Розвиток та історія менеджменту

План.

Вступ...........................................3

1. Розвиток та історія  менеджменту.............4

1.1. Екскурс в історію  менеджменту..............4

1.2. Школи та принципи  управління...............6

2. Сутність та зміст  менеджменту...............10

Загальні поняття..........................10

Задачі і цілі управління..................11

2.3. Методі і моделі управління................12

Сучасні проблеми управління.............13

Основні категорії теорії управління.....15

Технологія управління...................16

Наукові підходи до менеджменту..........16

Управлінські рішення....................19

Види менеджменту..........................20

Менеджмент в мікро- і  макроекономіці......22

Принципи менеджменту......................23

Функції менеджменту.......................24

Планування..............................24

Організація.............................28

Мотивація...............................33

Контроль................................37

3. Менеджмент по-японські  або як це роблять в «Мацусіта  денкі»...............................40

Висновок.......................................47

Список використаної літератури.................48

Вступ.

У наш час важко назвати  більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління,  або менеджмент, від якого в  значній мірі залежать і ефективність виробництва,  і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений  значний досвід управління в області  промисловості,  торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок  безпосередньої участі людей в управлінській  діяльності. Він збагачується за рахунок  знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

У Українi поки ще не досягнуті  значні успіхи в теоретичному і практичному  освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі  структури управління і влади  в російській економіці,  при цьому  використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення  концепції управління з однієї соцiокультурної  середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави  практичне неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного  менеджменту  в умовах переходу Україні  до ринкової економіки в значній  мірі залежить від цих чинників.

1. Розвиток та історія  менеджменту.

1.1. Екскурс в історію  менеджменту.

Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошових відносин, тобто на громадському етапі  розвитку людства. Коли основною формою  "торгівлі" між общинами був  натуральний обмін, з'явилися міняйла-кочовики, що кочували з однієї общини в іншу і різні товари, що вимінювали з  вигодою для собі. Це і можна  вважати одним з   перших виявів духа підприємництва.

Поступово з розвитком  товарно-грошових відносин розвивався і бізнес. У часи рабоволодіння  процвітала торгівля; пізніше, у часи феодалізму і процвітання натурального господарства значення торгівлі в селі трохи поменшало, але з розвитком  міст і ремесла вона знову придбала своє первинне значення. У часи становлення  капіталізму і первинного накопичення  капіталу процвітало фінансове підприємництво, а пізніше - промислове. У середині Х1Х століття бізнес придбав нові форми. Якщо до цього одноосібним  управлінцем був господар, то у  часи бурхливого промислового зростання  структура значно змінилася.

Саме на цьому етапі  і почав розвиватися менеджмент в тому вигляді, в якому мі звикли сприймати це слово. Не можна сказати, що він з'явився раптово саме з  розвитком капіталізму, він існував  і раніше. У часи рабоволодіння  були керівники на плантаціях, які  стежили за правильністю виконання  робіт, але це правильніше було б  назвати наглядом, чим управлінням. У часи феодалізму і процвітання  натурального господарства, також існували керівники, помічники господаря, це, співуче, можна вважати одним  з перших виявів саме управління, а  не тільки нагляду над працюючими, оскільки у керівника була можливість маневру: він міг замінити вигляд робіт у вигляді заохочення або  покарання селян, міг знизити  податок (правда, лише за рахунок підвищення податку для інших). Це було убоге, але все ж вияв управління. Але  по-справжньому менеджмент почав  розвиватися тільки з розвитком  капіталізму, саме тоді з'явилася потреба  в талановитих управлінцях, які  могли б виробити свою стратегію  управління фірмою і розвитку бізнесу  і привести фірму до Успіху, або  в крайньому випадку, врятувати  її від банкрутства.

Яскравим прикладом є  Америка: безліч контор, працюючих в  різних областях. Кожна з них має  свою управлінську структуру, де крім президента (господаря) є ще і керівник, фінансисти і аналітики, що займається розробкою політики фірми. Ті з них, чиї   фахівці виявилися найбільш талановитими, досвідченими і грамотними вижили в морі дикої конкуренції. Всі самі знамениті американські бізнесмени: Генрі Форд, Рокфеллер  і інші починали з малого, але  швидко зорієнтувавшись в ситуації, що склалася на ринку, сморіду змогли набрати команду і зробити свою роботу максимально ефективної; працюючи швидше і краще інших, сморіду змогли статі лідерами в своїй області.

Основна мета існування будь-якого  бізнесу і створення будь-якої фірми - привести фірму до вершини  Успіху, закріпити її там і дати їй можливість сміливо дивитися в  майбутнє, бачачи там нові перспективи  її розвитку. Суть бізнесу складається  в постійному вдосконаленні самої  фірми, її стратегії і тактики  в боротьбі за місце на ринку, в  прагненні до досконалості. Примноження  капіталу, отримання прибутку і розвиток фірми, надія на майбутнє - вісь ті складові, без яких бізнес немислимий. Так  саме він немислимий без талановитих  менеджерів, які можуть повісті за собою людей і реалізувати  все задумане.

1.2. Школи та принципи  управління.

Для повноцінного і гармонійного розвитку фірми і її бізнесу необхідний системний підхід до управління її персоналом і діяльністю. Менеджмент, як система управління і теорія менеджменту  зародилися в тому вигляді, в якому  сморіді функціонують зараз, в XIX віці. Зараз існують різні школи  управління зі своїми принципами і  тактикою управління, вісь деякі з  них:

№ | Школа | Внесок в розвиток науки | Відатні представники

1 | Класична школа 1860-по  нинішній годину | 1. Наукове управління.

2. Хронометраж.

3. Функції управління.

4. Адміністратівне управління. | Гант - 1900

Давіс - 1935

Тейлор - 1911

Гилберт -1911

Урвік - 1943

Черч - 1914

Файоль - 1916

Рейлі - 1931

2 | Поведінчеська школа  (біхевіотристська).

Японія 1940 - по н. година. | 1. Прікладна  мотивація.

2. Професійні менеджери.

3. Управління загалом. | Мойо - 1945

Барнард- 1940

Пітер Друкер-1954

Макгренер - 1960

Чермен - 1957

Форрестор - 1961

3 | Школа управлінської  науки.

Європа. |   1. Дослідження  операцій.

2. Моделювання.

3. Теорія Грі.

4. Теорія рішень.

5. Математика моделей. | Райфа  - 1911

Маслоу - 1965

Тейлор - 1911

У кожній з вищеперелічених  шкіл існують свої підходи до управління і менеджменту як системи управління, кожна з них дає своє визначення менеджменту і стоячим перед  ним задачам. У кожної з них  свої принципи управління.

Мені показалися особливо цікавими принципи управління Анрі Файоля.

1. Розподіл праці або  спеціалізація.

Є природним порядком мов. Метою розподілу праці є виконання  роботи, більшої по об'єму і кращої за якістю при тихий же умовах.

2. Повноваження і відповідальність.

Повноваження - правіше віддавати  накази. Відповідальність - її складова протилежність.

Де даються повноваження, там неодмінно виникає відповідальність.

3. Дісципліна.

Передбачає слухняність  і повагу до досягнутих догоди між  фірмою і її співробітниками.

4. Єдиноначальність.

Працівник повинен виконувати наказ тільки однієї людини.

5. Єдність напряму.

Кожна група працівників, діюча в рамках однієї мети, повинна  бути об'єднана єдиним планом і мати єдиного керівника.

6. Підлеглість особистих  інтересів загальним.

Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні  переважати над інтересами компанії або організації більшого масштабу.

7. Винагорода персоналу.

Щоб забезпечити вірність і підтримку персоналу, сморіду  повинні отримувати гідну винагороду за свою роботу.

8. Централізація.

Як і розподіл праці, централізація  є природним порядком мов, однак  міра централізації буде варіюватися  в залежності від конкретних розумів  труда. З'являється необхідність визначення міри, що забезпечує кращі можливі  результати.

9. Скалярній ланцюг.

Скалярний ланцюг - ряд осіб, що стояти на керівних посадах, починаючи  від імені, що займає саме високе положення  до керівника низової ланки.

10. Порядок.

Повинне бути місце для  всього і все на своєму місці.

11. Справедлівість.

Поєднання доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого  місця для персоналу.

13. Ініціатива.

Означає розробку плану і  забезпечення його успішної реалізації. Це додає Компанії силу і енергію.

14. Корпоративний дух.

Будь-яка команда повинна  працювати разом. Кожний повинен  вносити стільки, скільки він  може.

Для чого ж створював Файоль свої принципи,   якій меті сморіду  покликані служити?

Як неважко помітити з  коментарів, які я навмисно привів, сморіду направлені на поліпшення взаємовідносин керуючого персоналу і працівників. Для чого ж, в свою чергу, необхідна  ефективна взаємодія верхньої і  нижньої частин Компанії, адже існує  думка, що легше вигнати неугодного працівника, оскільки незамінних людей  не буває і на його місце прийдуть інші. Праворуч в тому, що практика показує, що наявність взаєморозуміння і  стабільність колективу завжди позитивне  позначається на продуктивності труда, а наявність корпоративного духа і виплата гідної винагороди персоналу  запобігають промисловому шпигунству, що приносити набагато великі збитки. Все це сприяє гармонійному розвитку фірми і максимальній ефективності її роботи, а, отже, вона швидше за інших  позиці "нішу ринку і знайде своє  місце під сонцем", вона прийде до вершини успіху і зможе втримати утриматися на ній, що є мета існування  будь-якої фірми.

Існує також безліч інших  принципів управління, я думаю, що не варто перелічувати їх все, хотілося б торкнутися тільки ще одного аспекту  управлінської діяльності. У принципах  управління Анрі Файоля відображені  не тільки економічні принципи управління, але і психологічні принципи впливу на персонал і взаємодії з ним. У цьому аспекті мені показалися найбільш цікавими 6 основних заповідей  Харві Мак Кея, що визначають вимоги до самого управлінця, при наявності  яких він може продуктивне управляти  фірмою.

1. Бізнесмен повинен завжди  бути в формі.

2. Ділове життя не терпить  зупинки.

3. Знання не стає силою,  якщо його не застосовувати.

4. Вір в собі, і Успіх  прийде до тобі.

5. Не вірте тому, хто  скаже, що дрібниці для менеджера  нічого не означають. Дрібніці - це все.

Ви будете байдужі людям  доти, поки не виявите турботу про  них.

2. Сутність та зміст  менеджменту.

2.1. Загальні поняття.

Менеджмент (англ. management -- управління, завідування, організація)  це управління виробництвом або   комерцією; сукупність принципів,  методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає  дві невід'ємні частини:

теорію керівництва;

практичні способи ефективного  управління,  або мистецтво управління.

Поняття « менеджмент «  міцно увійшло в наше повсякденне  життя і стало звичним для  ділового українського життя. Однак  необхідно враховувати, що мова йде  про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну  «менеджмент «. Українське слово

«управління « і англійське слово «менеджмент « вважаються синонімами,  однак насправді  їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент «, мі слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції,  згідно з якою під ним мається  на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «  управління « не є задовільним  заступником терміну «менеджмент  « тому,  що в останньому випадку  мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами  за допомогою і в рамках підприємницької  структури, акціонерної компанії. Причому  адекватною економічною основою  менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або  комерції.

Таким чином, термін «менеджмент  « вживається застосовно до управління господарською діяльністю,  тоді як у інших цілей  використовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати  терміни « організація «, «  управління « і « адміністрування». Проте, державні, громадські і інші організації також повинні використати  принципи і методи менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей  при мінімумі витрат.

З урахуванням викладеного  в роботі термін « управління «  надалі буде вживатися,  з певною мірою умовності,  в тому  ж  значенні, що і термін «менеджмент  «.

Для того щоб визначити  поняття менеджменту, важливо уточнити деякі   вхідні в нього положення,  передусім цільовий зміст.

2.2. Задачі і цілі  менеджменту.

Задачами менеджменту  як науки є розробка,  експериментальна перевірка  і застосування на практиці наукових підходів,  принципів і  методів,  що забезпечують стійку,  надійну, перспективну і ефективну  роботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентоздатного  товару.

У тієї ж година кінцевою метою  менеджменту як практики ефективного  управління є  забезпечення прибутковості  підприємства шляхом раціональної організації  виробничого (торгового) процесу,  включаючи  управління виробництвом (комерцією) і  розвиток техніко-технологічної бази.

Виходячи з цього найважливішою  задачею менеджменту є організація  виробництва товарів і  послуг з урахуванням попиту споживачів на основі ресурсів, що є.  При цьому  до задач менеджменту також відносяться:

перехід до використання працівників,  що володіють високою кваліфікацією;

стимулювання співробітників організації шляхом створення для  них відповідних розумів труда  і системи його сплати;

визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

розробка стратегії розвитку організації і реалізація;

визначення конкретних цілей  розвитку організації;

постійний пошук і освоєння нових ринків;

вироблення  системи заходів  для досягнення намічених цілей;

здійснення контролю за ефективністю діяльності організації,  за виконанням поставлених задач.

Задачі менеджменту безперервно  ускладнюються по мірі зростання  масштабів і розвитку виробництва  і комерції. Віконані задачі і досягнуті  намічені цілі  оцінюються на ринку.

Розвиток теорії управління,  розробка економіко-математичних методів  дозволили багато які якісні рішення  задач доповнити або замінити точними кількісними оцінками  або рішеннями,  а розвиток коштів обчислювальної техніки і комунікацій  сприяв підвищенню ефективності управління. Багато які задачі, які раніше не могли вирішуватися в реальній або  допустимій масштабі годині із - за трудомісткість розрахунків, стали повсякденною реальністю.

2.3. Методі і моделі управління.

У сучасному менеджменті  існують різні способи рішення  задач: конкретні методи рішення  задач управління, моделювання управлінських  процесів,  інформаційне і технічне забезпечення  прийняття рішень і інш.

У Україні   теоретична і прикладна статистик, економіко-математичні  моделі рішення  задач, інженерних розрахунків  і т.п. розроблені досить добрі. Менш розвинена  автоматизація процесів обробки  інформації, управління виробництвом, прийняття рішень.

Однак ефективність управління залежить не тільки від способів рішення  задач, але у величезній мірі і  від господарського механізму і  системи державного регулювання. Тому багато які моделі управління ( стратегічного  і оперативного ),  що успішно використовуються за рубежем, не завжди можуть бути ефективно  застосовані в Україні,  що пояснюється  різною  мірою зрілості  ринкових відносин.

Якщо розглядати способи  менеджменту з позицій макроекономіки управління організаціями,  то можна  помітити,  що передові методи управління найбільш активне впроваджуються в  рамках діючого і господарського механізму, що змінюється.

2.3.1. Сучасні проблеми управління.

Сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл і напрямів,  інтегрує їх в процесі управління.

Сучасний менеджмент характеризують наступні положення:

відмова від пріоритету класичних  принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництва продукції, зниженням  витрат,  розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні  чинники  виробництва. Замість цього  першорядною стає проблема гнучкості  і адаптованості до постійних  змін зовнішньої середи. Значення чинників зовнішньої середи різко підвищується в зв'язку з ускладненням всієї  системи суспільних відносин ( в  тому числі політичних,  соціальних, економічних), що складають середу менеджменту  організації.

використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу розгляду організації в єдності її складових  частин, які нерозривно пов'язані  із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться  у  зовнішній середі, причому кордони  з нею є відкритими, тобто підприємство залежить в своїй діяльності від  енергії, інформації  і інших ресурсів, що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система повинна пристосовуватися до змін у зовнішній середі.

застосування до управління ситуаційного підходу,  згідно з  яким функціонування підприємства обумовлюється  реакціями   на різні за своїй  природою впливи ззовні. Центральний  момент тут -- ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають  істотний чином на роботу організації  в данії період годині. Звідси витікає  визнання важливості специфічних прийомів виділення найбільш значущих чинників,  впливаючи на які, можна ефективно  досягати мети.

нова управлінська парадигма  приділяє величезну увагу таким  чинникам, як лідерство  і стиль  керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі і реакція  людей  на зміни.

Орієнтація на нові умови  і чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини, що зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а також всієї системи взаємовідносин людей в організаціях.  Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися  менеджерам в останньому десятиріччі  потокового віку, нерідко називаються  наступні:

доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;

відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації;

комунікації ( горизонтальні  і вертикальні) як всередині, так  і за межами організації;

створення атмосфери відвертості,  чесності, довір'я людям;

сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного вдосконалення,  як особистої роботи,  так і  роботи організації.

Практичне втілення нових  принципів управління вельми складне  і вимагає радикального перегляду  всієї філософії бізнесу, зміни  психології працюючих ( в тому числі  менеджерів ), підвищення їх кваліфікації і зростання особистого  потенціалу.

2.3.2. Основні категорії  теорії управління.

Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або  науковий напрям,  що спирається на багато які теоретичні і практичні  знання. Це пояснюється багатогранністю  проблеми управління і багатооаспектністю управлінської діяльності,  заснованою на свідомому використанні економічних,  природно - технічних  організаційних,  соціально - психологічних законів  і закономірностей,  властивих  об'єкту управління. Теорія управління очевидно повинна бути орієнтована  на рішення практичних задач.

Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є мета управління і   спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, взаємодіюча в певному навколишньому  середовищі.

Предметом розгляду теорії управління є управлінські (організаційно - управлінські, організаційно - економічні) відносини,  що реалізовуються як інформаційні зв'язки при організації виробництва  і управлінні  ім.

Процес управління включає  збір,  переробку  і передачу інформації (предмет управлінського труда), що використовується для вироблення  рішень (продукт управлінського труда).

Кошти труда в управлінській  діяльності - методи і засобу обробки  і аналізу інформації і прийняття  на цій основі конкретних рішень.

Зміст управлінського труда  розкривається в процесі управління,  що складається з циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінських робіт,  що виконуються у всіх видах виробничої діяльності:

науково - технічної;

технологічної;

облікової;

фінансової;

і інш.

2.3.3. Технологія управління.

Технологія управління -- це прийоми, способи і порядок ( послідовність, регламент ) виконання процесу управління загалом і складаючих його функцій. У процесі будь-якої технології предмет  труда перетворюється в продукт  труда.

Підпріємство кероване,  якщо вироблення і прийняття всіх управлінських рішень здійсняться  раніше,  ніж закінчаться виникаючі  в данії момент процеси, що реалізовують раніше прийняті управлінські рішення.

Технологія управління повинна  враховувати година управлінських  циклів і їх раціональну взаємодію  з виробничими циклами і життєвими  циклами товарів.

Технологія управління повинна  відповідати технології виробництва  і реалізаціям товарів (послуг), забезпечуючи безперервність і керованість їх процесів.

Послідовність виконання  взаємопов'язаних функцій управління -- це суть, технологія управлінського труда.

2.3.4. Наукові підходи до  менеджменту.

Ефектівність менеджменту  визначається, передусім, обгрунтованістю  підходів і методів.

Аналіз теорії і практики управління різними об'єктами дозволяє  встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових підходів (таблиця 1):

Таблиця 1.

НАЗВА | КОРОТКИЙ ЗМІСТ

Адміністратівний | При адміністративному  підході регламентуються функції,  права, обов'язки, елементи системи  менеджменту в нормативних актах.

Відтворювальний | Відтворювальній  підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення  потреб ринку з   меншими витратами.

Дінамічний | При динамічному  підході об'єкт управління розглядається  в діалектичному розвитку,  в  причинно - слідчих зв'язках.

Інтеграційний  | При інтеграційному підході встановлюються взаємозв'язки між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб'єктами управління.

Кількісний | Суть кількісного  підходу полягає у використанні кількісних оцінок при допомозі математичних,  статистичних, інженерних розрахунках  і т.д.

Комплексний | При комплексному підході враховуються технічні,  економічні, соціальні  і інші аспекти  менеджменту.

Маркетінговий | Маркетинговий  підхід передбачає орієнтацію керуючої підсистеми на споживача

Норматівний | При нормативному підході встановлюються нормативи  в управлінні

Поведінчеський | Поведінчеський підхід полягає в тому, щоб допомогти  працівнику усвідомити власні можливості.

Процесний | При процесному підході управління розглядається  як сукупність взаємопов'язаних функцій.

Системний | При системному підході будь-яка система розглядається  як сукупність взаємопов'язаних елементів.

Ситуаційний  | Ситуаційній  підхід передбачає,  що застосування різних методів управління визначається конкретною ситуацією.

Функціональний | Суть функціонального  підходу полягає в тому, що потреба  розглядається як сукупність  функцій,  які треба виконувати для її задоволення.

Дані підходи потрібно віднести до головних принципів управління. Уперше термін « принципи управління «  ввів інженер - технолог Ф.Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу під  назвою

« Принципи наукового менеджменту  «.

2.3.5. Управлінські рішення.

Рішення -- це соціально  психологічний  акт вибору одного або декількох  варіантів з безлічі можливих.

Управлінські рішення  класифікуються по наступних ознаках:

стадія життєвого циклу  товару;

підсистема системи менеджменту;

сфера дії;

мета;

масштабність;

Організація вироблення;

тривалість дії;

об'єкт впливу;

методи формалізації;

форми відображення;

спосіб передачі;

рівень управління.

Показникамі якості управлінських  рішень є:

ентропія, тобто кількісна  визначеність зв'язків між елементами системи менеджменту і рішення;

імовірність ризику досягнення цілей;

кількість задіяних при формуванні рішення рівнів ієрархії;

рішення, що застосовуються при прийнятті сучасні методи;

витрати на прийняття і  реалізацію рішення;

ефективність рішення.

2.4. Види менеджменту.

Менеджмент пронизує всю  організацію, торкається практичне  всі сфери її діяльності. Однак  при всьому різноманітті взаємодії  менеджменту і організації можна  досить чітко   визначити кордони  діяльності, яка складає зміст  менеджменту, а також виділити його окремі види:

Виробничий менеджмент -- це комплексна система забезпечення конкурентоздатності  товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає  питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно  правової форми управління виробництвом, збуту  і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого  циклу.

Фінансовій менеджмент - це комплексна система стійкості, надійності і ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування фінансових показників з дотриманням  наукових підходів  і принципів  менеджменту, балансу прибутків  і витрат, показників ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи і  товарів.

Інноваційний менеджмент -- це комплексна система управління інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів інновацій. Вона включає побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій,  різні  аспекти управління персоналом.

Крім приведених видів  спеціального менеджменту в цей  годину розробляються інші види:

менеджмент соціальної сфери;

банківський менеджмент;

податковий менеджмент;

організаційний менеджмент;

міжнародний менеджмент;

і інш.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, коштів і форм управління фірмами на Заході відомий в нашій  країні давно. Однак ще десять років  назад наші фахівці вважали, що його основними цілями є отримання  високого прибутку і постійне випередження країн соціалізму по продуктивності труда в інтересах зміцнення  позицій імперіалізму.

Демократізація суспільного  життя країни дозволила широким  верствам населення, практичним працівникам  ознайомитися з накопиченим багатим  світовим досвідом теорії і практики менеджменту, а орієнтація української  економіки на ринкові відносини  зробила просто необхідними вивчення і використання досвіду  передових  держав.

У зв'язку з цим відношення до менеджменту в Україні в  останні роки значно змінилося. Опубліковані труди видних теоретиків і практиків  менеджменту. Почалася активна підготовка керуючих  менеджерів.

 

2.5. Менеджмент в мікро  - і макроекономіці.

Управління і економіка  як сфери діяльності і як наукові  дисципліни нерозривні. У управлінській  діяльності використовуються пізнані  економічною наукою закони і   закономірності поведінки людей  при виробництві, обміні, розподілі  і споживанні матеріальних благ.  У тієї ж час повсякденна організаційна  і управлінська діяльність людей, результати управлінських рішень, відображаючі об'єктивні умови економіки,  що розвивається, служать основою для  розвитку економічної науки.