Різновиди британської англійської


 


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУМАНІТАРНИЙ  ІНСТИТУТ

 

 

 

МЕЛЬНИК Юлія Вікторівна

студентка 201 гр.

 

 

 

 

 

 

РІЗНОВИДИ БРИТАНСЬКОЇ  АНГЛІЙСЬКОЇ (нормативна англійська)

курсова робота

 

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри англійської

філології і перекладу 

БОРИСЕНКО Н.С.

Київ  – 2009

 

ЗМІСТ

ст.

ВСТУП ……………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО  АНГЛІЙСЬКУ МОВУ …….…..... 5

    1. Сучасний стан англійської мови, як полі національної …………….… 5
    2. Історичні причини формування англійської мови …………………..... 6
      1. Староанглійський період (V—XI) ………………………………… 7
      2. Середньоанглійський період (XI—XIV ст.) ………………………. 8
      3. Період формування англійської національної мови (XV—XVI ст.) ……………………………………………………………………...… 9
      4. Новоанглійський період (XVII—XXI ст.) ……………………….. 10
    3. Уживання англійської мови в інших країнах ...…………………….... 10

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ СУЧАСНОЇ БРИТАНСЬКОЇ  АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ……………………………………………………………………………………… 14

    1. Три основних різновиди британської мови ...………………………... 14
    2. Нормативна англійська, як окремий вид, її формування, поширення, вживання ……………………………………………………………...... 15

ВИСНОВКИ ...…………………………………………………………………….. 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..……………………………………..... 21

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Англійська мова – одна з найголовніших мов світу. Нею, як рідною розмовляють 300 мільйонів людей, а ще 300 мільйонів вживають як другу мову та більш ніж 100 мільйонів використовують її як іноземну. Це мова науки, авіації, комп’ютерних технологій, дипломатії та туризму. Офіційно зареєстровано більш ніж 45 країн де розмовляють англійською мовою.

Актуальність теми зумовлена розвитком багатьох різновидів мови та її постійні зміни та доповнення. Дослідженню цієї теми було присвячено праці Антрушиної Г.Б., Бархударова Л.С., Голденкова М. А., Кристалла Д., та інших науковців.

Метою курсової роботи є дослідження трьох різновидів британської англійської мови, та конкретна характеристика одного з них.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

    • виявлення трьох окремих різновидів англійської мови, що використовується безпосередньо британцями;
    • пояснення особливостей вживання та причин виникнення цих різновидів;
    • визначення областей поширення кожного з видів;
    • з’ясування відмінностей між консервативною, нормативною та просунутою англійською мовою;
    • аналіз одного з видів, а саме нормативної англійської, як приклад класичної британської мови.

Об’єктом дослідження є англійська мова, її історія поширення, значення в світі.

Предметом вивчення є нормативна англійська, як один з різновидів британської англійської мови.

Методи дослідження  зумовлені метою та специфікою проаналізованого матеріалу. Для розв’язання поставлених завдань застосовано комплексну методику дослідження. Використано прийоми дистрибутивного, трансформаційного, компонентного аналізу, а також елементи контрактивного методу.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що основні положення, узагальнення й висновки роботи поглиблюють наші уявлення про нормативну англійську мову, та інші її різновиди.

Практичне значення праці полягає у тому, що дані, одержані в результаті дослідження, можна застосовувати у спецкурсах та семінарах з англійської мови, а також використовувати при самостійному вивченні мови та культури англомовних країн.

Структура роботи. Робота складається з зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано вибір теми, окреслено мету і завдання дослідження, визначено актуальність роботи, прогнозовано її теоретичне та практичне значення, подано загальну характеристику та методи його аналізу, а також сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Загальні положення про англійську мову” вміщено інформацію про стан англійської мови, як полінацінаціональної, історію походження мови, та її вживання в різних країнах світу.

У другому розділі “Різновиди британської англійської мови” сформульовано три основні види британської англійської, поверхнево описано кожний з видів та детально проаналізовано нормативну англійську.

У висновку подано підведення підсумків нашого дослідження, окреслено перспективи подальшого дослідження.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. РІЗНОВИДИ БРИТАНСЬКОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ

    1. . Сучасний стан англійської мови як полінаціональної

У всіх мовах є одна мета – комунікація, але досягають вони цієї мети найрізноманітнішими способами. Англійська мова в наш час є суспільно визнаною мовою міжнародного спілкування. Вона використовується на 157 національних авіалініях (із 168 існуючих в світі), нею спілкуються та пишуть сотні мільйонів людей різних національностей (наприклад лише в Індії англійською виходять до 3 тис. газет). Це мова сучасного бізнесу, науки, справо виробництва, інформаційних технологій [12, c. 15].

У зв’язку зі своїм статусом в світі англійська мова стала чимось на зразок величезного підприємства. Англійська – такий самий бізнес, як експорт промислових товарів. Одна із можливих причин поширення англійської – багатство словника (біля 600 тис. слів, за даними Оксфордського словника, не враховуючи спеціальної технічної лексики) і великий відсоток інтернаціональних понять (до 200 тис. слів). Також слід врахувати багатство синонімічних рядів, що дозволяє носіям англійської мови відрізняти відтінки значень, які недоступні носіям інших мов.

Англійська мова є полінаціональною: британська мова зародила американську, а потім і австралійську та південноафриканську. А зараз,  в ХХІ столітті, ми маємо справу з нігерійсько, індійською та сінгапурськими різновидами [12, c. 23].

Ірландський, австралійський и новозеландський різновиди англійської, мабуть є найближчими до класичної британської мови. Через географічну ізольованість ці країни не відчували сильного впливу з боку інших мов та культур. У формуванні American English брали участь майже всі жителі Європи, тоді як Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Південну Африку заселяли переважно британці. Там і вдалось зберегти більш-менш класичний вигляд англійської мови. Різниця, головним чином, заключається в фонетиці, а точніше в мелодійності. Це більш рівна, "нейтральна" вимова, заміна "складних" звуків більш простими, наприклад, міжзубного в словах that, think звичайним. Ірландці, між іншим, на економлять звуки між приголосними, а додають нейтральні: наприклад, film звучить ак "філем". Ірландська англійська більш музична, співуча, що походить від кельтської; для австралійської характерний більш повільний ритм та рівна інтонаційна шкала [19, c. 33].

Так, можна зазначити, що англійська мова відіграє дуже важливу роль у  нашому житті. Кожна сучасна, освічена людина вільно володіє англійською  мовою, яка допомагає встановлювати зв’язки з іноземними компаніями, спілкуватися з іноземними партнерами. Володіючи англійською можна впевнено відвідувати різні країни і спілкуватися з жителями.

    1. . Історичні причини формування англійської мови

Усі основні мови, якими розмовляють у Сполученому Королівстві належать до сім'ї індоєвропейських мов.

Із сучасних мов найранішими  є дві форми кельтської мови: гельська мова (з якої походить ірландська, шотландська (гельська) та менська) і бритська мова (з якої походить вимерла корнська та сучасна валлійська мови). Серед сучасних кельтських мов валлійська мова є найпоширенішою: приблизно одна п'ята частина від загальної чисельності населення Уельсу може говорити нею. Більшість носіїв шотландської мови серед мешканців Зовнішніх Гебридських островів і Ская. Оскільки менше ніж 2 відсотки шотландців можуть говорити шотландською мовою, вона вже давно припинила бути національною, і навіть в північно-західних областях, де вона є мовою релігії, бізнесу і соціальної діяльності, шотландська мова відстає. Так само, менська мова більше не має носіїв, хоча в 1870, близько половини людей говорили нею. Останні носії корнської мови померли в 18-му сторіччі [2, c. 56].

Істотно вплинули на англійську мову північна германська прамова і західна  германська. Сучасна англійська мова походить переважно від германських діалектів, якими розмовляли англи, сакси і юти (які прибули до Британії в 5-му сторіччі нашої ери). Також на англійську сильно вплинула мова вікінгів, які почали здійснювати набіги на Британські острови близько 790 р. і згодом колонізували північні і східні частини Англії.

Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної  імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і  землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було до середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала державною.

Традиційно вважається, що вона пройшла  через чотири стадії протягом останніх півтори тисяч років:

    • староанглійська або англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фрисків), які захопили територію сучасної Англії;
    • середньоанглійська (1050—1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
    • рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
    • пізня сучасна англійська (починаючи з 1700), містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови [2, c. 66].

 

1.2.1. Староанглійський період (V—XI)

У староанглійський період формування мови англійської народності (5—11 ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в 5 ст. до Британії і злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства і формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) датуються 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою [2, c. 103].

 

1.2.2. Середньоанглійський період (XI—XIV ст.)

Середьонаглійський період розвитку мови англійської народності простягається від 11 до 14 ст.

У кінці 11 і на початку 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект французької мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика англійської мови в значній мірі поповнюється запозиченнями з французької. На початку 15 ст. англійська мова витісняє французьку з основних сфер державного та політичного життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староанглійської мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 ст. Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літературної англійської мови. Її особливістю на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови. Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів [2, c. 134].

 

1.2.3. Період формування англійської національної мови (XV—XVI ст.)

У цей період в Англії починається  розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відмирання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови [2, c. 178].

 

 

1.2.4. Новоанглійський період (XVII—XXI ст.)

У цей період відбулося остаточне  формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та інших країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні [2, c. 215].

Хоч англійська мова протягом тривалого  розвитку зазнала значних змін, проте  вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.

 

    1. . Вживання англійської мови в інших країнах

 

Під терміном “англійська мова”  звичайно розуміють загальнонаціональну  англійську мову, яка має певні  норми вимови, морфології, синтаксису, лексики – Standard English, яка є мовою держави, літератури, преси, науки та мистецтва.

Проте англійській  мові наданий статус офіційної у  більш ніж 50 країнах світу. Вона має  також багато варіантів. Ці варіанти сформувалися у різних частинах світу  під впливом різноманітних чинників. Англійська мова входила у мовлення населення території, дещо видозмінюючись при взаємодії з іншими мовами. Тому англійська мова, яка насаджувалася на території  з основним населенням, яке розмовляло рідною мовою, зазнала закономірних змін і набула специфічних рис [14, c. 45].

На початку  сімнадцятого століття колоністи з  Англії почали вносити свою мову в  Америку. Перше поселення англійців  в Східній Америці було засновано  в 1607 р. – це було місто Джеймстаун на території нинішнього штату Вірджинія. В листопаді 1620 р. прибувшими на кораблі “Мейфлауер” пуританам було засновано місто Плімут.

Жителі цих  двох поселень мали різні мовні традиції. Колоністи Джеймстауна прибували  головним чином з західної частини  Англії, з таких графств як Сомерсет та Глостершир, з характерною для цих міст вимовою ( озвінчення звуку [s], тобто назву свого міста вони вимовляли як Зомерзет, та розкотиста вимова звуку [r] після голосних. Плімутскі колоністи прибували з східних графств Англії (Лінкольншир, Ноттінгемшир, Ессекс, Кент) та Лондону, де мовлення було дещо іншим – так, звук [r] після голосних там був відсутній. Ці звукові відмінності продовжували зберігатися і в подальшому. Носії різних діалектів розселювалися на захід та схід. І хоча схема поширення діалектів ніколи не мала чіткого вираження через постійну міграцію населення з півночі на південь і навпаки та потоку емігрантів з різних країн світу, відмінності на рівні діалектів продовжують зберігатися в США і дотепер [14, c. 62].

У XVII – XVIII століттях потоки емігрантів постійно зростали, приносячи з собою різні мови та діалекти. Наприклад штат Пенсильванія заселявся головним чином квакерами, які прибували з середньої та північної частини Англії.

На формування мови колоній впливала не лише Англія. Вже в XVIII столітті в Північну Америку нахлинула хвиля емігрантів з Ірландії. На Заході та Південному-Заході сучасних Сполучених Штатів головною була іспанська мова. Вздовж річки святого Лаврентія селилися вихідці з Франції. В Нью-Йорку, який спочатку називався Новим Амстердамом, головною була голландська мова. В Пенсильванії селилися німці. Крім того, в південні райони ввозилася велика кількість негрів, які стали об’єктом работоргівлі. Всі ці нові жителі Північної Америки ( не потрібно забувати і про корінних жителів – індіанців) вносили свій вклад в формування діалекту колоній.

Англійська мова в Австралії  на наш час утвердилася як окремий   національний варіант (Australian English - AuE). Вона проникла на континент в кінці XVIII столітті.

На її формування вплинули такі важливі чинники як невідома природа, тюремний режим та примітивний рівень матеріальної та духовної культури, віддаленість Британських островів, періоди “соціальних потрясінь” (“золота лихоманка”, утворення австралійської нації) та ін.

Австралійський варіант англійської мови відомий під різноманітними назвами: Australian English, Strine, Ocker, Stralian та ін. Він подібний до британської англійської, але має багато спільного з американським варіантом; на нього має вплив ірландська англійська. Проте “австралійський елемент” досить вагомий, а його застосування санкціонується національною нормою.

Етнокультурний “австралійський  елемент” в лексиці австралійського  варіанту англійської мови перевищує  в загальній кількості 10 тис. лексичних  одиниць, і їх кількість безперервно збільшується [14, c. 70].

Є три основні різновиди Australian English: "Broad", "General" і "Cultivated", які  поширені (співіснують) на території  всієї країни.

Кількість запозичень з інших мов  у AuE порівняно невелика. Головним чином  це запозичення з мови аборигенів, які складають третину австралійської лексики. Є також запозичення американізмів та бритицизмів, пов’язане із взаємовпливом AmE – BrE – AuE, особливо завдяки масовій культурі. Значна частина американізмів поповнює знижений прошарок лексики AuE. У AuE є запозичення з німецької, португальської мови, та з малайських мов.

В англійській мові австралійців деякі  слова зберігають такі значення, які  в самій Англії давно застаріли  і навіть зникли. Використання навіть однакових словотвірних засобів у Англії та Австралії приводить до появи різниці в словниковому складі.

В розмовному мовленні австралійців поширене застосовування скорочень. Для  такого словотвору застосовуються суфікси  -y, -ie, -o, -s, артикль the, скорочення слів до лише першого чи останнього складу.

Найчіткіше відмінності у словниковому складі AuE та інших варіантів англійської  мови проявляються у флористиці, фауністиці, антропоніміці топоніміці, номінації  явищ побуту австралійців.

Австралійський мовний стандарт функціонально  варіюється, на що вказує специфічна лексика варіанту у різних номінативних системах [14, c. 94].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ БРИТАНСЬКОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

    1. . Основні різновиди англійської мови

 

Сучасна британська мова неоднорідна  та недалека від класичної англійської, яка існувала три століття тому. Всередині британського варіанту виділяються три мовні типи: консервативна англійська (conservative – мова королівської сім’ї та парламенту), прийнятий стандарт (received pronunciation, RP - мова ЗМІ, її ще називають BBC English) та популярна англійська (advanced – мова молоді). Останній тип - самий динамічний, саме він включає в себе елементи інших мов та культур. Advanced English найбільше підлягає загальній тенденції до спрощення мови. Зміни відбуваються перш за все в лексиці, яка є наймобільнішою частиною мови: виникають нові явища, яким потрібно дати назву, а старі набувають нового значення. Нова лексика надходить в британську молодіжну мову і із інших варіантів англійської, зокрема з американського [11, c. 32].

Мова існує та розвивається, як унікальна серед розмаїття своїх  варіантів. Мовна ситуація в Англії суттєво змінилась за останні десятиліття. В середині двадцятого сторіччя вважалось, що якщо мовець використовує консервативну англійську, з відповідними орфоепічними нормами, то це свідчить про його високий статус в суспільстві та високий рівень освіченості.  В сучасній епосі все докорінно змінюється. Консервативна англійська перестає бути престижною, особливо серед молодого покоління, де вона набуває яскраво виражені негативні конотації. В сучасному суспільстві використання в своєму мовленні елементів консервативної англійської можуть сприйняти як прояв відстороненості та навіть ворожнечі.

Вимовні норми консервативної англійської поступово поступаються місцем іншим типам вимови, і насамперед типу вимови Received Pronunciation, який набув більш сучасної форми.

 Нормативна англійська широко поширюється не тільки географічно, а й продовжує швидко завойовувати  соціальні позиції. Вона проникає в мовлення міністрів та інших урядових діячів. Цей мовний різновид сприймається британцями як демократична мовна форма, що виражає дружелюбність та симпатію до співрозмовника. Швидке розповсюдження нормативної англійської дослідники пов’язують з впливом засобів масової інформації, оскільки багато дикторів є її носіями [11, c. 234].

 

2.2. Нормативна англійська, як окремий вид, її формування, поширення, вживання

 

Нормативна англійська – характерна лише в Британії форма англійської  мови, яка вважається найбільш престижною серед інших діалектів. Мова освіченого Лондона та південно-західної Англії з часом набула статусу національного стандарту. Її основу складає "правильна англійська" – мова найкращих приватних шкіл (Eton, Winchester, Harrow, Rugby) та університетів (Oxford, Cambridge). Це і є та класична, літературна англійська, які являється базою будь-якого курсу англійської мови в лінгвістичних школах для іноземців [8, c. 63].

Вважається, що RS English заснована на південних акцентах, але фактично вона має більше спільного з діалектами The south-east Midlands: Northamptonshire, Bedfordshire та Huntingdonshire. Міграція до Лондона в 14 та 15 століттях йшла здебільшого з північних графств чим з південних. Відбулося злиття різних діалектів і в 15 столітті в Лондоні було встановлено"Standard English" [2, c. 352].

 За Шекспірівські часи лондонське мовлення було далеким від норми, але вже в наступному столітті воно було визнаним в якості “нормативної літературної” мови (Received Standard English). За часи життя Джона Драйдена англійська мова досягла стану зрілості. В результаті всіх тих внутрішніх процесів росту та змін, так само як і зовнішніх запозичень, які впродовж багатьох віків брали участь в формуванні англійської мови, до кінця 17 століття вона стабілізувалась та урівноважилась. В цей час Джон Бен’ян вже опублікував свій “Шлях паломника” (1678), Джонатан Свіфт закінчив “Битву книг” та “Казку про бочку”, а Даніель Дефо, майбутній автор “Робінзона Крузо” (1719), писав перші політичні памфлети. Немає нічого дивного в тому, що багато хто пройнявся думкою про “закріплення” англійської мови, тим самим застерігаючи її від можливого “руйнування” й неправильного вживання.

Таким чином було звернуто увагу  в бік Французької Академії, очоленої в 1635 році кардиналом Рішельє, яка в подальшому знаходилась під опікою Людовіка ХІV. В 1662 було засновано Лондонську королівську спілку, яка проявила глибокий інтерес щодо стану англійської словесності. Ця спілка намагалась примусити своїх членів виражатися лаконічно, просто та ясно, з природною невимушеністю, вживаючи однозначні прямі вирази. Було сформовано особливий комітет, що складався з 22 осіб, але збирався він не часто і в результаті нічого не досяг. Критерієм правильності повинен був стати правильний узус, а саме найкращі зразки творчості найкращих письменників. Дж. Свіфт звернувся до державного уряду зі своєю пропозицією щодо виправлення, покращення та закріплення англійської мови. Але в 1714 році через низку обставин пропозиція Свіфта так і залишилась лише історичним документом. В 1755 надійним словником наділив Англію Семюель Джонсон, який все ж таки, керуючись здоровим глуздом, залишив ідею “бальзамування мови”.

Упродовж 17 сторіччя формується форма англійської мови, приблизна до її теперішнього стану. Особливо це було помітно в вимові. Саме в цей час на базі Лондонського типу вимови формується варіант вимови Received Pronunciation (RP), який відносився до людей, які належали до вищого рангу або претендували на високий соціальний статус у світі [2, c. 364].

Варто зазначити, що лише два відсотки британців розмовляють з акцентом нормативної англійської в його чистій формі. Давніші згадки цього виду можуть бути знайдені в H. C. Wyld “A Short History of English” (1914) та Daniel Jones “An Outline of English Phonetics”. Нормативну англійську також відносять до Королівської мови, на підставі того, що нею розмовляє королівська сім’я. Але частіше, все ж таки нею називають правильно написану Standart British English ніж The Queen’s English. Також нормативну англійську називають BBC English, оскільки вона активно використовується на каналі ВВС. Ще однією назвою є Oxford English. Дана ця назва не тому, що в місті Оксфорд розмовляють нормативною англійською, а через університет, який відомий усьому світові, через видання словників, що також надає певного престижу університетові у справах мови. Розширені версії Оксфордського словника дають загальноприйняті директиви вимови для кожного слова.