Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств

ВСТУП 
 

     Важливим  атрибутом ринкової економіки є  конкурентоспроможність підприємства. Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах складної економічної  ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенційних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі, яка доступна для огляду. Джерелами конкурентних переваг є прогресивна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходити щодо укріплення конкурентних переваг. Останнє слід відзначити особливо, тому що аналіз та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства необхідні на всіх ступенях поза виробничого процесу.

     У сучасних умовах господарювання, коли конкурентна боротьба між товаровиробниками  стала особливо гострою, основним критерієм підвищення конкурентоспроможності підприємства виступає не лише досягнення ефективності виробничої діяльності, а й орієнтація на ступінь задоволення потреб цільових споживачів. Необхідною передумовою досягнення переваг в конкурентній боротьбі і завоювання позиції лідера на ринку виступає вимога привести характеристики продукції, що пропонує підприємство, у відповідність до сподівань та потреб споживачів. З огляду на це особливої актуальності набуває формування перспективного асортименту продукції та його постійне оновлення як один з найефективніших на сучасному етапі методів підвищення конкурентоспроможності підприємства.

     Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка  склалась в Україні, дає змогу  розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг у перспективі. Джерелами конкурентних переваг є прогресивна організаційно-технологічна й соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

     Незважаючи  на те, що проблеми розробки оптимальної  асортиментної структури розкриті досить детально, проте мала увага приділяється питанням використання ефективної асортиментної політики як способу досягнення конкурентних переваг та послаблення позицій конкурентів.

     Актуальність розгляду теми «Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств» буде незмінною, поки на ринку товарів і послуг будуть фігурувати різні фірми-виробники, що борються за увагу споживача до свого товару та своєї діяльності підприємства, яка, по суті, є основою їх успішності, зростання і процвітання. Зі сказаного вище можна зробити висновок про те, що проблема підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є актуальним питанням, вирішенню якого і присвячується дана робота.

     Предметом дослідження в даній роботі є рівень конкурентоспроможності підприємств.

     Метою дослідження є розглянути та проаналізувати проблему управління конкурентоспроможністю; розробити та обґрунтувати заходи щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства.

     Основним  завданням дослідження виступає обґрунтування необхідності оптимізації структури виробництва шляхом створення нової продукції вищих інноваційних рівнів відповідно до наявних ніш ринків з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства в ринкових умовах господарювання. 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА 
 

1.1. Поняття конкурентоспроможності підприємства,

  конкурентні переваги

     Конкурентоспроможність  підприємства – здатність виробляти й реалізовувати швидко, дешево, якісно, продавати в достатній кількості, при високому технологічному рівні обслуговування [9,14].

     Конкурентоспроможність  підприємства – це можливість ефективно розпоряджатися власними й позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво й реалізація конкурентоспроможних товарів – обов'язкова умова конкурентоспроможності підприємства. У ширшому змісті для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері виробництва, управління, фінансів, маркетингу й т.п [13].

     Конкурентоспроможність  підприємства є результатом її конкурентних переваг по всьому спектру проблем  управління компанією [15,12].

     Критерій  конкурентоспроможності – рівень продаж і стабільне місце на ринку. Оптимізація  політики поведінки в умовах специфічного ринку України здатна істотно  підвищити «виживання», стабільність, тривалість конкурентних переваг і забезпечити подальше зростання підприємства. Поняття конкурентоспроможності містить у собі великий комплекс економічних характеристик, що визначають положення підприємства на галузевому ринку (національному або світовому). Цей комплекс може включати характеристики товару, обумовлені сферою виробництва, а також фактори, що формують у цілому економічні умови виробництва, і збуту продукції. Рівень конкурентоспроможності підприємства – дзеркало, в якому відображаються сукупні підсумки роботи практично всіх служб підприємства [7,11].

     Конкурентоспроможність  товару відображає здатність підприємства більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого боку – цінами, встановленими продавцями товарів [8,12].

     Крім  того, на конкурентоспроможність підприємства впливають переваги в гарантійному й післягарантійному сервісі, рекламі, іміджі підприємства, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу.

     Разом з тим конкурентоспроможність товару – це не тільки висока якість і технічний  рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а       головне - максимальний облік вимог і можливостей конкретних груп покупців. Причому об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути вироблена тільки на основі критеріїв, якими оперує споживач, для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару необхідно шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком більш ефективного управління процесом розробки, реалізації й експлуатації пропонованої продукції. Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність підприємства співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість підприємств конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю підприємства, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби [11,15].

     Конкурентна перевага – рівень ефективного використання наявних у розпорядженні підприємства (а здобувають також для майбутнього  споживання) всіх видів ресурсів [4].

     Конкурентна перевага є порівняльною, а отже, відносною, а не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають  на економічну ефективність продаж [4,12].

     Існує ціла ієрархія джерел конкурентної переваги. Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці переваги, знайшовши інше джерело дешевої робочої сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи свою продукцію або черпаючи ресурси там саме, де й лідер [14].

     Переваги  вищого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів або послуг, репутація  підприємства, заснована на посиленій  маркетинговій діяльності, або тісні зв'язки з клієнтами, які зміцнюються тим, що змінювати постачальника клієнтові буде накладно) можна втримувати більш тривалий час. Їм властиві певні особливості.

     По-перше, для того щоб домогтися таких  переваг, потрібні великі навички й  здібності – спеціалізований і більш тренований персонал, відповідне технічне оснащення і в багатьох випадках – тісні зв'язки з головними клієнтами.

     По-друге, переваги високого порядку звичайно можливі за умови довгострокових та інтенсивних капіталовкладень у  виробничі потужності, у спеціалізоване навчання персоналу, у проведення НДДКР або в маркетинг.

Переваги  на основі лише рівня витрат, як правило, не такі стійкі, як на основі диференціації. Одна з причин цього полягає в  тому, що будь-яке нове джерело зниження витрат, яке би просте воно не було б, може разом позбавити підприємство переваги в галузі витрат. Так, якщо робоча сила дешева, можна обійти підприємство з набагато вищою продуктивністю праці, у той час як у випадку з диференціацією, щоб обійти конкурента, потрібно, як правило, пропонувати такий самий набір товарів, якщо не більший. Крім того, переваги на основі тільки витрат більш уразливі ще й тому, що поява нових товарів або інші форми диференціації можуть знищити перевагу, отриману при виробництві старих товарів.

     Друга визначальна складова конкурентної переваги – кількість наявних у підприємств  явних джерел конкурентної переваги. Якщо підприємство опирається тільки на яку-небудь одну перевагу (скажімо, менш дорогу конструкцію або доступ до дешевшої сировини), конкуренти постараються позбавити її цієї переваги або знайти спосіб обійти її, вигадавши на чому-небудь іншому. Підприємства, що втримують лідерство довгі роки, прагнуть забезпечити собі якнайбільше переваг в усіх ланках ланцюжка цінності [13].

     Третя й найважливіша причина збереження конкурентної переваги – постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності. Якщо лідер, досягши переваги, буде почивати на лаврах, практично будь-яку перевагу згодом скопіюють конкуренти. Якщо хочеш зберегти перевагу, не можна стояти на місці: підприємство повинне створювати нові переваги, щонайменше, з такою самою швидкістю, з якою конкуренти можуть копіювати наявні.

     Головне завдання – невпинно поліпшувати  показники підприємства, щоб підсилити  наявні переваги, наприклад, більш ефективно експлуатувати виробничі потужності або організувати більш гнучке обслуговування клієнтів. Тоді конкурентам буде ще сутужніше обійти її, адже для цього їм буде потрібно терміново поліпшувати власні показники, на що в них може просто не вистачити сил.

     Отже, важливим атрибутом ринкової економіки  є конкуренція. Конкуренція охоплює  всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом  і пропозицією і в кінцевому  підсумку - суспільними потребами  та виробництвом. Конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників - у результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників.  
 
 
 

1.2. Фактори, що впливають  на конкурентоспроможність підприємства

     Формування  і подальший розвиток ринкових відносин в Україні викликає необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємства. Вирішення цієї проблеми в даний час ускладнено через нестабільну економічну ситуацію, неефективної системи державного регулювання ринкових відносин, браку грошових ресурсів у підприємств, низького рівня інформаційного забезпечення та недостатнього професіоналізму кадрів. Існуючі методики не враховують ступінь приватизації підприємств галузі, психологічний фактор і ряд інших, що впливають на конкурентоспроможність підприємства. Для усунення недоліків необхідно, насамперед, визначити і систематизувати ці фактори, що дасть можливість підвищити ефективність оцінки конкурентоспроможності підприємств і підняти якість своєї продукції.

     Конкурентоспроможність  підприємства включає в себе такі поняття як «конкурентоспроможність підприємства» та «конкурентоспроможність товару». Незважаючи на значну кількість публікацій з підвищення конкурентоспроможності продукції як найважливішого резерву економічного зростання підприємства, конкурентоспроможність підприємства та фактори, що впливають на неї, ще недостатньо вивчені. Ці фактори можна розділити на зовнішні і внутрішні  [4].

     Зовнішні  фактори включають в себе:

  • Фактори підприємства, що впливають на формування конкурентної переваги організації протягом всього її виробничого процесу, наприклад, наявність у країні або галузі прогресивної технології, інвестиційних можливостей, сильної науково-дослідної бази, висококваліфікованих кадрів та ін;
  • Активність конкурентів;
  • Фактори попиту, що характеризують попит, його величину і динаміку, наприклад, еластичність попиту за ціною; фази життєвого циклу попиту; вимогливість споживачів до якості товарів та інші;
  • Наявність споріднених і підтримуючих галузей в економіці країни;
  • Дії уряду;
  • Ступінь приватизації підприємств даної галузі;
  • Випадкові події.

      Обширні дослідження перших шести факторів виявили їх взаємозв'язок і вплив  на рівень конкурентоспроможності підприємства. Фактори підприємства, попиту, активність конкурентів і наявність в економіці країни споріднених і підтримуючих галузей об'єднані в, так званий, національний ромб - систему властивостей країни, що формують конкурентне середовище для її підприємств. Ці фактори, перебуваючи у взаємодії, посилюють або послаблюють потенційний рівень конкурентоспроможності фірм цієї країни. При формуванні ринкових відносин на конкурентоспроможність підприємства також впливає ступінь їх приватизації, тому що роздержавлення організацій сприяє формуванню конкурентного середовища на внутрішньому ринку, а також випадкові події та дії уряду.

     На  всі фактори, крім останнього, підприємство може надавати лише непрямий вплив, тому більш детально зупинимося на внутрішніх чинниках, що впливають на конкурентоспроможність організації і схильних її прямого впливу.

     До  внутрішніх факторів належать: ринкова  і екологічна ефективність, а також  ефективність витрат і менеджменту.

     Ці  фактори впливають на конкурентоспроможність глобальних підприємств. З нашої точки зору, зміна внутрішнього змісту факторів дозволяє їм впливати на конкурентоспроможність будь-якої організації. Вважаємо, що до наведених чинників слід додати психологічний. Розглянемо їх докладніше.

     Під ринковою ефективністю розуміється  максимально можливе задоволення споживачів на основі виконання ряду умов: близькість до споживача; аналіз конкурентів; пошук переваг; інформаційне забезпечення. Близькість підприємства до споживача означає наявність особистих контактів при продажу та інтенсивність післяпродажного обслуговування. Від здатності підприємства аналізувати цілі, стратегії і дії конкурентів і знаходити нові джерела конкурентної переваги залежить як його ринкова ефективність, так і конкурентоспроможність. І, нарешті, діяльність організації в сьогоднішній швидкоплинні обстановці вимагає наявності надійної і швидкодіючої системи інформації [12] .

     Під ефективністю витрат мається на увазі  їх оптимізація, яка досяжна при  оцінці вкладу кожної фази підприємства в загальний процес створення  товару за допомогою суворого внутрішньовиробничого регулювання, що включає стратегічний аналіз витрат, цілеспрямованості виробничої системи, тобто відповідність загальній стратегії фірми, оптимізації післявиробничий витрат і координації зв'язків, що виникають, коли метод якого-небудь виду діяльності підприємства - виробництво, маркетинг, управління фінансами і т.д., впливає на вартість або ефективність інших [15].

     Екологічна  ефективність означає мінімізацію  шкоди навколишньому середовищі, що особливо актуально на даному етапі  розвитку економіки України, і залежить від екологічної оптимізації життєвого циклу товару та екологічної культури персоналу.

     Конкурентоспроможність  підприємства великою мірою залежить від ефективності менеджменту, на рівень якої впливають особисті якості менеджерів, здатність керівництва розробляти та реалізовувати стратегію підприємства й адаптуватися до змін зовнішнього середовища, єдина система обліку та контролю і вміння підбирати висококваліфіковані кадри.

     Психологічний фактор включає в себе трудову  етику - бажання і вміння працювати, гнучкість і готовність до навчання, рівень претензій, дух конкуренції, вміння кожного члена колективу підпорядкувати свої особисті інтереси загальному завданню - виробництву якісної продукції. Він не може бути оцінений у грошовому вираженні, важко піддається кількісному визначенню, але впливає на роботу всього підприємства. Психологічний фактор не піддається будь-якому політичному маніпулюванню, а змінюється протягом великого проміжку часу [15].

     Система зовнішніх і внутрішніх факторів не претендує на достатню повноту. Однак, навіть у такому вигляді вона показує, наскільки складна проблема підвищення конкурентоспроможності й утримання позицій підприємства на ринку. 
 
 
 

     1.3. Управління стратегічним  потенціалом конкурентоспроможності  підприємства

     Передумовою досягнення підприємницького успіху є  здатність підприємства до трансформації  потенціалу на потенціал успіху, що значною мірою обумовлюється  унікальністю стратегії. Унікальність стратегії підприємства базується  на ефективному поєднанні потенціалу з можливостями у зовнішньому середовищі [3].

     Підприємства  можуть досягти успіху при вмілому  використані власних сильних  сторін згідно з тими можливостями, які надає зовнішнє середовище. Отже, успіх підприємства визначається взаємодією певних внутрішніх і зовнішніх факторів. З цього випливає, що успіх підприємства має складний, багато причинний характер і це пояснює причину досягнення підприємствами різних результатів за адекватних умов та його нестійкість. До внутрішніх факторів успіху підприємства може належати ефективна стратегія, потенціал, організаційна культура, якість товару, ділова та маркетингова активність, а до зовнішніх – можливості ринку, споживчий рейтинг підприємства, конкурентна позиція тощо [5].

     Серед факторів, що впливають на підприємницький успіх підприємства, вирішальне значення мають домінантні, які чинять значний безпосередній вплив на успіх. Враховуючі ці фактори успіху підприємство створює конкурентні переваги та має можливість забезпечення високих досягнень у ринковій діяльності.

     Питання ідентифікації факторів успіху, зокрема  стратегічних, завжди знаходились у  центрі уваги науковців та практиків  і в сучасній науковій літератури є предметом дискусій. Дотепер  відсутня єдність наукової думки  щодо змісту таких понять, як стратегічні фактори успіху, ключові фактори успіху, потенціал успіху. Ці поняття мають важливе значення в процесі розробки та реалізації стратегії підприємства оскільки використовуються як інструментарій у досягненні установлених цілей.

     Стосовно  змісту поняття «стратегічний фактор успіху» (СФУ) в науковій літературі існують різні його трактування. Фактори успіху, у тому числі стратегічні, ґрунтуються на потенціалі підприємства та відрізняються від нього тим, що безпосередньо впливають на успіх. Оскільки на відміну від потенціалу можуть інтерактивно сприйматися споживачами [5].

     Всю сукупність стратегічних факторів успіху можна ранжирувати за багатьма ознаками. Проте в теорії стратегічного  управління найбільш важливою ознакою  є рівень належності СФУ, за якою слід розрізняти галузеві та корпоративні СФУ. Таке групування СФУ має принципову значущість у розробці стратегії підприємства та забезпеченні його стратегічних позицій у сфері діяльності. Зазначимо, що галузеві СФУ є типовими для підприємств певної сфери діяльності (галузі або ринку). Проте потенціал фірми є унікальним для кожного підприємства і визначає його корпоративні СФУ. Оригінальність потенціалу успіху підприємства обумовлюється як обсягом потенціалу, так і діапазоном змін елементів, які його складають. Зазначимо, що у вітчизняній науковій літературі зі стратегічного управління галузеві фактори успіху підприємств інтерпретуються як ключові фактори успіху (КФУ). Так, під КФУ (галузевими домінантами) деякі дослідники розуміють специфічні для галузі фактори, які забезпечують їй переваги перед іншими галузями, а також одного підприємства галузі перед іншим. При цьому КФУ ранжируються на такі типи, як маркетингові, управлінські, науково-технічні, виробничі та ін.

     В економічній літературі під потенціалом  успіху розуміється сукупність ресурсів та можливостей підприємства, за допомогою яких забезпечуються певні досягнення. Дійсно, багато змінних, які складають фактори успіху, стосуються ресурсів та можливостей підприємства. Передумовою успішної діяльності підприємства в перспективі є стратегічний потенціал успіху, який на відміну від потенціалу успіху, ґрунтується на поєднанні специфічного для підприємства потенціалу з ринковим потенціалом. Під ринковим потенціалом розуміються можливості зовнішнього середовища у вигляді запиту, який не задоволений пропозицією, що склалася на ринку [7,8].

     Оскільки  для забезпечення довгострокового  успіху визначальним є стратегічний потенціал успіху, то актуальною є  проблема управління стратегічним потенціалом  успіху підприємства, тобто процес його формування та реалізації.

     Основним  завданням управління стратегічним потенціалом є формування стратегічного  потенціалу підприємства з орієнтацією  на зовнішнє середовище для створення  стратегічного потенціалу успіху та забезпечення довгострокових конкурентних переваг. Визначене завдання управління стратегічним потенціалом успіху вирішується шляхом реалізації таких функцій у системі стратегічного управління підприємства:

  • ідентифікація стратегічних факторів успіху у сфері діяльності підприємства;
  • формування стратегічного потенціалу успіху підприємства;
  • трансформація стратегічного потенціалу на стратегічні фактори успіху;
  • забезпечення стійкості стратегічних факторів успіху.

     Для ідентифікації СФУ в практиці зарубіжних фірм використовуються методи прямого та непрямого визначення факторів.

     Формування  потенціалу підприємства з орієнтацією  на зовнішнє середовище для створення  стратегічного потенціалу успіху –  важливе завдання стратегічного  управління.

     Підприємство, володіючи різноманітними ресурсами, має можливість їх оптимального комбінування з урахуванням своїх можливостей. Оригінальне комбінування ресурсів порівняно з конкурентами гарантує ринковий успіх і, забезпечує потенціал успіху, який необхідно зберігати в довгостроковій перспективі. Сформований таким чином потенціал успіху забезпечує підприємству «ресурсну асиметрію» відносно конкурентів, що обумовлює неможливість його відтворення конкурентами. Концепція потенціалу успіх у передбачає його існування в матеріально-речовій формі та у формі «невідчутного» потенціалу успіху. До останнього належать імідж товару підприємства, компетенція персоналу, організаційна культура та інші [8].

     Зазначимо, що передумовою формування «невідчутного» потенціалу успіху є здатність підприємства до перманентного поновлення та досконалості. «Невідчутний» потенціал успіху має особливу значущість, оскільки не піддається простому копіюванню і тому свою цінність з часом втрачає повільно.

     Завдання  формування потенціалу успіху вирішується  а процесі стратегічного аналізу  та SWOT-аналізу. Так, дані про сильні сторони, тобто активи підприємства в конкурентній боротьбі, та стратегічну позицію підприємства, що прогнозується, а також прогнозний стан ринку діяльності складають інформаційну основу для визначення стратегічного потенціалу успіху підприємства. Прийняття рішення щодо формування стратегічного потенціалу успіху підприємства ґрунтується на визначенні його відповідальності установленим стратегічним цілям. У процесі перевірки стратегічного потенціалу успіху (за обсягом та складом) на відповідальність стратегічним цілям підприємства визначаються шляхи формування релевантного стратегічного потенціалу успіху:

  • невідповідальність цілям передбачає створення нового стратегічного потенціалу успіху;
  • відповідальність цілям означає можливість використання існуючого стратегічного потенціалу успіху.

     Створення ревалентного стратегічного потенціалу успіху підприємства може здійснюватись за наступними напрямками:

  1. Орієнтація на існуючий виробничий  потенціал фірми на вже освоєних  ринках. Відповідно до цього напрямку підприємству доцільно концентрувати увагу на власних сильних сторонах.

  2. Створення нового виробничого  потенціалу на вже освоєних  ринках. Напрямок є доцільним  у тому випадку, коли ринки  надто привабливі.

  3. Освоєння нових ринків за допомогою  існуючого виробничого потенціалу. Підприємство здійснює пошук нових ринків, ринкових можливостей, на яких існуючий потенціал використовується прибутково.

  4. Створення нового виробничого  потенціалу для освоєння нових  ринків. Напрямок є доцільним  для надто привабливих ринків, на яких потенціал підприємства буде використовуватись прибутково.

     Не  менш складним завданням стратегічного  управління є трансформація стратегічного  потенціалу успіху на стратегічні фактори  успіху. Для його вирішення необхідні  перетворення і реалізація стратегічного потенціалу успіху таким чином, щоб підвищилася споживча цінність товарів та послуг підприємства, що передбачає формування унікальної товарної пропозиції для споживача та встановлення довгострокових відносин з споживачами.

     Забезпечення стратегічних факторів успіху в процесі трансформації потенціалу успіху можливе за умови застосування принципів маркетингу в діяльності підприємства. Так, за допомогою маркетингу забезпечується формування та використання потенціалу успіху підприємства через призму вигоди споживачів, їх суб’єктивного сприйняття пропонованих товарів або послуг. Тому підприємницький успіх можна розглядати як функцію від рівня взаємодії підприємства з клієнтами. Завоювання споживача завдяки повному задоволенню його потреб та здійснювати це краще, ніж конкуренти, є вирішальною умовою перетворення потенціалу успіху на фактори успіху.

     Отже, трансформація потенціалу успіху на фактори успіху тісно пов’язана  з ринковою орієнтацією підприємства. Однак, в умовах нестабільного зовнішнього середовища, поряд з орієнтацією на споживача (його поточні та перспективні потреби) для трансформації потенціалу успіху на фактори успіху необхідно дотримання таких умов, як прихильність підприємства до інновацій, його гнучкість та адаптивність до зовнішніх змін.