Шляхи і резерви збільшення валового і чистого доходу

Мiнiстерство аграрної політики та продовольства  України 

 Уманський  НАЦІОНАЛЬНИЙ  університет САДІВНИЦТВА

Кафедра економіки

“ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВА ТА РЕЗЕРВИ ЗБІЛЬШЕННЯ ВАЛОВОГО ТА ЧИСТОГО ДОХОДУ”

Курсова робота

з економіки  підприємства 

                                                               Виконала:

студентка 31-о групи

Носанчук І.О.

                                                               Керівник:

доцент Семенда Д.К.

Умань 2012

Зміст

Вступ                                                                                                                         3

1. Валова продукція як первісний результат виробничої діяльності                 4

1.1 Суть валової продукції, її  натуральний склад                                                4

1.2 Розширене відтворення та  розподіл валової продукції сільського  господарства                                                                                                           10

1.3 Валова продукція як матеріальна  та вартісна основа кінцевих

результатів                                                                                                              17

2. Динаміка виробництва валової  продукції та фактори, що впливають  на її збільшення                                                                                                              22

2.1 Коротка економічна характеристика  підприємства                                     22

2.2 Структура валової продукції  в підприємстві. Показники валового  та чистого доходу                                                                                                       30

2.3 Факторний аналіз виробництва валової продукції                                       35

3. Шляхи і резерви збільшення  валового і чистого доходу                               37

3.1 Впровадження інтенсивних технологій  виробництва                                  37

3.2 Зниження собівартості за рахунок економії матеріальних витрат та витрат по оплаті праці                                                                                                       40

3.3 Резерви збільшення валового  і чистого доходу                                           41

Висновки і пропозиції                                                                                           44

Список використаної літератури                                                                         47

Вступ

Сільське  господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продук-тивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

Тому сільськогосподарські підприємства, які виробляють сільськогосподарську продукцію в умовах нормально  функціонуючого ринку, повинні постійно вишукувати шляхи підвищення ефективності виробництва, випускати таку продукцію і такої якості, яка  б відповідала потребам споживача.

Наявність ринку сприяє формуванню такого типу товаровиробника, якому притаманні підприємництво і  почуття відповідальності за результати господарювання.

У сільському господарстві існують більш широкі можливості формування товаровиробників, а тому потреба в перебудові господарських механізмів тут дуже значна.

Метою даної  роботи є аналіз виробництва валової  продукції в ТОВ «Карат» Маловисківського району Кіровоградської області.

При виконанні  курсової роботи використані такі методи економічного аналізу: монографічний; розрахунково – аналітичний; порівняння, графічний.

1. ВАЛОВА ПРОДУКЦІЯ  ЯК ПЕРВІСНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Суть валової продукції,  її натуральний склад

Ступінь задоволення  потреб населення в продуктах  харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів  виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року[2].

Визначення обсягу валової  продукції сільського господарства у натуральній формі необхідне  для:

оцінки розмірів натуральних  фондів з погляду їх достатності  для задоволення потреб населення  і переробної промисловості в  окремих видах сировини;

визначення обсягу перевезень і зберігання продукції, потреби  в транспортних засобах і складських приміщеннях;

обґрунтування потреб підприємств  у власній сільськогосподарській  продукції, що використовується на виробничі  цілі (корми, насіння тощо) для наступного циклу відтворення;

планування обсягів  виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних  операцій;

визначення натуральних  показників ефективності виробництва  окремих видів продукції (трудомісткості і собівартості одиниці продукції, її енерго-, водомісткості тощо).

У вартісній формі  валову продукцію сільського господарства розраховують у порівнянних цінах з метою визначення:

обсягу її виробництва  в цілому по підприємствах, окремих  регіонах і на державному рівні;

низки вартісних економічних  показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних  фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.;

темпів зростання валового виробництва продукції, продуктивності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі[8].

Таблиця 1.1

Темпи виробництва валової продукції  сільського господарства в Україні

(у % до відповідного періоду попереднього року) [13]

При визначенні вартості валової продукції сільського господарства до її складу включають вартість основної, побічної і супутньої продукції рослинництва і тваринництва, приріст незавершеного виробництва в цих галузях і вартість вирощування за рік молодих культурних насаджень (до вступу їх у період плодоношення) [5].

На сільськогосподарських  підприємствах валова продукція  у вартісному виразі визначається і за собівартістю виробництва з наступним використанням цього показника для розрахунку чистої продукції підприємства.

Таблиця 1.2

Темпи промислового виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів  в Україні (у % до відповідного періоду попереднього року) [13]

 Показник виробництва  валової продукції на гектар  сільськогосподарських угідь характеризує  рівень ефективності використання  землі, а тому його зростання  засвідчує поліпшення господарської діяльності підприємства, і навпаки[5]..

Валова продукція за її окремими видами в натуральному виразі в розрахунку на одиницю земельної  площі також характеризує досягнутий рівень ефективності господарювання. На рівень такого виробництва впливає низка факторів, а тому важливо знати, які з них призвели до збільшення даних показників, а які — до зменшення. Так, щоб визначити кількісний вплив факторів на обсяг виробництва окремих видів тваринницької продукції в розрахунку на гектар відповідних земельних угідь, можна скористатися формулою:

> де Пр1 і Пр0 — річна продуктивність тварин (надій на 1 корову, ц; річний приріст живої маси на 1 середньорічну голову тварин на вирощуванні і відгодівлі тощо) відповідно у звітному і базовому роках; П1 і П0 — середньорічне поголів’я тварин відповідно у звітному і базовому роках (по молочному стаду — поголів’я на по- 
чаток року); S1 і S0 — площа певного виду земельних угідь у звітному і базовому роках.

Перший частковий індекс формули відображає вплив на обсяг  виробництва тваринницької продукції  в розрахунку на гектар угідь змін поголів’я худоби, другий — річної продуктивності тварин, третій — змін у площі землекористування підприємства. Якщо виявилося, що будь-який з перших двох часткових індексів має значення більше одиниці, то це свідчить про його позитивний вплив на досліджуваний результат, а якщо їх значення менше одиниці — про негативний вплив, тобто ці фактори зумовили зниження виробництва продукції. Характер дії останнього фактора протилежний зазначеному[3].

Важливим якісним показником, що певною мірою характеризує рівень розвитку сільського господарства в  цілому по країні, є укрупнена структура  валової продукції, яка показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва. Прогресивні тенденції в розвитку цієї галузі спричиняють поступове підвищення частки тваринницької продукції в загальному обсязі валової продукції.

При формулюванні висновків  по окремих аграрних підприємствах потрібно досить обережно користуватися показником частки тваринницької продукції в структурі валової продукції, оскільки його рівень істотно залежить від спеціалізації підприємств.

У великих тваринницьких  комплексах цей показник може сягати 100 %, тоді як у підприємствах рослинницького напряму — лише 40 % і менше.

Характерною ознакою  валової продукції сільського господарства як первісного кінцевого результату виробничої діяльності є те, що вона включає повторний рахунок, а  тому за економічним змістом являє собою валовий оборот аграрного підприємства. Розмір повторного рахунку у валовій продукції прямо пропорційно залежить від обсягу продукції власного виробництва (кормів, насіння, посадкового матеріалу, органічних добрив), що спожитий на виробничі цілі для наступного циклу розширеного відтворення.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти  й інші види продукції. Тому по таких  підприємствах визначають також  обсяг виробленої валової продукції  за всіма видами діяльності. До її складу включають валову продукцію сільського господарства, промислову продукцію переробних підприємств (цехів) у порівнянних оптових цінах, промислову продукцію, що не пов’язана із сільськогосподарським виробництвом, продукцію лісівництва, нового капітального будівництва тощо.

Валове виробництво  сільськогосподарської продукції  розраховують відніманням від загального обсягу виробництва тієї її частини, яка була використана на виробниче  споживання (насіння, корми, яйця на інкубацію, гній, солома на підстилку худобі, віск). Як бачимо, цей показник очищений від повторного рахунку. При цьому обсяги проміжного виробничого споживання також оцінюються в поточних і порівнянних цінах.

На аграрних підприємствах, особливо великих, може вироблятися  багато видів сільськогосподарської продукції, які мають різне цільове призначення і різну економічну ефективність.

В умовах ринку кожне  підприємство повинне прийняти рішення  типу «продукт-продукт», визначити  комбінацію видів продукції, тобто  встановити, які її види і в яких обсягах воно буде виробляти за наявних обмежених ресурсів і за відповідної кон’юнктури, що склалася на ринку сільськогосподарських товарів, для одержання при цьому максимального економічного ефекту. Це — досить складна для вирішення господарська проблема, оскільки вона вимагає врахування низки факторів, у тому числі й такого, як технологічна сумісність і взаємозв’язок окремих видів продукції. Залежно від ступеня цієї сумісності і взаємозв’язку всі види сільськогосподарської продукції поділяються на такі, що взаємодоповнюють одна одну, є не конкуруючими або конкуруючими[9]..

Взаємодоповнюючі (компліментарні) — це такі види продукції, коли збільшення виробництва одного з її видів веде до зростання виробництва іншого виду за інших однакових умов. Такий технологічний взаємозв’язок повністю простежується між розширенням посівних площ, збільшенням виробництва продукції бобових культур (гороху, вики, сої та ін.), багаторічних трав і рівнем урожайності та обсягом виробництва тих сільськогосподарських культур, для яких вони є попередниками. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів і виробництвом тваринницької продукції.

Не конкуруючі види продукції  є технологічно сумісними в тому розумінні, що технологічні цикли їх виробництва в часі не збігаються або майже не збігаються. Тому зміна обсягу виробництва (звичайно, до певних меж) одного з видів не конкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу виробництва іншого виду. Такі види продукції доповнюють одні одних, оскільки, крім незбігу в часі робочих періодів, для їх виробництва потрібні різні види матеріальних ресурсів (не враховуючи землі). Наприклад, виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до певної міри є автономним, неконкурентним, як і, скажімо, виробництво озимої пшениці та цукрових буряків.

Конкуруючими є такі види продукції, між якими існує  технологічна несумісність через збіг у часі робочих циклів, а також  зворотний зв’язок, коли зменшення виробництва одного з них веде до збільшення обсягу виробництва іншого, і навпаки. В рослинництві, наприклад, конкуруючими є види продукції ярих зернових і кормових культур — ячменю, вівса, ярої пшениці, викосуміші та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні ті самі фактори виробництва —техніка, однакові види ґрунтів і робоча сила майже однакової кваліфікації. Зрозуміло, що залучити більше ресурсів для виробництва одного з названих видів продукції можна лише за рахунок зменшення обсягу використання тих самих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції.

Важливо також знати, що не конкуруючі види продукції можуть стати і конкуруючими, якщо виробництво  одного з них надмірно збільшуватиметься, що вимагатиме перерозподілу на його користь ресурсів, землі й управлінського часу.

Наявність розглянутих  видів продукції вимагає добору такої комбінації їх, за якої досягається максимальна економічна ефективність виробництва. Пріоритет надається тим з конкуруючих видів продукції, які є найбільш прибутковими[10].

1.2 Розширене відтворення  та розподіл валової продукції сільського господарства

Відтворення в сільському господарстві — це постійне повторення і безперервне відновлення процесу сільськогосподарського виробництва. Розрізняють два типи відтворення: просте і розширене. При простому відтворенні виробництво матеріальних благ відновлюється в попередніх розмірах, при розширеному відтворенні обсяги виробництва безперервно зростають. Тому просте відтворення завжди є складовою і основою розширеного. Здійснення розширеного відтворення в сільському господарстві передбачає систематичне використання певної частини додаткового продукту на збільшення обсягів виробництва. При цьому не тільки відшкодовуються матеріальні блага, а й створюються нові засоби виробництва і предмети споживання, які є матеріальною основою розширеного відтворення[3]..

Основою розвитку суспільства  є поліпшення добробуту всіх його членів. Тому об'єктивною закономірністю розвитку сільськогосподарського виробництва є розширене відтворення, яке створює відповідні умови для задоволення потреб населення країни.

Розширене відтворення - це систематичне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що дає змогу не лише забезпечити досягнутий рівень розвитку суспільства, а й виробляти додаткові засоби і предмети споживання. В аграрних підприємствах розширене відтворення може відбуватися в двох формах - екстенсивній та інтенсивній. При екстенсивному відтворенні розширення масштабів виробництва здійснюється за рахунок залучення додаткових ресурсів (збільшення посівних площ, поголів'я худоби, трудових ресурсів та ін.) при незмінному технічному рівні. Інтенсивне відтворення передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі зростання продуктивності праці, яке забезпечується вдосконаленням техніки, технології і організації виробництва, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу[5]..

Розширене відтворення  в сільському господарстві здійснюється на основі дії об'єктивних економічних законів і є складовою розширеного відтворення в усьому народному господарстві країни, тому воно характеризується однаковими основними закономірностями і йому властиві всі основні риси останнього. Економічний закон розширеного відтворення — нагромадження, що є основою розвитку сільськогосподарського виробництва.

Процес відтворення  в сільському господарстві відбувається на основі діалектичної єдності розвитку продуктивних сил (удосконалення засобів виробництва, підвищення кваліфікації робочої сили) та виробничих відносин. У дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва нині центральне місце займає перебудова виробничих відносин у селі, яка покликана повернути селянинові становище господаря на землі, зацікавленого в збільшенні виробництва продукції і підвищенні її якості.

В результаті розширеного відтворення збільшується виробництво валової продукції сільського господарства, яка включає всі створені протягом року матеріальні блага і є частиною сукупного суспільного продукту країни. Відтворення в сільському господарстві відбувається в натурально-речовій і вартісній формах, а валовий продукт галузі становить сукупність засобів виробництва і предметів споживання.

Виробництво валової продукції сільського господарства збільшувалось завдяки зростанню продуктивності праці при скороченні кількості зайнятих у галузі працівників[3].

Валова продукція сільського господарства в натурально-речовій формі як сукупність засобів виробництва (насіння, кормів, худоби, сировини для промисловості) і предметів споживання за своїм призначенням та використанням належить до першого і другого підрозділів процесу відтворення суспільного виробництва. Такий поділ продукту сільського господарства має важливе значення в забезпеченні правильних пропорцій відтворення в окремих галузях агропромислового виробництва і розподілу продукту між ними[5].

У процесі виробництва  валової продукції сільського господарства витрачається минула, уречевлена в засобах виробництва праця, і жива праця. Тому валова продукція у вартісній формі розподіляється на дві частини: на вартість спожитих засобів виробництва (с) і на новостворену вартість, або валовий дохід сільськогосподарських підприємств {у + т).

Вартість спожитих засобів виробництва включає ту частину вартості будівель, обладнання, машин, сировини і матеріалів, яка протягом поточного року перенесена на вироблену продукцію. Ця частина вартості валової продукції сільського господарства відповідає річним матеріальним витратам виробництва і становить фонд відшкодування. Отже, валова продукція сільського господарства розподіляється насамперед на фонд відшкодування і чисту продукцію, або валовий дохід.

Фонд відшкодування - це частина вартості валової продукції сільського господарства, яка використовується для відновлення спожитих у процесі виробництва засобів і предметів праці. Він формується на основі амортизаційних відрахувань і вартості витрачених матеріальних оборотних засобів (насіння, кормів, добрив, медикаментів, нафтопродуктів, запасних частин та інших матеріалів).

Утворення фонду  відшкодування є головною умовою правильного розподілу валової  продукції і передумовою процесу  відтворення в аграрних підприємствах. Відшкодування витрачених засобів виробництва - об'єктивна умова простого відтворення і збереження досягнутого рівня виробництва. Для здійснення розширеного відтворення необхідно спочатку відшкодувати спожиті засоби, а вже потім розширювати виробництво на основі залучення додаткових виробничих фондів.

Фонд відшкодування у натурально-речовій формі складається із засобів і предметів праці. У сільськогосподарських підприємствах спожиті засоби виробництва відновлюються як у натуральній формі у своєму господарстві, так і шляхом купівлі за рахунок виручки від реалізації товарної продукції[8].

В умовах науково-технічного прогресу фонд відшкодування не лише виконує функцію відновлення використаних засобів виробництва, а й використовується для здійснення розширеного відтворення. За цих умов відновлення спожитих засобів виробництва відбувається на новій технічній основі за рахунок досконаліших машин і обладнання, кращої якості сировини і матеріалів порівняно з використаними у виробничому процесі.

В умовах науково-технічного прогресу частка фонду відшкодування у валовій продукції сільського господарства зростає, що відповідно зменшує розмір валового доходу і знижує ефективність виробництва. Ця тенденція формується на основі закономірного зростання технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва, а також внаслідок підвищення цін на засоби виробництва.

Частина вартості валової продукції сільського господарства, яка створюється живою працею, називається чистою продукцією, або валовим доходом. Водночас чиста продукція, як новостворена вартість в галузях сільського господарства, є складовою національного доходу країни.

Валовий дохід - це економічна категорія, в якій відображено кінцеві результати виробництва. У зв'язку з цим важливим завданням є виявлення у господарській практиці чинників, які визначають його зростання. Розміри валового доходу зростуть, якщо збільшити виробництво валової продукції і зменшити матеріальні витрати шляхом раціонального використання виробничих фондів та підвищення продуктивності праці.

Валовий дохід сільського господарства створюється живою працею і матеріалізується у новоствореній вартості. Тому величина валового доходу залежить від кількості працівників сільськогосподарських підприємств і рівня продуктивності їхньої праці. При зменшенні кількості трудівників головним чинником збільшення валового доходу є підвищення продуктивності праці. Збільшення валового доходу безпосередньо впливає на поліпшення матеріального добробуту працівників села і темпи розширеного відтворення в аграрних підприємствах.

Чиста продукція, або валовий дохід, сільського господарства складається з двох частин: необхідного продукту (у), який формує фонд оплати праці трудівників підприємств, і додаткового продукту, або чистого доходу (т). Чиста продукція, або валовий дохід, є основою утворення фондів споживання і нагромадження.

Фонд споживання – це частина створеного в сільському господарстві валового доходу, який використовується для особистого і суспільного (невиробничого) споживання. За натурально-речовою формою фонд споживання включає предмети споживання, які задовольняють ті чи інші потреби сільських працівників. Джерелами його формування є необхідний продукт і частина додаткового продукту, створеного в сільськогосподарському виробництві.

Фонд споживання є матеріальною основою відтворення трудових ресурсів сільського господарства. Він включає фонд оплати праці, суспільні фонди споживання, які створюються сільськогосподарськими підприємствами, а також відрахування у фонди соціального забезпечення і соціального страхування. Фонд споживання працівників сільського господарства формується як у грошовій, так і в натуральній формі.

Основною частиною фонду споживання є заробітна плата працівників сільськогосподарських підприємств. Для розширеного відтворення в сільському господарстві характерне зростання фондів споживання, в тому числі оплати праці трудівників села.

Співвідношення в розподілі валового доходу господарств має відповідати оптимальним пропорціям, які забезпечують необхідне підвищення добробуту працівників села і відповідні темпи розширеного відтворення. Розрахунки вчених показують, що при рівні рентабельності 35-40% на особисте споживання працівників необхідно використовувати приблизно 60-65% валового доходу господарства.

Суспільні фонди  споживання сільськогосподарських підприємств забезпечують соціальний розвиток трудових колективів. їх використовують для проведення культурно-масових і оздоровчих заходів та задоволення інших соціальних потреб, а також матеріальне заохочення працівників господарств. Ця частина фонду споживання в сільському господарстві утворюється за рахунок чистого доходу.