Розвиток страхового посередництва в Україні

Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

КАФЕДРА СТРАХУВАННЯ ТА РИЗИК - МЕНЕДЖМЕНТУ

ВИПУСКНА  КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА магістра

«РОЗВИТОК СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА  В УКРАЇНІ»

                                                                  Студента 2 курсу магістратури,

                                                       спеціальності 8.030.508 «Фінанси і Кредит»

                                                                            заочної форми навчання

                                                                      Окаянюка Євгена Миколайовича

                                                                    Науковий керівник к.е.н., доцент                                                                                 

                                                                      Пікус Руслана Володимирівна

Роботу допущено до захисту  на засіданні ДЕК рішеням кафедри  фінансів

протокол № ______від  «____»_____________20__р.

Завідувач кафедри страхування та ризик менеджменту,

д.е.н.,доцент                                                    

Пікус Р.В.

Київ – 2012 р.

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.

1.1. Зміст та завдання страхового посередництва…………………….15

1.2. Функції та принципи організації  страхового посередництва…...15

1.3. Нормативна база функціонування  страхового посередництва….23

РОЗДІЛ ІІ. СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА.

2.1. Сучасні тенденції  діяльності страхових посередників…………..32

2.2. Нові форми страхового  посередництва…………………………...39

2.3. Модель взаємодії  посередників та страхових компаній…………53

РОЗДЛІ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ СИСТЕМИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ.

3.1.Напрямки вдосконалення регулятивної бази діяльності страхових посередників на Україні………………………………………………..65

3.2.Перспективи аткуарної  політики при формуванні комісійної  винагороди страхових посередників. ……………………………………………….69

3.3. Страхове посередництво в країнах Заходу. ………………………81

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасних економічних  умовах страховий ринок України  перебуває ще на початковому етапі  розвитку, де існують проблеми і  в діяльності самих суб’єктів  страхового ринку, тобто страховиків, і в посередників, зокрема страхових брокерів. Останні відіграють дуже важливу роль у розвитку страхового ринку, надаючи посередницькі послуги,  відтворюючи конкуренцію між страховими компаніями, що,  у свою чергу,  стимулює розвиток самого страхового ринку.

Сучасні об’єктивні реалії світової фінансової кризи вимагають  послідовної й системної реалізації стратегії розвитку страхового ринку  в Україні за допомогою таких  посередників,  як страхові брокери  з урахуванням світового досвіду. Аналіз останніх досліджень.  У вітчизняній економічній науці проблеми діяльності страхових брокерів досліджували такі науковці і фахівці, як В. Базелевич, О. Барановський, В. Гончарук, Е. Губарь, Пікус Р.В. Ю. Журавльов, Н. Задерій, В. Дарков, А. Матешевич, А. Павлюк, С. Слесарук, В. Хенке, А. Чувакова, А. Шульга, І. Секрет, проте питання подальшого розвитку брокерських послуг на страховому ринку України сьогодні залишаються невирішеним і потребують подальшого дослідження.

Метою даної магістерської  дипломної роботи є дослідження розвитку діяльності страхових брокерів на страховому ринку України й визначення їх ролі в інфраструктурі фінансового ринку та соціальній й економічних сферах держави з урахуванням міжнародного досвіду. Також метою кваліфікаційної роботи є визначення основних засад функціонування ринку страхового посередництва на Україні, дослідження сутності та значення, особливостей формування, сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Вивчення характерних рис і регулятивного впливу держави.

Для виконання поставлених задач необхідно розглянуті зміст та завдання страхового посередництва, дослідити сучасні тенденції його розвитку, дослідити модель взаємодії посередників та страхових компаній, розглянути напрямки вдосконалення регулятивної бази діяльності страхових посередників на Україні.

При написанні роботи використовувались наступні методи пізнання, як аналіз - метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні  цілого поняття на складові, виділенні  його окремих частин, зв’язку між  ними; синтез - з’єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції (спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції - спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.

Інформаційною базою  офіційні статистичні дані Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерства статистики, праці вітчизняних і зарубіжних науковців, офіційні сайти Держфінпослуг, Міністерства статистики України, Кабінету міністрів та Верховної Ради України.

Структура кваліфікаційної  роботи. складається із вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел та 1 додатку. Містить 10 рисунків та 11 таблиць.

Об’єктом дослідження є страхове посередництво в Україні.

Предметом дослідження  є тенденції розвитку ринку посередництва  на страховому ринку України.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.

1.1. Зміст та  завдання страхового посередництва.

Страховий ринок — це сфера економічних (господарських) відносин, у процесі яких формується попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється їхнє надання. Іноді під цим поняттям розуміють усі форми надання страхового захисту. Страховий ринок визначається подекуди і як сфера грошових відносин, є об´єктом купівлі-продажу, є специфічним товаром — страховою послугою. Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб´єктів і страхових послуг, які є предметом надання (купівлі-продажу). Страховий ринок визначається і як особлива, соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій, які беруть участь у наданні відповідних (страхових) послуг.

Спираючись на зазначені поняття, сформулюємо основні підходи до визначення страхового ринку: 1) це сфера економічних відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист; 2) це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу з формування та використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів; 3) це сукупність страховиків, страхувальників, страхових посередників, що беруть участь у реалізації відповідних послуг; 4) це середовище, в якому функціонують страхові компанії; 5) це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.

На практиці страховий ринок  — це складна інтегрована система, яка охоплює різноманітні структурні ланки. Так, у структурі страхового ринку виокремлюють ринок страховика, ринок страхувальника, ринок страхового посередництва. Це зумовлюється тим, що одним із стратегічних завдань страхового ринку є створення високоякісної мережі розповсюдження страхових послуг через професійних страхових посередників.

Страховий ринок є досить складним явищем, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб´єктами страхового ринку, з другого — страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв´язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб´єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами: перший сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю; другий сектор — структурні елементи страхового ринку — страховики, страхувальники, об´єднання страховиків; третій сектор — елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники. Отже, третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять посередники на страховому ринку. Останні традиційно поділяються на три групи:

1. Прямі посередники — страхові  агенти, що діють від імені  страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

2. Непрямі посередники — ті, що професійно оцінюють страхові  ризики (андеррайтер, сюрвеєр), та  ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер).

Андеррайтер — діє від імені  страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права. Визначається андеррайтер і як особа, відповідальна за укладення страхувальних (перестрахувальних) угод і формування портфеля страхових зобов´язань згідно з нормами страхового права та економічною доцільністю. Призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.

Сюрвеєр — експерт, інспектор чи агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на оцінку, застрахованого майна (суден, вантажів тощо) і робить висновок щодо його стану, ступеня пошкодження, розміру завданих збитків унаслідок настання страхового випадку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар — особа, яка  з´ясовує та встановлює причини настання страхового випадку, визначає характер та розмір збитків. На підставі проведеного дослідження аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат — це документ, в якому зазначають обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди. У ньому зазначають достовірні дані, які підтверджують об´єктивну інформацію про обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди.

Аджастер — діє від імені страховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер — спеціаліст з розрахунків збитків за наслідками аварій та розподілу загальних збитків від аварії між її учасниками. Диспашер — спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

3. Нестрахові посередники —  виконують роботу інших напрямів, надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги. Водночас видається правильним визнати дійсними посередниками на страховому ринку лише прямих посередників (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), оскільки саме ця група суб´єктів господарювання здійснює посередницьку діяльність як основний (а для страхового брокера — виключний) вид господарської діяльності, в той час як непрямих та нестрахових посередників можна віднести до когорти посередників на страховому ринку лише зі значним ступенем умовності, оскільки їхня основна господарська діяльність не є безпосереднім страховим посередництвом та не перебуває у прямому зв´язку зі страховим посередництвом.

На страховому ринку України  посередники існують з кінця 80-х  років, тобто з моменту його виникнення. Посередники – це страхові агенти, фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередни-цтво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, турист-ські фірми, ощадбанк тощо). Функції страхових посередників вико-нували і продовжують виконувати страхові компанії, які продають страхові продукти іноземних страховиків. Професійні страхові посередники почали з’являтися на страхо-вому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів, що пра-цювали в інтересах страховиків, забезпечуючи їм перестрахування як на українському, так і на зарубіжних перестрахувальних ринках. Основу фахівців страхових брокерських фірм становлять колишні працівники страхових компаній середньої і вищої ланки. На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального за-хисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхо-вих відшкодувань та підписаних угод. Проте потенційні можливості вітчизняного страхування значно більші, і вони потребують свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створити посередниць-кий ринок між страховиками і потенційними клієнтами. Страховий посередник діє на страховому ринку поряд зі стра-хувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типии посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції мо-Модуль жуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристські агентства, відділення зв’язку, агентства нерухо-мості, автосалони тощо. Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, ко-мерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об’єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського Союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 р. пропонує встановити програму навчання з мі-німальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов’язковим складанням іспитів після курсу навчання. У тому разі, якщо посередники незадовільно виконують свої обов’язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за професійні дії своїх агентів. При цьому постає низка проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо стра-хових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої про-фесійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов’язковим, є страхування професійної відповідальності страхо-вих брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депо-зиту. В Україні досі немає механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників. Без високопрофесійних каналів дис-трибуції страхових послуг страховим компаніям буде дуже важко вирішити проблему залучення значної кількості клієнтів для під-тримки стабільного фінансового стану. Державні вимоги до збільшення гарантованого капіталу страхо-вих компаній обов’язково призведуть до значного зменшення кіль-кості страхових компаній, що сприятиме переходу частини страхо-виків на страховий посередницький ринок. 

Посередницька діяльність на страховому ринку є різновидом страхової діяльності, а остання, у свою чергу, — це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі обов´язкової реєстрації, проведеної уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю (для страхових (перестрахових) брокерів) або без такої (для страхових агентів). Предметом страхової діяльності є страхова послуга та/або страховий продукт. В економічній та юридичній літературі широко використовуються обидва ці терміни як рівнозначні, часто замінюють один одного. А це, як зазначає М. Александрова, призводить до таких негативних моментів: 1) коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоча страхування як економіко-правова категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів; 2) за допомогою страхування реалізується страховий захист, не тільки мобілізований у страховому фонді, айв інших фондах страховика [1, 108-109]. Тому пропонується, як більш коректне, використання терміна «страховий продукт» при вказівці конкретного виду страхування. А термін «страхова послуга», як зазначається, є дещо ширшим, містить значний спектр інших операцій, пов´язаних зі страхуванням, таких як: результати роботи професійних оцінювачів страхового ринку та страхового збитку, інформацію про ймовірність настання страхового випадку та масштабність імовірних ризиків та збитків тощо.

Хоча існують й інші підходи  щодо визначення зазначених термінів, що фактично їх ототожнюють. На нашу думку, страхова послуга є специфічним товаром, що пропонується до реалізації на страховому ринку. Як і будь-який інший товар, вона має споживчу і мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпечення страхового захисту (страхового покриття). Мінова вартість — це ціна страхової послуги, яка виражається у страховому тарифі, а потім — у страховому внеску. Купівля-продаж страхової послуги оформлюється договором страхування. Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.

Суб´єктами страхових правовідносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, страхові посередники (страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти) та страхові об´єднання. Кожен з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів. Розвинений страховий ринок містить, як правило, такі категорії продавців страхових послуг: страховиків, що безпосередньо укладають договори страхування; страховиків, що займаються перестрахуванням; посередників між страхувальниками та страховиками; різні об´єднання страховиків, які утворюються з конкретною метою.

Таким чином, страхова діяльність в  Україні провадиться за участю страхових посередників. Оскільки страхові послуги здебільшого реалізуються в один із таких способів: 1) прямий продаж; 2) продаж за допомогою страхових посередників, який відбувається через страхових агентів або страхових брокерів.

Отже, страховий посередник — це передусім страховий брокер чи страховий агент, через якого укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій. Саме страхові посередники (страхові агенти та брокери) відіграють ключову роль у механізмі надання страхових послуг у розвинених країнах. Без розвиненого страхового ринку, невід´ємним елементом якого є страхові посередники, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб´єктів господарювання. Страхове посередництво, як спосіб реалізації страхового продукту (страхових послуг), є традиційним для страхового бізнесу, а страхові посередники є одними з основних учасників ринку страхування розвинених країн.

Відповідно до Рекомендації Комісії 92/48/ЄЕС «Щодо страхових посередників» від 18 грудня 1991 р., під страховим посередником слід розуміти будь-яку особу, яка отримала доступ до зазначеної діяльності, здійснює таку діяльність як особа незалежна, або ж така, що працює за наймом (ст. 1). Рекомендації розроблено з урахуванням того, що страхові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні страхової мережі дер-жав-членів; що з утворенням внутрішнього ринку гамма страхових продуктів буде постійно розширюватись через можливості вільного надання страхових послуг; що професійна компетентність страхових посередників є важливим складовим елементом захисту страхувальників і застрахованих тощо. Додатком до Рекомендації Комісії ЄЕС є Професійні вимоги до страхових посередників та їх реєстрації, якими визначено сферу їх застосування, врегульовано незалежний статус посередників, професійну компетентність, реєстрацію.

Діють нині на теренах ЄС і положення Директиви 2002/92/ЄС «Про страхових посередників» від 9 грудня 2002 р., яка визначає правила організації та здійснення страхової та пере-страхової посередницької діяльності фізичними й юридичними особами, заснованими або які мають намір бути заснованими в державі — члені ЄС. Директива також містить визначення поняття «страховий посередник», що враховує специфічні характеристики ринків держав — членів ЄС і служить для встановлення умов для реєстрації посередників. Так, страховим посередником визнається особа, що діє від імені та в інтересах страхової організації, яка несе повну відповідальність, якій дозволено отримувати страхові платежі від страховиків, з урахуванням вимог до фінансових гарантій у межах страхування, затверджених цією Директивою. Однак це визначення не є єдино прийнятним, і країни — члени ЄС мають право застосовувати власні тлумачення поняття «страховий посередник».

У міжнародній практиці використовують узагальнене визначення діяльності страхових брокерів та страхових агентів. Так, діяльність страхових брокерів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору підприємства, зводять разом, з метою страхування або перестрахування, осіб, що мають потребу у страхуванні або перестрахуванні, тоді як страхові або перестрахові підприємства виконують підготовчу роботу для укладення договорів страхування або перестрахування і, де це доречно, надають допомогу в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема в разі виникнення вимог страхового відшкодування. Діяльність страхових агентів визначена як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію з одного чи більшої кількості контрактів або уповноважені діяти від імені та за дорученням (або лише за дорученням) одного чи більше страхових підприємств з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладання або з укладання договорів страхування чи з надання допомоги в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема при виникненні вимог страхового відшкодування.

Посередники на страховому ринку України  існують з моменту його виникнення наприкінці 80-х років. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посередники почали з´являтись на страховому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев´ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних страхових посередників України (АПСПУ). Таким чином, в Україні інститут страхового посередництва є новим та недостатньо розвиненим. Насамперед це пояснюється тим, що фактично не врегульовано на законодавчому рівні діяльність страхових агентів і дуже обмежено роль страхових брокерів. На це звертає увагу В. Фурман, доводячи необхідність заміни сучасної (значною мірою — перерозподільної) моделі функціонування вітчизняного страхового ринку, яка вважає пріоритетом страховика, орієнтована на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, власне, ігнорує діяльність страхових посередників (брокерів і консультантів) на нову, ефективнішу (клієнтоорієнтовану), що відповідатиме потребам розвитку реального страхування і ґрунтуватиметься на динамічно зростаючому попиті клієнтів, передбачатиме розвиток страхового посередництва, формування професійної інфраструктури страхового ринку (зокрема інституту страхових посередників) [4, 135-136]. Значним гальмом у розвитку страхової справи є нерозвиненість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої належить правове і нормативне забезпечення, інформаційна мережа, кредитно-фінансова система, підготовка кадрів (сюрвеєрів, андеррайтерів, страхових комісарів), наукове обслуговування. Саме розвиток інфраструктури забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, страхових посередників, сприяє координації дій суб´єктів страхового ринку. Потреба у страхових послугах та її задоволення вимагають обґрунтування науково-методичних засад щодо розвитку вітчизняного страхування та практичних заходів для взаємодії суб´єктів страхової діяльності на основі взаємовигідних господарських відносин. Нині в Україні страховий ринок перебуває лише у стадії становлення, а його розвиток супроводжується численними проблемами економічного, нормативно-правового характеру. Так, основними вадами вітчизняного страхового законодавства є відсутність чітко врегульованих питань створення технічних резервів, недосконалість системи перестрахування та діяльності страхових посередників.

1.2. Функції  та принципи організації страхового  посередництва.

Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхова  індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України  «Про страхування» дає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Таблиця 1.1.

Класифікація страхових  посередників

*джерело  – офіційний сайт «Дежфінпослуг».

Страхові  агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому збігається, але кожний з цих посередників має власну специфіку. Відмінності

між страховими посередниками  розглянуті в Таблиці 1.2.. 

Таблиця 1.2.

Відмінності страхового брокера від страхового агента

* джерело:  створено автором.

Також окрім відмінностей наведених у Таблиці 1.2., страхові агенти та брокера виконують інші функції. Детально розглянемо відмінності  функцій агентів і брокерів у Таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Функції страхових агентів  та брокерів

*джерело:створено  автором.

Посередницька діяльність страхових агентів і  страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

Діяльність  страхових агентів і страхових  брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) — ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.