Розвиток торгівлі у незалежній Україні

Розвиток  торгівлі у незалежній Україні 
 

План 

Розділ 1. Внутрішня торгівля в Україні

1. РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
2. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Розділ 2. Зовнішня торгівля в  Україні

2.1. РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ В 1991-1999 РОКАХ

2.2. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ В 2000 РОЦІ

Висновки

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Актуальність  теми. Торгівля товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує кожну людину з процесом задоволення потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне  функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої  торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

Виходячи з  виключного значення внутрішньої торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Мета  і завдання роботи. Мета даної праці – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої та зовнішньої торгівлі та факторів розміщення внутрішньої торгівлі в Україні. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Внутрішня торгівля в Україні

1.   РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Торгівля, як і  інші галузі економіки України, переживає  соціально-економічну кризу починаючи  з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2004-2005 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом  падіння обсягу її діяльності в попередні  роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2003 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р.

Змінилися канали реалізації споживчих товарів населенню. Так, обсяги продажу споживчих товарів за усіма каналами реалізації по Україні за 2004 р. відрізнялися тим, що роздрібний товарооборот, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, складав 38914 млн. грн., або 66,4 % від загального його обсягу, оборот організованих ринків – 16013 млн. грн., або 27,3 %, і оборот неформальних ринків – 3662 млн. грн., або 6,3 %. Загальний обсяг реалізації споживчих товарів населенню України складав у 2004 р. 58589 млн. грн.

В розрізі окремих  областей України спостерігалися суттєві  відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту  організованих ринків була вищою  за середню по Україні (30,1 %) в таких  областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту  неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються  значні регіональні відмінності  в каналах реалізації споживчих  товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини.

Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України. Динаміка фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) в Україні в порівнянних цінах відносно 1990 р. така:

Таблиця 1.1

Наведені дані підтверджують те, що обсяги діяльності торговельних підприємств у 2004 р. ще значно нижчі, ніж були у 1990 (до початку радикального реформування економіки).

В той же час, виходячи з аналізу стану внутрішньої  торгівлі (таблиця 1.2), можна зазначити те, що у 2001 р. вперше спостерігалася ситуація зростання за рахунок стабілізації і росту економічних основ роздрібного товарообороту: купівельної спроможності населення внаслідок збільшення розмірів реальних доходів та виробництва споживчих товарів.

Таблиця 1.2  Динаміка виробництва товарів народного споживання, обсягів роздрібного товарообороту та реальних грошових доходів (у відсотках)

Регіональні відмінності  в розвитку торгівлі можна спостерігати за таким показником, як роздрібний товарооборот на 1 особу населення (табл. 1.3).

Таблиця 1.3  Роздрібний товарооборот на 1 особу населення по регіонах України

Як видно з  даних табл. 1.3, відносно роздрібного  товарообороту підприємств (юридичних осіб) на 1 особу населення в цілому по Україні значно вищим цей показник у 2004 році був у Запорізькій – 114,4 %, Львівській – 108,7 %, Харківській – 125,0 %, Дніпропетровській – 108,8 % та інших областях, а також м. Києві – 241,8 %. Нижчим, ніж в цілому по Україні роздрібний товарооборот на особу населення був в Івано-Франківській – 64,8 %, Миколаївській – 80,0 %, Одеській – 80,0 %, Тернопільській – 58,6 % та інших областях.

Це пояснюються  різним рівнем економічного розвитку регіонів, грошових доходів населення, цін на товари та послуги, а також можливостями самозабезпечення продовольчими товарами населення за рахунок підсобних господарств, присадибних ділянок тощо.

Соціальні зміни торгівлі підтверджуються динамічними трансформаціями торговельної мережі за видами економічної діяльності (КВЕД). Аналіз стану торговельної мережі за 1998 – 2004 рр. показав спільні тенденції з показником роздрібного товарообороту. Збільшується кількість підприємств (юридичних осіб), основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля пальним і автомобілями.

Спостерігається зменшення кількості спеціалізованих  підприємств роздрібної торгівлі з  реалізації як продовольчих, так і  непродовольчих товарів.

Значна кількість  торговельних підприємств (14588 одиниць) зосереджена на підприємствах інших видів діяльності.

Окремої уваги  заслуговують динамічні зміни у  ресторанному господарстві. Роздрібний товарооборот їдалень і постачання їжі складав у 2004 році всього 29,7 %, а ресторанів, кафе і барів – 70,3 %. Це свідчить про значне зменшення у період реформації основного типу підприємств харчування – їдалень.

Більша частка торговельних підприємств і підприємств ресторанного господарства мають чисельність працюючих від 5 до 15 осіб. Це видно із даних нижче наведеної табл. 1.4.

Таблиця 1.4  Групування підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства України за чисельністю працюючих у 2004 році (у відсотках)

Виходячи з  аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об’єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 28 об’єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2004 р. ці показники складали 21 об’єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно.

Особливо слід звернути увагу на неприпустимо значне зниження цих показників у сільській  місцевості з 37 до 21 і з 1977 до 1153 відповідно термінів і ознак.

Суттєві інституційні зміни в торгівлі підтверджуються не тільки за показником роздрібного товарообороту, а й при проведені аналізу торговельної мережі. Так, в 1990 р. мережа роздрібної торгівлі розподілялася так: на частку державної власності припадало 39 % магазинів, в них 49,9 % торгової площі, а на частку споживчої кооперації - 61 % магазинів і 50,1 % торгової площі. В 2000 р. державна власність складала 3,6 % магазинів і 3,0 % торгової площі, комунальна - 7,7 % і 3,8 % , приватна - 9,7 % і 7,8 %, колективна 78,9 % і 85,1 % і власність інших держав - 0,1 %. Такі суттєві зміни в формах власності торговельної мережі магазинів, що відбулися в 1990-2004рр., свідчать, про те, що торгівля є найбільш привабливою галуззю для нового власника.

В Україні розвивається мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, що належить підприємцям - фізичним особам. За даними одноразового суцільного обстеження, що було проведено Держкомстатом України на 1 січня 2004 року, в країні діяло 22,4 тис. магазинів, 17,3 тис. кіосків, 9,4 тис. ресторанів, кафе, барів, їдалень, що належать фізичним особам.

В державній  та комунальній власності знаходиться 7116 об’єктів ресторанного господарства (21,5 %), в приватній - 3104 об’єкта (9,4 %), в колективній та інших формах власності - 22912 об’єктів (69,1).

Мережа ресторанного господарства, що належить підприємствам (юридичним особам), за 1990-2000 рр. зменшилася з 62692 одиниць до 33132, або на 47,2 %. Це призвело до зниження забезпечення населення підприємствами цього виду діяльності. Так, якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 12 об’єктів та 860 місць, то в 2000 р. ці показники склали 7 і 389 або знизилися на 41,7 % і 54,8 % відповідно.

Серед областей України найбільша забезпеченість населення об’єктами ресторанного господарства спостерігалася в Волинській області, в якій на початок 2004 р. нараховувалося 650 місць на 10000 осіб при середньому показнику по Україні - 389. Найменша забезпеченість склалася в Одеській - 268 і Сумській областях - 283 місця на 10000 осіб.

Кількість (кіосків, палаток) збільшилася на 2,2 %, або на 546 одиниць.

Таблиця 1.5  Зміни в спеціалізації мережі роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб) по Україні одиниць

Із даних табл. 1.5 видно, які суттєві зміни відбулися  в спеціалізації торговельної мережі роздрібної торгівлі України. По-перше, загальна кількість магазинів в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась на 35,4 %, або на 42740 одиниць. При цьому на 27,5 % збільшилася кількість змішаних магазинів, що становить 4442 одиниці, а кількість продовольчих магазинів зменшилася на 39,5 %, непродовольчих - на 50,8 %. Частка продовольчих магазинів в 1990 р. становила 43,1 % в загальній кількості магазинів, непродовольчих - 43,5 %, а змішаних - 14,4 %, а в 2004 р. це співвідношення складало 40,4 %, 33,1 % і 26,5 % відповідно.

Заняття торгівлею  – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.

Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають  послуги фізичним і юридичним  особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній  статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.

З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).

Форма державної  статистичної звітності № 12–торг "Про  стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської  продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.

Звісно, що кількість  місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців  надає ці послуги.

Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих  товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

На магазинну  торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.

Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

Структуру внутрішньої  та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).

 
Рисунок 1.1

Структура внутрішньої  торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)

Рисунок 1.2

Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр. 

1.2. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Сучасна внутрішня  торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності (табл. 1.6).

Таблиця 1.6  Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності по Україні (у відсотках)

Якщо в 1990 р. частка державної та комунальної власності  в загальному товарообороті складала 69,7 %, то вже в 2001 р. всього 8,1 %. При  цьому характерним є те, що ці інституціональні зміни в торгівлі проходять на етапі радикального реформування економіки України в цілому і не сприяють суттєвим змінам та позитивній динаміці торговельної галузі. Залишаються невирішеними серйозні соціальні та економічні проблеми в самій галузі і рівні виконання покладених на неї функцій.

Співставлення фізичного обсягу роздрібного товарообороту  підприємств (юридичних осіб) по Україні за період з 1990 р. до 2004 р. показує суттєве зниження цього показника. В 2004 р. він складав всього 36,3 % від роздрібного товарообороту 1990 р. Це свідчить про те, що торговельна галузь у своєму розвитку відстає від рівня 1990 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при здійсненні акту куплі-продажу товарів, якості обслуговування. І ще можна стверджувати те, що позитивні зміни, які спостерігаються в роздрібному товарообороті 2000 – 2004 рр. не можна порівняти зі спадом цього показника за усі роки незалежності України.

Зниження фізичного  обсягу роздрібного товарообороту  спостерігається як в цілому, так  і по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (табл. 1.7).

Таблиця 1.7  Індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту України за 2001 рік (у відсотках)

Зміну життєвого  рівня населення віддзеркалює структура роздрібного товарообороту підприємств України. Частка продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1990 – 2001 рр. неоднозначно: з 44,4 % в 1990 р. до 66,6 % в 1996 р. З 1997 р. визначилася тенденція зменшення частки продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств України. Але, незважаючи на таку тенденцію, ця частка залишається вищою за 1990 р. і в 2004 р. склала 49,0 %, а частка непродовольчих товарів змінилася відповідно з 55,6 % до 49,0 % (табл. 1.8).

Таблиця 1.8  Структура роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні (у відсотках до підсумку)