Розрахунок собівартості створенн мрежі на підприємстві

       ВСТУП 

       У наш час, в зв'язку з розвитком  ринкової економіки та науково технічного прогресу створюється багато підприємств, робота яких являється просто неможливою без комп'ютерних технологій. Високий  рівень розвитку комп'ютерних технологій дозволяє мати мережу персональних комп'ютерів кожному підприємству. Вони необхідні як для складних математичних розрахунків, так і для ведення бухгалтерського обліку і обробки інформації.

       В загальному випадку мережею можна  назвати об'єднання деякої кількості  комп'ютерів до єдиного каналу передачі даних за допомогою фізичного з'єднання. Персональні комп'ютери, об'єднані в мережу мають ряд переваг над окремими робочими станціями, що не мають доступу до мережі.

       Встановлення КМ у будь-якій фірмі, компанії та підприємстві, навіть в усіх вищіх навчальних закладах стає необхідною складовою для їх подальшого повноцінного розвитку та функціонуванню.

       В цьому курсовому проекті розглядається підприємство я займаеться встановленням КМ та розраховуються витрати та взагалі собівартість встановлення КМ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1 ХАРАКТЕРИСТИКА РОБІТ ПІДПРИЄМСТВА 
 

       Економіка — суспільна наука, що вивчає ефективне  використання обмежених ресурсів, розглядає  питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту  й споживання товарів та послуг.

       У сучасному існуванні економічного ринку велике значення мають комп’ютерні  технології, які розширюють можливості дистанційного керування справами, та значно підвищують ефективність праці.

       Розглянемо  що собою являє комп'ютерна мережа - це спільне підключення багатьох окремих комп'ютерів (робочих станцій) до єдиного каналу передачі даних.

       При об'єднанні персональних комп'ютерів в мережу у вигляді внутрішньої  виробничої обчислювальної мережі отримуються  такі переваги, як:

       - Розподіл ресурсів: розподіл ресурсів дозволяє ощадливо використовувати ресурси, наприклад, керувати периферійними пристроями, такими як лазерні друкувальні пристрої, з усіх приєднаних робочих станцій;

       - Розподіл даних: розподіл даних надає можливість доступу і керування базами даних з периферійних робочих місць,які потребують інформацію;

       - Розподіл програмних засобів: розподіл програмних засобів надає можливість одночасного використання централізованих, раніше встановлених програмних засобів;

       - Розподіл ресурсів процесора: при розподілі ресурсів процесора можливе використання обчислювальних потужностей для обробки даних іншими системами, що входять у мережу;

       - режим багатьох користувачів: пристрої системи сприяють одночасному використанню централізованих прикладних програмних засобів, раніше встановлених і керованих.

       Комп'ютери  можна використовувати по різному - або як окремий комп'ютер, або  як складову більш чи менш великої  автоматизованої інформаційної  системи (АІС). АІС складаються з  чотирьох видів забезпечення: апаратного, програмного, інформаційного і організаційного.

       Основна мета курсової роботи - розрахувати необхідну кількість виробничого персоналу для встановлення та налаштування КМ, спланувати витрати на встановлення КМ. 
 

       2 ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОМІСТКОСТІ РОБІТ 
 

       Трудомісткість  – це величина, яка показує, скільки необхідно основним робітникам часу для виконання певного виду робіт або виготовленню певного виду продукції. Трудомісткість вимірюється у нормо годинах.

       Зниження  трудомісткості на підприємстві є одним  з важливих факторів підвищення рентабельності підприємства. Це дозволяє підприємству підвищити прибутки.

       Трудомісткість  одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво  до обсягу випущеної продукції за певний період

       Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт, операцій, виробів.

       Технологічна  трудомісткість (Тт) визначається затратами  праці основних робітників — відрядників  і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.

       Трудомісткість  обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.

       Виробнича трудомісткість (Тв) складається з  трудомісткості технологічної і  трудомісткості обслуговування, тобто  це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці  робіт:

       Трудомісткість  управління (Ту) складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.

       Розрізняють трудомісткість нормативну, планову  і фактичну.

       Для розрахунку загальної трудомісткості необхідно визначити етапи робіт та трудомісткість цих робіт. Результати розрахунків наведені в таблиці 2.1. 
 
 
 

        Таблиця 2.1 – Розрахунок загальної  трудомісткості робіт

       3 РОЗРАХУНОК ЧИСЕЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ 
 

       Людські ресурси — це сукупність працівників  з кваліфікацією до розробки або  підтримки продукту або сервісу.

       Під плануванням людських ресурсів (ПЛР) сьогодні розуміється визначення коли, де, скільки, якої кваліфікації, за якою ціною будуть потрібні організації співробітники для реалізації її завдань. Основне завдання планування людських ресурсів (у вузькому значенні) складається в забезпеченні реалізації планів організації з точки зору людського фактора — трудівників: їх чисельності, кваліфікації, продуктивності, витрат на них. Недосконале планування людських ресурсів дорого обходиться організаціям і може привести до втрат цінних ресурсів. У той же час ефективне планування людських ресурсів позитивно впливає на результати організації завдяки:

       - оптимізації використання персоналу. Детальне планування дозволяє виявити і продуктивно використати незатребуваний потенціал співробітників шляхом розширення посадових обов’язків, переводу працівників на інші робочі місця, реорганізації виробничих процесів;

       - удосконалення процесу прийому на роботу. Планування є джерелом інформації про потребу організації в персоналі, що дає можливість забезпечити пошук і відбір кандидатів на планомірній основі, знизити витрати і уникнути кризових ситуацій, які зв’язані з нестачею працівників;

       - організації професіонального навчання. План по людських ресурсах є основою для планування і проведення професіонального навчання. Розробка цього плану дозволяє забезпечити необхідну кваліфікацію працівників.

       Щоб визначити потреби організації  в людських ресурсах, необхідно розуміти, під впливом яких чинників вони формуються. Оскільки організації є відкритими соціальними системами, їхні потреби  в працівниках виникають під  впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

       Внутрішні чинники. Потреби організації в  працівниках залежать перш за все  від цілей, які стоять перед нею, для реалізації яких необхідні людські  ресурси. Чим конкретніша організаційна  ціль, тим краще визначити потреби  в працівниках, необхідних для її реалізації.

       Зовнішні  чинники. Серед багатьох зовнішніх  для організації чинників існує  декілька найбільш важливих, які безпосередньо  впливають на стан ринку праці  — джерела робочої сили для  більшості сучасних організацій.

       Персонал  — це сукупність всіх робітників підприємства, зайнятих трудовою діяльністю, а також тих, хто стоїть на балансуванні, але тимчасово не працюють з різних причин.

       Для характеристики усієї сукупності працівників  підприємства застосовують терміни: персонал, кадри, трудовий колектив.

       Персонал  підприємства диференціюється за такими ознаками:

• участь у виробництві (виробничий або невиробничий персонал);
• характер робіт, що виконуються (керівники, спеціалісти, службовці, робітники);
• кваліфікаційний рівень спеціалістів (спеціалісти найвищої, вищої, середньої кваліфікацій та спеціалісти-практики);
• кваліфікаційний рівень робітників (висококваліфіковані, кваліфіковані, низькокваліфіковані, некваліфіковані робітники);
• ступінь участі у виробництві (основні та допоміжні робітники). Існує також поняття структури персоналу - співвідношення окремих

       категорій персоналу в межах його загальної  чисельності.

       Чисельність робітників визначається виходячи з нормативів часу на розробку, монтаж, налагоджування та інших робіт. Розрахунок чисельності ведеться по кожному виду робіт окремо.

       Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого  на підприємстві штатного розкладу, в якому встановлюється кількість працюючих на кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності.

       Існує три методи розрахунку кількості  робітників, необхідних для виконання  певного етапу робіт: за трудомісткістю, за нормами обслуговування та нормами  виробітку.

       У даній курсовій роботі для розрахунку чисельності персоналу використовується метод розрахунку за трудомісткістю. Чисельність робітників визначається виходячи з нормативів часу на установку, ремонт, обслуговування та інших робіт. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Кількість робітників на підприємстві, яке розглядається, визначається за формулою (3.1): 

                                                                                                                (3.1) 
 

                 де: Квик - кількість робітників, чол.;

                 Тпр- загальна скорегована трудомісткість виконання етапу робіт;

                Фд - дійсний фонд робочого часу виконавця. 

       Тепер рзрахуемо необхідну кількість  працівників.

       Системотехнік:

       Квик.= 45/72=0,62=1чол.

       Системній адміністратор:

       Квик.= 16/72=0,22=1 чол.

           Монтажник:

           Квик.= 12/72=0,16=1 чол.

4. РОЗРАХУНОК ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ

                 Одним з головних чинників, під  дією якого розвивається суспільство  та його окремі суб'єктів, є  матеріальний стимул, основною формою  якого є заробітна плата.

       Розмір  заробітної плати залежить від складності та умов робіт, що виконуються, професійних навичок працівників, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу  відповідно до встановлених норм (норми часу,  норми  виробітку,  норми  обслуговування, посадові обов(язки та ін.). Вона встановлюється у вигляді тарифних  ставок (окладів) і відрядних розцінок  для робітників  і посадових окладів для службовців.

       Основна заробітна плата – це оплата праці  у  межах  встановлених  норм (нормативна заробітна плата).

       Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад  встановлених норм, за трудові  успіхи,  винахідливість  та  особливі  умови  праці.  Вонавключає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати,  передбаченічинним законодавством та премії, пов’язані з виконанням  виробничих  завдань та функцій.

       Джерелами коштів на оплату праці працівників  господарчо-розрахункових організацій  є  частина  доходу  та  інші  кошти,  отримані   внаслідок   їх господарської діяльності.

       Законодавчо встановлюється  також  мінімальна  заробітна  плата  –  це розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче  від  якого не може провадитись оплата за виконану працівником  погодинну  норму  праці.

       Фонд оплати праці - це запланована на рік сума грошових коштів, призначених для виплати працюючим за виконану роботу. Фонд оплати праці (ФОП) включає:

• фонд основної заробітної плати, Зосн.;
• фонд додаткової заробітної плати, Здод.

       Фонд основної заробітної плати включає фонд тарифної заробітної плати визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вище встановлених чинним законодавством.

       Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій.

       Організація оплати праці на підприємствах здійснюється на основі розподілу функцій і  робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

       Заробітня плата системного адміністратора визначається за тарифною системою. Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Розрахунок ведеться за наведеною нижче методикою. Фонд основної заробітної плати розраховується за формулою (4.1) : 

                                           Зосн=(Окл*Тшт)/Фд                                     (4.1) 

                 де  Окл. – розмір посадового окладу згідно штатного розкладу;

                Фміс. – місячний фонд робочого часу, який складає 168 годин. 

       Таким чином, розрахунок основної заробітної плати має вигляд:

       Зосн.1=(1350*16)/168=128,57 грн. 
 
 
 

       Основна заробітна плата для системотехніка та монтажника розраховується за формулою 4.2.  

                                           Зосн.= Сгод.*Тшт.                                                                     (4.2)

       де  Сгод. – годинна тарифна ставка відповідного розряду;

       Тшт. – трудомісткість виконання етапу робті. 

       Таким чином, розрахунок основної заробітної плати має вигляд:

       Системотехнік

       Зосн.2=4.62*45=207,9 грн.

       Монтажник

       Зосн.2=5.51*12=66,12 грн. 

       Фонд  додаткової заробітної плати розраховується за формулою (4.3):

 
         (4.3)

       де  Д - сума доплат, надбавок та інших виплат передбачених законодавством. На даному підприємстві Д = 0,5.

       Наступним чином  визначаємо фонд додаткової заробітної плати:

       Здод.1=0,5*207,9 =103,95 грн.

       Здод.2=0,5*128,57 =64,28 грн.

       Здод.3=0,5*66,12 =33,06 грн. 

       Тепер маємо можливість обчислити заробітну  плату кожного с працівників:

       ЗП1=Зосн.1+Здод.1=207,9+103,95= 311,85 грн.

       ЗП2=128,57+64,28=192,85 грн.

       ЗП2=66,12+33,06=99,18 грн. 

       Таким чином виходить, що за виконання конкретних дій по створенню КМ за конкретний проміжок часу ми отримуємо відносно маленькі затрати на виплату заробітних плат усім трьом робітникам, а саме системотехніку, системному адміністратору та монтажнику. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       5  ВИЗНАЧЕННЯ ВІДРАХУВАНЬ НА СОЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ 
 

       Відрахування  на соціальні заходи включають: відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасних випадків. Величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату пращ: пенсійний фонд 32,3%, фонд зайнятості 1,6%, фонд соціального страхування 2,9%, фонд страхування від нещасних випадків для галузі радіоелектроніки 1,5%. Отже, загальний відсоток відрахувань згідно чинного законодавства складає 38,3%.

         Таким чином відрахування на соціальні заходи визначаються за формулою (5.1) : 

                                    (5.1) 

       Всоц1=0,383*(207,9+103,95)=119,43  грн.

       Всоц2=0,383*(128,57+64,28)=73,86 грн.

       Всоц3=0,383*(66,12+33,06)=37,98 грн. 
 

       Всоц=119,43+73,86+37,98 =231,27 грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       6 ВИЗНАЧЕННЯ ВИТРАТ НА УТРИМАННЯ  ТА ЕКСПЛУАТАЦІЮ ОБЛАДНАННЯ 
 

       На  обслуговування та утримання обладнання відраховується 50% від всієї заробітної плати, формула (6.1) : 

       В у.е.=Зосн.(Пу.е/100%) грн.                                                  (6.1) 

                                 Ву.е.=402,59*(50/100)= 201,29 грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       7 РОЗРАХУНОК ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ  ВИТРАТ 
 

                 Загальновиробничі витрати визначаються  аналогічно витратам на утримання  та експлуатацію обладнання на розраховується за формулою 7.1:

       Взаг.вир= Зосн*(Пзаг.вир/100%)                            (7.1)

                 де Пзаг.вир. – процент загально виробничих витрат (на базовому підприємстві близько 80%). 

       Взаг.вир= 402,59*(80 /100)= 322,07 
 
 
 

       8 РОЗРАХУНОК ВИТРАТ НА МАТЕРІАЛИ 
 

       До матеріальних витрат відносяться матеріали та комплектуючі, транспортно-заготівельні витрати, а також витрати на електроенергію. 

       Витрати на матеріали розраховуються за формулою (8.1) :

             Вк = ∑Цмі*Нкі (8.1) 

       де Цмі - ціна за одиницю певного матеріалу;

       Нмі - норма витрат цього матеріалу. 

       Витрати на комплектуючі розраховуються за формулою (8.1) : 

             Вм = ∑Цмі*Нкі (8.2) 

       де Цмі - ціна за одиницю певного матеріалу;

       Нмі - норма витрат цього матеріалу. 

       Всі данні заносимо до таблиці 8.1 
 
 
 
 
 
 
 

       Таблиця 8.1 – Витрати на матеріали

Вм=0,15+0,2=0,35 грн.

Вк=30+256+47,5= 333,5 грн 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       9 КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ 
 

                 У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості.

       Об'єктом  калькулювання є продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.  При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами і цінами. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою відповідної галузі.