Розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм

     ПЛАН 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  І. ОБЄКТ БАНДИТИЗМУ……………………………………….......7

РОЗДІЛ  ІІ. ОБЄКТИВА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ…………………….11

РОЗДІЛ  ІІІ. СУБЄКТ ТА СУБЄКТИВНІ ОЗНАКИ……………………....30

РОЗДІЛ  IV. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ

ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ………………………………………………..34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….41

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……….……..43 

ВСТУП.

     Бандитизм – однин із найбільш небезпечних  злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою  існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.

    В історії кримінального законодавства  бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 59³ Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік основним взірцем для кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації.¹ У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 59³ Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".

    Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства  кримінальна відповідальність за бандитизм  у судовій практиці стала застосовуватися  досить рідко.

    Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.²

     Після знищення озброєних формувань у  Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 59³ Кримінального

     Стаття 257 Особливої частини Кримінального  кодексу України (далі – КК) порівняно  з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу 1Х Особливої частини “Злочини проти громадської безпеки”, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.“Інші злочині проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”.

     У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі  і правова регламентація організованих  форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов’язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.

     У літературі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм досліджувалися в роботах М.І.Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В.В.Голіни, П.І. Гришаєва, П.Ф. Гришанина, Н.О.Гуторової, М.Д.Дурманова, І.М.Даньшина, Л.М.Демидової, Т.А.Денисової, С.В.Дьякова, В.М.Дрьоміна, В.П.Ємельянова, А.Ф.Зелінського, І.В.Іваненко, М.І.Ковальова, Ю.Г.Козлова, В.С.Комісарова, Г.А.Кригера, Н.Ф.Кузнецової, Є.К.Марчука, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, В.С.Овчинського, В.М.Ошерова, В.В.Сташиса, В.П.Тихого, П.Ф.Тельнова, А.Н.Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.А.Шнейдера, М.І.Хавронюка,  Т.Д.Устинової та ін.

     Об’єктом  дослідження є кримінальна відповідальність за бандитизм.

     Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство взагалі й те, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм зокрема, практика його застосування, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, кримінальне законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові документи, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

     Метою курсової роботи є комплексна розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм.

     Дана  мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:

     1) визначити родовий та безпосередній  об'єкти бандитизму, його місце  в системі норм та інститутів кримінального права;

     2) проаналізувати об’єктивні та суб'єктивні ознаки та суб'єкт бандитизму;

     3) здійснити дослідження проблем пеналізації бандитизму;

     Дана  курсова робота складається з  вступу, 4-х розділів, висновків, списку джерел та літератури.

      РОЗДІЛ І. ОБ’ЄКТ БАНДИТИЗМУ

     Правильне вирішення питання про об'єкт  злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт  дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне  небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільне небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК.

     Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється  загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права  найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві (статті 1, 293 і 296 КК). Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.³

     У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони). Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

     Таким чином, об'єктом злочину є ті суспільні  відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

     За  результатами розгляду зазначеної проблеми визначено, що родовим об'єктом бандитизму є громадська безпека, під якою розуміється система суспільних відносин, що забезпечують стан захищеності суспільства від посягань, які вчиняються з використанням загальнонебезпечних джерел заподіяння шкоди. Видовим об'єктом бандитизму, який існує в межах родового об'єкта й об’єднує групу близьких між собою суспільних відносин, пропонується вважати відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням соціальних джерел небезпеки.⁴

     Між злочинами проти життя, здоров¢я особи та власності, з одного боку, та бандитизмом — з іншого, є істотна різниця. Бандитизм завжди завдає шкоди у кінцевому результаті — хоч би на що був спрямований безпосередній напад —нормальній діяльності держави у галузі забезпечення громадської безпеки. Тому безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у галузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здоров'я людей (люди особливо вразливі, тому що під загрозу ставиться не тільки їх власність, але й життя. Як показало вибіркове дослідження кримінальних справ стосовно бандитизму, в 78% випадків бандитські напади закінчувались вбивством потерпілих, на рахунку окремих банд таких життів від п¢яти і більше і власність.⁵

     Бандитські  напади найчастіше вчинюються для заволодіння  майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо.

     Безпосередній об'єкт бандитизм – це суспільні відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від злочинної діяльності банд. Проаналізовано структуру цих суспільних відносин та механізм заподіяння їм шкоди при вчиненні суспільно небезпечних посягань. Суб'єктами цих відносин є, з одного боку, держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, з іншого – громадяни. Предметом відносин, які виступають основним безпосереднім об'єктом бандитизму, виступає громадська безпека в частині захищеності суспільства та окремих осіб від злочинної діяльності озброєних банд, що становить самостійну соціальну цінність.⁶ У цих відносинах соціальний зв'язок виражається в діяльності їх учасників, яка спрямована на забезпечення нормального функціонування й розвитку цієї сфери суспільного життя. Визнано, що особливість механізму заподіяння шкоди об’єктові при бандитизмі полягає у здійсненні посягання ззовні шляхом створення озброєних банд як загальнонебезпечного соціального джерела заподіяння шкоди та розриву, тим самим, соціального зв'язку.

     Обов’язковим  додатковим об'єктом  бандитизму виступає частина громадської безпеки, яка забезпечує стан захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням зброї, а додатковими факультативними безпосередніми об’єктами – життя і здоров'я людини, її особиста воля, власність, нормальна робота підприємств, установ, організацій тощо.

   РОЗДІЛ  ІІ.

   ОБ’ЄКТИВНА  СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

     При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж - у відкритому викраденні такого майна (ст. 186). Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини - статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство - статті 185, 186, 190 - заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.⁷

     Іноді злочин вчиняється з використанням  тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

     В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, - Особливою частиною.

     Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна  сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.⁸

     Усі ознаки об'єктивної сторони злочину  з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

     До  обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного  акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.

     Діяння  завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини  КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою  ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

     До  факультативних ознак об'єктивної сторони  складу злочину належать: суспільно  небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263), хуліганства (ст. 296) та ін. не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Особливої частини КК указуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об'єктивної сторони складу злочину є не обов'язковими, а факультативними.⁹

     Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення злочину прямо вказані  у диспозиції статті Особливої частини  КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов'язковим.

     Значення  об'єктивної сторони злочину. По-перше, об'єктивна сторона є елементом  складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненному нею діянні встановлені всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільне небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину. У цьому зв'язку об'єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. По-третє, об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об'єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлена в ст. 296, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративне караного дрібного хуліганства за об'єктивною стороною. По-п'яте, врахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65) і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.¹⁰

     Для встановлення складу бандитизму, необхідно  насамперед з'ясувати наявність банди, під якою, як роз'яснив Пленум у п.2 названої постанови, слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, котрі попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи на підприємства, установи, організації.¹¹

     Кваліфікація  злочину ускладнюється, якщо його вчинено  кількома особами, які виконували при  цьому однакові чи різні дії, що за наявності відповідних ознак, указаних у законі, розглядається як співучасть.

     Стаття 257 Кримінального кодексу України визначає бандитизм як організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

     Об¢єктивна сторона бандитизму може виявлятися в організації банди, в участі у банді або в участі в організованих бандою нападах. Вчинення будь-якої із зазначених дій само по собі повністю відповідає об'єктивному боку бандитизму.

     Зазначені вище дії повністю пов'язані з  поняттям банди. Судова практика та теорія кримінального права відповідно до закону виробили ряд ознак, які характеризують банду. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано, що "під бандою слід розуміти стійку організовану та озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналася для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації незалежно від форм власності"¹².

     Таким чином, ознаками банди є:

     1) об¢єднання двох або більше осіб з метою вчинення нападів;

     2) стійкість групи;

     3) організованість групи;

     4) озброєність групи.

     Слід  зазначити, що поняття "банда" та "бандитизм" не є тотожними. Банда — це стійка озброєна група, а бандитизм — її організація, участь у ній або участь у здійснюваних нею нападах. Тому можлива відповідальність за бандитизм лишень однієї особи, а саме тоді, коли нею була здійснена невдала спроба створити озброєну групу, тобто коли має місце, кажучи словами закону, замах на організацію озброєної банди¹³. В судовій практиці та в науковій літературі свого часу сама організація, тобто цілеспрямована діяльність щодо створення стійкої озброєної групи, коли кожен з її учасників розуміє, що створення злочинної організації переслідує мету вчинення озброєних нападів, розцінювалася як закінчений злочин¹⁴. Проте в останні роки стала домінуючою інша точка зору, яка на сьогодні закріплена в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм"¹⁵.

     Банда — це стійка група. "Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають спільні наміри щодо вчинення злочинів"¹⁶. Ця ознака свідчить про те, що винуваті організувалися на досить тривалий час, який потрібен для здійснення запланованої ними злочинної діяльності.

     Стійкість, як обов'язкова ознака банди, передбачає згуртованість і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільною злочинною метою вчинення одного або кількох нападів¹⁷.

     Стійкість як ознака банди є найбільш очевидною в тих випадках, коли озброєні напади планується здійснювати не у вигляді одного тільки запланованого нападу, після чого група повинна самоліквідуватися, а у вигляді постійної чи тимчасової діяльності, розрахованої на неодноразовість вчинення злочинних дій. У листопаді 1996 року в м. Жмеринка Вінницької області була затримана група, до якої входили четверо мешканців цього районного центру. Слідство має неспростовні докази причетності затриманих до вчинення кількох убивств та розбійних нападів. Так, 20 травня 1996 року злочинці вбили завідувача клубу Н., 7 червня від їхніх рук загинула сім'я пенсіонерів 3., 20 серпня злочинці вчинили розбійний напад на будинок громадянки Н.¹⁸ У вищезазначеному випадку очевидно, що тривалий час існування та кількість скоєних нападів свідчать про достатню стійкість затриманої групи.

     Матеріали вивчених справ свідчать, що деякі  з викритих банд формувалися протягом кількох років, їх організатори послідовно готувалися до вчинення нападів, завчасно придбавали або виготовляли зброю, ретельно добирали учасників. При цьому в банду цілеспрямовано втягувались особи, які мають навички спортивної боротьби, керування автомобілем, поводження з вогнестрільною зброєю, вміють підробляти документи, знайомі з роботою інкасаторів і методами оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ¹⁹.

     Майже не виникає питань, коли вчинення низки  нападів охоплюється єдиним наміром, причому намір не обов'язково повинен  бути конкретизованим стосовно нападів  на конкретних осіб або на конкретні підприємства, установи та організації. Достатньо наявності лише загального наміру вчинювати такі напади.

     За  встановленим на сьогодні загальним  правилом, систематичність злочинів — це перш за все вчинення злочину  втретє. Тобто у зазначеному випадку  групу слід вважати бандою, а дії співучасників — бандитизмом з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього після повторно вчиненого нападу.

     Планування  вчинення третього нападу (за наявності  інших необхідних ознак) слід вважати  бандитизмом, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення першого озброєного нападу.

     У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах  про бандитизм" зазначено, що банда  може об'єднуватися як для вчинення кількох нападів, так і для вчинення одного нападу²⁰. П.І.Гришаєв та Г.А.Кригер у своїй праці "Співучасть згідно з кримінальним правом" зазначають, що група може бути визнана бандитською і в тому випадку, коли вона, організувалася для вчинення хоча б одного нападу, являє собою таку злочинну організацію, саме існування якої становить серйозну небезпеку. Це може мати місце через сукупність різних причин, серед яких можна назвати велику кількість учасників, старанність розподілу ролей між ними, використання зброї, в першу чергу вогнепальної, вчинення або підготовка нападів на такі об'єкти, як банк або ощадна каса, вбивство кількох осіб тощо.

     Проте хоч би якою міцною була "злютованість" групи та тривалість підготовки окремих  злочинів, хоч би якою була сукупність різноманітних причин, вони не можуть бути еквівалентом необхідної для банди стійкості. Інший погляд, як зазначає М.І.Ковальов, "призводить до ототожнення банди з організованою групою і штучно принижує суспільну небезпеку бандитизму"²¹.

     Крім  того, як вважають Н.А.Бєляєв та М.Д.Шаргородський, при практичному використанні розглянутих  критеріїв не може бути забезпечена  необхідна для кваліфікації визначеність ознак складу злочину²². Справді, наскільки складним повинен бути окремо підготовлюваний злочин та наскільки тривалою повинна бути підготовка до нього, щоб можна було говорити про стійкість групи? "Злютованість", "тривалість", "чисельність" тощо — це поняття, використання яких не може дати чіткої відповіді на це питання, тому межа, яка визначає бандитизм, з одного боку, та груповий озброєний розбій — з іншого, зникає²³.

     Дискусійним у теорії кримінального права  є також питання про те, чи вважати  організованість безпосередньою ознакою банди, чи розглядати її як необхідну ознаку стійкості банди. Не вдаючись в тонкощі дискусії, слід відзначити, що встановлення цієї ознаки як з першої точки зору, так і з точки зору її опонентів є обов'язковим, без чого неможливо зробити висновок про наявність банди²⁴.