Шляхи формування інтенсивного типу розвитку виноградно-виноробного підкомплексу в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

                  Зміст

Вступ стр.

1.Науково-теоретичні  основи інтенсифікації та система показників інтенсивності ведення виноградарства в господарстві

1.1.Економічний зміст інтенсифікації  сільськогосподарського виробництва

1.2.Показники  інтенсивності та їх визначення в галузі виноградарства

1.3. Науково-технічний прогрес та його роль у формуванні інтенсивного типу розвитку господарства

2. Сучасний стан розвитку галузей в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

2.1. Природно-економічна та  організаційна характеристика господарства.

2.2. Ефективність використання  виробничих ресурсів в ТОВ  «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

2.3. Економічна ефективність  сільськогосподарського виробництва  та      

перспективи розвитку

3. Шляхи формування інтенсивного типу розвитку виноградно-виноробного підкомплексу  в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

3.1 Шляхи вдосконалення  існуючої системи формування  інтенсивного типу

розвитку в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

3.2. Формування раціональної  системи інтенсивного типу розвитку  виноградарства  

3.3 Планування використання  земельних ресурсів та структури  багаторічних насаджень по сортам – плодоносні, неплодоносні на перспективу

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

 

ВСТУП

Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки, воно в недалекій перспективі може стати одним з головних джерел й експорту. що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

Сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав знижуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999 р. — 12,8 %. Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВВП пояснюється переважно ціновим фактором.

Однією з важливих складових АПК України виступає її виноградарсько-виноробний підкомплекс, основними видами продукції якого є виноград та продукти його переробки (соки, вина, коньяки, шампанське тощо), що відрізняються високою споживчою цінністю і користуються попитом у споживачів. Для успішного розвитку галузей цього підкомплексу в Україні, особливо її південних регіонах, є сприятливі грунтово-кліматичні умови і достатня забезпеченість трудовими ресурсами, що дозволяє зробити продукцію підкомплексу конкурентоспроможною не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

В умовах ринкової економіки виживає лише те підприємство  , яке найбільш  розумно і комплексно визначить потребу ринку, створить і організує виробництво продукції, яка користується попитом, а також забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Підвищення економічної ефективності  виробництва залежить від формування інтенсивного типу розвитку та шляхів підвищення ефективності функціонування виноградно-виноробного під комплексу.

Питання розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу досліджували відомі вчені: А.М. Авідзба, А.М. Бузні, О.М. Гаркуша, С.Ю. Дженеєв, О.Ю. Єрмаков, В.Г. Іванченко, В.В. Козенко, О.Д. Лянний, Т.І. Ломаченко, І.Г. Матчина, В.О. Рибінцев, В.А. Рульєв, І.І. Червен, Е.В. Червен, О.Ф. Чернявський, В.О. Фуркевич, Р.П. Хачатурян та ін.

Метою роботи є дослідження засад формування інтенсивного типу розвитку та підвищення економічної ефективності функціонування виноградарсько-виноробного під комплексу в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району  Одеської області.

Методи дослідження :

  • дослідно-статистичний
  • факторний
  • нормативний
  • прогнозування
  • розрахунково-конструктивний
  • економіко-математичний.

У процесі реалізації поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

-  науково-теоретичні  основи інтенсифікації та система  показників інтенсивності;

- вивчення економічного  змісту інтенсифікації сільськогосподарського  виробництва;

- дослідження показників  інтенсивності та їх визначення в галузях сільського господарства;

- науково-технічний прогрес  та його роль в формуванні  інтенсивного типу розвитку підприємства; здійснення комплексного теоретичного  аналізу сучасного стану  діяльності  підприємства;

-аналіз ефективності використання виробничих ресурсів в окремих галузях;

Предметом вивчення є засад формування інтенсивного типу розвитку та шляхи  підвищення економічної ефективності функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області.

Об’єктом дослідження є комплекс організаційно-економічних, теоретичних і методологічних основ підвищення економічної ефективності виробництва продукції виноградарства в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення економічної теорії з аграрних питань, Закони Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України з питань розвитку сільського господарства. Інформаційна база дослідження: законодавчі та нормативні документи, наукові та публіцистичні видання науково-дослідних установ, монографії вітчизняних та зарубіжних вчених, спеціальна література, дані статистичної звітності та бізнес-планів, дані річних звітів за 2007-2009 рр., та інші джерела.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ТА СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ІНТЕНСИВНОСТІ ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА

1.1 Економічний  зміст інтенсифікації сільськогосподарського  виробництва

 

Інтенсифікація – посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості.

Інтенсифікація виробництва – напрям у розвитку виробництва, за яким зростання його обсягу відбувається насамперед внаслідок науково-технічного прогресу, підвищення рівня організації виробництва й управління, ефективного використання технічних, матеріальних і трудових ресурсів [34 c.25].

Основною тенденцією сучасного розвитку аграрної сфери є заміна традиційних кількісних інтелектуальними факторами інтенсифікації, зумов лена екологічними аспектами, що мають реальну економічну основу. Теоретично визнається можливість створення стійкого сільського господарства за умови гармонійного регулювання біологічних (екологічних), соціальних та економічних факторів.

Напрями забезпечення інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Поняття інтенсивності й інтенсифікації мають різний економічний зміст. Інтенсивність характеризує якісний і кількісний стан виробництва. Інтенсифікація — це багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку шляхом комплексної механізації та автоматизації виробництва, його хімізації й електрифікації, впровадження енерго- водо- і ресурсозберігаючих технологій та біотехнологій, меліорації землі, вдосконалення організації праці та матеріального стимулювання, поглиблення спеціалізації виробництва і досягнення його раціональної концентрації (рис. 1.1)

 

Рисунок 1.1 - Напрямки інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

 

При інтенсифікації виробництва слід брати до уваги її двоїстий характер. Майже кожний напрям інтенсифікації, насамперед механізація й автоматизація, хімізація і меліорація, крім позитивного, справляє негативний вплив на агроекологічну систему, особливо за їх необґрунтованого використання. Цей негативний вплив проявляється в погіршенні кругообігу органічних речовин, руйнуванні родючості ґрунту, зменшенні в ньому гумусу і підвищенні щільності, нагромадженні нітратів, нітритів і залишків пестицидів у сільськогосподарській продукції, зменшенні біологічної активності рослин і тварин, зниженні їх стійкості до різних хвороб, порушенні біологічної рівноваги і водного балансу тощо. Якщо взяти до уваги й наслідки Чорнобильської катастрофи, стає очевидним, наскільки може негативно відбитися на здоров’ї людей і тривалості їх життя не продумана і не виважена інтенсифікація виробництва [11с.34].

При формуванні інтенсивного типу відтворення слід обов’язково враховувати ту об’єктивну обставину, що кожний напрям інтенсифікації має граничну межу використання, перехід за яку негативно впливає на агроекологічну систему. Тому мову потрібно вести про екологічно допустимий рівень того чи іншого фактора інтенсифікації. Цей рівень можна розглядати як граничний [11 с.35].

Підприємства, формуючи інтенсивний тип розвитку, повинні забезпечити його екологічність. Основні ознаки такої екологічності наступні:

  • забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунту, яке супроводжується збереженням і підвищенням вмісту в ньому гумусу і забезпеченням оптимального рівня розораності земельних угідь;
  • виробництво екологічно чистої продукції, недопущення перевищення встановлених рівнів її забрудненості;
  • додержання встановлених правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив з тим, щоб не допустити забруднення ними навколишнього природного середовища і продуктів харчування;
  • недопущення порушень екологічної безпеки і забезпечення відтворення повітря й води;
  • максимальне використання природних засобів боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і тварин, а також з бур’янами;
  • недопущення порушень екологічних вимог при проектуванні, розміщенні і будівництві, реконструкції і введенні в дію нових будівель та споруд, насамперед тваринницьких комплексів, меліоративних систем.

Виважена інвестиційна політика на всіх рівнях — державному, регіональному і господарському, а також забезпечення прискорення обороту авансованих виробничих ресурсів має велике значення у формуванні інтенсивного типу розвитку. Працезаощаджувальний вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку весь приріст виробництва досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.

Такий вид найбільш характерний для початкових періодів розвитку машинного виробництва – індустріалізації народного господарства [30 c.24].

Капіталозаощаджувальний вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягаються ощадливі витрати засобів виробництва. Ці процеси в найбільшій мірі стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва [21 c.15].

Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.

 

1.2 Показники  інтенсивності та їх визначення в галузі виноградарства

 

Із визначення поняття інтенсивності випливає, що інтенсивність з економічної точки зору включає в себе дві складові: матеріально-речову і результативну. Для кожної з них притаманна своя система показників її вимірювання. Сільськогосподарське виробництво має складну структуру, тому виникає необхідність кількісно визначати інтенсивність на трьох рівнях його будови: в цілому по підприємству, в цілому по рослинництву і тваринництву і в розрізі окремих галузей. На рис. 1.2 наведені показники матеріально-речової складової інтенсивності та методика їх визначення.

 

Рисунок 1.2 - Показники матеріально-речової складової інтенсивності

 

Інтегральний показник інтенсивності використання землі (Із) визначається за формулою:

                                                                               (1.1)

де Кр — коефіцієнт розораності; Км — коефіцієнт меліорованості; Кп — коефіцієнт повторного використання землі. Методика визначення цього коефіцієнта і показника питомої ваги інтенсивних культур у структурі посівної площі викладена. Щільність поголів’я тварин обчислюється діленням кількості поголів’я тварин певного виду на площу відповідних земельних угідь. Поголів’я великої рогатої худоби, в тому числі корів, а також овець розраховується на всю площу сільськогосподарських угідь, свиней — на площу ріллі, птиці — на посівну площу зернових [11c.37].

Для оцінки результативної складової інтенсивності використовуються показники, наведені на рис. 2.2.

 

Рисунок 1.3 – Оцінки результативності інтенсифікації

Як правило, за однакових інших умов, чим вищі показники матеріально-речової складової інтенсивності, тим вищих результатів виробництва досягають аграрні підприємства, і навпаки, але за умови, що ці  показники не перевищують раціонального рівня. Щоб переконатися, наскільки підприємству було економічно вигідним інвестування ресурсів у виробництво, потрібно кожну групу показників матеріально-речової складової інтенсивності (по підприємству в цілому, рослинництву, по тваринництву і по кожній галузі) розглядати в єдності з відповідною групою показників її результативної складової. Чим вищі ці результативні показники, тим краще підприємство використовує ресурси на стадії виробництва. Детальний аналіз цих двох груп показників по рослинництву, тваринництву і окремих галузях дає змогу виявити, які виробництва справили найбільш істотний позитивний вплив на кінцеві результати господарської діяльності, а які — негативний. Отже, управлінський персонал має змогу приймати обґрунтовані рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства [13 с.39].

Варто зауважити, що множинність показників матеріально-речової і результативної складової інтенсивності нерідко ускладнює аналіз через можливу різнонаправленість їх зміни і в окремих випадках не дає змоги робити однозначний висновок щодо динаміки інтенсивності. Тому є потреба в побудові комплексного показника інтенсивності, який поєднував би у собі основні показники її складових: динаміку зміни авансованого капіталу і спожитих ресурсів та динаміку віддачі авансованого капіталу й окупності виробничих витрат (спожитих ресурсів) за валовою продукцією. Незважаючи на притаманний комплексним (інтегральним) показникам недолік, складність, а інколи і неможливість їх чіткого економічного трактування, все ж указані показники мають одну безперечну перевагу, на яку ми уже звертали увагу — однозначність в оцінці динаміки зміни явища (процесу), для якого характерна багатовимірність [30 с44].

В розгорнутому вигляді формулу визначення комплексного показника інтенсивності з урахуванням вимог до побудови інтегральних показників на основі формули середньої геометричної, можна записати так:

                                                         (1.2)

Після здійснення необхідних математичних перетворень дана формула набуває вигляду:

                                                                           (1.3)

Економічне трактування інтегрального показника інтенсивності важко здійснити. Проте є очевидним, що за умови, коли Ік > 1, інтенсивність на підприємстві зростає, за Ік = 1 вона залишається незмінною і за Ік < 1 — зменшується, що є негативним явищем в його розвиткові.

Для оцінки ефективності використання авансованого капіталу доцільно використовувати часткові й узагальнюючі (інтегральні) показники. Часткові показники характеризують ефективність використання окремих виробничих ресурсів — як застосовуваних, так і спожитих. Водночас за їх допомогою визначають ефективність додаткових вкладень у збільшення відповідного ресурсу з метою нарощування масштабів виробництва [15 с.23].

Залежно від економічного змісту та цільового призначення часткових показників ефективності використання окремих виробничих ресурсів при об’єктивному вимірі її рівня доцільно згадані показники об’єднати в чотири групи.

1. Показники абсолютної ефективності виробництва. Вони характеризують ефективність використання головного ресурсу підприємства — землі і визначаються окремим діленням валової продукції, чистої продукції, товарної продукції та прибутку на фізичну площу сільськогосподарських угідь.

2. Відносні показники ефективності використання застосовуваних ресурсів. До них відносять фондовіддачу основних виробничих фондів, фондовіддачу оборотного капіталу, річну продуктивність праці і землевіддачу, що визначається відношенням вартості валової продукції до вартості землі, на якій вироблена дана продукція.

3. Показники ефективності використання спожитих виробничих ресурсів. Як і друга група показників, вони також характеризують економічність виробництва. Серед них найважливіше значення мають такі показники, як зарплатовіддача (валова продукція, поділена на фактичний фонд оплати праці), амортвіддача (відношення валової продукції до амортизації), матеріаловіддача (валова продукція, поділена на матеріальні витрати, сформовані за рахунок спожитих оборотних фондів), коефіцієнт прибутковості як відношення прибутку до суми всіх поточних витрат, віднесених на реалізовану продукцію.

4. Показники ефективності додаткових вкладень у виробничі ресурси. Характеризуючи також економічність виробництва, вони водночас дають можливість визначити, наскільки вигідними підприємству були додаткові вкладення у збільшення окремих складових авансованого капіталу. Ці показники доцільно розраховувати за середньорічними даними на основі приростних величин. Серед можливих показників цієї групи практичний інтерес мають насамперед такі:

- коефіцієнт ефективності додаткових вкладень в авансований капітал (Как):

                                                                         (1.4)

де  і  — середньорічні обсяги виробництва валової продукції з 1 га сільськогосподарських угідь відповідно у звітному і базовому періодах (середньорічні дані доцільно обчислювати за періодами 3—5 років); АК1 і АКо — середньорічна величина авансованого капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь у зазначених періодах. За аналогічною методикою визначається ефективність додаткових вкладень в основний і оборотний капітал;

-коефіцієнт ефективності додаткових поточних виробничих витрат обчислюється відношенням приросту валової продукції до приросту поточних витрат у сільськогосподарському виробництві;

-коефіцієнт окупності прибутком додаткових поточних витрат визначається як відношення приросту прибутку у звітний період до приросту витрат на реалізовану продукцію в даний період.

Розглянуті часткові показники можуть бути визначені у разі необхідності не лише за валовою продукцією і прибутком, а й за іншими видами загального ефекту — чистою, кінцевою і товарною продукцією. Їх економічний зміст дає підстави стверджувати, що вони, з одного боку, характеризують окремі аспекти результативності виробництва, з різним ступенем виражаючи ефективність функціонування складної економічної системи, а з другого — розглянуті показники взаємозв’язані між собою. Так, обсяг виробництва товарної і кінцевої продукції, чистої продукції, прибутку залежить від обсягу виробництва валової продукції. Крім того, величина останньої впливає на відносні показники ефективності використання застосовуваних і спожитих ресурсів авансованого капіталу — фондо-, земле-, аморт-, матеріаловіддачу тощо, оскільки при їх розрахунку в чисельнику беруть обсяг валової продукції [45 с.35].

Водночас, оскільки виробничі витрати являють собою добуток величини авансованих виробничих ресурсів на коефіцієнт їх обороту, то за високого рівня показників ефективності використання застосовуваних виробничих ресурсів слід чекати, за інших однакових умов, і вищої ефективності використання спожитих ресурсів і додаткових вкладень у збільшення розміру авансованого капіталу.

Сказане дає змогу визначити узагальнюючий показник ефективності — норму прибутку на авансований капітал, в якому відображаються всі розглянуті часткові показники. Цей показник називають ще рентабельністю авансованого капіталу (активів). Його доцільно розраховувати за чотирма варіантами.

Перший варіант:                                                           (1.5)

де ОП — операційний прибуток; АК — авансований капітал. Цей показник характеризує ефективність операційної діяльності підприємства, яка не включає в себе інвестиційну та фінансову діяльність. Отже, на його основі можна судити про ступінь раціональності використання виробничих ресурсів, задіяних в основну діяльність підприємства, яка забезпечує найбільшу частку доходу і є метою створення суб’єкта господарювання.

Другий варіант:                                                            (1.6)

де ПО — прибуток до оподаткування. В цьому прибутку, як нам уже відомо, находить відображення дохід не лише від операційної, а й від інших видів діяльності — інвестиційної та фінансової (дохід від участі в капіталі, дивіденди, дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства тощо). Отже, даний показник дає змогу судити про ефективність звичайної діяльності підприємства, яка включає в себе операційну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Третій варіант:                                   (1.7)

де ЛП — лізингові платежі; ОБ — основний борг у складі лізингових платежів або річна сума амортизації, якщо фінансова оренда укладена на строк корисного використання об’єкта лізингу; ПР — виплачені проценти за кредит та інші виплати за користування позичковим капіталом, наприклад виплачені проценти за випущені облігації; СП — страхові платежі.

Цей показник характеризує потенційну норму прибутку, яку може одержати підприємство за умови, що воно поверне кредити і йому не потрібно буде сплачувати відсотки за них, не стане виплачувати лізингові платежі по завершенню строку фінансового лізингу і коли ризик втрати майна братиме на себе. Як бачимо, показник Н(3)ак має велике значення для аналізу ефективності виробництва.

Четвертий варіант:                                                      (1.8)

де ЧП — чистий прибуток підприємства. Даний показник вказує, скільки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, воно одержує на кожну гривню авансованого капіталу. В кінцевому рахунку показник Нак(4) характеризує ефективність функціонування підприємства за всіма видами діяльності, здатність його адаптуватися до змін зовнішнього середовища, дає змогу судити про рівень менеджменту та конкурентоспроможність підприємства на ринку. Не менш важливою є та обставина, що даний показник служить одним з головних критеріїв котирування акцій підприємства на біржі.

Інформативність показника норми прибутку на авансований капітал зростає за умови відображення в активах аграрних підприємств вартості землі. Водночас зазначимо, що даний показник має чітку інтерпретацію, конкретний економічний зміст і порівнянність у динаміці, що важливо для виявлення тенденцій зміни ефективності виробництва в умовах підвищення його ресурсозабезпеченості і для оцінки ринкової позиції підприємства.

Зазначимо також, що в умовах ринку і конкуренції кожний товаровиробник намагається одержати норму прибутку на авансований капітал не нижчу за середню. В іншому разі, коли віддача від вкладених ресурсів низька, підприємство втрачає конкурентоспроможність, не виключається можливість його банкрутства. І навпаки, з підвищенням норми прибутку на авансований капітал підприємство може прискорено розвивати виробництво, своєчасно здійснювати його переозброєння, довгострокові інвестиції в докорінне поліпшення землі тощо[45 c.27].

Другим узагальнюючим показником є норма прибутку на власний капітал, що визначається відношенням чистого прибутку до власного капіталу. Кожне підприємство намагається максимізувати даний показник як за рахунок поліпшення використання ресурсів і ефективного менеджменту, так і завдяки залученню позичкового капіталу при сприятливій для нього кон’юнктурі ринку капіталів.

Для поглибленого вивчення причин, що впливають на підвищення ефективності виробництва, важливо виявити ступінь впливу кожного з ресурсів авансованого капіталу на прискорення темпів економічного зростання підприємства. Ця задача розв’язується через дослідження співвідношення в ефективності використання застосовуваних і спожитих ресурсів, якщо виразити її через показник зростання в динаміці загальної відносної ефективності використання цих ресурсів (F):

                         (1.9)

де Ппр1 і Ппр0 — річна продуктивність праці працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, відповідно у звітний і базовий періоди; Зв1 і Зв0 — зарплатовіддача у названі періоди; Фвід1 і Фвід0 — фондовіддача основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення у звітний і базовий періоди; Ав1 і Ав0 — амортвіддача в дані періоди; Фоб1 і Фоб0 — фондовіддача оборотних фондів у звітний і базовий періоди; М1 і М0 — матеріаловіддача у зазначені періоди; Воб1 і Воб0 — віддача валовою продукцією витрат з обслуговування сільськогосподарських підприємств сторонніми організаціями; Чз, Ча, Чм, Чоп — частка у сукупних витратах виробництва звітного періоду відповідно заробітної плати, амортизації, матеріальних витрат оборотних фондів і витрат на оплату послуг, наданих сторонніми організаціями.

Віддачу цих витрат за валовою продукцією (Воб) розраховують за формулою:

                                                                                 (1.10)

де ВПі — обсяг виробництва валової продукції підприємства в 
і-й період; ВТопі — витрати на оплату послуг, наданих сторонніми організаціями в і-й період.

Показник зростання загальної відносної ефективності використання виробничих ресурсів побудований так, що є можливість визначити їх внесок у формування її рівня. Цей внесок прямо пропорційний частці відповідного спожитого ресурсу в сукупних витратах виробництва, а також ступеню ефективності використання застосовуваних ресурсів. Водночас рівень даного показника обернено пропорційний зростанню питомих спожитих ресурсів у розрахунку на одиницю вартості валової продукції.

Таким чином, підвищення загальної відносної ефективності виробництва забезпечується лише тоді, коли темпи зростання показників ефективності використання застосовуваних ресурсів будуть вищими за темпи збільшення витрат цих ресурсів на виробництво одиниці продукції. Логіка побудови показника F така, що залежно від економічної ситуації він варіює навколо одиниці. Зростання ефективності виробництва має місце лише в тому разі, коли F > 1. При F < 1 відбувається її зниження, що свідчить про переважаючу роль екстенсивних факторів виробництва. Наприклад, розрахований за вказаною методикою показник F по групі господарств адміністративного району, що допустили у звітному періоді в середньому за останні три роки зниження ефективності використання авансованого капіталу.

 

1.3 Науково-технічний  прогрес та його роль в формуванні інтенсивного типу розвитку підприємства

 

Підвищення  ефективності с-г підприємства ґрунтується на досягненнях науки і техніки , передового вітчизняного і зарубіжного досвіду . Наскільки  цілеспрямовані ще та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки , які є першоджерелами розвитку продуктивних сил , на стільки успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства .

Науково-технічний прогрес (НТП)  у буквальному розумінні означає безперервний процес розвитку науки і техніки , у ширшому – це постійний процес створення  нових і вдосконалення наявних технологій , засобів виробництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки .

НТП у своєму розвитку виявляється в двох взаємозв язаних і взаємозалежних формах – еволюційній і революційній .

За умов сучасного стану та розвитку науки і техніки можна назвати наступні загальні напрями НТП: