Шляхи підвищення рентабельності підприємства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА»
Виконала:
Перевірив:
Запоріжжя 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЇЇ ВИДИ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ 6
2. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-
3. ОЦІНКА СТАНУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 27
3.1. Динаміка рентабельності продукції 27
3.2. Динаміка рентабельності продаж33
3.3. Порівняльна характеристика рентабельності виробництва з мінімальною рентабельністю 36
3.4. Шляхи підвищення рентабельності підприємства 37
ВИСНОВКИ 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 49
ВСТУП
Актуальність роботи: провести дослідження шляхів підвищення рентабельності підприємства на прикладі ВАТ «ЗЗВА», розробити програму підвищення рентабельності та розрахувати економічні покзники.
Мета роботи: Провести аналіз діяльності ВАТ «ЗЗВА» на українському та світовому ринках. Дослідити сильні та слабкі сторони продукції підприємства, виявити основних конкурентів. Розробити та запропонувати шляхи підвищення рентабельності підприємства.
Об’єктом дослідження виступає: ВАТ «ЗЗВА» який займається виробництвом високовольтного устаткування.
У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання — якомога ефективніше використати ці фактори.
Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання.
Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами.
Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку.
Вироблена суб'єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість — валовий дохід. "Валовий дохід, — писав К. Маркс, — це та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал". Отже, валовий дохід — це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових витрат, крім тих, що використані на оплату праці.
Однак К. Маркс зазначав, що "валовий виторг чи валовий продукт є весь відтворений продукт". Отже, у виторгу від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід.
Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці.
Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матеріально-грошових витрат.
Валовий дохід, створюваний
на підприємстві, є джерелом оплати
праці працівників сфери
Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. К. Маркс зазначав: "Чистий же дохід є додаткова вартість, отже — додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...". Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці.
Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.
Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.
Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.
Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.
1. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЇЇ ВИДИ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ
Прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку.
За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.
Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір.
Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.
Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет.
Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету.
Підприємство як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а в їх складі — грошові кошти.
Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України джерелами формування майна і коштів підприємств є грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін.
Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, надання послуг та інших видів діяльності. Виторг (дохід) — це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).
Продаж продукції та
надходження виторгу є
Виторг використовується підприємствами для придбання потрібних для здійснення нового циклу виробництва сировини, матеріалів тощо, утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку та відсотків за ними, сплату пені, штрафів тощо.
Отже, виторг є основним джерелом відшкодування витрат на виробництво і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків у бюджет, пені й штрафів, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків за ними.
Ураховуючи важливість виторгу у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори його збільшення. На розмір виторгу від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент, якість, рівень цін. Так, збільшення обсягу випуску товарної продукції підвищеної якості сприяє збільшенню обсягу виторгу, оскільки продукція вищої якості продається за вищими цінами.
Суттєвим фактором впливу на обсяг виторгу від продажу товарної продукції є ціна. Вищі ціни сприяють збільшенню виторгу, і навпаки. Ціни на товари мають бути економічно обґрунтованими, забезпечувати суб'єктів господарювання прибутком, що дає змогу вносити в бюджет податки і формувати внутрішні фонди коштів. Крім того, вони мають стимулювати виробництво необхідної суспільству продукції, забезпечувати зацікавленість підприємств у випуску технічно прогресивних виробів. Разом з тим ціни не повинні знижувати інтерес споживачів у купівлі новіших, досконаліших виробів. У процесі ціноутворення необхідно враховувати попит та пропозицію на товари.
Нині при продажу продукції та товарів застосовуються фіксовані, регульовані та вільні договірні ціни.
Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному і міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо).
Регульованими називаються ціни, підвищення яких обмежене державою за допомогою введення їх граничного рівня або встановлення граничного рівня рентабельності.
Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням попиту і пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У цьому разі розмір прибутку, що закладений у ціну, не обмежується.
Складовими будь-якої ціни є собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки і надбавки торговельно-постачальницьких організацій. Нижньою межею будь-якої ціни є собівартість.
Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає на обсяг виторгу від продажу продукції, виконання робіт і надання послуг.
Виторг від продажу продукції на наступний період (квартал, рік) планується виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Запланована сума виторгу від продажу продукції господарювання обчислюється, як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виторгу від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді за кожною номенклатурною позицією, на прийняті до розрахунку ціни реалізації.
У розрахунку обсягу продажу продукції необхідно враховувати, що обсяг продажу в запланованому році, як правило, не збігається з обсягом випуску товарної продукції за цей самий період. Це пов'язано з тим, що частина виробленої товарної продукції в запланованому періоді залишається нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної у звітному році, залишається нереалізованою на початок запланованого року і входить в обсяг реалізації запланованого року. При цьому вхідні залишки включають залишки готової продукції на складі; залишки відвантажених товарів, строк сплати яких не настав; залишки відвантажених товарів, не оплачених покупцями у строк; залишки товарів на відповідальному зберіганні у покупців. Залишки на кінець запланованого року складаються із залишків готової продукції на складі та залишків відвантажених товарів, строк сплати яких не настав.
Усі складові обсягу продажу продукції для обчислення виручки оцінюються в певних цінах: залишки на початок запланованого року — у діючих цінах періоду, що передує запланованому; товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції— у цінах планового періоду.
Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо.
Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів.
Сума отриманого прибутку — це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності.
У Господарському кодексі України зазначається, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.
Прибуток — одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку формуються в значному обсязі бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, соціально-культурних заходів, матеріальне стимулювання працівників тощо. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, а й держава.
Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності суб'єктів господарювання формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і негативним значенням.
Загальний прибуток підприємства — це кінцевий результат діяльності підприємства.
Основною складовою загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції. На його величину впливають як чинники, що не залежать від діяльності підприємства (зміни державних регулюючих цін, природні, транспортні умови тощо), так і ті, що належать до компетенції підприємств.
Серед чинників, які впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і належать до компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Що більший обсяг реалізації продукції, то, зрештою, більший прибуток отримає підприємство і навпаки. Зміни прибутку залежно від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційні.
Істотним чинником, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна собівартості продукції. На противагу прямо пропорційному зв'язку між впливом обсягу продажу товарної продукції і рівнем прибутку зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості обернено пропорційний. Що нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, то більший прибуток, і навпаки.
Суттєвим чинником, який безпосередньо впливає на величину прибутку суб'єкта господарювання від продажу продукції, є рівень застосовуваних цін. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлює безпосередньо підприємство залежно від конкурентоспроможності його продукції, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство в цьому разі через встановлену ним ціну може безпосередньо впливати на прибуток, отримуваний від продажу продукції. Разом з тим незалежним від підприємства чинником, що впливає на прибуток суб'єктів господарювання, є державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Однак цей чинник необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.
У складі загального прибутку враховуються результати від продажу основних фондів та іншого майна підприємств, а також від позареалізаційних операцій.
Прибуток (збиток) від продажу основних фондів, інших видів вибуття, а також від продажу іншого майна підприємства — це фінансовий результат, не пов'язаний з основними видами його діяльності. Він відображає прибутки (збитки) від іншої реалізації — продажу на сторону різних видів майна, яке перебуває у власності підприємства.
Загалом формування прибутку має багато аспектів. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями. Розглянемо їх.
Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція прибутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів.
Розглядаючи функцію як ступінь ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою — вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге — приріст авансованої вартості.
Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку, оскільки в ньому втілюється результативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.
Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків у бюджет. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держава, так і підприємства.
Госпрозрахункова функція
Абсолютна величина прибутку важлива, коли йдеться про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.
Рентабельність — це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються показники рентабельності продукції, виробництва, виробничих фондів та ін.
Рентабельність продукції
Рентабельність реалізованої продукції розраховується у відсотках як відношення прибутку, отриманого від продажу всієї продукції, до її собівартості:
(1.1)
де П — прибуток, отриманий від продажу всієї продукції, грн; С — собівартість всієї проданої продукції, грн.
За формулою (1.1) можна розрахувати також рентабельність виробництва і продажу окремих видів продукції. З цією метою враховуються прибуток і собівартість за відповідним видом продукції.
Показники рентабельності всієї проданої продукції та окремих її видів дають уявлення про окупність (прибутковість) витрат на виробництво і продаж відповідних видів або всієї продукції, тобто про те, який прибуток отримує підприємство на 1 грн витрат, вкладених для отримання прибутку.
Рентабельність проданої продукції (продажу) можна розраховувати і як відношення прибутку до виторгу (обігу) від продажу продукції за формулою
де В — виторг від продажу продукції, грн.
У цьому разі рентабельність визначатиме величину отриманого прибутку (у відсотках або грошовому вираженні) на 1 грн проданої продукції за цінами реалізації.
Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення загального прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних обігових активів.
Розрахунок наведених
Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, забезпечує потреби у фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, а й держави загалом.
Тому для ефективного ведення
господарства підприємства в умовах
ринку повинні планувати
Розрахунок планового прибутку має бути економічно обґрунтований, що дасть змогу здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних оборотних активів, своєчасні розрахунки з бюджетом за податками тощо. [7, c. 249]
Прибуток планується окремо з кожного виду діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; іншої продукції та послуг нетоварного характеру; продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат.
Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний. Основою розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах.
Найпоширенішим методом
У цьому разі прибуток визначається за кожним видом (асортиментом) продукції, що продається, як різниця між її вартістю в цінах продажу (без ПДВ, акцизів тощо) і собівартістю. Складаючи прибутки з усіх видів (асортиментах) проданої продукції, отримують загальний підсумковий прибуток від продажу товарної продукції запланованого періоду.
Для отримання загального підсумкового прибутку до розрахованого прибутку від продажу товарної продукції запланованого року додають прибуток у залишках продукції, не проданої на початок запланованого року, прибуток від іншого продажу (основних фондів та нематеріальних активів, операцій з цінними паперами і валютними цінностями, здачі майна в оренду тощо) і коригують отриману суму прибутку на прибуток від надзвичайних подій.
Така методика розрахунку прибутку застосовується при плануванні результатів від продажу товарної продукції, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції в цінах продажу та за собівартістю. Цей метод застосовується, як правило, якщо асортимент виготовленої продукції невеликий.
В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності планування прибутку на рік і перспективу, його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому прибуток розраховується не за кожним видом продукції, що випускається в запланованому році, а за всією порівнюваною і непорівнюваною товарною продукцією.
Плануючи прибуток аналітичним методом, необхідно послідовно виконувати такі дії:
• розрахувати базову рентабельність, у відсотках як відокремлену частку від ділення очікуваної суми прибутку за звітний рік на собівартість порівнюваної товарної продукції за той самий період
(1.3)
де По — очікувана сума прибутку; Стп — собівартість товарної продукції за звітний базисний рік; • обчислити обсяг товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю звітного року і прибуток на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності. При цьому прибуток за товарною продукцією запланованого року на основі базової рентабельності обчислюється за формулою
(1.4)
де Тсб — обсяг товарної продукції в оцінці за собівартістю базового періоду;
• врахувати вплив на плановий прибуток різних факторів — зміну (зниження, збільшення) собівартості продукції в запланованому році; підвищення якості та сортності реалізованої продукції; зміну рівня цін на продукцію, що продається.
Прибуток на наступний рік планується в кінці звітного. Тому для визначення базової рентабельності використовуються звітні дані з обсягу отриманого прибутку і собівартості за 9 місяців поточного року і очікувані за ІV квартал цього самого року. З урахуванням визначеного рівня базової рентабельності та запланованого обсягу товарної продукції в оцінці за собівартістю базисного (звітного) року орієнтовно обчислюється прибуток запланованого року за впливу лише одного фактора — зміни обсягу порівнюваної товарній продукції. На наступному етапі планування прибутку від продажу товарної продукції враховується вплив на нього зміни собівартості, цін, асортименту і сортності продукції.
У кінцевому розрахунку планового прибутку від продажу продукції враховуються також зміни прибутку в залишках готової продукції і товарів на початок та кінець запланованого року.
Вплив зміни асортименту реалізованої товарної продукції на прибуток визначається множенням питомої ваги вартості кожного виробу в загальному обсязі реалізованої порівнюваної товарної продукції на звітну (очікувану) рентабельність кожного виробу. Питома вага кожного виробу визначається діленням його вартості на загальний обсяг порівнюваної товарної продукції в оцінці за собівартістю у звітному і запланованому роках. Сума коефіцієнтів, отриманих від перемноження питомої ваги кожного виробу на звітну (очікувану) рентабельність, і становитиме середній рівень рентабельності у звітному і запланованому роках. Різниця ж між ними свідчитиме про вплив змін асортименту на плановий прибуток. Такі розрахунки виконуються у спеціальних таблицях на основі планових даних про асортимент продукції, її якість і сортність.
Після встановлення впливу
асортиментних змін на плановий прибуток
визначають вплив на нього зміни
цін. Аналітичним методом
Для визначення загального прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додаються (вираховуються) зміни прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року.