Шляхи підвищення ліквідності підприємства та економічне обгрунтування їх ефективності

АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ПАТ «РІВНЕНСЬКА ФАБРИКА НЕТКАНИХ МАТЕРІАЛІВ»

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Загальна характеристика  та завдання аналізу ліквідності  підприємства в умовах становлення ринкових відносин

1.2. Інформаційна база аналізу фінансового стану підприємства

1.3. Особливості методики аналізу показників ліквідності та платоспроможності.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Структурно-динамічний  аналіз балансу підприємства

2.3. Аналіз ліквідності  та платоспроможності підприємства

2.4. Факторний аналіз ефективності  використання основного та оборотного  капіталу підприємства

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Зарубіжний досвід покращення фінансової стійкості підприємства

3.2. Шляхи підвищення ліквідності підприємства та економічне обгрунтування їх ефективності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Загальна характеристика  та завдання аналізу ліквідності  підприємства в умовах становлення  ринкових відносин

В умовах ринкових відносин питанню ліквідності суб’єктів господарської діяльності приділяється особлива увага.

Керівники підприємств повинні мати достовірну інформацію про наявність коштів, необхідних для розрахунків із заробітної плати з персоналом, за платежами в бюджет з фінансовими органами, за позиками з установами банків, за товарно-матеріальні цінності з постачальниками. Така інформація потрібна і для прогнозування фінансової діяльності на майбутнє.

В оцінці ліквідності зацікавлені й підприємства-партнери, які надають комерційний кредит або вирішують питання про відстрочення платежів, й установи банків при визначенні кредитоспроможності позичальників.

Ліквідність активів - це величина, зворотна ліквідності балансу за часом перетворення активів у грошові кошти. Що менше необхідно часу для перетворення того чи іншого активу в грошову форму, то вища його ліквідність.

Цей показник свідчить про те, як швидко підприємство може продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Поняття платоспроможності та ліквідності за своїм змістом дуже близькі, але ліквідність більш містке поняття, оскільки від ліквідності балансу залежить платоспроможність. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів за активом, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, згрупованими за термінами їх погашення і розміщеними в порядку зростання термінів.

Ліквідність балансу, або платоспроможність, забезпечується в тому разі, коли менш ліквідні активи покриваються відносно стійкими пасивами, а короткостроковим борговим зобов’язанням відповідає найбільш ліквідна частина активів.

Ліквідність характеризує не лише поточний стан розрахунків, а й їх перспективу.

Важливість ліквідності краще за все можна усвідомити лише тоді, коли оцінюються можливі результати недостатньої спроможності підприємства покрити свої короткострокові зобов’язання.

Розрізняють кілька ступенів ліквідності, зокрема - недостатню ліквідність та високий рівень недостачі ліквідності.

Недостатня ліквідність означає, що підприємство не в змозі скористатися перевагами надання йому знижок і вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що керівництво підприємства не має свободи вибору і це обмежує його дії.

Високий рівень недостачі ліквідності означає, що підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов’язання. Це може спричинити його неплатоспроможність і навіть банкрутство.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю, часткову або повну втрату вкладень капіталу.

Для кредиторів такий стан ліквідності в боржника може означати затримку в сплаті відсотків та основної суми боргу або часткову чи повну втрату позичених коштів. Стан ліквідності підприємства може вплинути на його взаємовідносини з партнерами, оскільки підприємство може бути неспроможним виконувати умови контрактів, а це, у свою чергу, призводить до втрат зв’язків підприємства з постачальниками. Ось чому аналізу ліквідності приділяється така велика увага.

Залежно від того, які зобов’язання підприємства приймають у розрахунок, розрізняють короткострокову і довгострокову платоспроможність.

Оцінка платоспроможності проводиться за даними балансу на основі розрахунку таких показників:

• розміру власного оборотного капіталу;
• коефіцієнтів ліквідності;
• співвідношення позикового та власного капіталу;
• коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів;
• коефіцієнта забезпеченості процентів за кредитами.

У складі показників ліквідності розрізняють:

• коефіцієнт абсолютної (миттєвої) ліквідності;
• коефіцієнт поточної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття);
• коефіцієнт загальної ліквідності.

Розраховуючи всі ці показники, до уваги беруть один і той же знаменник - короткострокові зобов’язання: короткострокові кредити, позики, не погашені в строк, короткострокові позикові кошти та кредиторську заборгованість (III розділ пасиву балансу).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - це відношення найбільш ліквідної частини оборотних коштів грошових коштів та короткострокових   фінансових вкладень (швидкореалізовуваних цінних паперів) до поточних зобов’язань.

Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена за необхідності негайно. Його значення вважається теоретично достатнім, якщо воно перевищує 0,2 - 0,3 %. Тобто, якщо підприємство на даний момент може на 20 - 30% погасити всі свої борги, то його платоспроможність вважається нормальною.

Коефіцієнт поточної ліквідності - це відношення грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, коштів, вкладених у дебіторську заборгованість, строк оплати якої не настав, та готової продукції до поточних зобов’язань (короткострокової заборгованості) Де формули?

Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта - 0,7 - 0,8, хоча світова практика і допускає значення 1,0.

Деякі фахівці рекомендують обчислювати коефіцієнт швидкої ліквідності (К. ш. л.) як відношення величини поточних активів мінус запаси і незавершене виробництво (Нз. в.) до величини поточних зобов’язань.

Бажано, щоб цей показник дорівнював одиниці. Оскільки на практиці це буває нечасто, можна задовольнитися його значенням 0,8 - 0,9.

Дати посилання на літературу...

Слід враховувати, що достовірність висновків за результатами розрахунків цього коефіцієнта значною мірою залежить від «якості» дебіторської заборгованості (термін її виникнення, фінансового стану боржників та інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансовій стійкості підприємства.

Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності є коефіцієнт загальної ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (К. з.л.) - це відношення оборотного капіталу (II розділ активу балансу) до поточних зобов’язань (короткострокової заборгованості).

Він дозволяє встановити, у скільки разів поточні активи покривають короткострокові зобов’язання. Нормальним значенням для цього показника вважається 2-3. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань повинно припадати не менше ніж дві гривні ліквідних коштів. Деякі фахівці вважають задовільним значення коефіцієнта 1,5-2,0.

Для того, щоб висновки за результатами аналізу платоспроможності були адекватними і щоб можна було інтерпретувати одержані коефіцієнти, необхідно фактичні значення коефіцієнтів платоспроможності аналізованого підприємства за звітний рік порівняти з фактичними значеннями їх:

• за минулий рік, а також за кілька попередніх років;
• з нормативами, які прийняті підприємством;
• з показниками платоспроможності підприємств-конкурентів;
• з галузевими показниками.

Для внутрішньої оцінки фінансового стану підприємства важливим є оперативний аналіз поточної платоспроможності. Він здійснюється за допомогою платіжного календаря, в якому, з одного боку, підраховуються очікувані надходження коштів за всіма напрямами, а з іншого - спроможність підприємства своєчасно і повністю виконувати всі свої зобов’язання.

Платіжний календар, як правило, розробляється на місяць з розбивкою на декади або тижні. Для його складання використовують:

• матеріали щодо випуску й реалізації продукції (робіт, послуг);
• кошториси витрат на виробництво;
• договори на поставку матеріальних ресурсів;
• строки виплати заробітної плати, премій (узгоджені відповідно до чинного законодавства);
• узгоджені з податковою інспекцією строки внесення платежів до державного бюджету та позабюджетних державних фондів;
• кредитні угоди з банками в частині строків одержання та повернення кредитів і сплати процентів за користування ними;
• дані бухгалтерського обліку про стан дебіторської та кредиторської заборгованості;
• витяги з банківських рахунків;
• оперативні дані відділів постачання, збуту, інших підрозділів про надходження коштів на підприємство у відповідні строки або потребу в коштах, яка виникає в даний період.

Балансуючою величиною при складанні платіжного календаря є залишок (сальдо) розрахункового рахунку в банку, оскільки саме стан цього рахунку визначає на кожний даний момент платоспроможність підприємства, або від’ємна величина, що утворюється в разі недостачі поточних надходжень коштів для покриття очікуваних платежів.

Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство негайно шукати резерви збільшення обсягу фінансових ресурсів як за рахунок прискорення відвантаження продукції, ліквідації недоліків у сфері розрахунків зі споживачами продукції, так і за рахунок зменшення (або тимчасового відкладення) певних витрат, налагодження партнерських відносин з комерційними банками. Якщо ж дані оперативного фінансового планування показують, що в той чи інший період підприємство забезпечує стале перевищення коштів над потребами в них, є сенс внести певну суму вільних грошей на банківський депозит, що приносить підприємству відповідний дохід. Наявність сталого значного сальдо грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства недоцільна.

Оцінка платоспроможності підприємства передбачає вивчення та аналіз причин фінансових ускладнень підприємства. Вивчається, як часто виникають неплатежі, тривалість прострочених боргів. Як правило, причинами неплатоспроможності бувають:

• невиконання плану з випуску та реалізації продукції;
• недотримання режиму економії, перевитрати по собівартості;
• недовиконання плану прибутків і як результат - нестача власних джерел самофінансування;
• високий процент оподаткування;
• відвернення коштів у наднормативні запаси сировини, матеріалів, готової продукції.

Отже,

1.2. Інформаційна  база аналізу фінансового стану  підприємства

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Баланс підприємства (форма №1), служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об’єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити зміни результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму №2  «Звіт про фінансові результати».

Примітки до фінансової звітності повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів звітності додатковими даними, які недоцільно включати в баланс, звіт про фінансові результати та інші звітні документи, але котрі є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

На вітчизняних підприємствах часто здійснюють аналіз характеру змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний аналіз полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни розмірів різноманітних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів горизонтального аналізу суттєво знижується в умовах інфляції, коливань цін на ресурси та частих нововведень у податковому законодавстві, які впливають на розподіл доходу. В цій ситуації на деяких підприємствах з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та наданні послуг) доцільним було б здійснення горизонтального аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях  балансу підприємства.

Велике значення для оцінки фінансового стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Мета вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Таким чином, співставляючи структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей для погашення боргів.

Чому, практично, не приділили увагу звіту про фінансові результати, рух грошових коштів?

1.3. Особливості  методики аналізу показників  ліквідності та платоспроможності

Коефіцієнти (показники) це співвідношення одних статей (груп статей) балансу до інших. Співвідношення груп активів та пасивів балансу ліквідності утворюють два коефіцієнта ліквідності та один платоспроможності, які представлені у вигляді таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Показники ліквідності та платоспроможності

Коефіцієнт платоспроможності (а не коефіцієнт абсолютної ліквідності, що є також досить вдалою назвою) названий так тому що саме він відображає здатність підприємства оплачувати свої зобов’язання реальними грошовими коштами, тобто здатність платити. Доречно зауважити, що саме тут виявляється важливість правильного розбиття на групи активів підприємства. Мається на увазі цінні папери – якщо це, наприклад, акції збиткового та фінансово нестійкого підприємства, то реалізувати їх практично неможливо і в групу А1 відносити недоцільно. Інші два показники виражають потенційну платоспроможність, тобто ліквідність, тому і названі коефіцієнтами ліквідності.

Усім цим показникам надаються так звані нормативні значення які свідчать про те що у підприємства ліквідність та платоспроможність перебувають у задовільному стані. Дані нормативи суттєво відрізняються у різних авторів (див. табл. 1.2). Але ж Ви про це вже говорили в п.1.1...

Таблиця 1.2.

Нормативи показників ліквідності та платоспроможності

Вважається, що якщо грошові кошти покривають 20% поточних зобов’язань (причому ця цифра ніяк не обґрунтовується), то підприємство здатне провадити поточні розрахунки (тобто в межах кількох днів). Зрозуміло, що ймовірність пред’явлення вимог негайної оплати усіма кредиторами відразу малоймовірна (при умові проведення прогнозованої та виваженої політики). Важливо зазначити, що до показника платоспроможності (абсолютної ліквідності) необхідно ставитися з обережністю. Справа в тому, що грошові засоби мають найменші строки обороту які можуть обчислюватися навіть не днями, а годинами і, відповідно, баланс, як моментальний знімок на початок і кінець року, не відображає реального стану справ. В цьому випадку, можна розраховувати усереднені показники залишку грошових коштів в межах, скажімо, одного місяця (на початок і кінець року), що дозволить отримати реальну картину забезпеченості підприємства найбільш ліквідними засобами.

Високі нормативи коефіцієнту швидкої ліквідності зумовлені природою дебіторської заборгованості – уся вона ніколи не повертається на підприємство. Ця проблема особливо актуальна для України та інших країн СНД.

Коефіцієнт покриття вказує на раціональне співвідношення між поточними активами та пасивами. А оскільки запаси дуже часто важко перетворити в абсолютно ліквідні активи, то норматив сягає 2.

Мінімальною умовою ліквідності підприємства є наявність власного оборотний капіталу:

де, ВОК – власний оборотний капітал;

ВК – власний капітал (Ф.1, р.380+430+630);

НА – необоротні активи (Ф.1, р.080).

Рис. 1.1. Власний оборотний капітал

Для зручності можна все це представити у вигляді схеми (див. рис.1.1).

Не дуже вдала схема, хоча, напевно, з підручника

Існують різні підходи до визначення нормативу власного оборотного капіталу. У західній практиці  величина мінімально необхідного власного оборотного капіталу визначаться різницею між строками погашення кредиторської та дебіторської заборгованості. Інший  підхід вимагає  щоб власний оборотний капітал покривав все що необхідно виробництву (нормативні запаси), неліквідні (неякісні) оборотні засоби (тобто такі, реалізація яких неможлива) а також різницю між балансовою та ринковою вартістю ліквідних оборотних засобів (зрозуміло що балансова та ринкова вартість можуть суттєво відрізнятись). Решта оборотних активів покривається за рахунок поточних зобов’язань. В даному випадку забезпечується рівновага між ліквідними оборотними активами та поточними пасивами, тобто підприємство ліквідне та фінансово стійке.

Давайте посилання на літературу

Крім окремих показників ліквідності та платоспроможності  вітчизняні автори наводять також методики розрахунків узагальнюючих (інтегральних) показників ліквідності, що є доволі суперечливими.

За даними балансу ліквідності можна розрахувати узагальнюючий показник (коефіцієнт) ліквідності (Кл):

де а1, а2, а3 – вагові коефіцієнти; А1, А2, А3; П1, П2, П3 – підсумки за першою, другою та третьою групами відповідно активів та пасивів.

Узагальнюючий коефіцієнт ліквідності відносний і показує, скільки ліквідних активів припадає на зобов’язання з урахуванням вагових коефіцієнтів за групами активів і пасивів. Ці коефіцієнти відображають значущість тієї чи іншої групи; задаються аналітиком з огляду на конкретні обставини. Наприклад, при видачі товарного кредиту увага акцентується на першій та другій групі активів та пасивів; за умов довгострокового кредитування більші вагові коефіцієнти надаються третій групі.

Залежно від конкретних обставин, під час проведення аналізу ліквідності та платоспроможності можливе залучення таких показників як оборотність дебіторської та кредиторської заборгованості, (як розраховується ?) співвідношення короткострокової кредиторської та дебіторської заборгованості та інші, які з різних точок зору характеризують фінансовий стан підприємства.

Загалом, кількість показників ліквідності та платоспроможності (а також інших, що характеризують фінансовий стан та фінансові результати) на сьогоднішній день є надмірною (наприклад, у підручнику Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств показників ліквідності та платоспроможності нараховується 25 і нераціональне їх використання може приховати основні фактори за другорядними деталями). У разі  необхідності комплексної та всебічної оцінки фінансового стану  підприємства та результатів діяльності доцільніше використовувати матричні моделі (які саме ?).

Таким чином, використовуючи основні показники (які ?), а також, залучаючи, у разі необхідності, додаткові, фінансовий аналітик може всебічно охарактеризувати  ліквідність та платоспроможність підприємства, задовольняючи інформаційні запити зовнішніх та внутрішніх користувачів.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна організаційно-економічна  характеристика підприємства 

Відкрите акціонерне товариство «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» засноване відповідно до рішення Рівненського відділення ФДМ України по Рівненській області від 15 липня 1994 року шляхом перетворення державного підприємства «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» – одного з найбільших підприємств по виготовленню нетканих полотен в Україні.

 На підприємстві встановлене  обладнання провідних фірм Чехії, Німеччини, Франції, Голландії, Італії  та країн СНД. Неткані полотна  виробляють по фізико-хімічній  та механічній технологіях, що  дозволяє використовувати натуральні і хімічні волокна та вторинну сировину текстильних виробництв.

ВАТ «РФНМ» являється єдиним підприємством в Україні, де застосовуються всі основні способи виробництва нетканих матеріалів: в’язально – прошивний, ниткопрошивний, голкопробивний, клеєвий, термоскріплений та поєднання усіх способів.

Асортимент фабрики складає близько 100 артикулів: утеплювачі, полотна для одягу, меблеві полотна, основа під лінолеум, клейонку, геотекстильні полотна, термоскріплені полотна, техсерветки, фільтрувальні матеріали та інше для різних галузей народного господарства: швейної, деревообробної, взуттєвої, будівельної, шкіргалантерейної.

Колектив фабрики неодноразово визнавався переможцем і був удостоєний як всеукраїнських так і міжнародних нагород в різних номінаціях.

1996 рік Отримали міжнародний приз у Мадриді за кращу торгову марку;

2001 рік - міжнародний приз під назвою Золотий приз «За якість»                  (Мадрид);

- грамоту за активну  участь у інноваційному форумі «Перспектива – 21 століття»;

2002 рік - міжнародну нагороду «Золотий лев» в номінації «Керівник і підприємство 21 століття» (Люксембург);

2003 рік - відзначено Всеукраїнським знаком якості «Вища проба» за 2003 рік.

2005 рік Підприємство стало  лауреатом Всеукраїнського конкурсу  якості продукції «100 кращих товарів України».

2006 рік Підприємство удостоєно Золотого призу Європи «За якість» - Призу Нового тисячоліття (New Millennium Award).

       Система управління якістю на ВАТ «РФНМ» впроваджена з 1.12.2004 року. У травні 2005 року вона сертифікована національним органом України з сертифікації УкрСЕПРО на відповідність стандарту ДСТУ ISO 9001-2001. Сертифікат зареєстрований 26 травня 2005 року під №UA 2.055.01496-05.

Крім цього система управління якістю сертифікована органом з сертифікації TÜV CERT TÜV NORD CERT згідно з методикою на відповідність міжнародному стандарту EN ISO 9001:2000.