Розробка системи формування змісту та методів навчання

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АЕРОКОСМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

МЕХАНІКО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

КАФЕДРА МАШИНОЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

з навчальної дисципліни "Сертифікація персоналу"

 

Тема: «Розробка системи  формування змісту та методів навчання»

 

 

Виконала: студентка 510 групи  Гезь Ю.С.

                                                         Керівник: д.т.н., професор Білокур  І.П.

 

Київ 2012

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Аерокосмічний інститут

Механіко-енергетичний факультет

Кафедра машинознавства

ЗАВДАННЯ

на виконання  курсової роботи

студентки Гезь Юлії Станіславівни

 

Тема курсової роботи «Розробка системи формування змісту та методів навчання »

1.   Термін виконання проекту: з _03_._09_.2012р. до _20_._12_.2012р.

 

  1. Вихідні дані до роботи: методи навчання, їх визначеня та структури.

                                          

3.   Етапи роботи:

  • ознайомлення  з літературними джерелами, які висвітлюють ті чи                          інші питання і проблеми з теми дослідження;
  • розробка та викладення  в письмовій формі план у роботи;
  • визначення напрямыв дослідження та основних  питань курсової роботи;
  • опрацювання, зведення та подання зібраного матеріалу;
  • систематизування списку літератури та інших матеріалів.

 

4. Перелік обов'язкового графічного матеріалу:

  • Методи практичного навчання студентів ;
  • Засоби практичного навчання студентів;
  • Форми практичного навчання студентів.

 

 

5. Завдання видав                                             І. Білокур “___”______201_ р.                                                            


                                    (підпис керівника)

 

6.   Завдання прийняв  до виконання ________________Ю. Гезь             “___”______201_ р.                               (підпис студента)

 

Курсову роботу захищено з оцінкою________________________“___”______201_ р.

 

Голова комісії:                                                          М. Кіндрачук       

Члени комісії:   ____________________________ І. Білокур

                                                                                      О. Близнюк

                                                        

Київ – 2012

 

РЕФЕРАТ

До  курсової роботи " Розробка системи формування змісту та методів навчання": 24 с., 3 рис., 0 табл., 13 літературних джерел.

Об'єкт дослідження  –  методи, засоби та форми навчання.

            Мета роботи – обґрунтування основних методів, засобів та форм практичного навчання студентів напряму «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування». Для досягнення поставленої мети були розроблені завдання, зокрема розробити структурну схему методів, засобів та форм практичного навчання, обґрунтувати їх застосування.

Розроблено структуру  методів практичного навчання, обґрунтовано їх суть. Запропоновано основні складові засобів та форм практичного навчання студентів напряму «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування».

МЕТОДИ ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ, СПОСОБИ  ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ, ФОРМИ ПРАКТИЧНОГО  НАВЧАННЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

1. ВСТУП……………………………………………………………………..5

 

2. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………….7

   2.1. Методи навчання та їх класифікація………………………………....7

   2.2. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності……………………………………………………………………..8

   2.3. Наочні методи навчання………………………………………………9

   2.4. Практичні методи навчання………………………………………....10

   2.5. Засоби навчання……………………………………………………....11

 

3. ОСНОВНА ЧАСТИНА…………………………………………………..15

 

4. ВИСНОВОК………………………………………………………………23

 

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Відомо, що практична підготовка студентів започатковується в процесі теоретичного навчання, коли проводяться лабораторно-практичні заняття, вирішуються завдання певного виробничого змісту. Традиційно в професійній педагогіці термін «практична підготовка» використовується для визначення характеру навчання, як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці [2, 4].

Проте, проблема практичної підготовки майбутніх екологів залишається  не до кінця дослідженою, оскільки, необґрунтовано й теоретично не розроблено цілісну систему методів, засобів та форм практичного навчання майбутніх екологів.

Практична підготовка студентів має  великий вплив на виховання і розвиток всіх сторін особистості. Винятково важливе значення практичної підготовки і для розумового розвитку особистості. В професійній педагогіці термін «практична підготовка» використовується для визначення характеру навчання, як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці за обраною спеціальністю. У психологічній науці наголошено, що пізнання і практика, як один із послідовних етапів практичної підготовки, тісно взаємопов'язані і є органічним поєднанням двох сторін єдиного навчально-виховного процесу, тому що пізнавальна діяльність неможлива без активної взаємодії між суб'єктом та об'єктом. Отже, практична підготовка, яка разом з теоретичною створює основу, і є провідною частиною всієї професійної освіти.

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання. 
    Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу. 
Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. 
 Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів). 
За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Методи навчання та їх класифікація

Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок. 
 Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають: 
— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її; 
— репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком; 
— проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення); 
— частково-пошуковий.(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів); 
— дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо. 
Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів): 
— інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички; 
— пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу; 
— спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача. 
 Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання — емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання. 
 
2. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

До цієї групи належить сукупність методів (словесні, наочні, практичні), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. 
 Словесні методи навчання. Головна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; та акроматичного (викладального) — пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником. 
 Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. 
 Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлюючою.  
 Розрізняють кілька типів пояснень: причинні, які виявляють причини певного явища, події, факту (наприклад, пояснення передумов різних історичних подій, причин виникнення фізичних, хімічних та інших явищ тощо); генетичні, що розкривають передісторію явищ; закономірні, які розшифровують зміст закономірних зв'язків, конкретних виявів закону; структурні — розкривають будову об'єкта, взаємодію його елементів (наприклад, пояснення будови машин, приладів, механізмів); функціональні — допомагають усвідомити специфіку функціонування об'єкта (наприклад, пояснення дії приладу, машини). 
 Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події. Характеризується відсутністю взаємних питань між викладачем та учнями, незначною тривалістю (10—12 хв.), доступною формою викладу. Викладач може використовувати цитати, резюмування, наочні засоби, яскраві образні приклади, зіставлення. Розрізняють три типи розповіді: розповідь-вступ (використовують перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань), розповідь-викладання (пояснення), розповідь-завершення (проводять після пояснення або вивчення теми з метою узагальнення вивченого, підбиття підсумків). 
 Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Структура лекції є наслідком творчості вчителя. Проте доцільно передбачити: вступ (чіткий, короткий, виразний виклад вихідних позицій, можливе використання яскравих фактів, суперечливих ситуацій); виклад основного змісту (послідовне, адаптоване до рівня сприйняття викладення матеріалу); висновок (коротке узагальнення або яскрава цитата, що підбиває підсумок). 
 Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії. Поділяється на вступний, поточний і заключний. Вступний інструктаж проводять перед початком самостійної роботи учнів, щоб довести до них мету й способи виконання завдання. Поточний інструктаж проводять у процесі самостійної роботи. Розрахований він на допомогу окремим учням.  
 
3. Наочні методи навчання

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. 
 Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. 
 Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Можливий показ учням різноманітних наочних об'єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність). За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність — коли пізнають об'єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці. 
 За критерієм відображення засобами наочності дійсності їх поділяють на такі види: 
1. Натуральні об'єкти — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретність, повноту, багатогранність натуральних об'єктів не можуть замінити штучні зображення. Але використання на уроках натуральних об'єктів не завжди можливе. 
2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби — навчальні картини, репродукції художніх картин, макети, муляжі та ін. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити учнів читати картину, бачити головне в ній (ідею, основний зміст).     Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки й особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмета, основні його частини, взаємозалежність між ними). 

4. Практичні методи навчання 

Використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи. 
 Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. 
Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи широко застосовують при викладанні всіх предметів: усна лічба на уроках математики, усні вправи з мови, розповідь з історії, літератури, опис у географії, фізиці тощо. Письмові вправи виконують при вивченні різних предметів, найчастіше — мови та математики. На уроках з мови учні виконують різні види переписування, диктанти, стилістичні вправи, творчі роботи та повідомлення. При виконанні графічних вправ учні виражають свої знання зображальними засобами — малюванням і кресленням.  
 Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. 
Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному (учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано учителем або прочитано в підручнику), так і в дослідницькому плані (учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне значення й на основі дослідів самостійно приходять до нових висновків). 
 Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих. Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). За своєю метою й завданнями аналогічні лабораторним роботам. Під час вивчення деяких навчальних предметів застосовують термін “лабораторно-практичні роботи” (в геометрії, хімії, трудовому навчанні). Сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостержливості й аналізу явища. Зміст і прийоми виконання практичних робіт зумовлюються специфікою навчального предмета. До них учитель вдається перед поясненням нового матеріалу (для актуалізації опорних знань та умінь), у процесі розповіді (для ілюстрування теоретичних положень) або після вивчення матеріалу (з метою узагальнення і систематизації комплексного застосування знань). 
 Графічні роботи —- відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання. 
 
5. Засоби навчання

 
  Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів. 
Засоби навчання —допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями. 
 Технічні засоби навчання — обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. 
Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі — одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу. 
 Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.  
Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу. 
Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок. 
Діафільми — своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви — окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом. 
Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі. 
 Друковані засоби. До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал. 
Таблиці — найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні. 
Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. їх найчастіше використовують при вивченні складних тем. 
Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу. 
 Засоби слухової наочності. Компакт-диски і аудіокасети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал — вправи з наголошування і вимови, віршові тексти. 
Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів. 
 При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові. 
Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, яка передбачає проведення занять у спеціально обладнаних навчальних кабінетах. 
Використання комп'ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами: 
— як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп'ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп'ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь-коли проаналізувати його дії. 
— як джерело інформації. Через комп'ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп'ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань. 
— як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп'ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок. 
— як засіб творчої діяльності учня. Сучасне програмне забезпечення комп'ютерів дає змогу творчо працювати учням: 
— текстовий редактор — замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій (вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкованого тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту); 
— графічний редактор — сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні; 
— музичний редактор — дає змогу писати музику для будь-якого інструмента, оркестру. 
— як засіб заохочення до навчання в ігровій формі. Робота на комп'ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності. 
— як засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку. Передусім він є засобом комунікації дитини із зовнішнім світом. Для таких дітей розробляють спеціальні програми, які враховують особливості їх розумової діяльності, допомагають ефективному навчанню.Застосування у навчальному процесі інформаційних технологій (IT) сприяє підвищенню ефективності практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів — на 20—25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з іноземних мов у 2—3 рази. Вони дають змогу включити до навчальних планів лабораторні заняття з використанням комп'ютерних моделей, які імітують функціонування дуже дорогого, унікального обладнання, недоступного для навчальних закладів.  
Основні види комп'ютерних навчальних програм: 
— комп'ютерний підручник — програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму; 
— контролюючі програми — програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; 
— тренажери — засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів; 
— ігрові програми — забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості. Найефективнішими є ділові ігри, орієнтовані на розв'язання складних однотипних задач групами учнів. Існують розважальні ігрові програми, які впливають на формування світогляду школярів, конкуруючи з такими соціальними інститутами, як сім'я, школа, етнос; 
— предметно-орієнтовані середовища — програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об'єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об'єктами, операції з ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці — більш глибокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу.Нове покоління комп'ютерів, застосування оптоволоконного зв'язку обумовили появу та розвиток електронних систем навчання: бази даних, бази знань (мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережових технологій).  
 Бази даних. Вони містять різноманітну статистичну, текстову, графічну та ілюстративну інформацію у необмежених об'ємах з обов'язковою її форматизацією. їх використовують для оперативного пошуку необхідної інформації, відсутньої в підручниках, посібниках. 
 Гіпермедіа-технології надають можливості для роботи з текстами через виділення ключових об'єктів (слів, фраз, малюнків), організацію перехресних посилань між ними. 
 Мультимедіа-технології (багатоваріантне середовище) пов'язані зі створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, мультимедіа-енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних тощо. Вони поєднують анімацію, текстову, графічну, аудіо- та відеоінформацію, обсяг якої становить сотні мегабайт. Комп'ютер дає змогу учням, не виходячи із класу (з дому), бути присутніми на лекціях видатних учених, педагогів, стати свідками історичних подій минулого і сучасності, відвідувати музеї та культурні центри світу. 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА   

Практична підготовка фахівців екологів за принципом наскрізності, наступності  та безперервності відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів детально розкрито в наукових працях Н. Рідей [1]. В працях вченої обґрунтовано теоретико-методологічні та практичні аспекти ступеневої підготовки, запропоновані основні напрямі формування ступеневої підготовки та модель професійно-практичної підготовки майбутніх екологів.

Розробка системи професійно-практичної підготовки має здійснюватись за принципами дидактики, яка включає в себе: зміст навчання, принципи, методи, форми та засоби практичної підготовки.

 

Принципи практичного  навчання – це система вихідних положень, що визначають закономірності формування знань, вмінь і навичок в практичній підготовці, здатність до удосконалення та самореалізації у професійному середовищі. До принципів відносять:

Специфічні: безперервність, ступеневість, наскрізність, єдність теорії і практики;

Загальнодидактичні: гнучкість, динамічність, системність, створення сприятливого середовища.

 

Методи навчання при практичній підготовці – це засоби спільної діяльності викладача  і студента, за допомогою яких досягається набуття студентами практичних знань, умінь і навичок, професійної майстерності, виховуються навички моральної поведінки, розвиваються розумові і фізичні сили, творчі здібності [2]. Практичне значення методів полягає в тому, що вони полегшують вибір методу навчання для досягнення певної конкретної цілі [4, с. 227].

Водночас кожен метод має відповідну функцію (рис. 1): навчально-виховну (методи за джерелом інформації та за ступенем творчої активності), освітньо-розвивальну (методи за логікою пізнання та сприймання; методи за рівнем самостійно-пізнавальної діяльності), аналітично-пошукову (інтерактивні та ситуаційні методи практичного навчання), мотиваційно-стимулюючу (методи стимулювання і імотивації), закріплювальну (методи контролю і самоконтролю) та діагностико-коригуючу функцію (бінарні методи практичного навчання).

 

Методи на основі джерел інформації поділяються на словесні, наочні та практичні (рис. 1).

За допомогою словесних методів  інформацію отримують шляхом бесіди-діалогу  викладача та студента, розповіді, що передбачає оповідну, описову форму розкриття навчального матеріалу з метою спонукання студентів до створення в уяві певного образу та пояснення, за допомогою якого педагог розкриває сутність певного явища виникнення екологічної ситуації, законів природи, процесів розповсюдження негативних факторів.

Наочні методи застосовують для  одержання інформації за допомогою  демонстрування та ілюстрації, показу моделей та спостереження.

Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети й процеси екологічних досліджень розкриваються через їх символічне зображення (світлини,

малюнки, схеми, графіки та ін.). Спостереження  як метод навчання передбачає сприймання певних предметів вивчення сучасної екології, закономірностей взаємодії суспільства і природи, процесів і явищ у природному й виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.

Демонстрація передбачає показ  теоретичних та практичних аспектів екології в

динаміці. За допомогою наочних  методів студенти одержують інформацію про екологію як науку, екологічні фактори середовища та закономірності їх впливу на організми, основні практичні аспекти забруднення об’єктів біосфери та проблеми збереження біорізноманіття та природних ресурсів зокрема.

Практичні методи допомагають студенту отримати інформацію за допомогою практичних відповідних вправ (виробничо-практичні, творчо-пошукові, контрольні), лабораторно-практичних та експериментально-дослідних робіт. Особливість практичних методів в тому, що на основі одержаних знань студенти здобувають практичні вміння з методів екологічних досліджень об’єктів вивчення екології, методології проведення експериментально-дослідних та виробничих робіт.

Також сприяють формуванню навичок  встановлення взаємозв'язків факторів ґрунтоутворення, документування дослідницького процесу; польових фауністичних та біоценологічних досліджень, визначення первинної продуктивності екосистем, їх флористичного складу; встановлення меж

стійкості виду та його ставлення  до різних екологічних факторів; аналізу  стосунків між особинами, що належать до різного виду даного угруповання організмів. Практичні методи навчання спрямовані на досягнення логічного завершення ланки пізнавального процесу стосовно конкретної теми чи розділу дослідження.

 

За ступенем активізації  творчої активності студентів (рис. 1) можна виокремити:

імітаційні методи практичного навчання [2]. Вони передбачають використання такої системи методів, яка спрямована головним чином не на викладання готових знань і їх відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань в процесі активної пізнавальної діяльності. Імітаційні методи охоплюють ділові ігри фундаментально-професійного та системно-конструктивного напрямку, метод «лабіринту дій», метод круглого столу. Фундаментально-професійні ділові ігри спрямовані на імітаційне моделювання реальних процесів і механізмів, які мають місце у професійній екологічній діяльності. Ділові ігри системно-конструктивного напрямку, окрім моделювання реальності екологічної ситуації чи стану об’єктів вивчення екології, дають змогу

моделювати певні об'єкти, процеси, механізми з метою їх експериментального дослідження.

Метод круглого столу використовується для проведення міждисциплінарних  занять з метою обговорення складних теоретично-практичних проблем пов’язаних з збереженням та охорони навколишнього природного середовища та обміну досвідом. Даний метод формує у студентів навики комунікабельності, професійні та творчі здібності до навчально-творчої діяльності, розвивають швидкість та гнучкість мислення, самостійна наполегливість, екологічна

ініціативність та винахідливість. Метод «лабіринту дій» удосконалює  вміння працювати з різноманітною інформацією в умовах обмеженої її кількості та часу, формує навички й уміння вірно оцінювати обстановку, вибирати певну лінію поведінки, приймати правильне і своєчасне рішення у екологічних дослідженнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно  до  логіки  пізнання  та  сприймання  в  навчальному  процесі  використовують  методи, які спрямовані  на  освітньо-розвивальну  діяльність, а саме аналітичний, синтетичний,  індуктивний та дедуктивний  методи. 

Аналітичний  метод  передбачає  практичний  розклад  кількісних показників і  властивостей стану  організмів і  середовищем  існування та  виявленні  залежності  між  ними.  Тобто,  аналітичний  метод  передбачає  виділення  конкретних  проблем  вивчення,  елементів  чи  властивостей  екологічних  явищ  чи  процесів  вивчення  з  метою  встановлення їх суттєвих ознак. Продовженням цього методу є метод синтезу, який ґрунтується  на  встановленні  чи  поєднанні  функціональних  зв’язків  між  організмами  та  середовищем  існування  цих  організмів,  виявленні  ланцюгів  живлення  живих  організмів  між  собою  та  навколишнім  середовищем. 

Синтез  є  органічним  продовженням  аналізу  й  може  будуватися  лише на його основі.  Поряд з аналізом  та  синтезом використовують  у  практичному  навчанні індуктивний та  дедуктивний  методи.

В основу індуктивного методу покладено пізнання окремих  предметів і  явищ шляхом їх порівняння, встановлення подібності та відмінності, а також встановлення їх  закономірних взаємозв’язків.  Дедуктивний метод є протилежним індуктивному, в основу якого  покладений екосистемний підхід до вивчення біотичних та абіотичних компонентів екосфери,  що дає  змогу  вирішити  проблеми  збереження довкілля, розв’язати низку  завдань,  які  стоять  перед екологією, розкрити цілісність екосистем різного ієрархічного рівня, розробити програми  охорони  довкілля  починаючи  від  національного  та  регіонального  і  закінчуючи  локальним  рівнем.