Розробка заходів макроекономічного регулювання

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ЯК НОРМАТИВНА БАЗА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ РАХІВНИЦТВ.................................................4

1.1Сутність  системи національних  рахунків  і основні етапи її  развитку…………………..……………………………………….................…   4

1.2Методологічні принципи побудови системи національних рахунків.7

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ  НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ…  ……………………………………………………  ……… ....12

2.1 Розрахунок основних  макроекономічних показників ..................... 13

2.2 Аналіз макроекономічних  чинників .................................................... 19

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ........... 30

3.1 Теоретичні основи і  інструменти здійснення напрями  економічної політики держави ...................................................................................... 30

3.2 Пропозиції щодо реалізації  макроекономічного регулювання за допомогою антиінфляційної політики……..…………………...............…… 34

ВИСНОВКИ ....................................................................................................….. 36

Список використаних джерел ............................................................................. 37

Вступ

Мета даного наукового дослідження полягає у виявленні макроекономічного стану країни, тенденції його зміни протягом розглянутих п'яти періодів.

Трансформація економічної системи, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення сутності економічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, з предсказательную економічними та соціальними наслідками моделей розвитку.

Макроекономіка має справу зі складною системою взаємопов'язаних між собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище перебуває в певній взаємозалежності від інших.

Тема курсової роботи "Розробка заходів макроекономічного регулювання" має велике теоретичне і практичне значення в Україні.

Робота складається з трьох розділів. На першому етапі розглядається теоретичний аспект макроекономіки як науки, і система макроекономічних показників - система національних рахунків. На другому етапі проводиться розрахунок основних макроекономічних показників за п'ять років і побудова моделей економічної рівноваги. На третьому етапі описано такий метод державного регулювання, як макроекономічна політика у відкритій економіці.

РОЗДІЛ 1.

 СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ  РАХУНКІВ ЯК НОРМАТИВНА БАЗА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ РАХІВНИЦТВ

1.1Сутність  системи національних  рахунків  і основні етапи її  розвитку

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних макроекономічних показників, які характеризують стан і динаміку економіки. СНР являє собою систему упорядкування інформації про макроекономічні процеси і в цьому розумінні є національним обліком в межах країни в цілому. Вона побудована у відповідності з принципами, що застосовуються в бухгалтерському обліку, тобто виконує таку ж саму функцію, що і бухгалтерський облік на окремому підприємстві. В СНР, поданої в формі таблиці, віддзеркалюються ресурси та їх використання. Їх облік здійснюється за принципом двох записів по кожній операції. Це означає, що кожна господарська операція записується один раз як надходження ресурсів одержувачу і другий раз – як витрати платника (витрати використання). В подвійній бухгалтерії всі показники обліковуються за допомогою рахунків, які  ведуться за єдиними правилами і можуть порівнюватися та зіставлятися. Система національних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН і з кінця 60-х років пропонується всім країнам як стандартна система обчислення статистичних показників національної економічної діяльності. Суттєвий внесок в розробку сучасної СНР зробили американський економіст Саймон Кузнец (1901-1985 рр.) і англійський економіст Ричард Стоун. Першими країнами, які почали використовувати СНР, були Англія, США, Франція, Німеччина, скандинавські країни. Сьогодні систему національних рахунків використовують практично всі країни світу.

СНР відбиває ідею загальної економічної рівноваги в країні, коли забезпечується рівність наявних ресурсів та їх використання; показує рівновагу сукупних операцій обміну між господарюючими суб’єктами. Господарюючі суб’єкти, або інституційні одиниці, групуються у сектори економіки..

Система рахунків для економіки в цілому і для секторів внутрішньої економіки є єдиною і найбільш повною. За своєю формою рахунки СНР подібні до рахунків бухгалтерського обліку. Збалансованість рахунків забезпечується за допомогою балансового методу: сума записів, які відносяться до ресурсної частини рахунка, дорівнює сумі записів, які відносяться до використання.

Національні рахунки будуються для кожного сектора економіки окремо і за змістом поділяються на: поточні рахунки, рахунки накопичення і баланси активів і пасивів на початок та кінець періоду.

Основу національних рахунків для економіки в цілому складають шість рахунків: рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок розподілу доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу, фінансовий рахунок.

Рахунок виробництва відображає результати виробничої діяльності, тобто витрати, проміжне споживання, виробництво нової (доданої) вартості.

Рахунок створення доходів характеризує процес створення прибутку, заробітної плати, доходів від власності, соціальних виплат, інших доходів.

Рахунок розподілу доходів показує, як доходи розподіляються між основними одержувачами – домашніми господарствами, фірмами, установами, адміністративними структурами.

Рахунок використання доходів віддзеркалює процес створення кінцевого споживання і валового нагромадження з наявного валового доходу.

Рахунок капіталу (капітальних витрат, операцій з капіталом) містить показники заощадження, зміни запасів, амортизації основного капіталу, перерахування капіталу. Має вигляд балансу фінансування інвестицій.

Фінансовий рахунок показує підсумкові зміни фінансових активів і пасивів, створення сальдо боргових вимог і зобов’язань. Інакше кажучи, це підсумковий баланс, який показує, хто надає необхідні капітали (фінансові ресурси) і кому передані надлишки фінансових ресурсів.

Отже, національні рахунки являють собою струнку систему з високим рівнем деталізації її внутрішньої структури. В сполученні з відповідною організацією збору й обробки статистичної інформації вони стають незмінною основою для проведення розрахунків на макроекономічному рівні. В умовах посилення інтеграційних процесів вони виступають також ефективним інструментом загального механізму регулювання економіки різних країн.

Національні рахунки - найважливіший вид балансових побудов в статистиці, що представляють собою систему взаємопов'язаних показників, які характеризують виробництво, розподіл, перерозподіл і використання кінцевого продукту і національного доходу.

За методом побудови національні рахунки аналогічні бухгалтерських рахунках, тобто кожна операція записується двічі: по дебету (кредиту) одного рахунку і по кредиту (дебету) кореспондуючого рахунку - це важлива методологічна особливість системи національних рахунків (СНР)

Розробка балансових побудов за кордоном почалася під впливом кейнсіанських ідей про необхідність переходу від мікро- до макроекономічних досліджень та державного регулювання економіки з метою пом'якшення згубних наслідків економічних криз.

Історія розробки міжнародної СНС розвивалася з невеликим відставанням від становлення і розвитку національного рахівництва в США, Англії, Франції, Німеччині та в інших капіталістичних країнах. Мабуть, першими здійснили балансові побудови німецькі статистики, але перший у світі баланс народного господарства (БНХ) був складений ще в 20-х рр. 20 в. радянськими статистиками. Основним стимулом до розробки систем, досить повно відображають картину національної економіки, з'явилися економічні та соціальні наслідки Другої світової війни. У зв'язку з катастрофою колоніальної системи й утворенням молодих незалежних держав зі слаборозвиненою економікою виникла проблема індустріалізації величезного числа країн.

1.2Методологічні принципи  побудови системи національних рахунків

Національне рахівництво являє собою рекомендовані ООН для використання на макрорівні стандарти, що утворюють певну систему національних рахунків (СНР).

В основу національного рахівництва покладено кейнсіанську модель кругообігу продукту та доходу і теорію економічного циклу. Кругообіг між економічними суб'єктами відбувається завдяки величезній кількості угод між ними, причому утворюється потік товарів і послуг в один бік та потік грошей (доходів) у протилежний бік. Якщо ці потоки не мають втрат вони врівноважують один одного.

Система національних рахунків побудована на основі методологічних принципів:

• в економіці відбувається постійний кругообіг товарів і грошей, унаслідок реалізації товарів видатки перетворюються на доходи, а доходи - на видатки;
• продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить доход економічним суб'єктам;
• видатки на виробництво внутрішнього продукту дорівнюють доходу, отриманому від його реалізації.

Система національного рахівництва відображає операції, які здійснюються протягом економічного циклу з обміну, придбання вимог, прийняття зобов'язань, руху трансфертів. Таким чином, система національних рахунків в обмеженому господарському періоді відображає одночасно макроекономічний, цифровий та бухгалтерський кругообіг доходу.

Відповідно до ринкових критеріїв економіка в системі національного рахівництва розподіляється на інституціональні сектори. Одиницею класифікації секторів є інституціональні одиниці.

Інституціональна одиниця - це економічний агент, який самостійно може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання, здійснювати повний набір бухгалтерських розрахунків і від своєї особи укладати угоди з іншими економічними агентами.

У СНР розрізняють два основних типи інституціональних одиниць: фізичні особи (домогосподарства) та юридичні особи (підприємства). Усі інституціональні одиниці відповідно до своїх функцій розподіляються за такими основними секторами економічної діяльності:

1. сектор домогосподарств об'єднує усіх фізичних осіб, які є суб'єктами некорпоративної підприємницької діяльності, споживачами товарів і послуг та одержують доходи від участі у виробництві, від власності та за соціальними програмами;
2. сектор нефінансових корпорацій складається з підприємств, які виробляють товари для ринку та надають нефінансові послуги;
3. сектор фінансових корпорацій складається з комерційних інституціональних одиниць, які здійснюють фінансове посередництво або надають допоміжні фінансові послуги іншим інституціональним одиницям;
4. сектор некомерційних організацій об'єднує громадські організації, які засновані на добровільній участі фізичних осіб і надають неринкові послуги домогосподарствам;
5. сектор загальнодержавного управління складається з органів державного управління на всіх рівнях, які виконують політичні функції та функцію регулювання економіки, а також виробляють неринкові товари і послуги для індивідуального або колективного споживання та здійснюють розподіл і перерозподіл доходів.

У процесі макроекономічного регулювання, яке здійснюється інструментами політики у бюджетній, грошовій, структурній, зовнішньоекономічній та інших сферах, економіку доцільно поділити на кілька секторів за функціональними ознаками. Це значно спрощує макроекономічний причинно-наслідковий аналіз в економіці, тому часто виділяють такі сектори:

1. реальний сектор, який складається з домогосподарств і недержавних нефінансових підприємств, забезпечує виробництво та пропозицію товарів і послуг та одночасно створює попит на них;
2. бюджетний сектор, в якому відбувається перерозподіл доходу, а сам він представлений консолідованим державним бюджетом;
3. грошовий сектор, який представлений грошовими потоками, що проходять через центральний банк та мережу комерційних банків;
4. зовнішній сектор, який складається з операцій економічних суб'єктів усіх зазначених секторів даної країни із зарубіжними країнами та економічними суб'єктами.

В СНР виділяють внутрішню та національну економіки, для розмежування яких використовують такі поняття, як резидент і нерезидент. Так само поділяються всі інституціональні одиниці в СНР.

Резидентами вважаються інституціональні одиниці, які постійно знаходяться на економічній території даної країни незалежно від належності їхнього капіталу або громадянства.

Нерезидентами є всі інституціональні одиниці, які постійно знаходяться на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіалами інституціональних одиниць даної країни.

Виходячи з цього, внутрішню економіку розглядають як таку, що охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів. Національна економіка охоплює діяльність тільки резидентів, як на економічній території даної країни, так і поза її межами.

Інституціональні одиниці взаємодіють між собою шляхом здійснення економічних операцій, тобто угод, відповідно з якими передаються права власності на матеріальні або фінансові активи та надаються послуги.

Зміст операцій в СНР полягає у відображенні процесів виробництва й утворення доходу, його розподілу, перерозподілу і використання на споживання та заощадження.

В СНР економічні операції вважаються нефінансовими або реальними, якщо вони відображають угоди щодо виробництва та придбання товарів і послуг. Економічні операції вважаються фінансовими, якщо відображають зміни в активах і пасивах на рахунках економічних суб'єктів, у тому числі обмін одних фінансових активів на інші. Нефінансові операції мають кореспондуючі фінансові операції, але не завжди. Прикладом може бути купівля цінних паперів за гроші, що не передбачає руху реального товару. У той же час реальні і фінансові потоки в сумі відображають доходи та видатки усіх інституціональних одиниць в економіці, а балансу за нефінансовими операціями має відповідати баланс за фінансовими операціями, причому будь-яке відхилення від балансу вважається статистичною помилкою.

Усі економічні операції поділяють на три групи:

• операції з товарами і послугами, що відображають випуск, проміжне споживання, кінцеві споживчі витрати, фактичне кінцеве споживання, валове нагромадження капіталу, експорт та імпорт товарів і послуг;
• розподільчі операції, що відображають розподіл і перерозподіл доданої вартості на оплату праці найманих робітників, податки на виробництво та імпорт, субсидії, доходи від власності, поточні податки на доходи і майно, соціальні внески та допомоги, інші поточні трансферти, капітальні трансферти;
• інші нагромаджувальні операції, пов'язані зі споживанням основного капіталу та сальдо невиробничих фінансових активів.

Крім перелічених груп операцій, в СНР на рахунках відображають балансуючі статті, які розраховуються на основі макроекономічних показників.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

У даному розділі здійснюється розрахунок основних макроекономічних показників, проводиться аналіз їх динаміки, і визначається фаза економічного циклу характерна аналізованої економіці в розглянутому часовому періоді.

Таблиця 1

Вихідні дані. Варіант 22

2.1 Розрахунок основних  макроекономічних показників

Валовий внутрішній продукт (ВВП)

ВВП-вартість кінцевих товарів і послуг, виготовлених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Обсяги виробництва кожного товару і послуги оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін і визначає ВВП.

На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи:

-за видатками (метод кінцевого  використання);

- за доходами (розподільний  метод);

-з виробництва (виробничий  метод).

ВВП за виробничим методом обчислюється як сума доданої вартості всіх галузей економіки. Додаткова вартість-це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства з урахуванням вартості сировини і матеріалів, які куплені і використані на виготовлення продукції або на виконання послуг. За виробничим методом ВВП можна розрахувати наступним чином: (за базовий рік прийнято попередній рік( рік t1, де ВВП був 17659 млн грош.од.) і всі розрахунки проводяться в млрд грош.од.)

ВВП = Σ (ВВ-МВ) + НП-С , (1)

де ВВ - валовий випуск окремих галузей;

    МВ - матеріальні витрати окремих галузей;

    НП - непрямі податки;

    С - субсидії.

ВВП = Σ (17659-14148) + 271-212 = 3570 млрд.ден.од.

Розрахунок виконаний, використовуючи дані за рік t1 та рік t2 для визначення ВВП у році t2.

Чистий національний продукт (ЧНП).

Він визначається шляхом вирахування з ВВП відрахувань на споживання капіталу, який є вимірником обсягу інвестицій, що заміщуються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Тобто чистий національний продукт являє собою валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

                                              ЧНП=ВВП – А                                                         (2)           

де ЧНП - чистий національний продукт;

     ВВП - валовий внутрішній продукт;

     А - амортизаційні відрахування.

ЧНП = 3570-741 = 2829 млрд.ден.од.

Національний дохід (НД)

НД - різниця між ЧНП і непрямими податками на бізнес. Національний дохід може бути також визначений за допомогою розрахунку ВВП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес. З точки зору постачальників ресурсів, національний дохід є показником доходів, отриманих ними від участі у поточному виробництві.                                              

 НД = ЧНП-НП,                                                       (3)

де НД - національний дохід;

    ЧНП - чистий національний продукт;

    НП - непрямі податки.

НД = 2829-271 = 2558 млрд. грош.од.

Важливою складовою частиною НД є особистий дохід (Лд), який визначається вирахуванням із національного доходу доходів зароблених, але не отриманих (внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій і нерозподілені прибутків корпорацій), і додавання доходів отриманих, але не пов'язаних з виробничою діяльністю (трансфертних платежів).                             

 Лд = НД - Сс -Ппр -НПрК + Тр,                                            (4)

де Лд - особистий дохід;

    ЧНП - чистий національний доход;

    Сс - внески на соціальне страхування;

    ППР - податки на прибуток корпорацій;

    НПрК - нерозподілені прибутки корпорацій;

    Тр- трансфертні платежі.

Лд = 2558-362 -64 -16 + 530 = 2646 млрд. грош. Од.

Дохід, що знаходиться в особистому розпорядженні - це особистий дохід з урахуванням індивідуальних податків, які складаються з особистих прибуткових податків, податків на особисте майно і податків на спадщину.

Лр = Лд - ІП,                                                        (5)

де ЛР - дохід, який перебуває в особистому розпорядженні;

    Лд - особистий дохід;

    IП - індивідуальні податки.

Лр = 2646-467 = 2179 млрд. грош. Од.

Дохід після оплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпоряджаються у кінцевому вигляді. І частина цього доходу, яка після оплати податків не витрачається на придбання споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.

Важливе значення має виявлення фізичного обсягу національного виробництва. Інфляція, кА і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВВП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, але і рівень цін.

Показник ВВП, який відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, які існують на той момент часу, коли цей обсяг був виготовлений, тобто показник, що не скоректований з урахуванням зміни рівня цін, по-іншому називається грошовим або номінальним ВВП. Аналогічним чином показник ВВП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований або реальний ВВП. Він показує вартість обсягу продукції кожного року, яка визначена в постійних цінах базового року.

Коригування проводиться за допомогою дефлятора ВВП, який являє собою індекс цін:

ВВП р = *100 (6)

де ВВП р - реальний валовий внутрішній продукт,

              ВВП ном - номінальний внутрішній продукт,

    Д- дефлятор ВВП.

ВВП р=*100=3570 млрд. грош.од.

Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, який складають «ринкову кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) за допомогою якого вимірюються ціни фактичної «ринкового кошика», яка містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським мешканцем.

Однак індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Цей пояснюється тим, що індекс цін ВВП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВВП являє собою індекс цін, пов'язані з коригування грошового (номінального) обсягу ВВП з урахуванням зміни цін. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти різний ціни цих років. Підвищення індексу цін ВВП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію.

Рівень інфляції вимірюється за такою формулою:

(будемо розраховувати  за другий рік, в якості базового року беремо перший рік)                     

 Темп інфляції = *100,                                             (7)

де Ipo - індекс цін базового періоду,

     Ipn - індекс цін поточного (звітного) періоду.   

Індекс цін =  100 % (8)

Індекс цін = *100%=103, 46 %

Темп інфляції2 =*100%  =3, 46%

Одним з факторів, які зумовлюють інфляцію є невідомість грошової маси потребам обороту.

Для визначення необхідної кількості грошей використовують формулу американського економіста І. Фішера

M * V = P * Q, (9)

P*Q = ВВП,  

де М - необхідна кількість грошей;

    V- швидкість обороту грошей;

    P - середньозважений рівень цін на реалізовані товари;

    Q - загальний оборот продажів.

М= ==1190 млрд. грош. од.

Розмір ВВП обумовлюється якістю та повнотою використання ресурсів. Показник потенційного ВВП визначається як рівень ВВП, що відповідає повній зайнятості ресурсів. Одним з важливих ресурсів є праця. Існування безробіття обумовлює суттєві економічні збитки. Відставання фактичного ВВП від потенційного, яке обумовлюється безробіттям, враховується у співвідношенні з законом Оукена. Його зміст полягає в тому, що коли рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Природний рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття, від сюди видно, що в першому році рівень природного безробіття становить 6%, а фактичний - 20% .Таким чином фактичний рівень перевищує природний на 14%, а втрати ВВП складають 35%.  ()

Тому потенційний ВВП буде дорівнює:

ВВПп = млрд.грош. Од.                                    (10)

Заощадження:

S= APS * Лр  (11)

де S - заощадження;

APS - середня схильність до заощадження;

Лр - дохід, який знаходиться в особистому розпорядженні.

APS = 1 - APC, (12)

де APS - середня схильність до заощадження;

APC - середня схильність до споживання.

APS =

S = млрд.. грош. од.

Показники розраховано за п'ять років і вказано в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Розрахунок основних макроекономічних показників