Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи фінансування НПФ

Економіко-правове регулювання діяльності НПФ
Організація діяльності НПФ

Розділ 2. Аналіз джерел фінансового забезпечення діяльності НПФ

2.1 Джерела фінансування НПФ

Розділ 3. Перспективи розвитку НПФ в Україні

3.1 Шляхи вдосконалення системи НПЗ в Україні та перспективи його розвитку

Висновки

Список використаних джерел
ВСТУП

недержавний пенсійний фонд

Процес старіння населення та зростання частки осіб пенсійного віку посилило соціальне та фінансове навантаження на працююче населення країни і стало причиною підвищеної уваги сучасного суспільства до розвитку системи недержавних пенсійних фондів. Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового потужного механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки.

Саме тому визначення особливостей розвитку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні виступає надзвичайно важливим напрямом досліджень на сучасному етапі. Рівень розвитку недержавного пенсійного забезпечення є показником економічного та соціального становища населення країни.

При написанні даної роботи були використані в якості інформаційних джерел Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та Закон України Про недержавне пенсійне забезпечення, статистичні і аналітичні матеріали Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного комітету статистики України, Національного банку України і Світового банку тощо. Інформаційною базою роботи також є статті вітчизняних та зарубіжних авторів.

Метою даного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних засад становлення ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів, виявлення особливостей його функціонування в країнах світу та розробка рекомендацій щодо шляхів покращення його подальшого розвитку.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

дослідити основні теоретичні засади становлення ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів, обґрунтувати його поняття, визначити сутність та об’єктивну необхідність його появи в Україні;
проаналізувати організацію ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в економіці України з метою виявлення її особливостей та етапів формування;
обґрунтувати роль держави в регулюванні діяльності НПФ;
виявити основні тенденції розвитку ринку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні;
узагальнити зарубіжний досвід функціонування ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів з метою його адаптації та використання в Україні;
розробити економіко-математичну модель, що характеризує залежність динаміки зростання активів недержавних пенсійних фондів та основних макроекономічних показників країни;
розробити пропозиції щодо шляхів покращення функціонування ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні.

Об'єктом дослідження являється ринок фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні.

Предметом дослідження є проблеми становлення та розвитку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів в Україні.

У даній роботі, крім загальнонаукових методів дослідження, були використані і прикладні методи: порівняння і групування; методи статистичного аналізу - метод аналітичного групування, методи аналізу середніх величин, методи обробки рядів динаміки, тощо, а також діалектичний метод пізнання розвитку і взаємозалежності економічних процесів на ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів. Крім зазначених методів, в роботі ще були застосовані допоміжні методи подання інформації для більш повного та точного представлення даних: табличний та графічний методи.

Отже, в даній роботі будуть досліджені теоретичні засади функціонування та процес розвитку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів, проаналізовано їх сучасний стан в Україні та в деяких країнах світу, будуть виявлені основні тенденції розвитку ринку фінансових послуг недержавних пенсійних фондів та на базі проведеного порівняння між ними сформульовані пропозиції для практичного впровадження отриманих результатів щодо вдосконалення правового забезпечення подальшого розвитку даного ринку; розвитку інформаційного забезпечення ринку боргових цінних паперів в частині вдосконалення статистичної звітності суб’єктів ринку, діяльності професійних учасників ринку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ

1.1 Економіко-правове регулювання діяльності НПФ

Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового потужного механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки. Тому, слід звернути увагу на особливості функціонування НПФ на ринку України.

Щодо утворення НПФ, то слід зазначити, що пенсійним фондам забороняється змінювати їх вид та найменування, зазначені у статуті пенсійного фонду, після реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсійний фонд має власне найменування, в якому повинні бути зазначені вид фонду, слова "недержавний пенсійний фонд" або "пенсійний фонд", та яке відрізняється від найменувань будь-яких інших пенсійних фондів, створених на території України [1, стаття 6].

Дозволяється приєднання та злиття декількох пенсійних фондів однакового виду. Забороняється проводити реорганізацію будь-яких пенсійних фондів шляхом поділу чи виділення, а також приєднання, злиття пенсійних фондів різних видів.

Розмір пенсії з НПФ не залежить від трудового стажу, на відміну від державної пенсії, а залежить від суми коштів учасника, накопичених в НПФ. Учасники НПФ – люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до фонду. Вкладники – особи, які здійснюють такі внески (сам учасник, його роботодавець, професійне об’єднання або члени сім’ї).

НПФ може виплачувати пенсію на визначений строк, а також одноразову виплату у передбачених випадках. Крім того, учасник, досягнувши пенсійного віку, може перерахувати пенсійні кошти з НПФ до страхової організації і отримувати довічну пенсію. Учасник НПФ самостійно визначає свій пенсійний вік та строк виплати пенсії. Пенсійний вік може бути меншим або більшим від загального пенсійного віку для державної пенсії, але не більш ніж на 10 років, тобто для жінок – це 45-65 років, а для чоловіків – це 50-70 років. Додаткову недержавну пенсію можна отримати одночасно з державною.

НПФ створюється, провадить діяльність та ліквідується згідно з Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [23]. НПФ не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Ліквідація НПФ може бути проведена за спеціальною процедурою під контролем Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійні накопичення громадян переводяться за вибором учасників до інших НПФ, страхових організацій або банківських установ, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення [34].

Пенсійні внески стають власністю учасника фонду одразу після їхнього зарахування на рахунок в НПФ, незалежно від того, хто їх платив – сам учасник, його роботодавець чи родичі. Пенсійні кошти не можуть бути вилучені із фонду іншими особами або перерозподілені поміж іншими учасниками фонду. Учасник НПФ має право розпоряджатися своїми пенсійними коштами згідно з законодавством, тобто протягом періоду накопичення переводити до іншого НПФ, а за певних підстав – отримувати у вигляді пенсійних виплат. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватися його спадкоємцями [23].

Роботу недержавний пенсійних фондів можна виділити таким чином [21] (рис. 1.2):

Схема 1.2. Схема роботи НПФ

Здійснювати управління активами недержавного пенсійного фонду може:

Компанія з управління активами;
Банк щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду, за умови отримання ліцензії на провадження діяльності з управління активами;
Професійний адміністратор, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами (юридична особа, виключним видом діяльності якої є надання професійних послуг з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор); юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; компанія з управління активами, що отримала в Держфінпослуг ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів).

Єдиним органом управління пенсійним фондом є рада пенсійного фонду (рада фонду). Рада фонду укладає з адміністратором договір про адміністрування пенсійного фонду, а також укладає договір про управління активами пенсійного фонду з компанією з управління активами або іншою особою, що здійснює управління активами пенсійного фонду (далі - КУА) та зі зберігачем договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем.

Адміністратор від імені пенсійного фонду укладає з вкладниками пенсійні контракти та надає учасникам інформацію про стан їх індивідуальних пенсійних рахунків та укладає договори про виплату пенсій.

КУА надає зберігачу розпорядження щодо інвестування активів пенсійного фонду, а зберігач надає КУА інформацію про здійснення операцій з інвестування активів (додаток А) [10].

Адміністратор надає зберігачу розпорядження щодо перерахування коштів для оплати послуг, які надаються НПФ, пенсійних виплат та інших витрат, передбачених Законом та КУА інформацію про суму пенсійних внесків, що надійдуть до фонду (відповідно до пенсійних контрактів), та суму виплат, що будуть здійснені за рахунок пенсійних активів (відповідно до договорів про виплату пенсій та при переведенні коштів).

Зберігач надає адміністратору інформацію щодо перерахування коштів для оплати витрат НПФ, а також адміністратору та раді фонду звітність про обслуговування пенсійного фонду. КУА надає адміністратору та раді фонду звітність про управління активами пенсійного фонду, а адміністратор надає раді фонду звітність з недержавного пенсійного забезпечення [10].

Функції компанії з управління активами:

Здійснення операцій щодо управління активами відповідно до інвестиційної декларації пенсійного фонду та укладеного договору про управління активами;
Щорічне подання раді фонду пропозиції щодо внесення змін до інвестиційної декларації фонду;
Надання звітності, передбачену Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”.

Зберігачем недержавного пенсійного фонду може бути банк:

який має ліцензію на здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;
не здійснює управління активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду;
не є пов’язаною особою НПФ та його засновників, адміністратора, компанії з управління активами і аудитора;
не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами.

Функції зберігача пенсійного фонду:

Відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;
Приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів;
Перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду;
Виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів відповідно до Закону;
Виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг осіб, що здійснюють обслуговування пенсійного фонду, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”;
Виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду;
Зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, торговцям цінними паперами та іншим посередникам;
Подання звітності, передбаченої Законом та відповідними підзаконними актами;
Виконання розпоряджень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, на підставах, визначених законодавством [13].

Інвестиційну політику пенсійного фонду, основні напрями та обмеження інвестування активів НПФ визначає внутрішній документ недержавного пенсійного фонду - інвестиційна декларація.

Таким чином, хоча недержавні пенсійні фонди з'явилися на ринку України порівняно недавно, з врахуванням світового досвіду були побудована досить чітка структура їх функціонування.

В Україні і у світі виділяють різні види недаржавних пенсійних фондів в залежносіт від особливостей їх утворення та характеру діяльності. В Україні існують такі види недержавних пенсійних фондів [12]:

- Відкритий пенсійний фонд ( засновником може бути будь-які одна чи кілька юридичних осіб. Учасниками можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та характеру їх роботи

- корпоративний пенсійний фонд ( засновники юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками можуть бути виключно фізичні особи, що перебувають (перебували) в трудових відносинах з працедавцями-засновниками і працедавцями-платниками цього фонду

- професійний пенсійний фонд ( Засновники: об'єднання юридичних осіб-працедавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні союзи (об'єднання професійних союзів), або фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності. Учасники: можуть бути виключно фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності (занять), визначеної в статуті фонду)

Розглянемо більш детально особливості функціонування корпоративних пенсійних фондів. Підприємства, які планують створити корпоративний фонд або стати роботодавцями-платниками, мають працювати беззбитково протягом не менше 1 року до створення фонду (або до приєднання фонду). Вимога щодо фінансової спроможності пов’язана із зобов’язанням роботодавців сплачувати внески до корпоративного НПФ за всіх своїх працівників.

Учасниками такого НПФ можуть бути тільки наймані працівники підприємств, тому у разі виходу відповідного роботодавця зі складу засновників чи розірвання договору про участь у корпоративному НПФ, або при звільненні працівника, такий учасник фонду повинен вийти з корпоративного фонду і перевести свої накопичення до іншого НПФ.

Роботодавці-засновники та платники зобов’язані платити внески за всіх своїх працівників. Вони можуть тимчасово припиняти сплату внесків на строк до одного року. Розмір внесків роботодавців до корпоративного НПФ встановлюються у відсотках відносно суми зарплати працівників і можуть бути визначені як:

Однаковий відсоток на користь всіх працівників;
Відсотки, диференційовані за прогресивною шкалою, залежно від віку, стажу роботи працівників на певному підприємстві, віку та стажу одночасно.

Підприємства-роботодавці мають можливість засновувати власні корпоративні фонди для своїх працівників і осіб, які працюють на пов’язаних з ними підприємствах, або можуть стати засновниками відкритих та професійних фондів, проте практика інших країн, де недержавні пенсійні фонди працюють вже десятки років показую, що для великих підприємств (чисельність працівників яких перевищує 5000 осіб) найвигідніше створювати власні корпоративні недержавні пенсійні фонди. Для підприємств, де працює менше 5000 осіб закордонна практика показує, що найчастіше малим там середнім підприємствам недоцільно створювати власні корпоративні фонди через відносну дорожнечу створення та утримання власного пенсійного фонду [28].

Професійний недержавний пенсійний фонд характеризується тим, що сплата внесків для його засновників не є обов’язковою, але у разі прийняття ними рішення про сплату внесків, діють принципи, аналогічні корпоративному НПФ. Перевагою учасників професійного фонду є те, що вони можуть залишатися в професійному фонді при зміні місця роботи, якщо працюватимуть у тій же галузі, не змінюючи професії.
Для відкритого недержавного пенсійного фонду характерним є те, що заснування відкритих НПФ заборонено юридичним особам, діяльність яких фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Юридична особа може створити лише один корпоративний чи один професійний НПФ. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

У разі прийняття власником підприємства чи уповноваженим ним органом рішення сплачувати внески до НПФ за своїх працівників, роботодавець звертається до адміністратора фонду, вибирає пенсійну схему з наявних у фонді та укладає договір з НПФ – пенсійний контракт. Пенсійну схему у НПФ можна замінити на іншу, але не частіше одного разу на 6 місяців.

Пенсійні внески до НПФ сплачуються у порядку та розмірах, встановлених пенсійним контрактом. Пенсійні фонди дають можливість гнучко враховувати фінансові можливості вкладників, оскільки можна змінювати розміри та періодичність сплати внесків відповідно до умов обраних пенсійних схем, а також за певних умов тимчасово або повністю припиняти їхню сплату.

Мінімальний розмір пенсійних внесків може встановити рада НПФ – на рівні не вище 10% мінімальної зарплати у розрахунку на місяць (з 01.10.2007 року – 46 грн.). Максимальний розмір внесків не обмежується, але як правило не перевищує межі податкових пільг. Тобто, підприємство, яке сплачує пенсійні внески на недержавне пенсійне забезпечення найманого працівника, може відносити на валові витрати суми таких внесків у розмірі до 15% зарплати працівника за рік, але не більше граничної суми податкової соціальної пільги, тобто суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженої на 1,4 (у 2007 році – 740 грн. на місяць). Пенсійні внески не включаються до фонду оплати праці, тобто на них не здійснюються обов’язкові соціальні нарахування. Працівники також можуть добровільно сплачувати внески за власний рахунок до НПФ будь-якого виду [23].

Відкритий недержавний пенсійний фонд є прийнятним для всіх. Головне, що відрізняє відкритий фонд від інших, це можливості:

більшої гнучкості щодо розміру пенсійних внесків;
участі в недержавному пенсійному забезпеченні тільки частини колективу роботодавця на відміну від корпоративного фонду, де роботодавець зобов’язаний робити перерахування коштів на користь усіх без винятку своїх працівників;
участі будь-яких фізичних осіб як вкладників на свою користь або на користь своїх найближчих родичів;
залишитися учасником фонду після припинення трудових відносин з роботодавцем [19].

Визначають кілька варіантів недержавного пенсійного забезпечення працівників малих та середніх підприємств:

Невеликі підприємства можуть об’єднуватися і створювати корпоративні фонди за участю декількох роботодавців, укладаючи договір на обслуговування з професійним адміністратором;
Малі та середні підприємства можуть приєднатися до вже створених великими підприємствами корпоративних фондів як «роботодавці-платники».
Малі та середні підприємства мають можливість робити внески у відкриті недержавні пенсійні фонди;
Можливість для роботодавців сплачувати внески до професійного пенсійного фонду [28].

Оскільки до появи вУкраїні НПФ вже багато років функціонують на ринках західних країн, слід також звернути увагу на класифікацію НПФ у міжнародній практиці [4]. У світі недержавні пенсійні фонди поділяють на автономні та неавтономні:

Автономні НПФ визначаються як незалежні юридичні особи, відмінні від страхових компаній та інших фінансових установ, або відокремлена сукупність активів без статусу юридичної особи, які використовуються для пенсійного забезпечення і здійснення відповідних виплат. Автономні НПФ існують у всіх країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, за винятком Словаччини і Туреччини, де законодавство не передбачає існування таких утворень. Усі автономні пенсійні фонди мають орган управління чи адміністратора, який є особою, відповідальною за здійснення операцій фонду. Орган управління може бути внутрішнім чи зовнішнім залежно від юридичної форми організації фонду. Він може здійснювати оперативні завдання самостійно або делегувати їх здійснення іншим особам, у тому числі таким надавачам послуг, як консультанти, актуарії, управляючі активами.
Неавтономні пенсійні фонди складаються з резервів чи інших активів, які юридично не відокремлені від вкладника чи адміністратора, та інших активів, власниками яких є вкладники.

У світовій практиці існує два типи автономних пенсійних фондів:

• інституційний тип, у якому фонд є незалежною юридичною особою з правоздатністю і дієздатністю;

• контрактний тип, у якому пенсійний фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без право- і дієздатності. Інституційні фонди мають внутрішні органи управління. Контрактні фонди управляються зовнішніми особами, якими можуть бути стандартна фінансова установа або спеціалізована компанія з управління пенсійним фондом, активи якої є юридично відокремленими від активів, що становлять пенсійний фонд.

За правовим титулом, на якому пенсійні активи належать чи не належать учасникам пенсійного фонду, інституційні фонди поділяють на створені у [4]:

• корпоративній формі — якщо пенсійні активи належать учасникам на певному титулі. Орган управління є внутрішнім, як правило, це рада директорів. Такими є НПФ в Угорщині, Бельгії, Італії, Швейцарії, Мексиці, Австрії та Чеській Республіці;

• засновницькій формі — якщо учасники не мають правового титулу щодо активів пенсійного фонду, за винятком, можливо, випадків банкрутства вкладника. З іншого боку, учасники отримують прибуток від інвестування таких активів і можуть володіти правами стосовно прибутку, який отримує пенсійний фонд. Орган управління є також внутрішнім. Окремі пенсійні фонди таких видів існують у Бельгії, Італії, Швейцарії, а також Данії, Фінляндії, Нідерландах і Швеції;

• трастовій формі — якщо права на пенсійні активи передаються на праві довірчої власності довіреним, які управляють фондом. Довірені повинні управляти трастовими активами лише в інтересах учасників фонду, які отримують прибутки від інвестування активів. Основним принципом при організації фондів таких видів є те, що активи, передані довіреному на праві довірчої власності одними довірителями, мають бути відокремлені від активів, переданих іншими довірителями, і від активів самого довіреного. Усі країни англо-саксонської правової сім'ї (Австралія, Канада, Ірландія, Нова Зеландія, Великобританія, США) передбачають трасти як єдино можливу правову форму існування пенсійних фондів.

Пенсійні фонди контрактного типу можуть створюватися у двох правових формах:

• індивідуальній, відповідно до якої учасники володіють певним правовим титулом щодо пенсійних активів. Закриті й відкриті пенсійні фонди Польщі, Португалії, Іспанії та відкриті пенсійні фонди Італії засновуються у такій формі. У Польщі та Португалії пенсійними фондами управляють компанії з управління пенсійними фондами, виключним видом діяльності яких саме і є управління пенсійними фондами. В Італії та Іспанії в ролі управляючої компанії може виступати вже існуюча фінансова компанія, наприклад банк або страхова компанія;

• колективній формі, відповідно до якої учасники є одержувачами прибутку від інвестування пенсійних активів. Окремі пенсійні фонди такого виду існують у Кореї та Японії.

Відповідно до зазначеної вище класифікації, недержавні пенсійні фонди України є автономними, інституційними, оскільки є юридичними особами, та створеними у корпоративній формі, оскільки пенсійні активи належать учасникам на праві власності
1.2 Організація діяльності НПФ

Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення має велике значення як для громадян України, так і для економіки. Недержавні пенсійні фонди – окрема соціально-економічна категорія, яку доцільно розглядати у таких основних площинах: як соціально-захисний важіль (для підвищення матеріального забезпечення працівників після виходу їх на пенсію); як механізм реалізації соціально-трудових відносин між працівником та роботодавцем (що пов’язано із мотивацією до створення НПФ або участі в ньому); як систему інституціональних інвесторів, що мають в розпорядженні інвестиційний ресурс (тобто економічний аспект).

Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки.

Тому, необхідність активного втручання держави в процеси діяльності недержавних пенсійних фондів об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Створення НПФ при участі держави має велике значення для розвитку недержавного пенсійного забезпечення та покладає на його засновників велику відповідальність не тільки за діяльність створюваного НПФ, а й за те, як створення цього НПФ відобразиться на всьому фінансовому та фондовому ринках.

Діяльність недержавних пенсійних фондів та обслуговуючих компаній знаходиться під постійним перехресним наглядом та суворим контролем з боку державних органів. 1 січня 2004 року в Україні набули чинності Закони України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року і «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року [1;2].

Відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, який набув чинності 1 січня 2004 року, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, а саме за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України [30]. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було розроблено 30 підзаконних нормативно-правових актів [8].