Розвиток готельного господарства в Полтавському регіоні

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку готельної справи в Україні…………...5

1.1 Зародження готельної справи в Україні…………………………………….5

1.2 Розвиток готельного господарства України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст…………………………………………………………………….7

1.3 Розвиток матеріально-технічної бази туризму в радянські часи………...11

Розділ 2. Сучасний стан та розвиток готельного бізнесу в Україні………....14

2.1 Готельний бізнес в Україні, його сучасний стан та розвиток……………14

2.2 Проблеми і перспективи розвитку готельної індустрії…………………..18

Розділ 3. Розвиток готельного господарства в Полтавському регіоні………23

3.1 Туризм та рекреаційна діяльність Полтавського регіону………………...23

3.2 Аналіз готелів міста Полтава………………………………………………28

3.3 Напрямки розвитку готельного господарства Полтавського регіону…..36

Висновки………………………………………………………………………...40

Список використаних джерел………………………………………………….42

Додатки

Вступ

Загальною тенденцією сучасного соціально-економічного розвитку більшості країн, у тому числі і України, є розширення сфери послуг і глибокі трансформації її організаційної і функціональної структури. Як наслідок з'являються нові сектори і види послуг, засновані на сучасних технологіях. Серед них особливе місце займає "індустрія гостинності", яка охоплює готельне та ресторанне господарство, туристичні, транспортні та інші види послуг.

Саме готельні підприємства виконують одну з найважливіших функцій у сфері обслуговування туристів: забезпечують їх сучасним житлом і побутовими послугами. Витрати на готельні послуги становлять приблизно від 30% до 50% усіх витрат у кошторисі туристів. Окрім того, готельний комфорт є головним предметом зацікавленості туристів. Тому ця сфера є  дуже  важливим сегментом туристичної галузі. Важливим чинником розвитку туризму є якість  обслуговування туристів у готелях. Дослідження  показують, що  якість обслуговування туристи оцінюють в чотири рази вище, ніж адекватність і поміркованість ціни, і в 1,2 рази вище, ніж  якість самого туристичного продукту.

Для будь-якої держави необхідно  мати належний рівень розвитку готельного господарства, адже він сприяє пожвавленню  усіх суспільно-економічних контактів  та зв'язків, посилює економічний  потенціал регіонів, піднімає рейтинг  держави, окремих її міст у світовому  співтоваристві, і навпаки, нестача  готелів гальмує всі ці процеси.

Вітчизняна готельна сфера  України стає невід'ємною частиною світового готельного господарства. В умовах розвитку країни готельний  бізнес стає дієвим засобом з одного боку, формування ринкового механізму  господарювання, надходження значних  коштів до бюджету, створення високооплачуваних  робочих місць, а з іншого боку - покращення якості життя українських  громадян.

Хоча готельне господарство дає досить швидке повернення вкладених  коштів, в Україні воно розвивається недостатньо швидкими темпами. Тому для пришвидшення розвитку даної галузі необхідно досліджувати стан готельного бізнесу в Україні в цілому, та зокрема по регіонах окремо.

Саме тому метою курсової роботи є дослідження розвитку готельного господарства в Полтавському регіоні, його проблеми і перспективи розвитку.

Актуальність дослідження  полягає в необхідності вивчення й аналізу туристичного та готельного бізнесу в регіонах України, на прикладі Полтавського, з метою удосконалення, визначення проблем та перспектив розвитку даного господарства та вихід українських послуг гостинності й туризму на світовий рівень.

Полтавська область дивовижна  за своїми туристичними можливостями. Один з наймальовничіших регіонів держави  водночас є унікальною скарбницею національної духовності і культури. Неповторна самобутність і краса Полтавського краю, його багата історична спадщина, шанобливо збережені давні традиції народних промислів, екологічно чисті  зони та цілющі мінеральні води обумовлюють  важливе значення Полтавщини як  центру туризму та відпочинку.

Завдання курсової роботи:

• проаналізувати зародження і розвиток готельної справи в Україні;
• дослідити сучасний стан та розвиток готельного бізнесу в країні;
• визначити проблеми та перспективи розвитку готельної індустрії;
• проаналізувати стан туризму та рекреаційну діяльність Полтавщини;
• здійснити аналіз готелів міста Полтави;
• визначити напрямки розвитку готельного господарства регіону.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку готельної справи в Україні

1. Зародження готельної справи в Україні

Перші заклади гостинності  на території України виникають  у ХІІ-ХІІІ ст., у період економічного та політичного розвитку Київської  Русі. Вигідне географічне положення  Київської Русі на перехресті торгових шляхів, культурні та релігійні зв’язки з країнами Середземномор’я, Балтики, Західної Європи зумовлюють розбудову міст та появу спеціалізованих закладів розміщення [8].

Суттєвим фактором формування інфраструктури гостинності на Русі були риси слов’янського темпераменту, особлива увага до гостей, створення для них комфортних умов при розміщенні, забезпечення їх їжею. Ставлення з повагою до гостей заповідає синам в «Поучении» київський князь Володимир Мономах. Оскільки ці люди «мимо ходячи рознесуть по світу добру або лиху вість». Прийом іноземних гостей київськими князями найчастіше здійснювався у літніх резиденціях, серед яких найбільш відомими були Красний двір Володимира Великого на Печерську та Вишгород біля Києва [19].

Серед перших закладів гостинності  у Київській Русі були постоялі двори, розташовані один від одного на відстані кінного переходу, які називалися «ямами». З розвитком поштового сполучення у ХV ст. постоялі двори створювались біля поштових станцій, підпорядкованих Ямському наказу. У великих містах виникали гостинні двори, що характеризувались вищим комфортом у порівнянні з постоялими дворами. Їхніми послугами користувались головним чином купці, державні службовці, для яких були створені умови для проведення комерційних операцій – у структурі виділялись крамниці, торгові ряди, складські приміщення. Гостинні двори були небагаточисельними, проте виділялися знаними розмірами, ізольованістю та самобутністю, особливо щодо розселення іноземців за національною ознакою. Ззовні гостинні двори часто огороджувались оборонними стінами, баштами, з декількома в’їзними воротами [8].

На чумацьких торгових шляхах України послуги гостинності  надавали корчми, що торгували хмільними  напоями, були місцем зупинки для подорожніх, місцем розваг. Корчми в окремих регіонах називались також «шинком», «корчмою-заїздом» [11].

В плануванні корчма найчастіше складалась з двох чітко розділених частин: приміщення для харчування і ночівлі. У приміщенні для харчування виділялось два приміщення: в одному був шинок з прилавками, в другому  – один або декілька масивних столів, де відвідувачі могли відпочивати  і розважатись.

У містечках і великих  селах, на узбіччі доріг, були корчми із заїздами. У планування цього  типу корчми посередині фасадної стіни  був в’їзд у формі брами у підсіння (коридор), що проходив через усю будівлю. По боках розташовувались кімнати для приїжджих, корчма і житло корчмаря.

Суспільні процеси Середньовіччя, характерні для Європи, не могли  не позначитись на території України, що характеризувалась подібними  релігійними тенденціями. Паломництво  до відомих релігійних центрів Близького  Сходу, а також сформовані в Середні  віки центри паломництва в Україні, насамперед Києво-Печерська та Почаївська лаври, вплинули на розвиток сфери гостинності. Паломникам в Україні приділялась  особлива увага – вони користувались  значною повагою, було за честь прийняти прочан на ночівлю та нагодувати. Біля великих центрів паломництва – монастирів та храмів завжди можна було знайти притулок у звичайному або спеціалізованому житловому приміщенні – церковному гостинному дворі [8].

В період XVIII ст., після остаточного приєднання України до Російської імперії, починається будівництво поштового тракту від Москви до Києва з поштовими дворами та станціями,  що одночасно виконували функції закладів розміщення.

1.2 Розвиток готельного господарства України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Помітний розвиток готельної  сфери в Україні починається  лише в другій половині ХІХ ст. і  пов’язаний насамперед з Києвом та іншими великими містами.

Поштовхом розбудови готелів  було відкриття у 1889 р. регулярного  залізничного сполучення, що зумовлює збільшення кількості подорожуючих, які прибували у Київ. До відкриття залізниці у Києві помітно виділявся «Зелений готель», побудований у 1803-1805 рр., що належав Печерській Лаврі і був найбільш відомим у 50-х роках ХІХ ст. «Зелений готель» складався з одного 4-поверхового і трьох 2-поверхових корпусів розташованих поза межами монастиря [11].

У середині ХІХ ст.. у готелі нараховувалось 200 окремих номерів  і близько 20 загальних кімнат окрім кількох невеликих будинків та тимчасових споруд для прочан. Проживання у готелі забезпечувалось безплатно впродовж двох тижнів, послуги з харчування були платними. Один з його корпусів займала лікарня для прочан з жіночими і чоловічими відділеннями, на 40 ліжок в кожному. Щорічно готель відвідувало до 85 тис. осіб. Утримувався готель на кошти меценатів – графині Орлової та Турчанінової [8].

До 1880 р. у Києві нараховувалось 15 готелів. Більшість закладів розміщення окрім харчування надавала послуги  з доставки пасажирів та багажу кінними  екіпажами і готельними омнібусами. Упродовж наступних двадцяти років у центральній частині міста, головним чином в районі Хрещатика та прилеглих вулиць, було побудовано 64 нових готелі, найбільше за всю історію міста [8].

Заклади розміщення Києва  початку ХХ ст. згідно розташування і категорії клієнтів, які обслуговувались, умовно можна поділити на чотири категорії: фешенебельні, готелі середнього класу, готелі розміщені поруч з вокзалом і мебльовані кімнати, «подвір’я», постоялі двори.

Фешенебельні готелі розташовувались  у центрі міста і пропонували  у свій час послуги світового  рівня: розкішні ресторани з європейською кухнею, на десерт подавались екзотичні  фрукти. Готелі мали своїх представників  на вокзалі та власні омнібуси, у  кожному номері був телефон, центральне парове опалення, ванна, електричне освітлення та інші необхідні зручності цього  часу. Обслуговування в готелях забезпечував спеціально підготовлений персонал, у підборі якого до уваги приймалась культура мовлення, володіння принаймні  російською та французькою мовами. Серед розкішних готелів початку  ХХ ст. виділялись Європейський», найстаріший у Києві та з найкращим рестораном у місті, «Гранд-Отель», «Континенталь», «Отель-Савой» [19].

Готелі середнього класу  орієнтувались на менш заможних клієнтів, вони розташовувались на центральних  вулицях, вимощених бруківкою, обладнаних електричним освітленням, біля готелів  були спеціально обладнані стоянки  для екіпажів. Перед Першою світовою війною у Києві нараховувалось близько 80 таких готелів. Серед готелів  цієї категорії найбільш відомим  вважалися готель «Австрія», «Англія», «Брістоль», «Версаль», «Марсель» та ін., назва яких відображала географію  всієї Європи [19].

Особливістю готелів середнього класу початку минулого століття була достатньо висока якість обслуговування. У готелі новоприбулого клієнта  обов’язково відвідував власник закладу, дякував йому за вибір саме цього закладу, цікавився в гостя про зауваження або побажання щодо роботи готелю. Підготовлений персонал ретельно і швидко виконував побажання гостей.

Обладнання номерів здійснювалось  згідно європейських стандартів, для  цього часто запрошувались майстри  з Німеччини і Франції. У номери подавалась гаряча вода, для ароматизації приміщень використовувались різні запашні трави, у більшості готелів надавались послуги лазні, ванни, при великих готелях працювали магазини [8].

Типовим для готелів цього  часу були послуги комісіонерів-посильних, які виконували дрібні доручення: доставку листів, посилок, квітів, наймання візника  та ін. Утримувались комісіонери окремими конторами, що знаходились неподалік великих готелів.

В кінці ХІХ ст. у Києві  відомо про функціонування чотирьох готелів, які розташовувались біля вокзалу і орієнтувались на обслуговування клієнтів, які прибували залізничним  транспортом. Всі готелі цього типу були збудовані упродовж 1880-1890 рр. і  знаходились на вулиці Базарній [8].

Мебльовані кімнати –  один з найпоширеніших типів невеликих  засобів розміщення, розташованих у  будинках житлового типу, що за помірну  ціну надавали послуги, які за рівнем якості не поступались першокласним готелям. Ці заклади розташовувались  у всіх районах міст, найчастіше у найбільш людних. Мебльовані кімнати були оптимальними у співвідношенні ціна–якість для осіб, які зупинялись у містах на тривалий термін, окрім проживання тут надавались послуги «самовара і прислуги».

Окрім Києва активно розвивалась  інфраструктура гостинності в інших  великих містах України – Одесі, Харкові, Ялті.

В Одесі значний розвиток інфраструктури гостинності пов’язувався з важливим транспортним значенням цього міста – відомого морського порту, а також значними рекреаційно-туристичними ресурсами. Готелі розміщувались головним чином в центрі міста, біля морського вокзалу, на вулиці Пушкінській, що з’єднувала морський і залізничний вокзали. До Першої світової війни в місті діяло 34 готелі і 6 постоялих дворів. Найбільш відомими були готелі «Лондонський», «Брістоль», «Пасаж» [11].

В Ялті перший готель «Ялта» побудований в 60-хроках ХІХ ст. Активна розбудова інфраструктури туризму – фешенебельних готелів, ресторанів, санаторіїв здійснюється наприкінці ХІХ ст. У 1875 р. побудований великий фешенебельний готель «Росія». У 1915 р. в Ялті діяло 14 готелів на 800 місць, 3 приватних санаторії, 5 пансіонатів [8].

Перед Першою світовою війною в Криму функціонувало 43 готелі, 18 санаторіїв та 16 пансіонатів. Особливо високим комфортом виділялись готелі "Росія" у Ялті (150 номерів), готель "Дюльбер" в Євпаторії прирівнювався до кращих європейських готелів. Окрім високої якості обслуговування готелі побудовані в кінці XIX на початку XX ст. характеризувались оригінальністю архітектури, зручним плануванням [8].

Західна частина України також відзначалась розвитком готельної індустрії. Так, у Східній Галичині, що входила в склад Австро-Угорщини, у другій половині XIX - початку XX ст. сфера гостинності характеризувалась особливо високим розвитком. Майже у кожному містечку були невеликі готелі, ресторани, кав'ярні. Загалом у 1902 р. у Галичині (Східна і Західна разом) нараховувалось 935 готелів, середня зайнятість у яких становила три особи на один готель. Готелі, у яких працювало більше 20 осіб становили лише 0,5 % від загальної кількості засобів гостинності [11].

Більшість готелів характеризувались  низьким рівнем комфорту - скромним оформленням інтер'єру, відсутнім водопостачанням, каналізацією. Ця категорія готелів розраховувалась на клієнтів із низьким матеріальним достатком, комерційних агентів. На цьому фоні контрастували великі та поодинокі малі готелі з дорогим оздобленням інтер'єру, розкішними меблями, вишколеною обслугою, комунальними зручностями. Такі готелі відповідали тогочасному стилю фешенебельних європейських готелів. Великі дорогі готелі надавали послуги ресторану, кав'ярні, лазні, душу, тому проживання могли собі забезпечити лише особливо багаті клієнти.

У Східній Галичині на загальному фоні щодо кількості готелів, в тому числі фешенебельних, виділявся  Львів. На початку XX ст. у Львові нараховувалось 48 готелів, для порівняння у Варшаві - 32, Кракові - лише 18 [8].

Таким чином, мережа готельних  закладів в Україні інтенсивно розширюється лише в кінці XIX ст. Цьому сприяло  економічне зростання, розвиток транспортної інфраструктури, піднесення просвітництва  в Україні, широкі зв'язки з європейськими державами. Важлива риса в організації сфери гостинності пов'язувалась з високою якістю обслуговування, що відповідала світовим стандартам, водночас висока ціна послуг була доступною насамперед для осіб високого матеріального достатку. У XIX ст. помітним є поділ закладів на категорії щодо рівня і ціни послуг, окрім розкішних готелів розвивалась мережа закладів гостинності зорієнтована на осіб різного матеріального достатку.

1.3 Розвиток матеріально-технічної бази туризму в радянські часи

В період між Першою і  Другою світовими війнами у розвитку готельної сфери відбулися суттєві  зміни. В межах Радянської України здійснюється націоналізація готельних підприємств і створюється єдина державна система управління готельним господарством. Відсутність досвіду управління зумовлює стихійний характер її розвитку, постійну зміну організаційних центрів управління. Несприятливими для готельного господарства були складні соціально-побутові умови в країні, що зумовили зменшення готельних підприємств за рахунок їхнього перепрофілювання у житлові будівлі та приміщення різних організацій. Лише у другій половині 30-х років XX ст. ситуація змінюється. У великих містах будуються нові і передаються у використання за призначенням окремі готелі. Зокрема, у Києві було передано у використання 10 готелів із загальним номерним фондом 649 номерів (готелі "Франсуа", "Ермітаж", "Червоний Київ", "Імперіаль", "Інтернаціональ", "Гранд-Готель", "Пегас"). У 1937 р., згідно програми "Про генеральний план реконструкції столиці України" було збудовано готель "Москва" [5].

В період після Другої світової війни, особливо "хрущовської відлиги" спостерігалось пожвавлення туризму, міжнародних зв'язків СРСР. Зростаючі обсяги туризму зумовили розширення туристичної інфраструктури - будівництво нових готелів, мотелів, кемпінгів. У Києві у 1964 р. побудований найкращий на цей час готель "Дніпро", біля Києва на Житомирській трасі у 1965 р. відкрито мотель-кемпінг "Пролісок" та ін. Для потреб міжнародного туризму, розвиток якого відновлює акціонерне товариство "Інтурист", у 1972 р. у великих містах СРСР споруджено 40 туристських об'єктів і передано значну кількість функціональних готелів - у Києві "Ермітаж" (сьогодні "Інтурист"), Львові - "Жорж", Одесі - "Красная", Ялті - "Ореанда" і "Таврида" - побудовані в кінці XIX ст. [8].

У 70-х роках стрімкий розвиток міжнародного туризму зумовлює розширення його матеріально-технічної бази. Були побудовані нові готелі мережі підприємств  міжнародного туризму "Інтурист" - у Києві - "Либідь" і "Братислава", Харкові "Інтурист", "Мир", мотель "Дружба", Львові - "Дністер", Ужгороді - "Закарпаття", Одесі - "Чорне  море", Запоріжжі - "Запоріжжя", Полтаві - мотель "Інтурист" та ін. Загальний готельний фонд "Інтуриста" в Україні на початку 1980-х років  становив 10096 місць [5].

Для потреб внутрішнього туризму  інфраструктура розміщення особливо швидко зростає у 70-х - першій половині 80-х  років. За рахунок державного фінансування станом на 1983 р. в Україні було відкрито 25 готелів, 75 турбаз, 4 туристських комплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок  і наметових притулків. Впродовж 1986-1990 рр. фінансування, що забезпечувала  Центральна рада по туризму та екскурсіях ВЦРПС, зумовлює збільшення кількості місць у готелях, туристських комплексах, базах і кемпінгах ще на 40 тис. [8].

Сприяли розвиткові інфраструктури туризму визначні міжнародні заходи, що проводилися в СРСР. Так, XXII літні  Олімпійські ігри (1980 р.) стали для  «Інтуриста» ще одним значним  досягненням. Для того, щоб прийняти 300 тис. гостей, що приїхали на олімпіаду, треба було значно розширити мережу готелів. Наприкінці 70-х pp. був збудований новий готель «Русь» - у столиці України. Для підготовки кваліфікованого персоналу готелів у 1978 р. в Києві було відкрито Технікум готельного господарства. Значно зросла популярність «поїздок дружби». За 1981-1982 pp. «поїздами й літаками дружби» СРСР відвідало 160 тис. туристів із соціалізму. У Києві їх гостинно приймав спеціально збудований готель «Братислава». Понад 100 тис. чоловік приїздили в СPCP, у тому числі в Україну, на фестивалі мистецтв «Київська весна», «Золота осінь» - у Києві, «Біла акація» - в Одесі, «Кримські зорі» - в Ялті [19].

Отже, готельному господарству в Україні завжди надавалась значна увага. У 90-ті роки за обслуговуванням проживаючих  у готелях країна займала одне з провідних місць в країні та конкурувала з деякими країнами Європи.

Розділ 2. Сучасний стан та розвиток готельного бізнесу в Україні

2. Готельний бізнес в Україні, його сучасний стан та розвиток

Туризм – одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має  стабільні (в середньому 5 % на рік) темпи  зростання і не зазнає коливань попиту-пропозиції, тому вважається одним із перспективних  напрямів соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини  людства, а участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя [19].

Однією із найважливіших  складових туристичної індустрії, яка визначає її реальний потенціал, є готельне господарство. Незважаючи на те, що сфера послуг набуває дедалі більшого розвитку в нашій країні, розвиток і функціонування готельного господарства ускладнюється цілою  низкою проблем. Застаріла матеріальна  база та недосконалі методи управління не дають змоги багатьом готелям  України не те що працювати на повну  потужність, а й просто функціонувати. Відповідно, постійно зростає рівень складності завдань, які необхідно вирішувати для ефективного управління суб'єктами підприємництва.

За статистичними даними в 2004-2010 рр. ситуація в туристичному секторі стабілізувалась, було зафіксовано  зростання обсягів державних  капіталовкладень у сферу туризму, підвищення туристичної привабливості держави та збільшення кількості іноземних туристів, які почали відвідувати Україну. Згідно з оцінками Міністерства економіки України у 2009 році продукти та послуги, пов'язані з діяльністю туристичної галузі, становлять близько 7 % валового національного продукту, а за загальними оцінками, близько 11 % робочої сили в Україні було зайнято в туристичному бізнесі та супутніх галузях [19].

Як свідчать дані табл. 2.1, за період 2000-2009 р. збільшилась як кількість громадян України, які виїжджали за кордон, так і кількість іноземних громадян, які відвідали Україну (на 1027,7 тис. осіб). Кількість екскурсантів також збільшилась – на 761,9 тис. осіб. Доцільно зазначити, що в 2004 р. значно зменшилася кількість туристів, що обслуговувались туристичними фірмами. У 2005 р. ситуація не покращилась, і лише в 2007 р. туристичні підприємства за кількістю клієнтів, що обслуговувалися, вийшли на рівень 2003 р.

Таблиця 2.1

Динаміка туристичних  потоків України, тис. осіб

* Включно з одноденними  відвідувачами (за даними Адміністрації  Держприкордонслужби України);

** За даними Державної  служби туризму і курортів  України.

У 2008 р. кількість іноземних  громадян, які відвідали Україну  збільшилась на 2 млн. 327 тис. осіб, але іноземних туристів, які відпочивали в Україні, порівняно з 2007 р., стало більше лише на 297 тис. осіб. Ще більше українських громадян надавали перевагу відпочинку за кордоном. Цей факт свідчить про те, що рівень сервісу на українських курортах значно поступається сервісному обслуговуванню в Єгипті або Туреччині за майже, однакового цінового критерію. Майже зовсім не зростає рівень сервісу для відпочивальників зі середнім рівнем достатку. На сьогодні український туризм рекламують або самі туристичні компанії, або громадські організації. І це незважаючи на те, що 2008 р. указом Президента було проголошено роком туризму і курортів в Україні.

Зменшення на 25 % загальної  кількості туристів, які обслуговувались  туроператорами протягом 2009 р., відбулось  через світову економічну кризу, яка істотно вплинула на доходи населення  та змусила до економії коштів. Незважаючи на кризу, у 2010 р. кількість туристів, які відвідали Україну, зросла на 0,8 %, а виїзний туристичний потік  – на 11 %, порівняно з 2009 р.

Можна виділити кілька основних факторів привабливості України  для іноземних та внутрішніх туристів. Передусім – це ділові відносини. Країна продовжує викликати стійкий  інтерес до себе з боку закордонних  бізнесменів. Незважаючи на непростий  політичний клімат, прямі інвестиції до фінансової кризи неухильно зростали. Обсяг прямих інвестицій в економіку  України з країн Європейського  Союзу на 1 січня 2010 р. становив 31,4 млрд. дол., тобто 78,3 % загального обсягу інвестицій в Україну на 1 січня 2009 р. З початком фінансової кризи діловий потік (туризм) зменшився, відбувся відтік інвестицій, однак інтерес до інвестування та об'єктів нерухомості не пропав, тому що в період кризи цінова політика продажу об'єктів нерухомості та бізнесу істотно знизилася. Справедливо прогнозувати, що і надалі потік ділових людей у столицю та інші великі промислові міста буде зростати. Він буде підтримувати попит на 3-5-зіркові готельні послуги [13].

Проте за кількістю готелів  Україна відстає від розвинених країн Європи. Нормою вважають, коли населений пункт забезпечений такою  кількістю готельних місць, яка  становить 1 % від загальної кількості  його населення. За останні три роки темпи приросту закладів готельного господарства в Україні сягнули  приблизно 8 %, ресторанного – 12 % [12].

Інтерес до розвитку готельного бізнесу з боку іноземних інвесторів пояснюють низькою конкуренцією на вітчизняному ринку. Рентабельність чотири- та п'ятизіркових готелів  перевищує 40 %. Низькі темпи будівництва нових готелів дали змогу готельєрам завищувати ціни на 30-50 %, порівняно із західноєвропейськими столицями. Середня вартість готельного номера в Києві становить 203 євро за добу, що перевищує вартість проживання в готелях Нью-Йорка, Парижа, Рима та інших міст, згідно з рейтингом британської компанії Hogg Robinson Group за 2009 р. [13]