Розвиток міжнародного туризму на Україні



50

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОдІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАЛУСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни

"Менеджмент ЗЕД"

на тему:

" Розвиток міжнародного  туризму на Україні "

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент гр. МЗЕДзклc-51

Лисенчук М.М.

Керівник: к.е.н.,

доцент кафедри менеджменту

_________ Феш М.С.

 

 

 

Калуш 2012


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти визначення міжнародного туристичного бізнесу              6

1.1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України              6

1.2. Туристична індустрія як вид економічної діяльності і складова економіки України              15

Висновки до 1 розділу …………………………………………………..20

Розділ 2. Аналіз і оцінка міжнародного  туризму на Україні              22

2.1. Аналіз українського туристичного бізнесу та оцінка його ролі в міжнародному туризмі2

2.2. Модернізація  туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України

Висновки до 2 розділу ………………………………………………….34

Розділ 3. Стан і перспективи розвитку туризму та туристичного бізнесу  в Україні              35

     3.1. Проблеми та перспективи ринку туристичних послуг в Україні.              35

3.2. Підвищення ефективності використання туристичного потенціалу України

Висновки до 3 розділу ………………………………………………...….51

Висновки              52

Список використаних джерел              55

 


Вступ

Актуальність теми. Розвиток рекреаційно-туристичної сфери для багатьох країн є на сьогодні однією з головних задач. Україна, яка розташована в центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, і яка має для поступального розвитку своєї рекреаційної сфери сприятливі природно-кліматичні умови, значний історико-культурний потенціал, необхідні людські та матеріальні ресурси, значно відстає від більшості європейських країн за рівнем розвитку рекреаційно-туристичних послуг. Такий стан не є нормальним і потребує активізації процесів щодо створення в нашій державі потужної рекреаційної індустрії, яка спроможна задовольняти різноманітні рекреаційні потреби як мешканців України так і іноземних туристів.

Сучасна туристична індустрія у світовій господарській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від виробленого у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послугами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат. За даними Всесвітньої Туристської Організації, за останні 16 років доходи від міжнародного туризму зростали в середньому на 9% в рік. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень національного бюджету, а для 70 – однією з трьох його основних статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35%, на Кіпрі та в Панамі – понад 50%, на Гаїті – більш як 70%.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім’ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів регулювання розвитку туристичної галузі України на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

- провести ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази туристичної галузі України з огляду на трансформації, які відбулись останніми роками, і запропонувати заходи щодо її вдосконалення;

- дослідити історичні, організаційно-функціональні та нормативно-правові передумови формування державної туристичної політики в країнах Європи;

- виділити основні напрями сучасної туристичної політики України,;

- визначити механізми регулювання розвитку туризму,;

- обґрунтувати вибір стратегічних напрямів розвитку туристичної галузі України на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правових актів з урахуванням зарубіжного досвіду.

Об’єкт дослідження – туристична галузь України.

Предметом дослідження є розвиток туристичної галузі України та її місце в міжнародному туризмі. 

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження слугували основоположні законодавчі й нормативні акти України, Франції та міжнародні документи, ратифіковані Україною, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у розвитку національної економіки.

 

 


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти визначення міжнародного туристичного бізнесу

1.1. Характеристика туристичної діяльності та її вплив на економіку України

Феноменальне зростання, урізноманітнення функцій, введення до споживчих моделей та соціальної поведінки майже чверті населення планети дає підстави визначити туризм як суспільне явище, сутністю якого є індивідуальне і колективне удосконалення, саморозвиток шляхом пізнання природного та культурного розмаїття під час подорожі та відпочинку. Глобальність туристичної діяльності з рекреаційними, діловими, культурними, релігійними та оздоровчими цілями справляє потужний і неоднозначний вплив на довкілля, економіку і суспільство країн, задіяних у туристичному процесі, їх народи, а також на міжнародні відносини й торгівлю, зумовлюючи необхідність міжнародного регулювання на основі принципів відповідального, стійкого та загальнодоступного туризму, зафіксованих у Глобальному Етичному Кодексі Туризму (Сантьяго, Чілі, 1.10.1999 р.) та дотримання цих принципів на національному рівні.

Потужне явище спричинило появу та розвиток індустрії туризму - міжгалузевого комплексу з задоволення потреб подорожуючих. Індустрія туризму, розвиваючись в умовах глобалізації у середовищі, сприятливому для ринкової економіки, приватного підприємництва та вільної торгівлі, позитивно впливає на зростання добробуту та зайнятості і набула глобальних рис галузі світового господарства. За масштабами діяльності та стабільними темпами росту індустрія туризму займає провідні позиції в світовій економіці, випередивши світову торгівлю автомобілями, продуктами харчування та комп'ютерами. Основою індустрії туризму, незважаючи на вплив глобалізаційних тенденцій, залишається мале та середнє підприємництво, яке діє на основі зростаючої конкуренції на ринку туристичних послуг. Ринок туристичних послуг характеризується урізноманітненням пропозиції турпродукту як за рахунок впровадження нових видів послуг і форм обслуговування, так і за рахунок територіального розширення, формування нових туристичних центрів, районів та курортних зон. Тому питання геопросторової організації туризму пов'язані з усіма аспектами його функціонування і набувають непересічної актуальності.

Міжнародний туризм не тільки збільшує валютні надходження в країну, він забезпечує зайнятість населення, а також допомагає раціонально використовувати ресурси. Останнім часом міжнародний туризм надзвичайно швидко розвивається, поступаючись лише автомобільній та хімічній промисловості. Таким чином вивчення явища міжнародного туризму є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день. 

Аспекти міжнародного туризму досліджували різні вчені. Можна виділити роботи А. Ліманського, Я. Ружковського, Д. Осипова, А.О. Александрової, О.В. Вавілової, М.Е. Немоляєвої, Л.Ф. Хадоркова, Г.А. Панирян та інших. Немоляєва М.Е. та Хадорков Л.Ф. свою монографію присвятили аналізу розвитку міжнародного туризму у СРСР. Г.А. Панирян роз’яснює методику формування ціни на міжнародному туристичному ринку, описує фактори, що на неї впливають, а також висвітлює основи міжнародного туристичного бізнесу. Д. Осипов торкається питання нових концепцій розвитку туризму. А.О. Александрова, О.В. Вавилова висвітлюють, головним чином, теорія міжнародного туризму як галузі економіки. Лише А. Ліманський та Я. Ружковський досліджують міжнародний туризм з точки зору його динаміки, факторів, особливостей та тенденцій. Проте всі ці автори досліджували явище міжнародного туризму під кутом зору певної нації, а це питання світовому масштабі майже не порушувалося. В Україні міжнародний туризм почав інтенсивно вивчатися тільки в останнє десятиліття. Все це й обумовило вибір мною цієї теми.

 

Україна, перебудовуючи свою економіку на ринкових засадах, включається у світовий туристичний процес, про що свідчить зростання туристичних потоків і нарощування обсягів діяльності реформованої індустрії туризму. У нашій країні розвивається законодавча і нормативна база (закони України "Про туризм", "Про курорти" та інші законодавчі акти, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів), розбудовується за світовими стандартами національна індустрія туризму (Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки), що дозволяє впроваджувати державну туристичну політику і впливати на формування національного туристичного ринку. Міжнародне визнання України як туристичної держави зафіксоване прийняттям її до складу Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО), яка нараховує зараз 139 країн-членів, та обранням першою серед країн СНД до Виконавчої Ради ВТО, яка включає всього 14 країн[30, c. 1].

Включення України у світовий туристичний процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку та проблем геопросторової організації національного туризму на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення.

Отже, туризм функціонує як геопросторовий процесу формі ринку туристичних послуг.

В останні роки туризм в Україні розвивається досить динамічно, одержують розвиток різні його види. Найбільш популярний - міський екскурсійний туризм. Україна привертає туристів багатою природою, історичними й архітектурними пам'ятками, сотнями музеїв, кількість бажаючих потрапити в які досить велика.

Туристична діяльність у розвинутих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. дол., Франція й Італія - по 27 млрд. дол., Іспанія -25 млрд. дол.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні фактори:

Економічний ріст і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.

Удосконалювання усіх видів транспорту здешевило поїздки.

Збільшення числа найманих робітників та службовців у розвитих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

Інтенсифікація праці й одержання працюючими більш тривалих відпусток.

Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привело до розширення міжособистісних зв'язків між і усередині регіонів.

Розвиток сфери послуг стимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.

Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей. [2, c. 79-80]

Державна служба туризму і курортів приділяє велику увагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів.

З метою створення спільного простору європейського туризму, впровадження інноваційної моделі розвитку України як туристичної держави, з огляду на значний туристичний потенціал України, та запобігання негативним наслідкам для туристичного співробітництва передбачаються  такі напрямки щодо подальшої розбудови співпраці України з державами-членами ЄС у галузі туризму:

 

1. Відповідно до Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки, затвердженої Указом Президента України від 13.12.2003 р. № 1433 передбачено створення цілісної ефективної системи підготовки висококваліфікованих управлінців удосконалення професійної підготовки фахівців з метою формування кадрового потенціалу для забезпечення реалізації державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, створення передумов для набуття Україною членства  в Європейському Союзу та НАТО, що сприяло б, насамперед, покращення діяльності по захисту прав українських та іноземних споживачів туристичних послуг, наближення України до світових стандартів туристичного обслуговування.

Держтуризмкурортів особливо зацікавлена у сприянні з боку країн-членів ЄС щодо врахування у цільових програмах бюджетного фінансування вищезазначених потреб, у тому числі в плані здійснення моніторингу з наданням офіційних перекладів Директив та інших правових актів ЄС у сфері туризму, а також міжнародних стандартів щодо туристичних, готельних, курортних послуг і послуг закладів харчування.

У цьому зв'язку була б бажаною технічна допомога ЄС щодо надання та перекладу законодавчих актів ЄС у сфері туризму з метою подальшого їх врахування при підготовці відповідних законопроектів України, спрямованих на підвищення ефективності туристичної галузі України.

2. Лібералізація прикордонних і митних формальностей для туристів, які здійснюють подорожі між Україною та державами-членами ЄС, що є для України генеруючими туристичними ринками.

3. Сприяння з боку відповідних структур ЄС та держав-членів ЄС щодо приведення якості туристичних послуг до міжнародних стандартів, гармонізації системи стандартизації та сертифікації підприємств туристичної, готельної та курортної сфери, що надають послуги розміщення та харчування в Україні, з відповідними директивами ЄС.

4. З метою розширення туристичного співробітництва з державами-членами ЄС, диверсифікації туристичної пропозиції, підвищення конкурентоспроможності українського турпродукту сприяння з боку ЄС щодо залучення інвестицій до розбудови туристичної та курортної інфраструктури українського туризму, в тому числі транскордонної, а також створення корпоративних турпродуктів (особливо міжнародних маршрутів по транскордонних територіях) та їх ефективного маркетингу на європейському та світовому ринках.

5. Надання фінансової та технічної допомоги з боку ЄС, зокрема, в рамках Індикативної програми ТАСІS-Україна, туристичній та курортній галузі України щодо реалізації пріоритетних проектів розвитку туризму в Україні, у тому числі на регіональному рівні, у галузі сільського зеленого туризму, малого та середнього туристичного бізнесу, транскордонного співробітництва, розбудови інфраструктури туризму впродовж транспортних коридорів, а також інформаційно-рекламного забезпечення туристичної діяльності, прикладних досліджень туристичної сфери, популяризації позитивного туристичного іміджу України в світі.

6. Сприяння з боку ЄС у створенні системи підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів України (державних службовців, працівників туристичних підприємств і готельних господарств, курортних установ, науковців і викладачів туристичних навчальних закладів) через проходження відповідного навчання і стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС. Врахування відповідних потреб Держтуризмкурортів в ході реалізації Державної програми навчання та перепідготовки фахівців у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України, а також при залученні технічної допомоги на впровадження проектів з адміністративного забезпечення туристичної галузі України, формування високопрофесійних фахівців туристичної сфери за напрямом євроінтеграції, в тому числі в апараті Держтуризмкурортів.

7. Вдосконалення системи забезпечення фінансування євроінтеграційної діяльності у галузі туризму, передбачивши прийняття бюджетної програми “Забезпечення міжнародної діяльності Державної служби туризму і курортів”, зокрема видатки на:

- адаптацію законодавства України у сфері туризму до директив і стандартів ЄС;

- розбудову інституційних зв’язків з державами-членами ЄС;

- здійснення підготовки кадрів з питань євроінтеграції центральних і місцевих органів виконавчої влади в сфері туризму, враховуючи навчання та стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС;

- проведення в Україні міжнародних спеціалізованих семінарів, конференцій з залученням вітчизняних та іноземних організацій для вивчення передового досвіду організації туризму, участь у відповідних заходах за кордоном;

- створення системи пропагування іміджу України як туристичної держави, ефективного маркетингу українського туристичного продукту на європейському ринку;

- інтеграцію інформаційної системи туристичної галузі України до відповідних мереж ЄС.

 

8. З метою забезпечення міжвідомчої координації євроінтеграційної діяльності, узгодження її бюджетного фінансування, а також оптимізації механізмів використання міжнародної технічної допомоги створення міжвідомчої Робочої групи з євроінтеграції, передбачивши функціонування підгруп за тематичними напрямками, зокрема туризму.

Держава проголошує   туризм  одним  з  пріоритетних  напрямів розвитку економіки та культури і  створює  умови  для  туристичної діяльності.

 

 

Реалізація державної  політики  в галузі туризму здійснюється шляхом:

      визначення і реалізації основних напрямів державної  політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

      визначення порядку   класифікації   та   оцінки   туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

      спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

      визначення основ безпеки туризму;

      нормативного регулювання    відносин    у    галузі   туризму (туристичного,   готельного,   екскурсійного   та   інших    видів обслуговування громадян);

      ліцензування в галузі туризму,  стандартизації і сертифікації туристичних послуг,  визначення  кваліфікаційних  вимог  до  посад фахівців   туристичного   супроводу,   видачі  дозволів  на  право здійснення туристичного супроводу;

      встановлення системи  статистичного  обліку  і  звітності   в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

      організації і  здійснення  державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

      визначення пріоритетних  напрямів  і   координації   наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

      участі в   розробці   та  реалізації  міжнародних  програм  з розвитку туризму.

 

 

 

 

 

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв’язок, харчування тощо), є очевидною[13, c. 5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Туристична індустрія як вид економічної діяльності і складова економіки України

Туризм - це галузь нових часів. Як один із найбільш важливих секторів світової економіки, туризм є лідером по створенню робочих місць, прибуткам, інвестиціям, впливі на показники розвитку багатьох країн і регіонів. У порівнянні з промисловістю він робить значно менший негативний вплив на природні ресурси й навколишнє середовище. Більше того, заснований на задоволенні від відвідування нових місць, туризм створює стимул не руйнувати, а зміцнювати те, що так привертає увагу мандрівників (краса природи, культурна спадщина й традиції).

Україна, що володіє великим рекреаційно-туристичним потенціалом, приваблива своїми заповідниками, визначними пам'ятками й має всі передумови для динамічного розвитку даної галузі.

Для вкладення коштів туризм становить інтерес завдяки невеликому стартовому капіталу, більше швидким, у порівнянні з промисловістю, обігом коштів, які ростуть разом із попитом на послуги туристичних компаній. Але, незважаючи на велику кількість туристичних операторів і агентів, туризм в Україні поки не став "годувальником націй". Головними на ринку є лише декілька великих компаній, тоді як інших за масштабами діяльності можна віднести до малого бізнесу.

Глобальна безкоштовна реклама України, якою стала "помаранчева революція", - це позитивний фактор, і нині головне завдання - встигнути скористатися цим активом і не розчарувати приїжджих. Для цього необхідно розвивати інфраструктуру: готелі, дороги, транспорт, сферу обслуговування й харчування. У нашій країні, крім Карпат і Криму, є багато цікавіших місць. Наприклад, Київська область з її великим потенціалом розвитку "зеленого" туризму; Тернопільщина, де буквально у кожному населеному пункті є вцілілий замок; озера Волині; "Золота підкова" на Черкащині та інші регіони. Але туристи туди не їдуть, оскільки в цих місцях навіть гарний готель - дійсний раритет, не говорячи вже про інші види сервісу.

Розвивати туризм в Україні треба по шести основних напрямках:

      пляжний відпочинок;

      лікувальний відпочинок (рекреаційні ресурси Криму й Карпат, Причорномор'я);

      унікальна історична спадщина (Київ, Львів, Тернопільщина, Запоріжжя, Крим);

      релігійний туризм (Києво-Печерська Лавра й Софійський собор, Почаїв, Умань);

      "зелений" туризм (Карпати, Волинь, Поділля, Київщина);

      екстремальний туризм (Чорнобиль, сольові шахти Артемівська, граничні спуски північно-західних і карпатських рік, унікальні підводні печери східного Криму й ін.).

Туристичний сектор, що характеризується великими обсягами й має найбільший індекс розвитку у світі, складається зі значної кількості різних видів господарської діяльності. Із них найбільш важливими можна вважати наступні: готелі, ресторани, центри проведення конгресів і конференцій, заміські клуби, тематичні парки, комерційні центри, санаторії і профілакторії, сауни, поля для гри в гольф, змішані туристичні комплекси, центри дозвілля, туристичні й транспортні компанії[36, c. 39-40].

На сьогодні, крім загального відставання розвитку рекреаційно-туристичної сфери України від подібної галузі багатьох країн світу, існує досить суттєва диференціація різних територіальних одиниць країни за рівнем розвитку санаторно-курортної та туристичної діяльності. Існуючий стан розвитку індустрії відпочинку і туризму в межах України різниться по кожного регіону (АР Крим, адміністративні області, м. Київ, м. Севастополь) країни. За кількістю обслужених туристів попереду виділяється м. Київ, далі йде Автономна республіка Крим, потім Одеська область, а також м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька Харківська області. Найменше обслужених туристів у таких регіонах як Житомирська, Чернігівська та Сумська області. Найбільша кількість обслужених екскурсантів відслідковується в Автономній республіці Крим, а також м. Севастополь та м. Київ, далі йдуть такі регіони як Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська та Запорізька області. Відповідно, найменше екскурсантів було у Сумській та Рівненській областях, а також Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Миколаївській та Донецькій областях.

Враховуючи існуючі дані, всі області України можна об’єднати у певні групи за кількістю обслужених туристів: 1) найбільш розвинені (м. Київ); 2) розвинені (АР Крим, Одеська область); 3) середньо розвинені (м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Харківська, а також Закарпатська, Волинська, Миколаївська,  та Дніпропетровська області); 4) слабо розвинені: (Луганська, Полтавська, Кіровоградська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Рівненська, Чернівецька, Івано-Франківська області); 5) нерозвинені: (Тернопільська, Черкаська області); 6) відсталі регіони: (Сумська, Чернігівська, Житомирська області). За кількістю обслужених екскурсантів слід виділити наступні групи: 1) найбільш розвинені (АР Крим); 2) розвинені: (м. Київ, м. Севастополь); 3) середньо розвинені: (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська, Запорізька, також Одеська, Харківська, Полтавська, Волинська області); 4) слабо розвинені (Вінницька, Дніпропетровська, Луганська області); 5) нерозвинені: (Тернопільська, Чернівецька, Хмельницька, Житомирська, Чернігівська, Кіровоградська, Миколаївська, Черкаська, Донецька); 6) відсталі регіони: (Сумська, Рівненська області).

Санаторно-курортне лікування також розвивається досить нерівномірно на теренах України. За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах випереджають всіх АР Крим, Одеська, Донецька області. Найбільш відстають такі регіони як: м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області. За кількістю оздоровлених іноземних громадян випереджають інших такі області як Львівська, Одеська та АР Крим. Значно відстають від інших Чернівецька, Сумська та Кіровоградська області[31, c. 46-48].

Враховуючи вище сказане, всі регіони України можна об’єднати у певні групи. За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах виділяються групи регіонів: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Донецька області); 2) розвинені: (Львівська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська області); 3) середньо розвинені: (Київська, Харківська, Луганська області); 4) слабо розвинені: (Закарпатська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська області та м. Київ); 5) нерозвинені: (м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області). За часткою іноземних громадян у загальній кількості оздоровлених всі регіони України можна об’єднати у такі групи: 1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Львівська області); 2) розвинені (Миколаївська, Запорізька області); 3) середньо розвинені (Херсонська, Харківська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області); 4) слабо розвинені (Рівненська, Тернопільська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська,  Донецька, Луганська області); 5) нерозвинені: (Чернівецька, Кіровоградська, Сумська області).