Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Розвиток АПК в Шаргородському раоны

Вступ

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.

Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють АПК, що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства .

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК – це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок .Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обгрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипинськоі реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст . і передбачена запровадженям приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств – створення нових господарських структур на засадах приватної власності на майно і землю .

Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування. Реформування економіки, проходження процесів приватизаціі та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських структур з різними формами власності. В основному завершина приватизація майна підприємств АПК. Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває.

Метою даної розрахункової роботи є вивчення і визначення на основі теоритичного обгрунтування і практичного матеріалу особливості діяльності АПК в сучасних умовах господарювання, обгрунтування механізму організації і ефективного фунціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК.

Багатограність поставленоі мети визначає необхідність вирішення таких завдань:

характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня іх впливу на результати агропромислового виробництва;

сучасний стан та характер розміщення галузі;

закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК;

реформування виробничих відносин в сільському господарстві;

оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в АПК;

основні проблеми та перспективи розвитку АПК.

1.Загальна характеристика галузі

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів , працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 2009р налічує 42,4 млн га сільськогосподарських угідь,з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргистані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю.Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні тахнології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобільській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн.га угідь , з яких 70 тис.га виведено з сільськогосподарського використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсовикористання і обсягів забрюднюючих речовин та відходів.

І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природніх ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природніх ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обгрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових расурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м’ясомолочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об’єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції. За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва – агропромислові об’єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об’єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об’єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об’єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів.Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв’язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечубть виробництво, зберігання, проектування і будівництво об’єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

За сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки й виробництва на базі створення науково-виробничих систем.

Виходячи з неоднакових економічних і природно-кліматичних умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву м’яса і м’ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових бур’яків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаорів по виробництву сільськогосподарської продукціїї і наданню різних послуг.

Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукціїї й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

У справі інтенсифікації виробництва найважливішими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що уможливлять впровадження поточної технології. Важливе місце в системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили.

Агропромисловий комплекс України- складна виробничо-економічна система ,яка становить групу технологічно й економічно взаємозв’язаних галузей народного господарства, промисловості.В його складі три основні сфери.Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції.Центральна ланка АПК – сільське господарство,а також:

харчова,

м'ясо-молочна,

борошномельно-круп'яна,

комбікормова,

мікробіологічна промисловості,

а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування,

виробництво мінеральних добрив і хімікатів,

сільське будівництво

та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об’єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції.

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва:

агропромислові об’єднання,

агрокомбінати,

агрофірми,

асоціації,

виробничі й науково-виробничі системи.

Давайте розглянемо детальніше АПК Шаргородського району.

У ньому нараховується велика кількість галузей АПК,зокрема найрозвинутіші з них:

СТОВ „Поділля”с. Писарівка;
ПП „Укрпостачсервіс” с.Лопатинці
ПП „Довіра”;с. Зведенівка ФГ
„Попелівське”; с.Попелівка
с. Зведенівка” СТОВ „Колос”;
с.Хоменки СФГ „Агро-Дар”
с. Клекотина СТОВ „Зето”;
ФГ „ДІМ-с.Сл.Шаргородська”;
СФГ „АВК-Агро”с. Клекотина;
ТОВ „Агро-Балт”;
с.Лозова ПП „Золотий колос”;
с. Михайлівка ПП „Україна”;
с.Гибалівка ФГ „Смед Тверстед”;
СТОВ „Політанське” с.Політанки;
ПП „Юхимівське” с. Юхимівка;
ПП „Клекотинське”с.Клекотина

Усі вище перераховані господарства займаються виробництвом сільськогосподарської продукції,зокрема рослинної і тваринної.

На сам перед виробництвом зерна, адже виробництво зерна – провідна галузь сільського господарства країни,а зокрема і районуУ зв'язку з цим підвищення врожайності всіх зернових культур слід розглядати як ключовий напрям у розвитку зернового господарства. Зернова галузь повинна забезпечити зростаючі потреби країни в високоякісному продовольчому та фуражному зерні, державні резерви зерна і ресурси його для експорту. Стабілізація і нарощування темпів виробництва зерна можливе лише на основі застосування конкурентоспроможних технологій, які забезпечують врожай зерна на рівні 70 – 90 ц/га. Для досягнення таких результатів необхідна науково обгрунтована і зважена державна політика щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств коштами для матеріального забезпечення технологій та дотримання їх вимог в кожному підприємстві.

У процесі виробництва зернових культур можна виділити чотири основних періоди:

основний обробіток грунту і внесення добрив;

передпосівний обробіток грунту і сівба;

догляд за посівами;

збирання врожаю.

Технологічний комплекс робіт з основного обробітку грунту і внесення добрив включає лущення або дискування стерні, внесення мінеральних і органічних добрив, оранку або безполицевий обробіток грунту.

Також Шаргородський район славиться виробництвом м’ясомолочної продукції,зокрема тут розташований ВАТ "Шаргородський маслозавод",також є ковбасний цех в самому Шаргороді.

Цей потужний маслозавод славиться своїми виробами по всій області, зокрема навіть сама Вінниця п’є Шаргородське молоко і споживає інші молочні продукти.

2. Основні передумови розміщення і розвитку галузі

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

Клімат Шаргородського району помірно континентальний, з помірно м'якою зимою та теплим літом.. Він сприяє проведенню всіх сільськогосподарських робіт, відпочинку і туризму. Тривала й достатньо суха осінь з чудовими краєвидами. Привертають до себе увагу чисте повітря, велика кількість сонячних днів, лісові масиви, струмки і річки створюють комфортну зону. Територія району належить до першого помірно-теплого, вологого агрокліматичного району. Максимальна температура повітря може сягнути +38 °C, мінімальна — −33 °C, а середньорічна +7 °C. Такі кліматичні умови сприяють всебічному розвитку землеробства.

Район багатий на будівельні матеріали. Насамперед, на вапняковий камінь, залягання якого виявлено в районі сіл Джурин, Сапіжанка, де вже протягом 70-ти років триває його промисловий видобуток, пісок.

Грунти переважно сірі й світло-сірі, опідзолені. Клімат помірний.

Шаргородський район межує з Тиврівським, Тульчинським, Томашпільським, Чернівецьким, Могилів-Подільським, Муровано-Куриловецьким, Барським та Жмеринським районами.

За національним складом населення району: українці — 96,5%, росіяни −2,0%, євреї — 0,1%, інші національності — 1,4.
        Шаргородщина пишається іменами Героїв Радянського Союзу Михайла Мандибури, жителя села Довжок та Іллі Грелі, жителя села Будне. Кавалерами 3-х Орденів Слави стали: Андрій Дудник та Іван Гаврилюк – жителі села Лозова. Шаргородщина зростила 20 Героїв Соціалістичної Праці.
В Шаргородському районі народився і вчився відомий радянський фізик, академік, Лауреат ленінської та Державної премії, директор інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР Буткер Гірш Іцкович.
В районі народився і навчався відомий поет Петро Мойсейович Перебийніс.
Серед пам’ятників архітектури привертають увагу костьоли Святого Флоріана в м. Шаргороді та Непорочного зачаття Діви Марії в с. Мурафа, Свято-Миколаївський монастир в м. Шаргороді (православний), дерев'яна Покровська церква в с. Лозова та колишня єврейська синагога в м. Шаргороді.
       В районі видається газета „Шаргородщина”, співзасновниками якої є районна державна адміністрація та районна рада, працює районний телерадіокомітет „Шаргород”.
      Шаргородський район розташований у південно-західній частині Вінницької області. До його складу входять м. Шаргород та 62 населених пункти, всі вони підпорядковані одній міській і 31 сільським радам. Площа району становить 1137 кв. км. Розташований за 90 км від Вінниці і за 27 км від залізничної станції Ярошенка.,через яку проходять велика кількість сполучних шляхів для перевезення різноманітної продукції,так званий «експорт» і «імпорт» різної сировини для прозвитку району.
        Через Шаргородський район протікають невеличкі річки Мурашка та Мурафа.

Як було вище наведенно про наявність маслозаводу,то це - акцiонерне товариство по виробництву масла тваринного, цiльномолочної продукцiї, нежирної продукцiї та казеїну технiчного. Пiдприємство було створене 43 роки тому як державне пiдприємство. Вiдкрите акцiонерне товариство "Шаргородський маслозавод" створене вiдповiдно до Установчого договору вiд 16.08.1995 року, укладеного Регiональним вiддiленням фонду державного майна України по Вiнницькiй областi та орендним пiдприємством "Шаргородський маслозавод".
На пiдприємствi працює 2 цехи - об`эднаний та цех по виробництву казеїну технiчного, механiчне та енергетичне вiддiлення, виробничу лабораторiю, склади для збереження готової продукцiї та матерiалiв, очиснi споруди. Фiлiй, дочiрнiх пiдприємств та представництв немає. Змiн в органiзацiйнiй структурi не передбачається.
Фiнансовi звiти ВАТ складенi на пiдставi нацiональних положень (стандартiв) бухгалтерського облiку України, якi не протирiчать чинним Мiжнародним стандартам бухгалтерського облiку. На пiдприємствi ведеться журнально-ордерна система рахiвництва вiдповiдно до нацiональних Положень бухгалтерського облiку, затверджених Мiнiстерством фiнансiв України та вимог Закону України "Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi" вiд 16.07.99 р. № 996-ХIY та iнших нормативних документiв з питань органiзацiї бухгалтерського облiку. Нарахування амортизацiї проводиться у вiдповiдностi з українським податковим законодавством, тобто за ставками амортизацiї, передбаченими ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств". Амортизацiя основних засобiв нараховується за методом зменшувального залишку iз застосуванням норм, встановлених для нарахування амортизацiї у податковому облiку, за ставками, передбаченими ст.8.6 Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" у редакцiї вiд 22.05.1997 р. № 238/97-ВР, iз змiнами та доповненнями, у розрiзi груп, порядок формування яких встановлено п.п.2.2 "Закону про прибуток". Запаси вiдображаються у фiнансовiй звiтностi за найменшою з двох оцiнок: собiвартостi або чистої вартостi реалiзацiї. Собiвартiсть придбаних запасiв складається з цiни придбання, а також всiх iнших витрат безпосередньо пов'язаних з придбанням. Оцiнка запасiв здiйснюється з використанням методу ФIФО. Дебiторська заборгованiсть вiдображається в Балансi за їх номiнальною вартiстю за вирахуванням вiдповiдної суми резерву сумнiвних боргiв. Резерв сумнiвних боргiв формується на пiдставi аналiзу перiодизацiї дебiторської заборгованостi, вiдображеної в балансi. Поточна кредиторська заборгованiсть облiковується та вiдображається в балансi за номiнальної вартiстю. Дохiд вiдображається в бухгалтерському облiку в сумi справедливої вартостi активiв, що отриманi або пiдлягають отриманню Витрати вiдображаються в бухгалтерському облiку одночасно зменшенням або збiльшенням зобов'язань. Доходи i витрати якi вiдповiдають критерiям визнання наводяться у Звiтi про фiнансовi результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звiтного перiоду. Встановлено перiодичнiсть та термiн проведення iнвентиризацiї окремих матерiальних активiв: - для готової продукцiї, сировини, матерiалiв, палива, запасних частин, МШП, товарiв щорiчно за станом на 1 листопада; - для об`єктiв основних засобiв, нематерiальних активiв - один раз на два роки; - для розрахункiв з постачальниками та покупцями - щорiчно за станом на 1 грудня; - для коштiв у касi - щомiсяця. В цiлях формування показникiв фiнансової звiтностi пiдприємства встановлено межу суттєвостi - 0.5 тис.грн. Затверджено систему оплати працi згiдно колективного договору пiдприємства.

Ще в 2000 роках на його території функціонував потужний Деребчинський цукровий завод,куди з навколишніх сіл звозили буряки.

Також в с.Пеньківці функціонував асфальтний завод,а вугільний склад працює і інтенсивно розвивається і досі,який забезпечує вугіллям ледь не весь район. Також працювала нафтопереробна база,що забезпечувала цукровий завод паливом для переробки продукції.

3.Сучасна територіальна структура галузі.

Для описання сучасного стану та характеру розміщення агропромислового комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними (тобто, на які припадає найбільша питома вага всієї випущеної продукції АПК).

Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих галузей.

Сільське господарство є найважливішою ланкою агропромислового комплексуї.

Обсяг продукції сільського господарства за січень-серпень 2009р. в усіх категоріях господарств у фактичних цінах склав за розрахунками 41 млрд.грн. В порівнянних цінах виробництво продукції проти відповідного періоду 2008р. зросло на 4,4%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності - скоротилося на 2,1%, а в господарствах населення - зросло на 10,2%. Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

У структурі сільського господарства домінують такі галузі: рослинництво і тваринництво.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, однією з провідних ланок усього АПК країни. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.

Основа розвитку рослинництва — це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогос-подарських угідь України.

Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, по Шаргородському районі ледь не в кожному селі,зокрема в селах-Пеньківка,Юхимівка,Михайлівка,Зведенівка, Мурафа,клекоти на,Попелівка,Писарівка іншї, де виробляють відповідно по 45 і 40% його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими природно-економічними умовами. В районі переважна посівка пшениці,ячменю,жита,соняшнику,кукурудзи,сої,соняшнику тощо.

Основними хлібними зерновими культурами України,зокрема і району є озимі пшениця і жито, круп’яними — просо, гречка і рис, зернофуражними — ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими — горох.

В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до загибелі посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.

У загальному виробництві зернових культур пшениця озима становить 58,1% (20,8 млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6 млн.т), ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т), зернобобові - 2,4% (0,8 млн.т). Найбільш урожайною зерновою культурою є пшениця озима, з кожного гектара зібраної площі якої в середньому намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей рівень урожайності в господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської (38,9 ц), Дніпропетровської та Черкаської (38,0 ц) областей. Основними районами вирощування озимої пшениці є області Степової (понад половина посівів) і Лісостепової (понад третина) зон. У поліських та західних районах питома вага озимої пшениці значно менша.Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Пояснюється це тим, що жито переважно дає менші врожаї, ніж інші зернові. Основні райони вирощування озимого жита — Полісся (понад 60% усіх його посівів) і західна частина республіки. Цій культурі належить друге місце (після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур.

З інших озимих культур на відносно невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Провідне місце у структурі посівів зернових належить ярому ячменю.

Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. Кукурудза є цінною продовольчою і фуражною культурою.. Цю культуру вирощують також для пересіву після загибелі озимих.

Просо, гречка, овес — цінні круп’яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській). Врожайність проса є відносно високою — 15 — 21 ц/га.

Значні площі в Україні відводяться під гречку — до 459 тис. га. Однак за повоєнні роки площі посівів дуже скоротилися. Відносно невисокою є і врожайність цієї культури - 10 — 12,5 ц/га. На деяких територіях району також вирощується,хоча і в маленьких кількостях.

У країні близько 22 тис. га зайнято під рис. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині України створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на поливних землях і дає високі та стабільні врожаї до 50 ц/га.