Розвиток уваги у молодших школярів

_Вступ

На сучасному  етапі розвитку суспільства визріла  гостра необхідність невпинно долати усталені стереотипи освіти, шукати нові ідеї задля створення школи самореалізації, школи життєтворчості, полікультурного  виховання, в якій утверджується  проективна, особистісно зорієнтована педагогіка, де дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб’єктом культури і життя. Головне завдання сучасної школи - розвиток особистості школяра, його самостійності та активності, становлення як суб’єкта діяльності, максимальна реалізація його творчого потенціалу задля сприяння всебічному та гармонійному особистісному розвитку, інтелектуальному зростанню, формуванню психічних процесів.

Саме початкове  навчання є рушієм і фундаментом  становлення всебічно розвиненої особистості. Зміни, що відбуваються у пізнавальній сфері дитини молодшого шкільного  віку, мають надзвичайно велике значення для подальшого повноцінного розвитку психіки. Одним із важливих чинників ефективної учбової діяльності та успішного  особистісного становлення молодшого  школяра є розвиток уваги, що є  необхідною умовою пізнання навколишнього  світу, самопізнання, усвідомленого  та чіткого відображення навчального  матеріалу та його міцного засвоєння.

Школа висуває  вимоги до довільності дитячої уваги  в плані уміння діяти без відволікань, дотримуватись інструкцій і контролювати одержаний результат. Розвивати  й удосконалювати увагу так само важливо, як і вчити письму, лічбі  й читанню. Залежність розвитку уваги  від цілеспрямованої провідної  діяльності виводить на перший план необхідність такої організації навчально-виховного  процесу, яка б забезпечувала  розвиток уваги як психічного процесу  разом із уважністю як рисою особистості  молодшого школяра. Необхідність дослідження  уваги учнів початкових класів зумовлюється тим, що у цьому віці уважність  уперше формується як риса особистості, виявляючись у розвитку мимовільної, довільної і післядовільної уваги.

Для сучасного  учителя-практика постає нагальна необхідність організації цілеспрямованої роботи з розвитку уваги в учнів початкових класів, яка сприятиме покращенню результатів їх учбової діяльності та забезпечуватиме відповідний  рівень функціонування пізнавальної сфери  дітей. Зважаючи на гостру актуальність означеної проблеми, значущість її ґрунтовного розгляду для вчителя початкових класів, ми й обрали тему дипломної роботи "Психологічні умови розвитку уваги у молодших школярів".

1.1 Аналіз проблеми в історичному аспекті

Увагу розуміли як результат обмеження обсягу свідомості. Й. Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, якщо одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Опоненти цієї теорії підкреслюють невизначеність поняття інтенсивного уявлення.

Увагу вважали  результатом емоцій. Вчені стверджували, що мати приємне або неприємне  відчуття, ідею і бути до них уважними – це одне й те саме. Не тому уявлення інтенсивне, що воно зосередило на собі нашу увагу, а тому, що увага і  є вираженням інтенсивності та цікавості  уявлення. Ця теорія набула особливого розвитку в англійській асоціативній психології. Згідно з її положеннями  емоція зумовлює виникнення уваги, але  вона не становить сам процес уваги.

Теорія апперцепції  німецьких учених внесла низку поправок до теорії уваги. Так, Й. Гербарт вказав на той факт, що апперцептивна увага зумовлена виникненням відповідних спогадів.

Вчені припускали, що за своєю природою увага є підсиленням  нервового збудження. Джерело виникнення цієї нервової подразливості кожен  із них пояснював своєрідно. Так, у Е. Мюллера – це результат  вольового утримання уявлення, за Леманом – наслідок рефлекторного припливу крові до місця подразнення.

Окремі психологи  розглядали увагу як вплив волі на розуміння, вважали її суто духовною активністю.

Отже, шукаючи  пояснення природи уваги, вчені  намагалися йти суто психологічним  шляхом. Так, гештальтпсихологи стверджували, що спрямованість і обсяг уваги цілком визначається законами структурного сприймання, інші дотримувалися позицій «емоційної» теорії, а третя група обстоювала моторну теорію уваги.

Однак поступово  вчені дійшли висновку, що суто психологічно пояснити природу уваги не можна, потрібно шукати фізіологічну основу. Окремі з них розуміли її як нервове  пригнічення. Сутність останнього полягає  в тому, що фізіологічні процеси, які  лежать в основі одного уявлення, пригнічуються  фізіологічними процесами інших  уявлень.

Вітчизняні  психологи і фізіологи пояснюють  фізіологічні механізми уваги з  погляду взаємодії основних нервових процесів – гальмування і збудження, що відбуваються у корі головного  мозку. Увага вирізняє предмет (об’єкт) серед багатьох інших. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові  центри і гальмуються інші. Діє  встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси  збудження, що виникають в одних  ділянках мозку, спричинюють процеси  гальмування в інших ділянках.

Згідно з  цим законом увага пов’язана  з оптимальним осередком збудження, який виникає під впливом раніше згаданих факторів. Вдаючись до образного  порівняння, І.П. Павлов зазначав, якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б у думаючої свідомої людини, як її великими півкулями пересувається щораз інша за формою і величиною химерно неправильних обрисів світла пляма, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню. Ця «світла пляма» відповідає оптимальному осередку збудження кори головного мозку, що перебуває в стані руху і переміщення, а «затінена» – ділянкам, що перебувають у стані гальмування. В ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови для пізнавальної і творчої діяльності, підвищення її продуктивності. У педагогічній практиці вчитель, знаючи, як виникає осередок оптимального збудження, може організувати відповідні умови для його утворення.

Ідея осередку оптимального збудження була надто  узагальненою, щоб задовольнитися таким поясненням.

Значний внесок в аналіз фізіологічних механізмів уваги зробив відомий російський фізіолог О.О. Ухтомський. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно-рефлекторна, може викликати в нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю та стійкістю. Ці осередки вчений назвав домінантами. Під назвою домінанти О.О. Ухтомський розуміє більш чи менш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів, чим би він не був зумовлений, до того ж збудники, що надходять в інші осередки, спричинюють підсилення збудження в домінанті. Гальмування, яке виявляє домінантний осередок серед усіх інших збудників центральної нервової системи, зумовлює скерованість свідомості на певний об’єкт, викликає відволікання від усього іншого.

Стійкість домінанти  виникає за умов підсилення її збудженнями  в інших ділянках. Утворення такого осередку залежить не тільки від сили об’єктивних подразників, а й  від потреб організму, від інтересу та досвіду закріпленого в пам’яті.

В останні 30 років  нейрофізіологи продовжували пошук  нейрофізіологічних систем, які лежать в основі вибіркової діяльності тварин і людини. Вихідним для сучасного  дослідження механізмів уваги є  той факт, що вибірковий характер перебігу уваги пояснюється загальною  активацією діяльності мозку, яка забезпечує перехід від пасивного стану  до активного і пов’язана зі збудженням ретикулярної формації. Показником активації  мозку є його електричні потенціали. Вони вимірюються електроенцефалограмою. Прикладом їх можуть бути ритмічні електричні кіркові потенціали високої  і низької частоти (дельта-ритми  спання, альфа-ритми дифузного стану  тощо). В перехідний період помітна  десинхронізація – поява високочастотних  та низькоамплітудних нерегулярних коливань.

Отже, вибірковість уваги людини залежить від стану  активності кори, для якого характерний  оптимальний рівень збудливості. Механізми, що підтримують тонус кори, пов’язані  з різними структурами неспецифічних  систем мозку (гіпоталамічна система, гіпокамп тощо). Ретикулярна формація – відносно автономна нервова тканина, розташована в стовбурі мозку та підкіркових ділянках. Ретикулярна формація є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали. Вона пов’язує кору головного мозку зі стовбуром двосторонніми зв’язками і має не тільки загальне активаційне, а й селективне значення. Розрізняють волокна ретикулярної формації, спрямовані від стовбура до кори, і волокна, які починаються майже в усіх ділянках кори (особливо в лобовій і скроневій ділянках мозку) та йдуть до стовбура головного мозку і до рухових ядер спинного мозку.

Вихідна ретикулярна  формація доводить імпульси до кори головного  мозку і лежить в основі біологічно зумовлених форм активації (пов’язаної з обміном речовин, елементарними  потягами організму). На це вказав відомий  фізіолог П.К. Анохін, виявивши, що існують  окремі частини вихідної ретикулярної формації, які активізують різні  біологічні системи та чутливі до фармакологічних засобів. Так, уретан блокує бадьорий стан і веде до виникнення сну, але не викликає блокади захисних рефлексів на біль, аміназин не впливає  на бадьорість, але блокує больові  захисні рефлекси.

Низхідна  ретикулярна формація відіграє істотну  роль у забезпеченні вибіркового  активізуючого впливу на ті види діяльності, які формуються за участю кори головного мозку. Ці впливи найбільше стосуються фізіологічних механізмів вищих форм уваги.

Групи нейронів, розташовані в гіпокампі, реагують на будь-які зміни подразників різних сенсорних систем і навіть на ритм їх дії. З огляду на це вчені пропонують називати ці клітини «нейронами новизни» або «клітинами уваги», які модифікують стан активності кори та регулюють її готовність до дії. Особливо це стосується тварин. У людини провідну роль у регуляції активного стану відіграють лобові ділянки мозку. Так, англійський фізіолог Г. Уолтер показав, що кожний стан активного чекання зумовлює у цих ділянках особливі повільні електричні коливання, які він назвав «хвилями чекання».

Як показали спостереження нейрофізіологів, подразнення  ділянок мозкової кори викликають низку  змін в електричній діяльності ядер стовбура та стимулюють орієнтувальний рефлекс. Таке загальне пожвавлення  та вибіркові реакції, спрямовані на ознайомлення із зазначеними вище змінами, І.П. Павлов визначив як «орієнтувальні рефлекси», або образно – рефлекси «Що таке?». Ці рефлекси особливі, бо їм притаманні такі властивості, як «звикання» і «пробудження» та реагування на дію умовного подразника. У людини таким сигналом може бути слово, яке  викликає явища готовності та очікування дії сигналу. Зважаючи на ці особливості  орієнтувального рефлексу, можна  сказати, що він пов’язаний не тільки із загальною, генералізованою активацією організму, а й із диференційованим, вибірковим характером дії (наприклад, «звикання» до однієї висоти звуку та «пробудження» від будь-якої зміни висоти звуку).

У комплекс реакцій  орієнтувального рефлексу входять  вияви його в ефекторній, моторній частині. Доказом цього є поява електричних явищ у м’язах тієї руки, якою суб’єкт має реагувати і знає про це. Все це ще раз підтверджує думку про вибірковий характер орієнтувального рефлексу та про наявність у комплексі орієнтувальних реакцій установки.

Вчені припускають, що мимовільна увага пов’язана з  загальними, генералізованими формами неспецифічної активації мозку. Людина має можливість зробити стан активації більш стійким, перетворити його на основу стійкої та напруженої уваги. Під впливом мовленнєвої інструкції, уміння сформулювати мету може виникати сильна і до того ж вибіркова орієнтувальна реакція, створюватися домінантний осередок збудження. Є підстави стверджувати, що довільна увага пов’язана не тільки з підвищенням загального рівня активації мозку, а й з вибірковістю активації неспецифічних систем мозку.

Велике значення для організації уваги має  вироблення динамічних стереотипів. Коли суб’єкт, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього  відносно легко формується оптимальний  осередок збудження. Динамічний стереотип  неуваги важко змінити.

1.2. Поняття  про увагу

Увага – це зосередженість діяльності суб’єкта в певний. У момент часу на якомусь  реальному або ідеальному об’єкті  – предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних  процесів та станів. Увага не має  власного змісту, виявляє свою дію  у зв’язку з відчуттями, сприйняттями, пам’яттю, мисленням тощо. Ці явища  актуалізуються у людини не самі по собі, а під впливом спрямованості  особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об’єктах, що відповідають її потребам, інтересам  та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об’єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона ніби в полон бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач.

Функції уваги  полягають у тому, що людина серед  безлічі подразників, які діють  на неї, обирає потрібні, важливі, а  інші гальмує, виробляє таким чином  програми дій та зберігає зосередженість, контроль над перебігом їх.

Як самостійну форму психічної діяльності увагу  розглядає П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Довільна  увага є увагою планомірною. Це –  контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання.

Мимовільна  увага також являє собою контроль, але такий, який обмежується тим, що є у предметі, ситуації, тим, що «саме по собі впадає в око». Зміст  діяльності такої уваги становить  те, що відображається сприйманням  або мисленням, пам’яттю або почуттям.

Увагу як дію  контролю можна формувати. Для цього  потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання  на основі певних критеріїв у конкретному  напрямі та послідовності. Розпочинати  слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім  дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги.

Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки  увазі здійснюється регулювання  діяльності та поведінки людини. Без  уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива  ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися  до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага  є необхідною умовою чіткого, усвідомленого  відображення навчального матеріалу  та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага  – це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять  усі об’єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю.

             _{1.3 класифікація, види  та форми вияву  уваги}

У сучасній психології увагу класифікують за різними критеріями. На основі аналізу психологічної  літератури узагальнено відобразимо  існуючі класифікації видів уваги  у вигляді таблиці (див. табл.1.1)

Таблиця 1.1. Види уваги та їх характеристика

Як бачимо, у якості основних критеріїв виокремлення видів уваги науковці розглядають  наявність або відсутність свідомої мети, вольового зусилля, інтересу до діяльності, особливості об’єктів, що привертають увагу, форму її організації  та своєчасність щодо діяльності. Розглянемо прицільніше окремі із вказаних видів уваги.

Отже, за характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну й післядовільну увагу (див. табл.1.2).

Таблиця 1.2. Класифікація уваги за характером цільового спрямування та рівнем вольових зусиль

У дослідженнях російського психолога Е. Соколова був виявлений механізм формування мимовільної уваги. На думку вченого, у центральній нервовій системі  утворюється "нервова модель" стимулу або ситуації. Раптова  зміна характеристик подразника призводить до виникнення невідповідності  між інформацією, що надходить, та уявленнями. Це викликає орієнтувальний рефлекс  та на його основі - мимовільну увагу.

Мимовільна  увага виникає внаслідок зовнішніх  причин, тобто особливостей діючих на нас подразників, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості. Оскільки орієнтувальний рефлекс є  біологічною реакцією, то в процесі  його виникнення спрацьовує “закон сили". Він полягає в тому, що відповідна реакція буде залежати від інтенсивних змін стимулу. До таких змін зовнішніх причин належать сила і раптовість дії подразника. Наприклад, виразне мовлення вчителя чи раптова зміна темпу мовлення, інтонації здатні викликати і підтримувати увагу. Мимовільну увагу також викличе у школярів поява серед них нового учня, нові види наочності.

Окрім зовнішніх  причин, її зумовлюють і внутрішні  спонукання. Так, увага пов'язана  з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами. Особливо дієвим чинником активізації  мимовільної уваги є пізнавальна  потреба, елементарними формами  якої розглядають зацікавленість та допитливість. Що сильнішою є пізнавальна  потреба, то частіше зміни у стимулі (ситуації) викликатимуть мимовільну увагу. Психологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і  підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм та методів роботи.

Мимовільна  увага є генетично первісним  ступенем уваги в її історичному  та індивідуальному розвитку. Основне  її призначення полягає в створенні  для людини можливості швидко і правильно  орієнтуватися в постійно мінливому  середовищі, а також виділяти з  нього значущі об’єкти. Лише у  людини на основі мимовільної виникає  довільна увага.

Довільну увагу ще називають активною і вольовою. Її психологічний зміст пов’язаний з виробленням мети діяльності та вольовим зусиллям.

Відомий психолог В. Джеймс писав, що головний подвиг волі полягає у спрямованості свідомості на непривабливий об’єкт. Виникнення такої здатності пов’язане з  розвитком і вдосконаленням спеціальних  фізіологічних механізмів. Саме лобні  ділянки кори великих півкуль  програмують і корегують поведінку  людини відповідно до тих завдань, які  ставлять перед нею життя та діяльність.

Довільна  увага має суспільну природу  і сформувалася в процесі праці. Оволодіння мовою дало людині змогу  усвідомлено визначати мету, обирати  шляхи її досягнення, переборювати зовнішні і внутрішні перешкоди  і спрямовувати свої зусилля на виконання  певної діяльності. Довільна увага  є вольовою. За її допомогою здійснюється регуляція активності, прогнозування, контроль і корекція діяльності. Вона розвивається у дитини в процесі  виховання, а згодом і самовиховання.

Довільна  увага необхідна для виконання  людиною будь-якого складного  завдання. Вона виникає там, де предмет  уваги є непривабливим для  людини, де праця є рутинною. За участю довільної уваги відбувається регуляція  активності, прогнозування, контроль і  корекція діяльності. Цей вид уваги  завжди є опосередкованим, бо ґрунтується  на операціях, що опосередковують мислення. Будь-який акт уваги, для того, щоб  стати актом довільної, свідомо  спрямованої уваги, повинен насамперед перетворитися на інтелектуальну, опосередковану операцію.

Між мимовільною  і довільною увагою існують взаємозв’язки  і взаємопереходи. Довільна увага виникає на основі мимовільної, але вона може перейти у мимовільну при зміні мотивації діяльності, зокрема при виникненні інтересу до неї.

Післядовільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, проте не здійснює контролю за процесом діяльності. Цим даний вид уваги нагадує мимовільну. Її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності, сприяє зменшенню втоми і підвищенню продуктивності праці. Післядовільна увага є оптимальною у всіх видах діяльності, але найефективніша у розумовій роботі.

Перехід довільної  уваги у післядовільну полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на те, щоб зосереджуватись на даному об'єкті, і водночас підвищує її продуктивність. Тому є важливим питання організації усякої діяльності так, щоб забезпечувати цей перехід. Особливо це є актуальним для навчальної діяльності. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у післядовільну, що сприяло б підвищенню ефективності засвоєння учнями знань.

Примусово викликати  післядовільну увагу неможливо: шлях до неї лежить через захопленість справою, через пробудження інтересу до діяльності.

Мимовільна, довільна і післядовільна увага можуть розглядатися і як рівні уваги.

Зовнішня  увага відіграє провідну роль у спостереженні  предметів та явищ навколишньої дійсності  та в їх відображенні у нашій свідомості. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття  на об’єкт сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах  тіла - руках, ногах, та їх напруженні. Зосередження на предметах і явищах дійсності  сприяє підвищенню чутливості, тобто  взаємодії органів чуття - зору, слуху, нюху, дотику.

Вона зумовлена  структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або "структурою зовнішнього поля". Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість  уваги суб'єкта за умови, що подразник  відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії. У разі, коли дія  подразників у певний час урівноважена, жоден із них не домінує, виникає  коливання уваги. Напрям зовнішньої уваги змінюється під впливом  новизни об'єктів та їх структурної  організації. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, подані без будь-якого порядку, і  навпаки, ми легко це зробимо, коли вони будуть організовані в певні структури.

Внутрішня увага  суб'єкта пов'язана зі структурною  організацією його діяльності. Увага  індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, коли вони усвідомлюються, коли індивід  намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняття рішення  тощо. Під час діяльності увага  може переноситись на уявлення пам'яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності. У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш  і менш напруженою. Це залежить від  досвіду суб'єкта, від складності мети тощо.

Здатність зосереджуватись  на внутрішній, психічній діяльності, має велике практичне значення. Таке зосередження зв’язане зі здатністю  уявляти предмети та процес дії, подумки  аналізувати їх. У ньому велику роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної  діяльності особистості.

Під час внутрішньої  уваги чутливість органів чуття  знижується, людина не помічає оточуючих, не чує звертань до себе, відволікається від виконуваної діяльності. Тому в будь-якій діяльності - навчальній, трудовій, спортивній - недоцільно одночасно  завантажувати і зовнішню, і внутрішню  увагу. Не потрібно, наприклад, давати учням розв’язувати подумки завдання і водночас демонструвати засоби унаочнення, сприймати написане на дошці, спостерігати, стежити за дією приладу. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу  між зовнішньо та внутрішньо спрямованою  діяльністю.

Внутрішня увага  сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий  та естетичний розвиток особистості  неможливий без її формування. У  діяльності зовнішня і внутрішня  увага чергуються.

Отже, увага  регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але  виявляє в кожному з них  свою специфіку. Також вона спрямована на активний пошук та аналіз інформативних  ознак і ретельне планування. Усі  види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість.

_{1.3 Психологічна характеристика  властивостей уваги}

Увага обслуговує усі психічні процеси і є умовою їх виникнення і функціонування, характеризуючи динаміку їх перебігу. Вона не має власного змісту, а також продукту, але  має специфічні властивості. Дослідження  властивостей уваги виконувалися під  керівництвом М. Добриніна, В. Страхова, Ф. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд властивостей уваги на основі діяльнісного (П. Гальперін) та особистісного (В. Страхов) підходів. Історично сформувалися різні властивості уваги (див. табл.1.3).

Таблиця 1.3. Властивості уваги та їх характеристика