Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна

Зміст

Вступ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _3

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _5

1.1 Суть економічної ефективності  сільськогосподарського виробництва_ _5

1.2. Показники економічної  ефективності виробництва зерна  та методика їх визначення  _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _9

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність_ _ _ _14

2.1. Виробничі ресурси  господарства та їх використання_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _14

2.2. Динаміка розвитку  виробництва зерна_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _24

2.3. Економічна ефективність  виробництва зерна_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _26

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна_ _ _ _ _ _ _ _30

3.1. Інтенсифікація зернового  виробництва_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _30

3.2. Точка беззбитковості_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _33

3.3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна _ _ _36

Висновки та пропозиції_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _40

Список використаної літератури

                                              Вступ

В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва  зерна. Зернові належать до числа  найважливіших культурних рослин. Вони мають найвищу питому вагу в структурі  посівних площ і валових зборів сільськогосподарських  культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки  є основою харчування людей. Зерно  використовується людиною у вигляді  хліба, крупи, макаронів, кондитерських  виробів. Так, у 2000 р. з розрахунку на особу в Україні було спожито 124,9 кг., а в 2006 р.— 119,5 кг хліба та хлібопродуктів. Ці продукти відзначаються високими поживними і смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот й мінеральних солей.

Зерно є головним і незамінним кормом при виробництві тваринницької  продукції. Воно має значно вищу поживну  цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом  кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових — солома і полова. Кожна тваринницька галузь потребує величезної кількості комбікормів, а такі галузі, як свинарство і птахівництво, практично не можуть існувати без комбінованих кормів, основою яких є зерно.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. Наприклад, у результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи — целюлозу, папір тощо.

Зерно — важливий експортний продукт, що забезпечує значні надходження  валютних коштів,а в сільськогосподарських  підприємствах є основою грошових надходжень і прибутків. При зберіганні зерно практично не втрачає своїх  якостей і тому придатне для створення  державних резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в зерні визначається його кількістю, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експорт та створення  державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, що споживається тваринництвом та використовується населенням як продукт харчування. В Україні від загальної кількості  виробленого зерна на корм худобі і птиці використовують 40-50%, на харчування-20-21, насіння -8-10, переробку на харчові  цілі -2-3, втрати при зберіганні і  доробці становлять -2-3%.

Виробництво зерна та зерновий ринок в Україні є основною складовою сільськогосподарського виробництва. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники  отримують майже третину грошових надходжень (32,7 % в середньому за 2002-2005 роки).

Великі коливання обсягів  виробництва зерна по роках є  основною причиною відчутного коливання  обсягів його експорту та імпорту. Зокрема, якщо частка експорту зерна у його виробництві в 2005р. становила 32,9 %, то в 2006р. лише на рівні 20 %.

Отже, зернова галузь в  Україні є основою наповнення ринку і традиційно вважається стратегічною, оскільки забезпечення всіх основних потреб здійснюється за рахунок власного виробництва.

    Курсова робота  виконана на основі спеціалізованих  форм бухгалтерської звітності селянського фермерського господарства “Йосипівське”, яке розташоване в Малинському районі Житомирської області. На прикладі цього підприємства в своїй курсовій роботі я досліджуватиму економічну ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення.

Розділ 1. Наукові  основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою економічної  стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне  піднесення матеріального рівня  життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в  забезпеченні подальшого зростання  і сталості виробництва для повнішого  задоволення потреб населення в  продуктах харчування і промисловості -в сировині.

На сучасному етапі  проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва  як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням  результату до відповідних витрат на його досягнення або до обсягу задіяних у виробництві ресурсів. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої  у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія  ефективність виробництва нерозривно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного  виробництва характеризується збільшенням  обсягів сукупного продукту та національного  доходу для задоволення потреб безпосередніх  виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольняти певні потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має  великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним із найважливіших  завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно  спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників  невпинно зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної  ефективності означає зростання  обсягів  виробництва продукції, грошових надходжень, різних видів  доходів відносно наявних виробничих ресурсів і витрат виробництва. Воно є головним джерелом одержання додаткових коштів для розширення виробництва і його інтенсифікації,підвищення оплати праці та поліпшення соціально-побутових умов.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське  значення і є вирішальною передумовою  прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання  результативності економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську  економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність окремих галузей сільського господарства; економічну ефективність виробництва  колективних і державних сільськогосподарських  підприємств, селянських (фермерських) господарств, міжгосподарських підприємств  і об'єднань, а також їх внутрішньогосподарських  підрозділів; економічну ефективність виробництва окремих культур, продуктів, операцій тощо; економічну ефективність агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової  практики.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних  законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні  критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу його суть і є основним принципом  оцінки.

  Критерієм народногосподарської  ефективності сільського господарства  є рівень і темпи зростання  виробництва продуктів харчування  і сировини необхідного асортименту  та якості, національного доходу з розрахунку на душу населення. Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства вимірюється відношення тут створеної валової продукції і валового доходу до затрат на їх одержання.

   Критерієм економічної  ефективності галузей сільського  господарства є рівень і темпи  зростання валової продукції, грошових надходжень, валового і  чистого доходу,прибутку з  1 га землі, зниження собівартості одиниці продукції,підвищення продуктивності праці і рентабельності.

   Критерієм економічної  ефективності виробництва конкретних  продуктів та впровадження агрозоотехнічних  і організаційно-економічних заходів  є рівень окупності продукцією  трудових, матеріальних і грошових затрат понесених.

    Основними факторами   зростання економічної ефективності   сільськогосподарського виробництва  в сучасних умовах є:

-перебудова виробничих  відносин на селі на основі  різноманітних форм     власності  та видів господарювання;

-послідовний перехід  підприємств на господарський  розрахунок, широке застосування оренди;

-інтенсифікація землеробства  і тваринництва, прискорення науково-технічного прогресу, вихід на якісно новий технологічний рівень виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості;

-розвиток спеціалізації  та концентрації виробництва  на базі міжгосподарської кооперації  і агропромислової інтеграції;

-встановлення економічно  обгрунтованих пропорцій і поліпшення  використання виробничих ресурсів- землі, праці, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень;

-освоєння нового механізму  господарювання на всіх рівнях  виробництва, управління і планування, надання господарством права самостійно, з урахуванням пропозицій підрядних і орендних колективів,   визначити структуру виробництва, обсяги продажу продукції, інші виробничі та  економічні показники.

  Економічну ефективність  необхідно вивчати у відповідності  з вимогами економічних законів, що регулюють сільськогосподарське виробництво, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різні форми власності і види господарювання.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва зерна і методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно  здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система  показників дає змогу провести комплексний  аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати. Адже виробнича діяльність сільськогосподарських  підприємств безпосередньо пов`язана з живими організмами, землею і залежить від її родючості та рівня використання.

В ефективності виробництва  відображається вплив комплексу  взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції  розвитку. Для оцінки економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний  критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська  ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих  продуктів, а також господарської  діяльності сільськогосподарських  підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні  бути органічно взаємопов’язані  і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для  оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і  видів продукції, агротехнічних  і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової  практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва  на підприємствах необхідно правильно  визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш  ефективно відбивати її рівень. Для  цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники  виходу продукції з урахуванням  її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької  діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше  враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

    Для визначення  економічної ефективності сільськогосподарського  виробництва в цілому по району  та області є така система  показників:

  -виробництво валової  продукції на 1га сільськогосподарських  угідь,одного середньорічного працівника,1грн.  основних виробничих фондів, 1грн. витрат виробництва;

   -валовий доход  на 1га сільськогосподарських угідь  і одного середньорічного працівника;

   -чистий доход на 1га сільськогосподарських угідь,одного  середньорічного працівника, 1грн.  витрат виробництва;

   -прибуток на 1га  сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного  працівника, 1 люд-год, 1 грн. витрат  виробництва;

   -рівень оплати  праці на 1 люд-год, одного середньорічного працівника,рентабельності виробництва,норма прибутку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної  ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції  зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

• урожайність;
• затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;
• собівартість 1 ц зерна;
• ціна реалізації 1 ц зерна;
• прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;
• рівень рентабельності.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва  обчислюється за окремі роки та в середньому за 3-5 років. Їх  зростання вказує на підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, окупності продукцією витрат виробництва, оплати праці та прибутковість господарств.

За кількісним співвідношенням  валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність  до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва  зерна. Слід відзначити, що різні зернові  культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому  рахунку разом з їх урожайністю  визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити  одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами  засобів виробництва і живої  праці. Виробництво продукції супроводжується  затратами живої і уречевленої  праці. Продуктивність праці вимірюється  лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний  показник продуктивності праці –  трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про  підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної  ефективності виробництва зерна  є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною  мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія  ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких  економічних показників, як обсяг  валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і  самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств  – це реалізована частина їхнього  чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств  не повністю відображає їх вклад у  створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від  кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця  виручки реалізації 1 ц зерна і  собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки  кожний суб’єкт підприємницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити  її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається  у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва  і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва  зерна та його економічна ефективність

2.1.Природно-економічна  характеристика господарства.

Селянське фермерське господарство “Йосипівське”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даній курсовій  роботі, розміщене у Малинському районі Житомирської області.

Характеризуючи природні умови господарства, потрібно згадати, що Житомирська область розташована на півночі країни, переважно в межах Українського Полісся.

Клімат області  помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі) з вологим літом і м’якою зимою. Середня температура січня - -5,7°С, а липня - +18,9°С. Період з температурою понад +10° становить 158 днів. Середньорічна кількість опадів становить 600мм, а на півдні – 570мм на рік, найбільше їх випадає влітку. Висота снігового покриву 20— 30 см. 3 несприятливих кліматичних явищ спостерігаються бездощові періоди до 60 днів, можливі посухи і суховії, сильні дощі, 1—2 дні (рідше 4—6 днів) з градом. Значної шкоди завдають пізні весняні та ранні осінні заморозки. Взимку можливі низькі температури протягом 25 днів, ожеледь до 15 днів і більше. Житомирська область належить до вологої, помірно теплої агрокліматичноі зони.

Найпоширенішими типами ґрунтів Житомирської області  є дерново-підзолисті грунти піщаного, глинисто-піщаного і супіщаного механічного складу, оглеєні (52,4 % площі області). В балках, долинах річок переважають дернові грунти, в заплавах і зниженнях рельєфу сформувалися болотні і торфово-болотні грунти. В лісостеповій частині області — сірі лісові, темно-сірі опідзолені грунти, а також чорноземи опідзолені, на лесових «островах» формуються ясно-сірі лісові грунти. Є невеликі масиви чорноземів малогумусних глибоких і неглибоких, вилугуваних (35 % площі області).

Сільськогосподарські  підприємства області усіх форм власності  спеціалізуються на вирощуванні  зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця, хмелю та виробництві м’яса і молока. Селянське фермерське господарство “Йосипівське”, займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це головний засіб виробництва у сільському господарстві. Її не можна замінити іншим засобом. Вона має свої особливості порівняно з іншими засобами:

• по-перше, земля створена самою природою, а не людською працею, як інші засоби виробництва;
• по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;
• по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;
• по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а  при правильному використанні постійно поліпшується;

Для того,щоб дати оцінку економічних умов розвитку підприємства, покажемо склад і структуру сільськогосподарських  угідь, наявність та використання трудових ресурсів, забезпеченість основними  виробничими фондами, визначимо  спеціалізацію сільськогосподарського виробництва підприємства і економічну ефективність виробництва.

Розглянемо склад і  структуру сільськогосподарських  угідь на нашому прикладі.

Таблиця 1. Структура земельних угідь

Аналізуючи дані таблиці 1 можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь за досліджуваний період спостерігаються значні зміни. Площа сільськогосподарських угідь у 2009 році порівняно з 2007р. зменшилася на  38,2%, або на 813,3 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 88,2 %, або на 1593,1 га ). Площа сінокосів і пасовищ за період 2007-2009 рр. збільшилась з 320,9 га до 1100,7 га.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси  – це населення у працездатному  віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки  – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою.

Наявність трудових ресурсів та їх використання в СФГ «Йосипівське»

розглянемо в таблиці 2.

Таблиця 2. Динаміка трудових ресурсів СФГ «Йосипівське»

За даними таблиці 2 видно, що за останні 3 роки в господарстві відбулися зміни в наявності трудових ресурсів. Забезпеченість господарства трудовими ресурсами в 2009 році порівняно з 2007 році зменшилась на 16 чол., або на 29,63%. Здебільшого ці зміни відбулися за рахунок зменшення працівників, зайнятих у тваринництві на 37,93%.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства.