Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Рынок финансовых услуг

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра банківської справи

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни «Фінанси»

Тема: «Ринок фінансових послуг»

Виконала:

студентка 3 курсу 10 гр.

фінансового факультету

Слэсарэва К. С.

Перевірила:

викладач кафедри

Прохорова Ю.В.

2010

ПЛАН

Вступ 3

Розділ I Ринок фінансових послуг

Загальна характеристика фінансового ринку України 6
Особливості окремих сегментів українського фінансового ринку 10
Ключові принципи регулювання ринку фінансових послуг 24

Розділ II Аналіз фінансового стану Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" 27

Розділ III Висновки та рекомендації щодо вдосконалення ринку фінансових послуг України 34

Висновки 38

Література 40

Додатки 41

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов`язані між собою в становленні та розвитку.

Фінансовий ринок - складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку - об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб'єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.

Мета дослідження - вивчити основні особливості функціонування українського фінансового ринку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· дослідити особливості функціонування фінансового ринку та основних його сегментів;

· окреслити перспективи розвитку ринку фінансових послуг України.

Предметом дослідження є дослідження основних аспектів функціонування фінансового ринку.

Об'єктом дослідження виступає ринок фінансових послуг України.

Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та закордонних фахівців в галузі фінансів, матеріали періодичної преси, статистичні дані.

Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

Метод дослідження – аналіз та синтез теоретичного матеріалу

Дослідження явища ринку фінансових послуг складається з 3-х частин: теоретичної, практичної та рекомендацій щодо сучасного стану ринку фінансових послуг України.

Практична частина дослідження містить аналіз щодо сучасного стану Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на основі аналізу показників його фінансового стану.

У третій частині наведені висновки, щодо сучасного становища ринку фінансових послуг України та запропоновані рекомендації на бази теоретичних досліджень вчених економістів щодо вдосконалення механізму його функціонування.

Розділ I Теоретична частина

1.Загальна характеристика фінансового ринку України

Розвиток фінансового ринку України в 1991- 2009 роках відбувався в умовах формування правової бази в основному по наданню банківських послуг, діяльності на ринку цінних паперів та страхової діяльності.

Умовно цей період створення законодавчої бази можна поділити на дві стадії:

1. з 1991 року по 1996 рік - стадії створення перших законодавчих актів щодо регулювання, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг. Ця стадія характеризувався прийняттям основної маси загального законодавства про підприємницьку діяльність. В сфері ринку фінансових послуг були прийняті Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року). Частина правових норм щодо регулювання ринків фінансових послуг приймається через структури виконавчої влади, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (17 березня 1993 року) та Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” (19 лютого 1994 року).

2. з 1996 року по 2003 рік - стадія, яка була започаткована прийняттям нової Конституції України та відокремленням проблем розвитку фондового ринку у окрему сферу зі створенням нового регулютора - Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Згідно норм Конституції України (стаття 92) виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Саме на цю стадію припадає основна кількість актів законодавства щодо регламентування діяльності на окремих ринках фінансових послуг, зокрема прийняття Законів України “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток фінансового ринку в 1991 - 2006 роках можна віднести:

1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;

2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3. Запровадження масштабної приватизації і пов`язані з нею:

· розміщення приватизаційних цінних паперів;

· розміщення акцій приватизованих підприємств;

· поява фінансових інститутів по обслуговуванню приватизаційних процесів в державі;

· розміщення цінних паперів новими суб'єктами господарської діяльності;

· запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:

· Національний банк України (створений у 1991 році);

· Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);

· структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Ця система відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій по регулюванню, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг:

· Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);

· Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);

· Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).

Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2003р. створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати нещодавні випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок ("Пінгвін" в місті Біла Церква, ЦОС в 25 містах України). Всупереч сподіванням населення та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України та більш ефективного соціального захисту населення за рахунок розвитку нових фінансових послуг та установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, однак й призводить до поглиблення кризи недовіри до фінансового сектору в цілому.

Слід відмітити початок становлення такого сектору фінансового ринку України як інститути спільного інвестування (ІСІ). Нажаль перші інститути спільного інвестування в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. У додатку 3 зображено динаміку створення ІСІ в Україні за останні роки і як бачимо з рисунку основна кількість ІСІ приходиться саме на роки масової приватизації.

Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:

· недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

· Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;

· Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;

· наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

· недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

· відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;

· частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років.

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

2.Особливості окремих сегментів українського фінансового ринку

Український фінансовий ринок складається по суті з наступних сегментів (див. додаток 4): ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг, ринок послуг інших небанківських фінансових установ. Розглянемо докладніше кожен із зазначених сегментів.

Особливості ринку банківських послуг.

Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку банківських послуг.

Конституція України.

· Стаття 85 відносить до повноважень Верховної Ради України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України. Згідно статті 106 право призначати другу половину складу Ради Національного банку України надано Президенту України.

· Стаття 93 надає Національному банку України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

· Стаття 99 покладає на Національний банк України забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.

· Стаття 100 містить норму, згідно якої Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Крім норм Конституції України система банківського законодавства базується на принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Директив Ради ЄЕС 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року; 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року; 92/30/ЄЕС від 06 липня 1992 року; 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/647/ЄЕС від 18грудня 1989 року; 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року; 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року; 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року; Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року.

В розвиток Конституції України та міжнародних норм Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема:

· Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року;

· Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року;

· Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року.

Норми Конституції України та вказані Закони України на цей час складають достатньо завершену систему банківського законодавства України.

Орган державної влади, який здійснює регулювання, контроль та нагляд на ринку банківських послуг

На виконання норм Конституції України та актів законодавства в Україні створено центральний державний банк - Національний банк України з управліннями, що відповідають адміністративно-територіальному устрою України.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України”, Законом України “Про банки і банківську діяльність” та іншими законами України.

Учасники ринку банківських послуг.

Єдиним видом професійних учасників ринку банківських послуг є банки - юридичні особи, які має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківські послуги

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені пунктами 1-3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1. операції з валютними цінностями;

2. емісію власних цінних паперів;

3. організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5. надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6. придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7. лізинг;

8. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1. здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2. здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3. перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4. операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

· з інструментами грошового ринку;

· з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

· з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5. довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6. депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку банківських послуг

Національний банк України та банки складають єдину банківську систему України. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Перспективи розвитку ринку банківських послуг

Подальший розвиток банківської системи України має розвиватися у відповідності з розробленою Кабінетом міністрів України за участю Національного банку України на виконання Указу Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14 липня 2000 року № 891/2000 Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001 - 2005 роки. У додатку 5 наведено динаміку споживчого кредитування в Україні.

Особливості ринку цінних паперів.

Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку цінних паперів.

Конституція України не передбачає створення окремого органу по нагляду за ринком цінних паперів. Створення окремого органу по нагляду за ринком цінних паперів рекомендується Міжнародною організацією Комісій з цінних паперів (IOSCO) Цілями та принципами регулювання ринку цінних паперів 1998 року. Крім норм названих “Цілей та принципів” система законодавства про ринок цінних паперів частково базується на:

· Рекомендаціях “Групи тридцяти”;

· Основних принципах модельного законодавства про емісійні цінні папери та їх обіг для Співдружності Незалежних Держав (листопад 2000 року), розроблених Науково-консультативным центром приватного права Співдружності Назалежних Держав при підтримці Центру межнародного правового співробітництва (Нідерланди), Німецького товариства по техничесній співпраці (Німеччина), Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, а також при сприянні Межпарламентскої Асамблеї держав - учасниць СНД.

Важливими умовами досягнення привабливості фондового ринку України є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Європейських Співтовариств (регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками), вжиття заходів для забезпечення того, щоб законодавство України про компанії, закони про банківську діяльність, бухгалтерський облік компаній і податки, фінансові послуги, правила конкуренції, непряме оподаткування поступово були приведені у відповідність до законодавства ЄС.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Директив Ради ЄЕС 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року; 77/91/ЄЕС від 13 грудня 1976 року; 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року; 78/855/ЄЕС від 9 жовтня 1978 року; 79/279/ЄЕС від 5 березня 1979 року; 80/390/ЄЕС від 17 березня 1980 року; 82/121/ЄЕС від 15 лютого 1982 року; 82/891/ЄЕС від 17 грудня 1982 року; 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року; 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року; 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року; 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 року; 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/592/ЄEC від 13 листопада 1989 року; 89/667/ЄЕС від 21 грудня 1989 року; 89/666/ЄЕС від 21 грудня 1989 року; 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 року; 92/101/ЄЕС від 23 листопада 1992 року; 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року; Директиві Ради ЄС від 9 червня 2000 року; Рекомендаціях Комісії ЄЕС 77/534/ЄEC від 25 липня 1977 року та 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року.

В розвиток міжнародних принципів Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема:

· Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року;

· Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року;

· Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року.

Норми Законів України на цей час складають достатньо завершену систему законодавства про ринок цінних паперів України, яка, однак, потребує суттєвого вдосконалення.

Орган державної влади, який здійснює регулювання та нагляд на ринку цінних паперів

На виконання Законів України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” і “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” створено орган центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом - Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку з управліннями, що відповідають адміністративно-територіальному устрою України.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

Професійні учасники ринку цінних паперів

· торговці цінними папареми;

· реєстратори;

· депозитарії;

· зберігачі;

· організатори торгівлі (фондові біржі та торговельно-інформаційні системи);

· керуючі активами інститутів спільного інвестування.

Послуги учасників ринку цінних папері

· брокерські послуги торгівців цінними паперами;

· депозитарні послуги щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

· розрахунково-клірингові послуги з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

· послуги з управління цінними паперами - здійснення від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

· послуги з управління активами - здійснення за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

· послуги по веденню реєстру власників іменних цінних паперів - здійснення збору, фіксації, обробки, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів та власників;

· послуги по організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку банківських послуг

Професійні учасники ринку цінних паперів є учасниками Національної депозитарної системи України:

· прямі учасники - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

· опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами.

Перспективи розвитку ринку цінних паперів

Подальший розвиток ринку цінних паперів має розвиватися у відповідності з:

· Програмою розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки, затвердженою 13 грудня 2000 року Стратегічною групою з питань розвитку фондового ринку України, яка була створена з представників органів державного управління, професійних учасників фондового ринку і міжнародних донорських організацій в ході круглого столу “Нові орієнтири та шляхи подальшого розвитку фондового ринку України” ( 27 червня 2000 року)

· Основними напрямками розвитку фондового ринку України на 2001 - 2005 роки, затвердженими Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України” від 26 березня 2001 року N 198/2001.

· Заходами щодо реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2001 - 2005 роки, розробленими Кабінетом Міністрів України разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на виконання Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України” від 26 березня 2001 року N 198/2001.

Особливості ринку страхових послуг