Себестоимость продукции. 21

ВСТУП

У сучасному швидко змінному становищі ринкових відносин управлінню підприємства необхідно постійно проводити  аналіз діяльності фірми для прийняття  управлінських рішень. Для аналізу  і прийняття рішень необхідна  початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних  показників, одним з яких є собівартість.

Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий, тим краще й вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і укладені в собівартості продукції.

В узагальненому вигляді  собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їхні досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з обсягом і якістю продукції, використовуванням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції  - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона безпосередньо впливає на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд  - бюджет.

Метою даного дослідження є розробка теоретичних положень та методичних рекомендацій щодо зниження рівня собівартості продукції підприємства.

 Об’єктом дослідження є собівартість промислової продукції підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні проблеми оцінювання зниження рівня собівартості продукції підприємства.

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ  СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Поняття собівартості  продукції, її структура

У процесі господарської  діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати  підприємства складаються із всієї  суми витрат на виробництво продукції  та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частину вартості продукції  й залежить від зміни умов виробництва  й реалізації продукції.

В економічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясно виражає  поняття собівартості:

Собівартість продукції  – це поточні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції, виражені у грошовій формі [2, c. 132].

Собівартість продукції  – це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці [8, c.189].

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається із спожитих у процесі виробництва, виробничих запасів, сировини, енергії, основних засобів (у вигляді їхнього зносу), трудових ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов’язаних з їхнім виробництвом, тобто являє  собою грошовий вираз витрат на її виробництво [8, с. 189].

Собівартість продукції  – це витрати підприємства у грошовій формі [8, с. 192].

У законодавстві собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини,  палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а  також інших витрат на її виробництво  і реалізацію.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних  показників діяльності промислових  підприємств і об'єднань, що виражає  в грошовій формі всі витрати  підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

Собівартість показує, в  що обходиться підприємству продукція, що випускається ним. У собівартість включаються перенесені на продукцію  витрати минулої праці (амортизація  основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників  підприємства (заробітна платня).[8, с. 192]

Як економічна категорія  собівартість продукції виконує низку найважливіших функцій [18, c. 123]:

• забезпечує облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
• є базою для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутку й рентабельності;
• забезпечує економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;
• використовується для визначення оптимальних розмірів підприємства;
• є показником для економічного обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень.

Виходячи із процесу формування собівартості продукції (робіт, послуг) на промислових підприємствах, незалежно  від форм власності, або за обсягом  врахованих затрат, розрізняють такі види собівартості:

• цехову собівартість, яка включає в себе витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового обладнання, заробітна плата основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати на утримання та експлуатацію цехового обладнання, загальнозаводські витрати;
• виробничу собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає, в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські та загальногосподарські витрати) та витрати допоміжного виробництва;
• повну собівартість, яка характеризує не тільки усю суму грошових витрат на виробництво продукції, а й на збут готової продукції підприємства (сума виробничої собівартості та позавиробничих витрат).

    Деякі автори  джерел економічної літератури  виділяють і такі види собівартості, як кошторисна собівартість, що характеризує витрати на виріб або замовлення, які виконують у разовому порядку [2, c. 432].

    Залежно від  рівня формування, від досліджень  та цілей аналізу діяльності  підприємства собівартість буває: 

• індивідуальна (собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства). Вона слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції;
• середньогалузева (собівартість, яка характеризує рівень затрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств галузі). Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі;
• галузева собівартість характеризує суму затрат у галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі. Цей вид собівартості відноситься до собівартості промислової продукції [13, c. 112].

    Залежно від  часу формування витрат собівартість  класифікують на такі види:

• планова собівартість визначається спочатку планового року, виходячи з планових норм витрат та інших планових показників на цей період;
• фактична собівартість визначається наприкінці звітного періоду на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво.   Планова собівартість та фактична собівартість визначаються за однією методикою та за однаковими калькуляційними статтями, що необхідно для порівняння і аналізу показників собівартості. На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити рівень рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.
• нормативна собівартість – виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основні поточних норм використання ресурсів [13, c. 113] .

Систематичне зниження собівартості продукції дає державі додаткові  засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і  для підвищення матеріального добробуту  трудящих.

Витрати на виробництво промислової  продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах  і статтях витрат.

Угрупування за первинними економічними елементами дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якому визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. У промисловості прийняте таке угрупування витрат за економічними елементами:

• сировина і основні матеріали;
• допоміжні матеріали;
• паливо (із сторони);
• енергія (із сторони);
• амортизація основних фондів;
• заробітна плата;
• відрахування на соціальне страхування;
• інші витрати, не розподілені по елементах [14, с. 334].

Співвідношення окремих  економічних елементів в загальних  витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях  промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.

Угрупування витрат за економічними елементами показує матеріальні  і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з  угрупуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).[14, с. 336]

Витрати підприємств, що включаються  в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. На рис. 1.1. подано класифікацію витрат, які здійснює підприємство в процесі своєї  діяльності [20, c. 132].

Витрати підприємства

Ступінь однорідності

Зв’язок з обсягом виробництва

Спосіб обчислення на одиницю продукції

Ознаки класифікації витрат

Елементні

Комплексні

Постійні

Змінні 

Пропорційні

Непропорційні

Дегресуючі 

Прогресуючі

Непрямі

Прямі

Рис. 1.1. Класифікація витрат підприємства

До прямих витрат відносять витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних робітників.

До непрямих витрат відносять  витрати, які неможливо або недоцільне прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати  цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), на утримання і експлуатацію устаткування.

На рис. 2. графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні залежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні витрати понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу за параболічною кривою. Для дегресуючих витрат залишається така ж динаміка, тільки різкіше виражена [7, c. 100].

В практичних обчисленнях  загальну динаміку змінних витрат   спрощують,   вважаючи   всю   їхню  сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування  витрат.

N

а

б

в

г

Рис. 1.2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

Поділ витрат на постійні і  змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва  при виборі варіантів проектних  і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним зображенням.   На рис.1.3. показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції [10, c. 114]. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове — заштрихована площа 1.

 Критичний   обсяг   випуску   певної   продукції   у натуральному вимірі,  вище  якого виробництво  стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як  видно з графіка на рис.1.3., для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

      Nkр× Cзм + Спост = Ц × Nkp                                                                                 (1.1.)

2

1

Випуск                              N 

N_kp

C_пост.

С_зм × N

Ц × N

Витрати

С

Рис. 1.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

1 — збитки; 2 — прибуток.

Звідси [10, c. 115]:

                                                                    (1.2)

де Сзм –змінні витрати на одиницю продукції;

Спост. — постійні витрати за розрахунковий період;

Ц — ціна одиниці продукції.

1.2. Показники собівартості  продукції

Протягом року підприємство повинне проводити аналіз витрат з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їхнього зниження, а також  для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції. Для цього  використовується низка показників. Основними є такі показники, як витрати  на виробництво і реалізацію всього обсягу товарної продукції, витрати  на одну гривну товарної продукції  і собівартість конкретного виду продукції[16, c.112].

Витрати на виробництво і  реалізацію всього обсягу товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом  витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат за основними  економічними елементами. Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, а отже прибутку для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть вплинути такі чинники:

- зміна обсягу виробленої  продукції; 

- відхилення в асортименті  виробленої продукції; 

- ціни на матеріальні  ресурси. 

Витрати на одну гривну товарної продукції розраховуються як відношення повної собівартості продукції до всього обсягу реалізованої товарної продукції (або до ціни даного обсягу товарної продукції) [16, c. 112].

Вгр                                                                                                                  (1.1)

С повн. – повна собівартість продукції;

Q реал. – обсяг реалізованої товарної продукції.

Це – найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції  у вартісному виразі, без розмежування її за конкретними видами. Він показує, в скільки обходиться підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості [4, c. 16 ]

     Показник витрат  на одну гривну змінюється  у зв'язку із зміною асортименту  товарної продукції; зміною собівартості  окремих видів продукції; зміною цін на продукцію [17, с. 169].

     Собівартість  конкретного виду продукції відображає  витрати підприємства на виробництво  цього виду продукції. Цей показник  потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити,  на скільки ефективно виробництво  певного виду продукції при  рівні цін, що склався на  ринку, на даний вид продукції  і при рівні витрат, що склався  на підприємстві (собівартості).

     Якщо визначена  собівартість вища за ринковий  рівень цін на даний вид  продукції, підприємство вимушене  або знімати з виробництва  цей вид продукції, або знижувати  свої витрати. У зв'язку з  цим підприємство, у принципі, не  регламентоване чинним законодавством  до визначення собівартості кожного  виду продукції, вимушене постійно  розраховувати цей показник для  організації беззбиткового виробництва. 

     Для характеристики  собівартості різнорідної продукції  в планах і звітах використовуються  показники зниження собівартості  порівнянної товарної продукції  і витрат на 1 грн. товарної  продукції. План підприємства  містить також зведений кошторис  витрат на виробництво і планові  калькуляції собівартості окремих виробів [17, с. 170].

      Показник  витрат на 1 грн. товарної продукції  визначається виходячи з рівня  витрат на виробництво товарної  продукції по відношенню до  вартості продукції в оптових цінах підприємства [17, с. 170].

      Показник  витрат на 1 грн. товарної продукції  не тільки характеризує планований  рівень зниження собівартості, але  і визначає також рівень рентабельності  товарної продукції. Його величина  залежить як від зниження собівартості  продукції, так і від зміни  оптових цін, асортименту і  якості продукції. [18, с. 155]

       У плані  витрати розраховуються на плановий  об'єм і асортимент продукції,  але фактичний її асортимент  може відрізнятися від планового.  Тому планове завдання за витратами на 1 грн. продукції перераховується на фактичний асортимент і потім вже зіставляється з даними про витрати на 1 грн. продукції.

         План за собівартістю промислової  продукції складається за єдиними  для всіх підприємств правилами,  встановленими в інструкціях  за плануванням, обліку і калькуляції  собівартості промислової продукції.  У цих інструкціях міститься  перелік витрат, що включаються  в собівартість продукції, і  визначаються способи калькуляції  собівартості [25, с. 134].

Встановлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного  планування і обліку собівартості продукції. Зокрема, загальним для всіх галузей  промисловості є порядок включення  в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо або побічно  пов'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову  собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов'язані з  обслуговуванням побутових потреб підприємства (утримання житлово-комунальних  господарств, витрати інших непромислових  господарств і т.д.), по капітальному ремонту і будівельно-монтажним  роботам, а також витрати культурно-побутового призначення [30, с. 291].

Деякі витрати хоч і  враховуються у фактичних витратах на виробництво, проте через їхній  особливий характер також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносять  різного роду непродуктивні витрати  і втрати, наприклад, обумовлений  відступами від встановленого технологічного процесу виробничий брак (втрати від  браку плануються тільки в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних  розмірах за нормами, що встановлюються вищестоящою організацією) [20, с. 296].

         У плані підприємства визначається  завдання за зниженням собівартості  порівнянної продукції. Воно виражається  відсотком зниження собівартості  продукції відносно до минулого  року. Разом з цим може бути  вказана і сума планованої  економії в результаті зниження  собівартості порівнянної продукції  [23, c. 145].

 Для визначення завдання  за зниження собівартості порівнянної  товарної продукції складається  розрахунок собівартості за всією  номенклатурою виробів, виходячи  з передбаченого планом підприємства  обсягу продукції і з урахуванням  планового показника за рівнем  витрат на 1 грн. товарної продукції  в оптових цінах [11, c. 110].

Якщо, наприклад, підприємство виготовляє тільки два типи порівнянної  продукції, то цей розрахунок матиме такий вигляд (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Розрахунок собівартості продукції

З розрахунку видно, що планом передбачено отримання економії від зниження собівартості продукції  порівняно з минулим роком  в сумі 15911,5 тис. грн (81385,4-65473,9). Віднісши цю планову економію до фактичної середньорічної собівартості минулого року, визначимо завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції, яке складе 19,55%: (15911,5 /81385,4* 100).

Виконання плану по порівнянній  продукції характеризується сумою  одержаної економії і відсотком  зниження собівартості відносно до минулого року [11, c. 114].

1.3. Проблеми управління  собівартістю продукції в сучасній     господарській  діяльності

Під управлінням собівартістю продукції підприємства слід розуміти безперервний процес її обліку, аналізу, планування та контролю, результатом  якого є вироблення управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію витрат та їх зниження [10, с. 115].

Управління собівартістю є складовою частиною управління підприємством в цілому. Під управлінням  підприємством розуміємо систему  цілеспрямованого впливу на всі сторони  його діяльності з метою підвищення ефективності його роботи та отримання  максимального прибутку. В даний  час в управлінській літературі існує тенденція розглядати управління як реалізацію функцій. Управління розглядається  як процес, серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функції [10, с.117].

Більшість експертів в  галузі управління приймають таке визначення: управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації [14, c. 112]. Відповідно, процес управління складається з функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці чотири первинні функції керування об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення.

Система управління собівартістю являє собою сукупність заходів, методів і засобів, що забезпечують координацію дій, необхідних для  досягнення головної мети – зниження і оптимізації собівартості і  на цій основі підвищення ефективності виробництва [20, c. 111].

З цього випливає, що система  управління собівартістю є цільовою, складовою частиною єдиної системи  управління підприємством на всіх його рівнях.

Процес управління собівартістю полягає в послідовній реалізації основних функцій, що перебувають в  тісному взаємозв'язку одна з одною  і спрямованих на мінімізацію  та оптимізацію витрат.

Основні завдання функцій  управління собівартістю [22, с. 199]:

Планування

1. Розробка системи поточних  планів і оперативних бюджетів  витрат.

2. Визначення необхідних  виробничих ресурсів та їхній  розподіл в процесі виробництва  і реалізації продукції на  основі застосування встановлених  норм і нормативів.

3. Складання середньострокових  і довгострокових прогнозів зміни собівартості.

Облік і калькулювання

1. Оперативне відображення  витрат на виробництво і реалізацію  продукції.

2. Формування достовірної  та своєчасної інформації про  витрати на виробництво продукції  і собівартості окремих видів  продукції.

3. Забезпечення контролю  за раціональним використанням  виробничих ресурсів підприємства.

Аналіз

1. Визначення тенденції  зміни собівартості послуг за  певний період на основі сформованої  бази вихідних даних за допомогою  методів порівняльного, горизонтального,  вертикального аналізу.

2. Визначення впливу факторів  на що сформувався рівень собівартості  послуг за допомогою методів  факторного, структурного аналізу.

3. Виявлення, установлення  резервів зі зниження собівартості і розробка заходів щодо використання цих резервів.

Контроль і регулювання

1. Контроль за дотриманням  планових нормативів і показників  витрачання ресурсів.

2. Зіставлення фактичних  показників собівартості з плановими.

3. Розробка заходів щодо  досягнення оптимального рівня  собівартості.

Очевидно, що зазначені функції  діють у тісній взаємозалежності, і кожна з них є досить важливою. Так, проведення аналізу неможливе  без вихідної інформації, джерелом якої є реалізація інших функцій  управління собівартістю – планування, обліку і калькулювання. У свою чергу, якісний аналіз є основою прийняття рішень в частині планування рівня собівартості в перспективі [12, с. 22].

Для забезпечення успішної діяльності підприємства постійно повинні  виконуватися всі основні функції  управління собівартістю. Всі функції  «взаємопроникають» одна в одну, одна доповнює іншу. Неефективна робота однієї функції позначається на роботі всіх інших функцій управління собівартістю. У результаті відбуваються збої у  всьому процесі управління собівартістю, що відбивається на зниженні ефективності управління всієї діяльності підприємства.