Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Розвиток творчих здібностей школярів як передумова їхнього успішного навчання

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

ЗМІСТ

Вступ

1. Психолого-педагогічний аналіз сучасного стану досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

1.2 Мотиви творчості

1.3 Процес творчості

2. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей, які сприяють подальшому успішному навчанню учнів у ВУЗі

2.1 Самостійна робота учнів

2.2 Розв'язок творчих задач

2.3 Лабораторні роботи

2.4 Науково-дослідницька діяльність учнів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання. Розв'язання цієї задачі органічно пов'язана з активізацією навчання, з розробкою систем методів і прийомів навчання, які спрямовані на формування пізнавальної активності учнів, засвоєння ними навчального матеріалу, розвиток інтелектуальних здібностей учнів і вміння працювати з сучасною технікою. У "Концепції фізичної освіти у середній загальноосвітній школі України" зазначено: ''Концептуальною основою навчання фізики повинно стати формування особистості, а не носія тільки певної суміші знань, формування людини, що живе і працює у світі техніки і складних технологій. Це означає, що розвиток змісту і організація процесу навчання повинні здійснюватись на основі діяльнісного підходу і гуманітаризації процесу навчання. Це, крім іншого, означає, що в методиці повинен бути здійснений кардинальний перехід від інформаційно-пояснювального підходу, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльного підходу, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи цього засвоєння, на зразки та способи мислення і діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей учнів, на розвиток і виховання так званого "планетарного мислення". Адже діяльність є основним фактором розвитку і самовизначення особистості". На розвиток творчих здібностей учнів орієнтують всі державні та відомчі директивні документи України.

З метою збереження і розвитку творчого потенціалу нації, формування в суспільстві сприятливих умов для становлення особистості та підтримки обдарованої молоді 24 квітня 2000 року Президентом України видано Указ № 612 "Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді". Виходячи із завдань, які окреслено даним Указом, розвиток творчих здібностей школярів у процесі їх навчання стає особливо актуальним.

В наш час змінюються погляди на освіту і процес навчання. Вносяться корективи до програм з різних предметів. Механічне заучування матеріалу стало поступатись осмисленню основних ідей та законів. Новими формами збагатилась позаурочна робота з предметів: державного та міжнародного рівня стали проводитись конкурси учнівських наукових робіт, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт членів Малої академії наук України, турніри, олімпіади, конкурси, тощо. Все це є досить актуальним і потребує нашої уваги.

1. Психолого-педагогічний аналіз сучасного стану досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово творчість в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

Генезис поняття творчості

У психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С.О. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його ж точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [6].

Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. У зв'язку з цим, слідом за роботами, присвяченими дослідженням творчості в галузі мистецтва, літератури і т. п. з'явились роботи, автори яких пробують систематизувати, усвідомити та пояснити заявлені життям процеси науково-технічної творчості. До таких досліджень відносяться роботи М.А. Блоха, П.К. Енгельмейєра, П.М. Якобсона та ін.

Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму самої творчості.

В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін.

У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності" [24, с. 405].

Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес

Психолог А.Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури..." [22, с. 322]. Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.

Кібернетичний підхід до визначення творчості від попередніх відрізняється лише деякими використаними термінами, категоріями. "Творчість, - пише М.М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через ФА (функціональну активність) в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [2, с. 158].

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчоскість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [18].

1.2 Мотиви творчості

Стає зрозумілим, що мова йде про мотиви творчості. Будь - яка діяльність має свої мотиви. Ці мотиви іноді не видимі зовні, але вони все рівно існують. Особливо важко виявити мотиви творчої діяльності, адже, як ми вважаємо, здійснюється вона на межі свідомого й не свідомого буття людини. Справжній художник, композитор, поет, винахідник не може не творити. Творчості як вершині людської діяльності підпорядковується все їхнє життя. Але чому здійснюється творчість? Чому людина, яка живе роками в злиднях, не отримуючи ніякої винагороди за створені оригінальні та корисні речі, не припиняє своєї діяльності? Сказане вище має відношення до значної кількості відомих світу геніїв науки, мистецтва, освіти тощо. Досить часто не можуть пояснити мотиви творчості і самі її суб'єкти. Іноді вони говорять, що їх творчість здійснюється під дією якогось не зрозумілого для них впливу [9, с. 161].

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є 3. Фрейд [25, с. 377-378]. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб'єктів із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Мотивами творчості може бути й прагнення людини до гармонійних стосунків з оточуючим її навколишнім світом та встановлення гармонії між його об'єктами. Якщо народжується людина із задатками до відчуття гармонії, то після перетворення цих задатків у здібності за певних обставин людина зможе творити. Людина, яка тонко відчуває гармонію, буде завжди реагувати й на відхилення від неї, тобто вона буде відчувати й дисгармонію. Це відчуття дисгармонії й спонукає людину до пошуків шляхів її усунення, тобто досягнення гармонії. Саме цим можна пояснити поведінку певної категорії людей (справжніх творців), які у всьому помічають відповідні проблеми (дисгармонію) і пропонують шляхи їх розв'язання (приведення до стану гармонії). По справжньому творча людина проблеми для розв'язання знаходить самостійно. Ті ж люди, які мають нижчий творчий потенціал (менш розвинуті творчі здібності), здатні до розв'язання проблем, що сформульовані іншими людьми, їм, немов би, слід підказувати, куди необхідно спрямувати свій погляд, щоб побачити проблему.

1.3 Процес творчості

В самому процесі творчості психологи виокремлюють два аспекти особистісний і процесуальний. Особистісним аспектом передбачається наявність у суб'єкта задатків, здібностей та нахилів, володіння ним відповідною інформацією та практичними вміннями. Процесуальний аспект творчості зв'язаний з мисленням, інтуїцією, уявою, розумовою активністю.

Із зрозумілих причин, для педагогіки інтерес являє лише творчість людини, зокрема дитини. Характерним є те, що ті компоненти, які мають місце у визначенні поняття творчості у психології, присутні і в змісті цього ж поняття в педагогіці. Так, наприклад, відомий фахівець в галузі дидактики І.Я. Лернер пише: "Творчістю ми і називаємо процес створення людиною об'єктивно або суб'єктивно якісно нового за допомогою специфічних інтелектуальних процедур, які не можна уявити як такі, що точно описуються і строго регламентуються, системи операцій або дій" [13, с. 56].

Відразу ж зазначимо, що для педагогічних цілей важливим є не стільки створення дитиною "дещо нового, нешаблонного", а сам процес творчості, в ході якого здійснюється процес розвитку суб'єкта цієї діяльності, тобто дитини. Психолог Я.О. Понамарьов пише, що "процес взаємодії суб'єкта з об'єктом веде до виникнення двоякого роду продуктів, які виявляються у видозмінах як суб'єкта так і об'єкта" [17, с. 131]. Дещо іншими словами, але таку ж саму думку висловлює й інший психолог С.Л. Рубінштейн. Він підкреслює, що "процес <... > створення людиною предметного світу - це і є разом із тим розвиток ним своєї власної природи" [19, с. 223].

Упродовж всього часу вивчення творчості ведеться за трьома напрямками. Перший з них, це аналіз звітів відомих вчених-творців, які залишили після себе звіти, які відображають характерні особливості їх праці. До них можна віднести твори Миколи Бердяєва, Чарльза Дарвіна, Анрі Пуанкаре, Ганса Селье, Альберта Ейнштейна, Нурбея Гуліа та ін. Важливість такого методу підтверджена спеціальним дослідженням психолога Н.А. Логінової.

Цілком зрозуміло, що для проникнення в мотиви та механізм творчості корисним буде не лише дослідження автобіографічних творів, як, наприклад, "Спогади про розвиток мого розуму та характеру" Чарльза Дарвіна, а й біографічні твори, у яких достовірно висвітлюються етапи становлення певного героя - творця науки або техніки.

Зрозуміло, що даний метод дає для дослідників багатий матеріал, але він не позбавлений суб'єктивізму. Кожен з авторів передає лише власні враження, які не позбавлені суб'єктивних відчуттів та переживань, що завжди супроводжують процес творчості.

Метод модельних експериментів є другим напрямком вивчення творчості. Даний метод дає певні результати, але він дещо знецінюється тим, що досліджуваному повідомляється про те, що пропонована йому задача має розв'язання. Для творчості ж важливим є не лише розв'язання поставленої перед суб'єктом задачі, а й власне бачення та наступне формулювання проблем, які необхідно розв'язати. Потенційний творець завжди бачить в навколишньому світі певні протиріччя (дисгармонію) і пропонує способи їх усунення, тобто розв'язання ним же сформульованої проблеми.

Третій метод дослідження творчості йде через дослідження особистості. При його застосуванні використовується анкетування та усне опитування суб'єктів дослідження з наступною статистичною обробкою одержаних даних [14, 15]. Цей метод також дає багатий матеріал, зокрема для виявлення тих якостей, які характерні для людини-творця. Але, знову ж. і цей метод не дозволяє проникнути в інтимні механізми творчості (формалізація методу здійснюється лише на логічному рівні). Очевидно, що кращі результати можна одержати внаслідок комплексного використання даних методів.

Співвідношення інтелекту та творчості.

Поняття інтелекту та творчості і, звичайно ж, інтелектуальної та творчої діяльності, як показує практика, часто вживаються без достатнього розуміння їх дійсних значень навіть тими людьми, для яких ці слова мають бути віднесені до категорії спеціальних.

Існує як мінімум три підходи до проблеми творчих здібностей:

1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідного, але недостатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчого поводження грають мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д. Богоявленская, А. Маслоу). До числа основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях.

Особняком стоїть концепція Д.Б. Богоявленской, що вводить поняття креативної активності особистості, думаючи, що вона обумовлена певною психічною структурою, властивої креативному типу особистості. Творчість, з погляду Богоявленскої, є ситуативно нестимульованою активністю, що проявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Креативний тип особистості властивий всім новаторам, незалежно від роду діяльності.

2. Творча здібність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гилфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я. А. Пономарьов). У більше м'якому варіанті ця теорія говорить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є «теорія інтелектуального порогу» Э.П. Торренса: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворять єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною, тобто, немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низкою креативністью.

3. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає. Цю точку зору розділяли й розділяють практично всі фахівці в області інтелекту (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Термен, Р. Стернберг). Айзенк, опираючись на значимі (але все-таки невисокі) кореляції між IQ і тестами Гилфорда на дивергентне мислення, висловив думку, що креативность є компонент загальної розумової обдарованості. Уайсберг затверджує, що творче мислення діагностується по якості продукту, а не по способі його одержання. Усякий пізнавальний процес, з його погляду, опирається на минулі знання й тягне їхні перетворення відповідно до вимог завдання [9].

Прихильники редукції творчих здібностей до інтелекту спираються на результати емпіричних досліджень, які показали, що високий рівень інтелекту не гарантує творчих досягнень.

Термін інтелект походить від латинського intellectus - розуміння, пізнання. У словнику іншомовних слів воно інтерпретується як здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів [21, с. 287].

Психологи встановили залежність успішності навчання з різних предметів від рівня розвитку в учня окремих інтелектуальних здібностей:

1) рівень вербального інтелекту визначає успішність навчання з усіх предметів і, в першу чергу з гуманітарних (література, історія і т. д.);

2) рівень просторового інтелекту визначає успішність навчання з предметів природничо-гуманітарного циклу (біологія, географія та ін.);

3) рівень формального (числового) інтелекту визначає успішність навчання з математики [9, с. 263].

Творча активність, на відміну від діяльності, може виникати в процесі здійснення останньої й пов'язане з породженням «побічного продукту», що і є в підсумку творчим результатом. Суть креативності як психологічної властивості, по Я.А. Пономарьову до інтелектуальної активності й чутливості (сензитивности) до побічних продуктів своєї діяльності. Для творчої людини найбільшу цінність представляють побічні продукти діяльності, щось нове й незвичайне, для нетворчого важливі результати по досягненню мети, а не новизна.

Критерієм творчого акту, по Пономарьову, є рівневий перехід: потреба в новому знанні складається на структурному вищому рівні організації творчої діяльності, а засобу задоволення цієї потреби на нижчих рівнях. Вони включаються в процес, що відбувається на вищому рівні, що приводить до виникнення нового способу взаємодії суб'єкта з об'єктом і виникненню нового знання. Тим самим творчий продукт припускає включення інтуїції й не може бути отриманий на основі логічного висновку.

Із креативністю сполучені дві особистісних якості: інтенсивність пошукової мотивації й чутливість до побічних утворень, які виникають при розумовому процесі. Пономарьов розглядає творчий акт як включений у контекст інтелектуальної діяльності за схемою: на початковому етапі, етапі постановки проблеми, активна свідомість, потім, на етапі рішення - несвідоме, а на третьому етапі, коли відбувається відбір і перевірка правильності рішення - знову активізується свідомість. Якщо мислення споконвічно логічно, то творчий продукт може з'явитися лише в якості побічного.

У якості «ментальної одиниці» виміру творческості розумового акту, «кванта» творчості Пономарьов пропонує розглядати різницю рівнів, що домінують при постановці й рішенні завдання (завдання завжди зважується на більше високому рівні структури психологічного механізму, чим той, на якому здобуваються засоби до її рішення)[9].

Вже зрозуміло, що інтелект і творчість зовсім різні поняття. Разом з цим очевидним є і той факт, що вони не можуть існувати окремо. На перший погляд здається, що між інтелектом та творчістю існує прямо-пропорційна залежність: чим вищий у людини рівень інтелекту, тим вона більше може виявити себе як творець. Але життєвий досвід та педагогічна практика дають нам факти, які суперечать даній тезі.

Дослідження психологів з різних країн світу приводять в основному до одностайних висновків щодо деякого співвідношення рівня інтелекту та творчості. З одного боку, чим більше знань одержала людина в минулому, тим різноманітніші його підходи до розв'язання нових задач. Дійсно, для розв'язання важкої задачі людина повинна мати необхідні спеціальні знання. Чим більше нам відомо різних значень досліджуваного об'єкту, тим з більшою гнучкістю ми будемо використовувати цей об'єкт у спробах розв'язати задачу.

З іншого боку, знання можуть обмежити нас, привчати до використання традиційних, стереотипних значень об'єкту. В цьому смислі чим менше знань одержала людина у минулому, тим легше їй знайти незвичайну, оригінальну ідею розв'язання. Відомо багато прикладів, коли вчені досягали значних творчих успіхів у нових для себе областях..." [11]. Вони ж пишуть, що "більш творчі люди не обов'язково мають значні інтелектуальні переваги, хоча, звичайно, їх інтелектуальний рівень досить високий" [11].

Цікаве враження складається на основі даних, які одержали психологи під час тестування школярів. Згідно цих даних, наприклад, особистість "ідеального учня" протилежна за своїми характеристиками творчій особистості. У центрі структури психічних властивостей, що визначають здатність до навчання в школі і ВУЗі, не інтелект, а особистісні риси: ретельність, дисциплінованість, самоконтроль, відсутність критичності, довіра до авторитетів. Все це можна спостерігати і в поведінці дорослих людей. Український вчений Д. Д. Зербіно пише, що „у мистецтві, науці, як і у будь-якій іншій справі, є люди, вивчені, виховані оточенням, що стали фахівцями. Вони добре виконують свою роботу „від" і „до", можуть виконувати її роками, керуючись певними службовими, функціональними обов'язками, межами, постулатами, стандартами. Нічого нового, свого власного, вони й не можуть зробити" [10, с. 84].

Цілком зрозуміло, що результати будь якої діяльності людини залежать від рівня розвитку її відповідних здібностей. Здібності ж можугь розвиватись лише на основі наявних у дитини задатків до певного виду діяльності.

"Слово "задатки", - пише психолог Н.С. Лейтес, - вимагає роз'яснення: задані передумови розвитку, які лише у взаємодії з іншими умовами, передусім із соціальним середовищем, можуть виявитись увімкненими - в ході життя, в діяльності - в формування здібностей" [12, с. 8].

Задатки - уроджені анатомо-фізіологічні особливості організму [23]. До них ставляться, насамперед, особливості будови головного мозку, органів почуттів і руху, властивості нервової системи, який організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи й розвитку тих або інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі й під впливом діяльності, що жадає від людини певних здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками він не володів, не може стати талановитим математиком, музикантом або художником, не займаючись багато й завзято відповідною діяльністю. До цьому потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру й вимог діяльності, якою займається людина, а також від умов життя й особливо виховання.

Задатки й самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, строго говорячи, анатомо-фізіологічною основою здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але й те, що придбано їм у процесі життя - системи умовних рефлексів.

На розвиток здібностей впливає особливості нервової вищої діяльності. Так, від швидкості утворення й міцності умовних рефлексів залежать швидкість і міцність оволодіння знаннями й навичками, від швидкості вироблення дифференційовного гальмування на подібні подразники - можливість тонко вловлювати подібність і розходження між предметами або їхніми властивостями; від швидкості й легкості утворення й переробки динамічного стереотипу - пристосовність до нових умов і готовність швидко переходити від одного способу виконання діяльності до іншого [9].

Отже, можна зробити висновок словами російського психолога В.М. Дружиніна: «Чим більше розвинута в людини здібність, тим із більшим успіхом він виконує діяльність, швидше нею опановує, і процес оволодіння діяльністю і сама діяльністю вдаються йому суб'єктивно легше, ніж навчання чи робота в тій сфері, у якій він не має здібності" [9, с. 12].

Перейдемо безпосередньо до розгляду здібностей людини, як психологічних властивостей особистості.

Ніяка окрема здібність не може бути достатньої для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей, які перебували б у сприятливому сполученні. Якісно своєрідне сполучення здібностей, необхідних для успішного виконання якої-небудь діяльності, називається обдарованістю.

Дуже важливо досліджувати питання про те, які здібності є "ключовими", ведучими для кожного виду діяльності. Це допомагає знайти найбільш діючі методи формування в людей таких здібностей і підвищення загальної культури й результативності праці. На даний момент пошук цих методів дуже актуальний.

Обдарованість - це свого роду міра генетично й визначених досвідом можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості - максимальне пристосування до миру, оточенню, знаходження рішення у всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу.

А.М. Матюшкін, спираючись на роботи багатьох дослідників (Н.С. Лейтес, В.М. Тєплов, В.А. Крутецький, Е.И. Ігнатьєв, Э.А. Голубєва, В.М. Русалов, И.В. Равич-Щербо, А.В. Запорожець, Н.Н. Подд'яков, А.В. Брушлинський, Т.В. Кудрявцев, Дж. Берлайн, Я.А. Пономарьов і інші), висунув наступну синтетичну структуру творчої обдарованості, включаючи в неї: домінуючу роль пізнавальної мотивації; дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці й рішенні проблеми; можливості досягнення оригінальних рішень; можливості прогнозування й передбачення; здатності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Розходження між людьми в ступені обдарованості не тільки вроджені, вони залежать і від того, що людина одержала протягом свого життя .

Лук А.Н. виділяє такі творчі здібності : пов'язані з мотивацією (інтереси схильності); пов'язані з темпераментом (емоційність); пов'язані з розумовими здатностями.

1.Пильність у пошуках проблем.

2.Спосіб кодування інформації нервовою системою.

3.Здібність до згортання.

4.Здібність до зчеплення.

5.Здібність до переносу.

6.Бічне мислення.

7.Цілісність сприйняття.

8.Готовність пам'яті.

9.Зближення понять.

10.Гнучкість мислення.

11.Гнучкість інтелекту.

12.Здібність до оцінюючих дій.

13.Легкість генерування ідей.

14.Швидкість мови.

15.Здібність до доведення до кінця.

16.Професійні здібності.

17.Здатність передбачення [14, 15].

Все сказане вище має пряме відношення і до творчих здібностей людини, при наявності та використанні яких, людина здатна до створення оригінального продукту. Творчі здібності людини можуть розвиватись лише у її творчій діяльності. Виділимо основні типи творчої діяльності: науково-логічний; техніко-конструктивний; образно-художній; вербально - поетичний; музично-руховий; практико-технологічний; ситуативний (спонтанний, розважливий).