Розробка політики запобігання банкрутства

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ  ПОЛИТИКИ     

ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА  НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

 

    1. Суть, види банкрутства підприємства та чинники проявлення

 

 

Одним з найважливіших  питань, що мають пріоритетне значення при

дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». Якщо звернутися до етимологічного змісту цього терміну, то буквально  він у перекладі з італійської означає  banco - ослін, rotto - зламаний.  Цей вираз нагадує звичай, що існував в Італії, ламати або хоч перекидати ослін, на якому за своїм столиком  сидів міняйла, котрий став неспроможним, та навіть й самий столик, якщо під словом «banco» розуміти також стіл чи прилавок. Звичайно, що і в цьому, як і в багатьох інших подібних випадках, термін «банкрутство» зберіг лише певну аналогію до буквального свого значення. В переносному смислі банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним  виконати майнові зобов`язання перед своїми кредиторами[3,5].

На сьогоднішній день можна  побачити в сучасній літературі багато визначень терміна банкрутства. Так, Шеремент А.Д. під банкрутством суб’єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання. Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму відтворення капіталу суб’єкта господарювання, результатом його неефективної цінової,  інвестиційної і фінансової політики[8,157].

Білоліпецький Н.П. дає визначення банкрутства суб’єкту господарювання, як його крах, викликаний технічно або фізичною нездатністю суб’єкта господарювання  погасити взяті на себе фінансові зобов’язання. Бакрутство суб’єкта господарювання – це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобо’язань[8,158].

Скворцова М.М. стверджує, що банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [8,159].

Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фінансове банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України. Стаття 156-3 Кримінального кодексу України «Фінансове банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-заявника або власника суб’єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи – суб’єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов’язань перед боржником[8,159].

Відповідно до Закону України  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури[1];

Базілінська О.Я., банкрутство (Bankruptcy) — це неспроможність підприємства платити за  своїми борговими зобов’язаннями  та виконувати зобов’язання перед бюджетом[2,200].

Терещенко О.О. вважає, що банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів[9,14].

Суб’єктами банкрутства  можуть бути боржники, неплатоспроможність  яких виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.[11,350]

На сучасному етапі  розвитку економіки виділяють декілька видів банкрутства. А саме: добровільне, необережне, приховане, умисне, фіктивне.

При  добровільному  банкрутстві  сам  боржник подає  заяву, щоб  суд справедливо розподілив його активи між кредиторами.

За умови примусового  банкрутства кредитори звертаються  до суду із заявою, щоб визнати боржника неплатоспроможним.

Необережне  банкрутство  є результатом неефективної роботи підприємств.

Приховане  банкрутство  виникає  у  випадку  навмисного приховування факту стійкої фінансової неспроможності підприємства  та  пов’язаного  з  цим  подання  недостовірної  інформації кредиторам, державним органам, іншим зацікавленим особам.

Умисне банкрутство має  свідому спроможність доведення підприємства до стійкої фінансової неплатоспроможності.

Фіктивне банкрутство  проявляється, як результат свідомого поширення підприємством інформації щодо своєї фінансової неспроможності, щоб ухилитися від оплати зобов’язань.

Банкрутство  може  відновлюватися  зовнішніми  чинниками (екзогенними), які не залежать від діяльності підприємства, та внутрішніми (ендогенними), що залежать від підприємства.

          За оцінками фінансистів, одна  третина банкрутств в розвинутих  країнах  зумовлена  зовнішніми  чинниками,  а дві  третини  — внутрішніми чинниками. В  ЄС за рік  із ста новостворених  підприємств на ринку залишається  20—30. 

  Головними  зовнішніми  чинниками  банкрутства  підприємства  є:   

    1. макроекономічна  та  політична  нестабільність; 
    2. спад кон’юнктури в економіці;
    3. зниження купівельної спроможності населення;
    4. значний  рівень  інфляції;
    5. нестабільність  господарського  та податкового  законодавства;
    6. посилення  внутрішньогалузевої  конкуренції; 
    7. криза  окремої  галузі;  сезонні  коливання;
    8. посилення монополізму на ринку;
    9. дискримінація підприємства органами влади  та управління;
    10. погіршення криміногенної  ситуації тощо. 

          Можна  також  виділити  велику  кількість  внутрішніх  чинників банкрутства:

    1. неефективність операційної, інвестиційної та фінансової  діяльностей; 
    2. низька  якість менеджменту; 
    3. низький рівень кваліфікації персоналу;
    4. недоліки в постачанні;
    5. низький  рівень маркетингу;
    6. брак  інновацій  та раціоналізаторства;
    7. нерозвиненість фінансового контролінгу тощо. 

Під дією названих чинників та факторів, які взаємопов'язані, може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів функціонування підприємства, з'являються  симптоми банкрутства [див. дод. А].

Аналізуючи праці Іванова  Г. П. [8,160], можна зробити більш детальну класифікацію причин виникнення банкрутства підприємств [див. дод. Б].Наведена класифікація враховує не тільки всі напрямки виникнення причин банкрутства в сучасних умовах, а й сприяє їх акумуляції з метою усунення або впливу на них.

У цілому, всі названі  причини кризи досить тісно взаємопов'язані  та створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Досліджуючи діяльність того чи іншого підприємства, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виділити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але всі  вони, як правило, зводяться до вище перелічених.

Отже, банкрутство – це наслідок глибокої фінансової кризи, з  якої вийти практично неможливо.

 

 

 

 

1.2 Методичні основи проведення  діагностики банкрутства

 

 

Діагностика кризи розвитку підприємства — це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового  аналізу, спрямованого на виявлення  ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства  та подолання кризи. Діагностика  кризи визнається одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають  змогу визначити ступінь розвитку кризи, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для  її подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування  наслідків подальшого розвитку ситуації.

       Тому, для діагностування банкрутства використовують різні методи та  моделі, як зарубіжних так і вітчизняних науковців.

        Багато вчених розробляли моделі обчислення імовірності настання банкрутства на основі статистичних даних. Сукупність винайдених моделей об’єднали у статистичні моделі

         Найбільш поширеним методом оцінки  ймовірності банкрутства підприємства є запропонована американським економістом Е. Альтманом Z-модель на основі п’яти факторів:

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D+ 1,0 E

         де A — частка оборотних засобів у активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів підприємства;

         B — рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком, тобто як відношення нерозподіленого прибутку звітного року й минулих років до загальної суми активів;

    C — рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

      D — коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (вся ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов’язань (для підприємств, що не емітують акції, цей коефіцієнт розраховується, виходячи з величини статутного фонду і додаткового капіталу з урахуванням ставки дисконтування вартості акцій аналогічних підприємств);

      E — віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

     Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 1,0 — вибрано емпірично в  результаті аналізу великої кількості  підприємств.

     Залежно  від значення Z прогнозується можливість  банкрутства:

  • до 1,8 — дуже висока;
  • від 1,81 до 2,7 — висока;
  • від 2,8 до 2,9 — можлива;
  • понад 3,0 — дуже низька.

     Точність  прогнозу в цій моделі протягом  одного року становить 95%, двох  років — 83%. Це досить висока  точність, але недолік моделі  полягає в тому, що її, по суті, доцільно використовувати тільки  щодо великих компаній, які котирують свої акції на біржах.

     Ідеї Альтмана були продовжені Спрінгейтом, який побудував модель на підставі досліджування впливу 19 фінансових  показників.

 

       де А = робочий капітал /загальна вартість активів;

       В = прибуток до сплати податків процентів/загальна вартість активів;

       С = прибуток до оплати податків/короткострокові зобов’язання;

       D = обсяг продажу/загальна вартість активів;

         Фінансовим аналітиком Уільямом Біфером була запропонована система показників для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства, для чого він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників Біфера представлена у додатку В.

Британські вчені Таффлер і Тішоу запропонували в 1977 році чотирьох факторну модель, яка надає точну картину фінансового стану підприємства.

                       

  де А= операційний  прибуток /короткострокові зобов’язання;

  В = оборотні активи/загальна  сума зобов’язань;

  С = короткострокові  зобов’язання/загальна вартість  активів;

  D = виручка від реалізації/загальна  вартість активів.

Критичне  значення Z-показника  за цією моделлю —0,25. Якщо величина Z – рахунку більша за 0,3, то це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові  перспективи, а якщо менше 0,2 , то банкрутство  більш ніж ймовірне.

Модель прогнозу ризику банкрутства , розроблена вченими Державної економічної  академії (м. Іркутськ), яка отримала назву ІДЕА.

 

            де А – відношення оборотного капіталу до суми активів;

            В – відношення чистого прибутку  до власного капіталу;

            С – відношення виручки від  реалізації до суми активів;

            D – відношення чистого прибутку  до інтегральних витрат;

         В даній моделі ІДЕА винесено 5 показників ймовірності настання  банкрутства:

Якщо R<0 – ймовірність  банкрутства максимальна (90-100%);

Якщо R у межах від 0 до 0,18 – висока (60-80%);

Якщо R у межах від 0,18 до 0,32 – середня (35-50%);

Якщо R у межах від 0,32 до 0,42 – низька (15-20%);

Якщо R>0,42 – мінімальна (до 10%).

           Отже, за допомогою даних моделей  ми в наступному розділі будемо  аналізувати ймовірність настання  банкрутства.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА  НА ПІДПРИЄМСТВІ ПВОП «ВІДРОДЖЕННЯ»  ЗА 2010-2011 РОКИ

 

 

 

          2.1 Оцінка показників фінансового стану підприємства

 

 

          На кожне підприємство, яке займається виробництвом продукції, негативно впливають як зовнішні так і внутрішні чинники. Тому, доцільно проводити оцінку фінансового стану підприємства, щоб вести моніторинг його стану і знати його сильні і слабкі сторони. Оцінку фінансового стану підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Основою методики оцінки фінансового  стану є теорія аналізу фінансової діяльності підприємства, що розглядає  поняття “стабільний фінансовий стан” не тільки як якісну характеристику його фінансів, а як і кількісно  вимірюване явище.

Комплексна оцінка фінансової стійкості ПВОП "Відродження" проводиться шляхом розрахунку відносних показників [див. дод. Г].

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує питому вагу власного капіталу у загальній  сумі балансу. Питома вага має бути достатньо високою, так як ним  мають покриватися всі необоротні активи ПВОП "Відродження" й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність підприємства. Чим вищий цей показник, тим  дане підприємство більш фінансово  стійке і стабільніше.

 На 01.01.2011 р.. значення показника  складає 0,344; на 01.01.2012 р. – 0,372, що на 0,028 пункти більше, порівняно  з 2010 р. Обчислені показники  не перевищують  нормативного значення <0,5. Тобто, ПВОП "Відродження"  має низьку частку власного капіталу - він складається з  прибутку від господарської діяльності . Але це співвідношення дуже ризикове. Фінансову стабільність ПВОВ "Відродження", в майбутньому, може забезпечити лише часткове розширення господарсько-фінансової діяльності, менш залежної від зовнішніх джерел фінансування.

Коефіцієнт фінансової залежності показує, яка сума загальної вартості майна ПВОП "Відродження" припадає на 1 грн. власних коштів. Спостерігається  зменшення значення цього показника  – з 2,906 на 01.01.2011 р. до 2,685 на 01.01.2012 р. Причиною зміни є зменшення частки позичених коштів у фінансуванні ПВОП "Відродження". Так , на 01.01.2012 р. в кожній 2,685 грн., вкладений в  активи підприємства 1,69 копійок –  позичені, тоді як на 01.01.2011 р. ця сума була 1,91 копійок. Розрахунки показують, що ПВОП "Відродження" мобілізує власні резерви і можливості для поліпшення фінансового стану.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу показує  частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність. Отже значення цього показника на 01.01.2011 р.- 1,906, на 01.01.2012 р. – 1,685. Це означає, що на гривню власних коштів припадає 1,91 копійок  позичених. Зменшення цього показника  до 1,69 копійок свідчить про зменшення  залежності ПВОП "Відродження" від  кредиторів, тобто про певне зростання  фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт стійкості  фінансування показує частину майна  ПВОП     "Відродження", яка фінансується за рахунок стійких джерел (прибуток підприємства, довгострокові кредити). Критичне значення коефіцієнта – 0,995. Обчислені показники за 2010 р. – 0,992; за 2011р. – 0,995, показують, що на підприємстві є мінімальний запас стійких джерел фінансування. Керівництву ПВОП "Відродження" треба звернути увагу на вирішення цього питання у найближчий час.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу залежить від галузевих  особливостей і становить на 01.01.2011 р. 0,656, на 01.01.2012 р. 0,628. Керівництву треба  прийняти певні заходи, щоб знизити  частку залученого капіталу до показника <0,5 Показник характеризує частку залученого капіталу в загальній сумі капіталу ПВОП "Відродження".

Коефіцієнт структури фінансування необоротних активів показує  частку необоротних активів, яка  фінансується за рахунок довгострокових залучених коштів. В 2010 р. за рахунок  довгострокових залучених коштів фінансувалось 34,4% необоротних активів, а в 2011 р. – 37,2%. ПВОП "Відродження" використовує кредити банків для подальшого свого  існування.

Коефіцієнт довгострокового залучення  позикових коштів характеризує частку довгострокових позик в загальному обсязі джерел формування, які можна  спрямувати на реалізацію довготермінових  програм (оновлення складу основних фондів, підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства). Ця частка становить: в 2010 р. – 65,3 %, в 2011 р. – 62,6 %. Наведені дані показують, що підприємство поступово зменшує свою залежність від довгострокового кредитування.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами показує, яка частина оборотних активів  забезпечується власними джерелами  фінансування. Отже, у ПП ПВОП "Відродження" він становить в 2011 році 0,0006, що на 0,0001 пункти більше, порівняно з 2010 роком. Тобто, в 2011 р. 0,06% оборотних активів  фінансується за рахунок власних  оборотних коштів. Як бачимо, підприємство  на протязі двох років покращило  свій фінансовий стан.

Коефіцієнт довгострокових зобов’язань визначає частину довгострокових зобов’язань в загальній сумі джерел формування. В 2010р. – 98,8 %, в 2011р. – 99,2 %.

Проведений аналіз фінансової стабільності дає можливість оцінити готовність ПВОП "Відродження" до погашення  своїх боргів, його фінансову незалежність, тенденції зміни рівні цієї незалежності, відповідність стану активів і пасивів підприємства основним завданням його фінансово-господарської діяльності.

Причини коливань у діяльності ПВОП "Відродження" спостерігається  як дія  факторів – зовнішніх  і внутрішніх. Найбільший вплив на діяльність підприємства спричиняють  зовнішні фактори й серед них  головний – політична, економічна та фінансова нестабільність, що призводить до ризикованості ведення діяльності та й взагалі до неплатоспроможності  суб’єктів господарювання.

Засоби господарюючого суб’єкта розташовані у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Але в  даному сільськогосподарському підприємстві збір урожаю відбувається сезонно. Низький  рівень оборотності потребує додаткових фінансовий вкладень та може спричинити погіршення фінансового стану с/г  підприємства.

Оцінити наскільки ефективно  підприємство використовує свої ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість  та стабільність діяльності господарюючого суб’єкта. Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів – показників оборотності. Основні показники ділової активності ПВОП "Відродження" показані  у додатку Д.

Коефіцієнт оборотності активів  показує, скільки разів за період обертається капітал, що вкладений  в активи ПВОП "Відродження", тобто, вимірює інтенсивність використання активів (як грошових, так і матеріальних) і дозволяє проаналізувати можливість вивільнення їх з господарської  діяльності та визначити напрямки більш  ефективного використання.  Характеризує розмір виручки (прибутку) від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних  коштів. В 2010 р. ця сума склала 0,42 1,42 грн., в 2011 р. – 1,46 грн. Тобто, оборотні активи ПВОП "Відродження" увесь час знаходяться в обороті, що підтверджує активну участь керівництва у діловому житті підприємства.

Коефіцієнт оборотності оборотних  активів показує суму доходу, яка  от римується з кожної гривні активів. Як свідчать показники таблиці 3,2, ця сума доходу зростає: від 2 грн. на 01.01.2011 р. до 2,32 грн. на 01.01.2012р. Показник дає  гарну оцінку роботи керівництву  ПВОП "Відродження".

Коефіцієнт оборотності запасів  зростає: в 2010 р. – 3,516; в 2011 р. – 4,514. Запаси підприємство використовує в повному  обсязі.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує швидкість обороту  власного капіталу, збільшення коефіцієнту  свідчить про підвищення оборотності, зростання ділової активності. Зростання  значення показника має свою межу. Якщо показник надто високий, це означає  значне перевищення рівня реалізації послуг над власним капіталом  і призводить до залучення додаткових (кредитних) коштів, що, в свою чергу, може сильно підірвати позиції ПВОП "Відродження" і надати кредиторам можливість більшою мірою брати  участь у формуванні фінансової політики сільськогосподарського підприємства. Оборотність власного капіталу показує  ефективність використання активів, які  формуються за рахунок власного капіталу. Підтвердження цього показано в  таблиці 3,2. Коефіцієнт оборотності  власного капіталу безперервно зростає: на 01.01. 2011 р. – 3,812; на 01.01. 2012 р. – 3,915. Але  ці показники занадто високі, власних  коштів замало. Тому дане підприємство вимушене залучати кредити банків у  свою господарську діяльність

Коефіцієнт дебіторської заборгованості показує кількість разів обороту  суми заборгованості за встановлений проміжок часу. Тобто ця сума, при  умові погашення її по строку позивної давності боржниками, прийняла би активну  участь у господарській діяльності ПВОП "Відродження", сприяла би збільшенню прибутку  від його комерційної  діяльності. Проте, як відомо, для зовнішніх  користувачів інформації (банків, інвесторів, партнерів тощо) важливо знати  про стан дебіторської заборгованості установи, адже зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність, зниження ліквідності поточних активів, про погіршення фінансового стану  підприємства. Дані табл. 3,2 підтверджують зроблені висновки - коефіцієнт дебіторської заборгованості стрімко зростає: в 2010 р – 5,093; в 2011 р. – 8,742. Керівництву ПВОП "Відродження" треба звернути увагу на причини зростання цього показника і вжити заходів для покращення становища, яке склалося.

Коефіцієнт оборотності кредиторської  заборгованості характеризує збільшення або зменшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами. Вигідність кредиторської заборгованості полягає в тому, що заощаджуються  кошти у випадку, коли в обігу  підприємства немає коштів або треба  використовувати свій власний капітал. На зростання коефіцієнта оборотності  кредиторської заборгованості від 173,784 – в 2010 р. до 305,263 в 2011 р. вплинуло зростання заборгованості по кредитним  позикам, тобто ПВОП "Відродження" має докласти всіх зусиль, щоб знизити  собівартість продукції і налагодити канали збуту продукції, для отримання  максимального прибутку. Це дозволить  зменшити залежність даного підприємства від банківських кредитів.

Також, існує такий  ряд показників, який дає оцінку ліквідності та платоспроможності ПВОП "Відродження». В табл. 2.1 проведено економічний аналіз цих показників.

Таблиця 2.1

Показники оцінки ліквідності ПВОП "Відродження" за 2010-2011 рр.

Статті пасивів

На кінець року

Відхилення (+/-)

Відхилення (%)

2010 р.

2011 р.

2011/2010

2011/2010

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ф. №1, (ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240) / ряд. 620)

0,000

28,947

28,947

0

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності (Ф. №1, (∑ ряд. 150 – 250) / ряд. 620)

26,4

63,868

37,468

141,9

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття) (Ф. №1, ряд. 260 / ряд. 620)

86,908

131,5

44,592

51,3


Коефіцієнт абсолютної ліквідності  характеризує негайну готовність установи погасити поточні зобов’язання. Рівень показника зростає з 0 в 2010 р. до 28,947 в 2011 р. Як бачимо, відбулося різке  зростання коефіцієнта. Це для підприємства є дуже вигідним, бо на коефіцієнт абсолютної ліквідності в основному повинні  звертати увагу банки при видачі короткострокових кредитів в незначній  сумі на короткий термін, які зацікавлені  у поверненні кредитів та відсотків  за ними в грошовій формі та своєчасно. Значення показника може бути достатнім, коли він дорівнює 0,20 – 0,25. На підприємстві ПВОВ "Відродження" значення показника  більше нормативного (рекомендованого) в 2011 році.. Тобто, у підприємства є  кошти, які змогли би погасити усі  борги ПВОВ "Відродження"  у розмірі 0,4 % – в 2009 р.; 0,0 % – в 2010 р.; 2894,7% – в 2011 р.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт “критичної оцінки”) показує, яка частина поточних зобов’язань  може бути погашена не тільки за рахунок  грошових коштів, але й за рахунок  очікуваних фінансових надходжень. Проводячи  аналіз за допомогою цього коефіцієнту, слід звернути увагу не тільки на числове  значення показника, але і на якість дебіторської заборгованості. Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити умови  для загрози фінансової стійкості  підприємства. Зростання дебіторської заборгованості вплинуло на зміну коефіцієнту  швидкої ліквідності ПВОВ "Відродження". В 2009 р. – 7,773; в 2010р. – 26,4; в 2011р. – 63,868., що свідчить про серйозні фінансові  проблеми даного підприємства. Порівняно  з  рекомендованим значенням - 0,7-1,0- показники зросли в декілька раз.

Коефіцієнт покриття (загальний  коефіцієнт ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства. Він характеризує достатність оборотних  засобів для покриття боргів. Логіка застосування цього показника заснована на тому факті, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання переважно за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним.  Збільшення показника в 2011 р. до 131,5 підтверджує думку, що ПВОП «Відродження" має реальну можливість покриття поточних зобов’язань за рахунок оборотних засобів.

Наступною групою основних показників у діагностиці фінансового стану  є показники рентабельності підприємства. Дані показники представлені в додатоку Е.

Як бачимо рентабельність активів  на даному підприємстві має позитивний напрямок. В 2010 році  0,285, а в 2011 році становить 0,308. Це є сприятливим для  даного підприємства, адже воно на даному етапі намагається розширити  своє підприємство.

Рентабельність власного капіталу, показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу. В 2010 році цей показник становив 0,043, а в 2011 році – 0,828. Ця тенденція  є несприятливою, адже не відповідає нормативним показникам. Тому , керівництву  треба вжити певних заходів, щоб  досягти позитивних значень.

Рентабельних необоротних  активів, характеризує рівень прибутковості  від використання необоротних активів  підприємства. Станом на 01.01.2011 показник становить 0,044, а на 01.01.2012 – 0,829. Тут  простежується різке зростання  і підтвердження нормативних  показників.

Рентабельність основних засобів, представляє собою рівень прибутковості від  використання основних засобів. Так, в 2010 році цей  показник становить 0,06, а в 2011 році – 1,141. Ми бачимо різке зростання цього  показника в декілька десятків раз, це свідчить про те, основні засоби використовуються раціонально.