Сеноманские отложения Северного Донбасса

СЕНОМАНСЬКІ ВІДКЛАДИ ПІВНІЧНОГО ДОНБАСУ: ПОШИРЕННЯ, СТРАТИГРАФІЯ, УМОВИ УТВОРЕННЯ ТА ПАЛЕОНТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Основна частина…………………………………………………………………..4

1.1. Коротка історія вивчення  верхньокрейдових відкладів Донбасу……………4

1.2. Загальний огляд сеноманських відкладів Донбасу…………………………...9

1.3. Особливості сеноманських та ранньокрейдових відкладів Північного Донбасу та суміжних регіонів в зв’язку з проблемою присутності морської нижньої крейди в Донецькому басейні…………………………………………...13

1.4. Палеогеографічні особливості  формування сеноманських відкладів  Донбасу……………………………………………………………………………...20

1.5. Комплекс сеноманської фауни Північного Донбасу………………………...24

Висновки…………………………………………………………………………….26

Література…………………………………………………………………………...28

ВСТУП

Незважаючи на тривалу  історію вивчення верхньокрейдових відкладів Донбасу, все ж деякі  питання стратиграфії та палеогеографії цих утворень є недостатньо вивченими. Це стосується в повній мірі й стратиграфо-палеогеографічних  особливостей базальної верхньої крейди та тісно пов’язаної з цим питанням  проблема присутності морських фацій  нижнього відділу крейди в Північному Донбасі.

В зв’язку з позначеними вище проблемами нами проведено аналіз літературних матеріалів, присвячених різним питанням будови та поширення сеноманських та суміжних відкладів в Донбасі, а також вивчення колекції викопних організмів з товщі сеноману Північного Донбасу, зібрана та надана М.І. Удовиченком.

Об’єктом дослідження є сеноманські та суміжні відклади верхньої та нижньої крейди Донбасу та деяких прикордонних регіонів.

Предмет дослідження складає  будова, поширення, палеогеографічні особливості та палеонтологічна характеристика перехідних верств між нижньою та верхньою крейдою Східної України, а також суміжних регіонів Росії.

Метою дослідження є аналіз всіх відомостей щодо присутності морської нижньої крейди в Північному Донбасі, особливості будови, поширення, палеогеографії та палеонтологічної характеристики сеноманських відкладів Донбасу.

1. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКА ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ ДОНБАСУ

Верхньокрейдові відклади широко розвинені на території Донбасу. Вони незгідно залягають на більш давніх породах: від карбону до нижньої крейди і перекриваються палеогеновими відкладами. Товща верхньої крейди складена переважно карбонатними морськими утвореннями: крейдою, мергелями та ін. У нижній частині розрізу переважають теригенні породи: детритові гравелисті піски і пісковики, глини. Верхня частина розрізу представлена різними мергелями, рідше - глауконітового пісками і детритовими вапняками. По всьому розрізу зустрічаються кременисті породи, рідше – прошарки й жовна

фосфоритів [1].

У товщі верхньокрейдяних порід відзначаються сліди численних внутрішньоформаційних розмивів і перерв, найбільш великі з яких приурочені до сеноману, турону, середньої частини сантону, нижнього і верхнього кампану та маастрихту [1].

Повнота розрізів і потужності верхньокрейдових відкладів залежать від структурного положення району, в межах якого вони розвинені, а також від характеру докрейдового рельефу. Максимальної потужності (до 650 м) верхньокрейдові відклади досягають на північно-західній околиці Донбасу і приурочені до зони Північно-Донецького насуву по лінії Ізюм – Кабаннє – Луганськ [1,34].

Верхньокрейдові відклади Донецького басейну вивчали багато дослідників, починаючи з кінця XVIII століття. Історію досліджень можна умовно поділити на два етапи [34]. Перший - початковий (з кінця XVIII століття по 30-40-ві роки XX століття). В цей час з'явилися роботи, які дали загальні уявлення про виходи верхньої крейди і стратиграфічні висновки, які будувалися тільки за літологічних ознаках. Перші відомості належать Г.І. Гюльденштедту, який в 1787-1791 рр. зафіксував виходи верхньокрейдових порід в басейні середньої течії Сіверського Дінця. До них він відніс також третинні відклади. Вперше широкі дослідження геології Донбасу, в тому числі і верхньокрейдових відкладів були проведені в 1827-1929 рр. Є. П. Ковалевським [1,34].

Перша спроба стратиграфічного розчленування верхньокрейдових порід належить М. Ф. Ле Пле, який в 1854 р. виділив на території між річками Кальміусом і Сіверським Дінцем два яруси. До нижнього він відніс піщану товщу з Pecten quinquecostatus Sow. і Terebratula carnea Sow., до верхнього – білу крейду з Belemnitella mucronata Schloth., Inoceramus cuvieri Sow. і Ostrea vesicularis Lam [34].

Значний внесок у вивчення верхньокрейдової  товщі Донбасу вніс Н. Д. Борисяк. Він в 1867 році вперше розробив стратиграфічну схему верхньокрейдових відкладів Харківської й сусідніх з нею губерній, розділивши

крейдову систему на три  яруси: нижній - представлений глауконіто-піщанистою крейдою, залізисто-вапняковими агломератами, піщанистими глинами з підстилаючими глинистими залізними рудами; середній - білою писальною крейдою з кременями; верхній - зеленими трепелоподібними мергелями, мергелястими пісковиками, крем'янистими глинами, світло-сірими пісками і роговиками. В подальшому він же розчленував верхньокрейдові відклади Ізюмського та прилеглих до нього Павлоградського та Зміївського повітів на два «етапи - яруси»: нижній і верхній [34].

Вперше детальне розчленування  верхньокрейдових осадів північної околиці Донбасу було розроблене в 1892 -1893 рр. Л. І. Лутугіним. В околицях м. Лисичанська ним були виділені глауконітові піски сеноманського віку з Exogyra haliotoidea Sow., Pecten membranaceus Wils., P. asper Lam., Spondilus striatus Goldf., Terebratula biplicata Br. та ін. До сеноману він зарахував і частину товщі білої крейди і крейдових мергелів. Турон, на його думку, представлений тільки писальною крейдою. Сенон представлений глауконітовою крейдою з Belemnitella mucronata Schloth., Terebratula carnea Sow., Ostrea vesicularis Sow., Lima dutempleana Orb. [4].

На підставі літологічних відмінностей Д. І. Мушкетов в роботі «О нижнетретичных отложениях Придонцовья» виділив у верхній частині верхньої крейди товщу «Синіх мергелів». Крім того, ним була встановлена фаціальна мінливість порід по простяганню і відсутність перехідних зон між крейдовою й третинною системами. На підставі вивчення природних розрізів долини р. Кринки В. В. Богачов в 1910 році встановив повний «набір» верхньокрейдяних відкладів: від сеноманського до датського ярусів [34].

Особливе значення мала опублікована у 1924 році монографія Н. С. Шатського «Стратиграфия и тектоника верхнемеловых и нижнетретичных отложений северной окраины Донецкого кряжа», в якій вперше були широко використані петрографічні і фаціальні дані для детального розчленування розрізів [1,34].

Другий етап, що почався  з 30-х років минулого століття, характеризується вивченням органічних залишків, що знаходилися в породах, розчленуванням верхньокрейдової товщі на основі макро-, а в подальшому і мікрофауни, застосуванням сучасних методів стратиграфічного розчленування та кореляції

верхньокрейдових відкладів околиць Донбасу. Так, наявність на його околицях сеноманських відкладів на підставі знахідок характерної фауни белемнітів і двостулок довів в 1924 році Б. М. Мефферт [34].

Стратиграфічне розчленування верхньокрейдових відкладів північно-західної окраїни Донбасу, близьке до сучасного, було приведено в роботі А. Д. Архангельського, Н. С. Шатського, Н. А. Преображенського і Б. П. Некрасова «Общие результаты геологических исследований северо-западных окраин Донецкого бассейна в 1923 году» [34].

Післявоєнний етап вивчення верхньокрейдової товщі Донбасу пов'язаний з дослідженнями О. В. Савчинської, П. І. Луцького, Т. Ф. Євсєєва та ін. З'ясуванню літологічного складу білої писальної крейди і крейдоподібних мергелів за допомогою електронного мікроскопа, а також використанню вапнякового нанопланктону для зонального стратиграфічного розчленування та кореляції верхньокрейдових відкладів ДДЗ і Донбасу присвячені роботи С. І. Шуменка [4, 34].

Провідну роль у виробленні сучасних уявлень про стратиграфію верхньої крейди Донбасу зіграли дослідження М. Я. Бланка, О. С. Липник, В. Ф. Горбенко, Ж. І. Долини і колективу співробітників ІГН АН УРСР, результатом досліджень яких є узагальнююча праця «Стратиграфiя УРСР, т. VIII. Крейда», що вийшла в 1971 році [28].

Слід зазначити нові і новітні роботи по стратиграфічним підрозділам верхньої крейди Донбасу, монографічному опису макро- і мікрофауни цієї території, які дозволили в значній мірі удосконалити схему, уточнити і деталізувати стратиграфічний поділ цих відкладів [1, 25,34].

В 1993 році була затверджена  уніфікована схема верхньокрейдових відкладів Донбасу (рис. 1.1.1.) [17].

Рис. 1.1.1. Стратиграфічна схема верхньокрейдових відкладів Північного Донбасу [17].

1.2. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД СЕНОМАНСЬКИХ ВІДКЛАДІВ ДОНБАСУ

Північний Донбас. У північно-західних і північних околицях Донбасу відклади сеноману широко поширені і найбільш розвинені в зонах зчленування палеозойських структур. Численні природні і штучні відслонення сеноману відомі на правобережжі річки Сіверський Донець, на північ від с. Протопопівка, біля сс. Заводське, Мала Камишеваха, Яремівка, Тетянівка, м. Ізюму (гора Кременець), Краматорську (кар'єр цементно-шиферного комбінату) і в інших місцях. Відклади сеноману представлені переважно кварцовими і кварцово-глауконітовими пісками, місцями з прошарками пісковиків. У верхній частині піщаної товщі простежується прошарок піщаних фосфоритів. Підстилаються відклади сеноману найчастіше породами юрського віку і нижньокрейдового. На схід від м. Луганськ сеноман залягає на тріасі і карбоні. Потужність сеноманських відкладів досягає 25-30 м, поступово зменшуючись на схід до 1-2 м [1, 4, 5, 6].

Сеноманський ярус ділиться на два під'яруси: нижній, що відповідає зонам Neohibolites ultimus і Mantelliceras mantelli і верхній, в об’ємі зони Acanthoceras rhotomagense. В свою чергу, в під'ярусах виділені більш дрібні (місцеві) підрозділи - шари. Нижній під'ярус ділиться на малокамишевахські шари - K₂s₁¹, представлені гравелитистими пісками (потужність до 4 м), і кременецькі шари - K₂s₁², складені пісками з прошарками спонголітових пісковиків (потужність до 24 м). Верхній під'ярус ділиться на секменівські шари - K₂s₂¹, представлені глауконітовими пісками і пісковиками (потужність до 10 м) і приізюмські шари - K₂s₂², складені глауконітовими піщанистими мергелями (потужність до 0,5 м) [17, 34].

Найбільш повний розріз розріз сеноману на північному заході Донбасу відомий в районі м. Ізюм, на західному схилі гори Кременець. Сеноманський ярус представлений (знизу догори) [17]:

1. Пісок жовтий, оранжевий, кварцовий, різнозернистий, гравелистий з галькою кварцового, кременистого і глинистого складу в нижній частині товщі. Потужність 0,9 м. (K₂s₁¹).

2. Піски зеленувато-сірі, рогульчаті, глауконітові. Потужність 24 м. (K₂s₁²).

3. Піски зеленувато-сірі, пилуваті, кварцові, сильно глауконітові. Потужність 6,5 м. (K₂s₁²).

4. Піски тонкозернисті, глауконітові, у верхній частині з численними фосфатизованними стяжіннями пісковику. Потужність 0,5 м. (K₂s₂¹).

5. Мергель піщаний, глауконітовий із включеннями дрібної гальки, фосфатизованних пісковиків, що залягає із розмивом на відкладах нижнього сеноману. Потужність 0,5 м. (K₂s₂²).

Інтерес представляє розріз сеноману біля м. Краматорськ в кар'єрі цементно-шиферного комбінату. У ньому відслонюються (знизу вгору) [17]:

1. Базальний шар, що складається  з кварцової, місцями фосфоритової гальки. Потужність 0,1-0,4 м. (K₂s₁¹).

2. Піски сіро-і жовто-зелені, в  нижній частині із включеннями глауконіту, в середній - з губками, які утворюють губковий шар зі стяжіннями спонголітового пісковику. Потужність 1,3 м. (K₂s₁²).

3. Пісок зелений, середньозернистий з окремими рогульчатими включеннями щільного пісковику. Потужність 0,9 м. (K₂s₁²).

4. Рогульчатий пісковик. Потужність 1,2 м. (K₂s₁²).

5. Пісок зеленувато-жовтий, глауконітовий, різнозернистий, з поодинокими включеннями фосфоритів. Потужність 0,8 м. (K₂s₂¹).

6. Фосфоритовий горизонт - піски з фосфоритом. Потужність 0,4 м. (K₂s₂²).

На північній і північно-східній  околицях Донбасу сеноманські відклади представлені лише локально збереженими детритовими вапняками потужністю до 10 м, що перекриваються глауконітово-кварцовими пісками з фосфоритами потужністю до 3 м. Вапняки у м. Зимогір'я містять залишки устриць - Lopha carinata (Lam.), брахіопод - Craniscus gracilis (Munst.), Cyclothyris compressa (Val.), Capillithyris capilla (Arch.), Gemarcula canaliculata (Roem.), Terebrirostra beaumonti (Roem.), морських їжаків - Balanocidaris sorigneti (Des.), в глауконітових пісках зустрічаються брахіоподи - Orbignynchia mantelliana (Sow.), Urbanirhynchia implicata Katz, Кingenia schatskyi Katz [4].

У верхньому фосфоритовому горизонті, широко поширеному в верхах піщаної товщі північно-західного та північного Донбасу відомий комплекс фауни: амоніти - Sciponoceras baculoides (Mant.), Schloenbachia varians (Sow.), Baculites baculoides Mant., Scaphites aequalis Sow., S. сoupei Sow., гастроподи - Avellana cassis (Orb.), двостулкові молюски - Arca mailleana Orb., белемніти - Actinocamax aff. рlenus Blv [4, 14, 23-25].

Крім цього, в фосфоритовому горизонті зустрічається фосфоритизована деревина, зуби акул, кістки риб і морських рептилій.

З околиць м. Ізюм відомі залишки плезіозаврів, визначені А.М. Рябініним як Plesiosaurus ichthyospondylus Seeley, ? P. pachyomus Owen, ? P. balticus Schroeder, які, по новим данним, не можуть бути визначені точніше ніж Plesiosauria fam. indet [33].

Комплекс порід сеноманського  віку виділений в Північному Донбасі в слов'яногірську світу - K₂sg [17].

Південний Донбас. Відклади сеноманського ярусу поширені в Південному Донбасі від с. Миколаївка (західніше м. Амвросіївка) до р. Тузлов (Ростовська область). Природні виходи фауністично охарактеризованого сеноману нечисленні. Це, в першу чергу, відслонення на  правобережжі ріки Кринки в районі Амвросіївки (між балками Білоярівка і Мокра), а також балка Казенна, гирло балки Калинової та долина р. Тузлов (вище с. Лисогірського) [1, 17, 34].

Найкраще сеноман розвинений по р. Тузлову - в розрізах гори Гракової і однойменної балки. Тут на сірувато-білих алевристих пісковиках альбу залягають (знизу вгору) [17]:

1. Попелясто-сірі глинисті  пісковики. Потужність близько 5 м.

2. Сірувато-зелені глауконітові піски з тонкими прошарками і лінзами щільного глауконітового пісковику. Потужність близько 8 м.

3. Дуже щільний піщанисто-глауконітовий мергель з фосфоритовими жовнами і, переважно фосфатизованою фауною. Потужність 0,5 м.

Вище йдуть відклади турону. Серед відкладів шарів 2 і 3 зустрічаються залишки молюсків: Grammatodon carinatus (Sow.), Neithea quinquecostata (Sow.), Trigonarca orbignyana (Math.), Plicatula gurgitis Pictet et Roux, Myoconcha cretácea Оrb., Inoceramus pictus Sow.

На захід потужність сеноманськими  відкладів значно скорочується. В районі Амвросіївки малопотужний (0,5-2 м) сеноман, що залягає безпосередньо на карбоні, складається з глауконітових пісків і залягаючого над ними фосфоритового горизонту, вираженого вапняно-глауконітового пісковиками з дрібними фосфоритовими та крем'яними конкреціями, й так само крем'яними і фосфоритовими гальками. У фосфоритовому горизонті виявлена ​​різноманітна, головним чином фосфатизована, фауна. Фауністичний комплекс представлений Schloenbachia varians Sоw., Sciponoceras baculoides (Mant.), Plicatula inflata Sow., P. gurgitis Pictet et Roux, Lopha carinata Lam., Neithea cometa (Orb.), Syncyclonema orbiculare (Sow.), Avellana cassis Orb. Частина сеноманської фауни обкатана. Чіткого розчленування сеноману цього району по макрофауні на під'яруси поки немає [1, 17, 34].

В районі с. Успенське (балка  Калинова) до верхнього сеноману віднесені  глауконітові піски з фосфоритами. Тут виявлено Tritaxia сепотапа Gorb., Gumbelitria cenomana (Kell.), Cibicides jarcevae Vass., С. gorbenkoi Ak., Anomalina cenomanica Вrotz. Південніше, в районі с. Покрово-Кірєєва, виявлені бурінням детритові вапняки з аналогічним комплексом форамініфер, також віднесені до верхнього сеноману [17].

Потужність сеноманського  ярусу в Південному Донбасі - до 40 м [1].

Комплекс порід сеноманського  віку виділений в Південному Донбасі в слов'яногірську світу - K₂sg [17].

1.3. ОСОБЛИВОСТІ СЕНОМАНСЬКИХ ТА РАННЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВНІЧНОГО ДОНБАСУ ТА СУМІЖНИХ РЕГІОНІВ В ЗВ’ЯЗКУ З ПРОБЛЕМОЮ ПРИСУТНОСТІ МОРСЬКОЇ НИЖНЬОЇ КРЕЙДИ В ДОНЕЦЬКОМУ БАСЕЙНІ

Незважаючи на тривалу  історію вивчення відкладів крейдової  системи в Донбасі, тут ще існують  деякі проблеми стратиграфічно-палеогеграфічного  характеру. До таких відноситься  питання віку базальних верств системи  на північних окраїнах Донбасу та тісно пов’язана з нею проблема присутності морської нижньої крейди в Донбасі.

Приводом до виникнення подібних питань були численні знахідки нижньокрейдових  відкладів континентального та морського  генезису на суміжних з Донбасом районах  [2, 7-9, 12-13, 18, 20, 26-28]. Особливо погострилася ця проблема після визначення В.Ф Пчелінцевим з Донбасу аптської неринеї Neoptyxis astrachanica (Rebinder), яка походить зі зборів Є.О. Погребицького на лівому березі р. Вільхової [25]. Ставлення спеціалістів до цієї знахідки є більш ніж суперечливим. Одні [28], вважали, що геологічна будова вказаної території дозволяє виключити наявність тут нижньої крейди, а визначення аптських гастропод викликане переплутаними етикетками до зразків. О.В. Савчинська [25] вважає можливим присутність морської нижньої крейди в Донбасі. Так, вона вказує, що в околицях м. Лутугине та с. Глафирівка нею виявлена фауна дещо відміна від сеноманської – уламки стебел морських лілей, які обросли моховатками, дрібні одиночні корали та ядра гастропод, дуже схожі на описані В.Ф Пчелінцевим. Далі О.В. Савчинська відмічає, що в цьому ж районі, біля селища Коноплянівки нею спостерігався вапняк-черепашник, який майже націло складався з крупних стулок устриць, близьких до готерив-альбського виду Ostrea leymerii Desh.

В роботі [8] повідомляється, що в басейні р. Вільхової виділяється пачка континентальних глин здогадно нижньої крейди, потужністю близько 1 м. Ці глини перекриваються пісковиками альбу, потужністю 1 м, з яких походить неринея нижньокрейдового віку визначена В.Ф. Пчелінцевим. Вище пісковиків альбу залягають глауконітові піски сеноману.

В путівнику екскурсії 4-ї  наради з питань методики геологічної  зйомки на території УРСР [22], повідомляється, що між карбоном та сеноманом на відслоненні, розташованим в виїмці залізниці біля м. Лутугине, залягає пачка глинисто-піщаних порід, потужністю 0,3 м, не встановленого (здогадно нижньокрейдового) віку. Як видно з описаного нижче розрізу цього відслонення, вказані глини тут не спостерігаються. Ця неточність, викликана, напевно, не надійною просторовою прив’язкою відслонення. Взагалі, хотілося б відмітити, що позначена вище проблема в значній мірі ускладнилася  відсутністю описів конкретних розрізів, які вважаються нижньокрейдовими або неточними їх прив’язками.

М.Я. Бланк [3] повністю виключає присутність в Північному Донбасі нижньої крейди, аргументуючи це відсутністю навіть перевідкладеної фауни цього віку тут.

На південній окраїні  Донбасу, в долині р. Тузлов, вище м. Лисогірки (Ростовська область), в сірувато-білих  алевролітах з лінзами аргілітів, які залягають на карбоні знайдені залишки наземних рослин (потужність понад 6 м); вище залягають глауконітові пісковики, потужністю 8 м з верхньоальбськими амонітами Callihoplites aff. auritus Sow та пелециподами [28]. Іванніков О.В. [8] наводить з глауконітових пісковиків Grammostomum carinatum Sow., додатково підтверджуючи альбський вік порід. Перекриваються ці породи мергелями сеноману

В 1964 році луганський геолог А.М. Лаптєва палінологічно обгрунтувала апт-альбський вік сірих, вуглистих, піщано-глинистих порід, розкритих  свердловиною к-48 в інтервалі 127,5-137,1 м біля с. Піддубне, розташоване на межі Луганської та Воронезької областей [2]. Згодом [9] дані породи були знайдені також в розрізі св. 306 біля с. Серебрянка, а також св. к-479 північно-західніше Новобілої, де вони досягають потужності 50 м і приурочені до врізу долини нижньокрейдової ріки.

Відклади континентальної  нижньої крейди поширені на північно-західній окраїні Донбасу, де представлені пісками, пісковиками з прошарками каолінових глин, а також вуглистими глинами, які мають аллювіальний та болотно-озерний  генезис [12]. Потужність цих відкладів – 18-30 м [8]. Дані відклади не вміщують палеонтологічних залишків, окрім спор та пилку, тому розчленування цієї товщі в значній мірі ускладнене.

В Західному Донбасі до альбського ярусу умовно віднесено  частину глауконітових зеленувато-сірих  пісків, потужністю 1-2 м, що залягають  на континентальних породах нижньої  крейди та більш давніх відкладах  [8].

В Приазов’ї поширена товща строкатоколірних піщано-глинистих порід з комплексом макро- та палінофлори баррем-альбського віку, потужністю більше 170 м, що залягають на карбоні та перекриваються верхньою крейдою [27]. Як повідомляється в роботі [7], інколи дана строкатоколірна товща перекривається товщею мілководних відкладів з фауною апт-альбських форамініфер.

В міжріччі Сіверського Дінця  та Дону морський сеноман, потужністю 0-40 м, представлений спонголітами, пісковиками, мергелями, глинами та пісками, поширений лише в західній частині – по правому березі Дону. На іншій частині вказаної території сеноман розмито туронською трансгрессією. Тут він залягає на континентальних алевритах та глинах з лігнітом, залишками флори, які О.О. Дубянським вважались альб-сеноманськими [15].

В.С. Попов [21] пояснює відсутність нижньої крейди в Донбасі суттєвим пожвавленням висхідних тектонічних рухів в кінці юри (кіммерійські фази або «донецькі фази» Бубнова).

Перейдемо безпосередньо  до розгляду сеноманських відкладів  Північного Донбасу з точки зору можливості їх допомоги в розв’язанні питання про морську нижню крейду тут. Вперше наявність сеноману в межах Північного Донбасу довела О.В. Савчинська [24]. До цього панувало уявлення про відсутність сеноману в Північному Донбасі на схід від меридіану с. Нижнього, запропоноване М.С. Шатським. Останці відкладів сеноману, які інколи зустрічаються в Пн. Донбасі датувалися акад. Шатським коньяком, а Є.О. Погребицьким сантоном.

В околицях селища Георгіївка зустрічаються острівні виходи сеноману. Деякі з них добре відомі в  літературі [11, 25, 28]. М.І. Удовиченко окрім відомого розрізу «Глафирівка» було відкрито ще два відслонення сеноману, розташованим неподалік першого. Розріз сеноману в залізничній виїмці між станціями Лутугине та Глафирівка відомий давно. Є.О. Погребицький датував породи, розкриті тут сантонським ярусом [24]. Вперше сеноманський вік відкладів встановила О.В. Савчинська [24]. Приводимо опис розрізу по роботі Л.В. Кондратенко [11]. На розмитій поверхні звітрених косошаруватих пісковиків середнього карбону з кутовим неузгодженням залягають:

1. Пісок зеленуватий, дрібнозернистий,  глауконітово-кварцовий, слюдистий.  Органічні рештки не виявлені. Верхній контакт дуже чіткий. Потужність – 0,07-0,1 м.

2. Вапняк детритусовий, сіро-жовтий  зі значною домішкою уламкового  матеріалу неорганічного походження  – гравійних та піщаних зерен  чорного кременю, молочного кварцу  та кальциту, а також рідкісні  зерна глауконіту. Зрідка зустрічаються  гнізда кварцового вапнистого  пісковику з домішкою дрібного  мушлевого детриту. Досить часто  зустрічаються дрібні (до 1 см) лімонітові  включення. Шаруватість чітка,  особливо на звітреній поверхні. Уламки скелетного матеріалу  значно обкатані. Серед них впізнаються  рештки двостулкових молюсків, правильних  морських їжаків (голки та фрагменти  панцирів), моховаток, зуби акулових  риб. Зустрічаються також майже  цілі стулки пелеципод. Верхній  контакт слабко виражений, умовно  проводиться по майже повному  зникненню лімонітових включень  та гравійних зерен. Потужність  – 0,5 м.

3. Вапняк детритусовий, сіро-жовтий, менш насиченого кольору, ніж  у порід шару 2, зі включенням  значної кількості піщаних зерен.  Шаруватість менш виражена. Мушлевий  детрит аналогічний шару 2, зуби  акулових риб зустрічаються дуже рідко. Верхній контакт не спостерігається. Видима потужність – 2 м.

За повідомленням О.А. Шевчук [31] з шарів № 2-3 походить спорово-пилковий комплекс: Pinus sp., P. concessa (Naum.) Bolch., P. trivialis Naum., P. subconcinua (Naum.) Bolch., P. minutula Chl., P. vulgaris Naum., P. minor Bolch., P. pernobilis Bolch., Cedrus sp., C. libaniformis Bolch., Podocarpus sp., Cystodiniopsis sp., що вказує на сеноманський вік порід. Л.М. Якушиним звідси визначено пелециподу Nucula cf. pectinata Sow., яка характерна для альб-сеноману Східно-Європейської платформи [31]. О.Д. Веклич на основі вивчення форамініфер відносить дані відклади до верхньої частини нижнього турону (зона Globorotalites hangensis, що відповідає верхній частині зони Inoceramus labiatus). Нею встановлено наступний їх комплекс: Textularia indistincta Ak., Spiroplectammina cuneata Vass., Arenobulimina minima Vass., Gaudryina aff. arenosa Ak., Hagenovella chapmani (Cushm.), Globorotalites hangensis Vass., Cibicides gorbenkoi Ak., Gavellinella vesca (N. Byk.), G. vesca senekensis (Vass.), G. nana Ak., Anomalina bellorussica (Ak.), Reusella aff. turonica Ak. Крім того, вказується що також зустрічаються уламки моховаток, остракод, спікул губок, голки морських їжаків, поодинокі радиолярії та зуби акул [6].