Санкції статтей особливої частини кримінального кодексу України

    План

    Вступ……………………………………………………………………….………3

  1. Визначення поняття та характеристика кримінально-правових санкцій….5
  2. Питання класифікації санкцій Кримінального Кодексу України. Співвідношення понять «санкцій кримінально-правової норми» та «санкції статей Особливої частини КК»…………………………………………………………….10
  3. Проблематика побудови санкцій статей Особливої частини КК. Наукові підходи та спроби вирішення даної проблеми……………………………………15
  4. Вплив міжнародного права на формування вітчизняних кримінально-правових норм……………………………………………………………..………..20
  5. Науковий підхід до виокремлення поняття заохочувальних санкцій в теорії кримінального права………………………………………………………….26

    Висновок………………………………………………………………….………31

    Список  використаної літератури………………………………………….……33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам, у тому числі й шляхом застосування покарання. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого регулювання кримінальної відповідальності шляхом побудови кримінально-правових санкцій, а також удосконалення практики їх застосування.  Чимало років вивчення кримінально-правових санкцій займались провідні   вчені галузі кримінального права, виводили власні концептуальні засади, конструювали власні моделі побудови кримінально-правової норми, та намагались чітко окреслити в межах даних норм місце та роль санкцій.

    Актуальність  теми полягає у тому, що проблема визначення поняття,  проблематика побудови, види санкцій, а також класифікація активно досліджувалися протягом тривалого періоду такими вченими, як О.Е. Лейст, П.П. Осипов, Ю.О. Ткачук, Ю.В. Філей та іншими. Однак все ж існують різноманітні погляди, проблеми та суперечки у розгляді даних питань, які все ж потребують детального вивчення

    Предметом вивчення виступають санкції статей Особливої частини КК України, як обов’язкового елементу інституту кримінальної відповідальності.

    Тому  метою даної  курсової роботи є визначення поняття «санкція статті Особливої частини КК України», висвітлення значення цього поняття для теорії та практики кримінального права.

    Завданням даної курсової роботи є:

  • визначити поняття кримінально-правової санкції як як обов’язкового елементу інституту кримінальної відповідальності, та дати загальну правову характеристику санкції, як структурної частини норми права;
  • проаналізувати, як співвідносяться між собою такі поняття як «санкції кримінально-правової норми» та «санкції статей Особливої частини КК України», розглянути різні точки зору вчених з приводу класифікації санкцій та поділу їх на види;
  • розглянути проблемні питання які стосуються проблематики побудови кримінально-правової санкції;
  • дослідити яким чином міжнародне право впливає на процес формування та конструювання вітчизняних норм кримінального права, визначити доцільність такого впливу;
  • вивчити різні точки зору вчених-теоретиків з приводу виокремлення заохочувальних санкцій як одного із видів.

    До  структури курсової роботи входить: план курсової роботи, вступ, 5 досліджуваних питань, висновок та список використаних нормативно-правових актів та наукової літератури.

      Наукова новизна вивченої проблеми полягає в комплексному дослідженні поняття кримінально-правової  санкції, виділенні окремого її виду – заохочувальних санкцій,  а також дослідженні актуальності та доцільності такого виокремлення; вивчення різноманітних наукових точок зору з приводу проблематики побудови санкцій, пошук шляхів подолання даної проблеми; ознайомлення з кримінально-правовою санкцією в контексті впливу на нього норм міжнародного права. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    
  1. Визначення  поняття та характеристика кримінально-правових санкцій

    Визначення  кримінально-правової санкції є  одним із центральних питань науки кримінального права, яке до сьогодні не знайшло свого однозначного розв’язання. Значна кількість авторських поглядів щодо такого визначення лише підкреслює той факт, що відсутність останнього є каменем спотикання під час розгляду майже всіх теоретичних та прикладних проблем у царині кримінального права.1 У юридичній літературі на сьогодні не існує однозначного тлумачення терміна “санкції”. Для того, щоб дати рекомендації законодавцеві щодо вдосконалення регламентації в законі кримінально-правових санкцій, необхідно мати чітке уявлення про правову природу, сутність цього феномену.

    Отже, санкція – це багатозначне поняття, яке має безліч варіацій і значеннєвих відтінків. Розглянемо різні точки зору на це питання, наведені в юридичній літературі. А.О. Пінаєв визначає санкцію як частину статті кримінального закону, яка містить вказівки на вид і розмір покарання.2 О.Е. Лейст називає санкцією правової норми нормативне визначення примусових заходів, які застосовуються в разі правопорушення й містять його підсумкову правову оцінку.3 Санкція – це правовий засіб забезпечення виконання юридичних обов'язків та охорони суб'єктивних прав від можливих порушень. А.П. Козлов дає розгорнуте визначення кримінально-правової санкції як частини кримінально-правової норми, яка має державно-примусовий якісно-кількісний характер і являє собою формально визначену об'єктивно-суб'єктивну модель заходів кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які вчинили злочин.4 З огляду на вказане можна однозначно визначитися, що санкція є частиною норми права.

    Питання про кримінально-правову норму є одним з найскладніших у теорії кримінального права. Структура норми права постійно привертає увагу вчених. І хоча основні напрями в дослідженні цієї проблеми вже сформувалися, прихильники різних поглядів продовжують обстоювати свої позиції, знаходячи для їх обґрунтування нові аргументи.

    З етимологічного погляду термін “санкція”  досить багатозначний. Беручи свійпочаток  від латинського “sanctio” –  “найсуворіша постанова”, сьогодні його застосовують надзвичайно широко. Зокрема, відволікаючись від неформального контексту санкцій (як субкультурных утворень), можна говорити про санкцію, принаймні, як про:

    – елемент норми права, в якому  визначені несприятливі наслідки недотримання вимог, установлених цією нормою;

    – захід впливу, який застосовується до правопорушника і тягне несприятливі наслідки;

    – акт дозволу, затвердження, вираження згоди посадовою особою із запропонованими рішеннями, діями;

    – засіб впливу на державу, що порушила свої міжнародні зобов’язання.5

    З урахуванням загальновизнаних уявлень  про кримінально-правову норму припустимим є пов’язувати проблематику кримінально-правової санкції з першим і другим контекстом розуміння санкції як такої. Однак слід вважати, що трактування санкції як несприятливого наслідку не відповідає сучасним правовим реаліям і уявляється трохи звуженим. Хоча заохочувальні санкції як вид санкцій не одержали загального визнання, у  теоретико-правовій літературі вже сформовано науковий підхід, що аргументує іманентність заохочувальних санкцій поряд із санкціями каральними (репресивними), тому що право як засіб соціального контролю не повинне асоціюватися винятково із примусом, не може зводитися лише до застосування негативних санкцій.6

    Структурно-функціональний підхід до вивчення норми права дає змогу виділити в ній кілька взаємозалежних і водночас відносно самостійних елементів. Вважається, що структура правової норми складається із сукупності трьох елементів: гіпотези, диспозиції й санкції. Так, О.Е. Лейст, підтримуючи логічну тричленну структуру, зазначає, що вона орієнтує правотворчість і практику застосування закону на точне з'ясування: хто, коли та до чого зобов'язаний, на що має право, які, за що й до кого застосовуються санкції.7

    Виділення структурних частин тієї чи іншої правової норми є логічною операцією не тільки з приводу визначеної статті закону, а й у зв'язку з аналізом інших правових норм тієї самої або суміжної галузі права. Структура законодавчого матеріалу не може визначати структуру виражених у ньому норм. Законодавство і право (аналогічно: статті закону і правові норми) співвідносяться за схемою: форма і зміст, і саме зміст у цьому співвідношенні є первинним.8

    Якщо  структура правової норми – основного елемента системи права – стабільна, вона завжди трьохелементна, то структура статей – основних складових структури законодавства – має безліч варіантів. Відповідно, у статтях Особливої частини КК України виділяються два структурні елементи, які традиційно називають диспозицією й санкцією. Санкція – це структурна частина статті Особливої частини КК, яка використовується для визначення виду й розміру покарання. В.І. Борисов у цьому аспекті розглядає санкцію як частину статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений у диспозиції. А.П. Козлов характеризує зв'язок диспозиції із санкцією тим, що він однобічний, оскільки від диспозиції залежить санкція (зворотний зв'язок відсутній); твердий, оскільки чим небезпечніший вид злочину, тим суворіше покарання, відображене в санкції; опосередкований завдяки тому, що санкція виникає не сама по собі від диспозиції, а лише як соціальна оцінка виду злочину (через законодавця).9

    Отже, відокремлене існування диспозиції й санкції, які в сукупності утворюють кримінально-правову норму, неможливе. Диспозиція й санкція діють одночасно та спільно, проте кожний із цих елементів кримінально-правової норми впливає на поведінку в лише йому властивому напрямі.

    Санкція є необхідним елементом правової норми. Відсутність санкції рівноз начна відсутності кримінально-правової норми. Зміст санкції полягає у встановленні моделі кримінального покарання за діяння, яке передбачено в диспозиції з урахуванням особистості злочинця. Санкції створюються на основі видів злочинів і системи покарань. Саме в санкціях мають бути закладені точки відліку, які допомогли б суду обрати необхідне покарання.

    На  мою думку, необхідно погодитись з А.П. Козловим, який зазначає, що терміну “санкція” відповідає термін “покарання”. Тому в кримінальному праві можна досить чітко розмежувати санкцію й покарання в їх сутнісному вираженні: перша описує можливі заходи впливу, друге є реальним заходом впливу стосовно реального злочинця за реально вчинене. Санкція – це не самі наслідки негативної поведінки, а їх модель.10 Санкції передбачають обов'язковість мотивації при обранні конкретної міри покарання. Санкція і покарання – це не тільки нетотожні поняття, а й у певному розумінні різні, що мають самостійні значення в механізмі правового регулювання. Санкція, наприклад, характеризує кримінальне право з погляду його меж і можливостей впливати на суспільні відносини.11

    Основною  ознакою кримінально-правової санкції  є те, що вона не може бути ефективною без наявності державного примусу. Саме заходи державного примусу за вчинення суспільно небезпечного діяння моделює санкція. Будь-яка правова санкція вказує на міру примусу, який застосовується органами держави у разі правопорушення. Однак, якщо відсутній ефективний порядок їх застосування, то будь-які міркування про класифікацію та побудову втрачають актуальність. Без кримінально-процесуального права неможливе застосування кримінально-правових норм, але без матеріально-правової підстави процес стає безпредметним і взагалі втрачає свій зміст. Ця проблема важлива, але її не слід змішувати із самим поняттям санкції, оскільки недостатньо ефективна санкція не перестає бути санкцією, але потребує подальшого вдосконалення.

    З огляду на викладене можна дійти  висновку, що санкція – це обов'язкова складова статті (або частини статті) Особливої частини КК України, яка містить у собі модель виду й обсягу покарання, адекватного суспільній небезпечності злочинного діяння. Санкція розкриває правовий аспект кримінального покарання, вказуючи на його вид та обсяг, виконуючи при цьому роль моделі кримінального покарання, передбаченого за вчинений злочин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    
  1. Питання класифікації санкцій  Кримінального Кодексу  України. Співвідношення понять «санкцій кримінально-правової норми» та «санкції статей Особливої  частини КК»

    У ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу України (далі – КК) встановлено, що суд призначає покарання   в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.12 Даний припис свідчить, що санкції статей (частин статей) Особливої частини КК відіграють вирішальну роль при встановлені меж караності злочинного діяння і служать орієнтиром для суду при індивідуалізації покарання. Інакше кажучи, в них закріплюється потенційно можливий обсяг карально-превентивних заходів, які можуть бути застосовані за вчинення злочину.

    Проблема  санкцій у кримінальному праві  неодноразово була предметом наукових досліджень, зокрема, в роботах таких  учених, як М.І. Бажанов, Є.В. Благов, І.О. Зінченко, А.П. Козлов, Л.Л. Кругликов, А.В. Васильєвський, Ю.А. Пономаренко, В.І. Тютюгін  та ін. Проте й досі залишається  чимало питань, що потребують більш  глибокого аналізу й переосмислення з урахуванням сучасних досягнень, тенденцій у сфері кримінально-правової науки, одностайного вирішення. Дотепер в доктрині кримінального права бракує єдиного погляду на визначення критерію класифікації санкцій.

    Аналізуючи  кримінально-правові санкції, перш за все, зазначимо, що деякі науковці пропонують розрізняти санкцію кримінально-правової норми і санкцію статті Особливої  частини КК. Остання визнається лише структурною частиною санкції кримінально-правової норми. Така думка ґрунтується на особливостях структури КК, його розподілі на Загальну й Особливу частини, приписи яких перебувають між собою в органічній єдності. Урахування їх положень у взаємозв’язку і взаємозалежності може дати повну уяву про істинний зміст, потенціал кримінально-правової норми.

    Отже  санкція статті Особливої частини  КК і санкція кримінально-правової норми – це різні за обсягом  поняття, що співвідносяться між  собою як частина й ціле. Перша виступає лише як форма зовнішнього вираження санкції кримінально-правової норми. Причому їх обсяги можуть і не співпадати. Так, положення кримінального закону, що регламентують умови застосування окремих видів покарання (статті 53-64, 99-102 КК), виступають структурною частиною санкції кримінально-правової норми, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин. Як зазначає Б.А. Куринов, можна було б усі ці умови включити до кожної статті Особливої частини КК, але для запобігання численним повторам законодавець помістив їх до окремих статей Загальної частини КК.13

    Що  стосується видів кримінально-правових санкцій, то зауважимо, що їх дослідники пропонують різні класифікації. Наприклад, залежно від можливості вибору судом виду й розміру покарання, вирізняють санкції:

    (а)  абсолютно визначені;

    (б)  відносно визначені;

    (в)  альтернативні.14

    У рамках вітчизняного кримінального  права М.І. Бажанов розрізняв:

    (1) відносно визначені санкції, в яких вказано: (а) мінімум і максимум виду покарання; (б) лише максимум виду покарання.

     (2) альтернативні санкції.

    З урахуванням наявності в санкції  додаткових покарань, учений виділяв: (а) санкції, що містять лише основні покарання, і (б) санкції, в яких поряд з основними передбачені ще й додаткові покарання. 15

    А.П. Козлов поділяє всі санкції на абсолютно визначені й відносно визначені. У свою чергу, перші диференціюються ним на санкції: (а) без зазначення розміру покарання, (б) з абсолютно-визначеним розміром, (в) неальтернативні, (г) прості, (д) підсумкові. Серед других науковець розрізняє санкції: (а) без зазначення розміру покарання, (б) розмірно-відносні, (в) неальтернативні, (г) альтернативні, (д) прості, (е) підсумкові.16

    Л.Л. Кругликов та О.В. Васильєвський  залежно від різних підстав виокремлюють санкції: (а) прості й кумулятивні, (б) одиничні й кумулятивні, (в) відносно визначені й абсолютно визначені, (г) безпосередньо визначені й  опосередковано визначені, (д) які містять  лише кримінальне покарання й  такі, що поруч із цим передбачають інші заходи кримінально-правового  характеру.

    Поділяючи точку зору на існування різних критеріїв  поділу санкцій на види, все ж  таки треба зазначити, що таке різноманіття підстав їх класифікації навряд чи може сприяти комплексному і всебічному розумінню закладених у законі можливостей  для індивідуалізації покарання. Кожна  із запропонованих класифікацій, безумовно, має певне теоретичне та практичне значення, але розкриває лише окремі аспекти санкцій статей Особливої частини КК, не надаючи цілковитого уявлення про їх зміст. До того ж при класифікації санкцій на відносно визначені й альтернативні відбувається змішування різних підстав поділу, що суперечить правилам логіки щодо диференціації понять. 17

    Як  вбачається, класифікацію санкцій потрібно провадити за єдиним критерієм, який з найбільшою повнотою відображав би всі їх різновиди. Аналіз кримінального законодавства свідчить, що всі санкції статей Особливої частини чинного КК України мають відносно визначений характер. При цьому тільки стосовно них, а не санкцій кримінально-правових норм можна вести мову про існування санкцій, що передбачають: (а) лише максимальну межу видупокарання або (б) максимум і мінімум останнього. Якщо ж ідеться про санкцію кримінально-правової норми, то в ній завжди встановлено як максимум, так і мінімум виду покарання. Виняток становлять лише позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) і довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), які завжди мають абсолютно визначений характер. До того ж виключно стосовно санкції статей Особливої частини КК можна говорити про їх відносно визначений характер. Що ж стосується санкцій кримінально-правових норм, то в деяких з них вони є абсолютно визначеними. Наприклад, згідно з положеннями пунктів 3 і 4 ч. 3 ст. 102 КК позбавлення волі може бути призначено неповнолітньому за тяжкий злочин на строк не більше семи років, а за особливо тяжкий, не поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – не більше десяти років. У санкціях ч. 2 ст. 121 КК, ч. 3 ст. 187 КК позбавлення волі встановлено на строк від семи до десяти років, у ч. 3 ст. 262 КК від десяти до п’ятнадцяти.

    Таким чином, уразівчинення таких злочинів неповнолітніми особами санкції  з відносно-визначених фактично перетворюються на абсолютно визначені з позбавленням волі на строк відповідно сім і десять років. Вважаємо, що існування таких санкцій на практиці може ускладнювати індивідуалізацію покарання, тому необхідно на законодавчому рівні змінити їх межі.

    Вивчення  санкцій статей Особливої частини  КК свідчить, що доцільнішим є їх поділ на види залежно від їх якісно-кількісної характеристики. Так, з урахуванням характеру покарання (основне чи додаткове) і кількості його видів, передбачених у санкції статті Особливої частини КК, треба розрізняти 2 основних різновиди санкцій: (а) прості, які передбачають лише один вид основного покарання (ч. 1 ст. 109 КК), і (б) складні, що включають декілька видів покарання (ст. 123, ч. 2 ст. 367 КК). Складні санкції, у свою чергу, можуть містити (а) одне основне й одне або декілька додаткових покарань, так звані кумулятивні санкції (ч. 2 ст. 131, ч. 5 ст. 191 КК), (б) декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише один, тобто альтернативні санкції (ч. 2 ст. 126 КК) і (в) декілька видів основних покарань і одне або 2 додаткових, тобто альтернативно-кумулятивні санкції (ч. 3 ст. 191 КК).18

    Кумулятивні й альтернативно-кумулятивні санкції  можуть передбачати: (1) лише одне додаткове  покарання, яке може бути як (а) обов’язковим (ч. 2 ст. 374, ст. 363 КК), так і (б) факультативним (ст. 329, ч. 1 ст. 361 КК); або (2) одночасно декілька додаткових покарань, які можуть бути: лише (а) обов’язковими, (б) факультативними або такими, в яких (в) лише одне додаткове покарання є обов’язковим, а інші – факультативними (ч. 2 ст. 367 КК).

    У КК України станом на 10 травня 2008 р. порівняно з КК УРСР 1960 р. частка простих санкцій становить 33,1% (34,8 % за КК УРСР 1960 р.), складних – 66,9% (65,2 % в КК УРСР 1960 р.). Серед складних санкцій: 1) альтернативні займають 42,4 % (38%); 2) кумулятивні – 10,9 % (20,2 %), серед яких з (а) обов’язковим додатковим покаранням – 9,4 % (12,2 %); (б) факультативним додатковим покаранням – 1,5 % (6,6 %); (в) обов’язковим і факультативним додатковими покараннями в КК України 2001 р. не представлені, але в КК УРСР 1960 р. Вони складали – 1,4 %; 3) альтернативно-кумулятивні – 13,6 %  ( 7,7 %); (б) факультативним додатковим покаранням – 5,1 % (3,6 %); Як видно з наведеного, в чинному КК України порівняно з КК УРСР 1960 р. на 1,7 % зменшилась частка простих санкцій, а кількість складних збільшилась. На 4, 4 % збільшилось число альтернативних санкцій, у той же час на 3,4 % скоротилась кількість тих, що передбачають додаткове покарання, хоча співвідношення між альтернативно-кумулятивними санкціями за КК УРСР 1960 р. та КК України 2001 р. збільшилось на користь останніх на 5,9 %. У цілому ж можемо констатувати деяке розширення можливостей суду щодо індивідуалізації покарання, але в той же час звертає на себе увагу факт недостатнього використання законодавцям потенціалу додаткових покарань.19

    Підводячи підсумок викладеному, зазначимо, що саме класифікація санкцій залежно від  їх якісно-кількісної характеристики дозволяє дати комплексну, всебічну оцінку кримінально-правовому інструментарію, що може бути використаний судом при  індивідуалізації покарання, надає  найбільш повне уявлення стосовно всіх можливих різновидів санкцій статей Особливої частини КК України.

  1. Проблематика побудови санкцій статей Особливої частини КК. Наукові підходи та спроби вирішення даної проблеми.

    Ефективність  засобів протидії злочинності значною мірою залежить від потенційних можливостей, закладених у кримінально-правовій санкції. Тому важливо не лише встановити в законі вичерпний перелік видів злочинів, а й визначити науково обґрунтовані, взаємозумовлені, такі, що відповідають тяжкості злочину і особі винного, санкції.

    Серед перших криміналістів, які спробували теоретично обґрунтувати побудову кримінально-правових санкцій, були С. І. Дементьєв, Г. Л. Крігер, В. В. Мальцев, П. П. Осіпов, В. В. Проценко. Втім, найбільш предметно і докладно проблему кримінально-правових санкцій розглянув А. П. Козлов. У монографічному дослідженні автор, застосовуючи системний підхід у вивченні санкцій, сформулював власні правила та рекомендації щодо їх побудови, визначення їхніх меж, співвідношення видів та розмірів покарання у санкціях тощо.20

    До  санкції висувають певні вимоги. Так, вона має відповідати суспільній небезпеці злочинного діяння і поширеності злочинів певного виду, бути узгодженою із санкціями за вчинення інших близьких за видом і характером злочинів; надавати можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням можливих варіантів учинення злочину в реальності. Її конструювання має базуватися на принципах доцільності, обґрунтованості, законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості, гуманізму, невідворотності кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання та економії заході кримінально-правового впливу. Побудова санкцій з урахуванням зазначених положень, а також завдяки дотриманню загальноприйнятих правил юридичної техніки дасть змогу на практиці уникнути ситуацій, коли суди призначають різні покарання за злочини, що за багатьма ознаками схожі як «близнята». І, навпаки, коли за злочини, що не схожі ні за своїм характером, ні за ступенем суспільної небезпеки, призначають майже однакові вид і міру покарання.21

    Серед узагальнених недоліків, що властиві санкціям багатьох статтей, українські вчені виділяють, зокрема, такі:

    1) у деяких випадках законодавець  у різних статтях і навіть у різних частинах однієї статті певний вид покарання називає по-різному (наприклад, ч.ч. 1, 2 ст.ст. 131, 150 КК);

    2) спостерігається певна непослідовність  при визначенні видів покарань, тобто відступ від загального правила щодо побудови санкцій, згідно з яким покарання розміщуються від менш до більш суворого (наприклад, ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 171);

    3) сприймається як суперечність  побудова санкції певних статей  Особливої частини КК без урахування порядку й особливостей призначення окремих видів кримінальних покарань стосовно певних категорій осіб (наприклад, ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 211,);

    4) видається недоцільним при визначенні меж певних видів покарань у санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу зазначати мінімальні межі, які встановлені в Загальній частині для цього виду покарання (наприклад, ст.ст. 159, 178);

    5) при конструюванні санкцій не завжди беруться до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності передбаченого в диспозиції статті злочину, а також особливості суб’єкта злочину, що негативним чином позначається на судовій практиці;

    6) видається необґрунтованим недотримання  при конструюванні санкцій правила про допустиме співвідношення визначених у санкції основних і додаткових покарань, згідно з яким основне покарання завждмає бути більш суворим, ніж приєднане до нього додаткове (наприклад, ч.ч. 1 ст.ст. 139, 203) [11];

    7) є недоцільним встановлення у  санкції великої амплітуди між нижчими та вищими межами покарання у формі позбавлення волі на певний строк (наприклад, ч. 2 ст. 194, ст. 379);

    8) сумнівним є встановлення у  санкції значної кількості основних видів покарання, які можуть бути призначені за той самий злочин (наприклад, санкції за злочин, передбачені ч. ч. 1 ст.ст. 185, 186 КК, містять п’ять видів покарань від штрафу до позбавлення волі на певний строк); 22

    Певні вади конструювання притаманні і  санкціям окремих спеціальних кримінально-правових норм. Питання про співвідношення загальних і спеціальних норм правознавці традиційно досліджували в межах проблем конкуренції кримінально-правових норм. Конкуренція в кримінальному праві означає наявність кількох статей (частин статей, пунктів статей) кримінального закону, які одночасно передбачають (охоплюють) діяння, що підлягає кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення ж питань конкуренції передбачає з’ясування того, яка ж із статей (частини статей, пунктів статей) має бути застосована в даному випадку. Законодавець завдяки конкуренції прагне диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її одними нормами і пом’якшуючи іншими.23