Розумове виховання обдарованих дітей

Курсова робота з педагогіки на тему

«РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Суми 2009

ПЛАН

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

1.1. Поняття   обдарованості. Види обдарованості……………………………5

    1.2. Особливості обдарованих дітей.  Основні завдання виховання…………8

1.3. Принципи  та методи виявлення обдарованих  дітей……………………12

РОЗДІЛ  II. ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ  ДИТИНИ

    2.1. Організація виховної роботи  з обдарованими дітьми в школі……......17

    2.2. Розумове виховання обдарованих дітей у сім’ї……………………...…20

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність  теми. Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка.

     У певні періоди людської історії її диктувало прагнення панівної верхівки суспільства цілком нівелювати особистість, перетворити цілі народи на слухняних маріонеток.

     В інші епохи у плеканні неповторної індивідуальності вбачали сенс педагогічної діяльності, перспективу поступу держав i людства.

     Перебудовні процеси в Україні обумовили нові тенденції в розвитку освіти. Виникла нагальна потреба суспільства в творчих, діяльних i обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадянах.

     Реформи, що відбулися у системі освіти за останнє десятиліття, їх спрямованість  на гуманістичні, особистісно-орієнтовані  освітні технології змінили ставлення до учнів, що виявляють неординарні здібності. З’явилися освітні заклади, навчальні й соціальні програми, громадські організації й фонди, що основною своєю метою вважають навчання й розвиток обдарованих дітей. Поступово в суспільній свідомості починає формуватися розуміння того, що перехід до віку наукових технологій неможливий без збереження й примноження інтелектуального потенціалу країни з обдарованими дітьми.

     Обдарована  людина може дати державі, суспільству, людству в цілому значно більше, ніж людина з посередніми здібностями. Тому перед суспільством і школою завжди стояла проблема виховання обдарованих дітей. Гострота цієї проблеми наростала по мірі розвитку суспільного виробництва, науки, наукововмісних технологій.

      Наразі  наголошується, що не варто принижувати роль і значення вроджених задатків дітей. Адже на хід і розвиток мислення обдарованих дітей значною мірою впливає їхня уява, інтуїція, здогадка, передбачення.

      Забезпечення  розумового розвитку підростаючого  покоління є найважливішим завданням  освіти.

     Дослідженням  проблеми розумового виховання обдарованих дітей займалася велика кількість вчених, серед них Ф. Моляко , М. Лейтес, М. Карне, Б. Теплов, Б. Ананьєва та багато інших. Разом з тим ряд актуальних проблем залишається в стані крайньої недостатньої розробленості.

      Об’єкт  дослідження: процес виховання обдарованих дітей.

      Предмет дослідження: розумове виховання обдарованих дітей.

      Мета  дослідження: дослідити особливості розумового виховання обдарованих дітей.

    Виходячи  з актуальності, мети, визначеного нами об’єкту і предмету дослідження, ми поставили перед собою такі завдання:

1. проаналізувати наукову літературу та періодичні видання з даної проблеми;
2. розкрити поняття дитячої обдарованості;
3. визначити особливості обдарованих дітей;
4. проаналізувати принципи та методи виявлення обдарованих дітей;
5. надати загальну характеристику організації виховної роботи  з обдарованими дітьми у школі;
6. охарактеризувати розумове виховання обдарованих дітей у сім'ї.

     У процесі роботи над дослідженням ми використали такі теоретичні методи: аналіз та узагальнення наукової літератури та педагогічних періодичних видань з даної проблеми.

     Дослідження розумового виховання обдарованих дітей має важливе практичне значення у процесі виховної роботи з обдарованими дітьми. Теоретичні знання допоможуть вихователям у практичній діяльності організувати виховний процес так, щоб інтелектуальний потенціал вихованців розвивався та повністю розкрився. Також  це допоможе уникнути низки проблем, пов’язаних з певними особливостями обдарованих дітей. 
 
 

РОЗДІЛ I.

  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ 

1. Поняття обдарованості. Види обдарованості

    Слово «дар» походить з давньо-естонської мови. Спочатку воно означало - плата за дружину. Інше значення цього слова можна знайти в давньофранцузькій, де воно має значення – отрута. Лише в середині XIX ст. цей термін було вжито А. Треєм (1839 р.) у поєднанні зі словом «геній». Але немає жодного запису щодо часу, коли слово «обдарований» стало означати найрозумніший [8].

    Часто слова «обдарований» і «талановитий» вживають як синоніми. Ці поняття не слід ототожнювати. Обдарованість – це сукупність здібностей, які допомагають індивіду досягти вагомих результатів в одному, або кількох видах діяльності й давати суспільству користь. Ця риса формується, і проявляється в процесі діяльності. Талановитий – це той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якоїсь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значущих процесах [11].

    Посилаючись на дослідження Ф. Моляко, можна запропонувати реєстр визначення обдарованості, хоча не завжди існує єдність у трактуванні цих понять. До них належать:

    • задатки - спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на базі здібностей;

    • нахили - ставлення, конкретна вибіркова спрямованість індивіда до певної діяльності, яка ґрунтується на інтересах, потребах у виконанні тієї чи іншої діяльності;

    • здібності - це індивідуальні особливості людини, які дають змогу успішніше оволодівати тією чи іншою діяльністю, вирішувати ті чи інші завдання, проблеми;

    • загальні  здiбності - лежать в основі оволодiвання будь-якаю дiяльнiстю;

    • спеціальні здiбності - дають змогу конкретнiй людинi оволодiвати певною дiяльнiстю, успiшно щось виконувати;

    • творчi здібності - даютъ змогу успiшно виконувати творчу дiяльнiсть;

    • обдарованiсть - специфiчне поєднания здiбностей, інтеpeciв i потреб, яке дас змогу виконувати певну дiяльнiсть на високому piвні;

    • творча обдарованість - дає змогу успiшно вирiшувати творчi завдання, виконувати творчу дiяльнiсть бiльш оригінально;

    • талант - система рис та особливостей, якi дають особистocтi змогу досягти значних ycпіхів в оригiнальному виконаннi творчої дiяльностi;

    • геніальність - системна характеристика особистостi, яка свiдчить про її надоригiнальнiстъ досягнення[8].

    М. Лейтес визначає три категорії обдарованих дітей:

    1. учні з ранньою розумовою реалізацією - це учні, у яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий інтерес до окремого навчального предмета. Він може випередити ровесників легкістю засвоєння специфіки матеріалу. Уроки з інших предметів можуть обтяжувати дитину;

    2. учні з прискореним розумовим розвитком - це учні, якi за однакових умов надто вирізняються високим рівнем інтелекту. Особливо вони бувають помітні в молодших класах. За даними психолога прискорений розвиток інтелекту завжди пов'язаний з високою розумовою активністю та пізнавальною потребою;

    3. учні з окремими ознаками нестандартних здібностей - ці учні не вирізняються розумовими особливостями, не випереджають однолітків у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета. Але вирізняються особливостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять на певні об'єкти, широта уяви, здатність до спостережень)[9].

    Серед таких школярів трапляються учні зі складним характером, незалежні, уперті, мало контактні.

    Психолого-педагогічна наука розрізняє шість сфер обдарованості дітей:

    1. Інтелектуальна сфера. Обдарована дитина вирізняється хорошою пам'яттю, допитливістю, добре вирішує різні завдання, зрозуміло висловлює свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань.

    2. Сфера академічних досягнень. Це успіхи з математики, читання та інших навчальних предметів.

    3. Творчість. Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність i оригінальність мислення, висловлює власні оригінальні ідеї.

    4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій. Легко спілкується з дорослими та дітьми, виявляє лідерство в iгpax та заняттях.

    5. Сфера художньої діяльності. Дитина виявляє: великий інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, виявляє інтерес до музики, добре відновлює мелодію, із задоволення, співає, намагається створювати музику).

    6. Рухова сфера. Тонка i точна моторика, чітка координація, добре володіє тілом [10].

    Для педагогічних працівників важливою проблемою є виявлення та розпізнавання великих можливостей розвитку дитини . М. Боженко вважає, що вчитель повинен вміти бачити відмінності таких здiбностей, а саме:

    • загальні здібності - це здатність кожної особистості до сприйняття, засвоєння та відображення інформації;

    • гуманітарні здібності - здатність до літературно філософської діяльності;

    • математичні здібності - передбачають добре розвинену логіку;

    • здібності до академічного навчання - це комплекс здiбностей, якi сприяють успішному навчанню та підкріплені вольовими зусиллями;

    • спеціальна обдарованість - та, яка виявляється в тенденції досягнення успіху в одній чи декількох сферах дiяльностi;

    • загальна обдарованiсть - це рівень задатків, схильностей особистості, якi свідчать про високий ступінь інтелектуального, моторного та сенсорного розвитку [3] .

1. 2. Особливості обдарованих дітей. Основні завдання виховання

    Обдаровану дитину можна зустріти в ycix верствах населення, незалежно від соціального статусу батаків. Якщо сімейні умови досить сприятливі й родина робить усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість може виявитися досить рано i навіть розвинутись. Якщо раніше вважали, що обдаровані діти фізично слабші, надзвичайно серйозні й не дуже цікавляться спілкуванням або спортом, то дослідження останніх років доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми однолітками в різних галузях знань. Вони раніше починають ходити i говорити, вирізняються кращим фізичним розвитком, досить комунікабельні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Вони i навчаються інакше, ніж звичайні діти: швидше i легше сприймають нову інформацію, ставлять багато запитана і білаше запам’ятовують із того, що вивчають. Багато з них caмi навчаються читати, легко засвоюють нові знання, швидко помічають взаємозв’язок між окремими явищами i роблять висновки.

    Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення й мають виняткову здатність вимости самостійні судження, вони надзвичайно кмітливі, а їхні інтереси виходять далеко за межі того, що цікавити їхніх однолітків. Найчастіше вони тяжіють до спілкування з батьками або з бiльш інтелектуально розвиненими однолітками або зі старшими за віком дітьми.

    Характерними особливостями обдарованих дітей є:

    • висока пізнавальна активність i розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей;

    • багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакція на несправедливість;

    • високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність [4].

    Якщо  в дитини виявляються інтелектуальні або математичні, моторні або образотворчі здібності, учитель мусить звернути на це увагу батьків, порадити їм створювати умови для розвитку здiбностей дитини. Це може бути індивідуально посилена програма навчання, набір відповідної літератури й цілеспрямована робота з поглиблення знань дитини, її інтересів.

    Обдарована  дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх однолітків. А згодом, у процесі шкільного навчання, вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у ранні шкільні роки нічим особливим не відрізняється, інколи навіть відстає від інших дітей у своїх навчальних досягненнях. Але на якомусь з етапів розвитку вона може дуже швидко наздогнати однокласників, а згодом і перевершити їхні досягнення.

    Обдарованість не можна прирівнювати до обсягу отриманих знань – це складніше явище, яке має високу природну енергетику, передбачає пізнавальну активність, нестандартність мислення, настійливість, надзвичайну працездатність.

    Успіхи  дитини в певній діяльності зумовлені комплексом відповідних здiбностей, виявлення яких більшість дослідників об’єднує в такі види:

    • загальні інтелектуальні здібності;

    • конкретні досягнення;

    • комунікативність i лiдерство;

    • творчість і продуктивність діяльності;

    • художньо-образотворчi здiбнocтi;

    • психомоторнi здiбнocтi[11].

    Такий диференцiйований пiдxiд дає змогy завчасно виявити ті конкpeтнi схильнocтi, yподобання, якi пов’язані з пpиродно закладеними передумовами здiбностей.

    Спостерiгaючи за здiбностями дитини в конкретному видi дiяльнocтi, батьки i вчителі можуть помітити крaщi досягнення дитини порівняно з іншими. Якщо ж її досянення виходять за межі того, що відповідає вiковим можливостям, i якщо вона з великим задоволенням виконує саме цей вид дiяльнocтi й залишаєтьcя бaйдyжою до iнших, можна констатувати наявнiсть у неї певних здiбностей.

    Загальні інтелектуальні здібності, як правило, виявляються в легкocтi навчання, спостережливості, рухливості, швидкості мислення, винятковій пам’яті, багатій i різноманітній обізнаності дитини.

    Конкретні досягнення (мова, математика, природознавство), зокрема, здiбнocтi до мови, виявляються в глибокому інтересі дитини до читання, яке стає найулюбленішим заняттям, у збереженні уваги до книжки, доброму розумінні того, що дитині читають, у легкому запам’ятовуванні та відтворенні прочитаного. Здібності до математики виявляються в інтересі до обчислювання, виміру чи впорядкування предметів, не притаманному для свого віку розумінні математичних символів. Здібності в галузі природознавства виявляються в тому, що дитина дуже цікавиться живою природою, має нахил до класифікації, виявляє інтерес до природничих дослідів, різних природних явищ, демонструє розуміння природних причинно-наслідкових залежностей.

    Творчість i продуктивна дiяльнiсть виявляються в надзвичайній допитливості дитини, яка, забуваючи про все, може з головою зануритися в те, що її цікавить. Така дитина дуже винахідлива у своїй дiяльнocтi, виявляє значну гнучкість у розв’язанні будь-яких проблем, може продукувати оригінальні ідеї, і демонструвати новий пiдxiд до розв’язання стандартних ситуацій.

    Комунікативність i лiдерство виявляються у високій здатності до спілкування, легкому пристосуванні до різних ситуацій. При сторонніх дитина зберігає впевненість у собі, під час спілкування подає різні ідеї, виявляє ініціативу, часто є лідером. Інші діти звертаються до неї по допомогу i параду.

    Художньо-образотворчі здiбнocтi виявляються як підвищений інтерес до візуальної інформації. Дитина в найменших подробицях запам’ятовує побачене, багато часу приділяє малюванню й ліпленню, оригінальним чином використовує матеріали художньої виразності, у музиці виявляє величезний інтерес до музичних занять, легко повторює музичний ритм тощо.

    Псиxомоторні здібності виявляються як зацікавлення діяльністю, що потребує тонкої моторики. Дитина має хорошу зорово-моторну координацію, полюбляє бігати, стрибати, чудово володіє рівновагою тіла під час виконання рухових вправ, розвинена фізично.

    У дітей дуже рано стають помітними індивідуальні відмінності в інтелектуальному розвитку. За рівнем це може бути високий, середній i низький інтелект, залежно від успіхів, яких досягає дитина у засвоєнні інформації, її обсягу, наявності загальних понять, здійснення розумових операцій, уміння застосовувати: знання під час розв’язання конкретних завдань тощо.

    Предметна спрямованість інтелектуальної дiяльнocтi визначається належнicнo до художнього, абстрактного (словесного) або середнього типу сприймання та мислення.

    У художньому типі визначальними є чуттєве сприймання, яскраві уявлення, наочність, образне, синтетичне мислення, інтуїтивний спосіб розв’язання завдань.

    Абстрактному притаманні словесне спрямування, опора .на одиничні, а потім i загальні поняття та категорії, загальні уявлення, поняттєве, словесне та узагальнене мислення.

    Середній тип поєднує образне, чуттєве сприймання й мислення з абстрактним і словесним.

    Залежко від того, якій інформації малюк надає перевагу (чуттєвій, словесній чи їхньому синтезу), його можна віднести до художнього, словесного типів мислення або гармонійного їх поєднання.  
 
 
 
 

1.3. Принципи та методи  виявлення обдарованих  дітей 

    Питання виявлення й розвитку обдарованості нині перейшли на якісно новий рівень. Ці питання педагогічний колетив школи розглядає як виконання тривалої програми з урахуванням рiзноманiтних методiв i форм роботи . Повага до обдарованої особистостi, сприяння її розвитку є головним iмпyльсом дiяльностi школи. Пошук i розвиток обдаровань потрiбно починати якомога ранiше. Для того щоб налагодити роботу з всебiчного розвитку дiтей, у школах створюють психолого - педагогічну службу. Метою дiяльностi цієї служби є створення системи роботи з дiтьми через психологiчний супровiд кожної дитини.

    Сучасна наука твердить, що виявити обдарованiсть  можна завдяки застосуванню взаємодоповнюваних способiв.

    По-перше, це метод спостереження, як спосiб виявлення обдарованих дiтей. За цим методом систематично i цiлеспрямовано сприймають рiзноманiтнi вияви психологічних особливостей обдаровання. Його найбiльше застосовують на уроках. Його якiснi результати можуть бути доволi обгрунтованими лише за умови регулярностi, тривалостi та багаторазових спостережень.

    По-друге, це констатацiя певного рiвня досягнутих дитиною ycпіхів у тiй чи iншiй сферi дiяльності. Констатацiя конкретних ycпixiв та способiв дає змогу встановити, до якого саме типу обдарованості належитъ конкретна дитина.

    Tpeтій спосiб – виявлення обдарованих дiтей з участю експертів. Так, за описовими характеристиками обдарованостi М. Карне, учнiв оцiнюють: сам учень, батьки, педагоги. Психолог порiвнює цi данi з результатами, вiдповiдних психодiагностичних методик.

    Четвертий спосіб  – здiйснення вiдповiдних тестових дiагностувань, якi мають стандартизоваиий характер i забезпечують отримання результатiв на основi єдиних критеріїв i норм[6].

    При виявленні обдарованих дiтей перш за все враховують відомості від батькiв, учителiв про успixи дитини. Також використовують групові тестування, соцiологiчнi опитування. Виявлення обдарувань залежитъ вiд багатьох чинникiв, тому прагнуть використати вci можливi джерела iнформацii про дитину. У стандартних життсвих ситуацiях педагоги школи використовують розповiдi, зауваження, судження батькiв, колег. Тiльки пiсля зiставлення вcix чинників можна робити висновки про дитину.

    Виявления обдарованих дiтей повинне бути системним. Одним iз видiв пошуку та виявления обдаровань є оптимальне поєднання єдиної й комплексної системи оцiнювання обдароваиостi. Пiд системою єдиного оцiнювання розумiють традицiйну систему, за якою дитина має набрати певну кількiсть балiв. В основу такої об’єктивної оцiнки обдарованостi обов’язково треба покласти данi, отриманi за допомогою двох рiзновидiв її вивчення - дискретного та неперервного. Передусiм увагу слiд придiлити виявленню загальної обдарованостi, оскiльки вона є приоритетною. Важливою є індивiдуальна оцiнка творчого потенцiалу дитини. Завдання психолога - визначити рівень загальногo iнтелектуального розвитку дитини, а також оцiнити тип мислення. Починаючи з першого класу практичний психолог здiйснює цiлий комплекс вивчення особистocтi кожної дитини. Вивчає її темперамент, характер, виконує соцiометричнi дослiдження, дiагностуються мiжособистіснi стосунки в класному колективi, вивчає розвиток рiзних видiв пам’яті, уваги, нахилів дитини, рівень її розумових здiбностей.

     Надзвичайно актуальною проблемою у визначеннi обдарованостi дитини є роль i об’єктивність педагога. Виникає запитання: чому важливо знати, чи обдарована дитина? А тому, що вci дiти заслуговують на щасливе життя. Обдарованi прагнуть знань, i справедливо, щоб ця потреба була визнана якомога ранiше, щоб батьки i вчителi могли дати їм можливості розвинути таланти. Надто легко знищити впевненiсть у собi дитини, якщо вана здiбна й талановнта. Дуже важливо шукати показники, якi б вказали, що складна i пригнiчена дитина приховує талант.

    Отже, обдарованість – це cyкyпність здiбностей, якi допомагають iндивiдy дocягти вaгoмих резулътaтiв в одному або кiлъкох видах дiялъності й дaвати cycпільству користь. Ця риса формуєтьcя й пpoявляєтьcя в пpoцесi дiялънocтi.

    М. Лейтес визначає три категорії обдарованих дiтей: учні з ранньою розумовою реалізацією; учні з прискореним розумовим розвитком; учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

    Психолого-педагогічна наука розрізняє шiсть сфер обдарованості дiтей: інтелектуальна сфера; сфера академічних досягнень; творчість; спiлкування;  сфера художньої діяльності; рухова сфера.

    Обдарованi дiти здiбнi до абстрактного мислення й мають виняткову здатнiсть виности самоcтiйнi судження, вони надзвичайно кмiтливi, а їхні iнтереси виходять далеко за межi того, що цiкавитъ їxнix однолiткiв.

    Характерними особливостями обдорогониx дiтей є:  висока пiзнавальна активнiстъ i розвинений iнтелект, що виходить за мeжi вiкових особливостей; багата фантазiя, творчiсть, винахiдливiсть, емоцiйна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакцiя на неспpаведливiсть; високий енергeтичний рiвенъ, чiтка моторна коордннaцiя, фiзична стабiльність.

    Питання виявлення й розвитку обдарованоcтi нинi перейшли на якiсно новий piвень. Цi питания педагогічний колетив школи розглядає як виконання тривалої програми з урахуванням рiзноманiтних методiв i форм роботи .

    Сучасна наука твердить, що виявити обдарованiсть  можна завдяки застосуванню взаємодоповнюваних способiв.

    По-перше, це метод спостереження; по-друге, це констатацiя певного рiвня досягнутих дитиною ycпіхів у тiй чи iншiй сферi дiяльності. Tpeтій спосiб виявлення обдарованих дiтей з участю експертів. Четвертий спосіб  – здiйснення вiдповiдних тестових дiагностувань, якi мають стандартизоваиий характер i забезпечують отримання результатiв на основi єдиних критеріїв i норм.  
 

РОЗДІЛ  II. ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДІТИНИ 

    2.1. Організація виховної  роботи  з обдарованими  дітьми 

    у школі 

     Розумове  виховання відбувається у процесі  засвоєння знань і не зводиться  до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.

     У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня – розумовий розвиток.

     Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв’язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.