів сучасного  життя, тому що неповнолітні завжди є  найменш захищеними. Соціально-правовий захист дитинства є одним з  основних показників рівня розвитку суспільства, його цивілізованості  і перспективності.

Відповідно  до п. 1 ст. 1 КК України визначено  завдання Кримінального кодексу  в нашій країні: КК України має  своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і  громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України  від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також  запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України (далі –КК) визначає, які суспільно  небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Важливим  аспектом стосовно з’ясування суті кримінального  права є усвідомлення підстав  кримінальної відповідальності, що визначено  у ст. 2 КК. Пункт 1 цієї статті визначає такі підстави кримінальної відповідальності: підставою кримінальної відповідальності — вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

Таким чином, дослідження складу певного  злочину є необхідною умовою для  встановлення необхідних підстав кримінальної відповідальності та кваліфікації діяння.

Статеві злочини мають своїм об’єктом статеву свободу особистості (наприклад, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) або  статеву не недоторканість неповнолітніх (наприклад, розбещення неповнолітніх).

Метою даної курсової роботи є аналіз об’єктивних  та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 156 КК України, а  саме кримінальна відповідальність за розбещення неповнолітніх. Для досягнення мети проаналізовані будуть питання  поняття та ознак розбещення неповнолітніх; об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт  та суб’єктивна сторона складу злочину  ст. 156 КК України; особливості відмежування розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів; проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх.

Необхідно відзначити суттєвий внесок в розробку проблематики боротьби зі статевими  злочинами взагалі і згвалтуваннями зокрема багатьма вченими: Ю.В. Александровим, Б.В. Андреєвим, Л.О. Андреєвою, Г.В. Антонов-Романовським, Ю.М. Антоняном, Б.О. Бліндером, В.П. Голуб’євим, Б.Л. Гульманом, Г.О. Густовим, А.П. Дяченком, А.П. Закалюком, А.Ф. Зелінським, О.М. Ігнатовим, А.Г. Кальманом, М.Й. Коржанським, М.М. Корчів, Ю.Н. Кудряковим, І.І. Лановенком, П.І. Люблінським, Я.В. Мажучак, А.Ж. Машабаєвим, П.П. Михайленком, В.С. Мінською, Л.Г. Оршанським, П.П. Осиповим, С.М. Рахметовим, С.Б. Соболєвою, Ю.К. Сущенком, К.А. Толпекіним, М.І. Трофімовим, О.П. Філіповим, А.Г. Хамраєвою, М.М. Хлинцовим, Я.М. Яковлєвим, В.О. Яхонтовим та іншими.

Структура курсової роботи зумовлена поставленою  метою та завданням. Вона складається  з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, які включають до себе відповідні підрозділи, висновків, а  також списку використаних джерел.

Джерелами курсової роботи є чинні нормативні акти, які регламентують право  на особисту недоторканість, статеву  свободу, а також кримінальну  відповідальність за порушення статевої свободи особистості; а також  монографічні дослідження науковців  стосовно проблематики кримінальної відповідальності за статеві злочини.

Наприкінці  роботи будуть підведені узагальнюючі підсумки.

1.Поняття та ознаки розбещення неповнолітніх   

Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство  України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з  них лише невелика кількість є  важкими та такими, які приносять  багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя.

З моєї точки зору, злочини проти життя  та здоров'я особи, злочини проти  чести волі та гідності особи, злочини  проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які  існують у сучасному кримінальному  законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають  у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються на все життя.

Але й  з цих груп злочинів особливо виділяються  злочини проти статевої свободи  та статевої недоторканості особи, які  у стовідсотковій формі не мають  будь якої мети, крім жорсткого задоволення  злочинцем своїх сексуальних, низьких  потреб. У більшості випадків свої тваринні інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця - фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство - впливають  на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний злочин.

Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні  видимих наслідків злочину але  те, що залишиться в свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі  думки та спогади можуть докорінно  змінити життя людини, звичайно не в кращий бік.

Найвищим  рівнем охорони громадян є кримінально-правовий захист, який забезпечує можливість застосування найбільш суворих санкцій до осіб, що заподіюють суттєву шкоду фізичному, моральному, а також соціальному  розвитку підростаючого покоління.

Незважаючи  на те, що статеві злочини відносяться  до найбільш тяжких злочинів проти  особи, протягом багатьох років належної уваги їм у кримінально-правовій літературі не приділялося.

Тільки  в останні роки цей вид злочинів став предметом спеціальних досліджень. Однак цілий ряд питань дотепер  ще ґрунтовно не досліджений та викликає суперечки .

А.Н. Ігнатов  іменує такі злочини – “злочини проти моральності”, або ж “статеві злочини”. Таке трактування зумовлене тим, що зазначені злочини являють собою грубе порушення норм моралі, є крайнім проявом аморального поводження: “Будь-який злочин є аморальним вчинком, але статеві злочини аморальні за своєю сутністю, тому що вони пов’язані з порушенням моральних принципів, якими керується суспільство” .

Більшість науковців вважають, що називати статеві  злочини “злочинами проти моральності” невірно. Поняття моральності набагато ширше статевої моралі, що є тільки однією з її сторін .

Через те, що розглядуваний нами злочин порушує  статеві інтереси потерпілого, їх доцільніше називати “статевими”, тим більше, що цей термін достатньо закріплений у науці. Спірне й питання про те, які ознаки відносяться до даного злочину.

Я.М. Яковлєв, Л.А. Андрєєва, А.М. Ігнатов, П.П. Осипів, П.С. Рашковська П.І. Люблінський, та інші вчені, крім перерахованих ознак, відносять також вчинення будь-яких дій сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити потреби чоловіка або жінки.

Спільне між всіма статевими злочинами, на їх думку, полягає в тому, що вони зазіхають на існуючий в суспільстві, заснований на свободі та рівності між особами різної статі, уклад  статевих стосунків, порушують сталий уклад статевого життя. Вирішальне значення для виконання завдань  кримінального законодавства, реалізації його головної суспільної мети є дотримання кримінально-правових принципів .

Злочини, які порушують статеву недоторканність  та нормальний статевий розвиток дитини і підлітка, особливо небезпечні. Ця небезпека зростає тому, що неповнолітні, а особливо малолітні, беззахисні проти  статевих посягань. Вони можуть, навіть, не розуміти значення вчинюваних з  ними дій. Тому особливо важливо охороняти  права неповнолітніх, які значно потерпають від сексуального насильства .

Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий  розділ Кримінального кодексу України. Законодавство України відносить  до злочинів проти статевої свободи  та статевої недоторканості особи п'ять  злочинних діянь:

1) зґвалтування (ст. 152 ККУ);

2) насильницьке  задоволення статевої пристрасті  неприродним способом (ст. 153 ККУ);

3) примушування  до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 ККУ);

4) статеві  зносини з особою, яка не досягла  статевої зрілості (ст. 155 ККУ);

5) розбещення  неповнолітніх (ст. 156 ККУ).

КК України, поміж інших статевих злочинів, встановлює кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України). Під  розбещенням неповнолітніх, кримінальний закон розуміє вчинення розпусних  дій щодо особи, яка не досягла  шістнадцятирічного віку. Таким чином, ст. 156 КК відображає вирішення на законодавчому  рівні проблеми педофілії статевого  відхилення, яке проявляється у прагненні  вчинювати дії сексуального характеру  з дітьми.

Юридичний і психологічний аналіз правових норм про відповідальність за статеві  злочини та вивчення судової практики боротьби з ними дають підстави для  наукової гіпотези про недосконалість законодавчого вирішення питань, пов’язаних із встановленням покарання  за ці злочини. Виникає думка, що у  законодавця відсутня чітка концепція  стосовно вибору міри покарання за статеві злочини, оскільки за абсолютно  однакові за ступенем суспільної небезпеки  злочини встановлені суттєво  різні міри покарання.

25 вересня  2008 року, Верховна Рада зробила  жорсткішою кримінальну відповідальність  за розбещення неповнолітніх. 

За прийняття  законопроекту в цілому Про внесення змін до статті 155, 156 Кримінального  кодексу (щодо розбещення неповнолітніх) проголосувало 324 депутати при необхідних 226 .

Відповідно  до закону, статеві стосунки з особою, що не досягла статевої зрілості, карають  обмеженням волі терміном до 5 років  або позбавленням волі на такий же термін. Раніше за такі дії передбачалося  покарання у вигляді обмеження  волі до 3 років або позбавлення  волі на той же термін.

За такі дії, скоєні батьком, матір'ю, мачухою, опікуном передбачене покарання  у вигляді позбавлення волі терміном від 5 до 8 років з позбавленням права  займати певні посади або займатися  певною діяльністю терміном до 3 років  або без такого терміну.

За розбещення неповнолітніх прийнятий закон  передбачає покарання у вигляді  обмеження волі терміном до 5 років  або позбавлення волі на такий  же термін.

За подібні  дії, вчинені щодо неповнолітньої особи  чи то батьком, матір'ю, мачухою, опікуном, особою на яку покладені обов'язки по вихованню потерпілого або  турбота про нього, передбачене  покарання у вигляді позбавлення  волі терміном від 5 до 8 років з позбавленням права займати певні посади або  займатися певною діяльністю терміном до 3 років або без такого терміну.

Раніше  за такі дії було передбачене обмеження  волі терміном до 5 років або позбавлення  волі терміном до 3 років. 
 
 

2.Об`єкт розбещення неповнолітніх  

Основний  безпосередній об'єкт злочину - статева  недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.

Його  додатковим факультативним об'єктом  можуть бути здоров'я, воля, честь і  гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Слід  зазначити, що, якщо під статевою свободою розуміють право повнолітньої і  психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері  статевого спілкування будь-якого  примусу. То, статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у  природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є  носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню . Тобто, специфіка злочину, передбаченого  ст. 156 КК полягає саме у особі  потерпілого або потерпілої від  злочину.

Зокрема, потерпілим виступає особа чоловічої  або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 КК не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором  вчинення розпусних дій, а також  характеристика потерпілої особи (попереднє  ведення статевого життя, наявність  сексуального досвіду тощо) .

Слід  зазначити, що окреме місце серед  всього масиву потерпілих займають саме неповнолітні потерпілі від статевих злочинів. По-перше, неповнолітні найбільш уразлива частина населення, яка  внаслідок розумової і фізичної незрілості потребує спеціальної охорони  і піклування. Необхідність такого підходу до неповнолітніх закріплена в цілому раді міжнародних документів, зокрема в Конвенції про права  дитини (1989р). Стосовно ж виділення  в окрему проблему вивчення неповнолітніх  потерпілих від статевих злочинів, то це обґрунтовується специфікою цих  злочинів та їх небезпечністю взагалі  і вкрай згубним впливом на свідомість неповнолітніх, їх подальшу поведінку. Як свідчать дослідження, дехто  з неповнолітніх від статевих злочинів згодом став на шлях розпусти, дехто замикається в собі, стає недовірливим до оточуючих, що інколи заважає створенню своєї родини. Ті ж потерпілі, хто явно не змінюються в поведінці, все одно відчувають негативний вплив пережитого протягом тривалого часу, а інколи і всього життя .

В Україні  значна кількість неповнолітніх  щорічно потерпає від злочинів. На жаль, статистика не веде обліку потерпілих в залежності від їх віку та вчинених проти них злочинів. Тому ці показники  не можна проаналізувати по роках  в цілому по Україні і окремих  її регіонах. Між тим в аспекті, який розглядається, інтерес представляють дані аналізу цього питання, який провіз в свій час Верховний Суд України. За даними Верховного Суду України в 1996р. від усіх злочинів, які були розкриті і винні засуджені, потерпіло 7000 неповнолітніх і малолітніх, При цьому констатується, що найбільша кількість з них потерпіла від статевих злочинів .

Верховним Судом України було вивчено за спеціальною програмою 120 справ про  статеві злочини, в яких потерпілими  була 141 неповнолітня особа. Достатньо  небезпечним показником було те, що малолітні потерпілі складали значну питому вагу. їх виявилось 32,3%. З них  були діти у віці до 3 років, з 3 років  до 10 років і з 10 до 13 років .

Серед 152 злочинців, які вчинили ці злочини, 22,3% були теж неповнолітніми. Переважна  більшість злочинців (49,4 %) була у  віці від 18 до З0 років .

Як свідчить дослідження, при вчиненні статевих злочинів по відношенню до неповнолітніх, крім явно негативних рис злочинців, мають місце і специфічні риси неповнолітніх, які використовують злочинці при вчиненні злочинів, або  які сприяють злочинній поведінці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Об`єктивна сторона розбещення неповнолітніх  

З об'єктивної сторони злочин виражається у  вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне  і моральне розбещення неповнолітніх. Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними .

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності  потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або  примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою  або щодо винного тощо . Диспозицією  ст. 156 КК охоплюється також задоволення  статевої пристрасті винного неприродним  способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний  стан потерпілої особи.

Інтелектуальне  розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів.

Слід  зазначити, що розбещення неповнолітніх  є закінченим злочином з моменту  вчинення розпусних дій. Згода потерпілого  на вчинення щодо нього таких дій  на кваліфікацію за ст. 156 КК не впливає . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Суб`єкт  розбещення неповнолітніх.  Суб`єктивна сторона розбещення неповнолітніх 

Суб'єктом  злочину виступає особа чоловічої  або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Слід зазначити, що винний і потерпілий можуть бути особами  як однієї, так і різної статі.

Суб'єктивна  сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ставлення  винного щодо віку потерпілої особи  може бути як умисним, так і необережним. У разі сумлінної помилки особи  щодо віку потерпілого відповідальність за ст. 156 КК виключається .

Суб'єктивна  сторона характеризується особливою  метою. Розпусні дії, передбачені ст. 156 КК, спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження  у неповнолітньої особи статевого  інстинкту або його задоволення. Мотиви цього злочину не впливають  на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким наступне втягнення у проституцію тощо) .

Відмежування  розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів  

У процесі  кваліфікації злочинних дій необхідно  ретельно досліджувати усі об`єктивні  та суб`єктивні ознаки відповідного діяння. Особливу увагу необхідно  приділяти відмежуванню певного  складу злочину від суміжних злочинів, задля уникнення помилки кваліфікації діяння.

Так, розбещення неповнолітніх необхідно відмежовувати  від згвалтування (ст. 152 КК), тобто статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. По-перше, потерпілим у злочину, передбаченого ст. 156 КК може бути лише неповнолітня особа, а по-друге у згвалтуванні злочинець посягає на статеву свободу, тоді як, у ст. 156 об`єктом є статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх .

Розбещення  неповнолітніх необхідно відрізняти від злочину, передбаченого ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод¬ним способом). Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод¬ним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуван¬ня або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Потерпілим  від злочину є особа жіночої  або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно  бере участь у задоволенні неприродним  способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст.156 КК (розбещення неповнолітніх). Таким чином, ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеросексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи.  

Проблеми  кваліфікації розбещення неповнолітніх  

Кваліфікуючими  ознаками злочину є вчинення розпусних  дій:

1) щодо  малолітньої особи; 

2) батьком,  матір'ю або особою, що їх замінює. 

Неповнолітніми  є особи віком до 18 років, а  малолітніми особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.

Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти усиновителів, прийомних батьків, опікунів і піклувальників.

Природні  статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 КК .

Вчинення  розпусних дій фізичного характеру  щодо особи, яка Досягла 16-річного  віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296 КК), лише у разі, коли ці дії  поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані  прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства .

Розбещення  неповнолітніх, яке поєднується  з побоями і мордуваннями, заподіянням  тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту  людини або іншою невиліковною інфекційною  хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 КК і відповідного статтею про злочин проти здоров'я  особи.

Використання  в процесі вчинення розпусних  дій інтелектуального характеру  творів, зображень або інших предметів  порнографічного характеру, а також  примушування до участі у їх створенні  потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301 КК .

Розпусні  дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені  безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або  статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами ст. ст. 152, 153, 155 КК, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх  з урахуванням спрямованості  умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву  у часі між розпусними діями і  вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого  злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів .

Якщо  винний, маючи намір зґвалтувати  неповнолітню особу, здійснив щодо неї  розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від  його волі, скоєне потрібно кваліфікувати  не за ст. 156, а за ст. 15 і ч. ч. З або 4 ст. 152. у разі коли розбещення неповнолітнього  передувало зґвалтуванню, від доведення  до кінця якого особа добровільно  відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156 КК .

Слід  зазначити, що законодавство зарубіжних країн має досить цікавий досвід охорони прав неповнолітніх кримінальним законом. Інтерес становить його вивчення. Дане законодавство приділяє значну увагу захисту дітей від  сексуального насильства, розбещення, сексуальної експлуатації та інших  статевих злочинів. Аналіз останнього дасть можливість сформувати систему  наукових знань про неповнолітню жертву статевого злочину, а також  допоможе врахувати позитивний досвід при реформуванні законодавства  України у відповідності з  міжнародно-правовими стандартами  у галузі захисту неповнолітніх  жертв названих злочинів .

Крім  зґвалтувань, статевих зносин з особами  та розбещення щодо неповнолітніх, кримінальні  кодекси зарубіжних країн передбачають й інші склади злочинів, які пов'язані  із статевими посяганнями на неповнолітніх. До них, наприклад, належать у КК Азербайджанської Республіки — ст. 151 «Примушування  до дій сексуального характеру», ст. 152 «Статеві зносини й інші дії  сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку». Покарання за сексуальне домагання  передбачено ст. 184 КК Іспанії. Кримінальний кодекс Австрії встановлює такі склади злочинів: сексуальне примушування, вчинення злочинного діяння у шлюбі або  при спільному проживанні, статеві  зносини з використанням безпорадності  жертви, погроза моральності особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, гомосексуальні дії щодо осіб, котрі не досягли вісімнадцятирічного  віку, зловживання батьківськими  й іншими правами .

Майже у всіх кримінальних кодексах спеціально вказується, що статеві зносини з  особою, яка не досягла визначеного  віку, вважаються у всіх випадках зґвалтуванням. Цей вік встановлений у різних кодексах неоднаково: до 12-ти — років -КК Іспанії; до 13-ти -років - КК Японії; до 14-ти років — КК Китайської Народної Республіки, КК Республіки Казахстан, КК Республіки Узбекистан, КК Республіки Болгарії, КК Азербайджанської Республіки; до 15-ти років - КК Данії; до 16-ти років — КК Республіки Таджикистан та Грузії .