Розвиток економічної системи в Україні

Зміст

Вступ ………………………………………………………………… ……. 2

РОЗДІЛ 1.Економічна система: суть, види та класифікація…………………………………….. …………..…………….  3

1.1. Суть економічної  системи…………………………….………...... ….  4

1.2. Класифікація  економічних систем за способами  організації ринку.. 6

1.3. Види економічних  систем…………………………………..……….. 12

1.4. Моделі економічних систем………………………………..……….. 14

РОЗДІЛ 2. Економічна система України………………..……..…….…. 17

2.1. Передумови формування економічної системи України…………………………………………………………………… 17

2.2.Комуністичний експеримент……………………………………….  19

2.3.Характеристика компонентів……………………………………….  22

2.4.Україна на сучасному етапі………………………………………… 29

Висновок………………………………………………………….……… 32

Список використаної літератури………………………..……………… 33

Вступ:

Людське суспільство  у своєму розвитку завжди застосовувало  різні економічні системи, які відрізняються  між собою в основному за ознаками, а також у підходах до вирішення  ключових проблем економіки.

Сутність економічної  системи полягає в наявності  відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні  відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства  якісно однорідні та утворюють систему.

Економічна система  розглядається як сукупність трьох  складових: відносини між господарюючими суб’єктами, що забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); системи координації; системи  мотивації і контролю. Порівняльний аналіз названих варіантів дає можливість доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, які характерні даній  системі.

Матеріальною основою  економічних систем виступають продуктивні  сили. Вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. З  даної точки зору продуктивні  сили достатньо повно розглянуті в попередніх темах. Тут відзначимо тільки їх форму спрямування —  науково-технічний прогрес. Останній — найглобальніша закономірність становлення  людської цивілізації.

В цій курсовій роботі  розглянемо виникнення економічної  системи, її історичний розвиток, різні  підходи до класифікації , а також  становлення і розвиток економічної  системи України.

РОЗДІЛ 1.Економічна система: суть, види та класифікація.

1.1 Суть економічної системи.

Економічна  система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Досучасні економічні системи:

Економічна  система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

Структурними  елементами в будь-якій економічній  системі виступають:

1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці,  науку, інформацію, робочу силу,  їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.

2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.

3. Техніко-економічні   відносини,   які   визначаються   рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини   людей у   процесі   виробництва.   Вони   є матеріально-речовим змістом виробництва і передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств.

4.  Організаційно-економічні  відносини -  це  відносини,   що стосуються    встановлення    ефективних    форм    організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.

5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання   економічних   законів,   економічних   важелів, правових норм та інституційних утворень.

6.  Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.

Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній  системі. їх специфіка якраз і  визначає суть певного типу економічної  системи.

У праці "Японська економіка перед вибором: процвітання  або занепад", що побачила світ в 1986 році в Токіо, відомий японський  економіст Наохіро Амая сформував  суть основних форм управління, притаманних  тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє "модель Рікардо", основу якої складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; "модель Сталіна", для  якої характерна нульова роль ринку  при абсолютній ролі держави; "проміжну модель" з її нескінченною різноманітністю  співвідношень між частками держави  та приватного підприємництва у прийнятті  рішень, їх змінність, рухливість

Класифікація економічних  систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона  до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним  критерієм, який застосовується для  класифікації економічних систем, є  відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм[6] (засоби виробництва належать суспільству  чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії  відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до - і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

1.2 Класифікація економічних систем за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує  відмінності між національними  економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

1)  сектор вільного  підприємництва;

  2) сектор державної  власності, включаючи повністю  чи частково націоналізовані  фірми;

3)  економічне  планування;

4)  урядове регулювання

Цю економічну систему  часто називали "середнім шляхом" (англійською - Middle Way Economy).

 Коли говорять  про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1)  ринковий капіталізм, який характеризується приватною  власністю на засоби виробництва,  регулюванням ринковим механізмом  виробництва та розподілу. Як  приклад, називають Англію та  США XIX ст., а також Гонконг у  ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна  власність, ринковий механізм  виробництва і розподілу модифікований  втручанням уряду і фактом  володіння ним частиною продуктивної  власності держави. Приклади охоплюють  США, Японію, Канаду, а також більшість  країн Західної Європи.

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи  на ринку з принципом соціального  зрівнювання".

1) плановий соціалізм,  який характеризується державною  власністю на засоби виробництва  та державним плануванням виробництва  і розподілу. Як приклад, називають  колишні СРСР та Східну Німеччину;

2)  ринковий соціалізм,  де засоби виробництва належать  державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються  ринковим механізмом. Прикладами  були колишня Югославія та  Угорщина другої половини 80-х  років.

Погляди на класифікацію економічних систем:

"Прагматична  теоретична модель" Богдана Гаврилишина

На думку Б.Гаврилишина, попередні класифікації побудовані на "доктринерських теоріях XIX ст.", не можуть дати відповіді на багато запитань. Сучасна економічна теорія потребує "ідеологічного визволення" та утвердження прагматичної теорії, що стала б привабливою для  всіх.

В основі "прагматичної теорії" має бути абсолютна цінність - людина та її життя. Усі інші явища  повинні розглядатись через призму людини.

Економічну систему  Б.Гаврилишин розглядає як елемент  в архітектурі суспільного ладу. Отже, суспільний лад, як певна система, включає в себе відповідні компоненти:

1)  цінності - переконання,  що впливають на стосунки між  індивідами або групами, на  відносини всередині суспільства;

2)  політичне  правління - сукупність політичних  інституцій та процедур;

3)  економічна  система - спосіб організації  виробництва і розподілу створеного  у суспільстві багатства.

Види  цінностей:

    а) Індивідуалістсько-конкуренційні цінності. Суть цього виду цінностей полягає в тому, що індивідуум розглядається як унікум; "об’єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження".

 Така система  цінностей у найбільш чистому  вигляді сформувалась у США  та Канаді. З еміграцією до Північної Америки відбувався штучний відбір людей, схильних до індивідуалізму ще задовго до того, як вони покинули батьківщину. Це були, звичайно, люди енергійні, які через певні економічні чи політичні умови не змогли реалізувати своєї енергії у Старому Світі. Пригадаймо хоча б Галичину чи Буковину 100 років тому. Більшість людей втікала від економічного визиску, релігійної дискримінації або політичних обмежень. Люди, не схильні до індивідуалізму, не покидали насиджених місць. Отже, ті, хто емігрували з Австро-Угорщини чи Німеччини, Великобританії чи Ірландії були схильні до індивідуалістської поведінки, готовими рішуче відстоювати свої інтереси.

У Новому Світі, багатому природному середовищі успіх індивідуума  мав тенденцію бути здебільшого  вигідним для суспільства в цілому. Навіть, коли епоха освоєння прерій поступилася тріумфальній ході технологій, винахід однієї людини міг не лише забезпечити її добробут, а й примножував  можливості для багатьох.

Для кожної людини мірилом власних досягнень у  будь-якій справі є порівняння з  успіхами інших. Отже, стосовно інших  людей успіх досягається шляхом конкуренції. Одні виграють, а інші програють. Суспільне благо - побічний продукт устремлінь індивідуума  до самореалізації. Суспільство, побудоване на сприянні устремлінням індивідуума, служінню його інтересам, "приречене" жити заможно.

б) Групово-кооперативні цінності. Суть цього виду цінностей полягає у тому, що особа розглядається лише як "частинка всесвіту і частинка суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими".

 Основні принципи  цієї системи цінностей ґрунтуються  на тому, що кожен індивідуум  органічно вплетений у тканину  суспільства, шукає свого місця  у його структурі, добровільно  підпорядковує себе груповим  чи суспільним цілям. Достоїнства  людини оцінюються її бажанням  жити так, щоб відповідати сподіванням  інших, а не демонструвати свої  переваги над ними. Доброчесність  людини полягає скоріше у стримуванні  себе, аніж у самореалізації, пристосуванні  до сподівань, ніж в індивідуалістському  самоутвердженні і диференціації.  Такі погляди на доброчесність  формують поведінку, яка є більше груповою, ніж індивідуально-орієнтованою, більше узгодженою, ніж конкуренційною.

в) Егалітарно-колективістські цінності. Назва цього виду цінностей походить від французького égalité - рівність, одного з гасел Великої французької революції.

У цьому виді цінностей  людина розглядається як член громади, невіддільний від суспільства; як частинка (складовий елемент) колективної  сутності.

В основі егалітарно-колективістських цінностей є колективістські ідеї та ідеали, що походять від певних етичних мотивів, релігійних вірувань, але найчіткіше окреслені в теорії марксизму. Конкретні вияви цих ідеалів спостерігалися у різні історичні періоди, починаючи від ранніх (Платон), середньовіччя (Томас Мор, Томазо Кампанелла), до сучасних держав (сьогодні вже колишніх так званих "соціалістичних" країн Східної Європи та колишнього СРСР) і до проектів майбутнього "комуністичного" суспільного ладу.

 Основний принцип  ідеї Мора-Маркса такий: люди  народжуються рівними щодо прав  на задоволення своїх потреб  і щодо обов’язків перед суспільством. "Кожному за його потребами", але необхідною умовою його  здійснення є "від кожного  за його здібностями".

Походження егалітарних ідеалів часто приписують християнству, за яким всі люди створені за образом і подобою Бога, а отже, рівні перед Творцем. Хоч, якщо розглядати усі християнські заповіді, то вони, очевидно, набагато ближчі до групово-кооперативних цінностей.

Протилежна аргументація, значно ближча до егалітарно-колективістських цінностей базується на теорії матеріалізму, що розглядає людину як продукт еволюції, підпорядкованої законам розвитку природи. Якщо стисло - це марксистська школа мислення.

Марксизм пропонує історичний аналіз, на його погляд, класово-антагоністичного суспільства, в якому спільність інтересів об’єднала людей у  суспільні класи, що конфліктують між  собою. Марксизм прогнозував на майбутнє зростання конфлікту між зростаючим чисельно пролетаріатом і власниками засобів виробництва, наслідком  якого мало бути повалення класу  капіталістів і створення "раціональної" системи виробництва та розподілу. Це повинно було створити основу матеріального  достатку і можливостей задоволення  матеріальних потреб усього населення, тобто, як говорили раніше, так званої "матеріально-технічної бази комунізму".

Спроби застосувати на практиці егалітарно-колективістські цінності у всі періоди історії - від примітивного комунізму у ранньому суспільстві до спроби побудови комунізму у колишньому СРСР чи країнах Східної Європи - виявились неефективними, нежиттєвими порівняно з іншими видами цінностей.

Політичне правління

Форми політичного  правління:

а) Влада  типу противаги (боротьба за владу). Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує у країнах, де переважають такі цінності (США, Великобританія, Канада тощо).

Ця форма політичного  правління передбачає "...представницький  уряд з однією партією при владі  та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у  відверненні зловживань та кращому  використанні влади...".

Така форма політичного  правління для гарантування громадянських  свобод звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати  як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується  на припущенні, що кожна людина може помилятися і бути схильною до зла. Поділ влади здійснюється для  запобігання можливих помилок. Такий  спосіб мислення обґрунтовує необхідність опозиції - "іншого наріжного каменя розвитку інституцій політичного правління".

б) Колегіальна влада (співпраця при владі). Така політична система передбачає прийняття рішень представниками в уряді від різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у прийнятті рішень, а отже, поділяють відповідальність за їх наслідки.

 Колегіальна  влада є демократичнішою від  влади типу противаги, оскільки  у відповідних, реальних пропорціях  відображає різні погляди у  суспільстві. Марно, наприклад,  чекати, що у США партія "зелених"  одержить місця в Капітолії,  а у Німеччині "зелені", відразу  ж після появи, на виборах  у Бундестаг (парламент) у 1983 році одержали 27 мандатів, що відповідало  їх підтримці в країні. Це стосується  й інших малочисельних партій  та рухів, які мають своїх  прихильників.

в) Унітарна влада. Унітарна форма політичного правління, яку ще часто називають абсолютизмом, автократією, деспотією, диктатурою (правою чи лівою, військовою чи пролетаріату), характеризується концентрацією влади на верхівці соціальної піраміди без існування офіційної (та навіть легальної) опозиції чи противаги. Це властиво усім диктатурам - від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.

Як бачимо з історії, така форма політичного правління  є неефективною, непопулярною в очах інших держав і тому гине разом  із смертю диктатора чи занепадом  правлячих диктаторських структур (звичайно партій).

1.3 Види економічних систем.

Основні економічні системи:

а) Економічна система вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

 б) Економічна система узгодженого вільного підприємництва.  Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

 в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

 Крім цих трьох  основних характерних прототипів  економічних систем, Б.Гаврилишин  розглядає ще два гібридні  варіанти, які особливо помітні:  розподільчий соціалізм та ринковий  соціалізм.

 г) Економічна система розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.

 Така ідея  сприяла формуванню специфічної  колективної власності на більшість  засобів виробництва: робітники  підприємств не мали права  приватної власності на них;  вони могли користуватись своїм  колективно-груповим правом власності  доти, поки працювали на даному  підприємстві. Це право реалізувалось  через обраних представників  - раду трудового колективу

Така класифікація ґрунтується на характеристиці економічних  систем за такими п’ятьма ознаками:

 а) головний  мотив і / або критерій діяльності (максимізація приросту, прибутку  чи виробництва, життєздатність);

б) характер власності (приватна, державна чи колективна);

в) характер ринку (вільний, керований чи контрольований);

г) роль уряду в  економічній системі;

 ґ) першопричина  і головна мета (економічна, соціальна  чи політична).

1.4 Моделі економічних систем.

Модель Михайла Туган-Барановського.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919), досліджуючи "господарський  лад в його історичному розвиткові" виділяє "...боротьбу двох родів господарства: капіталістичного господарства, в якому  працююча людина підлягає власникові засобів виробництва - капіталістові, і трудового господарства, в якому  на чолі господарства стоїть сам працівник". Він зазначав, що "від розвитку цієї боротьби залежить більший чи менший добробут працюючих народних мас і загальний напрямок світової історії".

 Селянське господарство  і трудова промисловість, на  думку М.Туган-Барановського, є  тією основою, на якій може  ефективно розвиватись кооперативний  рух. Незважаючи на те, "... що  капіталістична система не є  наслідком певного суспільного  заміру, а виникає "сама собою", як наслідок боротьби багатьох  приватних господарів за свої  приватні інтереси, кооперація виникає  як наслідок певного суспільного  заміру, свідомого стремління деяких  груп суспільства перетворити  в певному напрямку громадське  господарство і утворити нову  систему господарства за відомим  планом". Проте, кооперативний  рух "... твердо стоїть на  ґрунті сучасної господарчої  системи, бере від капіталізму  усі вироблені ним форми господарчої  організації. Кооперація цілком  уміщається в ладі капіталістичного  господарства, і якраз через те  так швидко розвивається в  оточенню сучасного суспільства".

Таким чином, "історично  кооперація утворена пристосуванням соціалістичного  ідеалу до умов капіталістичного оточення. Соціалістичні ідеї, кинуті на капіталістичний  ґрунт, дали своєрідний паросток - кооперацію".

Розглядаючи "два  роди господарства", що співіснують  в єдиній економічній системі  та конкурують між собою, М.Туган-Барановський обґрунтував основу для порівняння ринкових економічних систем. Сімдесятирічне співіснування ринкової та планової економік, акцентування досліджень на їх протиставленні відволікало увагу  дослідників від "моделі" М.Туган-Барановського, яку сьогодні можна високо оцінити, оскільки формалізація її створює можливість порівняння економічних систем, що побудовані за однаковими принципами:

ЕС = f (ЗВ1, ... , ЗВn),                              

 де

 ЕС - тип економічної  системи;

ЗВ1, ... ,ЗВn - власність  на засоби виробництва: велика промислова, трудова промислова, селянські господарства, кооперативи тощо.

Модель Семюелсона-Нордгауза-МакКоллума

Оригінальний підхід до зіставлення економічних систем без чіткого поділу на певні, звичайно антагоністичні, їх типи спробували подати П.Семюелсон, У.Д.Нордгауз та Дж.МакКоллум у канадському виданні підручника "Економіка" (1988). Використовуючи ліберіалістичний погляд на економічну роль держави і відому тезу двох найвідоміших лібералістів, таких як Фрідріх Гайек та Мілтон Фрідмен, що "економічні реформи та урядовий примус є дорогою до рабства", вони спробували проілюструвати залежність економічної системи від політичних та економічних свобод. Автори відклали на вертикальній осі політичні свободи - громадянські свободи та права особи, на горизонтальній - економічні чи ринкові свободи - право власності, свободу від надмірно високих та низьких цін, свободу від втручання уряду тощо. Оскільки важко дати кількісну оцінку свободам, то показати місце однієї економічної системи на координатній сітці можна лише у порівнянні з іншими. Для прикладу автори скористались Німеччиною, Канадою та СРСР 30-х років та 1988 року і одержали цікавий результат.

а) теоретична модель

б) практична модель

РОЗДІЛ 2 Економічна система України

2.1 Передумови формування економічної системи України

Відродження державності  України висвітлило проблему формування атрибутів політичного, економічного, військового суверенітету. Проголошенню незалежності передувала глибока політико-економічна криза адміністративно-командної  системи імперського СРСР, пошуки шляхів його реанімації, критичний  рівень забруднення та деградації навколишнього  середовища, ускладнені аварією у  Чорнобилі тощо. У таких умовах на карті світу з’явилась молода незалежна Українська Держава, якій необхідно сформувати свою національну  еколого-економічну систему. Орієнтація на ринкову економіку робить можливим використання набутого іншими країнами досвіду.

   Географічне  положення України, на думку  В’ячеслава Липинського, було  основною причиною її недержавності.  Це насамперед розташування на  "битому шляху між Азією  та Європою";  "на географічно  несталому пограниччю двох різних  культур: Візантійської і Римської";  "без захищених природою кордонів  з сусідніми державами".

  Існують два  не тотожні поняття, які зумовлюють  виникнення проблеми визначення  меж України. Це насамперед  сучасні політичні кордони України  та етнографічні межі суцільної  української території.