Розгляд спорів у залі господарського суду

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

         РОЗДІЛ І.

ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВИХПРОЦЕДУР  ПРИ ВИРІШЕННІ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

1.1. Порушення провадження по справі  в господарському процесі……..35

1.2. Підготовка справи до розгляду  в засіданні господарського суду…...41

1.3. Вирішення спорів в господарському  суді……………………………..49

        РОЗДІЛ ІІ.

ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ТА ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2.1 Проблеми врегулювання та вирішення  господарських спорів у судовому  процесі та шляхи їх вирішення.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..75

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……………………………79

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність курсової роботи. Аналізуючи проблеми правового регулювання вирішення господарських спорів в Україні, слід відмітити, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин діяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та й самих суб’єктів господарювання не завжди належним чином сприяє становленню цих відносин, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.

Зрозуміло, що прийняті закони ніколи не бувають  цілковито узгоджені з практикою  їх застосування. Саме практика коригує  правові відносини та об’єктивно спонукає вносити зміни і доповнення до чинного законодавства.

Як свідчить практика, положення чинного законодавства  не завжди сприяють відновленню у  громадян порушених прав та охоронюваних інтересів.

Чимало  проблем судової практики у господарських  спорах зумовлені недоліками законодавства, яке регулює такі відносини. Суспільні  відносини на сьогодні вже вимагають  перегляду нормативно-правової бази їх регулювання. Адже недосконалість законодавства  породжує і недосконалу судову практику. Тому забезпечення захисту господарських  прав та вирішення пов’язаних із ними проблем має стати спільним завданням  органів законодавчої виконавчої та судової влади.

Об’єктом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють судові процедури в господарських спорах, проблеми, пов’язані з вирішенням господарських спорів та шляхи їх вдосконалення.

Предметом дослідження є суспільні відносини стосовно здійснення судових процедур у вирішенні господарських спорів.

Метою даної роботи є розгляд правових основ здійснення судових процедур в господарських спорах, висвітлення накопиченого досвіду, роз’яснення нормативно-правової бази і практичного досвіду здійснення господарського судочинства в Україні та шляхи його вдосконалення з оглядом на реалії української економіки.

Конкретними завданнями курсової роботи, що були зумовлені поставленою метою є:

    1. опрацювавши відповідні джерела, дати визначення господарського спору та дослідити, які існують види господарських спорів, визначити їх правову характеристику;
    2. проаналізувати теоретичні та практичні аспекти здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів;
    3. дослідити недоліки та протиріччя  господарського процесуального законодавства, запропонувати шляхи його вдосконалення.

Методологічну основу роботи складають у сукупності загальнонаукові (діалектичний, комплексного та системного аналізу) та господарсько-правові (формально-логічний, порівняльно-правовий та ін.) методи дослідження.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що  робота має теоретичну та практичну користь в професійній діяльності юрисконсультів підприємств, установ, організацій. Ряд положень роботи можуть знайти застосування при поглибленій підготовці до семінарських занять, а також можуть бути корисні під час готування доповідей за відповідною тематикою для студентів вищих навчальних закладів правового фаху.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу вух розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить 43  сторінки. Список використаних джерел становить 11  найменувань та займає  1 сторінку.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ІІРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВИХ ПРОЦЕДУР У ВИРІШЕННІ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

1.1. Порушення провадження по справі в господарському процесі

Відповідно  до законодавства України правосуддя в господарських відносинах здійснюється судами.

Господарський суд є незалежним органом у  вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також при розгляді прав про  банкрутство.

Оскільки  господарські суди складають єдину трьохланкову систему спеціалізованих судів (місцеві суди; апеляційні господарські суди; Вищий господарський суд України), початковою стадією відповідного провадження по справі в господарському процесі є порушення справи в суді першої інстанції, тобто в місцевому господарському суді, яка має свої специфічні цілі та завдання. Суспільною метою даної судової процедури слід вважати реалізацію права на звернення за судовим захистом, оскільки на це спрямовані норми зазначеного інституту, дії суб’єктів процесу та відношення між ними [5].

Мета  реалізації права на звернення за судовим захистом досягається виконанням завдання за своєчасним і правильним порушенням справи.

Особа, що вважає себе володарем осопорюваного чи порушеного права звертається в суд з позовною заявою, де просить суд розглянути виниклий спір.

Позовне провадження має певні специфічні ознаки. Для нього характерно:

    1. наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного чи оспорюваного права;
    2. розгляд чи вирішення даної вимоги у встановленому законом процесуальному порядку;
    3. наявності спору про право;
    4. наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами.

До  позовної форми захисту відноситься  не лише форма звернення до суду, але й порядок розгляду спору. В цьому полягають процесуальні гарантії права на судовий захист.

Для позитивного вирішення питання  про порушення конкретної справи в господарському суді необхідна  наявність у зацікавленої особи  права на подання позову та реалізація цього права в належному порядку. В даному випадку мова йде про  передумови права на подання позову – обставини, з наявністю або  відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на надання позову за конкретною справою. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду.

Так, до загальних передумов права  на подання позову відносяться наступні обставини:

1) підвідомчість справи суду;

2) процесуальна правоздатність  сторін;

3) відсутність судового рішення,  раніше винесеного за даною  справою;

4) відсутність між сторонами  договору про передачу даного  спору на розгляд третейського  суду

Виходячи  із змісту нині діючого господарського законодавства,  порядок звернення  до господарського суду зберігає в  собі вичерпний перелік вимог. На відміну від випадків недодержання передумов права на подання позову, недодержання порядку реалізації права  на подання позову хоча і тягне  неможливість порушення провадження  по справі в суді, однак не є неусуваним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожнім позовом [3].

До  порядку реалізації права на подання  позову відносяться:

    1. Підсудність справи даному суду.
    2. Наявність належно оформлених повноважень на підписання або подання позовної заяви.
    3. Сплата державного мита.
    4. Додержання реквізитів позовної заяви.

Відповідно  до ст. 54 ГПК України позовна заява  подається в господарський суд  в письмовій формі і підписується уповноваженою посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Поза  закріплення правил про додержання встановленої форми позовної заяви, в ст. 54 ГПК України закріплені вимоги відносно її змісту. Зміст позовної заяви складають свідчення, необхідні  для розгляду та вирішення позову в господарському суді [3].

Позовна заява може зберігати:

    1. найменування господарського суду, в який подається заява;
    2. найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін в банківських установах;
    3. документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
    4. вказівка ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (за спорами, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);
    5. зберігання позовних вимог; якщо позов подається до декількох відповідачів – зміст позовних вимог по відношенню до кожного з них;
    6. переказування обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обумовлений розрахунок сум, що стягуються та оскаржуються; законодавство, на підставі якого надається позов;
    7. свідчення про прийняття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ГПК України;
    8. перелік пропонуємих до заяви документів та інших доказів.

В позовній заяві можуть бути зазначені  і інші свідчення, якщо вони необхідні  для належного вирішення спору [3].

Позивач, прокурор або його заступник зобов’язані  при наданні позову направити сторонам копії позовної заяви та додатків до неї.

Таке  зобов’язання покладається на позивача у випадку притягнення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміна господарським судом неналежного відповідача ( ст. 56 ГПК України).

До  позовної заяви, підписаної представником  позивача, додається доручення або  інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (ст. 57 ГПК України).

В одній  позовній заяві можуть бути поєднані кілька позовних вимог. З’єднання кількох позовних вимог може мати місце, коли вони пов’язані між собою на підставах виникнення або наданим доказам.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, в яких приймають участь одні й ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні (ст. 58 ГПК).

Господарське  процесуальне законодавство передбачає право особи, що приймає участь у  справі, направити до господарського суду відзив на позовну заяву.

Згідно  ст. 59 ГПК України відповідач має  право після отримання ухвали про порушення справи направити:

    1. до господарського суду – відзив на позовну заяву та усі документи, що підтверджують заперечення проти позову;
    2. позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, що приймає участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив  підписується уповноваженою особою відповідача або його представником. Відзив повинен зберігати: найменування та номер справи; мотиви повного  або часткового відхилення вимог  позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обумовлюють  відхилення позовної вимоги; перелік  наданих до відзиву документів та інших доказів. До відзиву, підписаному  представником відповідача, додається  доручення або інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача [3].

Про прийняття позовної заяви згідно ст. 61 ГПК України суддя одноособово  вирішує питання про прийняття  позовної заяви.

Закон зберігає вичерпний перелік і  не підлягає розширеному тлумаченню перелік підстав до відмови в  прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК).

Суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви, якщо:

1) заява  не підлягає розгляду в господарських  судах України; 

2) у  провадженні господарського суду  або іншого органу, що вирішує  господарський спір у межах  своєї компетенції, знаходиться  справа по спору між тими  самими сторонами, про той самий   предмет і на тих самих підставах  або мається рішення цих органів  за даним спором;

3) позов  направлений до ліквідованого  підприємства, організації.

Наявність вказаних підстав свідчить про відсутність  у позивача права на подання позову [5].

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка направляється  сторонам, прокурору або його заступнику, якщо вони є свідками, не пізніше  п’яти днів від дня отримання заяви.

Ухвала  про відмову в прийнятті позовної заяви може бути оскаржена. У випадку  відміни цієї ухвали позовна заява  вважається поданою в день першочергового звернення до господарського суду [3].

В господарському законодавстві закріплена ще одна група  правил, при недодержанні якої суддя  теж повертає позов без розгляду. А саме, згідно ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву без розгляду, якщо:

    1. позовну заяву підписано особою, що не має права її підписувати;
    2. в позовній заяві не вказане повне найменування сторін, їх поштові адреси;
    3. в позовній заяві не вказані обставини, на які не покладаються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обумовлений розрахунок стягуємої або оскаржуємої суми;
    4. не надані докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі;
    5. порушені правила поєднання вимог або поєднані в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, і спільний розгляд цих вимог буде перешкоджати вирішенню спору;
    6. не надані докази направлення відповідачу копії позовної заяви та наданих до неї документів;
    7. не надані докази прийняття заходів досудового врегулювання спору в умовах, передбачених законодавством;
    8. до винесення ухвали про порушення провадження по справі від позивача поступила заява про врегулювання спору;
    9. не надані докази сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше  п’яти днів після її надходження, про що виносить ухвалу. Перелік підстав для повернення позовної заяви є вичерпним та поширеному тлумаченню не підлягає. Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена [3].

Повернення  позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду в  загальному порядку після усунення порушень. Слід мати на увазі, що за час  звернення з позовом буде рахуватися дата звернення з належно оформленою позовною заявою.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше  п’яти днів з дня її надходження виносе і направляє сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження по справі, в якій зазначається про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час та місце його проведення, необхідні дії при підготовці справи до розгляду в засіданні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Підготовка справи до розгляду в засіданні господарського суду

Судове  провадження в господарському суді для досягнення його мети повинно  здійснюватись таким чином, щоб  забезпечити його правильний та своєчасний розгляд і вирішення, яке багато в чому залежить від проведення належної підготовки його до судового розгляду. Стадія підготовки безпосередньо настає після прийняття заяви, тобто  порушення по справі, і є обов’язковою по кожній справі, яка б проста вона не здавалась [7].

Таким чином, підготовка справи до судового розгляду – самостійна обов’язкова стадія господарського процесу, що проводиться судом по кожній справі після її порушення з метою правильного розгляду та вирішення спору у встановлені процесуальним законом строки.

Мета  даного етапу судочинства – створення  умов, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного вирішення  спору.

Завданнями  підготовки справи до судового розгляду є:

а) уточнення позовних вимог і обставин, що знаходяться в основі позову;     

б) визначення характеру правовідносин  сторін і, відповідно, потенційного кола нормативних актів, які повинні  будуть застосовуватись при порушенні  спору;

в) визначення можливого кола осіб, що приймають участь у справі;

г)визначення кола доказів, необхідних для порушення  спору по суті, і забезпечення їх подання до моменту початку розгляду;

д) сповіщення зацікавлених осіб про час  та місце розгляду.

Стадія  підготовки має виключно важливо  значення для успішного здійснення судового розгляду і, відповідно, досягнення кінцевого результату судочинства  – прийняття обгрунтованого, законного і правильного рішення. Як показує практика вирішення справ господарськими судами, саме недостатня підготовка справи у більшості випадків і є причиною неодноразової відміни її розгляду, дає законну можливість затягування процесу особам, закікавленим в цьому, нерідко призводить до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення, що, зменшує в свою чергу авторитет правосуддя і держави в цілому, від імені якої здійснюється правосуддя.

Особи, що приймають участь у справі, покликані  сприяти ефективній підготовці справи до судового розгляду. Це випливає з  принципу змагання, з прав та обов’язків сторін та інших осіб, що приймають участь у справі надавати докази або зазначити місце їх знаходження, із зобов’язання сумлінно користуватися всіми наданими їм процесуальними правами. Звернення громадян, особливо якщо вони носять процесуальний характер (наприклад, клопотання), повинні бути достатньо вмотивованими.

До  підготовки справи суддя приступає  з моменту її надходження до господарського суду. При цьому головною особливістю  господарського процесу є те, що всі питання, пов’язані з порушенням справи, підготовкою її до розгляду, визначенням часу та місця розгляду справи, оформляються в одному акті – ухвалі про порушення провадження по справі (ст. 64 ГПК України). Дна ухвала повинна бути винесена не пізніше п’яти днів з моменту надходження заяви. Встановлення таких стислих строків для вирішення вказаних питань відповідає загальним цілям господарського процессу: забезпечити правильне і своєчасне вирішення спорів при мінімальній витраті засобів та часу як господарським судом, так і учасниками справи.

Об’єм підготовки і характер здійснюваних процесуальних дій залежать від обставин і складності конкретної справи. Кожен спір має свою специфіку, свої індивідуальні риси та особливості [5].

З метою  забезпечення правильного і своєчасного  вирішення господарського спору  суддя згідно ст. 65 ГПК України  здійснює в необхідних випадках наступні дії з підготовки справи до розгляду:

    1. вирішує питання про притягнення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;
    2. виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не була надіслана пропозиція про досудове врегулювання спору;
    3. викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться в тому ж населеному пункті, що і господарський суд), для уточнення обставин справи;
    4. зобов’язує сторони, інші підпримства, установи, організації, державні або інші органи та їх уповноважені особи виконувати певні дії( звіряти розрахунки, здійснювати огляд доказів у місці їх знаходження і т.п.); витребовує від них документи, свідчення, заключення, необхідні для розгляду спору, або знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;
    5. вирішує питання про призначення експертизи;
    6. здійснювати огляд і дослідження письмових та речових доказівв місці їх знаходження;
    7. вирішує питання про призначення прибуття представників сторін в засідання господарського суду обов’язковим;
    8. вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для подання пояснень по суті справи;
    9. вирішує питання про розгляд питання безпосередньо на підприємстві, в організації;
    10. вирішує питання про прийняття заходів з забезпечення позову;
    11. здійснює інші дії, спрямовані на забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи.

В ст. 65 ГПК України лише визначений перелік  підготовчих дій судді, до того ж  більш організаційного, ніж процесуального характеру. Слід відмітити, що ця стадія господарського процесу ще не має концептуального рішення, яке б враховувало значення принципу змагальності та рівноправність сторін. Між тим підготовка справи до судового розгляду і її основа – збір доказів – у стані сьогодні забезпечити рівновагу сил між змагальністю процесу та активністю суду, сгладжувати їх протиріччя [3].

Перед усім підготовка справи до слухання повинна  розглядатися як стадія збору доказів, в якій суд і може, і повинен  проявити активність. Це обумовлено характером пізнання об’єктивної істини  в господарськомупроцесі, в силу чого формування бази доказів не може бути передано виключно сторонам.

У відповідності  з основними завданнями підготовки справи до розгляду та особливостями, належними  кожній конкретнійсправі, визначається і коло тих процесуальних дій, які повинні бути здійснені суддею при його підготовці. За своїм характером та напрямком всі ці дії можуть бути розділені на наступні групи:

1. Уточнення обставин, що мають  значення для правильного та  своєчасного вирішення усіх спірних  питань для розгляду справи.

   Для виконання даного завдання суддя здійснює ряд дій.

По-перше, він опитує позивача по суті заявлених ним вимог, з’ясовує у нього можливі заперечення з боку відповідача. При цьому суддя з’ясовує наявність інших пов’язаних між собою вимог дого чи іншого відповідача, щоб вирішити питання про поєднання справ для їх спільного розгляду. Або навпаки, суддя може роз’єднати вимоги, заявлені в одному позові, якщо їх роз’єднаний розгляд є більш доцільним [5].

По-друге, в необхідних випадках суддя  викликає відповідача, опитує його по обставинам справи, з’ясовує його заперечення проти позову. Опитування відповідача також є джерелом формування предмету доказування. Суддя роз’яснює відповідачу його право заявити зустрічний позов.

По-третє, суддя вправі викликати  позивача та відповідача разом, щоб  з’ясувати їх взаємні вимоги, виробити умови мирової згоди.

В-четверте, суддя роз’яснює сторонам їх процесуальні права та обов’язки.

2. З’ясування всіх зацікавлених у вирішенні спору осіб та вирішення питання про притягнення або допущення їх в тій чи іншій ролі до участі в процесі.  Як правило, це питання повинно бути з’ясовано суддею при прийнятті заяви. Однак іноді суддя знову звертається до нього і після прийняття справи і вносе необхідні уточнення з урахуванням всіх матеріалів, що потрапили до цього моменту в його розпорядження. Так, суддя повинен перевірити:

    • чи належні сторони приймають участь у справі;
    • наявність співучасті по справі (обов’язкової та факультативної);
    • притягнення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору;
    • сповіщення потенційних третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору;
    • у випадку виникнення процесуального правоприємництва суддя вирішує дане питання.

3. Визначення та уточнення предмету  доказування, виявлення та витребування  необхідних для розгляду справи  доказів.

Щоб виконати це завдання, суддя шляхом вивчення належних до застосування правових норм, ознайомлення з матеріалами  позову, опитування позивача, відповідача, третіх осіб про обставини справи виявляє докази, які необхідні  для розгляду справи, і приймає  заходи до їх збору.

Якщо  дії по збору доказів необхідно  здійснити в іншому населеному пункті, суддя дає відповідні доручення  суду до місця, де ці дії повинні  бути здійснені.

В процесі  підготовки справи суддя може запропонувати  сторонам здійснити вивірку взаємних розрахунків. Необхідність вивірки  розрахунків особливо виникає в  тих випадках, коли в документах, наданих сторонами є різні  дані, а розрахунки між сторонами  заплутані настільки, що без їх вивірки  спір розглянути неможливо. Результати вивірки розрахунків фіксуються у спільно складеному акті, який повинен бути підписаний представниками сторін. Цей акт підлягає дослідженню  й оцінці поряд з іншими доказами. Вивірка розрахунків повинна  здійснюватись як шляхом обміну документами, що підлягають перевірці без звернення  представників одної сторони  до іншої, так і представниками сторін, що прибули для участі у розгляді справи [7].

В необхідних випадках  суддя застосовує зходи по забезпеченню доказів. Коло доказів, які можуть бути забезпечені, не обмежене. В заяві про забезпечення доказів повинно бути вказано: доказ, про забезпечення якого клопоче особа; обставини, які можуть бути підтверджені даним доказом; причини, що спонукають особу звернутися із заявою про забезпечення доказів.

Суддя відмовляє в прийнятті або  витребуванні доказів, якщо вони не відносяться  до справи і не мають значення для  встановлення фактів. В цьому знаходить  себе правило відношення доказів.

 

 

4. Вживання заходів з забезпечення  позову.

Забезпечення  позову є важливим і передусім  дієвим засобом унеможливлення уникнення  недобросовісним контрагентом цивільної  відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального  виконання судового рішення [3].

Згідно  ст. 66 ГПК України господарський  суд за заявою сторони, прокурора  чи його заступника, що подав позов, або за своєю власною ініціативою  вправі вживати заходи з забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо неприйняття таких заходів  може перешкодити або зробити  неможливим виконання рішення господарського суду.

Ефективність  прийняття заходів по забезпеченню позову в стадії підготовки справи до судового розгляду особливо велика, коли є дані про наміри відповідача  або іншої особи, у якої знаходиться  майно, що є о’бєктом спору,  приховати його. В стадії підготовки можливо здійснити заміну одного виду забезпечення позову іншим [6].

Українське  процесуальне законодавство передбачає низку заходів, що можуть вживатися  з метою забезпечення позовних вимог. Зокрема, ст. 67 ГПК України визначає, що позов може бути забезпечено: накладенням  арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною  іншим особам вчиняти дії, що стосцються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документу, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Ухвала  про застосування заходів до забезпечення позову може скасовуватися господарським  судом, що розглядає справу. Але господарський  суд не має права скасовувати  вжиті заходи до виконання рішення  або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба  у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпала або  змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову (п. 10 Роз’яснення ВСУ від 23 серпня  1994 року № 02-5/611). В іншому випадку ухвала про забезпечення позову може оскаржуватись, причому подання скарги не зупиняє виконання ухвали. Доволі часто підставою для скасування заходів до забезпечення позову стає невідповідність таких заходів обсягу позовних вимог .

Деякі конкретизовані акти України передбачають більш конкретизовані заходи до забезпечення позову, що відображають специфіку  відповідної сфери діяльності. Зокрема, ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII передбачає такі заходи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав: заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, передача в майновий найом, прокат, вивезення на митну територію України та інше, передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, зокрема, комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними [9].

Новелою українського господарського законодавства  стала поява процесуального інституту  “запобіжних заходів”. Підстави вжиття запобіжних заходів передбачені ст. 43-1 ГПК України і полягають в тому, що особа, яка має підстави побоюватись, що надання потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або ускладненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову [3]. Запобіжні заходи включають: витребування доказів, огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжиті запобіжні заходи.