Розвиток страхового ринку в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет

ім. О.Гончара

Економічний факультет

Кафедра  банківської  справи

КУРСОВА РОБОТА

РОЗВИТОК СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Виконавець:

Студентка  гр. ЕФ-10-1          ________________          Бороденко А.М.            

Керівник:

Викладач кафедри

банківської справи             ________________          Власенко М.О. 

Дніпропетровськ

2012

Відгук  керівника

на курсову роботу за темою

Семестрова оцінка складових курсової роботи:

Рейтингова оцінка захисту курсової роботи:

Загальний висновок керівника ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Загальна рейтингова оцінка курсової роботи _________________

Дата оформлення відгуку        «_____»_____________________201_ р.

Керівник курсової роботи         _______________________  викладач кафедри банківської справи

^{(підпис)}                                            Власенко М.О.

Зміст

ВСТУП

Процес становлення  сучасного ринку страхових послуг в Україні почався разом з глибокими соціально-економічними реформами. Створення мережі страхових компаній стало необхідною умовою формування нового економічного, соціального, інформаційно-аналітичного й політичного середовища, пов’язаного з різними видами ризику. Актуальність огляду страхового ринку пояснюється стабільним зростанням останніми роками в Україні попиту на страхові послуги, саме на страхування майна. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок, попри стабільне нарощування обсягів страхових премій, ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника.

Основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня  страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.

У теперішній час страховий  ринок України перебуває на початку  поступового інтегрування у світовий ринок.

На сьогодні визначальним завданням державної політики в  галузі страхування є підвищення його ролі в економіці країни й  забезпечення умов для ефективного  розвитку, оскільки надійний страховий  захист виступає фактором соціальної та економічної безпеки держави.

Проблемам формування та розвитку страхового ринку в Україні присвячено ряд наукових праць, зокрема таких відомих науковців, як:

В. Базилевича, Т. Говорушко, С. Юрія, В. Федосова, О. Вовчака, І. Благуна  та інших вітчизняних та іноземних економістів.

Тема даної курсової роботи є актуальною тому що на сучасному  етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є  особливо важливим, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Досконала система страхового захисту є підґрунтям для досягнення соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення.

Метою даної курсової роботи є розкриття особливостей функціонування страхового ринку України, визначення проблем та шляхів вдосконалення функціонування ринку страхових послуг.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити такі завдання:

1) визначити теоретичні аспекти функціонування страхового ринку України, а саме розглянути сутність, структуру, суб’єктів та етапи становлення страхового ринку, а також виявити правове регулювання страхового ринку в Україні;

2) проаналізувати функціонування  страхового ринку України у  2005-2010 роках: дати характеристику страхових послуг, визначити динаміку основних показників розвитку страхового ринку, провести аналіз структури ринку перестрахування;

3) визначити перспективи  розвитку функціонування страхового  ринку України.

Об’єктом дослідження  даної курсової роботи є функціонування страхового ринку в Україні. Предметом дослідження – страховий ринок України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1. Сутність, структура  та суб’єкти страхового ринку  України

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції великого значення набувають питання убезпечення функціонування господарюючих суб’єктів від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи захисту їх від впливу можливих негативних факторів.

Багато в чому вирішенню цієї проблеми сприяє формування в Україні досконалого, фінансово стійкого страхового ринку [2].

Необхідно особливо відзначити, що різні  автори дають своє тлумачення поняття  страхового ринку. Ю.М.Журавльов визначає: «Страховий ринок – система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі з надання відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом с тим він виділяє й термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим [5].

С.С.Осадець розглядає страховий  ринок, як: «економічний простір, в якому  взаємодіють страхувальники (формують попит на страхові послуги), різноманітні за формами організації страхові компанії (страховики, котрі задовольняють попит на послуги), страхові посередники (агенти та брокери), а також організації страхової інфраструктури (об’єднання), асоціації (страховиків, консалтингові фірми, навчальні заклади) [2].

В.В.Шахов вважає, що: «Страховий ринок – система економічних відносин з приводу страхування. І в загальному понятті розглядає страховий ринок як сукупність страхових організацій» [14].

А.В.Криворучко вважає, що: «Страховий ринок слід розглядати як сферу фінансово-економічних відносин між страховиками і страхувальниками з надання страхових послуг і захисту майнових інтересів юридичних осіб і громадян, а також із здійснення відповідної фінансової діяльності в межах чинного законодавства з боку комерційних страхових компаній і фірм чи державних організацій» [7].

Як бачимо, в широкому розумінні  страховий ринок являє собою  всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових  послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги [2].

Отже, поняття «страхового ринку» можна розглядати з таких позицій:

• як сферу економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист та формується попит і пропозиція на нього;
• як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних та фізичних осіб;
• як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь в реалізації страхових послуг;
• як сукупність страхових організацій і страхових послуг;
• як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків [12].

Об’єктивними умовами  функціонування страхового ринку є  наявність: потреби в страхових  послугах; об’єктів страхування,що мають  споживчу вартість; суб’єктів страхування, що здатні задовольнити потреби або  їх споживати.

Структура страхового ринку  являє собою складну теоретичну проблему. Залежно від критерію аналізу визначають організаційну, інституціональну, галузеву і територіальну структури страхового ринку. Багатоаспектний аналіз структурованості страхового ринку вимагає розгляду кожної із названих структур.

Так, організаційно-правова  структура страхового ринку України  являє собою сукупність взаємодіючих між собою страховиків та перестраховиків, що виступають на ринку як закриті  акціонерні товариства, відкриті акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, командитні товариства з повною відповідальністю. Організаційна структура страхового ринку України може бути доповнена такими складовими: страхове товариство або страхова компанія, де безпосередньо формуються страхові фонди і переплітаються економічні інтереси учасників страхового процесу; для захисту своїх інтересів та координації страхової діяльності компанії об’єднуються у спілки, асоціації пули. Організаційно-правова структура страхового ринку України не досконала і повинна вдосконалюватись. Має поступово зростати вплив організаційних структур, що посилюють координацію діяльності страховиків і дають змогу чіткіше уявляти потреби та можливості страховиків, сприяють розвитку інтеграційних процесів. Потребую подальшого розвитку і правова основа забезпечення діяльності страхових компаній.

Аналізуючи інституціональну структуру страхового ринку України, необхідно виходити з того,що в  основу інституціонального структурування страхового ринку покладено приватну, публічну або комбіновану форму власності. Виходячи з цих критеріїв, структура страхового ринку може бути представлена як система акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній. Взаємодія та вплив страхових компаній, що ґрунтуються на різних формах власності, визначаються рівнем розвитку ринкової економіки та чинним законодавством країни.

Страховий ринок України  характеризується тим, що в його інституціональній  структурі домінуюче становище  займають страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб. Дещо меншою є частка страхових компаній, створених на основі сукупних капіталів фізичних та юридичних осіб. У майбутньому, можливо, постане питання щодо досягнення належної частини в інституціональній структурі страхового ринку України страхових компаній, створених на основі приватного і державного капіталу, та страхових компаній, створених на основі державного капіталу. Розвиток страхування може викликати необхідність зміни інституціональної структури в напрямку гармонізації взаємовідносин між страховими компаніями, що ґрунтуються на різних формах власності [1].

Аналізуючи страховий  ринок у територіальному вимірі, можна виділити такі елементи його структури: місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній,глобальний). Місцевий (регіональний страховий ринок викликаний потребами та можливостями конкретного регіону у страховому захисті. Це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг. Національний (внутрішній) страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізовувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки, він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни.

Розглядаючи територіальну (регіональну) структуру страхового ринку України, виділяють чотири великих регіони: Західний, Східний, Південний та Центральний. До Західного регіону входить 9 областей: Вінницька, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська та Рівненська. До Східного – 6 областей: Сумська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Полтавська. Південний регіон налічує 6 територіальних одиниць: Одеську, Миколаївську, Херсонську та Запорізьку області, Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. У Центральному регіоні налічується також 6 територіальних одиниць: Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська та Київська області, місто Київ [1].

Світовий (зовнішній, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню  потреби у страховому захисті страхувальників усього світу. На світовому страховому ринку урівноважується попит та пропозиція на страхові продукти у глобальному масштабі та вимірі, де взаємодіють страховики різних країн. Між ними укладаються угоди, вони ділять між собою не тільки певні сегменти ринку,а й території, утворюють міжнародні об’єднання страховиків.

За галузевими критеріями аналізу структура страхового ринку  України поділяється на ринки  особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.

Особливість галузевої структури страхового ринку виявляється у тому, що кожен із цих ринків має свою внутрішню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цілому, визначають специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті. Галузева структура страхового ринку України динамічно розвивається, про що свідчать позитивні тенденції у процесі виявлення потреби  страховому захисті усіх суб’єктів господарювання та громадян і формування механізму задоволення цих потреб та реалізації економічних інтересів страховиків та страхувальників [1].

Елементну структуру  страхового ринку визначає характеристика його суб’єктів. До головних суб’єктів  страхового ринку належать: страховики, страхувальники, страхові посередники. Головне місце серед них посідають страховики та страхувальники. Залежно від специфіки страхового ринку, виділяють ще й інших учасників страхових відносин: застраховані особи, об’єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, орган державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайдери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери) [13].

Кожний з суб’єктів  виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів. Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на ведення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками вважаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування».

Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади  як суб’єкт підприємницької діяльності та заноситься до Реєстру. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховик забов’язаний дотримуватись обов’язків, визначених ст. 20 Закону України «Про страхування». Страхові виплати страховик проводить у порядку та на умовах, визначених ст. 25 Закону України «Про страхування».

Страховик забов’язаний дотримуватись умов забезпечення платоспроможності відповідно до вимог ст. 30 ЗУ «Про страхування» і нормативно-правових актів, які встановлюють відповідні вимоги.

Страхувальниками вважають юридичних осіб та дієздатних громадян,які  уклали зі страховиками договори страхування  або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов’язків згідно з договором страхування.

Основними страховими посередниками  на страховому ринку України є  страхові агенти, страхові (перестрахові) брокери. Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком. Страхові брокери – це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у визначеному порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та виконують посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика [11]. Щодо професійних оцінювачів ризиків та збитків можна сказати, що аджастери (диспашери) – це спеціалісти з розрахунків аварій та розподілу збитків між учасниками морського перевезення. Аварійні комісари встановлюють причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків,як правило, під час дорожньо-транспортних аварій. Сюрвейєри – інспектори чи агенти страховика, що здійснюють огляд та оцінювання майна і визначають імовірність реалізації страхового ризику. Андерайтери – юридичні особи, які діють від імені страховика та мають право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Об’єктом страхового ринку є страхові продукти – специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). А перелік видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку [12].

Для нормального функціонування страхового ринку необхідна налагоджена  дієздатна система взаємопов’язаних спеціалізованих організацій, що могли б обслуговувати потоки страхових послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили, інформації, тобто необхідна розвинена інфраструктура страхового ринку. Саме інфраструктура страхового ринку забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків та страхувальників, сприяє координації дій усіх суб’єктів страхового ринку, допомагає інтегруватись у світовий економічний простір. До елементів інфраструктури страхового ринку ми відносимо: правове і нормативне забезпечення; інформаційну мережу; кредитно-фінансову систему; систему підготовки кадрів; наукове обслуговування; аудиторську мережу; професійну етику і мову. Розвиток інфраструктури сприятиме активізації страхової діяльності, а отже, посилюватиме захищеність усіх ланок економічного життя суспільства [1].

Отже, страховий ринок — це особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.

1.2. Етапи становлення страхового ринку України

Становлення України як самостійної демократичної держави не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі економіки, одразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України.

 У розвинених країнах  страхування є одним із найважливіших  секторів національної економіки  і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового  внутрішнього продукту. Загальний  обсяг надходжень до бюджетів  цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Досліджуючи питання розвитку страхового ринку в Україні упродовж 15 останніх років, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання, незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні [9].

Розвиток страхового ринку України, на нашу думку, можна  умовно поділити на кілька етапів.

Перший етап (1991 – 1995роки) – це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 26 квітня 1993 року № 38-93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету "Про страхування" від 10.05.1993 року [10].

Динаміка зростання  чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік – 28, 1992-ий – 171, 1993-ій – 455, 1994-ий – 616, 1995 рік – 655 страхових компаній.

Водночас кількісне  зростання страхового ринку в  Україні не перейшло на цьому етапі  в якість, не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 року) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 році було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку – Укрстрахнагляд, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможні.

До 1995 року багато страхових  компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній ("АСКО", "Славія" та ін.), створення власних великих компаній-холдингів ("Саламандра", а також перетворення "Укрдержстраху" у НАСК "Оранта") [9].

Другий етап (1996 – 2002 роки) – значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону "Про страхування". Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуючу роль відігравали недержавні страхові компанії [10].

Зросли вимоги до розміру  статутного фонду з 5 тис. дол. до 100 тис. дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилась; налічувалося 220 компаній. У 1997 році відбулося  падіння реальних обсягів надходжень страхових платежів, що почалося в 1994 році, при цьому зростання становило лише 8,6% від аналогічного показника 1994 року в порівняльних цінах.

Посилилися вимоги Укрстрахнагляду (з 1998-го до кінця 2001 року Міністерства фінансів України як контрольного органу страховиків) щодо платоспроможності, ліквідності, резервування, структури активів, інвестиційної політики тощо. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов'язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування та затверджувати їх у контрольному органі. Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв'язків кептивних страховиків і структур, які їх створили [9].

Третій етап (2002 рік і дотепер) – це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З'явився новий регулятор – створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі – ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України "Про страхування" встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя [10].

Практичним завданням  цього етапу є зміцнення системи  контролю ДКРРФП та фінансового стану  наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки [9].

Отже, страховий ринок  України вже пройшов стадію формування і знаходиться на етапі розвитку. Він набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми характеристиками не відповідає завданням випереджального розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків. Це зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.

1.3. Правове регулювання страхового  ринку в Україні

Правове забезпечення страхування становлять схвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання  страхової діяльності містить норми, визначені:

• Конституцією України;
• міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;
• Цивільним кодексом України;
• Законами та постановами Верховної Ради України;
• Указами та розпорядженнями Президента України;
• декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
• нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;
• нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
• нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
• окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового  ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.