Розуміння як умова взаємодії

31

ДНІПРОПЕТРОВСЬКий університет економіки та права

КАФЕДРА праКТИЧної ПСИХОЛОГІЇ

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Розуміння як умова взаємодії»

Дніпропетровськ – 2010

ЗМІСТ

1.                  ВСТУП..................................................................................................с.3

2.                  РОЗДІЛ 1. РОЗУМІННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1.1 Поняття, форми, умови та рівні розуміння......................................с.5

          1.2 Бар'єри взаєморозуміння...................................................................с.11

          1.3 Рівні та функції спілкування............................................................с.14

           1.4 Причини нерозуміння і прийоми їх подолання..............................с.16

3.                  РОЗДІЛ 2. ЄМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ'ЯЗКУ МІЖ ЗДАТНІСТЮ ДО РОЗУМІННЯ ТЕКСТУ ІЗ ЗДАТНІСТЮ ДО РОЗУМІННЯ ПЕРЕНОСНОГО ЗНАЧЕННЯ ТА РІВНЕМ ВЕРБАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ

        2.1 Методологічний інструментарій для проведення емпіричного дослідження.........................................................................................с.22

               2.2 Результати та аналіз емпіричного дослідження..............................с.24

4.                  ВИСНОВКИ.........................................................................................с.29

5.                  ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................с.31

ВСТУП

«Завжди є троє: нерозуміючий,

не розуміючий, як це можна не розуміти,

і не розумієючий, як можна не розуміти,

що це можна не розуміти»

(Олена Єрмолова)

Скільки непорозумінь, розчарувань, помилок, бід і навіть трагедій у нашому житті пов'язане з тим, що хтось не зрозумів (або не так зрозумів) щось або когось. Проблема розуміння настільки значуща, складна і обширна, що немає приводу для сумнівів у необхідності проведення досліджень на цю тему.

Слова «зрозумійте мене» - від риторичного оклику до крику душі, породженого розпачем, - виражають одну з найгостріших людських потреб: бути зрозумілим, прийнятим, визнаним. Ці слова є і способом залучення уваги співрозмовника в розмові, і прагненням донести до оточуючих основний зміст сказаного, і закликом до співчуття, співпереживання, емоційному контакту. Потреба бути понятим досить ясно усвідомлюється практично кожною людиною. Але зміст заклику «зрозумійте мене» істотно змінюється в залежності від ситуації, емоційного стану та характеру відносин з тими, кому цей заклик адресований. Саме слово «розуміння» досить суперечливо по тому глузду, який вкладає в нього навіть один і той ж людина в різних ситуаціях. Багатозначність сенсу нерідко є однією з причин виникнення стіни нерозуміння між людьми.

Я вважаю, що в наш час - час масового захоплення психологією та подібними їй науками зразок соціоніки або НЛП, робота, що досліджує механізми здатності до розуміння та розвитку цієї якості, проллє світло на цікаві для багатьох питання: "Ну чому він мене не розуміє?!" і "Ну чому я не можу цього зрозуміти?!" З цієї роботи ви дізнаєтеся, від яких чинників залежить здатність до розуміння, і, працюючи над ними, зможете розвинути цю здатність у собі. Також ви зрозумієте, за якими саме ознаками можна визначити її у інших людей.

Мета дослідження: виявити найбільш ефективні прийоми встановлення взаєморозуміння між людьми з тим, щоб зробити міжособистісне спілкування найбільш ефективним.

Завдання дослідження:
1. Виявити особливості розуміння як психологічного феномена. Виявити його форми, рівні.
2. Виділити критерії розуміння.
3. Виділити причини нерозуміння у взаємодії.
4. Виявити бар'єри розуміння.
5. Вивчити прийоми підвищення рівня ефективності розуміння.

Об'єкт дослідження: міжособистісна взаємодія.

Предмет дослідження: розуміння як умова взаємодії.

Методи дослідження:

Теоретичні: збір та аналіз психологічної літератури, проведення роботи з виведення загальних тенденцій і структурування отриманої інформації відповідно

до завдань дослідження.

Емпіричні: проведення дослідження на виявлення взаємозв'язку між здатністю до розуміння тексту зі здатністю до розуміння переносного значення і рівнем вербального інтелекту за допомогою проведення методик "Переказ", тесту Айзенка на вербальний інтелект і поясненням випробуваним сенсу прислів'їв та подальший аналіз отриманих результатів з метою підтвердити або спростувати припущення про наявність кореляції між вищезгаданими здібностями.
 

РОЗДІЛ 1

РОЗУМІННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1.1. Поняття, форми, умови та рівні розуміння

Розуміння - це такий компонент мислення, який направлений не на отримання нових знань, а на їх осмислення. Ключове слово для позначення розуміння - це слово «зміст». Нам зрозумілі тільки ті дії, які набувають для нас якийсь сенс. Результатом осмислення є розуміння.

Форми розуміння:

В експериментах виявлено три основні форми розуміння:
1. Розуміння - впізнавання - людина потрапляє в нову для нього ситуацію, але ставить перед собою завдання просто дізнатися, що це таке, і цим обмежується.
2. Розуміння - гіпотеза - коли розуміння будується на гіпотезі, припущенні. Наприклад, слідча версія, вибудовування ланцюжка подій у відповідності з нею. У цієї форми розуміння є і переваги і недоліки. Висвічуються добре одні деталі розуміється, але нерідко "затіняється" і закривають ціле інші. В цьому випадку вірогідність неадекватного розуміння досить велика.
 3. Розуміння - об'єднання, або конструювання цілого з частин - це ситуація, коли окремі деталі зрозумілі, але саме головне полягає в розумінні способу їх об'єднання. Наприклад, інспектор ДАІ, який прибув на місце аварії, шляхом опитування свідків, вимірювання гальмівного шляху, поломок складає картину пригоди. І поступово у нього складається розуміння того, чому сталася аварія.
4. І існує ще форма розуміння-пояснення. Це розуміння, що виникає в діалозі двох людей, які самі не до кінця розуміють те, що вони хочуть сказати. Наприклад, при обговоренні наукової проблеми в процесі діалогу, коли його учасники змушені вербалізіровать свою думку і пояснити її співрозмовникові, розуміння виникає в точці дотику двох різних позицій (особливо це стало зрозуміло після Бахтіна). Така форма розуміння-пояснення в діалозі досліджено у меншій мірі. Західні психологи цю форму розуміння розглядають як взаємний процес визначення цілей один одного в діалозі.

Об'єкти розуміння: Інформація, відомості, знання про навколишній або внутрішній світ суб'єкта. Сенс, який передається інформацією.

Суб'єкти розуміння: Особистість, сутність.

Будь-яка сутність, здатна прийняти рішення на основі сприйнятої інформації, володіє деякими механізмом розуміння.

Умови розуміння

Що потрібно для того, щоб людина щось зрозуміла? Необхідно виділити, перш за все, два найбільш загальних умови розуміння, які мають реалізуватися.

1. Перше - це мнемічна (від грецького слова пам'ять) умова розуміння: людина може зрозуміти тільки те, що знаходить відгук у його пам'яті. Якщо у нас немає ніяких знань про предмет, ми зрозуміти його в принципі не зможемо.

2. Друге загальне умова розуміння - цільове. Його можна сформулювати наступним чином: зазвичай людина розуміє тільки те, що відповідає його внутрішнім установкам, прогнозами, гіпотезам. Якщо щось не відповідає його очікуванням, то зазвичай першою реакцією буває нерозуміння. Психіка людини влаштована таким чином, що існує щось на зразок принципу економії психічної енергії. Ми орієнтуємося на найбільш правдоподібні події. Чим незвичнішим, несподівана подія, тим більше потрібно зусиль, щоб зрозуміти його, і якщо ми чекаємо від людини одного, а він каже на зовсім іншу тему, ми не відразу розуміємо його.

Якщо ж говорити про розуміння людини людиною, про взаєморозуміння, то до двох основних умов розуміння (мнемічної і цільовим) потрібно, в ситуації

спілкування, додати ще два.

3. Одне з них - емпатічне. Не можна зрозуміти іншу людину, не вступивши в якісь особистісні стосунки з ним. Тут не мається на увазі неодмінно особисте спілкування, а наше афективно-емоційне ставлення до об'єкта розуміння.

4. І остання, четверта, це так звана ціннісно-нормативна умова, тому що розуміння завжди засновано на нашому уявленні про належне. Це дуже важливо для характеристики розуміння. Ми завжди співвідносимо поточну ситуацію з тією, яка має бути за нашими уявленнями. Особисте подання завжди суб'єктивно, тому одне і те ж подія, факт різні люди сприймають по-різному, в залежності від того, в якій контекст особистісного знання вони включають розуміється предмет. Цим пояснюється, чому іноді людина не розуміє іншого: тому що висловлювання та вчинки партнера не збігаються з уявленнями суб'єкта про те, якими вони повинні бути у відповідності з нормами поведінки, тобто з тим, як, на його думку, має бути.

Рівні розуміння

Говорячи про сутність розуміння, не можна не торкнутися питання про рівні розуміння. Принаймні, у навчанні важливо не просто зрозуміти, а як саме зрозуміти, на якому рівні.

У дидактиці прийнято виділяти декілька рівнів засвоєння навчального матеріалу (наприклад, репродуктивний рівень розуміння і рівень творчого засвоєння). Очевидно, що ці рівні засвоєння головним чином визначаються рівнями розуміння.

Якщо для репродуктивного рівня можливо засвоєння без розуміння (просто запам'ятати з можливістю репродуктивно, тобто дослівно або близько до тексту відтворити), то для рівня розуміння, як випливає з його назви, передбачається більш-менш глибоке розуміння. Рівень творчого засвоєння, який іноді називають рівнем трансформації, тобто можливості використовувати знання в нових нестандартних ситуаціях, вже передбачає повне і максимально глибоке розуміння засвоєного навчального матеріалу.

У літературі, що стосується проблем розуміння, при розгляді рівнів розуміння однаковості, на жаль, теж немає. Знову ж таки, це пов'язано з тим, що ієрархія і специфіка рівнів, та й їх назва визначаються об'єктами розуміння. Одна справа, якщо ми розуміємо текст, інша - якщо об'єктом розуміння є електрична схема і третє - якщо розуміння підлягає твір мистецтва або поведінку людини.
Тому в літературі частіше зустрічаються класифікації рівнів розуміння стосовно до конкретних об'єктів розуміння.

П.П. Блонський [9] виділяє чотири рівні (стадії)

розуміння для картин:

1. Стадія пізнавання, генералізації родового поняття, найменування. Людина дізнається на картині певні знайомі йому предмети, але немає ще

розуміння їх сенсу.

              2. Стадія специфікації або видового поняття, стадія розуміння сенсу, але без різдва походження (генезису) того, що сприймається, без розуміння причин,

мотивів, що лежать в основі зображуваного.
3. Стадія пояснення, заснованого лише на принципі "відомості до відомого", тобто ототожнення сприйманого на картині з чимось добре відомим з досвіду, але лише зовні подібним про тим, що зображено.
4. Стадія "пояснення генезису" того, що бачиш, відповідне реальної дійсності.

Для розуміння іноземних текстів І.В. Карпов [10] називає наступні чотири рівні розуміння:
1. Первинно-синтетичне розуміння, що виникає в результаті попереднього поверхневого ознайомлення з текстом (впізнавання знайомих елементів тексту і схоплювання його загального змісту).
2. Аналітичне розуміння (членування тексту на елементарні смислові одиниці і встановлення точного сенсу кожного елемента).
3. Вдруге-синтетичне розуміння (розуміння іноземного тексту рідною мовою).
4. Перехід до розуміння мовою автора (беспереводное розуміння).
Більш за все, звичайно, рівнів розуміння виділено для текстів, де ланцюжок розуміння йде від пізнавання через здогадку (гіпотезу) до загального глузду. Так, рівні розуміння окремої фрази виглядають, на думку деяких дослідників, наступним чином:
- Виділення зрозумілих слів;
- Виникнення першої здогадки про загальний змісті;
- Визначення значення незнайомих слів;
- Уточнення загального сенсу, схоплювання основних смислових віх всієї фрази.

А ось А.А. Брудний у ході розуміння тексту виділяє спеціальний рівень монтажу, який передбачає послідовне переміщення від одного щодо закінченого елемента тексту до іншого, розташованому після нього. Читаний текст при цьому як би монтується у свідомості з послідовно змінюють один одного пропозицій, абзаців, голов. Паралельно відбувається перецентровка, тобто переміщення розумового центру ситуації від одного елемента до іншого.
Найчастіше рівні розуміння пов'язують з глибиною розуміння. Так, наприклад, виділяють рівні поверхневого і глибокого розуміння; описовий (по суті, репродуктивний), класифікаційний (ступінь розуміння дозволяє класифікувати поняття з певним класам, видів або пологах) і пояснювальний (найбільш високий рівень розуміння, що дозволяє пояснити зміст своїми словами).

С.С. Гусєв і Г.Л. Тульчинський [19] залежно від глибини розуміння розрізняють такі чотири рівні:
- Впізнавання сприйманого об'єкта;
- Підведення під певний рід, пояснення;
- Виявлення не лише загальних, але і специфічних властивостей;
- Усвідомлення джерел, цілей, мотивів, причин.
Інші автори за ознакою глибини розрізняють такі рівні розуміння:
- Початковий - віднесення предмета до самої загальній категорії (створення узагальненого образу);
- Осмислення загальних особливостей;
- Осмислення специфічних особливостей.
Рівні розуміння з точки зору практичної діяльності можна зустріти і в такому вигляді: зрозуміти, але практично не вміти; зрозуміти і самостійно виконувати; зрозуміти і вміти знайти новий спосіб діяльності (наприклад, стосовно до доведення теорем).
Таким чином, глибина розуміння як основа класифікації рівнів розуміння характеризує, до якого порядку суті проникає сенс у процесі розуміння, розкриваються все більш різноманітні зв'язки предмету з іншими предметами (подібність, відмінність, причинний залежність, тимчасові, просторові, логічні відношення).

З точки зору чіткості розуміння А.А. Смирнов [20] розрізняє такі рівні розуміння:
1. Попереднє розуміння (смутні натяки на розуміння, зародження розуміння).
2. Смутний розуміння (розуміння вже є, але ще в самому загальному, неразвернутом, невизначеному стані).
3. Недостатньо чітке розуміння (людина ще не може виразити словами сенс сприйнятого).
4. Очевидне розуміння (людина може викласти сприйняте іншому, але в основному репродуктивно, тобто близько до тексту оригіналу).
5. Повне розуміння (сприйняте перекладається на свою мову, піддається творчої переробки; виклад своїми словами).
Треба сказати, що класифікація рівнів розуміння роздільно по глибині і чіткості не завжди відповідає реальній картині розуміння. Адже можна зрозуміти неглибоко, але виразно, і навпаки.
Якщо об'єктом розуміння є причинні зв'язки, можна говорити про такі рівнях розуміння:
- Людина здатна вказати лише одну (зазвичай другорядну) причину;
- Вказується ряд причин, однак лише одного порядку (одного роду);
- Вказується широкий спектр причин різнобічного характеру.
Залежно від ступеня перекладу інформації на свою мову С.А. Васильєв називає такі рівні розуміння:
1. Рівень коментування (людина здатна прокоментувати засвоєну інформацію, що може здійснюватися і на репродуктивному рівні).
2. Рівень різдва, інтерпретації (людина здатна витлумачити, роз'яснити сенс чого-небудь).
3. Рівень альтернативного тлумачення (людина здатна мотивувати вибір з кількох альтернативних ілюмінації найбільш адекватний варіант).
4. Рівень популяризації. "Популяризація наукових ідей і теорій, вміння передати їх зміст іншими мовними засобами без звичного і зручного математичного апарату припускає дуже глибоке їхнє розуміння".
Принаймні, у всіх класифікаційних системах початковий рівень розуміння представляють як поверхневе розуміння (осмислення і засвоєння лише зовнішніх рис або ознак, причому за схемою, запропонованою викладачем, тобто розуміння у загальних рисах). Інакше його називають побіжне, неясне розуміння, тобто розуміння по окремих ключових слів.
Кожен наступний рівень відрізняється від попереднього насамперед широтою перенесення пізнаного в нові нестандартні умови, коли людина осмислює саму суть пізнаваного об'єкта, може аналізувати і роздумувати.

1.2. Бар'єри взаєморозуміння

1. Естетичний. Перше враження про людину складається, перш за все, по його зовнішньому вигляду, манери поведінки, стилю одягу. Звичайно, проводжають по розуму, але зустрічають все-таки по одягу. Зовнішність завжди багато визначала у ставленні до людини, особливо в колі малознайомих осіб. Отже, людина, нехтує своєю зовнішністю, у все більшій мірі ризикує зустріти на шляху до взаєморозуміння естетичні бар'єри. Московський психолог Л. Я. Гозман узагальнив дані ряду психологічних експериментів, що виявляють вплив зовнішньої привабливості на сприйняття і оцінку людини іншими людьми. Коли учасникам психологічного дослідження експериментатор пропонував за фотографіями оцінити особистісні якості та передбачити долю тих, хто зображений на знімках, виявилося, що більш гарним випробуваним частіше приписували позитивні якості і щасливу долю.
У дослідженнях Л. Я. Гозмана був виявлений ефект "іррадіації краси» - фізична привабливість чоловіка істотно залежала від зовнішності жінки, у суспільстві якої він постійно з'являвся [11]. Сюди ж слід віднести так званий «ефект ореолу» - феномен, що характеризується тим, що перше враження про людину визначає його подальше сприйняття іншими людьми, пропускаючи до тями сприймаючого людини тільки те, що відповідає сформованому першому враженню, і відсіваючи те, що йому суперечить [ 8].

2. Інтелектуальний. Американський психолог М. Таллент виділяє три типи інтелекту: вербальний - здатність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доводами; механічний - здатність сприймати і розуміти зв'язки фізичних сил і елементів механізмів у практичних ситуаціях, швидко схоплювати принципи машинних операцій; соціальний - здатність розуміти стану інших людей і передбачати розвиток різних соціальних ситуацій. Соціальний інтелект, на його думку, виявляється в почутті такту, в умінні здобути прихильність інших людей і створити сприятливу атмосферу у взаєминах з ними. Низький рівень розвитку даного типу інтелекту призводить до постійних проявів нетактовності, труднощів пристосування до соціального оточення, до проблем спілкування та самотності.

3. Мотиваційний. Він з'являється тому, що співрозмовнику нецікаві висловлені міркування, вони не зачіпають його власних потреб, не викликають мотиву, спонукає до розуміння. Логіка невдалого діалогу проста: не розумію тому, що не хочу розуміти, немає ніякої особистої зацікавленості. У психології пропаганди відомий прийом, істотно полегшує пропагандисту процес розуміння його повідомлення слухачами. Потрібно так піднести тему свого виступу, щоб вона відразу погоджувалася з нагальними потребами аудиторії. Психологам вдалося виявити деякі глибинні мотиваційні механізми деформації відносин між людьми. У дослідженні американських вчених Е. Уолкера і П. Хейнса був штучно створений конфлікт двох мотивів - афіліації (прагнення до співпраці, спілкуванню і дружбі з іншими людьми) і досягнення (спрямованості на індивідуальний успіх у будь-якій діяльності) [13]. За умовами експерименту кожен випробуваний повинен був привести свого друга. Самі випробовувані працювали в одній кімнаті, вирішуючи завдання по шифруванню, а їхні друзі розшифровували отримані записи в іншій кімнаті. У кожній з цих двох груп йшло змагання на кращий індивідуальний результат. У якийсь момент шифрувальник отримував записку від одного (в дійсності, від експериментатора), в якій той просив працювати повільніше, оскільки він відстає від групи. Виявилося, що жінки відгукувалися на прохання в тих випадках, коли у них переважав мотив афіліації над мотивом досягнення, і в половині випадків, коли обидва мотиву були рівні за силою. Що стосується чоловіків, то вони не відгукувалися на прохання одного, навіть якщо в принципі мотив афіліації у них був сильнішим мотиву досягнення. Як бачимо, в даному випадку жіноча дружба виявилася надійнішою, ніж чоловіча. Але головне - це розуміння того факту, що в певних умовах надмірно виражена ділова спрямованість може стати передумовою руйнування дружніх, та й просто людських відносин між людьми.

4. Моральний. Проблема подолання моральних бар'єрів у взаєморозумінні представляється найбільш складною і в багатьох випадках навряд чи розв'язною. Підлість, непорядність, зловмисної брехня зводять між людьми таку стіну, через яку не пройти навіть тим, хто досконало володіє різноманітними засобами спілкування. Американський психолог Е. Аронсон експериментально підтвердив припущення про те, що надлишок позитивних якостей може сприяти зниженню привабливості людини. [14]
У його дослідженні група випробовуваних спостерігала в відеомагнітофонної запису інтерв'ю з людиною, яка і по біографічними даними, і за відповідями на питання інтерв'юера характеризувався з самої позитивного боку. Інша група спостерігала тим самим документом, але з одним невеликим доповненням. Наприкінці бесіди інтерв'юється перекидав чашку кави на свій костюм і видавав безглузде вигук. Який з цих двох груп більше сподобався один і той же людина? Всупереч елементарній логіці - тієї, яка стала свідком незручності. Як бачимо, бездоганний людина більш симпатичний, якщо він хоч в чому-небудь проявляє слабкість.

5. Емоційний. Важко свідомо визначати міру емоційної залученості у взаємини. Все залежить і від особливостей особистості, і від специфіки ситуацій спілкування. У кінцевому рахунку, не окремі емоційні стани визначають можливості людського взаєморозуміння. Здатність правильно реагувати на емоції і почуття інших людей полягає не лише в тому, щоб витримкою відповідати на нестриманість, а рівним голосом на крик. Головне - це вміння співпереживати. Є люди, багато обдаровані емпатією - здатністю переживання емоційних станів іншої людини як своїх власних. [2] Для них чужа радість може бути своєю радістю, чуже горе - своїм горем. Емпатія сприяє подоланню багатьох бар'єрів на шляху до взаєморозуміння, допомагає вистояти в труднощах і невдачах. Дослідження ленінградських соціологів під керівництвом А. А. Русаліновой показали, що готовність до співпереживання дуже тісно пов'язана з готовністю надати допомогу і підтримку.
Емпатія - сталий властивість особистості. Його важко виховати, але неможливо і зруйнувати. Одного разу відчуті, сопережітие біль чи радість іншої людини назавжди втілюються в характері, оскільки відкривають ні з чим не порівнянну сферу переживання виходу за межі власної чуттєвої обмеженості в нескінченно різноманітний світ переживань інших людей [1]. Досліджуючи особистісні характеристики особистостей з атісоціальним поведінкою, Лабунська відзначає, що для таких суб'єктів характерні апатія, емоційна холодність, переважання емоцій злості і ворожості по відношенню до інших людей, гіперсензітівность до несправедливості на свою адресу, нездатність вступати в щирі дружні зв'язки та зберігати відносини прихильності й любові, низький рівень чутливості до проявів провини, сорому, каяття і здібності до співпереживання [4].

1.3. Рівні та функції спілкування

Рівні спілкування:

• ритуальний, або соціально-рольовий рівень; метою спілкування на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знання норм соціальної середовища. Спілкування при цьому носить, як правило, анонімний характер, незалежно від того, відбувається воно між незнайомими, знайомими або близькіми людьми;

• діловий, або маніпулятивний, рівень; метою такого спілкування є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва. Партнери при цьому оцінюються не як унікальні, неповторні особистості, а з точки зору того, наскільки добре вони можуть виконати поставлені перед ними завдання, тобто оцінюються їх функціональні якості. Відповідно, спілкування є психологічно відстороненим - домінує Я - Ви контакт;

• інтимно-особистісний рівень; мета - задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні. Для спілкування на цьому рівні характерні психологічна близькість, емпатія, довірливість - домінує Я - Ти контакт [15].
Відповідно до цілей можна виділити функції міжособистісного спілкування.

Функції спілкування

Наведемо одну з найбільш повних класифікацій функцій спілкування, виділених за критерієм мети:
1) контактна функція - встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому і передачі повідомлень і підтримання взаємозв'язку у вигляді постійної взаімооріентірованності;
2) інформаційна функція - обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннямі;
3) спонукальна функція - стимуляція активності партнера для направлення його на виконання певних дій;
4) координаційна функція - взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;
5) функція розуміння - адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, і взаємне розуміння - намірів, установок, переживань, станів;
6) емотивна функція - збудження в партнері потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;
7) функція встановлення відносин - усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків спільноти, в якому діє індивід;
8) функція надання впливу - зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера.

1.4. Причини нерозуміння і прийоми їх подолання
Процес спотворення інформації у процесі її передачі. [5]

Те, що відбувається з вмістом повідомлення в процесі передачі його від людини до людини, можна схематично зобразити наступним чином:
                                                                                                                       Рис. 1
 
 

Відповідно до базовою моделлю «життя» повідомлення включає, принаймні, чотири стадії:
1. повідомлення, яке має намір зробити відправник (його думки);
2. повідомлення, яким воно висловлено (його реальне кодування мовцем);
3. те, як воно інтерпретовано (береться стверджувати слухачем);
4. те, яким воно остаточно збереглося в пам'яті слухача.

Як видно на малюнку, при переході повідомлення від однієї стадії до іншої неминуча втрата інформації. Прагнення слухача зробити повідомлення осмисленим змушує його додавати щось до почутого або, навпаки, щось усувати. Як наслідок - передане повідомлення може зовсім не відповідати вихідного.

Чому ми, слухаючи, часто не чуємо інших? Можна виділити наступні фактори, що обумовлюють це явище:

• Обсяг мовлення, який обрушується на нас щодня, не дозволяє однаково уважно сприймати всі усні повідомлення. За деякими даними, до У3 часу нашого неспання, тобто 5 годин на день, а то й більше, ми слу ¬ ем вчителів, колег, друзів, членів сім'ї, сторонніх перехожих. Якщо доба ¬ віть до цього час, проведений біля радіо чи телебачення, то стає досконалі інст ¬ шенно очевидно, що неможливо протягом такого тривалого часу по ¬ постійної підтримувати увагу в напрузі.

• Ми часто занурені у власні турботи, які мають для нас більшу вагу, ніж повідомлення інших людей. Важко зосередити увагу на співбесіднику, якщо вам має бути терміново здати роботу або ви все ще перебуваєте під впливом вчорашньої зустрічі з друзями.

Уважно слухати важко ще і в силу фізіологічних причин: ми думаємо швидше, ніж говоримо. Відомо, що звичайна людина може сприймати до 500 слів за хвилину, у той час як середня швидкість усного мовлення - від 125 до 150 слів на хвилину. У результаті утворюється свого роду «вільний час», яке слухач заповнює обмірковуванням своїх проблем, мріями, планами або починає перебивати і підганяти, хто говорить.

Існує навіть типологія «поганих слухачів».

«Псевдослухач»: той, хто вдає, що він слухає. Він дивиться на мовця, киває головою на знак згоди або незгоди, вимовляє звуки і репліки типу «так-так», «хм - м», «угу», показуючи цим начебто увагу, в той час як нами в дійсності « глухий ». Причини такої поведінки можуть бути самими різними - зануреність у власні турботи, нудьга і т. д., проте результат один - процес «слухання» не відбувся.

«Самозакоханий слухач»: людина, яка хоче, щоб слухали тільки його, і не має ні часу, ні бажання слухати іншого.

«Слухач-вигадник»: людина, яка ніколи недослухує співбесідника до кінця і, щоб заповнити пропущене або незрозуміле, придумує подію. Тому, коли він говорить «все зрозуміло», це не означає, що він зрозумів саме своєго співрозмовника.