Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного  віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблем самосвідомості у дітей дошкільного віку в психології

 

1.1 Вивчення самосвідомості  у вітчизняній й зарубіжної психології

1.2 Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

Розділ  2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

 

2.1 Зародження  самопізнання у дітей дошкільного віку.

 

2.2. Розвиток  самосвідомості  дошкільника.

2.3 Особливості розвитку дітей старшого дошкільного віку

Розділ 3.Опис вибірки і методик дослідження самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку.

 

3.1 Дослідження  дітей дошкільного віку методиками «Сходинки», В. Г.Шур; та «Намалюй себе», А.М.Прихожан.

3.2 Аналіз результатів дослідження особливостей прояви самооцінки в дітей віком дошкільного віку

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Проблема вивчення самосвідомості є одним із ключових в психології. Вона широко обговорюється у межах  вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури самосвідомості, динаміки його розвитку представляє великий інтерес, як у теоретичному, і у практичному плані, оскільки це дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості онтогенезі.

У межах дослідження  самосвідомості самооцінці відводиться  провідна роль - вона характеризується як головний чинник цього процесу, показник ідивідуального рівня її розвитку, включене у процес самосвідомості. Самооцінка одна із істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати як рівню оточуючих, так й рівню власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає непросто як знання себе, не як сума окремих характеристик, але, як певне ставлення себе, передбачає усвідомлення особистості ролі деякого стійкого об'єкта.

Самооцінка є ланкою довільної саморегуляції, визначає напрям і культурний рівень активності людини, його ставлення до світу, до людей, перед самим собою. Становить собою складний по психологічний феномен. Він включен у безліч зв'язків і стосунків з усіма психічними утвореннями особи і виступає  важливою детермінантою всіх форм і деяких видів її й спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і удосконалювання його надається протягом усього життя людини.

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості  незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися собою. Нині дедалі очевидніше вплив самооцінки дошкільника  його поведінки, міжособистісні контакти.

 

Дошкольний вік невипадково  обраний для проведення нашого дослідження. Цей вік - початковий період усвідомлення дитиною себе, мотивів і людськіх стосунків. Тому важливо у цей період закласти підвалини на формування диференційованої адекватної самооцінки. Усе це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань та санітарним вимогам соціального середовища, відповідно до цим самостійно ставити собі цілі й завдання.

У психологічної літературі, як і вітчизняної, і зарубіжної самооцінці приділено багато уваги. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються на роботахЛ.И.Божович,И.С.Кона, Еге. Еріксона, та інших психологів. Беручи дошкільний вік, дитина починає усвідомлювати факт свого існування. Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів своєї роботи і конкретних знань. Менш об'єктивно у період діти оцінюють якості своєї постаті.Дошкольники схильні переоцінювати себе, потім направляють переважно позитивні оцінки що оточують їх дорослих.

Наприкінці дошкільного  віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів кілька гармонізується. Створює розвитк когнітивного компонента самооцінки, для інтелектуалізації відносин дитини до себе, подолання прямого контакту на його самооцінку дорослих. Дошкільний вік є важливим періодом становлення самооцінки задля її подальшого впливу на особистість.

Усе вищевикладене визначило  тему нашого дослідження «Розвиток самопізнання і самосвідомості у дітей дошкільного віку».

Актуальність даної  роботи залежить від спробі розглянути особливості формування самосвідомості у віці, як важливому періоді особистісного  розвитку.

Об'єкт дослідження: самосвідомість та самопізнання як стійка, пережита система уявлень людини про себе.

 

Предмет дослідження: самосвідоміть та самопізнання дітей дошкільного віку.

 

Завдання дослідження:

 

1. Провести теоретичний  аналіз психолого-педагогічної літератури  з проблемі самосвідомості в  психології

 

2. Вивчити поняття  самосвідомості в психології

 

3. Вивчити виявити рівні самосвідомості та самопізнання дітей дошкільного віку

 

Методологічні основи дослідження:

 

-Положення С.Л.Рубинштейна у тому, що самосвідомість постає як компонент особистості, і входить у процес розвитку;

 

- Становище О.Г.Спиркина у тому, що самооцінка є «ставлення себе», яке поруч із «пізнанням себе» входить у самосвідомість;- Становище Е.Е.Кравцовой у тому, що у старшому дошкільному віці позиція близькості реального і ідеального «Я» є найсприятливішою, бо служить пусковим механізмом актуалізації однією з найважливіших потреб особистості - потреби у саморозвитку;

 

Методи дослідження:

 

1. Теоретичні – аналіз  психолого-педагогічної літератури  з проблемі дослідження;

 

2. Емпіричні – включає  у собі такі методики: вивчення самооцінки дитини за допомогою методики «Сходинки», В. Г.Шур; методики «Намалюй себе», А.М.Прихожан.

 

Структура роботи: курсова  робота складається з вступу, трех розділів, висновку, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблем самосвідомості у дітей дошкільного віку в психології

 

1.1 Вивчення самосвідомості  у вітчизняній й зарубіжної  психології

 

Проблема самооцінки, як із центральних проблем психології особистості, вивчалася в працях різних вітчизняних і зарубіжних психологів. У тому числі можна назвати наступних авторів:Л.И.Божович, Л. В. Бороздіна,Л.С. Виготський, А.В. Захарова,Б.В.Зейгарник, О.Н. Леонтьєв, В.С, Мухіна, Є.Е.А. Серебрякова, О.Г.Спиркин,С.Л. Рубінштейн, І.І.Чеснокова,П.М.Якобсон; А. Адлер, Р. Бернс, До. Левін, До. Роджерс, 3. Фрейд, О.Н. Леонтьєв, характеризуючи проблему самосвідомості як проблему високого життєвого значення, психологію особистості, розцінював їх у цілому як нерозв'язану, вислизаючу наукового-психологічного аналізу. Найчастіше самосвідомість сприймається як орієнтування людини у власної особистості, самоусвідомлення як "Я". Самосвідомість дозволяє людині, відбиваючи світ, виділяти себе у ньому, усвідомлювати своє ставлення до цього світу і свої стосунки з оточуючими, пізнавати власний внутрішній світ, переживати й певним чином оцінювати його. Самосвідомість - це усвідомлення і цілісна оцінка себе і свого місця у житті. Завдяки самосвідомості людина сприймає себе, немов індивідуальну реальність, окрему від природи й іншим людям.

Слід зазначити, і це не раз підкреслювавС.Л. Рубінштейн, що самосвідомість не надбудовується з вигляду з особистості, а входить з неї.[18] Воно немає самостійних шляхів розвитку, воно не може жити окремо від розвитку особистості, а входить у процес розвитку особистості як реального суб'єкта. Відповідно до С.Л. Рубінштейну, самосвідомість - це усвідомлення себе як свідомого суб'єкта, реального індивіда, а не усвідомлення своєї свідомості.[18]

 Оцінити важливість  внутрішніх процесів самосвідомості важко, оскільки вони нерозривно пов'язані з практичною діяльністю суб'єкта, його взаємодією з зовнішнім світом. Але варто лише перервати зв'язок індивіда з зовнішнім світом, помістивши до умов ізоляції, й інші внутрішні процеси активізуються (І.С. Кон).

  Самосвідомість - складна  психологічна структура, куди  входять до тями ролі особливих  компонентів, як вважав В.С. Мерлін.

 По-перше, усвідомлення своєї тотожності, по-друге, свідомість свою власну "Я" як активного, діяльного початку, по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей і, по-четверте, певна система соціально-нравственних самооцінок. Зачаток свідомості тотожності з'являється вже в немовляти, коли він починає розрізняти відчуття, викликані зовнішніми предметами і власним тілом. Свідомість "Я" проявляється приблизно від трьох років, коли дитина починає правильно вживати особисті займенника. Усвідомлення своїх психічних якостей і самооцінка набувають найбільше важливість в підлітковому і юнацькому віці. Але бо всі зазначені компоненти взаємопов'язані, збагачення однієї з них неминуче видозмінює всієї системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

 

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення  себе ("Я") від об'єктивного світу ("не Я"); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (Платонов К. К.) [26].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідомості та самосвідомості, але й неможлива без них [26]. Самосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція - "Я", самооцінку та рівень домагань. Почуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть її роздвоєнню. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його "Я". Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистості її "Я", отримали у психології назву "Я-концепції", що містить наступні компоненти:

 

- когнітивні - образ "Я", уявлення про власні якості, здібності, можливості;

 

- емоційні - самоставлення, самоповага, самолюбство;

 

- оцінно-вольові - самооцінка, саморегуляція.

 

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн представляє  наступним чином.

 

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб'єктом.

 

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню діяльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

 

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

 

- оволодіння власним  тілом, виникнення довільних рухів  у процесі виконання предметних  дій - немовля;

 

- здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими - дошкільник;

 

- здатність самостійно  ставити цілі, задачі, визначати  напрям своєї діяльності, усвідомлення  себе як особистості - підліток [26].

 

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна конкретизуються  у численних психологічних дослідженнях дитячої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взаємовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народження будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонароджених Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку особистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхідна постійна інформація із зовнішнього світу, але ще - ставлення до неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості [1]. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзичлива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, значуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. "Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отримує більше, ніж їжу, - в неї зароджується почуття впевненості, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму світові" [5].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає  позитивне самовідчуття, що стає джерелом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточуючого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (перша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предметів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення - "комплекс пожвавлення" (Н. Л. Фігурін, М. П. Денисова), в основі якого - комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілкування між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується спільними предметними діями. М. І. Лісіна дослідила, що при невідповідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у дитини виникає невдоволення, вередування, зниження активності. Дитина чітко сприймає результати своїх дій, виконаних при участі дорослого. Вона розгублюється, плаче, жбурляє іграшки при невдачах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість, бажання продовжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференціювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми. Якщо трьохмісячний малюк приблизно однаково реагує на будь-якого дорослого, посміхаючись і радіючи, то в тепер він чітко розділяє рідних, знайомих і чужих людей. Спілкуючись із близькими, дитина активна, ініціативна, її переживання дуже яскраві. До знайомих людей дитина виявляє цікавість, але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водночас у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється на інтерес, вона підтримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

У кінці першого року життя дитячий образ дорослого починає включати суб'єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попередній досвід спілкування з ним. Наприклад, бабусі онук приносить і вкладає у руки машинку, гра з якою йому так сподобалась. А вже мамі несе порожню пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб виникає  на основі досить стійких образів  дорослих, сформованих завдяки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із диференціацією оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успішних і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідомлення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які  розкривають закономірності розвитку образу "Я", проведено щодо сприймання дитиною свого віддзеркалення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший цікавий об'єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує руками, обводить контур обличчя, торкається до дзеркала рукою. Починаючи з півроку дитина починає вловлювати зв'язок між відображенням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри із дзеркалом: діти гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях. Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього вигляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов'язку і піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

 

ВИСНОВКИ про особливості  розвитку елементів самосвідомості в немовлячому віці:

 

- самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того як вона стає самостійним суб'єктом;

 

- перші прояви самосвідомості  малюка до 6 місяців полягають  у появі самовідчуття позитивної  та негативної модальності;

 

- найважливішою умовою  позитивного самовідчуття дитини виступає ставлення до неї дорослого, як до особистості;

 

- після 6-ти місяців  відбуваються зміни у спілкуванні,  що під-готовлюють малюка раннього  віку до усвідомлення себе  як діяча;

 

- спілкування малюка  з дорослим опосередковується  їх спільними предметними діями;

 

- у малюка виникає емоційна  оцінка результатів своїх дій;

 

- образ дорослого починає включати  суб'єктні властивості (якості  діяча);

 

- виникають перші прояви  відособлення малюка від дорослих (впертість, незгода, неслухняність)

 

 

 

 

Розділ 2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

 

2.1 Зародження  самопізнання у дітей дошкільного віку.

 

Найважливішим надбанням  раннього віку в розвитку особистості  є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб'єктом. Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; подруге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається  предметне ставлення до дійсності. Предметна дія відзначається  тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання предметів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових своєї діяльності: відокремлення своєї активності від предмету, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об'єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляльку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення - спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом  саморегуляції особистості. Розуміння  й виконання інструкцій дорослого  переростає згодом у здатність дитини дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Особливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім'я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитинстві ім'я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника "я". В той же час ім'я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи приналежність малюка до статі, сім'ї, національності (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною роки дитина називає себе своїм власним іменем - так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці третього року з'являються особові займенники, насамперед "я" і "ти".

На початку 2 р. діти, користуючись дзеркалом, розглядають гудзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають  за змінами віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні  з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини - носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і  оточуючих. Максимуму виразності досягає  залежність емоційного комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його діяльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Депривація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов'язувати результат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які призводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає вирізняти загальну особистісну оцінку ("ти хороший") і оцінку за результатом діяльності ("ти добре водиш машину, складаєш пірамідку"). Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все  краще виконує самостійно досить широкий спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розвитку самосвідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною самостійністю, реальним виокремленням з оточення [14]. Т. С. Гуськова називає цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є "особистісні бажання" малюка. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви "бути як дорослий": малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розвитку, ставлячи перед собою нову задачу "виконати самостійно". Відповідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і задач, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності  стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом "бути великим, дорослим". Неодноразове виконання дії разом  з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив "Я сам". Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: "Я їстиму. Я гратимусь".

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діловим, починає відставати від нових  запитів дитини, в якої прагнення  до співпраці починає поєднуватись з тенденцією до відособлення. У системі відносин з дорослим виникають бар'єри виявам самостійності дитини, що викликають неслухняність, характерну для перехідного періоду в розвитку особистості - кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

 

- негативізм - демонстративна відмова виконати дію, адресована конкретному дорослому;

- впертість - наполягання дитини на своєму, щоб досягти поваги з боку дорослого;

 

- неслухняність - орієнтація дитини на порушення встановлених для неї норм виховання, усталеного способу життя;

- свавілля, або норовливість, полягає в тенденції дитини до самостійності, коли вона все хоче зробити сама;

- протест - бунт, коли все в поведінці дитини починає носити протестуючий характер;

- симптом знецінення дорослого, його дискредитація;

- прагнення до деспотизму - бажання виявляти деспотичну владу щодо оточуючих;

- ревнощі до молодших і старших, якщо в сім'ї ще є діти;

- реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

 

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в ранньому віці:

 

- відбувається зародження власне  самосвідомості, а саме того її  рівня, коли дитина усвідомлює  себе діячем - суб'єктом;

 

- умовою розвитку самосвідомості  є ускладнення предметної діяльності  дитини, яка починає відокремлювати  окремі її елементи (мету, результат, процес, виконавця);

 

- набуття досвіду спільного  з дорослим виконання предметної  діяльності призводить до появи  прагнення дитини до відособлення  і самостійності;

 

- поява власне самосвідомості  невіддільна від мовлення дитини, в якому з'являється займенник  "Я";

 

 

2.2. Розвиток самосвідомості дошкільника.

 

У старшого дошкільника  намічається диференціація двох аспектів самосвідомості - самопізнання і самоставлення. Образ "Я" включає досить складну систему властивостей: зовнішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки. Ускладнення образу "Я" відбувається значною мірою завдяки розвиткові у старшого дошкільника вміння розуміти себе, усвідомлювати свої внутрішні стани, переживання. Виготський писав: "Подібно до того, як дитина трьох років відкриває своє ставлення до інших людей, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань" [4]. Відомий психолог вважав цю здатність дитини надзвичайно важливим фактором розвитку її особистості, що не втрачає свого значення і надалі. На її основі виникають такі важливі особистісні якості, як впевненість у собі, тривожність, образливість, задоволеність собою.

У дітей виникає усвідомлення себе в часі, у часовій перспективі. Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але згодом навчається співвідносити минуле - теперішнє - майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був маленьким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона була маленькою, а зараз виросла. Її цікавить і минуле близьких людей. Наприклад:

 

Максим (6 років): Майбутнє, минуле... А що таке майбутнє, минуле?

 

Дорослий: Минуле - це те, що було колись. А майбутнє - те, щобуде.

 

Максим: А... зрозуміло. Минуле - це коли я був маленьким, лежав у візочку... [15].

 

Дошкільник виявляє  прагнення зазирнути у своє майбутнє, в нього з'являються перші мрії та фантазування на тему "Коли я виросту".

 

До кінця раннього дитинства дитина твердо засвоює  свою статеву приналежність, пізніше  продовжуються інтенсивні процеси  статевої соціалізації та статевої диференціації. Дівчинка орієнтується на зразки жіночої  поведінки, які спостерігає в  оточенні: на маму, бабусю, лікаря, вчительку, продавця. Батьки наводять їй у приклад інших дівчаток, сестричок; підбирають відповідний одяг, іграшки, виявляють більшу терпимість при порушеннях поведінки, створюючи цим умови для статевої соціалізації. Відповідно, по-іншому батьки виховують хлопчиків. Вже у ранньому віці діти відмовляються брати на себе ролі, не відповідні їх статі: хлопчик впевнено відмовляється бути у грі мамою. Отже дошкільник звертає увагу не тільки на зовнішні статеві відмінності одягу, але й способи поведінки. Закладаються основи уявлень про стать, про розподіл статевих ролей у сім'ї та у суспільстві.

Усвідомлення своїх  умінь і якостей, уявлення себе в  часі, відкриття для себе своїх  переживань - все це складає початкову  форму усвідомлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкільного віку "осо-бистісної свідомості" (Д.Б.Ельконін).

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своїми любов'ю  та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдачами.

Внаслідок цього дитина розуміє свою значущість для близьких дорослих, міцні взаємозв'язки та взаємозалежність із ними. Поступово на основі перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини виникає ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежований від "Я-реального". Суперечності між ними, що при оптимальному варіанті розвитку самосвідомості стають джерелом для самовдосконалення, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостерігається у випадку розходження в оцінках дорослих поведінки дитини: мама вдома хвалить за те, що засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз (С. П. Тищенко), невідповідність якого реальній поведінці дитини компенсується за рахунок стабільно позитивного самоставлення.