Шляхи підвищення ефективності використання фонду робочого часу

       Зміст

       ВСТУП 
 

       Відпрацьований  працівниками час є основним та універсальним  вимірником праці.

       Робочий час — це встановлений законом, колективним  договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані  виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

       Рівень  аналіз використання робочого часу впливає  на ефективність виробництва, стан трудової дисципліни та є одним з основних державних регуляторів.

       Недоліки  в обліку робочого часу не тільки не дозволяють оцінити фактичні резерви  економії праці, але іноді впливають  на достовірність оцінювання діяльності всього підприємства. В сучасних умовах показники використання робочого часу, як свідчить практика, відіграють здебільшого  негативну роль при оцінюванні господарської  діяльності підприємства та його підрозділів. Іноді підприємства, цехи, підрозділи, найбільш повно реєструючи втрати робочого часу, програють у порівнянні з  іншими підприємствами, цехами, підрозділами, де відсутній об’єктивний і повний облік. Особливо такий стан притаманний  підприємствам залізничного транспорту з жорсткою системою вертикального  управління, системою покарання керівників підрозділів за «некрасиві» показники. Виникла необхідність створити таку систему управління робочим часом, на яку б не впливала структура  організації підприємства або галузі.

       Робочий час е універсальним вимірником кількості трудових витрат на виробництво.

       Економія  робочого часу - важливий фактор зростання  ефективності і використання трудових ресурсів народного господарства.

       Саме  тому тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах .

       Предметом дослідження курсової роботи є використання фонду робочого часу.

       Об’єктом  дослідження є Криворізька дирекція залізничних перевезень.

       Метою курсової роботи є дослідження методики аналізу використання фонду робочого часу.

       Для досягнення поставленої мети треба  розглянути та висвітлити наступні завдання:

       - розглянути  економічну сутність фонду робочого часу;

       - провести огляд та надати  критичну  оцінку проблемних питань аналізу  використання фонду робочого  часу;

       - розглянути  методику проведення  аналізу використання фонду робочого  часу;

        - надати характеристику підприємству  Криворізької дирекції залізничних  перевезень та проаналізувати  його основні техніко - економічні  показники;

       - дослідити аналіз використання  фонду робочого часу на підприємстві;

       - провести факторний аналіз використання  робочого часу на підприємстві;

       - визначити шляхи підвищення ефективності  використання фонду робочого  часу.

       Для вирішення зазначених задач були використані спеціальні наукові  та літературні джерела, статистична  база та бухгалтерські звіти підприємства.

       Теоретичною і методологічною основою дослідження  є положення економічної теорії, роботи провідних науковців в  галузі економіки праці та управління трудовими ресурсами, законодавчі  і нормативно-правові акти, Укази  Президента України, Постанови Верховної  Ради й Уряду України .

       У процесі дослідження було використано  наступні методи: комплексного аналізу  і синтезу, порівняння, функціонально-вартісного аналізу. 
 

       РОЗДІЛ 1 

       ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ АНАЛІЗУ ФОНДУ РОБОЧОГО ЧАСУ 

1. Економічна  сутність фонду робочого часу

       Україна знаходиться на етапі переходу від  планових до ринкових форм побудови економічних  відносин, що спричинило перегляд майже  усіх елементів регулювання форм та систем оплати праці.

       Фонд  оплати праці являє собою  внутрішній фонд, який охоплює грошові суми, що нараховуються і виплачуються працівникам у певному періоді  згідно з установленими формами  і системами оплати праці.

       Іншими  словами, фонд оплати праці –загальна  сума витрат на оплату праці працівників  підприємства і виплат соціального  характеру [20].

       Основними задачами аналізу фонду оплати праці  є:

       - перевірка ступеня обґрунтованості  застосовуваних форм і систем  оплати праці;

       -  визначення розмірів і динаміки  середньої заробітної плати окремих  категорій і професій працівників;

       - виявлення відхилень у чисельності  працівників і в середній заробітній  платі на витрату фонду зарплати;

       - вивчення ефективності застосовуваних  систем преміювання;

       - дослідження темпів росту заробітної  плати, їхнього співвідношення  з темпами продуктивності праці;

       - забезпечення випереджального росту  продуктивності праці в порівнянні  з підвищенням його оплати;

       - виявлення і мобілізація резервів  підвищення ефективності використання  фонду заробітної плати.

       Джерелами інформації для аналізу є: статистична  звітність по праці ф. №І-ПВ "Звіт з праці", ф. №3-ПВ "Звіт про використання робочого часу", вибіркові дані з  ф. №2 "Звіт про фінансові результати.

       Функціонування  виробництва, виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей. Організація праці — важлива  складова організації виробництва.

       Сутність  організації праці полягає у  створенні оптимальної взаємодії  працюючих людей, знарядь і предметів  праці на основі доцільної організації  робочих систем (робочих місць) з  урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості  їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

       Організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини. [10]

       Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час - це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися  на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на:

• пов'язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.;
• вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.)

       Величина  робочого та вільного часу працівників, а також характер його використання зумовлені ступенем розвитку суспільного  виробництва, та перш за все рівнем продуктивності праці. Необхідно зазначити, що робочий та вільний час - дві взаємопов'язані категорії економічного розвитку суспільства. З одного, боку, раціональне використання робочого часу є важливим резервом зростання виробництва, з іншого - раціональне використання вільного часу, спрямоване на доцільний відпочинок та всебічний розвиток працівників, сприяє також подальшому підвищенню рівня продуктивності праці. Саме під таким кутом зору й мають розглядатися ці категорії в статистиці праці.

       Статистика  праці останнім часом приділяє більше уваги вивченню бюджету часу працівників. З цією метою органи державної  статистики проводять спеціальні вибіркові  дослідження використання робочого часу на підприємствах, організаціях тощо.

       Найважливішим завданням аналізу фонду робочого часу є визначення кількості вкладеної у виробництво праці та виробничих утрат. Кількість самої праці вимірюється, як зазначав Карл Маркс у «Капіталі», «... її довготривалістю, робочим часом, а робочий час знаходить, у свою чергу, свій масштаб у визначених частках часу, які є: час, день, і т. д.». Кількість праці, обумовленої в одиницях часу, К. Маркс визначає «екстенсивною величиною праці»[7].

       Як  основні одиниці вимірювання  робочого часу в аналізі використовують людино-день та людино-годину.

       Відпрацьований  людино-день - це день, коли працівник  прийшов на роботу та розпочав її незалежно  від кількості годин його практичної роботи в цей день.

       Людино-день цілодобового простою - день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних причин. До цілодобових  простоїв належать також людино-дні  невиходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв'язку з простоєм (так звані  «умовні явки»).

       Цілодобові  простої включають до кількості  явок, але не враховують як відпрацьовані  людино-дні.

       Людино-днем неявки вважається день, коли працівник  не з'явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні.

       Загальна  сума людино-днів явок та неявок (включаючи  святкові та вихідні дні) усіх працівників  за певний відрізок часу називається  календарним фондом часу в людино-годинах. Календарний фонд часу може бути отриманий  також множенням кількості календарних  днів у періоді на середньоспискову чисельність працівників.

       Людино-дні  неявок на роботу вивчаються статистикою  праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки  для навчання, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов'язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули. Детальніше стосовно причин неявки буде сказано при розгляді показників використання робочого часу та методики складання балансу робочого часу.

       Облік робочого часу в людино-днях недостатній  для уявлення про обсяг вкладеної  у виробництво праці, оскільки відпрацьований людино-день може бути різним за своєю  тривалістю, можуть мати місце перерви, утрата робочого дня. У зв'язку з  цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому  окремо враховуються відпрацьовані  людино-години внутрішньозмінних перерв.

       Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час  фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, що враховується як відпрацьована, не завжди складається  з 60 хвилин праці. Короткі перерви  під час роботи не підлягають загальному обліку, їх можливо виявити лише за допомогою спеціально організованих  спостережень.

       За  режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність позавизначених годин роботи говорить про недоліки в організації праці і є  головним наслідком неритмічної  праці. Позавизначеними вважаються години, що були відпрацьовані понад  нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також  години, відпрацьовані в ті дні, які  за встановленим графіком мають бути вихідними.

       Людино-години внутрішньозмінних перерв - це час  протягом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зобов'язань.

       Внутрішньозмінні  перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний  час, не використаний на виробництві  з поважних причин.

       До  першого виду внутрішньозмінних  перерв належать невикористані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні залишення роботи, відсутність на робочому місці через неповажні  причини). До другого - час перерв годувальниць; години, не відпрацьовані через хворобу, години виконання державних зобов'язань  та ін.

       Необхідно зазначити, що використані внутрішньозмінні простої вносяться до звітності  до відпрацьованих людино-годин (таким  чином, не виконуючи свої головні  обов'язки, працівники в цей час  зайняті на інших роботах), але  ці людино-години витрачають з меншою ефективністю, а тому мають бути виділені з загальної кількості  людино-годин.

       Внутрішньозмінні  простої робітників мають ураховуватись  за причинами виникнення (поломка  та ремонт обладнання, неотримання  сировини, матеріалів, відсутність  електроенергії і т. д.). На жаль, практика поточного обліку простоїв не дає  змогу відображати внутрішньозмінні простої в повному обсязі, а  тому наведені у звітності дані перебільшують  кількість фактичних відпрацьованих людино-годин та відповідно зменшують  кількість людино-годин внутрішньозмінних  простоїв.

       У зв'язку з цим велике значення для  характеристики використання робочого часу має спеціальне дослідження. До таких досліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто  записи всіх випадків невикористання робочого часу протягом зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робочого дня) або самими працівниками (самофотографія) з зазначенням причин та довготривалості  кожної перерви на роботі.

       Недоліком фотографії робочого дня є необхідність залучення для виконання такого методу спостереження значної кількості  спостерігачів. Під час проведення самофотографії робочого дня не реєструються відомі елементи суб'єктивного порядку, зокрема недостатньо ретельна реєстрація перерв у роботі, що виникають з  вини працівника.

       У зв'язку з цим значного поширення  набув статистичний метод вибіркових миттєвих спостережень за використанням  робочого часу, як простіший та менш трудомісткий, ніж фотографія робочого дня. Ідея цього методу полягає в  тому, що спостерігачі обходять за визначеним маршрутом робочі місця та відзначають  у маршрутних листах спостереження, на якій стадії виробничого процесу  вони застають працівника на робочому місці при кожному обході (робота за верстатом, підготовка до роботи, простій  тощо). Для отримання вірогідних даних необхідно зробити достатню кількість вибіркових спостережень, обсяг яких визначають за спеціальними формулами, що ґрунтуються на статистичній теорії вибірки.

       Отже, аналіз використання робочого часу має бути спрямований на виявлення втрат робочого часу та непродуктивне його використання.

       Для оцінки використання робочого часу користуються такими показниками: використання тривалості робочого періоду (місяця, кварталу, семестру, року); використання тривалості робочого дня; інтегральний (повний) показник використання робочого часу.

       Показник  використання тривалості робочого періоду  визначають відношенням середньої  кількості днів фактичної роботи одного робітника (співробітника) до планової кількості днів роботи.

       Показник  використання тривалості робочого дня  визначають середньою фактичною  тривалістю робочого дня у годинах  до середньої тривалості робочого дня  за планом.

       Середня фактична тривалість дня визначається відношенням загальної кількості  відпрацьованих людино-годин працівниками (за винятком надурочних) до кількості  відпрацьованих днів за звітний період.

       Інтегральний (повний) показник використання робочого часу визначають добутком значень показника  робочого періоду та показника використання робочого дня.

       Вплив утрат робочого часу на обсяг продукції  визначають множенням планового  середньоденного чи середньогодинного  виробітку продукції на одного співробітника  на кількість втрачених днів чи годин. 
 

       1.2. Критичний огляд проблемних питань з аналізу фонду робочого часу 
 

       Раціональне використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці і визначається високою  ефективністю, бо дає змогу збільшити  випуск продукції без додаткових інвестицій. Аналіз використання робочого часу проводять у двох напрямках: виявлення втрат робочого часу і  непродуктивне використання робочого часу. Аналіз проводять за даними балансу  робочого часу та оперативного табельного обліку.

       Ведучи  мову про достовірність даних  для аналізу, варто відзначити, що облік витрат часу на основі табелів  має ряд недоліків, що не дає змоги  мати реальні відомості про кількість  фактично відпрацьованих людино-днів і людино-годин. З'явлення на роботу відзначають незалежно від того, виконував робітник продуктивно  роботу чи ні. Широко застосовують практику надання дозволених невиходів замість  наднормативних годин, відпрацьованих раніше, неточно зазначають відпрацьовані  за зміну години. Якщо у табелі зазначений день, то автоматично зазначають повну  тривалість дня. Практично простої  не документують Це не дає змоги  виявити реальні резерви зростання  продуктивності праці. Для аналізу  втрат робочого часу вивчають його баланси за минулий рік, прогноз  і фактичний період звітного року, одного середньоспискового робітника. Аналіз зміни продуктивності праці  за техніко-економічними чинниками  найдоцільніший в оцінках годинного  виробітку одного робітника. Щодо аналізу середньомісячного чи середньорічного виробітку одного робітника, то при цьому необхідно враховувати і використання робочого часу. Зокрема, середньорічний виробіток одного робітника аналізують під впливом таких чинників, як: 

1. зміна числа відпрацьованих кожним робітником робочих днів у році;
2. зміна середньогодинного виробітку одного робітника.

       Деякі вчені виокремлюють основні проблеми ефективності використання трудових ресурсів: встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами; розподіл обов’язків та відповідальності; вибір конкретних схем управління та послідовності процедур прийняття рішень керівників підрозділів; організація ефективних інформаційних потоків; вибір відповідних технічних засобів; відмежування керівництва від персоналу; відсутність мотиваційних стимулів; недосконалість системи оплати праці[17].

       Сучасні українські вчені Ф.Ф. Бутинець [9], М.Г. Чумаченка [13] використання робочого часу аналізується за наступними напрямками:

       1. Визначення основного показника  – фонду бюджету робочого часу, що містить кількість людино-днів, відпрацьованих усіма категоріями працюючих за визначений період.

       2. Розрахунок змін фактичного фонду  робочого часу порівняно з плановим фондом і фондом попереднього періоду.

       3. Визначення факторів, що впливають  на зміну фонду робочого часу:

       - чисельності працюючих;

       - тривалості робочого періоду;

       - тривалості робочого дня.

       4. Визначення ефективності використання  робочого часу за наступними показниками:

       - середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником за визначений період;

       - середня тривалість робочого дня;

       - середня кількість робочих годин, відпрацьованих одним працівником.

       Аналізуючи  забезпеченість робочою силою виробничого  процесу, необхідно звернути увагу на завантаженість окремих працівників.

       5. Визначення резервів робочого  часу.

       Основним  джерелом резервів є скорочення витрат робочого часу.

       Конкретні причини витрат робочого часу встановлюється при аналізі балансу робочого часу.

       При аналізі необхідно враховувати, що збільшення середньої тривалості робочого дня не говорить про поліпшення використання робочого часу. Збільшення середньої тривалості робочого дня  свідчить про збільшення середнього перебування робітників на роботі й нічого не говорить про збільшення власного робочого часу.

       Вивчаючи  в трудовому колективі використання робочого часу, аналіз варто проводити  за двома напрямками: з одного боку, визначити зменшення робочого часу внаслідок зменшення чисельного складу трудового колективу, з іншого – виявити втрати робочого часу. Виходячи з фактичної чисельності  робітників і планової кількості  годин роботи одного робітника, розраховують кількість робочого часу. У процесі  аналізу вивчаються втрати робочого часу, у тому числі непродуктивні  витрати робочого часу. Непродуктивні  витрати робочого часу складаються  з утрат робочого часу унаслідок  виготовлення забракованих виробів, їх виправлення, а також витрат робочого часу, пов’язаних з відхиленнями від  технологічного процесу (додаткові  витрати робочого часу). В такому розрізі аналіз рекомендується проводити в таких джерелах: підручник авторів В.М. Івахненко, М. І. Горбаток [16], підручник за редакцією М.Г. Чумаченка [13] та інші.

       Великі  непродуктивні витрати робочого часу викликані насамперед підвищеними  вимогами до якості продукції, що випускається, унаслідок конкурентної боротьби на ринках збуту.

       При аналізі важливо установити, які  з причин, що викликали втрати робочого часу, є залежними від трудового  колективу (прогули, перестої устаткування з вини робітників і т.д.), а які не обумовлені його діяльністю (відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами, відпуст-ки на час навчання, хвороби і т.д.). Зменшення втрат робочого часу до повного їх усунення з причин, що залежать від трудового колективу, є резервом, що не вимагає капітальних вкладень, але дозволяє швидко одержати віддачу. Велике значення при вивченні використання робочого часу має аналіз організації виробництва з метою розширення зон обслуговування устаткування і машин на підставі поєднання професії і робіт, а також концентрації робіт за наскрізними спеціальностями (наприклад, ремонтні роботи, технічне обслуговування подібного устаткування в різних виробництвах і т.д.). Проведення таких заходів важливе там, де праця пов’язана з активним спостереженням за роботою машин і агрегатів. 
 

       1.3. Методика аналізу використання фонду робочого часу 
 

       Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Робочий час це один з основних ресурсів виробництва й аналіз його використання представляє важливе значення.

       Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів  і витрат.

       Основним  джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична  форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)». Додатково залучаються  для аналізу дані табельного обліку, плановий (номінальний) баланс робочого часу, дані оперативного та вибіркового  обліку (фотографії, самофотографії робочого дня окремих робітників, хронометраж  операцій і робочих процесів, моментні спостереження в цехах і на дільницях).

       Аналіз  використання робочого часу розробляється  шляхом розчленовування загального балансу часу на окремі складові, по яких йде зіставлення.

       За  даними балансу розраховується коефіцієнт використання робочого часу. Він визначається як відношення відпрацьованих робітниками  людино-днів до суми відпрацьованих людино-днів і числа неявок на роботу. 

                (1.1) 
 

       де – відпрацьовані людино-дні;

            – людино-днів неявок на роботу.

       Аналіз  використання робочого часу доцільно проводити у двох напрямках:

       - виявлення втрат робочого часу;

       - виявлення непродуктивного використання робочого часу.

       Використання  робочого часу для всіх категорій  робітників аналізується за допомогою  таких двох показників:

       - середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);

       - середня тривалість робочого дня (зміни).

       Середня кількість днів, відпрацьованих одним  робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей  показник впливають такі фактори: втрати робочого часу, в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і  святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку  з навчанням.

       При аналізі використання робочого часу вивчається динаміка структурних частин фонду, виявляються тенденції зміни  коефіцієнта використання робочого часу і складових частин утрат робочого часу, понаднормових робіт; розробляються заходи щодо зниження захворюваності, травматизму, усуненню прогулів.