Розвитку менеджменту на початку ХХI століття
ЗМІСТ
РЕФЕРАТ……………………………………………………………
ВСТУП
Актуальність теми. Нова техніка, нові соціальні структури, нові взаємини між людьми, - світ став швидко змінюватися, якщо порівняти подібні зміни з тими, що відбувалися в минулі століття. Це стосується як науково-технічного прогресу, так і організаційних структур в бізнесі.
Виникає нова парадигма ведення бізнесу, заснована на передачі більшої свободи підрозділам, делегування відповідальності дистрибуторам, на розвитку франчайзингу і так далі.
Така
організаційна структура
Так,
з достатньою часткою впевненості
можна сказати, що поступово знаходить
визнання принцип делегування
Передбачається, що в майбутньому стане можлива повна відмова від ієрархії і відокремлення функціональних і штабних органів.
Можна з упевненістю констатувати, що поступово знаходить визнання принцип різноманітності. Звичайно єдиної, шаблонної моделі розвитку організації в майбутньому не існує. Але все-таки основні напрямки можна простежити. І їх, як показує практика, два: горизонтальні корпорації і мережеві компанії.
Дуже важливо відзначити, що в XXI столітті, на думку вчених, зміняться принципові основи діяльності компаній - відбудеться перехід від компаній, "які базуються на раціональній організації", до компаній, "базується на знаннях та інформації".
В основі побудови і функціонування компаній та їх взаємодії один з одним буде лежати не вузька функціональна спеціалізація, а інтеграційні процеси в управлінській діяльності. Навіть традиційні ієрархічні (бюрократичні) структури управління доповнюються численними горизонтальними зв'язками на різних рівнях ієрархії.
Зміняться не лише самі компанії, ставши організаціями "без внутрішніх перегородок", компаніями-мережами, а й традиційні зв'язки і взаємовідносини між компаніями, що спричинить виникнення компаній "без кордонів", мереж компаній.
Поняття «менеджмент» виникло в російській теорії та практиці управління відносно недавно - з початку 90-х років минулого століття. Його поява зазвичай пов'язують з переходом України до ринкової економіки. До цього моменту на протязі багатьох років функціонування командно-адміністративної системи мала місце недооцінка теорії та практики управління. Однак на початку XXI століття в період активних соціально-економічних перетворень менеджмент став реальним чинником розвитку бізнесу в різних сферах економічної діяльності. До теперішнього часу накопичений значний практичний досвід управління в області, торгівлі, промисловості, сільського господарства, кооперації і т.д. При цьому спостерігається недостатня теоретична розробленість питань менеджменту. Хоча і теорія менеджменту характеризується великою кількістю різних шкіл, теоретичних і практичних підходів, але вони досить важко піддаються класифікації та періодизації, тому існують різні точки зору з цих питань. Крім того, теорія і практика управління не стоїть на місці і крім опрацювання базових понять менеджменту потрібно детальний розгляд основних тенденцій і напрямів його розвитку в наші дні.
У ХХI столітті глобалізація світової економіки і розвитку міжнародного менеджменту «без кордонів» матимуть визначальне значення. Сформульовано нові компетенції (знання, вміння та здібності) топ-менеджерів організацій. Особливе місце займатимуть програми пошуку «обдарованих менеджерів» (лідерів) і розвитку їх людського і управлінського потенціалів.
Формування ринкових економічних відносин в Україні і загострення конкуренції об'єктивно змушують керівників та менеджерів кардинально змінювати систему поглядів на управління підприємством у нестабільному та важкопрогнозованому зовнішньому середовищі. Сьогодні головним завданням підприємства стає адаптація не до самих змін ринкових умов функціонування, а до швидкості цих змін. У зв'язку з цим необхідна така система управління, яка була б здатна адекватно і своєчасно реагувати на зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Тому цій проблемі приділяється все більше уваги в теоретичних дослідженнях науковців та практичній діяльності суб'єктів господарювання.
Останніми роками питанню управління підприємством було присвячено праці багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Великий внесок у розвиток методології менеджменту та проблем, які пов'язані з удосконаленням стратегії підприємства, зробили такі вчені - економісти, як Р. Акофф, І. Ансофф, М. Маскон, Х. Мінцберг, Ю. Портер та інші. Однак проведені дослідження не вичерпують усіх запитань, пов'язаних з визначенням основних шляхів ефективного управління підприємством.
Об’єктом дослідження є менеджмент.
Предметом дослідження є тенденції розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
Метою курсової роботи є аналіз тенденцій розвитку менеджменту на початку ХХI століття.
Згідно мети курсової роботи поставлені наступні завдання:
- розглянути розвиток менеджменту в ХХI столітті;
- проаналізувати основні тенденції розвитку менеджменту ХХІ століття;
- дослідити проблеми та перспективи менеджменту в ХХI столітті.
Методи дослідження: описовий, аналітичний, порівняльний.
Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з 3 розділів та 6 підрозділів, список використаних джерел складає з 21 найменування. Робота містить 1 таблицю та 2 рисунки. Робота викладена на 44 сторінках.
РОЗДІЛ 1
РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ В ХХI СТОЛІТТІ
1.1. Менеджмент в ХХI столітті
На початку ХХI століття визначилися головні тенденції розвитку світової економіки, які в майбутньому будуть мати визначальне значення у розвитку менеджменту:
1. Глобалізація бізнесу в галузях промисловості, транспорту, зв'язку, паливно-енергетичного комплексу на основі укрупнення компаній і домінування на міжнародних ринках. Такі компанії, як GM, Ford, IBM, Mitsubishi, SONI мають чисельність персоналу від 100 до 400 тис. чол. та обсяги продажів більш 100 млрд. дол.
2.
Зростання конкуренції на
3. Посилення державного регулювання економіки за рахунок визначення пропорцій розвитку економіки, інвестицій з бюджету, податкових пільг і митного захисту національних компаній. Відомий досвід Японії, Німеччини, Франції, США і Великобританії в 50-80 рр.. ХХ ст.
4. Диверсифікація великого бізнесу на основі горизонтальної і вертикальної інтеграції, створення стратегічних альянсів різних компаній.
5. Розвиток малого підприємництва в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, науки і наукового обслуговування, туризму та сервісу. Середній клас у всіх розвинених країнах становить більшість населення і дає значну частку прибуткової частини бюджету.
6. Демократизація суспільства та розвиток ринкової економіки пред'являють нові вимоги до менеджерів. Здатність до менеджменту, за даними досліджень, мають не більше 3% населення країни, але саме ця частина передових громадян грає провідну роль у розвитку економіки. Не випадкова трансформація концепцій управління персоналом в ХХ ст. від управління трудовими ресурсами, де персонал - ресурс виробництва, до соціального менеджменту, де головна увага приділяється людським відносинам [10, c.58].
Менеджери ХХI століття будуть володіти такими якостями:
1. Глибокі професійні знання всіх напрямків менеджменту (загальний, стратегічний, інноваційний, виробничий, управління персоналом, антикризовий, креативний, інформаційний, фінансовий та ін.).
2. Навички управління персоналом з орієнтацією на людські відносини і переважанням демократичного стилю керівництва над авторитарним; універсалізація великих менеджерів, здатність ефективно виконувати всі конкретні функції управління в різних сферах і галузях бізнесу.
3. Формування лідерів організації з числа обдарованих і всебічно розвинених людей в ланках (школа - коледж - вуз - організація). Розробка національних програм пошуку та виховання лідерів із числа обдарованої молоді.
4. Володіння стратегічним менеджментом на основі аналізу сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, оцінки конкурентних переваг організації; дотримання законів держави, норм суспільної моралі та внутрішньофірмових правил взаємовідносин співробітників (громадянське суспільство).
5. Високий рівень базової професійної освіти, що відповідає профілю бізнесу (магістр або кандидат наук), і цілеспрямоване підвищення кваліфікації. У підготовці менеджерів вищої кваліфікації велике значення має програм МВА («Master of Business Administration»).
Підготовка
менеджерів ХХI століття є важливим
соціальним замовленням держави
і приватних організацій і
вимагає нового підходу до пошуку
майбутніх лідерів серед
Менеджмент - це складна область наукової та практичної діяльності, об'єднує десятки дисциплін і напрямів дослідження. Діяльність сучасного менеджера повинна базуватися на глибоких знаннях наукових основ менеджменту [21, с. 167].
1.2. Особливості розвитку сучасного менеджменту
В умовах переходу України на інноваційний шлях розвитку економіки виникла нагальна потреба в розробці нових форм і методів управління, що дозволяють підприємствам адаптуватися до динаміки зовнішнього середовища, раціонально використовувати виробничо-ринковий потенціал, нарощувати конкурентні переваги і створювати на цій основі реальні передумови до забезпечення стратегічної стійкості.
Ринкові відносини призводять
до серйозної зміни змісту
та організації процесів
У зв'язку з цим виникає необхідність вивчення та освоєння напрямків розвитку сучасного менеджменту, націлених на вирішення проблем організаційно-економічного розвитку організацій, вироблення навичок постановки та вирішення проблем управління, розробку механізмів підвищення конкурентоспроможності [13, c.128].
Сучасна ситуація в теорії
та практиці світового
Системний підхід має власну специфіку. Існує два основних типи систем: закриті і відкриті [9, с. 167]. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему.
Відкрита система
Керівники в основному займаються системами відкритими, тому що всі організації є відкритими системами. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу.
При системному підході будь-яка система (об'єкт) розглядається, як сукупність взаємопов'язаних елементів, що має вихід (мета), вхід, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок, у системі «вхід» переробляється в «вихід» [16, с. 94]. Найважливішими принципами системного підходу, на думку дослідників, є наступні:
- процес прийняття рішення повинен починатися з виявлення і чіткого формулювання конкретних цілей;
- необхідне виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення мети;
- цілей окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт з цілями всієї системи;
- сходження від абстрактного до конкретного;
- єдність аналізу і синтезу логічного та історичного;
- прояв в об'єкті різноякісних зв'язків та взаємодій [19, с. 17].
Процесний підхід описує функції управління як взаємопов'язані. Відповідно до даного підходу управління - це процес, що складається з взаємозалежних дій - функцій управління. Кожна функція в свою чергу представляє собою процес, що складається з взаємозалежних дій [10, с. 136].
Таким чином, процес управління є сума всіх функцій (прогнозування і планування, організації, координації, регулювання, контролю).
Ситуаційний підхід
Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний конкретний час [12, с. 20]. Через те, що в центрі уваги виявляється ситуація, ситуаційний підхід підкреслює значимість «ситуаційного мислення». Використовуючи цей підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню цілей організації в конкретній ситуації.
Методологію ситуаційного
1. Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність (розуміння процесу управління, системного аналізу, методів планування і т.д.).
2. Кожна з управлінських
3. Керівник повинен вміти
4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект і несли б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.
Таким чином, ситуаційний підхід розширює практичне застосування теорії систем, визначивши основні змінні, які впливають на організацію. Ситуаційний підхід часто називають «ситуаційним мисленням». З точки зору ситуації «кращого способу» управління не існує.
Зазначені підходи спрямовані на синтез і розвиток розроблених раніше поглядів основних «шкіл управління», а також на розробку нових уявлень про управління. У зв'язку з паралельним існуванням ряду підходів загальний спектр сучасних теоретичних і прикладних розробок надзвичайно широкий і різноманітний. Результатом цього є фактично вичерпний охоплення сучасними дослідженнями всіх основних проблем управління [11, с. 105].
Дослідники виділяють основні тенденції сучасного етапу розвитку теорії управління. Перша пов'язана з наданням більшої, ніж раніше, значущості матеріальної, технологічної бази організацій в плані управління нею. Величезну роль в цьому плані зіграла «комп'ютерна революція», яка створила якісно нову за своїми можливостями технічну базу управління, а також інші великі досягнення науково-технічного прогресу.
Друга, ще більш потужна
Третя тенденція - інтернаціоналізація
менеджменту і бізнесу і
На думку більшості
1.
Відмова від управлінського
2. Використання в управлінні теорії систем дозволило не тільки сформулювати новий погляд на організацію як «органічне ціле», що має свою логіку і закони, але і виділити ряд універсальних змінних будь-якої системи, контроль за якими складає основу ефективного управління.
3. Ситуаційний підхід до управління, що становить домінанту сучасної теорії та практики управління. Головна його теза - вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні за своєю природою впливи ззовні.
4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед індивідом, що працюють в організаціях. Найважливішою характеристикою менеджменту на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях - когнітаріат. Він вже не може розглядатися як тільки один з економічних чинників, а трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і нарощування якого стає самої основним завданням менеджменту. Ці та інші положення є основними принципами сучасної теорії управління.
Таким чином, процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають головним чинником, що визначає розвиток теорії та практики управління в сучасному світі [18, с. 81].
Вплив глобалізації викликало необхідність пошуку нових підходів до управління компаніями різного напряму діяльності.
Так,
з позицій стратегічного
Розпад СРСР та відкриття його ринків і ринків країн Східної Європи, введення єдиної валюти в рамках Європейського співтовариства, набуття чинності Північноамериканської угоди про вільну торгівлю відкрили перед компаніями нові перспективи розвитку та стимулювали підвищення якості товарів і послуг. Більшою мірою цьому сприяло прийняття нових міжнародних стандартів якості. В даний час будь-яка організація (і не тільки комерційна) повинна орієнтуватися на стандарти, досягнуті в тій чи іншій галузі світовими лідерами.
На думку більшості дослідників, у сфері виробничого менеджменту постійно зростаюча конкуренція з боку іноземних виробників сприяла зниженню рівня витрат і більш гнучкої взаємодії зі стрімко мінливим зовнішнім середовищем [14, с. 13]. У маркетингових стратегіях пріоритетним напрямком стали розробка нових товарів і постійні інновації, пов'язані з підвищенням рівня обслуговування споживачів. Терміни створення і виведення на ринок новинок при цьому різко скоротилися.
Однією з найбільш сильних тенденцій розвитку сучасного менеджменту є посилення процесу наділення владою співробітників, їх залучення до процедури прийняття рішень. Традиційна модель, коли менеджер контролює працівників, в умовах високотурбулентного зовнішнього середовища перестала бути ефективною. Під наділенням владою мається на увазі не стільки передача владних повноважень, скільки оцінка потенціалу працівників і його розкриття. У співробітників зростає потреба в довірі, спілкуванні, у зв'язку з чим зростає значення особистих контактів персоналу, що дозволяє зрозуміти, чого чекати один від одного. Особливу важливість в умовах інформаційної революції і введення системи трудових відносин, при якій співробітники трудяться спільно, але не разом, набуває адекватне інформування кожного працівника, особливо про зміни. Найціннішим активом будь-якої компанії XXI століття стають працівники розумової праці та їх продуктивність. Найбільшою і швидкозростаючою групою персоналу в категорії працівників розумової праці стають «нові службовці», які займаються не тільки інтелектуальною працею, але і фізичним, гармонійно поєднуючи їх.
Слід зазначити, що Україна відстає від розвинених країн за якістю підготовки менеджерів, оскільки програми підготовки дещо застаріли і якість підготовки також відстає від світового рівня.
1.3. Риси успішного менеджера XXI ст.
У дослідженнях, які здійснені теоретиками-футурологами, помітний внесок зробив американський учений Джон Нейсбітт, який у 1984 р. видав працю "Мегатенденції: десять нових напрямів трансформації нашого життя". Багато які з його передбачень справдилися протягом 80-х років. Зокрема, йдеться про децентралізацію не тільки всередині комерційних організацій, а й в усьому суспільстві, "гуманізацію" високих технологій, рух до єдиної світової економіки, швидке входження в новий — інформаційний уклад тощо.
Цікаво, що і прогноз на 90-ті роки, зроблений Дж. Нейсбіттом спільно з Патрісією Абурден та опублікований у книзі "Десять нових напрямів на 1990: мегатенденції 2000"виявився слушним [21, c.207].
Ось його положення:
- Глобалізація економіки.
- Ренесанс мистецтва.
- Поява соціалізму з ринковою економікою.
- Приватизація державної власності.
- Глобалізація стилю життя і посилення культурного націоналізму.
- Економічне піднесення країн Тихоокеанського регіону.
- Залучення жінок до керівництва будь-якого рівня.
- Розвиток біотехнології.
- Оновлення релігії.
- Тріумф індивідуалізму.
Достатня точність подібних передбачень, а також аналітичні звіти, наукові дослідження, опитування керівників дають змогу зробити висновки про недоліки менеджменту й менеджерів XX ст. і назвати обов'язкові риси їхнього ділового портрету у XXI ст. До недоліків, зокрема, слід віднести офірування довгостроковими цілями заради негайної вигоди; нездатність швидко втілювати свіжі ідеї, що можуть принести прибуток; локалізація діяльності у вузьких географічних межах, як правило, національних; нехтування досвідом управлінської діяльності в інших країнах, фірмах та ін.; небажання підвищувати рівень знань і посилювати мотивацію працівників.
Для країн з розвинутою економікою перелічені недоліки менеджменту і менеджерів минулого століття є вельми характерними. Більше того, деякі з них були притаманні управлінській сфері і в країнах колишньої командно-організованої соціалістичної системи. Тому, на наш погляд, уряд України, керівники відомств, університетів та інших ВНЗ, шкіл менеджменту і бізнесу, викладачі й студенти повинні поставитися з великою увагою до питання про те, які якості вимагатимуться від управлінців в умовах тепер уже ринкової економіки [8, с. 42].
Отже, з огляду на рекомендації спеціальної літератури, новітніх програм, призначених для систем освіти і підвищення кваліфікації (тренінгів, семінарів тощо), на оцінки майбутнього бізнесу, пропоновані економістами-футурологами, на поточну інформацію з численних сфер діяльності менеджер-керівник ХХІ ст. має бути:
— стратегом, здатним на аналіз не тільки економічного, а й правового, політичного, культурного аспектів життя країни. При цьому він повинен добре знати, інтуїтивно відчувати, передбачати і використовувати в управлінській роботі тенденції розвитку, завдяки чому зможе впевнено поводитися в зовнішньому середовищі й мислити в планетарному вимірі;