Розвиток емпатії в професійній діяльності вчителя

ВСТУП

Педагогічна праця – один із найскладніших  видів людської діяльності. Її ефективне  здійснювання потребує не лише оперування широкими й різнобічними професійними знаннями та вміннями, а й вимагає  наявності певних психологічних  якостей. Проблема визначення професійно значимих якостей педагога є досить актуальною, оскільки компоненти, що характеризують особистість учителя, забезпечують не тільки виконання професійних  функцій, але і дають можливість певним чином взаємодіяти з учнями як учасниками навчально-виховного  процесу.

Якщо підходити до професії вчителя  як системи життєвих цінностей, можна  уявити професійне самовизначення як процес, що розвивається, і в якому  особистість протягом професійного шляху визначає свою позицію відносно цих цінностей. Образ професії, який починає формуватися на етапі  первинного вибору, стає частиною цілісного  уявлення особистості про світ, її майбутнє життя. Сама особистість, входячи  у світ професії, визначає себе не тільки як суб'єкта професійної діяльності, а й як суб'єкта своєї життєдіяльності. Як підкреслює С.М.Максимець, той бік  професії, що уявляється особистістю  як найбільш суб'єктивно значущий, стає ядром організації всього способу  життя людини. Тому весь простір  варіантів вибору визначається системою особистісно значущих цінностей, через  які особистість приймає дану професію як "свою". У процесі  професійного становлення ці цінності перевіряються, доповнюються, набувають  особистісного смислу, а сама особистість  набуває образу представника даної  професії[28, с.69].

Якщо торкнутися аспекту професійно важливих якостей педагога (в тому числі і студента педагогічного  вузу як майбутнього представника педагогічної професії), то варто зауважити, що пошук  найголовніших, найвизначніших професійних  якостей, на які спирається вся педагогічна  діяльність, призвів до створення  цілої "колекції" таких ознак. Назвемо лише ті якості, які найчастіше зустрічаються на сторінках психолого-педагогічних видань, присвячених особистості вчителя: емоційність (А.Прохоров, В.Трусов та ін.), комунікабельність (Н.Кузьміна, В.Гінецинський та ін.), здатність розуміти учнів та керувати ними (Є.Гришин, Ф.Гоноболін та ін.), соціальна зрілість особистості (І.Зязюн, Н.Поспєлов та ін.) [10, 25, 17]. Аналіз літератури дозволяє виявити більш ніж 70 професійно важливих якостей[28, с.67]. Проте, як зазначає Л.Мітіна, структура особистості вчителя "набуває гармонійності не на основі співмірного та пропорційного розвитку усіх її якостей, а в результаті максимального розвитку тих здібностей, які створюють домінуючу спрямованість особистості вчителя, котра, в свою чергу, надає смислу усьому його життю та діяльності" [29, с.26]. Така гармонія забезпечується педагогічною спрямованістю особистості, тобто спрямованістю на дитину, на прийняття її, а отже, наявністю таких професійно значимих для вчителя якостей, як гуманність, доброзичливість, повага гідності інших, вміння бути чуйним, співчутливим, вміння відгукуватись на дитячі проблеми та радощі, прагнення допомагати. Тобто, з точки зору основного змісту та найзначніших результатів, до яких вона прагне, педагогічну діяльність треба визначати, за висловом С.Максимця, як прояв індивідуалізованої педагогічної допомоги вихованцям, милосердя та гуманізму [28, с.68].

Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених (Ф.Зіятдінової, І.Зубкової та ін.) показують, що уявлення абсолютної більшості  учнів і батьків про ідеального вчителя пов'язані перш за все  з його людськими, особистісними  якостями: любов'ю до дітей, добротою, великодушністю, толерантністю, вмінням  співчувати, співпереживати. Потім  перевага надається професіоналізму, який теж неможливий без порядності, честі та гідності. Тобто емоційно-оцінні відносини вчителя складають  основу його моральності та моральності  його вихованців. Тому особливо важливо, щоб вчитель оволодів прийомами  пізнання людини в процесі "живого взаємозв'язку", однією із форм якого  є емпатійність[16, с.7].

Актуальність  даної роботи визначається практичною потребою вдосконалення системи добору і підготовки майбутніх вчителів. Особливо актуальна цю проблему у професійному становленні студентів педагогічних вузів, оскільки саме в цей період продовжує розвиватися емпатийне ставлення до людини і мотивується професійне самовизначення.

Метою даного курсового дослідження є виявлення стану розробки проблеми емпатійності вчителя у та окреслити основні підходи до формування емпатії як професійно значимої якості педагога.

Для досягнення мети необхідно розв'язати  такі завдання:

1. Розглянути ступінь розробки проблеми емпатійності вчителя у науковій психолого-педагогічній літературі;
2. Дослідити основні чинники, що впливають на формування емпатії у вчителів.
3. Здійснити аналіз отриманих результатів у досліджуваній групі.

Розробити психолого-педагогічні  рекомендації педагогам щодо формування емпатії і застосування її у професійній  діяльності.

Об'єкт  дослідження: емпатійне спілкування у професійній діяльності  вчителя.

Гіпотеза: ми припустили, що що емпатія за ступенем вираженості і видам відрізняється у студентів різних спеціальностей.

Методи дослідження:

- Аналіз літератури;

- Тестування;

- Методи математичного  опрацювання.

Предмет дослідження: виявлення емпатійності у вчителів.

Практична цінність роботи полягає у визначенні чинників, що впливають на емпатійність вчителя, і врахування яких є значимим у педагогічній діяльності.

Результати дослідження можуть бути використані педагогами при  організації навчально-виховного  процесу, а також студентами педагогічного  університету при проходженні активної педагогічної практики в школі.

Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

РОЗДІЛ 1. ЕМПАТІЯ ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ  ГУМАННОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ

1.1 Морально-психологічний  феномен емпатії

Принцип гуманізації суспільства особливо підкреслює питання про роль сім’ї у розвитку особистості дитини. Родина є первинною і необхідною передумовою формування емоційно-стабільної особистості. Характер спілкування батьків з дитиною значною мірою визначає її подальший розвиток. Так, у колі сім’ї виникають перші соціальні зв’язки й комунікації дитини з дорослим; саме в родині дитина активно засвоює та сприймає життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того суспільного прошарку, до якого належить. Сім’я формує емоційні засади та скеровує на накопичення життєвого досвіду, складовою якого є емоційний досвід, який людина використовує протягом усього життя, налагоджуючи контакти з іншими людьми. Коли об’єктом емоційного сприйняття стають інші люди, у суб’єкта виникає особлива властивість – емпатія.

Узагалі дослідженню феномена емпатії  присвячено значну кількість публікацій, але досі цей феномен залишається  предметом гострих дискусій з  боку філософів, психологів, педагогів, митців. Як психологічне явище емпатія  нам відома з часів античності. Зокрема, давньогрецькі стоїки стверджували, що існує особлива духовна спільність між людьми, завдяки якій вони співчувають  один одному. У Стародавній Греції співчуття цінувалось настільки  високо, що заслуговувало спеціального предмета поклоніння, а в Давньому Китаї співчуття було залучено до реєстру основних чеснот людини.

Огляд наукової літератури засвідчує, що у дослідженнях проблеми емпатії  виділяються два основних напрямки: когнітивний та емотивний. У першому  випадку емпатія розглядається  як спосіб розуміння іншої людини (Р. Карамуратова, Л Котлер. , Р. Даймонд) , як "розумова комунікація" або інтелектуальна реконструкція внутрішнього світу іншої людини (Ю. Бронфенбренер, Дж. Хардінг, М. Голвей), тобто як суто інтелектуальний процес. При такому підході емпатія визначається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, як вид чуттєвого пізнання. В межах даного напрямку існує тенденція, яка розглядає емпатію як інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої особистості (А.Ковальов, Т.Шибутані). Представники іншого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, котрий виникає у суб'єкта при вигляді переживань іншої людини (Т. Пашукова, Д. Адермен, Е. Стотленд). Емпатія у цьому випадку розглядається як афективне явище, суть якого полягає у проникненні в афективні орієнтації іншої людини, у співчутті переживанням цієї людини, у здатності прилучитися до її емоційного життя, розділити її емоційний стан (Т.Гаврилова, О.Кайріс, А.Рудська, Л.Стрєлкова, О.Фєніна). Окремі психологи, які вивчають емпатію, виділяють не тільки когнітивний та емоційний, але і поведінковий компонент емпатійної взаємодії (Л.Джрназян, В.Киричок, Н.Сарджвеладзе, Є.Шовкомуд). Особливий інтерес викликають праці, в яких емпатичні переживання розглядаються як мотив альтруїстичної поведінки, як складова поведінки, спрямованої на надання допомоги (Дж.Аронфрід, К.Бетсон, Дж.Кок, К.Мак-Девіс, М.Обозов, П.Симонов) [9, 14, 18, 19, 20, 22, 30, 31, 32,  34, 36, 40, 42].

Аналіз вищевказаних досліджень робить очевидним висновок, що диференціація  емпатії як процесу відбувається із врахуванням того, який із трьох  компонентів у ній переважає: когнітивний, емоційний чи поведінковий. Перевага когнітивного компоненту у  відображенні стану іншої людини характерна для адекватного розуміння  іншої особистості. Домінування  емоційного компоненту в емпатії  говорить про емоційний відгук однієї особистості на переживання іншої. У діяльній емпатії суб'єкт не тільки розуміє емоційний стан іншої  особи, але і надає її активну  підтримку. Отож, емпатія є одним  із регуляторів взаємостосунків  між людьми. Емпатійні стани співчуття, співпереживання, які багаторазово повторюються, стають властивістю особистості.

Емпатія розглядається нами як властивість, котра проявляється у розумінні  внутрішнього світу іншої людини, емоційному залученні у її життя. Емпатійні переживання(співчуття, співпереживання, жалість) реалізуються у формах допомагаючої поведінки. У цьому випадку емпатія  має особливу соціально-практичну  значимість для морального удосконалення  особистості, оптимізації  стосунків, які складаються у діяльності та спілкуванні,  і особливо у  педагогічній діяльності та педагогічному  спілкуванні. Аналіз наукової літератури з проблеми емпатії вчителя [5, 6, 7, 12, 18, 19, 20, 26, 28, 43] дозволяє зробити висновок, що діяльна педагогічна емпатія  – це професійно значима якість педагога, яка забезпечує успішність міжособистісної взаємодії, проявляючись і формуючись у ситуаціях діалогічного спілкування, у спільній творчій  діяльності педагога та вихованців. Однією із функцій емпатії педагога є  надання такої допомоги школяреві  у розв'язанні його проблеми, яка  сприятиме розвитку його особистості.

1.2. Емпатійність вчителя як механізм  реалізації суб'єкт-суб'єктних стосунків

Гуманістична сутність педагогічної діяльності розкривається найбільш повно у психологічному контексті "вчитель - учень". Відомо, що вчитель  повинен бачити світ очима школяра, інакше педагогічну співпрацю неможливо  організувати ні на дидактичному, ні на психологічному рівні. Таке професійне бачення розвивається на основі природної  якості педагога – емпатійності. Вона включає в себе високий рівень чутливості, уважності до іншого, співчуття, співпереживання. Тобто емпатія  у структурі особистості вчителя  може і повинна розглядатися, з  одного боку, як ситуативно виникаюче  переживання, а з другого - як стійка індивідуальна якість, спрямованість  особистості, що виявляється в готовності вчителя проявити емоційне тепло, співпереживання, співчуття, сприяння учневі. Зрозуміло, що така душевність педагога допомагає йому розвивати душевність школяра. Таким чином, емпатійність необхідно розглядати як одну із провідних характеристик особистості педагога [28, c.71].

Науковці відзначають, що проблема  емпатійності є досить актуальною  в учительському середовищі. Так, згідно досліджень Т.Василишиної, тільки 27,5% вчителів мають високий рівень емпатії[5, c.37]. Викликають занепокоєння і дані нашого анкетування серед учнів 10-11 класів ліцею (Тернопільський Педагогічний ліцей), які показують, що, на думку учнів лише 2,04% педагогів проявляють до них чуйне ставлення[35, с.136].

Ні для кого не є секретом, що у шкільному середовищі існують  певні проблеми у взаємодії вчителів та учнів, зокрема: домінування формального  стилю у стосунках із дітьми, нестача  інтимно-особистісного спілкування, невміння зрозуміти індивідуальність школяра, відсутність навичок розвивального  впливу на учнів, брак взаєморозуміння.

Як зазначає А.Штейнмец, у структурі  педагогічної майстерності слабко проявляється та форма емпатії, яка спрямована від дорослого до дитини і яку  можна назвати "міжвіковою низхідною  емпатією" [43, с.79]. Виступаючи у якості компонента мислительного процесу, вона обумовлює необхідний рівень розв'язання педагогічних проблем, які потребують орієнтації у психології школяра, розуміння  його особистості. Вчителі із нерозвиненою емпатією нерідко допускають педагогічну  нетактовність, застосовують невиправдані покарання. Вони не здатні стати на місце дитини, не вміють орієнтуватися  у світі значимих для учня переживань.

Професійне педагогічне спілкування  утверджує суб'єкт-суб`єктні взаємостосунки, де учень виступає рівним партнером  співпраці з учителем. Як наголошує  О.Д.Кайріс, саме емпатійність дозволяє вивести процес розвитку індивідуальності школяра на рівень відповідності  психологічним закономірностям  суб'єкт-суб`єктної взаємодії людей  взагалі і в системі "дитина - дорослий" зокрема[18, с.42]. Тобто  емпатійне спілкування учителя  з учнями характеризується рівністю психологічних позицій учасників – двох суб'єктів, взаємним проникненням партнерів у світ почуттів та переживань один одного; активною гуманістичною установкою партнерів, здатністю співчувати, співпереживати, допомагати. Принципово важливою умовою співпраці учня та учителя є мистецтво вловлювати усі складні і, нерідко, дуже тонкі нюанси її психіки, вміння бачити світ її очима.

Вихованню емпатійної, співчутливої особистості вчителя важливого  значення надавали відомі педагоги- та психологи-класики. Так, на думку великого українського педагога В.О.Сухомлинського, турбота про благополуччя інших  людей – одна із найголовніших. В  умінні "відчувати душу" іншої  людини, у здатності розуміти її душевний стан - одна із найважливіших  характеристик особистості. В окресленому  ним ідеалі педагога перша і визначальна  риса – гуманізм, моральність. Емпатія  проявляється у тих емоційних  ситуаціях, коли, говорячи словами В.О.Сухомлинського, "людина серцем відчуває найтонші рухи серця іншої людини і відповідає на них власними душевними рухами" [Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. – М., 1971, С.270].

Педагогом-гуманістом стає лише людина з розвинутим почуттям жалю, взаємодопомоги. У налагодженні гуманних стосунків  учителя з учнями важливу роль відіграє його здатність проникати  в духовний світ дитини, співчувати її, пройматися її почуттями. Сухомлинський  радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі. Без взаємного  розуміння, допомоги, підтримки неможливе  встановлення добрих стосунків учителя  з учнями. На думку Сухомлинського, завдання педагогів – "пізнавати  серцем усе, чим живе, що думає, з  чого радіє й чим засмучується вихованець" [Сухомлинський В.О. Вибрані  твори у 5 т. – К.: Радянська школа, 1976 – Т.2. – С.424].

Неодноразово до проблеми емпатійності, доброти, людяності звертається  у своїх працях Ш.О.Амонашвілі. Уся  його педагогічна система пронизана  гуманізмом, любов'ю і повагою  до вихованців. Шалва Олександрович говорить про емпатійність як "тепло серця", як "дар відчування іншої людини". У наукових працях "Психологічні основи педагогіки співробітництва", "Особистісно-гуманна основа педагогічного процесу" автор підкреслює, що емпатійність як особистісна риса педагогів є обов'язковою умовою для формування у дітей здатності "відчувати іншу людину"[1].

Отже, глибоко усвідомлене, стійке гуманне ставлення до учнів –  це компонент істинної педагогічної культури, це риса справжнього педагога.

Проте вміння зрозуміти іншу людину, співпереживати, співчувати їй, тобто  проявляти емпатію у стосунках  із нею – ці якості ще не стали  особистісними якостями усіх без  винятку вчителів. Здавалось би, не потребує доказів те, що від професійної  майстерності, культури педагогічного  спілкування, емпатії вчителя залежить не тільки сьогодення шкільного життя, але і можливість гуманізації  суспільства в цілому. Тому важливо, щоб майбутній вчитель цілеспрямовано формував у собі не тільки педагогічні  знання, уміння і навички, але і  відповідні професійні якості, в тому числі у сфері спілкування.

Висновки  до І розділу

Емпатія у структурі особистості вчителя може і повинна розглядатися, з одного боку, як ситуативно виникаюче переживання, а з другого - як стійка індивідуальна якість, спрямованість особистості, що виявляється в готовності вчителя проявити емоційне тепло, співпереживання, співчуття, сприяння учневі.

На наш погляд, емпатійна спрямованість  повинна спеціально формуватися  у майбутнього вчителя, який до моменту  вибору педагогічної професії вже повинен  мати достатньо високий рівень емпатії. Рівень розвитку емпатійності людини, в першу чергу, визначається її спрямованістю, яка передбачає сформованість гуманних, альтруїстичних якостей особистості  і відповідну до них просоціальну поведінку.

Погляд на емпатійність майбутніх  педагогів як на професійно важливу  якість дає можливість оптимізувати навчально-виховний процес у педагогічному  вузі, розробляти нові технології виховання, у яких би конструктивно реалізовувались  суб'єкт-суб`єктні взаємостосунки між  педагогом і учнями як повноправними  учасниками навчально-виховного процесу. Завдяки підготовці вчителя, здатного до емпатійної педагогічної взаємодії, стає можливим розвиток у кожному учневі емпатійного суб'єкта учіння, діяльності та поведінки, що істотно збагачує виховні цілі сучасної школи.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕМПАТІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

2.1 Експериментальне  дослідження емпатійності як  професійної риси у вчителів

Ми припустили, що емпатія за мірою вираженості і видам відрізняється у студентів різних спеціальностей. І на перевірку даної гіпотези провели експериментальне дослідження на базі  Криворізького педагогічного інституту.

У дослідженні взяли участь 60 студентів ІІІ курсу з двох факультетів: української філології та фізико-математичного(по 30 з кожного факультету).

Використовувалася методика діагностики рівня емпатійних здібностей В.В. Бойко.

Методика В.В. Бойко спрямована на виявлення емпатійних особливостей особистості. Піддослідним пропонується 36 питань, які дозволяють оцінити різні рівні емпатії. Результати відповідей заносять у спеціальні бланки і розподіляються на шість граф. Кожна шкала включає у собі відповіді на шість питань, об'єднаних загальною темою.Шкальні оцінки виконують допоміжну роль інтерпретації основного показника - рівня емпатії. В.В.Бойко виділяє шість рівнів емпатії.

У даній методиці в структурі  емпатії розрізняються 6 тенденцій (шкал).

Раціональний канал емпатії  характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення емпатуючого  на сутність іншої людини - на її стан, проблеми, поведінку. Це спонтанний інтерес  до іншого, відкриває шлюзи емоційного і інтуїтивного відображення партнера. У раціональному компоненті емпатії  не слід шукати логіку або мотивацію  інтересу до іншого. Партнер привертає  увагу своєю побутовістю, що дозволяє емпатуючому неупереджено виявляти його сутність.

Емоційний канал емпатії. Фіксується здатність емпатуючогог входити  в одну емоційну "хвилю" з оточуючими - співпереживати, бути спільником. Емоційна чуйність в даному випадку стає засобом "входження" в енергетичне поле партнера. Зрозуміти його внутрішній світ, прогнозувати поведінку і ефективно впливати можливо тільки в тому випадку, якщо відбулося емоційне підлаштування до людини. Співучасть і співпереживання виконують роль сполучної ланки, провідника від співбесідника до того, хто проявляє емпатію.

Інтуїтивний канал емпатії. Бальна оцінка свідчить про здатність людини бачити поведінку партнерів, діяти  в умовах браку об'єктивної інформації про них, спираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості. На рівні інтуїції формуються різні відомості про  партнерів. Інтуїція менш залежить від  стереотипів, ніж осмислене розуміння  партнерів.

Установки, що сприяють або перешкоджають  емпатії, відповідно, полегшують або  ускладнюють дію всіх емпатичних каналів. Ефективність емпатії знижується, якщо людина намагається уникати  особистих контактів, вважає недоречним проявляти цікавість до іншої особистості, переконала себе спокійно ставитися до переживань і проблем оточуючих. Подібні умонастрої різко обмежують діапазон емоційної чуйності і емпатичного сприйняття. Навпаки, різні канали емпатії діють активніше і надійніше, якщо немає перешкод з боку установок особистості.

Проникаюча здатність в емпатії розцінюється як важлива комунікативна властивість людини, що дозволяє створювати атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Кожен з нас своєю поведінкою і ставленням до партнерів сприяє словесно-емоційному обміну або перешкоджає йому. Розслаблення партнера сприяє емпатії, а атмосфера напруженості, неприродності, підозрілості перешкоджає розкриттю й емпатійному осягненню.

Ідентифікація - ще одна неодмінна  умова успішної емпатії. Це вміння зрозуміти іншого на основі співпереживань, постановки себе на місце партнера. В основі ідентифікації легкість, рухливість і гнучкість емоцій, здатність до наслідування.

Шкальні оцінки виконують допоміжну роль в інтерпретації основного показника - рівня емпатії. Сумарний показник теоретично може змінюватися і межах від 0 до 36 балів.

Норми тесту Бойко на рівень емпатії.

30 балів і вище - дуже високий  рівень емпатії;  29-22 - середній;

21-15 - занижений; менше 14 балів - дуже  низький.

Протоколи дослідження та тестовий матеріал методики представлені в Додатку.

2.2 Аналіз  результатів дослідження емпатійності  у експериментальній групі

У результаті діагностики эмпатии по методиці Бойка В.В. було встановлено наступне. Серед студентів факультету української філології середній рівень емпатії виявлений у 10 осіб, у 19 відзначається занижений, а в одного студента – дуже низький. Як бачимо, показники графіка різко коливаються, на найнижчому щаблі – раціональний канал емпатії, на відносно високому рівні – емоційний канал емпатії, а з ним майже на одному рівні знаходяться установки, що сприяють емпатії. На відносно низькому рівні виявляються інтуїтивний канал емпатії, на середній «висоті»  розташована ідентифікація в емпатії.(Рис.1)

Одержані результати можна  пояснити таким чином: емоційний рівень емпатії у студентів-філологів переважає тому, що в їх професії важливо виявляти емоції, зокрема пов'язані з враженнями від художніх творів, також при читанні тексту диктанта. Достатній рівень установок, що сприяють епматії, також немаловажливий в учительській професії, бо вони відповідають за комунікабельність, відвертість і товариськість, а вчитель – це робота безпосередньо з людьми. Ідентифікація необхідна як студенту-філологу, так і педагогу, бо при вникливому читанні читач ідентифікує себе з літературними героями, а вчитель – зі станом учня.

Рівень емпатії студентів факультету української філології

Рис.1

Серед студентів фізико-математичного факультету знайшлися й особи з дуже низьким рівнем емпатії і, на жаль, таких аж 7, занижений рівень емпатії визначено  у 14 студентів, у 9 переважає - середній.(Рис.2) Такі результати пояснюються, можливо, невеликою затребуваністю емпатії в таких спеціальностях як фізика, математика, інформатика. На найвищому щаблі бачимо 2 рівня емпатії – установки, що сприяють емпатії, та проникаюча здатність до емпатії. Дані рівні емпатії відповідають за комунікабельність, задушевність, атмосферу відвертості, які потрібні у вчительській професії. На найнижчій сходинці – інтуїтивний канал емпатії, що є очікуваним для студентів фізико-математичного факультету, якіз звикли більше керуватися розумом і раціональним мисленням, аніж інтуїцією. Інші показники знаходяться на відносно середньому рівні в таблиці.

Рівень  емпатії студентів фізико-математичного  факультету

Рис. 2

Далі ми поєднали графіки вираженості  емпатії у студентів цих обох факультетів. (Рис.3).

Як видно з діаграми на рис.3, рівні розвитку емпатії у студентів по методиці Бойка В. В. відрізняються різнем ступенем вираженості. Вищий рівень емпатії спостерігається у студентів факультету української філології, та по кількісним показникам середнього балу розрізненість незначна. Середні бали емпатійності піддослідних груп навіть входять до однієї рівневої категорії і характеризуються заниженим рівнем емпатії. Такі результати свідчать про те, що студенти приділяють недостатньо уваги ближнім ,їхнім проблемам, переживанням, радощам і взагалі особистостям. Напевно, проблема в тому, що вони дещо замкнуті й обмежені, їм не вистачає згуртованості, а для майбутнього вчителя одне з найголовніших чинників успішності – уміння працювати в колективі.

Щодо показників по рівнях емпатії, то вони більш-менш однакові, помітний відрив між результатами спостерігаються  на емоційному рівні, установках, що сприяють емпатії, та ідентифікації в емпатії. У перечислених рівнях переважає  факультет української філології. Як бачимо, студенти фізико-математичного факультету все-таки менш емоційні і менш здатні до ідентифікації.

Порівняльний  аналіз сформованості емпатії у  студентів

Рис. 3

2.3 Можливості  корекції механізмів взаєморозуміння  і їх формування у професійній  діяльності вчителя