Розроблення заходів, направлених ні підвищення техніко-економічного рівня підприємства й економічної ефективності виробництва

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Зміст та порядок розробки плану технічного і організаційного розвитку підприємства, підвищення ефективності підприємства.

1.2 Аналіз зовнішнього  середовища підприємства

1.3 Сегментація ринку

1.4 Вивчення ємності  ринку підприємства

1.5 Оцінка конкурентноздатності товару підприємства

1.6 Планування ціни  на товар підприємства

2. Виконання плану  технічного і організаційного  розвитку підприємства.

2.1 Планування виробничої  програми підприємства

2.2 Планування виробничої  потужності підприємства

2.3 Розрахунок балансу часу при плануванні

виробничої програми

2.4 Розрахунок завантаженості  виробничого обладнання

2.5 Планування матеріально-технічного  забезпечення

підприємства

2.5.1 Планування потреби  в матеріально-технічних

ресурсах

2.5.2 Баланс матеріальних ресурсів підприємства

2.6 Планування праці  і персоналу на підприємстві

2.6.1 Планування росту  продуктивності праці

2.6.2 Визначення планової  чисельності робітників та 
керівників для виконання виробничої програми

2.7 Планування фонду  заробітної плати на підприємстві

3. Розроблення заходів,  направлених ні підвищення техніко-економічного  рівня підприємства й економічної  ефективності виробництва.

3.1 Планування зниження  собівартості продукції

по окремим техніко-економічним  факторам

3.2 Планування доходів і надходжень

3.3 Фінансовий план  підприємства

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      

      ВСТУП

 

Можливість планування як конкретного виду діяльності обумовлена природою підприємства та визначається загальними умовами господарювання. Поняття "планування діяльності підприємства" має два аспекти. Перший — загальноекономічний, з точки зору загальної теорії підприємства. Другий — конкретно-управлінський, з погляду функцій менеджменту.

3 загальноекономічної точки зору планування розглядається як механізм, що замінює ціни та ринок у внутрішньому середовищі підприємства. У межах ринкової системи господарювання головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва й споживання товарів. Підприємство як учасник ринкової системи також вимушене підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки воно не має можливості скасувати їх дію. Але у внутрішньому середовищі кожного підприємства механізм цін витіснений свідомими діями та авторитетними рішеннями власників та менеджерів. Керівники свідомо визначають головні напрямки внутрішньої діяльності підприємства. Підприємство ґрунтується на системі планових рішень. Поведінка та діяльність працівників визначаються та контролюються керівництвом підприємства.

Характерною особливістю  планування як системи свідомих рішень є те, що воно витісняє ринок у внутрішній діяльності підприємства. Це зумовлено такими двома моментами.

По-перше, обмежена величина підприємства дає змогу контролювати дії, що відбуваються в ньому, і таким  чином максимально зменшувати невизначеність ринкового середовища та його негативні  наслідки.

По-друге, використовуючи планування, підприємство позбавляється тих витрат, які пов'язані з купівлею та продажем.

Управлінський аспект планування випливає безпосередньо з природи менеджменту. За його допомогою можна визначити реальність цілей підприємства, співвідносячи їх з наявними або необхідними для досягнення цих цілей ресурсами. Планування як "внутрішньо організаційна інституція" допомагає відповісти на такі важливі питання:

Один із класиків менеджменту  А. Файоль зазначав: "Управляти —  це передбачити", а "передбачити  — це вже майже діяти".

Планування — це не просто уміння передбачити усі необхідні дії. Це також спосіб передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, і можливість їх успішно вирішити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК РОЗРОБКИ ПЛАНУ ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

 

1.1 Аналіз зовнішнього середовища підприємства

 
Функціонування підприємства в ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять: технологічні (рівень розвитку НТП); міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів); економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти); політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента); соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення); ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури); конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Для оцінки загроз та можливостей  впливу перерахованих факторів М.Х. Мескон та М. Альберт пропонують перелік  загроз та можливостей, з якими підприємство зустрічається у зовнішньому  середовищі.

Вплив зовнішнього фактора  на підприємство розраховується за формулою:

(1);

де  - оцінка впливу зовнішнього фактора на діяльність підприємства;

kФ - коефіцієнт, який  враховує важливість впливу зовнішнього  фактора;

Y – значення впливу  зовнішнього фактора на діяльність  підприємства, обирається самостійно.

Значення “Y” М. Мескон рекомендує приймати в межах (-50...+50).

Вплив зовнішніх факторів на діяльність підприємства визначається по шкалі Ф. Хедоурі (рис 1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.2 Сегментація ринку

 

Підприємство при плануванні свого місця на ринку повинно  орієнтуватись на його окремий сегмент – групу споживачів, які зайняті пошуком однотипних товарів та згодні їх купити.

Сегментація здійснюється за наступними принципами: кожен із сегментів, що розглядається має  бути чітко вираженим; вибраний сегмент  має бути досить значимим, щоб забезпечити прибуток підприємству; сегмент має бути доступним для застосування ефективних методів збуту.

В першу чергу необхідно  визначитись, хто є споживачем товару: населення чи організації. Населення  є в основному споживачем товарів  широкого вжитку (ТШВ). Сегментація тоді здійснюється за такими ознаками:

Географічна – розташування регіону, чисельність та щільність  населення, структура комерційної  діяльності, клімат, динаміка розвитку регіону, рівень інфляції, тощо.

Демографічна – стать, вік, склад сім'ї та етап її життєвого циклу, сфера діяльності, освіта, релігійні переконання, національність, тощо.

Психографічна – суспільний клас (тобто стабільні групи суспільства, яким характерні споріднені цінності, уявлення, інтереси, поведінка), спосіб життя, тип особистості.

Поведінкова – рівень знань, взаємовідносини, норми споживання, ступінь використання товару, готовність купити товар, випадковість покупки, тощо.

Організації є в основному  споживачами товарів промислового призначення (ТПП). Ознаки сегментації  ринку ТПП подібні до ознак сегментації ринку ТШВ. Відмінність полягає в тому, що ринок ТПП сегментують в основному за географічними, а також за деякими соціально-економічними ознаками: розміри підприємств-покупців, структура каналів збуту, організаційні форми торгівлі, техніка і технологія закупівель. Другорядного значення набувають демографічні, культурні та поведінкові ознаки.

Спочатку необхідно  розділити покупців залежно від  концентрації їхніх складів. Чим  ближче вони розміщені до підприємства-виробника, тим більшою буде частота поставок і ширшим асортимент товарів, які поставляються в одній пакувальній одиниці.

Демографічні ознаки сегментації ринку ТПП можуть стосуватись кількості працюючих, галузі спеціалізації, наявних ресурсів, а також демографічних особливостей осіб, що беруть участь у прийнятті рішень про купівлю.

Здійснивши сегментацію, виробник може вибрати той сегмент, на якому він буде концентрувати  свої маркетингові зусилля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Визначення ємності ринку підприємства

 

Ємність ринку – можливий об’єм реалізації на ньому товару протягом певного проміжку часу. Ємність ринку характеризується потенційною ємністю (максимально можливою) та часткою ринку. Частка ринку визначається як відношення об’єму продажу товару даного підприємства до потенційно можливої ємності ринку.

Ємність ринку розраховується на основі аналізу тенденцій розвитку галузей, які використовують даний  товар, або на основі аналізу тенденцій  реалізації товару за попередній період та екстраполяції даних на попередній період.

Загальна ємність в  натуральних одиницях визначається за формулою:

 

QРИНКУ = n1 * n2 (2);

 

Де QРИНКУ – загальна ємність ринку в натуральних  показниках;

n1 – кількість покупців  товару, чол;

n2 – кількість покупок  здійснених середнім покупцем, шт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Оцінка конкурентоздатності  товару

 

Конкурентосздатність  – це сукупність якісних та вартісних  характеристик товару, які з точки  зору покупця є суттєвими і  забезпечують задоволення конкретних потреб.

Рівень конкурентноздатності можна оцінити за допомогою системи одиничних, групових (зведених) та інтегральних показників.

Одиничний показник –  відображає відсоткове відношення дійсної  величини параметру до його величини, при якому елемент потреби  повністю задовольняється.

Груповий показник –  поєднує одиничні показники та показує ступінь задоволення потреби взагалі.

Інтегральний показник – чисельна характеристика конкурентноздатності товару, що є відношенням групового  показника за технічними параметрами  до групового показника за економічними параметрами.

Визначивши інтегральний показник, його значення порівнюють із нормативним або із значенням інтегрального показника товару-зразка і роблять висновок про конкурентноздатність товару.

До технічних параметрів конкурентноздатності товару відносять: класифікаційні параметри, які визначають належність виробу до певного виду, класу, типу продукції; конструктивні (характеристики конструкторсько-технічних рішень); нормативні (що відповідають міжнародним стандартам, правилам); ергономічні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психологічні тощо), які демонструють відповідність товару властивостям людського комплексу; естетичні, які характеризуються єдністю змісту і форми предмета.

До економічних параметрів відносять: енергомісткість та економічність  у споживанні сировини на одиницю продукції або здійснюваної роботи; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології; надійність, періодичність та вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати.

Отже для визначення інтегрального показника конкурентноздатності необхідно:

1. Визначити груповий  параметричний показник за технічними  параметрами;

Визначити груповий параметричний  показник за економічними параметрами;

Визначити інтегральний показник конкурентноздатності;

Порівняти інтегральний показник з еталоном і зробити  висновок про рівень конкурентноздатності товару.

Груповий параметричний  індекс по технічних та економічних  параметрах визначається залежністю:

(3) ;

де аі – значення впливу одиничного показника, долі одиниці;

pi – параметричний індекс.

 

Аналогічно визначається груповий параметричний індекс за економічними параметрами.

 До економічних параметрів  відносять: енергомісткість виробу, вартість ремонтів, експлуатаційні  затрати, вартість запчастин,  сервісне обслуговування.

Розраховується інтегральний показник конкурентноздатності товару (К) за формулою

(4);

 

де  - груповий індекс конкурентноздатності товару за технічними параметрами;

- груповий індекс конкурентноздатності  товару за економічними параметрами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5 Планування ціни  на товар підприємства

 

Ціна є важливим фактором, який визначає об’єми продажу та виручку  від реалізації продукції.

При плануванні ціни необхідно  досягти такого її рівня, який би забезпечив максимальний прибуток при оптимальному випуску продукції та рівні витрат виробництва. Ціна товару в ринкових умовах формується під впливом попиту та пропозиції. Однак, не виключається участь держави у регулюванні цін на певні види продукції.

Головними факторами, що впливають на формування ціни є: собівартість продукції, особливості товару, що приваблюють покупця, кон’юнктура ринку.

Існують такі методи встановлення ціни на продукцію: на основі витрат виробництва  і реалізації продукції; забезпечення беззбитковості; середні витрати  плюс прибуток; встановлення ціни орієнтованої на рівень конкуренції; поточної ціни; з орієнтацією на споживача; параметричні методи ціноутворення.

В курсовій роботі рекомендується використати метод орієнтований на забезпечення максимального прибутку.

В першу чергу необхідно  встановити залежність між ціною на одиницю продукції та попитом на продукцію, тобто рівняння “кривої попиту”. Для встановлення рівняння “кривої попиту” доцільно використати канонічне рівняння прямої, оскільки, як видно з рис. 2, залежність має лінійний характер.

Канонічне рівняння прямої має вигляд: .

 

Таким чином, щоб встановити залежність між ціною і попитом  необхідно взяти дві точки  для побудови кривої попиту і визначити параметри лінійного рівняння.

Нехай була встановлена  залежність:

N = a*Ц + в (5);

Де N – попит на продукцію (обсяг реалізації), шт.;

Ц – ціна на одиницю  продукції, грн.;

а, в – параметри  лінійного рівняння.

Прибуток (П) визначається як різниця між доходом (Д) і витратами (В):

 

П = Д – В (6);

 

Доход (Д) розраховується як добуток обсягу реалізації (N) на ціну за одиницю продукції (Ц):

 

Д = N * Ц (7);

Витрати (В) складаються  з постійних та змінних затрат:

 

В = ВЗМПЛ * N + ВПОСТПЛ (8);

Де ВЗМПЛ – змінні затрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції в плановому році, грн;

N – обсяг реалізації, шт.;

ВПОСТПЛ - постійні затрати  підприємства в плановому році, грн.

 

З формул (6), (7), (8) отримаємо:

 

П = N * Ц – ВЗМПЛ * N –  ВПОСТПЛ (9);

Підставивши у (9) замість N вираз (5) отримаємо залежність прибутку від ціни:

 

П = f (Ц) = а * Ц2 + в * Ц –  ВЗМПЛ * а * Ц – ВЗМПЛ * в – ВПОСТПЛ =

а * Ц2 + (в – ВЗМПЛ * а)Ц  – (ВЗМПЛ * в + ВПОСТПЛ) (10);

 

Необхідно визначити, при якому  значенні Ц функція П = f (Ц) (10) досягне свого максимального значення. Тобто необхідно дослідити функцію П = f (Ц) на максимум. Для цього знайдемо похідну функції П = f (Ц):

 

П’ = 2аЦ + (в – ВЗМПЛ * а) (11);

 

Як відомо функція досягає своїх  максимальних і мінімальних значень  у точках (критичні точки), в яких похідна дорівнює нулю. Тому прирівняємо вираз (11) до нуля і відшукаємо значення Ц, при якому П набуває максимального значення:

2аЦ + (в – ВЗМПЛ * а) = 0

(12);

 

 

 

 

2. ВИКОНАННЯ ПЛАНУ ТЕХНІЧНОГО І ОРГАНІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1 Планування виробничої  програми підприємства 

 

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає товарній номенклатурі, якості, вимогам плану продажу. Вона обґрунтовує завдання по введенню нових виробничих потужностей, потребу в матеріальних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті.

Виробнича програма складається  з двох розділів: плану виробництва  продукції в натуральних показниках, плану виробництва у вартісному виразі.

План виробництва продукції  в натуральному виразі приводить  показники випуску продукції  визначеної номенклатури, асортименту, якості в фізичних одиницях виміру (тонах, м2, м3, шт.).

План виробництва продукції  у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція (валовий  дохід); товарна продукція; валова продукція.

Реалізованою рахують продукцію, яка оплачена покупцем або збутовою організацією.

Плановий обсяг реалізованої продукції QРПЛ визначається за формулою:

 

, (13)

 

де QTіПЛ – обсяг товарної продукції і-го виду в оптових цінах підприємства, див. формула (15);

∆QПзіПЛ – сальдо залишків готової  продукції і-го виду на складі підприємства на початок і кінець планового  періоду, див. вихідні дані, табл. 1, № 7;

∆QПвіПЛ – сальдо залишків готової продукції і-го виду, відвантаженої, але не оплаченої споживачем на початок і кінець планового періоду;

n – кількість видів товарної  продукції.

 

Розрахуємо план випуску продукції  в натуральних показниках в плановому  році (QВіПЛ). Її величину приймаємо рівною на 10…15 % відсотків більшою за плановий обсяг реалізації продукції (N):

 

, (14);

де N – плановий обсяг  продажу продукції в натуральних показниках, див. параграф 1.6.;

n – кількість видів товарної  продукції (приймаємо 1).

 

Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових  одиниць товару (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих, відправлених на склад готової продукції підприємства), призначених для капітального ремонту підрозділів підприємства власними силами, інструментів та оснасток власного виробництва.

Плановий обсяг товарної продукції  розраховується за формулою:

 

, (15);

 

де QВіПЛ – план випуску  і-го виду продукції в натуральних  показниках, див. формула (14);

Ці – оптова ціна одиниці  і-го виду продукції, див. формула (12);

n – кількість видів  товарної продукції;

QП.Р.і – обсяг послуг  та робіт промислового характеру,  грн. Приймаємо рівним 20...25 % від  плану випуску продукції у  вартісних показниках (QВіПЛ * Ці);

m – кількість видів  робіт промислового характеру.

 

Валова продукція включає  вартість всієї виготовленої продукції і виконаних робіт чи послуг, в тому числі незавершеного будівництва. Вона оцінюється в порівняних цінах.

 Обсяг валової продукції  розраховується за формулою:

 

QВАЛ=QТі+(QЗ.К-QЗ.П)+(QІ.К-QІ.П) (16);

 

де QЗ.К., QЗ.П – залишки  незавершеного виробництва у вартісному виразі на кінець і початок періоду,;

QІ.К., QІ.П. – залишки  інструментів і оснастки власного  виробництва на кінець і початок  періоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Планування виробничої потужності підприємства

 

Виробнича потужність підприємства – це потенційно максимально можливий випуск продукції необхідної якості в номенклатурі, передбаченій на плановий період при повному використанні обладнання та виробничих площ при заданому режимі роботи, прийнятій технології та організації праці.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії) відображає потенційну здатність виготовити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбачену планом номенклатури.

Діючу потужність характеризують декілька показників: потужність на початок планового періоду (вхідна); потужність на закінчення планового періоду (вихідна); середньорічна потужність.

Середньорічна потужність (МС.Р.) обчислюється як середньозважена величина, додаванням до вхідної потужності середньорічного  приросту і відніманням середньорічного вибуття потужностей, тобто за формулою:

 

, (17);

 

де МП – вхідна виробнича  потужність;

∆Мі – приріст (“+”) або вибуття (“–”) виробничих потужностей в і-му місяці;

і – номер місяця.

При цьому вихідна потужність (яка  буде вхідною в наступному році) розраховується за формулою:

 

(18);

 

2.3 Розрахунок балансу  часу при плануванні виробничої  програми

 

На виробничу програму в основному впливає фонд часу роботи виробничого обладнання, який залежить від режиму роботи підприємства. Планування фонду робочого часу (ФРЧ) здійснюється з метою визначення кількості робочих днів (годин), що будуть фактично відпрацьовані одним працівником або одиницею обладнання протягом планового року. Визначення планового ФРЧ здійснюється у табличній формі:

 

Таблиця 1 - Баланс робочого часу на  2012 рік

 

№ п/п	Показник	Фонд часу
		працівника	підприємства
1	2	3	4
1.	Загальна кількість  календарних днів	365	365
2.	Кількість неробочих  днів: в т. ч. святкових вихідних	10 104	10 104
3.	Кількість календарних робочих  днів (номінальний фонд робочого часу)	251	251
4.	Невиходи на роботу, всього: чергові і додаткові  відпустки відпустки по вагітності виконання державних  обов’язків через хворобу навчання неявка з дозволу  адміністрації прогули простої	38 26 - - 12 - - - -	1 1 -
5.	Корисний ФРЧ	213	250

 

Продовження таблиці 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Розрахунок завантаженості виробничого обладнання

 

Після розрахунку цехових планів виробництва визначають ступінь відповідності виробничій програмі кожного робочого місця та його виробничої потужності. Вирішення цієї задачі складається з розрахунку дійсного фонду часу роботи обладнання та часу, необхідного для виконання запланованої для цеху виробничої програми. В результаті порівняння цих величин визначають: коефіцієнт завантаження обладнання; пропускну спроможність обладнання; резерв або дефіцит обладнання.

Для галузей з безперервним процесом виробництва коефіцієнт завантаженості машин, обладнання визначається як відношення річного обсягу випуску продукції  до суми добутків добової продуктивності роботи одиниці обладнання на річний фонд часу роботи одиниці обладнання:

 

(19);

 

де QВПЛ – виробнича  програма по і-му агрегату в натуральних  показниках або річний обсяг випуску  продукції, див. формула (14);

МС.Р. – середньорічна  потужність, див. формула (17);

– коефіцієнт використання фонду робочого часу, розраховується як відношення корисного фонду робочого часу підприємства до номінального, див. табл. 1;

 

 

 

          2.5 Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства

 

2.5.1 Планування потреби  в матеріально-технічних ресурсах

 

Основне виробництво - потреба  в сировині та матеріалах для випуску  готової продукції при встановлених нормах їх витрат розраховують методом прямого рахунку. Якщо один і той самий вид матеріалу використовується для виготовлення декількох виробів, то потреба в ньому обчислюється за формулою:

, (20);

 

де НQi – норма витрати  матеріалу на виготовлення одиниці  і-ї продукції,;

QВПЛ – обсяг виробництва  і-го виду продукції в плановому  періоді, див. формула (14);

n – кількість видів  продукції, для виготовлення якої  використовують даний матеріал.

Незавершене виробництво  – потреба в матеріалах для  виконання плану незавершеного  виробництва розраховується з врахуванням  тривалості виробничого циклу і  планового випуску продукції визначається за формулою:

 

, (21);

 

де QЗ.К.ПЛ – обсяг незавершеного  виробництва на кінець планового  періоду в натуральних показниках;

QЗ.П.ПЛ – очікуваний  обсяг незавершеного виробництва  на початок планового періоду  в натуральних показниках;

n – кількість найменувань  продукції незавершеного виробництва.

Потреба в мастильних матеріалах на плановий період обчислюється з врахуванням специфіки їх використання за формулою:

 

(22);

 

де Нм – норма витрат мастильних матеріалів на одну станко-годину роботи даного обладнання;

Nо – кількість працюючих одиниць обладнання,;

ФРЧКОР.П.ПЛ – корисний фонд робочого часу підприємства в  плановому році, днів, див. табл. 1;

kз – коефіцієнт  змінності обладнання або кількість  змін роботи підприємства;

tз – тривалість  робочої зміни, год., див. вихідні  дані,.

 

При розрахунку потреби  в інструменті спочатку визначається їх номенклатура, а потім по кожному  виду необхідний час роботи.