Самофінансування як метод фінансового забезпечення підприємства
50
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
Європейський університет
Полтавська філія
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра економіки та менеджменту
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Фінанси підприємств”
Тема:
“Самофінансування як метод фінансового забезпечення підприємства”
Виконала студентка VI курсу
денної форми навчання
Одарченко І.
Залікова книжка №
Науковий керівник: к.с\г.н., професор
Томілін Олексій Олександрович
Полтава 2009
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичні аспекти самофінансування підприємств
1.1. Характеристика власних джерел фінансування підприємств
1.2. Самофінансування підприємств
1.3. Чистий рух грошових коштів як внутрішнє джерело самофінансування
2. Формування власних джерел фінансування на ВАТ «Хорольський механічний завод».
2.1. Характеристика фінансової діяльності ВАТ «Хорольський механічний завод».
2.2 Аналіз власних джерел фінансування ВАТ «Хорольський механічний завод»
3. Підвищення ефективності діяльності ВАТ «Хорольський механічний завод» за рахунок самофінансування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Перехід економіки України до ринку ставить нові завдання перед організацією фінансів підприємства для забезпечення стійкості його фінансового положення, без чого не може нормально функціонувати жодне підприємство. Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від того, наскільки швидко і правильно воно орієнтується у вирі ринкових відносин, наскільки точно і безпомилково вибирає ділових партнерів. У сучасних умовах становлення ринкової економіки багато підприємств України характеризуються нестабільним і навіть кризовим фінансовим станом. Відсутність доступного банківського кредиту в наслідок світової фінансової кризи та загальний економічний спад примушують підприємства звертати все більше уваги на процес самофінансування. Тому оцінка власних фінансових джерел підприємства дозволить вчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності і знайти резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
Проблеми самофінансування підприємства висвітлюються провідними вченими-економістами: О.О. Терещенком, В.В. Ковальовим, Є.С. Стояновою, Т.В. Тепловою та ін.
Метою даної курсової роботи є розгляд теоретичних аспектів самофінансування підприємств, характеристика фінансової діяльності ВАТ «Хорольський механічний завод», аналіз власних джерел фінансування ВАТ «Хорольський механічний завод» і підвищення ефективності діяльності ВАТ «Хорольський механічний завод» за рахунок самофінансування.
Мета зумовила такі завдання:
- розглянути теоретичні аспекти самофінансування підприємств в сучасних ринкових умовах;
- проаналізувати фінансову діяльність ВАТ «Хорольський механічний завод»;
- проаналізувати власні джерела фінансування ВАТ «Хорольський механічний завод»;
- виявити шляхи підвищення ефективності діяльності ВАТ «Хорольський механічний завод» за рахунок самофінансування.
Предметом дослідження є процес самофінансування ВАТ «Хорольський механічний завод».
Об’єктом курсової роботи є ВАТ «Хорольський механічний завод».
Методичною базою курсової роботи є закони України, наукова література фінансового спрямування, періодичні видання, звітність ВАТ«Хорольський механічний завод», статистичні відомості.
Структура курсової роботи побудована за встановленою схемою і містить вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.
Додатки до курсової роботи містять зведену фінансову звітність підприємства і таблиці, що відображають результати проведених досліджень.
1. Теоретичні аспекти самофінансування підприємств
1.1. Характеристика власних джерел фінансування підприємств
Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.
Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства. [9,15с].
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства в результаті його діяльності - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.
«Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції». Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках - по мірі надходження фінансових ресурсів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою - по надходженням ресурсів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії «виторг від реалізації продукції» використовується категорія «товарооборот». Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов’язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна «виторг» термін «валовий дохід».
Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу. Доходи від позареалізаційних операцій включають:
- доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих
- суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, що належать господарюючому суб’єкту;
- доходи від здачі майна в оренду;
- доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;
- присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;
- прибуток минулих років, виявлений у звітному році;
- позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;
- суми ресурсів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;
- інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. [16,123с].
Валовий прибуток - представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.
Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.
Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачіпають фонд нагромадження.
Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колективу.
«Амортизація - економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів». Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.
Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.
Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі. [32,167с].
Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.
Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.
У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.
Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства. [19,168с].
Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел». При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.
Господарська діяльність підприємства нерозривно пов’язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.
Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:
- додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
- ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;
- ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
- інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян). [45,56с].
Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючи недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок ресурсів, отриманих від реалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання.
1.2. Самофінансування підприємств
У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий – на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов'язані з грошовими видатками.
До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:
1) чистий прибуток;
2) амортизаційні відрахування;
3) забезпечення наступних витрат і платежів.
При внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків.
Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. [47,254с].
У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:
1) приховане самофінансування;
2) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).
Приховане самофінансування підприємства пов'язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.
Приховані резерви - це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.
Є два способи формування прихованих резервів у балансі:
1) недооцінка активів;
2) переоцінка зобов'язань.
Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов'язана з невиправдано високим оподаткуванням.
Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину Прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом. [35,198с].
Мобілізація прихованих резервів здійснюється:
1) шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів;
2) у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.
Формування прихованих резервів може здійснюватися в рамках реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово-політичних мотивів підприємства. Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів. Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, зокрема в тих випадках, коли як кредитне забезпечення приймається майно, реальна вартість якого є вищою, ніж це відображено у звітності.
До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.
Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності [12,111с].
Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.
Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:
ТП - тезаврований прибуток, ЧП – чистий прибуток.
Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:
1) у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;
2) в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об'єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.
Необхідно пам'ятати, що нерозподілений прибуток є власністю засновників (учасників) і тому збільшує суму власного капіталу, а сума збитку відповідно зменшує суму власного капіталу.
Серед вітчизняних економістів досить часто висловлюється думка, що нерозподілений прибуток слід спрямовувати переважно на поповнення власних обігових коштів підприємства та формування резервів ліквідності, які можуть бути використані підприємством у разі фінансових ускладнень. З нашого погляду, вказаний підхід є хибним, оскільки наявність ліквідних активів визначається структурою останніх, незалежно від того, за рахунок яких джерел вони сформовані і від наявності резервного капіталу [51,35с].
Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:
1) залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
2) відсутність затрат при мобілізації коштів;
3) не потрібно надавати кредитне забезпечення;
4) підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.
Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:
1) оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;
2) обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
3) помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).
Рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільності самофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства. Згідно з законодавством України суми грошових коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, відповідно до договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи на території України не включаються до складу валового доходу [27,76с].
Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акції) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:
1) чистий прибуток звітного періоду;
2) додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів;
3) прибуток, тезаврований у попередніх періодах.
Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок раніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:
1) прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та оформлення відповідного протоколу;
2) публікація у друкованих органах Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, або офіційному виданні фондової біржі повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу товариства;
4) надання протоколу рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу та копії надрукованого повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 10 днів після його опублікування;
5) внесення та реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням розміру статутного капіталу;
6) реєстрація випуску акцій;
7) оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі бездокументарної форми випуску акцій);
8) внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разі документарної форми випуску акцій);
9) виготовлення бланків та видача акціонерам сертифікатів акцій (у разі документарної форми випуску акцій).
У разі збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції чи резервів інформація про випуск акцій реєстрації не підлягає, відкрита підписка на акції не здійснюється [29,114с].
Майновий стан власників у результаті збільшення капіталу за рахунок коштів підприємства не змінюється, оскільки трансформація резервів і нерозподіленого прибутку в номінальний капітал є ніщо інше як фінансування збільшення капіталу за рахунок невиплаченого власникам прибутку (дивідендів) чи здійснених ними ж внесків у додатковий капітал.
1.3. Чистий рух грошових коштів як внутрішнє джерело самофінансування
Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності прийнято позначати як операційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності – як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності – Cash-flow від фінансової діяльності.
Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству зa звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.
Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-f1ow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру [64,19с].